Ухвала від 24.07.2025 по справі 13/7/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84

У Х В А Л А

"24" липня 2025 р.Справа №13/7/12-Б-10

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Вибодовського О.Д., при секретарі судового засідання Ковальчук А.С., розглянувши матеріали справи

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром-Лізинг", м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський граніт", с.Нова Синявка, Старосинявського району, Хмельницької області

про визнання банкрутом

Представники сторін: не з`явились.

ВСТАНОВИВ:

Суть:

Ухвалою Господарського суду від 15.03.2010р. порушено провадження у справі про визнання банкрутом товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський граніт" с.Нова Синявка Старосинявського району за загальними нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Ухвалою суду від 24.06.2010р. відкрито процедуру розпорядження майном, призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Аверкина В.В., після виявлення у встановленому порядку кредиторів з грошовими вимогами до боржника, ухвалою від 19.10.2010р. затверджено реєстр вимог кредиторів.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 08.07.2011р. задоволено частково апеляційну скаргу ТОВ "Подільський граніт", скасовано ухвали щодо вимог одного із конкурсних кредиторів та додаткової вимоги ініціюючого кредитора і прийнято нові рішення щодо цих вимог. Однак, постановою Вищого господарського суду України від 27.09.2011р. постанову апеляційної інстанції та ухвали суду першої інстанції, прийняті за наслідками розгляду справи у попередньому засіданні щодо розгляду грошових вимог ВАТ "Державний Ощадний банк України" в особі Головного управління по м.Києву та Київській області, додаткових грошових вимог ініціюючого кредитора - ТОВ "Пром-Лізинг" і затвердження реєстру вимог кредиторів скасовано і справу повернено на новий розгляд в частині скасованих ухвал. Ухвалами від 25.04.2012р. (суддя Матущак О.І.) визнано вимоги конкурсного кредитора - ВАТ "Державний Ощадний банк України" в особі Головного управління по м.Києву та Київській області в розмірі 4853739,65грн., додаткові вимоги ініціюючого кредитора - ТОВ "Пром-Лізинг" у розмірі 747640,57грн., а також затверджено реєстр вимог кредиторів до боржника.

19.06.2013р. господарським судом винесено ухвалу про закінчення процедури розпорядження майном, відкрито процедуру санації боржника ТОВ "Подільський граніт" строком на дванадцять місяців, призначено керуючого санацією, визначено інвестора. Однак, план санації не був затверджений і ухвалою суду від 02.04.2014р. процедуру санації ТОВ "Подільський граніт" було припинено.

Постановою господарського суду від 06.05.2014р. визнано ТОВ "Подільський граніт" банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру строком на дванадцять місяців і призначено ліквідатором арбітражного керуючого Аверкина В.В. На офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України 07.05.2014р. за №3417 здійснено офіційне оприлюднення повідомлення про визнання ТОВ "Подільський граніт" банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду області №123/15 від 20.11.2015р. у зв`язку із відпусткою судді та прийняття Верховною Радою України постанови №788-VIII від 12.11.2015р. про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Хмельницької області відповідно до пункту 2.3.52 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматичний розподіл справи вх. № 01-06/58 (13/7/12-Б-10).

На підставі протоколу повторного автоматичного розподілу справи між суддями, справу вх. № 01-06/58 (13/7/12-Б-10) передано на розгляд судді Вибодовському О.Д.

Ухвалою суду від 01.12.2015р. дану справу суддею Вибодовським О.Д. прийнято до свого провадження.

На адресу суду 14.05.2025р. від ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський граніт" Аверкина В.В. надійшла заява про покладення на ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника, на його засновників (учасників) та керівника у зв`язку із доведенням до банкрутства.

Ухвалою суду від 19.05.2025р. заяву ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський граніт" Аверкина В.В. про покладення на ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника, на його засновників (учасників) та керівника у зв`язку із доведенням до банкрутства призначено до розгляду в судовому засіданні.

В обґрунтування поданої заяви, ліквідатором зазначено, що на виконання повноважень покладених на арбітражного керуючого Законом про банкрутство та постановою Господарського суду Хмельницької області від 06.05.2014р. з метою повного задоволення вимог кредиторів ТОВ «Подільський граніт», дотримуючись вимог діючого законодавства України щодо застосування ліквідаційної процедури, ліквідатором 07.05.2014р. видано розпорядження про створення інвентаризаційної комісії та проведення інвентаризації майна боржника.

Відповідно до акту приймання-передачі від 20 травня 2014р. прийнято від арбітражного керуючого Герасименко І.І., яка виконувала повноваження керуючого санацією, печатку ТОВ «Подільський граніт» та інвентаризаційний опис № 1 від 23.06.2013р. товарно-матеріальних цінностей ТОВ «Подільський граніт» на загальну суму 7624438,69 грн.; згідно якого матеріально-відповідальна особа за збереження майна ОСОБА_2

22.08.2014р. ліквідатором завершено проведення інвентаризації активів боржника, результати якої відображено в інвентаризаційному описі № 1 (товари і матеріали), інвентаризаційному описі основних засобів №1 (механізми, виробниче обладнання та устаткування), інвентаризаційному описі основних засобів № 2 (площадки) та балансі підприємства, станом на 31.08.2014р., балансовою вартістю 7634,4 тис. грн.

За результатами вжиття заходів щодо виявлення первинної установчої та фінансово-господарської документації боржника ліквідатором отримано від колишнього головного бухгалтера боржника ОСОБА_8 частину документів:

- свідоцтво про державну реєстрацію ТОВ «Подільський граніт» від 15.12.2006р.;

- довідку з ЄДРПОУ серія АБ №609903;

- статути ТОВ «Подільський граніт» від 15.12.2006 р.; 22.01.2007р.; 18.03.2008 р.;

- статут ТОВ «Подільський граніт» (нова редакція) від 19.03.2008 р.;

- зміни та доповнення (додаток) від 04.12.2008р до Статуту ТОВ «Подільський граніт» від 19.03.2008р.;

- зміни та доповнення (додаток) від 15.10.2009р до Статуту ТОВ «Подільський граніт») від 19.03.2008р.;

- облікову книгу баланс 2012-2013 рр.;

- головну книгу за 2012-2013 рр.;

- обігову відомість по рах.10 «Основні засоби» за 2010-2013 р.р.;

- обігову відомість по рах. 205, 22, 281 за 2009-2011 р.р.;

інша документація відсутня. Згідно акту від 25.10.2010р., затвердженого директором боржника ОСОБА_2., архівні документи за період з 15.12.2006р. по 31.12.2008р. були знищені, що є порушенням ст. 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» .

У зв`язку із ненаданням усієї документації ліквідатор вимушений здійснювати аналіз фінансового стану банкрута для висновку про наявність або відсутність ознак доведення до банкрутства без усієї первинної установчої та фінансово-господарської документації за матеріалами, наявними у судовій справі та витребуваних ліквідатором.

З цією метою для проведення аналізу фінансово-господарського стану боржника ліквідатором направлялися запити до ГУ ДПС у Хмельницькій області щодо надання інформації чи являється дане підприємство засновником інших юридичних осіб, надання довідки про рахунки ТОВ «Подільський граніт», відкритих у банківських та фінансових установах, та в усі державні установи, що здійснюють реєстрацію рухомого та нерухомого майна, отримано відповідну інформацію та копії документів.

Окрім того, з метою дослідження підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами, ліквідатором було проведено перевірку значних правочинів, укладених боржником, та використано аналіз фінансової, господарської, інвестиційної діяльності боржника його становища на ринках на дату порушення справи про банкрутство, проведений керуючим санацією Герасименко 1.1, та висновок про вартість майна, що знаходиться на балансі ТОВ «Подільський граніт» за результатами проведеної незалежної оцінки ринкової вартості окремо визначеного рухомого майна оцінювачем Гринів В.І. розрахунок загальної ринкової вартості для відчуження окремо визначеного майна станом на дату введення процедури санації склав 3 066 328,00 грн.

При вивчені зазначених матеріалів отримано відомості з яких вбачається, що керівником та засновниками (учасниками) ТОВ «Подільський граніт», здійснювалось неефективне управління товариством, приймались нераціональні управлінські рішення, які негативно впливали на виробничу, торгівельну, іншу статутну діяльність товариства, що призводило до фінансових збитків та втрат, вчинили сукупність правочинів та інших операцій, здійснених під впливом осіб, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію фактичного банкрутства боржника.

На запити ліквідатора отримано інформацію від слідчих органів Старосинявського ВП ГУ НП України в Хмельницькій області та ВП №1 Хмельницького РУП ГУ НП в Хмельницькій області про хід досудового розслідування, відомості про яке внесено у ЄРДР 17.07.2015р. №12015240230000141, за ознаками кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_2 передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України (перекваліфіковано на ч. 5 ст. 185 КК України), інформацію про хід досудового розслідування, відомості про яке внесено у ЄРДР 02.05.2014р. №12014240230000118 за ознаками кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_2 передбаченого ч. 1 ст.388 КК України, яка використана при оцінці дій посадових осіб та засновників (учасників) ТОВ «Подільський граніт» у виведенні коштів, майна боржника та внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.

Досудове розслідування триває, проводяться слідчо-розшукові дії необхідні для повного та всебічного досудового розслідування для прийняття рішення згідно ст. 283 КПК України.

З аналізу усієї наявної інформації ліквідатором зроблено висновок, що керівник та засновники (учасники) боржника вчинили дії та проявили по відношенню до Боржника бездіяльність, чим створили умови для його стійкої неплатоспроможності та банкрутства -умисно довели Боржника до банкрутства.

З метою вчинення вичерпних заходів у справі про банкрутство та можливості погашення вимог кредитора у спосіб визначений КУзПБ ліквідатором прийнято рішення підготувати та подати до суду заяву про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на його керівника та засновників (учасників).

На адресу суду 27.06.2025р. від представника Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Головного управління по м. Києву та Київській області АТ "Ощадбанк" надійшли письмові пояснення, в яких зазначив, що заява ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський граніт" Аверкина В.В., про покладення на ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника, на його засновників (учасників) та керівника у зв`язку із доведенням до банкрутства є обґрунтованою та просив суд задовільнити її в повному обсязі.

Також на адресу суду 08.07.2025р. від ГУ ДПС у Хмельницькій області надійшла заява, в якій повідомив, що в повному обсязі підтримує заяву арбітражного керуючого Аверкина В.В. про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на його засновників (учасників) та керівника у зв`язку із доведенням до банкрутства.

