Рішення від 24.07.2025 по справі 916/598/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" липня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/598/25

За позовом: Керівника Чорноморської окружної прокуратури (68000, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Віталія Шума, буд. 9/102Н, код ЄДРПОУ 03528552) в інтересах держави в особі Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області (65496, Одеська обл., Одеський р-н., с. Таїрово, вул. Перемоги, буд. 27, код ЄДРПОУ 05582159, електронна адреса: tairove.rada@gmail.com)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРІНЕ» (65122, м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, буд. 94, код ЄДРПОУ 43196012)

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ); Громадське об`єднання автолюбителів «ВІКТОРІЯ-1» (ЄДРПОУ: 20965076, адреса: 65496, Одеська обл., Овідіопольський р-н, смт. Таїрове, КСП «НИВА», с. Чорноморка, просп. Свободи, буд.6)

про скасування державної реєстрації права власності та звільнення земельної ділянки

Суддя Рога Н.В.

Секретар с/з Коротков С.О.

Представники сторін:

Від прокуратури: Капустін М.В. - на підставі посвідчення №079885;

Від позивача: не з`явився;

Від відповідача: Колесніков І.Л. - на підставі ордера серії АО №1173083 від 29.04.2025р.;

Від третьої особи (Громадське об`єднання автолюбителів «ВІКТОРІЯ-1»): не з`явився;

Від третьої особи (ОСОБА_1): не з`явився;

Суть спору: Керівник Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «МАРІНЕ» про скасування державної реєстрації права приватної власності ТОВ «МАРІНЕ» (код ЄДРПОУ 43196012) на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю, об`єкт житлової нерухомості загальною площею 57 кв. м, основною площею 40,4 кв. м, допоміжною площею 16,6 кв. м, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова (нова назва - вул. Сім`ї Глодан), 94, шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна: 1898962551101, та про звільнення ТОВ «МАРІНЕ» самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу (знесення) тимчасової споруди - нежитлової будівлі, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 57 кв. м, за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова (нова назва - вул. Сім`ї Глодан), 94.

Ухвалою суду від 24.02.2025р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №916/598/25, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.03.2025р. Крім того, залучено як третю особу на стороні відповідача - ОСОБА_1 . Ухвалою суду від 20.03.2025р. відкладено підготовче засідання на 10.04.2025р. Ухвалою суду від 10.04.2025р. відкладено підготовче засідання на 29.04.2025р., залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Громадське об`єднання автолюбителів «ВІКТОРІЯ-1». Ухвалою суду від 29.04.2025р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 13.05.2025р. Ухвалою суду від 13.05.2025р. закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 29.05.2025р. Ухвалою суду від 29.05.2025р. відкладено судове засідання на 10.07.2025р. Ухвалою суду від 10.07.2025р. відкладено розгляд справи на 24.07.2025р.

Представник прокуратури позовні вимоги підтримує, наполягає на задоволенні позову з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив, яка надійшла до суду 28.03.2025р., поясненнях, які надійшли до суду 28.03.2025р.

Позивач - Таїровська селищна рада Одеського району Одеської області, не скористався своїми правами, письмових міркувань щодо позову не надав. Про дату, місце та час судових рішень був повідомлений належним чином, але представник позивача в судові засідання не з`являвся, про поважність причин суд не повідомив.

Відповідач - ТОВ «МАРІНЕ», проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві, який надійшов до суду 19.03.2025р., запереченнях на відповідь на відзив, які надійшли на адресу суду 04.04.2025р.

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1 , просить відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у поясненнях щодо позову, які надійшли до суду 19.03.2025р.

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ГОА «ВІКТОРІЯ-1», надав письмові пояснення, які надійшли до суду 26.05.2025р.

Суд вважає за необхідне також зауважити, що ч. 4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Закон України Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі «Kudla v. Poland» заява №30210/96, пункт 30 рішення у справі «Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі «Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).

Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява №30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків.

У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання «розумного строку», під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття «розумний строк» та «своєчасний розгляд» застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття «розумний строк» вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.

При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк».

Враховуючи викладене, матеріали справи, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.

Керівник Чорноморської окружної прокуратури, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області зазначив, що згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором 22.08.2019р. прийнято рішення № 48347143 та зареєстровано право приватної власності на нежитловий будинок, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 57 кв. м, за адресою: м. Одеси, вул. Ільфа і Петрова (нова назва - вул. Сім`ї Глодан), 94, за ОСОБА_1 , рнокпп - НОМЕР_1 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1898962551101.

Підставою для реєстрації права власності державним реєстратором зазначено наступні документи: довідка про резервування у Реєстрі поштового обслуговування, серія та номер 07/65001-1153, видана 19.08.2019р., видавник ОД АТ «Укрпошта»; договір оренди земельної ділянки, серія та номер 1299, виданий 28.03.2003р., видавник: приватний нотаріус Куркан Н.Ф.; довідка про зведення об`єкту, серія та номер: 46, видана 26.07.2019р., видавник: Громадське об`єднання автолюбителів «Вікторія»; технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 31.07.2019р., видавник: ФОП Довганюк Н.В.

