Рішення від 16.07.2025 по справі 910/4454/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.07.2025Справа № 910/4454/25

Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

За позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хва Груп»

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Мале приватне підприємство «Гетьман»

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Либідь-ЛТД»

третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву

про усунення перешкод у користуванні майном шляхом зобов`язання знести самочинне будівництво

Представники учасників справи:

від позивача: Пилипчук І.І.;

від відповідача: Капшученко Ю.М.;

від третьої особи 1: Капшученко Ю.М.;

від третьої особи 2: не з`явився;

від третьої особи 3: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

09.04.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Київської міської ради з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хва Груп» про усунення перешкод у користуванні майном шляхом зобов`язання знести самочинне будівництво.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що 21.11.2007 рішенням Господарського суду міста Києва у справі №30/403 визнано за Малим приватним підприємством «Гетьман» право власності на нежитлову будівлю загальною площею 184,10 кв.м та на нежитлову будівлю загальною площею 53,60 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Верховинна, 77/13.

07.10.2010 Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» на підставі вказаного рішення суду зареєстровано право власності на нежитлову будівлю площею 53,60 кв.м. за Малим приватним підприємством «Гетьман», що підтверджується витягом про державну реєстрація прав №27567953.

26.11.2012 Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» на підставі вказаного рішення суду зареєстровано право власності на нежитлову будівлю площею 184,10 кв.м. за Малим приватним підприємством «Гетьман», що підтверджується витягом про державну реєстрація прав №36401924.

09.12.2013 між Малим приватним підприємством «Гетьман» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хва Груп» було укладено Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі загальною площею 53,60 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Верховинна, 77/13. Договір посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований 09.12.2013 за №4928.

09.12.2013 між Малим приватним підприємством «Гетьман» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хва Груп» укладено Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі загальною площею 184,10 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Верховинна, 77/13. Договір посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований 09.12.2013 за №4926.

17.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хва Груп» та Малим приватним підприємством «Гетьман» укладено Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (складське приміщення) загальною площею 53,60 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Верховинна, 77/13. Договір посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований 17.01.2019 за №31.

17.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хва Груп» та Малим приватним підприємством «Гетьман» укладено Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі загальною площею 184,10 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Верховинна, 77/13. Договір посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований 17.01.2019 за №32.

20.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хва Груп» та Малим приватним підприємством «Гетьман» укладено Договір про припинення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі (складське приміщення) №31, який посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований 20.11.2024 за №3405.

20.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хва Груп» та Малим приватним підприємством «Гетьман» укладено Договір про припинення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі (складське приміщення) №32, який посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований 20.11.2024 за №3406.

Згідно з інформаційної довідки №415531749 від 27.02.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право власності на нежитлову будівлю (складське приміщення) загальною площею 53,60 кв.м. та нежитлову будівлю загальною площею 184,10 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Верховинна, 77/13 ,зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Хва Груп».

Однак, як вказує позивач, Київська міська рада жодних рішень щодо передачі земельної ділянки за адресою: вул. Верховинна, 77/13, у Святошинському районі м. Києва у власність чи користування будь-яким юридичним чи фізичним особам не приймала. Вказані обставини свідчать про вчинення відповідачем дій, які направлені на заволодіння земельною ділянкою у незаконний спосіб та поза межами встановленого законодавством України порядку набуття прав на землі комунальної власності. Київська міська рада вважає, що наявні правові підстави для усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта нерухомого майна та приведення земельної ділянки у придатний для використання стан.

За таких обставин, позивач просить суд усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міськради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою місце розташування якої: місто Київ, Святошинський район, вул. Верховинна, 77/13 (кадастровий номер 8000000000:75:227:0010), шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Хва Груп» знести об`єкт самочинного будівництва - нежитлову будівлю (складське приміщення) площею 53,6 кв.м., право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Лагоди О. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.11.2024, індексний номер: 76186670, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 236333280000, та нежитлову будівлю площею 184,1 кв.м., право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Лагоди О. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.11.2024, індексний номер: 76187246, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 236327680000.

Разом з позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просив суд: 1) накласти арешт на нежитлову будівлю, загальною площею 184,1 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Верховинна, 77/13 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 236327680000), що зареєстрована на праві власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Хва Груп»; 2) накласти арешт на нежитлову будівлю, загальною площею 53,6 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Верховинна, 77/13 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 236333280000), що зареєстрована на праві власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Хва Груп»

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2025 у справі №910/4454/25 задоволено вказану заяву позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 відкрито провадження у справі №910/4454/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Мале приватне підприємство «Гетьман», підготовче засідання призначено на 14.05.2025.