Представники сторін в судове засідання не з`явились.

При прийнятті даної ухвали судом враховується наступне:

Відповідно до ч.6 ст.12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень "Кодексу України з процедур банкрутства" (далі - Кодекс) установлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.2 Кодексу, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законодавчими актами України.

Згідно з частиною першою статті 619 Цивільного кодексу України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

Таким законом, який передбачає поряд із відповідальністю боржника додаткову (субсидіарну) відповідальність іншої особи, є Кодекс України з процедур банкрутства.

Так, відповідно до приписів ст.215 ГК України, встановлено підстави відповідальності за порушення законодавства про банкрутство, у випадках, передбачених законом, суб`єкт підприємництва - боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства. Умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб`єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб`єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.

Так, відповідно до п.2 статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства при здійсненні своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається виходячи з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями.

Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Законом.

Ч 1, 3, 4 ст. 92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Згідно з ст. 97 ЦК України, управління товариством здійснюють його органи, до яких відносяться загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 99 ЦК України, загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.

Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу.

За ст.1 Закону України "Про господарські товариства" (далі - Закон), господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об`єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Згідно ст. 23 Закону, управління товариством здійснюють його органи, склад і порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства.

Посадовими особами органів управління товариства є фізичні особи голова та члени виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, наділені повноваженнями з управління товариством, якщо утворення такого органу передбачено установчими документами товариства.

Посадові особи відповідають за заподіяну ними товариству шкоду відповідно до чинного законодавства України.

Посадові особи повинні зберігати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію і несуть за її розголошення відповідальність, передбачену чинним законодавством України та установчими документами товариства.

За ст. 50 Закону, товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

Відповідно до ст.58 Закону, вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Згідно ст. 41 Закону, до компетенції загальних зборів належить:

а)визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання;

б)внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу;

в) обрання і відкликання членів наглядової ради;

г) утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства; є) створення,

реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень;

є) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління товариства;

ж) затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства;

з) вирішення питання про придбання акціонерним товариством акцій, що випускаються ним;

и) визначення умов оплати праці посадових осіб акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв;

і) затвердження договорів(угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства;

ї) прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу;

й) прийняття рішення про обрання уповноваженої особи акціонерів для представлення інтересів акціонерів у випадках, передбачених законом.

Повноваження, передбачені пунктами "б", "в", "г", "д", "є", "ї", "й", належать до виключної компетенції загальних зборів акціонерів і не можуть бути передані іншим органам товариства. Статутом товариства до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені й інші питання.

До компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю (ст.59 цього Закону) крім питань, зазначених у пунктах "а", "б", "г-ж", "и-й" статті 41 цього Закону, належить:

а) встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів;

б) вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

в) виключення учасника товариства;

г) визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів.

Згідно ст. 61 Закону, зокрема, учасники товариства, що володіють у сукупності більш як 20% голосів, мають право вимагати скликання позачергових загальних зборів учасників у будь-який час із будь якого приводу, що стосується діяльності товариства. Якщо протягом 25 днів голова товариства не виконав зазначеної вимоги, вони вправі самі скликати загальні збори учасників.

Відповідно до ст.62 Закону, у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства.

Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора).

Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов`язкові для учасників товариства.

Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.

Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

Генеральний директор (директор) не може бути одночасно головою загальних зборів учасників товариства.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, ТОВ «Подільський граніт» зареєстроване як юридична особа 15.12.2006р. номер запису 16651020000000226.

Діяльність ТОВ «Подільський граніт» регулює статут ТОВ «Подільський граніт» (нова редакція), затверджений протоколом №2 від 17.03.2008 р. загальних зборів учасників, зареєстрований 19.03.2008р. за №16651050003000226, зі змінами та доповненнями до статуту затвердженими протоколом №01/09/09 від 01.09.2009р. загальних зборів учасників, зареєстрований 15.10.2009р. за №16651050006000226.

Відповідно до п. 1.1 Статуту, товариство з обмеженою відповідальністю «Подільський граніт» (надалі - Товариство) створене відповідно до законодавства України за рішенням Установчих Зборів Засновників (Учасників) від 12 грудня 2006 року, оформленого протоколом № 1, на підставі вільного волевиявлення Засновників з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між Учасниками. Діяльність Товариства регулюється цим Статутом, Цивільним Кодексом України, Господарським Кодексом України, Законом України "Про господарські товариства" та іншими чинними нормативно-правовими актами У країни (п. 1.2. Статуту)

Згідно п.5.1 Статуту товариство набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації. Товариство здійснює свою діяльність в Україні та за кордоном згідно цього Статуту та чинного законодавства України (п.5.2 Статуту). Товариство має самостійний баланс, поточний, валютний та інші рахунки в банках, печатку та штампи зі своїм найменуванням, бланки, знаки для товарів і послуг, може мати комерційне (фірмове) найменування (п.5.3 Статуту).

У пункті 5.7 Статуту зазначено, що товариство може від свого імені укладати будь-які договори, в тому числі й договори дарування, набувати майнові та особисті немайнові права і нести обов`язки, бути позивачем та відповідачем в суді, господарському та третейському суді чи арбітражі.

Основним предметом діяльності Товариства, зокрема є: створення виробництва продукції, виконання всього комплексу робіт та надання послуг у галузі обробітку природного каменю, виготовлення архітектурно-будівельних виробів та конструкцій, в т.ч. й з природного каменю, надання транспортних, навантажувально-розвантажувальних послуг та послуг по зберіганню продукції (складські послуги), здійснення торгівельної діяльності продовольчими і непродовольчими товарами, виробництва непродовольчих та продовольчих товарів, сільського господарства, харчової промисловостей, користування природними ресурсами: геологічне вивчення надр, в тому числі для дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин, промислове видобування корисних копалин, промислова розробка родовищ корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення, пошук (розвідка) корисних копалин, користування надрами для інших цілей, визначених законом (п.7.3 Статуту).

Згідно статті 12 Статуту «Органи управління та контролю», вищим органом Товариства є Збори Учасників Товариства (п.12.1).

Відповідно до п.14.1 ст.14 Статуту до виключної компетенції Зборів Учасників Товариства належить: визначення основних напрямків діяльності Товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання (п.14.1.1); внесення змін до Статуту, зміна розміру його Статутного капіталу (п.14.1.2); призначення та звільнення Директора (п. 14.1.3); визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу (Директора), створення і визначення повноважень Ревізійної комісії (п.14.1.4); затвердження річних результатів діяльності Товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків Ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строк та порядку виплати частки прибутку, визначення порядку покриття збитків (п.14.1.5); створення, припинення (реорганізація) та ліквідація Підприємств, філій, представництв, інших відокремлених підрозділів, затвердження їхніх статутів та положень (п.14.1.6); винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб Товариства (п.14.1.7); затвердження правил, процедур та інших внутрішніх документів Товариства, визначення організаційної структури Товариства; визначення умов оплати праці посадових осіб Товариства, Підприємств, філій, представництв та інших відокремлених підрозділів; прийняття рішення про припинення та/або ліквідацію Товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу (п.14.1.10); встановлення розміру, форми і порядку внесення Учасниками додаткових Вкладів Статутного капіталу (п. 14.1.11); вирішення питання про придбання Товариством Частки Учасника (п.14.1.12); прийняття рішень про відчуження та/або заставу майна Товариства та укладання (договорів) на суму, що перевищує 25% розміру Статутного капіталу Товариства, прийняття рішень про одержання кредиту чи фінансової позики у цьому ж розмірі, прийняття рішень про випуск цін паперів Товариства (п.14.1.13); виключення Учасника з Товариства (п.14.1.14).

Рішення з питань зазначених у пунктах 14.1.2., 14.1.3., 14.1.4. - 14.1.7, 14.1.10. - 14.1.14 приймаються більшістю не менш як у 3/4 загальної кількості голосів. Рішення з інших питань, передбачених п.14.1. цієї Статті, вважається прийнятим, якщо за нього проголосують Учасники, що володіють у сукупності більш як 50 (п`ятдесятьма) відсотків загальної кількості голосів Учасників Товариства. З решти питань, тобто з питань, не передбачених пунктом 14.1 цієї Статті, рішення Зборів Учасників приймається простою більшістю голосів.

Збори Учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні Учасники (або представники), що мають у сукупності більш як 60 % голосів (п 14.6. Статуту).

Питання, віднесені до виключної компетенції Зборів Учасників Товариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу (Директору) Товариства (п.14.7 Статуту).

Збори Учасників Товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності Товариства, у тому числі і з тих, що передані Зборами Учасників до компетенції виконавчого органу (Директору) або Ревізійної комісії Товариства (п.14.8 Статуту).

Щорічні Збори Учасників проводять в час та місці, визначених зборами учасників, але не менше двох разів на рік, якщо інше не буде прийнято рішенням Зборів Учасників Товариства. Збори Учасників проводяться з метою затвердження щорічного звіту діяльності Товариства, а також для вирішення будь-яких інших питань діяльності Товариства (п.13.4 Статуту).

Позачергові Збори Учасників скликаються Директором Товариства у випадку неплатоспроможності Товариства та з іншого приводу, що відповідає інтересам Товариства. Позачергові Збори Учасників можуть бути також скликані на письмову вимогу одного чи кількох Учасників, що володіють не менш як 20 (двадцятьма) відсотками голосів, чи на вимогу Ревізійної Комісії згідно статті 16.5. цього Статуту. Якщо на протязі 25 (двадцяти п`яти) робочих днів Директор Товариства не виконає зазначеної вимоги, вони самі можуть скликати Збори Учасників (п.13.5 Статуту).

Відповідно до ст. 15 Статуту Виконавчим органом Товариства є Директор Товариства. Директор Товариства, зокрема здійснює поточне керівництво діяльністю Товариства, вирішує питання діяльності Товариства, за винятком тих питань, що належать до виключної компетенції Зборів Учасників. Директор Товариства підзвітний Зборам Учасників та організовує виконання їх рішень. Директор Товариства не вправі приймати рішення, обов`язкові для Учасників. Директор Товариства діє від імені Товариства в межах, передбачених Статутом Товариств« чинним законодавством України. Директор відповідає як за діяльність Товариства в цілому, так і за виконання покладених на нього окремих завдань. Директором може бути особа, яка перебуває з Товариством у трудових відносинах. Від імені і за дорученням Зборів Учасників Голова Зборів Учасників може укласти з Директором трудовий договір, в якому передбачаються права та обов`язки Директора, відповідальність Директора перед Товариством та Трудовим колективом Товариства, умови матеріального забезпечення та звільнення з посади з урахуванням гарантій, передбачених трудовим договором та чинним законодавством України.