В подальшому, 10.09.2019р. державним реєстратором прийнято рішення (індексний номер 48610582) про державну реєстрацію переходу права власності на нежитлову будівлю загальною площею 57 кв. м, за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 94 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1898962551101) від ОСОБА_1. (рнокпп НОМЕР_1 ) до ТОВ «МАРІНЕ» (код ЄДРПОУ 43196012) на підставі протоколу, серія та номер: 1, виданий 28.08.2019р., видавник: ТОВ «МАРІНЕ», акту прийому-передачі, серія та номер: б/н, виданий 30.08.2019р., видавник: ОСОБА_1. та ТОВ «МАРІНЕ», документи щодо повноваження уповноваженої особи, серія та номер: б/н, видавник: ТОВ «МАРІНЕ» та інші.

Проте, на твердження прокурора, внаслідок безпідставної державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості (тимчасову споруду, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1898962551101), що розміщена на земельній ділянці комунальної форми власності, за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 94, яка використовується без погодженням із власником земельної ділянки та без відповідних погоджувальних і дозвільних документів, порушено право власника земельної ділянки - Таїровської територіальної громади в особі Таїровської селищної ради щодо користування, володіння, розпорядження земельною ділянкою під тимчасовою спорудою.

Прокурор зазначає, що у технічному паспорті, виданому ФОП Довганюк Н.В. 31.07.2019р., що доданий державним реєстратором до реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна № 1898962551101 зазначено, що роком спорудження/реконструкції будівлі є 1991р.. Тип об`єкта - гараж. Також вказано, що основний конструктивний елемент фундаменту під нежитловим - гаражем літ. «А» - бетон; основний конструктивний елемент стін - цегла, покрівля - шифер.

При цьому, ст. 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено особливості державної реєстрації прав на об`єкти нерухомого майна, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими, відповідно до законодавства, здійснювалося ведення погосподарського обліку.

Так, вказаною нормою Закону визначено звужене коло об`єктів, для яких передбачено спрощений порядок реєстрації, до яких віднесено індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них.

Таким чином, на думку прокурора, враховуючи, що в зазначеному технічному паспорті об`єктом побудови визначено гараж, для якого не передбачено спрощений порядок реєстрації, тому підстави державної реєстрації таких об`єктів визначені ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Також прокурор зазначив, що листом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради №01-6/224-пр від 16.08.2023р. прокуратуру повідомлено про те, що за адресою: м.Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 94, за участі Київської районної адміністрації Одеської міської ради, проведено комісійне обстеження, за результатами якого складено Акт обстеження об`єкта містобудування та встановлено, що за вказаною адресою знаходиться тимчасова споруда (одноповерхова), загальною площею 28,5 кв. м, яка експлуатується як заклад громадського харчування. Факту виконання будівельних робіт не зафіксовано. З доданих матеріалам фотофіксації вбачається, що дана тимчасова споруда є тією ж тимчасовою спорудою, на яку Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради видано паспорт прив`язки № 01-08/1042, виданий 01.09.2017р. за адресою м. Одеса, вул.Ільфа і Петрова, 55 (напроти), замовник - ФОП Григорищенко М.В.

Таким чином, на твердження прокурора, за адресою місцезнаходження зареєстрованого спірного об`єкта нерухомого майна здійснювалась підприємницька діяльність з розміщенням для цього тимчасової споруди.

Як зазначає прокурор, відповідно до рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 26.09.2019р. № 358 «Про демонтаж тимчасових споруд» вирішено вжити заходи з демонтажу пересувної тимчасової споруди за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 55, суб`єкт господарювання - ФОП Григорищенко М.В.

У подальшому, рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 27.04.2023р. № 122 «Про внесення змін до рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 26.09.2019р. № 358 «Про демонтаж тимчасових споруд» внесено зміни та виключено з додатку до зазначеного рішення пункт 1 у Київському районі (м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 55). Підставою для виключення вищевказаного об`єкту зі списку об`єктів, що підлягають демонтажу став витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якого нежитлова будівля площею 57 кв. м, розташована за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 94 є об`єктом нерухомого майна.

Прокурор зазначає, що порівнянням отриманих копій матеріалів паспорту прив`язки на групу тимчасових споруд за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 55 (напроти) та Акту обстеження об`єкту, розташованого за адресою: м. Одеса. вул. Ільфа і Петрова, 94 встановлено, що споруди за вказаними адресами є одним і тим самим об`єктом, а схема розміщення нежитлової будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 94, згідно технічного паспорту, виготовленого ФОП Довганюк Н.В., повністю співпадає з планом групи ТС та візуалізацією об`єкту Паспорта прив`язки групи стаціонарних тимчасових споруд (заміна існуючих) - павільйони (загальна площа твердого покриття 59,58 кв. м), що розташований за адресою: м. Одеса, вул.Ільфа і Петрова, 55 (напроти).

Крім того, для державної реєстрації реєстратору також подано довідку про резервування у Реєстрі поштового обслуговування серія та номер: 07/65001-1153, видану 19.08.2019р., видавник: ОД АТ «Укрпошта», якою зарезервовано до 16.02.2020р. у Реєстрі поштового обслуговування Одеської дирекції акціонерного товариства «Укрпошта» поштової адреси об`єкту, як самостійної поштової одиниці.