30.04.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову, вказавши, що об`єкти нерухомості не є самочинним будівництвом.

14.05.2025 до Господарського суду міста Києва від третьої особи 1 надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 14.05.2025 судом було постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 04.06.2025.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2025 залучено до участі у справі в якості третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Либідь -ЛТД», а також залучено до участі у справі в якості третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву.

21.05.2025 до Господарського суду міста Києва від третьої особи 1 надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

21.05.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову, вказавши, що об`єкти нерухомості не є самочинним будівництвом.

26.05.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

30.05.2025 до Господарського суду міста Києва від третьої особи 2 надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

02.06.2025 до Господарського суду міста Києва від третьої особи 1 надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 04.06.2025 судом було постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 16.07.2025.

15.07.2025 до Господарського суду міста Києва від третьої особи 3 надійшло клопотання про відкладення судового засідання, яке обгрунтоване великою виробничою завантаженістю, а також наявністю лише одного представника та зайнятістю його в іншому судовому засіданні в Господарському суді міста Києва.

Суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Верховний Суд вже неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними.

Та обставина, що відповідні повноваження суду є дискреційними не створює імунітету від перевірки належності застосування судом свого розсуду при розгляді справи на предмет відповідності такого цілям та завданням, які стоять перед судом, та в аспекті відповідності таких дій принципу верховенства права як стримуючого фактору.

При цьому будь-який законодавчий припис, що встановлює певні межі розсуду, повинен бути оцінений на предмет дотримання фундаментальних вимог верховенства права, зокрема щодо співмірності (пропорційності) тій меті, за якою законом передбачене відповідне обмеження, або яке відбулось унаслідок застосування розсуду суду.

Пропорційність є загальною умовою для вирішення всіх процесуальних питань у межах дискреційних повноважень і повинна належно застосовуватись на кожній стадії правозастосування.

Оцінюючи дотримання принципу пропорційності, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

При цьому, судова дискреція щодо оцінки обставин, які не дають можливості особі прийняти участь у судовому засіданні, на предмет їх поважності чи неповажності для цілей відкладення судового розгляду не має абсолютних меж. Суд має враховувати конкретну ситуацію та обґрунтування особи, яка просить суд відкласти судовий розгляд, відповідне обґрунтування не має бути абстрактним, а обставини, наведені у ньому, повинні бути підтверджені належною доказовою базою. Тобто реалізація відповідної дискреції суду щодо кваліфікації наведених учасником судового процесу у клопотанні про відкладення судового розгляду обставин має здійснюватися індивідуально з урахуванням принципу верховенства права. Це зумовлено тим, що сама концепція верховенства права передбачає суд як найдієвіший інструмент її застосування, адже тільки суд може вийти за межі формального права та визначити доцільне та належне регулювання в кожній конкретній ситуації. При цьому для цілей дотримання принципу верховенства права суд повинен обирати такий варіант вирішення клопотання про відкладення судового засідання, який є максимально доцільним та справедливим у відповідній ситуації, а обраний ним процесуальний наслідок розгляду відповідного клопотання, як результат реалізації наданих йому дискреційних повноважень, завжди вимагає мотивації зробленого вибору.

Зважаючи на те, що будь-яких інших поважних причин відкладення розгляду справи, зокрема, необхідність подання додаткових доказів чи пояснень заявником зазначено та обґрунтовано не було, а матеріали справи містять належні та допустимі докази, необхідні для вирішення судом спору у даному судовому засіданні, суд відмовив в задоволенні клопотання третьої особи про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 16.07.2025 представник позивача надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача та третьої особи 1 у судовому засіданні 16.07.2025 надали усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечили.

Представники третіх осіб 2 та 3 у судове засідання 16.07.2025 не з`явились, про призначене судове засідання були повідомлені належним чином в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.

У судовому засіданні 16.07.2025 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

У 2007 році Мале приватне підприємство «Гетьман» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» про (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог): - визнання права власності Малого приватного підприємства «Гетьман» на нежитлову будівлю (павільйон №1 на фундаменті) загальною площею 184,10 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Верховинна, 77/13; - визнання права власності Малого приватного підприємства «Гетьман» на нежитлову будівлю (павільйон №2 на фундаменті) загальною площею 53,6 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Верховинна, 77/13; - зобов`язання відповідача зареєструвати право власності Малого приватного підприємства «Гетьман» на нежитлову будівлю (павільйон №1 на фундаменті) загальною площею 184,10 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Верховинна, 77/13 на підставі рішення суду; - зобов`язання відповідача зареєструвати право власності Малого приватного підприємства «Гетьман» на нежитлову будівлю (павільйон №2 на фундаменті) загальною площею 53,6 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Верховинна, 77/13 на підставі рішення суду (справа №30/403).