Директор Товариства здійснює такі функції: без довіреності представляє Товариство в усіх державних, громадських, приватних та інших організаціях, органах і установах як на території України, так і за її межами; підписує від імені Товариства договори, довіреності на одержання матеріальних цінностей, довіреності на представництво інтересів Товариства перед третіми особами, фінансово-розрахункові документи, відкриває рахунки в банках, розпоряджається коштами та майном Товариства з урахуванням обмежень, що встановлені цим Статутом;

Директор не має права без попередньої згоди всіх Учасників Товариства вчиняти правочини (укладати угоди, договори), які можуть створити для Товариства зобов`язання на суму, що перевищує 25 % розміру Статутного капіталу Товариства, а також вчиняти будь-які юридичні дії, щодо відмови та/або припинення будь-яких майнових прав Товариства, в тому числі й прав користування землею, надрами та іншими природними ресурсами. У такому випадку згода всіх учасників повинна бути підтверджена письмово і оформлена протоколом Загальних зборів Учасників, підписаним всіма Учасниками чи уповноваженими ними особами.

Відповідно до п.3.1, 9.1 ,9.3 Статуту Учасниками Товариства є фізичні особи:

- ОСОБА_3 , громадянин України, паспорт НОМЕР_1 , виданий Мінським РУТУ МВС України в місті Києві 21 листопада 1996 року, ідентифікаційний номер (код) НОМЕР_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;

- ОСОБА_2 , громадянин України, паспорт НОМЕР_3 , виданий Старосинявським РВ У МВС України в Хмельницькій області 25 грудня 2000 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 ;

- ОСОБА_4 - громадянин України, паспорт серія НОМЕР_5 . виданий Харківським РУ ТУ МВС України в м. Києві 03 грудня 1996 року; ідентифікаційний номер (код): НОМЕР_6 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 ;

- ОСОБА_5 , громадянка України, паспорт НОМЕР_7 , виданий Торезьким МВ УМВС України в Донецькій області 05 травня 2007 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_8 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_4 ;

- ОСОБА_6 , громадянин України, паспорт НОМЕР_9 , виданий Печерським РУТУ МВС України в місті Києві 16 жовтня 2002 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_10 , який проживає за адресою: АДРЕСА_5 ;

- ОСОБА_7 , громадянин Російської Федерації, паспорт № НОМЕР_11 , виданий 44 відділом міліції Приморського району м. Санкт-Петербург Російської Федерації 05 червня 2002 року; ідентифікаційний номер (код): НОМЕР_12 , який проживає за адресою: АДРЕСА_6 .

Для забезпечення господарської діяльності у ТОВ «Подільський граніт» утворений статутний капітал у розмірі 7560000,00 грн., який розподілений між Учасниками на частки:

1) Частка ОСОБА_3 - 16,66 (шістнадцять цілих шістдесят шість сотих) % Статутного капіталу, загальною вартістю 1 260 000 (один мільйон двісті шістдесят тисяч) грн., що включає: 10 000 (десять тисяч) грн. грошових внесків та Дробарку конусну КМД-1750 2003 року випуску, вартістю 1 250 000 (один мільйон двісті п`ятдесят тисяч) грн.

2) Частка ОСОБА_2 - 16,7 (шістнадцять цілих сім десятих) % Статутного капіталу, загальною вартістю 1 260 000 (один мільйон двісті шістдесят тисяч) грн., що включає: 10 000 (десять тисяч) грн. грошових внесків та Екскаватор Nobas 1233-1, двигун НОМЕР_13 , рік випуску - 2006, заводський № 75890020, вартістю 1 250 000 (один мільйон двісті п`ятдесят тисяч) грн.

3) Частка ОСОБА_4 - 16,66 (шістнадцять цілих шістдесят шість сотих) % Статутного капіталу, загальною вартістю 1 260 000 (один мільйон двісті шістдесят тисяч) грн., що включає: 1 260 000 (один мільйон двісті шістдесят тисяч) грн. грошових внесків.

4) Частка ОСОБА_5 - 16,66 (шістнадцять цілих шістдесят шість сотих) % Статутного капіталу, загальною вартістю 1 260 000 (один мільйон двісті шістдесят тисяч) грн., що включає: 10 000 (десять тисяч) грн. грошових внесків та Екскаватор Nobas 1233-1, двигун № НОМЕР_14 , рік випуску - 2006, заводський № НОМЕР_15 , вартістю 1 250 000 (один мільйон двісті п`ятдесят тисяч) грн.

5) Частка ОСОБА_6 - 16,66 (шістнадцять цілих шістдесят шість сотих) % Статутного капіталу, загальною вартістю 1 260 000 (один мільйон двісті шістдесят тисяч) грн., що включає: 10 000 (десять тисяч) грн. грошових внесків та Дробарку щокову СМД-110 2005 року випуску вартістю 550 000 (п`ятсот п`ятдесят тисяч) грн., Накопичувач 2007 року побудови вартістю 250 000 (двісті п`ятдесят тисяч) грн., Грохот ГІЛ-43 2005 року випуску вартістю 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн., Конвеєр стрічковий - 9 од. загальною довжиною 350 м. 2007 року випуску вартістю 400 000 (чотириста тисяч) грн., загальною вартістю 1 250 000 (один мільйон двісті п`ятдесят тисяч) грн.

6) Частка ОСОБА_7 - 16,66 (шістнадцять цілих шістдесят шість сотих) % Статутного капіталу, загальною вартістю 1 260 000 (один мільйон двісті шістдесят тисяч) грн., що включає: 1 260 000 (один мільйон двісті шістдесят тисяч) грн. грошових внесків.

Керівником (посадовою особою) ТОВ «Подільський граніт» з 15.12.2006р. по 19.06.2013р. був ОСОБА_2 ..

Відповідно до ст. 211 ГК України, засновники та учасники суб`єкта підприємництва, власник майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, у межах свої повноважень зобов`язанні вживати своєчасних заходів щодо запобігання його банкрутства.

Згідно ст.92 ЦК України, дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами, розглядаються як дії самої юридичної особи.

Таким чином, обов`язок здійснення контролю за діяльністю виконавчих органів та товариства, положеннями Закону та Статуту покладено саме на учасників (засновників) цього товариства з метою запобігання порушень їх прав.

Учасники (засновники) боржника є особами, які мали можливість давати обов`язкові для боржника вказівки чи мали змогу іншим чином визначати його дії.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 15.02.2022р. у справі № 927/219/20, при вирішенні питання щодо вини (виду вини) суб`єкта субсидіарної відповідальності слід виходити з обов`язків та повноважень суб`єктів відповідальності стосовно боржника, покладених на них законом та/або статутом, враховуючи при цьому положення ст. 4 КУзПБ , якими передбачено, зокрема, що засновники (учасники, акціонери) боржника, власник майна (орган уповноважений управляти майном) боржника, центральні органи виконавчої влади, органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень зобов`язані своєчасно вживати заходів для запобігання банкрутству боржника.

Так, з положень статуту боржника щодо повноважень директора вбачається, що вирішення усіх питань діяльності товариства розпорядження майном та коштами товариства, укладення правочинів (договорів), подання тієї чи іншої звітності до контролюючих органів відноситься до компетенції директора, як виконавчого органу Боржника, який здійснює керівництво діяльністю підприємства, оформлення та підписання будь-яких документів від імені Боржника без довіреності та несе особисту відповідальність в межах передбачених статутом та чинним законодавством за виконання покладених на нього завдань. Одночасно саме на директора покладено обов`язок скликання не рідше одного разу на рік зборів учасників та скликання позачергових зборів у випадку неплатоспроможності Товариства та з іншого приводу, що відповідає інтересам Товариства (п.13.5 Статуту).

Наявність протиправних дій або бездіяльності осіб органу управління Боржника та збитків Боржника, як наслідок таких дій/бездіяльності, свідчать, що винною особою в доведенні до банкрутства ТОВ «Подільський граніт» є поєднання в одній особі директора та учасника Боржника, із часткою у майні товариства у розмірі 16,66% - ОСОБА_2 , який здійснював керівництво поточною діяльністю Боржника та мав вплив на прийняття рішень зборами учасників, встановлено вину його як керівника так і засновника (учасника) Боржника у завданні істотної матеріальної шкоди кредиторам діями та бездіяльністю, яка полягає в тому, що ним не скликалися та не проводилися обов`язкові річні збори з питань розгляду фінансової звітності, розподілу прибутку та/або покриття збитків, так і позачергові збори з нагальних питань товариства, а також у тому, що ним не вчинялися згідно з повноваженнями виконавчого органу товариства відповідні заходи, виходячи з фінансового господарського стану товариства, та наявні підстави для висновку про здійснення учасниками боржника ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , неефективного управління товариством, неправомірних, інших невиправданих або нераціональних дій, що призвело до фінансових збитків та втрат, сприяло виникненню кризової ситуації, створило стійку неплатоспроможність товариства, оскільки їм належить у сукупності 83,33% в частці майна товариства, їх участь у зборах учасників є вирішальною, оскільки згідно п.14.6 Статуту збори вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники, що володіють у сукупності більш як 60% голосів, та мали права вимагати скликання позачергових зборів учасників у будь який час і з будь якого приводу, що стосується діяльності товариства, оскільки володіли у сукупності більш як 20% голосів (п.13.4 Статуту).

Відповідно до ч. 2 ст. 89 ГК України, посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків; іншими винними діями посадової особи.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання.

За з ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно з ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

За ч. 1,2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом положень ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Із аналізу вищенаведених норм вбачається, що однією з підстав виникнення зобов`язання є заподіяння шкоди (збитків) іншій особі, а для застосування такої міри відповідальності як відшкодування шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків (шкоди); причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками (шкодою); наявності вини особи, яка заподіяла збитки (шкоду). За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Статтею 5 Закону про банкрутство (чинного до 21.10.2019р.) та ст.4 КУзПБ (чинного з 21.10.2019р.) передбачено, що засновники (учасники, акціонери) боржника, власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, центральні органи виконавчої влади, органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень зобов`язані своєчасно вживати заходів для запобігання банкрутству боржника.