На твердження прокурора, належним документом, який би підтверджував присвоєння об`єкту нерухомого майна поштової адреси, в даному випадку, може бути лише рішення виконавчого комітету Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області, оскільки оспорюваний об`єкт знаходиться у межах території, на яку поширюються її повноваження (згідно з ч. 5 ст. 26-3 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 690 «Про затвердження Порядку присвоєння адрес об`єктам будівництва, об`єктам нерухомого майна»).

Прокурор також посилається на відповіді Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 26.12.2023р. за №2715/01-11 та Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради від 05.01.2024 р. за № 14-11.1-31 та зазначає, що вказана адреса, а саме: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 94, самовільно використана заявником та внесена державним реєстратором до Державного реєстру прав з порушеннями вимог чинного законодавства, без її присвоєння в установленому порядку та без надання підтверджуючих документів, які вимагаються п. 42 Порядку реєстрації, як обов`язковий документ для державної реєстрації права власності.

Також, для державної реєстрації подана довідка про зведення об`єкту, серія та номер: 46 від 26.07.2019р., видана громадським об`єднанням автолюбителів «Вікторія-І», у якій зазначено, що ОСОБА_1 є членом Громадського об`єднання автолюбителів «Вікторія-І» (код 20963076) та їй, нібито, належить нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Одеси, вул. Ільфа і Петрова, 94, площею 57,0 кв. м, що розташоване на земельній ділянці, що перебуває у користуванні ГОА «Вікторія-І» на підставі договору оренди.

Проте, на думку прокурора, наведена довідка не є належним доказом року побудови спірного об`єкта нерухомого майна та, тим більше, доказом проведення будівництва конкретним суб`єктом.

Таким чином, прокурор вважає, що за наведених обставин у державного реєстратора були відсутні підстави для державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомого майна як на об`єкт, закінчений будівництвом до 05.08.1992 року.

Згідно вищевказаної довідки, нежитлову будівлю зведено за погодженням ГОА «Вікторія-І» у межах земельної ділянки, що перебуває у користуванні ГОА «Вікторія-І» на підставі договору оренди земельної ділянки від 08.03.2003р., посвідченого приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Н.Ф., зареєстрованого в реєстрі за № 1299 від 29.03.2003р., строком на 49 років,

Зазначений договір оренди також було надано державному дл державної реєстрації обєкта нерухомості.

Але, як зазначає прокурор, з листа Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради №01- 19/1370 від 30.08.2023р., витягу з Реєстру речових прав на нерухоме майно, встановлено, що право власності або користування (оренди) на земельну ділянку за адресою: м. Одеси, вул. Ільфа і Петрова, 94 за жодною особою не зареєстровано, земельна ділянка під вказаним об`єктом - не сформована.

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № 10-15-0.3-3661/2-23 від 22.08.2023р., за інформацією Відділу №5 управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, за наявних Книг реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі станом на 31.12.2012р. не зареєстровано право власності (користування) на земельну ділянку за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 94 (з урахуванням дробів та літер).

При цьому, згідно Акту № 92 обстеження (перевірки) земельної ділянки від 12.12.2024р., проведеного державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель відділу правової експертизи та земельного контролю юридичного управління Таїровської селищної ради, земельна ділянка за вказаною адресою, а саме: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова,94, не сформована, відомості в Державному земельному кадастрі та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про земельну ділянку - відсутні. Спірна будівля розташована на території автостоянки ГОА «Вікторія», праворуч від в`їзду, частина на фасаді вул. Ільфа і Петрова.

Враховуючи вищевикладене, прокурор стверджує, що земельна ділянка під спірним об`єктом за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 94 є комунальною власністю, тобто ділянка перебуває у власності територіальної громади в особі Таїровської селищної ради, та під забудову не передавалась жодній фізичній чи юридичній особі, документи дозвільного/декларативного характеру на виконання будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів за вищевказаною адресою не видавались, натомість видавався паспорт прив`язки на тимчасову споруду за цією адресою, строк дії якого сплинув.

Таким чином, прокурор вважає, що ОСОБА_1 земельну ділянку під спірним об`єктом ні у власність, ні у користування не отримувала, а ГОА «Вікторія-І» не є власником чи розпорядником землі під спірним об`єктом.

Як зазначає прокурор, з документів електронної реєстраційної справи за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна № 1898962551101 державному реєстратору не подано жодного документу, передбаченого ст. 31 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Враховуючи вище викладене, прокурор дійшов висновку, що нежитлової будівлі загальною площею 57 кв. м, за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 94, ніколи не існувало як об`єкту нерухомого майна, а речові права на тимчасову споруду не підлягають державній реєстрації.