Позовні вимоги у справі №30/403 мотивовані тим, що відповідачем було відмовлено позивачу у здійсненні державної реєстрації права власності на спірне майно.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2007 у справі №30/403 позов задоволено повністю. Визнано право власності Малого приватного підприємства «Гетьман» на нежитлову будівлю загальною площею 184,1 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Верховинна, 77/13. Визнано право власності Малого приватного підприємства «Гетьман» на нежитлову будівлю загальною площею 53,6 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Верховинна, 77/13. Зобов`язано Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» зареєструвати право власності Малого приватного підприємства «Гетьман» на нежитлову будівлю загальною площею 184,1 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Верховинна, 77/13 на підставі рішення суду. Зобов`язано Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» зареєструвати право власності Малого приватного підприємства «Гетьман» на нежитлову будівлю загальною площею 53,6 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Верховинна, 77/13 на підставі рішення суду.

Рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2007 у справі №30/403 грунтується на тих обставинах, що 18.02.1997 між Товариством х обмеженою відповідальністю «Либідь ЛТД» (продавець) та Малим приватним підприємством «Гетьман» (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу, відповідно до якого продавець продав покупцю нежитлову будівлю (павільйон №1 на фундаменті) площею 100 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Верховинна, 77/13, та нежитлову будівлю (павільйон2 на фундаменті), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Верховинна, 77/13.

У відповідності до п. 1.2 Договору купівлі-продажу від 18.02.1997 право власності на майно переходить від продавця до покупця з моменту підписання цього Договору.

24.05.2001 Державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики України було затверджено нову Інструкцію про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна.

Зазначеною Інструкцією, було встановлено перелік об`єктів, які підлягають інвентаризації, та вимоги до проведення інвентаризації та підрахунку площ.

Мале приватне підприємство «Гетьман» при здійсненні підрахунку площ нерухомого майна відповідно до правил, встановлених Інструкцією, з`ясувало, що дійсна площа об`єктів складає: будівлі №1 - 184,10 кв.м, будівлі №2 - 53,6 кв.м.

Позивач у справі №30/403 зазначав, що ним не здійснювалось перебудови або реконструкції спірного майна.

Судом у справі №30/403 встановлено, що Мале приватне підприємство «Гетьман» звернулося до Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» із заявою про реєстрацію права власності на спірне майно.

Але відповідач відмовив Малому приватному підприємству «Гетьман» у здійсненні державної реєстрації права власності спірного майна з посиланням на те, що правовстановлюючий документ оформлений неналежним чином.

Зважаючи на викладені обставини Мале приватне підприємство «Гетьман» звернулось до Господарського суду міста Києва та рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2007 у справі №30/403 позовні вимоги Малого приватного підприємства «Гетьман» були задоволені у повному обсязі.

07.10.2010 Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» на підставі вказаного рішення суду зареєстровано право власності на нежитлову будівлю площею 53,60 кв.м. за Малим приватним підприємством «Гетьман», що підтверджується витягом про державну реєстрація прав №27567953.

26.11.2012 Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» на підставі вказаного рішення суду зареєстровано право власності на нежитлову будівлю площею 184,10 кв.м. за Малим приватним підприємством «Гетьман», що підтверджується витягом про державну реєстрація прав №36401924.

09.12.2013 між Малим приватним підприємством «Гетьман» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хва Груп» (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі загальною площею 53,60 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Верховинна, 77/13. Договір посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований 09.12.2013 за №4928.

09.12.2013 між Малим приватним підприємством «Гетьман» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хва Груп» (покупець) укладено Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі загальною площею 184,10 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Верховинна, 77/13. Договір посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований 09.12.2013 за №4926.

17.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хва Груп» (продавець) та Малим приватним підприємством «Гетьман» (покупець) укладено Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (складське приміщення) загальною площею 53,60 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Верховинна, 77/13. Договір посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований 17.01.2019 за №31.

17.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хва Груп» (продавець) та Малим приватним підприємством «Гетьман» (покупець) укладено Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі загальною площею 184,10 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Верховинна, 77/13. Договір посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований 17.01.2019 за №32.

20.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хва Груп» та Малим приватним підприємством «Гетьман» укладено Договір про припинення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі (складське приміщення) №31, який посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований 20.11.2024 за №3405.