У разі виникнення ознак банкрутства керівник боржника зобов`язаний надіслати засновникам (учасникам, акціонерам) боржника, власнику майна (органу, уповноваженому управляти майном) боржника відомості щодо наявності ознак банкрутства.

Санація боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство - це система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати засновник (учасник, акціонер) боржника, власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інші особи з метою запобігання банкрутству боржника шляхом вжиття організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до відкриття провадження у справі про банкрутство.

Для виявлення ознак доведення до банкрутства підприємства боржника передбачено застосування Методичних рекомендацій з виявлення ознак неплатоспроможності підприємств та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, що затверджені наказом Міністерства економіки за з питань Європейської інтеграції України від 19.01.2006р. № 14 із змінами та доповненнями, внесеними наказом Міністерства економіки України від 26.10.2010р. № 1361 (далі - Методичні рекомендації Мінекономіки).

Поточною неплатоспроможністю характеризується фінансовий стан будь-якого підприємства, якщо на конкретний момент у зв`язку із збігом обставин, суми наявних у нього коштів і високоліквідних активів недостатньо для погашення поточного боргу, що згідно із законодавчим визначенням розглядається як неспроможність суб`єкта підприємницької діяльності виконати грошові зобов`язання перед кредиторами після настання встановленого строку їх сплати, (у тому числі із заробітної плати, страхових внесків, податків, зборів і обов`язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Настання такого негативного фінансово-економічного стану підприємства відбувається не саме по собі, а під впливом багатьох чинників що виникають в процесі фінансово-господарської діяльності, однак такі чинники можуть бути навмисно створені зацікавленими (пов`язаними) особами.

Для визначення моменту об`єктивного банкрутства рекомендується визначити вартість чистих активів підприємства.

Розмір чистих активів, як різниця між вартістю активів і розміром зобов`язань дає реальне уявлення про фінансовий стан підприємства в той чи інший час,

Якщо активи є меншими за зобов`язання вважається, що структура балансу підприємства свідчить про неплатоспроможність.

Доведення до банкрутства згідно Методичних рекомендацій Мінекономіки, це умисне з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб, вчинення власником або службовою особою суб`єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб`єкта господарської діяльності.

Ознаками доведення до банкрутства є наявність дій відповідальних осіб боржника, які призвели до погіршення платоспроможності підприємства, визначення яких може бути здійснено у разі, коли будуть встановленні ознаки неправомірних дій відповідальних осіб боржника, або ознаки будь-яких інших невиправданих чи нераціональних дій.

Економічними ознаками дій щодо доведення до банкрутства може вважатися таке фінансове становище боржника, якщо підприємство не мало ознак надкритичної неплатоспроможності напередодні виконання угод, укладених з корисливих мотивів, або здійснення інших дій, які відповідно до Кримінального кодексу України кваліфікуються умисними, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб`єкта підприємницької діяльності.

Якщо на окремих стадіях провадження у справі про банкрутство буде встановлено, що боржником подані недостовірні відомості про його фінансовий та майновий стан у фінансовій звітності або в інших документах, то в такому разі можуть мати місце ознаки дій з приховування банкрутства.

У разі наявності ознак неправомірних дій відповідальних осіб боржника з доведення до банкрутства, що призвели до його стійкої фінансової неспроможності, у зв`язку з чим боржник був не в змозі задовольнити в повному обсязі вимоги кредиторів або сплатити обов`язкові платежі, такі посадові особи або власник (засновник) мають нести відповідальність визначену законодавством.

Відповідно до п.3.2. Методичних рекомендацій Мінекономіки, визначення ознак дій з доведення до банкрутства здійснюється за період що починається за три роки до дати порушення справи про банкрутство, але даний період може бути довшим.

У ході визначення ознак неправомірних дій відповідальних осіб боржника, що призвели до його стійкої фінансової неплатоспроможності, у зв`язку з чим боржник був не в змозі задовольнити в повному обсязі вимоги кредиторів або сплатити обов`язкові платежі, тобто дій з доведення до банкрутства, аналізується рівень забезпечення зобов`язань кредиторів за період проведення аналізу.

Рівень забезпечення зобов`язань перед кредиторами характеризується такими показниками:

- Забезпечення зобов`язань боржника усіма його активами (відношення суми активів боржника до суми його зобов`язань);

- Забезпечення зобов`язань боржника його оборотними активами (відношення оборотних активів до суми зобов`язань боржника);

- Розмір чистих активів (різниця між сумою активів підприємства та його зобов`язанням).

Проаналізувавши діяльність Боржника в межах наявної інформації та оперуючи даними таблиці, ліквідатором встановлено, що показник забезпечення зобов`язань боржника всіма його активами, починаючи з 2010р. погіршився з коефіцієнта 1,44 до 0,37 у 2014 році, а коефіцієнт забезпечення зобов`язань боржника його оборотними активами протягом періоду який аналізується, мав значення нижче критичної межі одиниці та починаючи з 2010р. погіршився, що є несприятливою тенденцією для підприємства, з коефіцієнта 0, 33 до 0,08 у 2014р.

Розмір чистих активів підприємства протягом періоду який аналізується, починаючи з 2010р. мав тенденцію до зменшення і в 2014 р. має від`ємне значення.

Від`ємне значення розміру чистих активів Боржника свідчить про відсутність чистих активів підприємства, що можуть бути використані для погашення його зобов`язань.

Протягом періоду який аналізується активи Боржника зменшуються з 18 668,0 тис. грн. на 11 033,6 тис. грн. до 7 634,00 тис. грн. або на 59,1%, а поточні зобов`язання збільшуються на 3 111,00 тис. грн. або на 17,0%.

Це свідчить про неможливість покриття поточних зобов`язань сукупними активами.

Отже, ліквідатором виявлено у Боржника, протягом періоду який аналізується, негативну динаміку вищезазначених показників, що свідчить про наявність ознак доведення до банкрутства.

У разі встановлення, що вищезазначені показники погіршилися протягом періоду який аналізується, з`ясовується причина погіршення цих показників шляхом перевірки фінансово-господарських договорів підприємства.

Економічними ознаками дій з доведення до банкрутства може вважатися такий фінансово-економічний стан боржника, коли виконання умов договорів призвело до погіршення показників оцінки його фінансового стану, зокрема:

- підписання завідомо невигідних для підприємства договорів;

- прийняття нераціональних управлінських рішень, які негативно впливають на виробничу, торгівельну, іншу статутну діяльність підприємства, що призводить до фінансових збитків та втрат;

- заплутування звітності, знищення документів або інформації, у наслідок чого неможлива ефективна робота підприємства.

Навмисне погіршення фінансово-господарського стану підприємства можна визначити за такими основними ознаками, зокрема:

- штучне збільшення розміру кредиторської та дебіторської заборгованості;

- створення заборгованості через завідомо невигідні договори купівлі-продажу, оренди;

- відчуження майна значно нижче залишкової вартості;

- продаж товарів (робіт, послуг), які виготовляє підприємство, за ціною, нижче за собівартість без належних економічних підстав.

З метою з`ясування причин погіршення показників аналізу для виявлення ознак дій з доведення до банкрутства, ліквідатором було проведено перевірку значних правочинів Боржника, які діяли протягом періоду який аналізується, та були предметом розгляду в господарському суді у справі про банкрутство ТОВ «Подільський граніт».

Заборгованість ТОВ „Подільський граніт" перед ініціюючим кредитором ТОВ «Пром-Лізинг» виникла на підставі укладених договору фінансового лізингу № 31-07/07-ФЛ-1 від 31.07.2007р., договору фінансового лізингу № 31-07/07-ФЛ-З від 31.07.2007р., договору фінансового лізингу № 07-11/07-ФЛ від 07.11.2007р.

Відповідно до умов договорів фінансового лізингу, укладених між Боржником та ТОВ «Пром-Лізинг», Боржник отримав у користування предмети лізингу: автомобілі КРАЗ-6505-3 шт., екскаватор UB-1233 з гідромолотом Soosan 140, навантажувачі CDM 855 Е - 2 шт., загальною вартістю 2 412 911,20 грн.

Вартість договорів дорівнює сумі лізингових платежів і складає 3 727 859,59 грн. Строк лізингу, розрахований у відповідності до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», становить 30 місяців з моменту передачі предмета лізингу в користування.

У разі якщо лізингоодержувач забажає придбати у власність предмети лізингу, то згідно ст.8 п.2 Закону України « Про фінансовий лізинг» № 723/97 він зобов`язаний:

- при умові сплати всіх лізингових платежів, строк яких настав, повинен звернутися з заявою про свої наміри до лізингодавця за 10 днів до сплати останнього лізингового платежу;

- право власності предмети лізингу набувається лізингоодержувачем після сплати ним

визначеної в договорі купівлі продажу ціни.

Дія договору може бути достроково припинена (розірвана) за взаємною згодою сторін, шляхом односторонньої відмови лізингодавця від договору якщо лізингоодержувач зокрема, не виконує або виконує неналежним чином будь-яке із своїх зобов`язань за договором, не сплатив один лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

У разі порушення справи про банкрутство лізингоодержувача або достроково припинення (розірвання) договору, а також після закінчення строку лізингу, у разі якщо лізингоодержувач не направив заяви про передачу права власності, лізингоодержувач повертає предмети лізингу лізингодавцю у порядку встановленому договором.

Станом на 14.03.2010р., дату відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Подільський граніт», Боржник сплатив 1 943 261,42 грн., а сума боргу, яка визнана судом, становить 1 489 058,95 грн., свідчить про невиконання Боржником умов сплати лізингових платежів, що призвело до втрати можливості придбати у власність Боржником предмети лізингу.

Заборгованість ТОВ "Подільський граніт" перед кредитором ТОВ "УніКредит Лізинг" виникла на підставі укладених: договору фінансового лізингу № 468-LD від 28.03.2008р., договору фінансового лізингу № 469-LD від 02.04.2008р., договору фінансового лізингу № 471-LD від 04.04.2008р., договору фінансового лізингу № 464-LD від 04.04.2008р., договору фінансового лізингу № 467-LD від 02.04.2008р.