Водночас, прокурор зазначає, що на підставі установчого рішення засновника №1 ТОВ «МАРІНЕ» від 28.08.2019р., громадянка ОСОБА_1 прийняла рішення про створення ТОВ «МАРІНЕ» за рахунок власного нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі, розташованої за адресою: вул. Ільфа і Петрова, буд.94 у м.Одесі, загальною площею 57 кв. м, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1898962551101, та призначила директором цього товариства Григорищенко Марину Володимирівну (особа, якій Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради 01.09.2017р. видано паспорт прив`язки групи стаціонарних тимчасових споруд (заміна існуючих) - павільйони (загальна площа твердого покриття 59, 58 кв. м) за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 55 (напроти).

Прокурор вважає, що ТОВ «МАРІНЕ» за результатом нікчемного правочину не набуло прав власності на нежитлову будівлю, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 57 кв. м, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 94 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1898962551101).

Таким чином, враховуючи, що державна реєстрація прав приватної власності ТОВ «МАРІНЕ» на нежитлове приміщення загальною площею 57 кв. м, за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 94, як на нерухоме майно, була здійснена незаконно, а зазначене майно не є нерухомим, прокурор вважає, що така державна реєстрація підлягає скасуванню із закриттям відповідного розділу Державного реєстру.

З урахуванням всього викладеного вище, з метою усунення перешкод Таїровській селищній раді у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, на думку прокурора, наявні підстави для скасування державної реєстрації права приватної власності на об`єкт - нежитлову будівлю, об`єкт житлової нерухомості, площею 57 кв. м, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 94 із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна 1898962551101, а також звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки комунальної власності, розміщеної під цим об`єктом, шляхом демонтажу (знесення) тимчасової споруди.

Також, прокурор надав обгрунтування щодо звернення з позовною заявою до суду в інтересах законного власника земельної ділянки - територіальної громади в особі Таїровської селищної ради, яка позбавлена можливості користуватись та розпоряджатися цією земельною ділянкою, посилаючись на ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та бездіяльність вищезазначеного органу щодо відновлення порушеного права на земельну ділянку.

Відповідач - ТОВ «МАРІНЕ», не погоджується з позовними вимогами та зазначає, що у державного реєстратора були відсутні підстави для відмови у державній реєстрації права власності на нежитлову будівлю - «гараж», за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа та Петрова, 94, за ТОВ «МАРІНЕ». Адже, оскільки, станом на час звернення ТОВ «МАРІНЕ» з заявою про державну реєстрацію права власності на вищевказаний об`єкт нерухомого майна, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були наявні відомості про державну реєстрацію права власності на це майно за ОСОБА_1 , яка є засновником відповідача, то для державної реєстрації права власності за ТОВ «МАРІНЕ» на нежитлову будівлю «гараж», за адресою: АДРЕСА_2 , у відповідності до вимог п. 48 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 р. № 1127 (в редакції чинні станом на 06.09.2019 р.) необхідно було надати, як правовстановлюючий документ, лише акт приймання-передачі майна.

Щодо спростування доводів позову про самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки відповідач зазначає, що в матеріалах справи наявний договір оренди земельної ділянки від 08.03.2003 р., посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Н.Ф., зареєстрований в реєстрі від 28.03.2003р. за № 1299, зі змісту якого вбачається, що Овідіопольською районною державною адміністрацією, як орендодавцем, було передано у користування Громадському об`єднанню автолюбителів «Вікторія-І» земельну ділянку, яка знаходиться на території Таїровської селищної ради, вул. Ільфа та Петрова (за межами населених пунктів), Овідіопольського району, Одеської області, площею 0,77 га, строком на 49 років.

Довідкою від 26.07.2019р. №46 підтверджується, що ОСОБА_1 є членом ГОА «Вікторія-І» та їй належить нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , площею 57 кв.м, що розташоване на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні ГОА «Вікторія-І» на підставі договору оренди земельної ділянки від 08.03.2003 р., посвідченого приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Н.Ф., зареєстрованого в реєстрі від 28.03.2003 р. за № 1299.

Тобто, як стверджує відповідач, ОСОБА_1 , яка є членом Громадської організації автолюбителів «Вікторія-І» та володіла нерухомим майном, що розташовано на території ГОА «Вікторія-І», внесла це спірне нерухоме майно до статутного капіталу відповідача, відтак, відсутні підстави стверджувати про самовільне захоплення як ТОВ «МАРІНЕ», так і ОСОБА_1 земельної ділянки комунальної власності.

Відповідач також звертає увагу суду на постанову Вищого адміністративного суду України від 18.02.2016 р. по справі № 826/5/15, відповідно до якої документом, який підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, може бути як рішення органу місцевого самоврядування, так і інший документ, незалежно від форми, виданий відповідним органом, який дає змогу встановити факт присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, зокрема довідки, виписки.

Крім того, на твердження відповідача, акт обстеження земельної ділянки від 12.12.2024 р. № 92, складений державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель Таїровської селищної ради, складено за результатами перевірки в результаті державного контролю за використанням та охороною земель, повноваження на проведення якої у державного інспектора були відсутні в силу вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) в умовах воєнного стану» від 13.03.2022 р. № 303, а від так даний доказ не відповідає вимогам допустимості, передбаченим ст. 77 ГПК України та вимогам належності, передбаченим ст. 76 ГПК України, оскільки, містить інформацію, що не стосується предмета доказування.