20.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хва Груп» та Малим приватним підприємством «Гетьман» укладено Договір про припинення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі (складське приміщення) №32, який посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований 20.11.2024 за №3406.

Згідно з інформаційної довідки №415531749 від 27.02.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право власності на нежитлову будівлю (складське приміщення) загальною площею 53,60 кв.м. та нежитлову будівлю загальною площею 184,10 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Верховинна, 77/13, зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «Хва Груп».

Однак, як вказує позивач, Київська міська рада жодних рішень щодо передачі земельної ділянки за адресою: вул. Верховинна, 77/13, у Святошинському районі м. Києва у власність чи користування будь-яким юридичним чи фізичним особам не приймала.

Вказані обставини свідчать про вчинення відповідачем дій, які направлені на заволодіння земельною ділянкою у незаконний спосіб та поза межами встановленого законодавством України порядку набуття прав на землі комунальної власності. Київська міська рада вважає, що наявні правові підстави для усунення перешкод у володінні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта нерухомого майна та приведення земельної ділянки у придатний для використання стан.

За таких обставин, позивач просить суд усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міськради у володінні та розпорядженні земельною ділянкою місце розташування якої: місто Київ, Святошинський район, вул. Верховинна, 77/13 (кадастровий номер 8000000000:75:227:0010), шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Хва Груп» знести об`єкт самочинного будівництва - нежитлову будівлю (складське приміщення) площею 53,6 кв.м., право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Лагоди О. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.11.2024, індексний номер: 76186670, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 236333280000, та нежитлову будівлю площею 184,1 кв.м., право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Лагоди О. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.11.2024, індексний номер: 76187246, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 236327680000.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 Цивільного кодексу України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 Цивільного кодексу України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Згідно із частиною першою статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 Цивільного кодексу України Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.

Стаття 376 Цивільного кодексу України розміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №916/1608/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 зазначено, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Разом із цим сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.

Здійснення самочинного будівництва порушує права власника земельної ділянки, у тому числі у разі відсутності державної реєстрації права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за відповідною особою. Факт самочинного будівництва змушує власника земельної ділянки діяти з урахуванням того, що на відповідній земельній ділянці наявні певні об`єкти нерухомості - що обмежує можливості як користування, так і розпорядження земельною ділянкою.

Отже, самочинно побудоване нерухоме майно, право власності на яке не зареєстроване за жодною особою, все одно обмежує власника відповідної земельної ділянки в користуванні та розпорядженні такою земельною ділянкою.

Права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 Цивільного кодексу України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.

Щодо можливих способів захисту прав власника (користувача) відповідної земельної ділянки, порушених внаслідок здійснення самочинного будівництва, суд зазначає, що статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 вчергове нагадала, що, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (див., зокрема, пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №334/3161/17).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

У певних випадках спосіб захисту імперативно «прив`язаний» до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін «встановлений законом» означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 Господарського процесуального кодексу України вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.

Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 Цивільного кодексу України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Частинами третьою - п`ятою статті 376 Цивільного кодексу України, відповідно, встановлено таке:

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Отже, знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до частини четвертої статті 376 Цивільного кодексу України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво. Також потрібно враховувати положення частини третьої та п`ятої статті 376 Цивільного кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 (пункт 8.5), від 03.04.2019 у справі №921/158/18 (пункт 51), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункти 37-38), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі №923/196/20 (пункт 34)).

Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 54), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 34)).

Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 35)).

Визнання права власності в порядку частини третьої або п`ятої статті 376 Цивільного кодексу України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов`язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина третя статті 376 Цивільного кодексу України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою - власником земельної ділянки (частина п`ята статті 376 Цивільного кодексу України).

Отже, застосування положень частини третьої або п`ятої статті 376 Цивільного кодексу України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.

Відповідно до частини другої статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

При цьому формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі №923/196/20).

Тобто відповідно до приписів частин третьої та п`ятої статті 376 Цивільного кодексу України як особа, що здійснила самочинне будівництво, так і власник земельної ділянки, на якій здійснили самочинне будівництво, можуть набути самочинно збудоване майно у власність. Однак для цього їм необхідно дотримуватись чіткого алгоритму дій, передбаченого в зазначеній статті.

У постанові Верховного Суду від 15.07.2020 у справі №826/1419/18 зазначено, що об`єкт слід вважати самочинним будівництвом, зокрема, за наявності хоча б однієї з таких обставин: 1) об`єкт збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об`єкт будується без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи; 3) об`єкт будується без належно затвердженого проекту з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Як вбачається з матеріалів справи, Мале приватне підприємство «Гетьман» (покупець) придбало спірні об`єкти нерухомості у Товариства з обмеженою відповідальністю «Либідь ЛТД» (продавець) на підставі Договору купівлі-продажу від 18.02.1997.