Відповідно до умов договорів фінансового лізингу, укладених між Боржником та ТОВ "УніКредит Лізинг", Боржник отримав у користування предмети лізингу: автомобілі МАN ТGА 41.400 - 4 піт, бульдозери Т-170 - 2шт., мобільну конусну дробарку Махtrak 1000 на гусеничному ходу, грохот Horizon 6203R, фронтальні навантажувачі ХG 955ІІI - 2 шт., гусеничний екскаватор JS 330, гідромолот НМ 3060, загальною вартістю 635 696,27 доларів США, та 1 487 901,01 Євро.

Вартість договорів дорівнює сумі лізингових платежів і складає 754 227,00 доларів США та 1 719 360,29 Євро, які сплачуються у гривнях за офіційним курсом гривні до долара/євро встановленим НБУ на дату платежу.

Строк лізингу, розрахований у відповідності до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», становить 30 місяців з моменту передачі предмета лізингу в користування.

Передача права власності на предмети лізингу відбувається по закінченні строку лізингу та після здійснення всіх платежів за цими договорами, підписанням свідоцтва про передачу права власності, яке буде документом, що підтверджує передачу права власності на предмети лізингу.

У зв`язку із невиконанням платіжних зобов`язання лізингодавець має право розірвати договір та вимагати повернення предмету лізингу лізингоодержувачем у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж повністю або частково і якщо прострочення платежу становить більше 30 календарних днів.

За період з 04.04.2008 року по 01.09.2008 року Боржником сплачено лізингових платежів на загальну суму 3 968 676,24 грн., що призвело до виникнення боргу станом на 10.07.2009 року в сумі 3 935 347,11 грн., у зв`язку з чим на підставі ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» ТОВ "УніКредит Лізинг" відмовилось від договорів та припинило їх дію, про що було направлено повідомлення Боржнику з вимогою повернути лізингодавцю предмети лізингу.

Відповідно до абз. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 11 та ст. 509 Цивільного кодексу України, в силу зобов`язання боржник зобов`язаний вчинити на користь кредитора певну дію, в тому числі сплатити борг, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, тобто сплати боргу.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк. Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Відповідно до ч.2 ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до п.3 ч.2 ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Порядок та строки проведення сплати лізингових платежів передбачені графіками сплати лізингових платежів, які підписані та скріплені печатками сторін.

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитись від договору лізингу та вимагати повернення предмету лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж повністю або частково і якщо прострочення платежу становить більше 30 днів.

Стягнення за виконавчим написом нотаріуса проводиться в порядку встановленим Законом України «Про виконавче провадження».

За результатами перевірки та аналізу укладених Боржником договорів фінансового лізингу ліквідатор приходить до висновку, що отримані Боржником предмети лізингу використовувалися за призначенням в господарській діяльності Боржника нераціонально, без мети отримання прибутку, що призвело до фінансових збитків та втрат, виникнення заборгованості, яка визнана судом перед ТОВ «Пром-Лізинг» в сумі 1 489 058,95 грн. та ТОВ "УніКредит Лізинг" в сумі 4 022 847,09 грн. та втрати предметів лізингу.

Підписання вищевказаних договорів фінансового лізингу були завідомо невигідні для Боржника, що призвело до погіршення показників оцінки його фінансового стану.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.06.2008р. між ТОВ "Синявські граніти" (продавець) та ТОВ "Подільський граніт" (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 06-06/08 (далі - Договір) за умовами якого продавець зобов`язується передати належний йому товар у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору.

Згідно з п. 4.2 Договору розрахунки за даним Договором здійснюються на умовах відстрочки платежу, а саме рівними частинами протягом 5 місяців з моменту поставки товару, згідно Специфікації № 1, що є невід`ємною частиною Договору.

Відповідно до накладної №134 від 11.07.2008р. продавець передав, а покупець прийняв товар металеві виробив загальній кількості 341тонна на загальну суму - 2 440 598,66 грн. в тому числі ПДВ 406 766,44 грн.

21.07.2008р. між сторонами укладено договір поставки № 21/07-08 за умовами якого ТОВ "Синявські граніти" (постачальник) зобов`язується поставити, а ТОВ "Подільський граніт" (покупець) прийняти й оплатити товар - щебінь гранітний, у кількості і якості, зазначеним у заявках, що виставляються покупцем.

Згідно з накладними № 184 від 24.08.2008р., № 246 від 28.10.2008р. постачальник передав, а покупець прийняв товар - щебінь в загальній кількості 29535 тон на загальну суму 3000012,00 грн. в т.ч. ПДВ 500 002,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.06.2008р. між ТОВ «Агроінвест» (продавець) та ТОВ «Подільський граніт» (покупець) укладено договір № 18-06/08 (далі-Договір) за умовами якого продавець зобов`язується в порядку та на умовах визначених цим Договором, продати покупцю (передати у власність покупця) визначений даним Договором Товар, а покупець зобов`язується на умовах та порядку оплатити його.

п.1.2 Договору визначено, що під товаром, що є предметом поставки за цим договором, є зернові культури: пшениця та ячмінь.

п.1.5 Договору визначено, що розрахунки за продукцію проводяться шляхом перерахування повної суми грошових коштів, в якості оплати за товар до 10.12.2008 року.

Відповідно до накладної № 218 від 22.08.2008р. продавець передав, а покупець прийняв товар на загальну суму 773 910,00 грн. в т.ч. ПДВ 128 985,00 грн.

При дослідженні укладених Боржником договорів з ТОВ «Агроінвест», ТОВ «Синявський граніт» та процесу їх виконання щодо збитковості господарської операції або не отримання доходу, наявності/відсутності «ділової мети», а також наявності/відсутності «розумної економічної причини» придбання та продажу товарів, ліквідатором враховано наступне:

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності.

Розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції.

Обов`язкова умова при плануванні керівництвом підприємства своє господарської діяльності є отримання економічного ефекту, що досягається за рахунок приросту (збереження) активів.

Самі лише факти складання та підписання сторонами накладних про передачу товарів не є безумовним свідченням реальності господарських операцій за договорами, а є факти отримання реальних наслідків для підприємства від господарських операцій, які підтверджуються належними первинними та іншими документами та свідчать який товар було закуплено, як його було доставлено, які дозвільні та супровідні документи для транспортування цього товару були оформлені, де він зберігався, як його використовували у подальшій діяльності підприємства, кому його продали далі, та як цей товар було доставлено покупцеві.

Обов`язково умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання товарів і подальшою господарською діяльністю.

Відповідно до ч. 1, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, як фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань у власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції і власний її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.

Листом від 04.11.2010р. №45-1304-10 прокуратурою Старосинявського району повідомлено, що прокуратурою району проведено перевірку підстав звернення ТОВ "Синявські граніти" та ТОВ «Агроінвест» до боржника ТОВ „Подільські граніти" з заявами про визнання грошових вимог та включення їх до складу кредиторів. За результатами проведеної перевірки, в межах компетенції, щодо правомірності заявлених грошових вимог ТОВ "Синявські граніти" та ТОВ «Агроінвест», в ході якої було опитано головного бухгалтера ОСОБА_8 та директора трьох товариств ОСОБА_2., які пояснили, що бухгалтерські документи за 2008р. вказаних підприємств ліквідовано, а грошові вимоги до боржника підтверджуються договорами про поставку товарів між сторонами, копіями накладних та податкових накладних, наявністю кредиторської та дебіторської заборгованості.

Про відсутність реального характеру господарських операцій може свідчити облік для цілей оподаткування господарських операцій які безпосередньо пов`язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування. Так, відповідно до балансу ТОВ «Подільський граніт» станом на 01.01.2012р. обліковувалась дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом ( ПДВ) в сумі 1834,00 тис. грн., яка не могла бути відшкодована із бюджету, оскільки ПКУ дозволяв відшкодувати із бюджету ПДВ у сумі фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальника таких товарів/послуг, але могла бути спрямована у складі податкового кредиту наступного періоду.

Окрім того, через нереальні господарські операції можуть виводитися з володіння боржника як майнові активи так і грошові кошти з метою завдати шкоди кредитору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 11 та ст. 509 Цивільного кодексу України, в силу зобов`язання боржник зобов`язаний вчинити на користь кредитора певну дію, в тому числі сплатити борг, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, тобто сплати боргу.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк. Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з матеріалів заяв з вимогами до боржника, ТОВ „Синявські граніти" та ТОВ «Агроінвест» виконали свої зобов`язання за Договорами та згідно накладних передали ТОВ "Подільський граніт" товар на загальну суму з ПДВ 5 440 610,66 грн. та з ПДВ 773 910,00 грн. відповідно. У свою чергу, ТОВ "Подільський граніт" прийняло товар, однак обов`язку по його оплаті в строк встановлений Договорами не виконало.

За результатами перевірки та аналізу укладених Боржником договорів з ТОВ «Агроінвест» та ТОВ «Синявські граніти», оцінки об`єктивного впливу від проведених операцій на фінансовий та економічний стан боржника ліквідатор приходить до висновку, що укладені Боржником з ТОВ «Агроінвест» та ТОВ «Синявські граніти» договори, не мали «ділової мети», економічної доцільності, мети отримання прибутку, а мали наслідки виникнення заборгованості, яка визнана судом перед ТОВ «Синявські граніти» в сумі 5 440 610,66 грн. та ТОВ «Агроінвест» в сумі 773 910,00 грн., що призвело до погіршення показників оцінки його фінансового стану та банкрутства боржника.

Слід зазначити, що одночасно керівником ТОВ «Агроінвест», ТОВ «Синявські граніти», ТОВ «Подільський граніт» був ОСОБА_2. Всі вищезазначені товариства визнані банкрутом та перебувають на стадії ліквідаційної процедури.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.04.2008р. між ВАТ „Державний ощадний банк" та ТОВ "Подільський граніт" укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 863 за умовами якого банк зобов`язується надати на умовах цього Договору, а позичальник зобовязується отримувати, належним чином використовувати, та повернути в передбачені цим Договором строки кредит в розмірі 4 000 000 гривень та сплатити банку проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Згідно п. 1.7 Договору за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати банку відповідну плату (проценти) в порядку та розмірах, визначених цим Договором. Проценти за користування кредитом розраховуються банком на основі процентної ставки в розмірі 18% процентів річних, яка може бути змінена у порядку, визначеному цим Договором.

П. 6.1.1 Договору передбачено, що за порушення взятих на себе зобов`язань по поверненню суми кредиту та своєчасній сплаті процентів за користування кредитом позичальник зобов`язується сплатити на користь банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається.

Відповідно до п. 1.7 Договору заявник нарахував боржнику проценти за користування кредитом, розмір яких станом на 15.03.2010р. становить 822703,34 грн.