Відповідач також зазначає, що якби, дійсно, нежитлова будівля -«гараж» за адресою: АДРЕСА_2 , та тимчасова споруда за адресою: АДРЕСА_3 , були одним і тим самом майном, мали фактично одне і те ж розташування, то в Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради були б відсутні повноваження для видачі висновку про можливість установки ФОП Григоращенко М.В. тимчасової споруди, за адресою: АДРЕСА_3 , а Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради не мало б права видавати ФОП Григоращенко М.В. вказаного паспорту прив`язки, оскільки, це належало б до компетенції Овідіопольської районної державної адміністрації та її виконавчих органів.

З огляду на вищевикладене, відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1 , просить відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначає, що вона є членом Громадської організації автолюбителів «Вікторія-І» та земельна ділянка, зайнята в тому числі належною їй, станом на 19.08.2019 р., нежитловою будівлею-гаражем, перебувала у користуванні ГОА «Вікторія-І», на підставі договору оренди земельної ділянки від 08.03.2003 р, що виключає факт неправомірного використання ОСОБА_1 земельної ділянки для обслуговування нежитлової будівлі - гаражу, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , як членом цієї громадської організації.

Також, третя особа повідомляє, що нежитлову будівлю - гараж,що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , було зведено у 1991 р. Наведений факт підтверджується технічним паспортом від 31.07.2019 р. на гараж АДРЕСА_4 , виготовленим ФОП Довганюк Н.В.

Посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» та правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 15.01.2021 р. по справі № 1540/3952/18, ОСОБА_1 зазначає, що індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 5 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію. Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.

ОСОБА_1 звертає увагу суду, що нею було надано необхідні документи для проведення державної реєстрації права власності, які давали змогу встановити набуття права власності нею на нежитлову будівлю - гараж, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Вказаний перелік документів відповідав вимогам ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію права власності» та іншим положенням законодавства.

З огляду на вищевикладене, третя особа просить у задоволенні позовних вимог прокурора відмовити у повному обсязі.

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ГОА «Вікторія-І», в письмових поясненнях зазначила, що ОСОБА_1 була членом цієї Громадської організації та мала паркомісце -гараж, яке розташоване на території ГОА «Вікторія-І», на земельній ділянці, що надана у користування згідно договору оренди від 08.03.2003р.

При цьому, паркомісце-гараж, що знаходиться на території ГОА «Вікторія-1» було зведено у 1991 р., відповідна інформація зафіксована у техпаспорті від 31.07.2019 р. на гараж № 94, за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа та Петрова, 94, виготовленому ФОП Довганюк Н.В.

З огляду на це, третя особа зазначає, що вище вказане паркомісце-гараж вже знаходилось на земельній ділянці загальною площею 0,77 га при укладенні договору оренди земельної ділянки № 1299 від 08.03.2003 р.

Крім того, третя особа зазначила, що відповідно до згідно Рішення Таїровської селищної ради №5 від 27.04.1994р. Таїровською селищною радою було прийнято рішення про вилучення із землекористування СП «Люстдорф» земельної ділянки площею 3,01 га та передачу її для організації автостоянок громадським об`єднанням автолюбителів, в тому числі ГОА «Вікторія-1» - 0,77 га.

ГОА «Вікторія-1» є громадським об`єднанням автолюбителів, некомерційною організацією, що діє для реалізації інтересів її членів.

Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення прокурора та представника відповідача, суд дійшов наступного висновку.

Згідно п.3 ст.131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до п. 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19.09.2012 р. на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia), заява №42454/02, § 35).

За змістом ч.2 ст.2 Цивільного кодексу України держава Україна є учасником цивільних відносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками (ч.1 ст.167 Цивільного кодексу України). Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст.170 Цивільного кодексу України).

Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, у цивільних, правовідносинах. Тому, у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018р. у справі № 5023/10655/11, від 06.07.2021 р. у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц, від 18.01.2023р. у справі №488/2807/17).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанову від 26.06.2019 р. у справі № 587/430/16-ц). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 р. у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц).

Незалежно від того, хто саме звернувся до суду, - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор. На відміну від останнього та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 р. у справі № 359/3373/16-ц).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру».

З наведеного можна виснувати, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Останній не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може та бажає захищати інтереси. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз.1-3 ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру».).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06. 2019 р. у справі № 587/430/16-ц ).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві чи іншій заяві, скарзі обгрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. (абз.2 ч.2 ст.53 ГПК України).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому ст.23 Закону України «Про прокуратуру», фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо

Таким чином, прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 р.у справі № 912/2385/18).

У позовній заяві прокурор вказав, що Чорноморською окружною прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» на адресу Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області 20.06.2024р. №63-3972ВИХ-24, 25.07.2024р. №63-4618ВИХ-24, 18.11.2024р. №63-7024ВМХ-24 направлено запити про необхідність повідоми про вжиті заходи реагування у зв`язку із самочинним будівництвом об`єкту нерухомості та вибуттям із комунальної власності Таїровської територіальної громади земельної ділянки площею 57 кв.м., за адресою м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 94.