У п. 2.1 вказаного Договору купівлі-продажу від 18.02.1997 зазначено, що майно, яке відчужується, належить продавцю на праві власності згідно з Договором купівлі-продажу комунального майна, укладеним між Фондом державного майна України у Жовтневому районі міста Києва та продавцем 13.06.1995.

У письмових поясненнях, поданих до суду 14.05.2025, третя особа 1 (Мале приватне підприємство «Гетьман») пояснила, що спірні об`єкти нерухомого майна не є самочинним будівництвом, а були придбані Товариством з обмеженою відповідальністю «Либідь ЛТД» в ході приватизації.

У письмових поясненнях, поданих до суду 30.05.2025, Товариство з обмеженою відповідальністю «Либідь ЛТД» пояснило, що спірні будівлі воно придбало в ході проведення малої приватизації державного майна на підставі Договору купівлі-продажу комунального майна, укладеного між Фондом державного майна у Жовтневому районі м. Києва 13.06.1995. Разом з тим земельна ділянка при цьому товариству не відводилась і не виділялася, однак за час користування товариство сплачувало земельний податок.

З метою встановлення дійсних обставин справи суд залучив до участі у справі в якості третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву.

04.06.2025 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву долучено до матеріалів справи копію Акту приймання-передавання документів за 1992-1996 роки на постійне зберігання до Державного архіву міста Києва.

Суд зазначає, що обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Суд зазначає, що позивачем у даній справі не доведено належними та допустимими доказами, що спірні об`єкти нерухомого майна (нежитлова будівля (складське приміщення) площею 53,6 кв.м та нежитлова будівля площею 184,1 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Верховинна, 77/13) є об`єктами самочинного будівництва.

Зокрема, зважаючи на інформацію про те, що продавцем вказаних приміщень в процедурі приватизації був Фонд державного майна України у Жовтневому районі міста Києва, що не було спростовано позивачем, у суду відсутні підстави вважати спірні об`єкти нерухомості об`єктами самочинного будівництва.

Водночас, судом взято до уваги, що рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2007 у справі №30/403, яке набрало законної сили, визнано право власності Малого приватного підприємства «Гетьман» на нежитлову будівлю загальною площею 184,1 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Верховинна, 77/13, визнано право власності Малого приватного підприємства «Гетьман» на нежитлову будівлю загальною площею 53,6 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Верховинна, 77/13. Зобов`язано Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» зареєструвати право власності Малого приватного підприємства «Гетьман» на нежитлову будівлю загальною площею 184,1 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Верховинна, 77/13 на підставі рішення суду. Зобов`язано Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна» зареєструвати право власності Малого приватного підприємства «Гетьман» на нежитлову будівлю загальною площею 53,6 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Верховинна, 77/13 на підставі рішення суду.

Зважаючи на викладені обставини, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позову Київської міської ради.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судовий збір покладається на позивача у зв`язку із відмовою у позові (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2025, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2025, було задоволено заяву Київської міської ради про забезпечення позову у справі №910/4454/25; накладено арешт на нежитлову будівлю, загальною площею 184,1 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Верховинна, 77/13 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 236327680000), що зареєстрована на праві власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Хва Груп» (08290, Київська обл, м. Ірпінь, смт. Гостомель, вул. Кулішова, буд. 18-Б; ідентифікаційний код: 34999393). Накладено арешт на нежитлову будівлю, загальною площею 53,6 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Верховинна, 77/13 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 236333280000), що зареєстрована на праві власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Хва Груп» (08290, Київська обл, м. Ірпінь, смт. Гостомель, вул. Кулішова, буд. 18-Б; ідентифікаційний код: 34999393).

Відповідно до ч. 9 ст. 145 Господарського процесуального кодексу України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Згідно з ч. 10 ст. 145 Господарського процесуального кодексу України в такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Примірник ухвали про скасування заходів забезпечення позову невідкладно після набрання такою ухвалою законної сили надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також державним та іншим органам, які повинні були та (або) виконували ухвалу про забезпечення позову, для здійснення ними відповідних дій щодо скасування заходів забезпечення позову (ч. 11 ст. 145 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 145, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у позові.

2. Судові витрати покласти на позивача.

3. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2025 у справі №910/4454/25.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 24.07.2025.

Суддя О.М. Спичак