Відповідно до п. 6.1.1. договору, за порушення взятих на себе зобов`язань по поверненню суми кредиту та своєчасній оплаті процентів за користування кредитом боржник зобов`язується сплатити на користь заявника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Приписами статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В забезпечення виконання зобов`язань по вищевказаному кредитному договору між Кредитором та Боржником було укладено наступні договори застави:

1. Договір застави № 99 від 07.04.2008 року, предметом якого є майно (основні засоби) а саме: ЛЕП- 4км. 2007р.; Трансформаторна підстанція ЗТП 10-400 2007р; Трансформаторна підстанція ЗТП 10-400 2000р.; Екскаватор Nobas ИБ 1233-1, двигун НОМЕР_13 , рік випуску - 2006, заводський № НОМЕР_16 , Екскаватор Nobas ИБ 1233, двигун № НОМЕР_14 , рік випуску - 2006, заводський № НОМЕР_15 , які належать заставодавцю боржнику на підставі свідоцтвa про реєстрацію машини НОМЕР_17 та НОМЕР_18 від 27.02.2008 р. відповідно.

Предмет застави оцінено в розмірі 2779010,00 грн. та знаходиться на зберіганні у Боржника.

2. Договір застави № 105 від 10.04.2008р. року, предметом якого є майно (основні засоби), а саме: Дробарка щокова СМД-110 2001 року випуску; Накопичувач 2007 року випуску; Грохот ГІЛ-42 2005 року випуску; Дробарка конусна КМД-1750 2003 року випуску; Конвеєр стрічковий - 9 од. загальною довжиною 350 м. 2007 року.

Предмет застави оцінено в розмірі 2728200,00 грн. та знаходиться на зберіганні у Боржника.

3. Договір застави № 100 від 07.04.2008 року, предметом якого є майно - товари в обороті: щебінь в кількості 32000,00 тон. Предмет застави оцінено в розмірі 208000,00 грн. та знаходиться на зберіганні у Боржника.

Вищевказані договори застави були внесені та зареєстровані в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Вищевказана техніка Екскаватор Nobas ИБ 1233-1 та Екскаватор Nobas ИБ 1233 зареєстровані в уніфікованій автоматизованій електронно-обліковій системі за ТОВ «Подільський граніт», що підтверджується повідомленням Державної інспекції сільського господарства в Хмельницькій області від 11.06.2014 року за №5/1-1752.

Окрім того, 10.03.2010р. державним виконавцем Старосинявського відділу ДВС при примусовому виконанні наказу №9/665 виданого Господарським судом Хмельницької області від 09.02.2010р., проведено опис майна, яке є предметом застави та накладено арешт на нього. Описано майно прийняв на відповідальне зберігання, копію акта опису арешту майна отримав ОСОБА_2 . Про кримінальну або матеріальну відповідальність за розтрату, відчуження, приховування чи підміну описаного майна ОСОБА_2 попереджений, про що розписався особисто.

18.01.2011р. під час перевірки наявності заставного майна Боржника заставним кредитором було встановлено, що предмет застави (щебінь) в належній якості та кількості 32 000,00 тон відсутній. Натомість Боржник намагався видати товар, який має інші якісні характеристики за щебінь фракції: 0-5м.м- в кількості 11700 тон та фракції 3-5 м.м - в кількості 20300 тон. Якість даного товару викликала сумніви.

У зв`язку з цим забезпечений кредитор ініціював лабораторну перевірку якості та нормам ДСТУ наданого для огляду щебеню у філії «Хмельницький державний випробувальний центр з сертифікації будівельних матеріалів» Державного підприємства «Центр з сертифікації будівельних матеріалів, виробів та конструкцій».

Лабораторна перевірка даного щебеню підтвердила той факт, що зазначені фракції щебеню фракції: 0-5м.м- в кількості 11700 тон та фракції 3-5 м.м - в кількості 20300 тон, не є щебенем, а є відсівом дроблення вивержених гірських порід, що підтверджується наданими протоколами від 15.02.2011р.. За даним фактом, на підставі звернень забезпеченого кредитора до Старосинявського РВ УМВС України у Хмельницькій області, по факту незаконних дій керівника ТОВ «Подільський граніт» ОСОБА_2 , щодо заставленого майна, яке до того ж було описане та арештоване в ході виконавчого провадження 10.03.2010р. та ввірене ОСОБА_2 на відповідальне на зберігання, внесено 02.05.2011р. відомості до ЄРДР №12014240230000118 ознаками кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_2 передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України.

Окрім того, згідно протоколу №1 засідання інвентаризаційної комісії ТОВ «Подільський граніт» від 17.07.2015р., при проведенні інвентаризації комісією виявлено факт нестачі , а фактично розтрати, ввіреного ОСОБА_2 майна: Екскаватор Nobas ИБ 1233-1, Екскаватор Nobas ИБ 1233. У зв`язку із цим ліквідатором та забезпеченим кредитором подано до Старосинявського РВ УМВС України у Хмельницькій області заяву про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем) про що, 17.07.2015р. внесено відомості до ЄРДР №12015240230000141, яке 30.01.2017р. перекваліфіковано начальником Старосинявського відділу Старосинявської місцевої прокуратури за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст. 185 КК України (крадіжка).

Надані Боржнику кредитні кошти у формі кредитної лінії на поповнення обігових коштів та отримані від продажу заставного майна (щебеню) були використані не за цільовим призначенням, без мети отримання прибутку, що мало наслідком виникнення заборгованості перед кредитором ВАТ «Державний ощадний банк», яка визнана судом в сумі 4 853 739,65 грн., втрату платоспроможності та банкрутство цього товариства.

Відповідних пояснень та доказів їх належного, за призначенням, використання грошових коштів відповідачем ліквідатору не надано.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.02.2008р. між ВАТ "Аграрний комерційний банк" (банк) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір про відкриття кредитної лінії № 20/2008 за умовами якого банк відкриває позичальнику відзивну невідновлювальну кредитну лінію в іноземній валюті, надає позичальнику кредити за рахунок кредитної лінії, а позичальник зобов`язується використати кредити на споживчі цілі, своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитами, виконати інші умови цього Договору і повернути банку загальну заборгованість за кредитною лінією не пізніше дня закінчення строку кредитної лінії.

Згідно з п. 1.2 Договору ліміт кредитної лінії складає 700000,00 доларів США.

П. 1.3 Договору визначено, що розмір процентів за користування кредитами складає 16% річних.

Згідно з пп. „б" п. 2.1 Договору належне виконання позичальником зобов`язань по цьому Договору забезпечується, зокрема, ТОВ „Подільський граніт".

Пунктами 10.1, 10.2 Договору визначено відповідальність позичальника у вигляді пені за повне або часткове прострочення загальної заборгованості за кредитною лінією та прострочення сплати процентів за користування кредитами.

19.02.2008р. між ВАТ "Аграрний комерційний банк" (кредитор), ТОВ „Подільський граніт" (поручитель), ОСОБА_2 (боржник) укладено договір поруки за умовами якого поручитель зобов`язується відповідати як солідарний боржник перед кредитором за виконання боржником його зобов`язань (в тому числі по сплаті пені та штрафів, якщо такі будуть) за кредитним договором № 20/2008 від 19.02.2008р., який укладений між кредитором та боржником, в обсязі, який визначений цим Договором.

В подальшому вносились зміни до договору про відкриття кредитної лінії № 20/2008 та договору поруки. Зокрема, 18.02.2009р. внесено зміни до договору про відкриття кредитної лінії, де зокрема, визначено, що розмір процентів за користування кредитами складає 17% річних. 03.08.2009р. внесено зміни до договору про відкриття кредитної лінії, якими сторони погодили, що ліміт кредитної лінії складає 676902,07 доларів США та 5551000,00 грн. для конвертації заборгованості в іноземній валюті. Розмір процентів за користування кредитами в доларах США складає 17% річних. Розмір процентів за користування кредитами в національній валюті складає 25% річних.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Як вбачається з матеріалів заяви з вимогами до боржника, ПАТ "Аграрний комерційний банк" виконало свої зобов`язання за договором про відкриття кредитної лінії та надало кредит ОСОБА_2 . При розгляді заяви судом враховано, що ТОВ "Подільський граніт", яке є поручителем згідно договору поруки від 19.02.2008р., не надано доказів повернення банку кредиту, процентів за його користування та пені.

Отже, ліквідатор приходить до висновку, що укладення Боржником вищевказаного договору поруки не мало економічного сенсу для боржника та мети отримання прибутку, а мало наслідком виникнення заборгованості перед кредитором, яка визнана судом в сумі 3632005,82 грн., втрату платоспроможності та банкрутства цього товариств

За результатами перевірки вищевказаних договорів та аналізу діяльності Боржника в межах наявної інформації вбачається в діях керівництва ТОВ «Подільський граніт» присутність ознак дій з навмисного погіршення фінансово-господарського стану товариства, зокрема, у фактах: підписання завідомо невигідних для товариства договорів; прийняття нераціональних управлінських рішень, які негативно впливали на виробничу, торгівельну, іншу статутну діяльність товариства, що призвело до фінансових збитків та втрат; заплутування звітності, знищення документів або інформації, у наслідок чого неможлива ефективна робота товариства; штучне збільшення розміру кредиторської та дебіторської заборгованості; створення заборгованості через завідомо невигідні договори купівлі-продажу; відчуження майна та виведення грошових коштів товариства; Боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним, або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повність або частково стало неможливим; Боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог; Боржник уклав договір із заінтересованою особою, тоді як керівництво товариства зобов`язане здійснювати фінансовий моніторинг економічних показників його діяльності, надавати достовірну інформації кредиторам, своєчасно виявляти тенденції формування незадовільної структури балансу і вживати випереджувальні заходи, спрямовані на запобігання банкрутству товариства.

Сукупність цих обставин (дій та бездіяльності) керівника Боржника перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із обставинами неможливості боржником здійснювати господарську діяльність та отримувати прибуток, настання негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника) та відсутності у боржника активів для задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство ТОВ « Подільський граніт».

У постанові від 22.04.2021р. у справі №915/1624/16 Верховний Суд вказав, що за відсутності у диспозиції ч. 2 ст. 61 КУзПБ конкретизації обставин (дій/бездіяльності винних осіб), що підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, при вирішенні цього питання мають братися до уваги також положення ч. 2 ст. 215 ГК України та підстави для порушення справи про банкрутство, з огляду на які такими діями можуть бути, зокрема:

- прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника тощо.