Але, позивач фактично самоусунувся від самостійного захисту власних майнових інтересів, жодних заходів з метою відновлення порушеного права не вжив, до суду із відповідним позовом не звертався.

З урахуванням наведеного, суд доходить висновку про підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави в даній справі.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 19.08.2019р. за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова ( зараз - вул. Сімї Глодан ), 94, зареєстровано право власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю загальною площею 57 кв.м., реєстраційний номер обєкта нерухомого майна 1898962551101.

Підставою державної реєстрації зазначено наступні документи: Довідка про резервування у Реєстрі поштового обслуговування, серія та номер 07/65001-1153, видана 19.08.2019, видавник ОД АТ «Укрпошта»; Договір оренди земельної ділянки, серія та номер 1299, виданий 28.03.2003, видавник: приватний нотаріус Куркан Н.Ф.; Довідка про зведення об`єкту, серія та номер: 46, видана 26.07.2019, видавник: Громадське об`єднання автолюбителів «Вікторія»; технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 31.07.2019, видавник: ФОП Довганюк Н.В.

Згідно з ч. 1,2 ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

За приписами ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень являє собою офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Пунктом 14 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Разом з тим, сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (зокрема, пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 р. у справі № 914/2350/18 (914/608/20).

Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.

Відповідна правова позиція щодо відсутності самостійного правовстановлювального характеру державної реєстрації узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах: Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.02.2018р. у справі № 906/538/16 та від 21.01.2021р. у справі № 910/27779/14; Об`єднаної Палати Верховного Суду від 24.01.2020р. у справі № 910/10987/18; Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020р. у справі № 916/2791/13 та від 12.03.2019р. у справі № 911/3594/17.

Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015р. ( в редакції станом на момент проведення первинної реєстрації права власності) (надалі - Порядок) визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна (п 1 Порядку).

У п. 6 Порядку закріплено, що державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Для державної реєстрації прав заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документ, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав (п. 7 Порядку).

Згідно з п. 18 Порядку за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав (п. 19 Порядку).

Після внесення відомостей до Державного реєстру прав державний реєстратор за допомогою програмних засобів ведення зазначеного Реєстру з урахуванням строку державної реєстрації, за який сплачено адміністративний збір, формує витяг з нього про державну реєстрацію прав, який розміщується на веб-порталі Мін`юсту для доступу до нього заявника з метою перегляду, завантаження і друку (п. 22 Порядку).

Вищезазначені пункти Порядку кореспондуються із нормами, закріпленими в ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», чинними на момент первинної реєстрації спірного майна.

Відповідно до п. 42 Порядку для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р., подаються: 1) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 2) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Як зазначалось вище, ОСОБА_1. для реєстрації права власності на спірний об`єкт державному реєстратору надавалась довідка про резервування у Реєстрі поштового обслуговування, серія та номер 07/65001-1153, видана 19.08.2019, видавник ОД АТ «Укрпошта», та технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 31.07.2019, видавник: ФОП Довганюк Н.В.

Судом встановлено, що у технічному паспорті, виготовленому 31.07.2019р. ФОП Довганюк Н.В. зазначено, що гараж літ. «А», площею 57,0 кв.м., розташований за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 94, побудований до 05.08.1992р., а саме - 1991р., отже, відповідно до п. 3.2. Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001р. за №127, він не є самочинним будівництвом.

Щодо довідки про резервування у Реєстрі поштового обслуговування № 07/65001-1153, виданої 19.08.2019р. ОД АТ «Укрпошта», як документу, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, господарський суд зазначає наступне.

Зі змісту наведеної у п. 42 норми Порядку слідує, що одним з документів, необхідних для державної реєстрації права власності з нерухомого майна, є документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Вказана норма не містила визначення яким конкретно документом повинно підтверджуватись присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

За відсутності в Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку реєстрації визначення конкретного документа, який підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, державний реєстратор не може на власний розсуд вирішувати який з документів підтверджує такий факт, а який - ні.

У постанові Вищого адміністративного суду України від 18.02.2016р. по справі №826/5/15 виснувано, що документом, який підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, може бути як рішення органу місцевого самоврядування, так і інший документ, незалежно від форми, виданий відповідним органом, який дає змогу встановити факт присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, зокрема довідки, виписки.

З огляду на зазначене вище, суд погоджується із доводами третьої особи щодо відповідності вимогам законодавства документу про присвоєння адреси, поданого ОСОБА_1 для проведення державної реєстрації права власності.

Як вбачається із матеріалів справи, 10.09.2019р. державним реєстратором прийнято рішення (індексний номер 48610582) про державну реєстрацію переходу права власності на нежитлову будівлю загальною площею 57 кв. м, за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 94 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1898962551101) від ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРІНЕ».

Документи подані для державної реєстрації - Протокол серія та номер: 1, виданий 28.08.2019, видавник: ТОВ «МАРІНЕ» та Акт прийому-передачі, серія та номер: б/н, виданий 30.08.2019, видавник: ОСОБА_1 та ТОВ «МАРІНЕ».

