Рішення від 21.07.2025 по справі 700/505/25

Справа № 700/505/25

Провадження № 2/700/289/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2025 року Лисянський районний суд Черкаської області в складі головуючого-судді: Пічкура С.Д., за участю секретаря судового засідання: Сипченко І.І., представника позивачки: Коханій О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу позовною заявою ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) представник позивача ОСОБА_2 ( місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Лисянської селищної ради ( місце знаходження: площа. Миру, 27, смт. Лисянка Звенигородського району Черкаської області) про визнання права власності на спадкове майно,

установив:

До Лисянського районного суду Черкаської області звернулася ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 , із позовною заявою до Лисянської селищної ради Звенигородського району Черкаської області про визнання права власності на спадкове майно.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка зазначила, що є дочкою померлої ОСОБА_3 , 1938 року народження, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 виданого 04 липня 1997 р. Новотроїцьким р/ в РАГС Херсонської області.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 21.08.2024 заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Черкаський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту смерті задоволено. Вирішено встановити факт, що ОСОБА_3 1938 року народження, померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Петрівська Гута Лисянського району Черкаської області.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 21.08.2024 набрало законної сили 23.09.2024 року, та на його підставі видано свідоцтво про смерть ОСОБА_3 1938 року народження.

Як спадкоємиця першої черги після смерті своєї матері, ОСОБА_3 , 1938 р.н., позивачка вирішила реалізувати своє право на спадщину, що за життя належала померлій та яка складалась із виготовленого та зареєстрованого у книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 648 по Журжинецькій сільській раді, сертифікату серії ЧР №01017 84, площею 3,46 умовних кадастрових гектарів.

Позивачка як спадкоємиця першої черги після смерті своєї матері звернулася до приватного нотаріуса Звенигородського районного нотаріального округу Черкаської області, Бедрата-Скляр Н.М., де заведено спадкову справу №73075429, що підтверджується витягом №7860231.

У зв`язку із відсутністю правовстановлюючого документу постановою приватного нотаріуса Звенигородського районного нотаріального округу Черкаської області, Бедратою-Скляр Н.М., від 18.12.2024 за №1142/02-31 позивачу відмовлено, у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, після смерті ОСОБА_3 1938 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . За таких обставин вона змушена звернутися до суду із вказаним позовом.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та посив їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача Лисянської селищної ради Звенигородського району Черкаської області у судове засідання не з`явився, направили суду клопотання про розгляд справи без їх участі.

Заслухавши представника позивача та розглянувши матеріали справи, встановивши обставини справи та відповідні до них правовідносини, суд виходить з наступного.

Із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 02.10.2024 року (повторно) вбачається, що ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_3 , 1938 року народження, за життя був виписаний сертифікат на права на земельну частку (пай) який зареєстрований у книзі реєстрації сертифікатів на права на земельну частку (пай) за № 648 по Журжинецькій сільській раді, сертифікату серії ЧР №01017 84, площею 3,46 умовних кадастрових гектарів, який померла не отримувала.

Згідно листа головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 02.10.2024 року №29-23-о.31 -6759/2-24 сертифікат на право на земельну частку (пай) №0101784 не був отриманий за життя ОСОБА_3 , про що свідчить відсутність підпису у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) КСП агрофірми «Колос» с. Журжинці Лисянського району Черкаської області, та на даний час зберігається в архіві Відділу №2 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління.

Що стосується спадкування та часу відкриття спадщини, ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , то суд вважає за необхідне керуватися положеннями ЦК УРСР 1963 року.

Статтею 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Позивачка жодним чином не прийняла спдащину, оскільки заяву до нотаріальної контори у шестимісячний строк не подавала, в управління та володіння спакдовим майном теж не вступила.

Крім того, Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах спадкування», а саме в п. 11 роз`яснив, що при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).

Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України 1990 року, Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" та відповідні норми ЦК УРСР. У цьому разі слід ураховувати, що згідно з пунктом 17 Перехідних положень Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам таких часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям урегульований Указом Президента України № 720/95 від 08.08.1995 року.

Відповідно до пункту 2, 5 зазначеного Указу Президента України № 720/95 право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними. Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією.

Право на земельну частку (пай) має особа, яка була членом КСП на час одержання акта на право колективної власності на землю, яка пізніше стала об`єктом розпаювання.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акта про право власності на землю (пункт 17 розд. X "Перехідні положення" ЗК .

Член колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП), включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Згідно пунктів 16, 17 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю. Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Отже, Сертифікат на право на земельну частку (пай) посвідчує право громадян на відповідну частину земель сільськогосподарського призначення без виділу її в натурі (на місцевості). Державним актом на право власності на земельну ділянку, який видається після виділення власником земельних часток (паїв), посвідчується право власності на вже виділену землю, як об`єкт матеріального світу.

Одночасно, суд звертає увагу на те, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ листом від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», а саме п. 3.1 роз`яснив, що умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку. Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду. Згідно з п. 3.5 вказаного листа відповідно до ст. 125 ЗК право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, а також право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: - цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною у порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; - свідоцтвом про право на спадщину (ч. 1 і ч. 2 ст. 126 ЗК). Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: - ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; - виготовлення технічної документації на земельні ділянки; - визначення меж земельної ділянки в натурі; - погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами - одержання у встановленому порядку Державного акта на землю; - реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до ст. 1216 ЦК не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія п. 1 розділу X «Перехідні положення» ЗК.

ОСОБА_3 за життя не набула права власнсоті на земельну ділянку, державний акт не видавався, отже, земельна ділянка не входить до спадкової маси.

Судом у судовому засіданні було встановлено, що згідно довідки, виданої виконавчим комітетом Лисянської селищної ради Звенигородського району Черкаської області Журжинецького старостинського округу, вбачається, що на день смерті ОСОБА_3 , яка народилася, ІНФОРМАЦІЯ_2 , та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_3 була зареєстрована, постійно проживала та вела спільне господарство ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ..

В той же час, згідно паспорта серії НОМЕР_3 виданого 04.04.2013 року фактичне місце реєстрації ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 з 12.09.1991 року, тобто на момент смерті ОСОБА_3 позивачка була зареєстрована не за місцем проживання матері. За таких обставин, суд не приймає до увагу довідку старости с. Журжинці оскільки вона суперечить даним паспорта громадянина України щодо реєетсрації.

Враховуючи, що спірні правовідносини виникли у 1996 році, правові підстави застосування строку позовної давності у цьому випадку регулюються ЦК УРСР.

Згідно із статтею 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін (стаття 75 ЦК УРСР). Отже, за нормами статті 75 ЦК УРСР позовна давність підлягає обов`язковому застосуванню судом незалежно від позицій сторін спору.

Відповідно до статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Відповідно до статті 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «дізналася» та «повинна була дізнатися», що містяться в статті 76 ЦК УРСР, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинна також довести той факт, що вона не могла дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією висловленою в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року № 6-2469цс16.

Позивачка також пропустила строк позовної давності, що є окремою підставою для відмови у позові. Проте, оскільки позивачка не має права на спадкове майно, суд відмовляє у позові з цих підстав.

Відповідно до положень статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до до Лисянської селищної ради про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 5, 12, 13, 71, 74, 81, 142, 211, 258, 259, 263, 265, 273, ЦПК України, суд ,

вирішив:

Відмовити повністюу задоволенніпозову ОСОБА_1 до Лисянської селищної ради про визнання права власності на спадкове майно.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 23 липня 2025 року.

Суддя С. Д. Пічкур