Вина у цивільному праві - це не вжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов`язання або для запобігання заподіянню шкоди.

Вина у формі необережності має місце за відсутності у особи наміру завдати шкоди. При необережності особа не передбачала можливість настання шкідливих наслідків свого діяння/бездіяльності, хоча могла та повинна була їх передбачити або легковажно (безпідставно) сподівалася на їх відвернення.

Умисел як форма вини включає елемент усвідомлення та наміру. Діяння особи вважаються такими, що вчинені з умислом, якщо вона усвідомлювала протиправність своєї поведінки та бажала або свідомо допускала настання шкоди (збитків).

Вчиняючи певні дії від імені юридичної особи, винна особа усвідомлює, що в майбутньому буде завдано майнову шкоду кредиторам юридичної особи, але цей шкідливий результат його психіку не турбує. Його метою є особисті майнові інтереси або ж інтереси третіх осіб, які отримують матеріальні вигоди від невиконання зобов`язань підприємством-боржником. Сподівання винної особи пов`язуються з тим що вона зможе оформити майнові дії боржника так, що з юридичної точки зору вони будуть оформлені відповідно до законодавства та виглядати бездоганно.

Однак, виявивши в подальшому, що підприємство потерпає фінансову кризу, така особа розуміє, як освічена розумна людина, керівник підприємства (власник бізнесу), що існує загроза невиконання грошових зобов`язань перед кредиторами та банкрутства, але не вчиняє дій по запобіганню банкрутства.

Рішенням Європейського Суду з прав людини (ЄСПЛ) від 11.12.2018р. по справі Лекич проти Словенії Суд визнав, що "директор повинен був знати і передбачати можливі наслідки у вигляді субсидіарної відповідальності. Той факт, що, як директор і засновник, за наявності ознак банкрутства компанії не вжив заходів до визнання компанії банкрутом в рамках процедури неспроможності, фактично продовжив її існування як юридичної особи, незважаючи на неможливість виконання зобов`язань, не відповідає принципу добросовісності в комерційній практиці. Відповідно заявник не може отримати з цієї ситуації вигоду у вигляді звільнення від зобов`язань."

Із змісту наведеного рішення ЄСПЛ вбачається, що для визначення наявності вини керівника (засновника) юридичної особи слід виходити з об`єктивних обставин діяльності юридичної особи та об`єктивних дій (поведінки) керівника (засновника), що відображає концепцію "об`єктивної вини" та "поведінкової теорії". Це означає, що особа, яка взяла на себе функції організації та управління юридичною особою, її трудовими і фінансовими ресурсами, є освіченою економічно (юридично, фінансово) особою; має приймати розумні та виважені рішення (діяти добросовісно); передбачати перспективи і наслідки діяльності підприємства (не використовувати свої управлінські та правові можливості на шкоду кредиторам); при настанні об`єктивного банкрутства - заявити до суду про неспроможність; подальше здійснення діяльності при неплатоспроможності (збільшення боргів) є неприпустимим (не здійснювати сумнівних та фраудаторних дій).

Про наявність вини власників (учасників) свідчать встановленні обставини: істотного збільшення суми боргу Боржника перед кредиторами, саме після надання згоди на укладення боржником договорів, які створили для боржника зобов`язання на суму, що перевищує 25% розміру статутного капіталу боржника; відсутності інших об`єктів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси боржника та за рахунок яких можливе задоволення вимог кредиторів; бездіяльність власника (учасника) Боржника стосовно інших способів та засобів отримання прибутку або джерел погашення ним заборгованості перед кредиторами, не скликання чергових/позачергових зборів учасників Боржника та не прийняття відповідних рішень, щодо визначення порядку покриття збитків, та інших питань, які належать до компетенції Зборів Учасників, що у свою чергу свідчить про бездіяльність вищого органу управління Боржником.

Сукупність цих обставин (дій та бездіяльності) попри обов`язок засновників (учасників) Боржника передбачити можливість настання негативних для Боржника наслідків вилучення у нього майна та вчинити передбачені законом заходи щодо запобігання банкрутству Боржника, перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із обставинами неможливості Боржником здійснювати господарську діяльність та отримувати прибуток, істотним збільшенням суми зобов`язань, що в подальшому створили умови та підстави для порушення справи про банкрутство з неможливістю задовольнити ці вимоги за рахунок майна Боржника.

Згідно детальної інформації з ЄДР про юридичну особу ТОВ «Подільський граніт» засновниками (учасниками) на час відкриття справи про банкрутство є:

- ОСОБА_3 , громадянин України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Розмір частки засновника (учасника) 1 260 000;

- ОСОБА_6 , громадянин України, який проживає за адресою: АДРЕСА_5 . Розмір частки засновника (учасника) 1 260 000;

- ОСОБА_2 , громадянин України, який проживає за

адресою: АДРЕСА_2 . Розмір частки засновника (учасника) 1 260 000;

- ОСОБА_5 , громадянка України, яка проживає за адресою: АДРЕСА_4 . Розмір частки засновника (учасника) 1 260 000;

- ОСОБА_4 - громадянин України, який проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Розмір частки засновника (учасника) 1 260 000;

- ОСОБА_7 , громадянин Російської Федерації, який проживає за адресою: АДРЕСА_6 . Розмір частки засновника (учасника) 1 260 000.

Керівником (посадовою особою) ТОВ «Подільський граніт» з 15.12.2006р. по 19.06.2013р. був ОСОБА_2 .

На дату подання цієї заяви ліквідаційну масу не сформовано, дебіторську заборгованість списано як безнадійну (за відсутності первинної документації та спливом строку позовної давності), зареєстрована за Боржником техніка відсутня, рішення судом про стягнення шкоди завданої кримінальним правопорушенням ОСОБА_2 в порядку передбаченому законом (ст.127 КПК України) не приймалось, наявне майно Боржника ліквідатором в порядку ст.ст.44,49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» реалізовано, отримані грошові кошти у розмірі 997 017,50 грн. спрямовані на часткове задоволення вимог кредиторів у сумі 843 936,50 грн., оплату послуг та витрат розпорядника майна в сумі 77 384,00 грн., часткову оплату основної грошової винагороди та витрат ліквідатора у розмірі 73 116,00 грн.

Таким чином, вартість ліквідаційної маси ТОВ «Подільський граніт» на даний час дорівнює - 3 914,47 гривень, а встановлена судом та непогашена заборгованість Боржника перед кредиторами - в загальній сумі 19 802 478,37 грн. (дев`ятнадцять мільйонів вісімсот дві тисячі чотириста сімдесят вісім грн. 37 коп.)

Різниця між непогашеною сумою вимог кредиторів та ліквідаційною масою складає 19 798 563,90 грн. (дев`ятнадцять мільйонів сімсот дев`яносто вісім тисяч п`ятсот шістдесят три гривні 90 коп.).

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні поданої ліквідатором заяви з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (наразі - КУзПБ), а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із частиною шостою статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство (наразі - КУзПБ).

Частиною першою статті 2 КУзПБ визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Відповідно до преамбули КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Отже одним з основних завдань провадження у справі про банкрутство є задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.

Тому створення для кредиторів в межах справи про банкрутство додаткових гарантій захисту їх прав та законних інтересів забезпечує недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 61 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень ліквідатор, кредитор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом (абзаци другий, третій частини другої статті 61 КУзПБ).

Отже, субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора або кредитора покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності.

Метою субсидіарної відповідальності як інституту є створення для кредиторів в межах справи про банкрутство додаткових гарантій захисту їх прав та законних інтересів та недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок, відтак забезпечення стабільності функціонування ринку та фінансової дисципліни.

Визначене частиною другою статті 61 КУзПБ господарське правопорушення, за вчинення якого засновники (учасники, акціонери), керівник боржника та інші особи, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності поряд з боржником у процедурі банкрутства у разі відсутності майна боржника, має обґрунтовуватися судами шляхом встановлення складу такого правопорушення (об`єкта, об`єктивної сторони, суб`єкта та суб`єктивної сторони).

Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у певній сфері, у даному випадку - права кредитора (-ів) на задоволення його (їх) вимог до боржника у справі про банкрутство за рахунок активів боржника, що не можуть бути задоволені внаслідок відсутності майна у боржника; об`єктивну сторону такого правопорушення складають дії або бездіяльність певних фізичних осіб та/або юридичних осіб, пов`язаних з боржником, що призвели до відсутності у нього майнових активів для задоволення вимог кредиторів; суб`єктами правопорушення є особи визначені частиною другою статті 61 КУзПБ; суб`єктивною стороною правопорушення для застосування субсидіарної відповідальності є ставлення особи до вчинюваних нею дій чи бездіяльності (мотиву, мети, умислу чи необережності суб`єкта правопорушення).

Тлумачення положень частини другої статті 61 КУзПБ із застосуванням філологічного, системного та телеологічного (цільового) способів її інтерпретації свідчить, що у ній закріплено припис згідно з яким суб`єктами субсидіарної відповідальності за доведення до банкрутства є: 1) засновники (учасники, акціонери); 2) керівники боржника; 3) інші особи, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії.

До третіх осіб, які несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника, у зв`язку з доведенням його до банкрутства частини другої статті 61 КУзПБ відносяться будь-які особи, наслідком дій або бездіяльності яких стало банкрутство юридичної особи (див. висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.04.2021р. у справі № 915/1624/16).

Законодавцем не конкретизовано, які саме дії чи бездіяльність складають об`єктивну сторону такого правопорушення. Тому при вирішенні питання щодо кола обставин, які мають бути доведені суб`єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, мають прийматися до уваги також положення частини першої статті 215 ГК України та підстави для порушення справи про банкрутство, з огляду на які такими діями можуть бути, зокрема:

1) вчинення суб`єктами відповідальності будь-яких дій, направлених на набуття майна, за відсутності активів для розрахунку за набуте майно чи збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення;

2) прийняття суб`єктами відповідальності рішення при виведення активів боржника, внаслідок чого настала неплатоспроможність боржника по його інших зобов`язаннях;

3) прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівок на вчинення майнових дій чи бездіяльності боржника щодо захисту власних майнових інтересів юридичної особи боржника на користь інших юридичних осіб, що мало наслідком настання неплатоспроможності боржника тощо.