Відповідно до п. 48 Порядку для державної реєстрації права власності у зв`язку з передачею майна у власність юридичної особи як внесок (внесення майна до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду), вступні, членські та цільові внески членів кооперативу тощо) подаються: 1) документ, що посвідчує право власності особи на майно, що передається у власність юридичної особи (крім випадку, коли право власності на таке майно вже зареєстровано в Державному реєстрі прав); 2) акт приймання-передачі майна або інший документ, що підтверджує факт передачі такого майна. Справжність підписів на акті приймання-передачі майна або іншому документі, що підтверджує факт передачі такого майна, засвідчується відповідно до Закону України "Про нотаріат". 3) рішення органу або особи, уповноважених установчими документами юридичної особи або законом (у разі, коли передача майна здійснюється іншою юридичною особою); 4) письмова згода всіх співвласників (у разі, коли передача здійснюється щодо майна, що перебуває у спільній власності).

Матеріали справи містять установче рішення засновника №1 ТОВ «МАРІНЕ» від 28.08.2019р., згідно якого ОСОБА_1 сформувала статутний капітал у сумі 150 000 грн. за рахунок власного нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі, розташованої за адресою м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 95, загальною площею - 57 кв.м., реєстраціний номер обєкту нерухомого майна 1898962551101.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції станом на момент проведення реєстрації права власності) підставами для відмови в державній реєстрації прав є: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) документи подано до неналежного суб`єкта державної реєстрації прав, нотаріуса; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, у тому числі за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці.

Відповідно до ч. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена.

Частиною 2 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пунктом 23 Порядку встановлено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

Суд звертає увагу, що законодавством визначено вичерпний перелік документів, необхідних для здійснення реєстрації права власності на нежитлові будівлі.

На підставі всього наведеного вище, господарський суд приходить до висновку, що у державного реєстратора як при первинній реєстрації права власності ОСОБА_1 , так і при державній реєстрації переходу права власності на нежитлову будівлю загальною площею 57 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , до ТОВ «МАРІНЕ» були відсутні підстави для відмови у такій реєстрації.

Щодо доводів прокурора щодо того, що земельна ділянка під спірним об`єктом нерухомого майна є комунальною власністю територіальної громади в особі Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області та не передавалася у власність чи користування жодній юридичній чи фізичній особі, господарський суд зазначає наступне.

Статтями 13, 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Від імені Українського народу, права, власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно з приписами ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Отже, особа, яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Матеріали справи містять розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації від 07.03.2003р. №158 про надання земельної ділянки несільськогосподарського призначення в оренду ГОА «Вікторія-1».

Згідно з п. 1 вищезазначеного розпорядження надано ГОА «Вікторія-1» в довгострокову оренду терміном на 49 років земельну ділянку несільськогосподарського призначення, загальною площею 0,77 га, що знаходиться за межами населених пунктів на території Таїровської селищної ради, вул. Ільфа і Петрова, для розміщення автостоянки.

28 березня 2003р. між Овідіопольською районною державною адміністрацією та ГОА «Вікторія-1» укладено Договір оренди земельної ділянки, яким встановлено мету використання земельної ділянки, термін договору, орендну плату. Договір посвідчено приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Н.Ф., зареєстровано в реєстрі за №1299 від 28.03.2003р.

Листом Таїровської селищної ради від 08.08.2024р. №20850307, що міститься в матеріалах справи, повідомлено, що договір оренди земельної ділянки від 28.03.2003р. діючий та по ньому сплачується орендна плата до селищної ради.

ГОА «ВІКТОРІЯ-1» є громадським об`єднанням автолюбителів, некомерційною організацією, що діє для реалізації інтересів її членів.

Крім того, згідно довідки №46 від 26.07.2019р. ГОА «ВІКТОРІЯ-1» підтвердила, що ОСОБА_1. є членом цієї громадської організації та їй належить нежитлове приміщення, розташоване на земельній ділянці, що надана у користування згідно договору оренди від 28.03.2003р.

Більше того, в Акті № 92 обстеження (перевірки) земельної ділянки від 12.12.2024, складеному державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель відділу правової експертизи та земельного контролю юридичного управління Таїровської селищної ради, встановлено, що спірна будівля розташована на території автостоянки ГО автолюбителів «Вікторія», праворуч від в`їзду, частина на фасаді вул. Ільфа і Петрова.

У зв`язку із зазначеним, твердження прокурора що земельна ділянка під спірним об`єктом нерухомого не передавалася у власність чи користування жодній юридичній чи фізичній особі спростовується вищенаведеними доказами.

Разом з цим прокурор зазначив, що порівнянням отриманих копій матеріалів паспорту прив`язки на групу тимчасових споруд за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 55 (напроти) та Акту обстеження об`єкту, розташованого за адресою: м. Одеса. вул. Ільфа і Петрова, 94, встановлено, що споруди за вказаним адресами являються одним і тим самим об`єктом, а схема розміщення нежитлової будівлі, за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 94, згідно технічного паспорту, виготовленого ФОП Довганюк Н.В. повністю співпадає з планом групи ТС та візуалізацією об`єкту Паспорта прив`язки групи стаціонарних тимчасових споруд (заміна існуючих) - павільйони (загальна площа твердого покриття 59,58 кв. м) розташовані за адресою: м. Одеса, вул.Ільфа і Петрова, 55 (напроти).