Аналогічні за змістом висновки щодо кола обставин (перелік яких не є вичерпним), які мають братися до уваги під час розгляду питання застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство сформовано у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020р. у справі № 910/21232/16, від 30.01.2018р. у справі № 923/862/15, від 05.02.2019р. у справі № 923/1432/15 та від 10.03.2020р. у справі № 902/318/16, від 01.10.2020р. у справі № 914/3120/15, від 12.11.2020р. у справі № 916/1105/16, від 10.12.2020р. у справі 922/1067/17.

Згідно з цими правилами суб`єктом субсидіарної відповідальності може бути особа, яка отримала істотну (відносно масштабу діяльності боржника) вигоду у вигляді збільшення активів, яка не могла б утворитися у випадку відповідності дій засновників та керівника боржника закону, в т.ч. принципу добросовісності. Тобто до суб`єктів субсидіарної відповідальності слід віднести осіб, які отримали істотний актив боржника на підставі актів, рішень, правочинів тощо прийнятих засновниками чи керівником боржника на шкоду інтересам останнього та його кредиторів, які можуть виражатися, зокрема у:

- прийнятті ключових ділових рішень з порушенням принципів добросовісності та розумності, в тому числі узгодження, укладення або схвалення правочинів на завідомо невигідних умовах або з особами завідомо нездатними виконати свої зобов`язання ("фірмами одноденками" тощо);

- наданні вказівок з приводу вчинення явно збиткових операцій;

- призначенні на керівні посади осіб, результат діяльності яких явно не відповідає інтересам юридичної особи;

- створенні і підтриманні такої системи управління боржником, яка націлена на систематичне отримання вигоди третьою особою на шкоду боржнику і його кредиторам;

- використанні документообігу, який не відображає реальних господарських операцій;

- отриманні такими особами істотних переваг з такої системи організації підприємницької діяльності, яка спрямована на перерозподіл (в тому числі за допомогою недостовірного документообігу), сукупного доходу, отримуваного від здійснення даної діяльності особами, об`єднаними спільним інтересом (наприклад, єдиним виробничим циклом), на користь ряду цих осіб з одночасним акумулюванням на стороні боржника основного боргового навантаження;- використанні і розпорядженні майном боржника, як своїм особистим, нехтуючи інтересами кредиторів;

- вчинення інших юридичних дій, що не відповідають принципу добросовісності в комерційній (діловій) практиці тощо.

Наведений перелік прикладів не є вичерпним.

Тлумачення частини другої статті 61 КУзПБ свідчить про відсутність заборони для покладення субсидіарної відповідальності на суб`єктів відповідальності, якщо на час порушення/здійснення провадження у справі про банкрутство їх повноваження припинились. Час, що минув з дати припинення повноважень суб`єктів відповідальності до дати порушення справи про банкрутство боржника, не є вирішальним чинником, що впливає на встановлення складу об`єктивної сторони правопорушення, однак має враховуватися судами поряд з іншими обставинами справи при встановленні причинно-наслідкового зв`язку між винними діями суб`єкта відповідальності та настанням негативних наслідків у боржника, які є підставою субсидіарної відповідальності (зокрема, встановлення обставин щодо можливості усунення таких негативних наслідків іншими посадовими особами боржника, які були наділені управлінськими функціями щодо боржника після припинення повноважень суб`єкта відповідальності, однак не вчинили належних дій з усунення негативних наслідків).

Для визначення статусу особи як відповідача по субсидіарній відповідальності за зобов`язаннями боржника ліквідатор має проаналізувати, а суд під час розгляду заяви про притягнення до субсидіарної відповідальності та з`ясуванні наявності підстав для покладення на цих осіб субсидіарної відповідальності дослідити сукупність правочинів та інших юридичних дій, здійснених під впливом осіб, а також їх бездіяльність, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію банкрутства боржника.

Визначальним для застосування субсидіарної відповідальності є доведення відповідно до частини другої статті 61 КУзПБ та з урахуванням положень статті 74, 76, 77 ГПК України причинно-наслідкового зв`язку між винними діями/бездіяльністю суб`єкта відповідальності та настанням негативних для боржника наслідків (неплатоспроможності боржника та відсутності у боржника активів для задоволення вимог, визнаних у процедурі банкрутства вимог кредиторів) обов`язок чого покладається на ліквідатора. Встановлення такого причинно-наслідкового зв`язку також належить до об`єктивної сторони цього правопорушення (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2020р. у справі № 910/21232/16, від 14.07.2020р. у справі № 904/6379/16, від 10.12.2020р. у справі № 922/1067/17).

Статтею 61 КУзПБ закріплено правову презумпцію субсидіарної відповідальності осіб, що притягуються до неї, складовими якої є недостатність майна ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів та наявність ознак доведення боржника до банкрутства.

Однак зазначена презумпція є спростовною, оскільки передбачає можливість цих осіб довести відсутність своєї вини у банкрутства боржника та уникнути відповідальності. Спростовуючи названу презумпцію, особа, яка притягується до відповідальності має право довести свою добросовісність, підтвердивши, зокрема, оплатне придбання активу боржника на умовах, на яких за порівняних обставин зазвичай укладаються аналогічні правочини та довівши, що вчинені за її участі (впливу) операції приносять дохід, відображені у відповідності з їх дійсним економічним змістом, а отримана боржником вигода обумовлена розумними економічними чинниками.

У цьому разі відсутність в осіб, які притягуються до субсидіарної відповідальності зацікавленості в наданні документів, що відображають реальний стан справ і дійсний господарський оборот, не повинна знижувати правову захищеність кредиторів під час необґрунтованого порушення їх прав.

Тому, якщо ліквідатор із посиланням на ті чи інші докази належно обґрунтував наявність підстав для притягнення особи до субсидіарної відповідальності та неможливість погашення вимог кредиторів внаслідок її дій (бездіяльності), на неї переходить тягар спростування цих тверджень ліквідатора, з урахуванням чого вона має довести, чому письмові документи та інші докази ліквідатора не можуть бути прийняті на підтвердження його доводів, надавши свої докази і пояснення щодо того, як насправді здійснювалася господарська діяльність.

Отже, якщо дії особи, які мали вплив на економічну (юридичну) долю боржника викликають об`єктивні сумніви в тому, що вона керувалася інтересами боржника, на неї переходить тягар доведення того, що результати зазначених дій стали наслідком звичайного господарського обороту, а не викликані використанням нею своїх можливостей, що стосуються визначення дій боржника, як таких, що вчиненні на шкоду інтересам боржника та його кредиторів. У такому разі небажання особи, яка притягується до субсидіарної відповідальності, надати суду докази має кваліфікуватися згідно із частиною другою статті 74 ГПК України виключно як відмова від спростування фактів, на наявність яких аргументовано з посиланням на конкретні документи вказує процесуальний опонент. В силу статті 13 ГПК України особа, що бере участь у справі, яка не вчинила відповідних процесуальних дій, несе ризик настання наслідків такої поведінки (див. висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суд у складі Верховного Суду від 22.04.2021р. у справі № 915/1624/16).

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.06.2023р. по справі № 910/17743/18.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019р. набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні ЄСПЛ від 19.12.1997р. у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020р. у справі № 924/233/18).

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016р. у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007р. у справі "Бендерський проти України" ("Benderskiy v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Дослідивши вказані документи, а також обставини, викладені у поданій заяві, суд зазначає, що ліквідатором не обґрунтовано належними доказами наявності підстав для притягнення до субсидіарної відповідальності його засновників (учасників) та керівника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Ліквідатором не доведено обставин того, що неможливість погашення вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський граніт» виникла саме внаслідок дій (бездіяльності) ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020р. у справі № 924/233/18).

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що заява ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський граніт» Аверкина В.В. від 14.05.2025р. про покладення на ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника, на його засновників (учасників) та керівника у зв`язку із доведенням до банкрутства Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський граніт» та стягнення солідарно з винних осіб 19 798 563,90 грн. субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника, у зв`язку з доведенням до банкрутства не обгрунтована, не підтверджена належними та допустимими доказами та задоволенню не підлягає.

Керуючись п.2 ст.61 "Кодексу України з процедур банкрутства", ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У заяві ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський граніт» Аверкина В.В. від 14.05.2025р. про покладення на ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника, на його засновників (учасників) та керівника у зв`язку із доведенням до банкрутства Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський граніт» та стягнення солідарно з винних осіб 19 798 563,90 грн. субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника, у зв`язку з доведенням до банкрутства - відмовити.

Ухвала набирає законної сили 24.07.2025р. та підлягає оскарженню.

Відповідно до ч.1, ст.256 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу суду подається - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Суддя Вибодовський О.Д.

Віддруковано 1 прим. - до справи (рек. з повід.) :

1 - арбітражному керуючому Аверкину В.В. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 );

2 - ТОВ "Синявські граніти" (31433, с. Нова Синявка Старосинявського району, вул. І.Франка, 9, код ЄДРПОУ: 32987356);

3 - ТОВ "АЛЬФА-ЛІЗИНГ УКРАЇНА" (04073, м. Київ, вул. Проспект Бандери Степана, буд. 16 Б, код ЄДРПОУ: 33942232);

4 - ПАТ "Державний Ощадний банк" в особі ГУ по м. Києву та Київській області ПАТ "Державний ощадний банк України" (01001, м.Київ, вул.Володимирська, 27, код ЄДРПОУ: 09322277);

5 - ПАТ "АЙБОКС БАНК" (bank@ibox.online);

6 - ТОВ "Агроінвест" (31433, с. Нова Синявка Старосинявського району, вул. І.Франка, 9, код ЄДРПОУ: 32791002);

7 - ТОВ "Пром-Лізинг" (03083, м. Київ, проспект Науки, 63, код ЄДРПОУ: 33494573);

8 - ТОВ "УКІО БАНК Лізинг" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 5, код ЄДРПОУ: 340031114);

9 - Головне управління ДПС у Хмельницькій області (km.official@tax.gov.ua);

10 - Старосинявський районний центр зайнятості (31400, смт. Стара Синява, Хмельницької обл., Хмельницького р-ну, вул. І.Франка, 7, код ЄДРПОУ: 21317900);

11 - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_7 );

12 - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_8 );

13 - ОСОБА_4 ( АДРЕСА_9 );

14 - ОСОБА_5 ( АДРЕСА_10 );

15 - ОСОБА_6 ( АДРЕСА_11 );

16 - ОСОБА_7 ( АДРЕСА_6 ).