Вищезазначений довід суд не бере до уваги, з огляду на те, що паспорт привязки групи стаціонарних тимчасових споруд (заміна існуючих) - павільйони (загальна площа твердого покриття 59,58 кв. м), що розташовані за адресою: м. Одеса, вул.Ільфа і Петрова, 55 (напроти), по-перше, виданий Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, по-друге, площа павільйону вказана 59,58 кв.м., що відрізняється від площі спірного майна (57 кв.м.).

Разом з тим, прокурором не надано належних доказів на підтвердження того, що два вищезазначені об`єкти є одним і тим самим об`єктом ( наприклад, експертного висновку), а його доводи грунтуються на припущеннях.

Суд погоджується з доводом відповідача, щодо того, що якби, нежитлова будівля «гараж», за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа та Петрова, 94, та тимчасова споруда за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа та Петрова, 55 (напроти), були одним і тим самим майном, мали фактично одне і те ж розташування, то в Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради були б відсутні повноваження для видачі висновку про можливість установки ФОП Григоращенко М.В. тимчасової споруди,за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа та Петрова, 55, а Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради не мало б права видавати ФОП Григоращенко М.В. вказаного паспорту прив`язки, оскільки, це належало б до компетенції Овідіопольської районної державної адміністрації та її виконавчих органів.

Більш того, суд відмічає, що спочатку прокурор стверджує, що тимчасова споруда за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 55 (напроти) та нежитлова будівля за адресою: м. Одеса. вул. Ільфа і Петрова, 94 є одним і тим самим об`єктом.

Водночас, прокурор заявляє, що нежитлової будівлі загальною площею 57 кв. м за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 94 ніколи не існувало, як об`єкту нерухомого майна.

При цьому, прокурор звернувся до суду з позовом про звільнення ТОВ «МАРІНЕ» самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу (знесення) тимчасової споруди - нежитлової будівлі, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 57 кв. м, за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова (нова назва - вул. Сім`ї Глодан), 94.

Отже, має місце як суперечлива поведінка прокурора, так і звернення до суду з неналежним способом захисту, який жодним чином не призведе до відновлення прав та інтересів позивача, адже мова йде про демонтаж (знесення) не існуючого ( на думку прокурора) об`єкту нерухомості.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ч. 1 ст. 73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17 жовтня 2019р. набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997р. наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

За приписами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 925/2301/14, від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18).

Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

За приписами ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України", в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Повертаючись до стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, господарський суд зазначає, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Розглянув матеріали справи, беручи до уваги як письмові заяви, так і усні пояснення сторін, господарський суд приходить до висновку, що при реєстрації права власності на спірний об`єкт, у державного реєстратора були відсутні підстави для відмови.

На підставі вищенаведеного, у зв`язку з тим що позовна вимога про звільнення ТОВ «МАРІНЕ» самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу (знесення) тимчасової споруди - нежитлової будівлі, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 57 кв. м, за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 94 (нова назва - вул. Сім`ї Глодан), по-перше, є похідною від вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності, по-друге, стосується не існуючого (на думку прокурора) об`єкту нерухомості, суд вбачає наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Судові втрати по сплаті судового збору покласти на прокуратуру згідно ст. ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою суду у справі №916/598/25 від 20.02.2025р. на період розгляду справи вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на об`єкт під назвою «нежитлова будівля, об`єкт житлової нерухомості» площею 57 кв. м, який знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова (вул. Сім`ї Глодан), буд. 94 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1898962551101), заборонено Товариству з обмеженою відповідальністю «МАРІНЕ» та будь-яким іншим особам проводити будь - які будівельні роботи на земельній ділянці, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова (вул. Сім`ї Глодан), буд. 94, заборонено Державній інспекції архітектури та містобудування України та її територіальним структурним підрозділам здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва об`єктів нерухомості та введення їх в експлуатацію на земельній ділянці, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова (вул. Сім`ї Глодан), буд. 94.

Відповідно до ч. 9 ст. 145 Господарського процесуального кодексу України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, господарський суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення, вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.02.2025р. по справі №916/598/25.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовної заяви керівника Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРІНЕ» про скасування державної реєстрації права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРІНЕ» (код ЄДРПОУ 43196012) на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю, об`єкт житлової нерухомості загальною площею 57 кв. м, основною площею 40,4 кв. м, допоміжною площею 16,6 кв. м, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 94 (нова назва - вул. Сім`ї Глодан) шляхом внесення до Державного реєстру запису про відсутність права із закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна: 1898962551101, та про звільнення Товариством з обмеженою відповідальністю «МАРІНЕ» (код ЄДРПОУ 43196012) самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу (знесення) тимчасової споруди - нежитлової будівлі, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 57 кв. м, за адресою: м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 94 (нова назва - вул. Сім`ї Глодан) - відмовити.

2. Скасувати заходи забезпечення, вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.02.2025р. по справі №916/598/25.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).

Повне рішення складено 24 липня 2025 р.

Суддя Н.В. Рога