Рішення від 25.07.2025 по справі 357/8543/25

Справа № 357/8543/25

Провадження № 2/357/4160/25

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25 липня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Орєхова О. І. ,

за участі секретаря Махненко Б. В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Овчаренка Д.К.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 1» про стягнення надбавки за вислугу років,

В С Т А Н О В И В :

В червні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 1» про стягнення надбавки за вислугу років, мотивуючи тим, що вона працює на посаді фельдшер-лаборант у відділі експрес лабораторія КДЛ у КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1». На даному підприємстві існує діючий Колективний договір від 17 травня 2022 року, укладеного між керівництвом КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» та діючими на підприємстві профспілками, зареєстрований в Білоцерківській міській раді за № 18 від 26 травня 2022 року. Додатком 4 до Колективного договору є положення про оплату праці в КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1». Згідно з пунктом 2.16. додатку 4 встановлено надбавки: за вислугу років медичним і фармацевтичним працівникам у розмірі: 10% посадового окладу при стажі понад 3 роки; 20% посадового окладу при стажі роботи понад 10 років; 30% посадового окладу при стажі роботи понад 20 років, що відповідає постанові КМУ від 29.12.2009 № 1418. Водночас, відповідач зупинив виплату надбавки за вислугу років, тому за період роботи з лютого місяця 2023 року по листопад місяць 2023 року та за січень місяць 2024 року по грудень місяць 2024 року позивачу було нараховано та виплачено роботодавцем заробітну плату, крім надбавки за вислугу років, яку остання просила стягнути з відповідача ( а. с. 1-5 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2025 (а. с. 81-82) головуючим суддею визначено суддю Орєхова О.І. та матеріали справи передані для розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.

Ухвалою судді від 09 червня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у зазначеній справі. Розгляд справи у відповідності до ч. 5 ст. 279 ЦПК України вирішено провести в порядку спрощеного позовного провадженням з повідомленням (викликом) сторін на 30 червня 2025 року. Водночас витребувано з КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» інформацію про суму невиплаченої надбавки за вислугу років за період з лютого місяця 2023 року по листопад місяць 2023 року та за січень місяць 2024 року по грудень місяць 2024 року (а. с. 86-88).

18.06.2025 за вх. № 34206 судом отримано відзив на позовну заяву, в якому просили відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі ( а. с. 93-95 ).

На виконання ухвали судді, 18.06.2025 за вх. № 34209 судом отримано розрахункові листи ОСОБА_1 з лютого місяця 2023 року по листопад місяць 2023 року та за січень місяць 2024 року по грудень місяць 2024 року ( а. с. 99, 100-103 ).

30.06.2025 за вх. № 36521 судом отримано від ОСОБА_1 заяву про уточнення позовних вимог, в якій просила стягнути з відповідача на її користь суму невиплаченої надбавки за вислугу років за період з лютого місяця 2023 року по листопад місяць 2023 року та за січень місяць 2024 року по грудень місяць 2024 року в сумі 105 122,39 грн ( а. с. 104-105 ).

30.06.2025 в судовому засіданні за клопотанням представника відповідача, відкладено розгляд справи відкладено на 23.07.2025 ( а. с. 112-115 ).

30.06.2025 за вх. № 36645 судом отримано відповідь на відзив ( а. с. 118-121 ).

22.07.2025 за вх. № 40980 судом отримано від представника відповідача заяву про застосування строку позовної давності ( а. с.. 130-131 ).

В судовому засіданні позивач підтримала позовну заяву з урахуванням уточнення, надала пояснення аналогічні викладеним в них, просила задовольнити її вимоги та стягнути з відповідача на її користь недоплачену заробітну плату у вигляді надбавки за вислугу років за період з лютого місяця 2023 року по листопад місяць 2023 року та за січень місяць 2024 року по грудень місяць 2024 року в сумі 105 122,39 гривень.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог, просив відмовити в позові, а у разі якщо суд дайте висновку про таке задоволення, просив застосовувати строк позовної давності, оскільки строк позивача сплив в квітні 2025 року, натомість з позовними вимогами позивач звернулась лише 30 травня 2025 року.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Так, згідно наявної в матеріалах справи трудової книжки НОМЕР_1 позивача ОСОБА_1 вбачається, що остання свою трудову діяльність розпочала з 10.08.1992 року, прийнята на посаду фельдшера-лаборанта, в подальшому звільнялася, переводилася і на даний час працює на посаді фельдшер-лаборант у відділі експрес діагностики клініко-діагностичної лабораторії ( Наказ № 210-к від 30.07.2012 ) Білоцерківської міської лікарні № 1, яка перейменована в Комунальну некомерційне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 1» ( а. с. 11-16 ).

На даному підприємстві існує діючий Колективний договір від 17 травня 2022 року, укладеного між керівництвом КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» та трудовим колективом Комунального некомерційного підприємства БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1», зареєстрований в Білоцерківській міській раді за № 18 від 26 травня 2022 року ( а. с. 17-35 ).

Додатком 4 до Колективного договору є положення про оплату праці в КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1».

Згідно з пунктом 2.16. додатку 4 встановлено надбавки: за вислугу років медичним і фармацевтичним працівникам у розмірі: 10% посадового окладу при стажі понад 3 роки; 20% посадового окладу при стажі роботи понад 10 років; 30% посадового окладу при стажі роботи понад 20 років, що відповідає постанові КМУ від 29.12.2009 № 1418 ( а. с. 40-47 ).

В матеріалах справи містяться накази КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» № 93 від 21.02.2023 про призупинення нарахування і виплати доплат до заробітної плати працівників з 01.02.2023 та № 62 від 15.01.2024 про призупинення таких виплат з 01.01.2024 9 а. с. 97, 98 ).

У вищевказаних наказах вказано, зупинити виплату матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу; доплату за вислугу років медичним працівникам; доплату працівникам ( у т. ч. молодшим медичним сестрам ), які використовують в роботі дезінфікуючи засоби.

Підставою призупинення таких виплат вказано фінансові труднощі підприємства.

Відповідно до наявних у матеріалах справи розрахунків по заробітній платі ОСОБА_1 , позивачу за період з лютого місяця 2023 року по листопад місяць 2023 року та за січень місяць 2024 року по грудень місяць 2024 року нараховано заробітну плату, в тому числі надбавку за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу, однак вказану надбавку знято ( не виплачено ) ( а. с. 106-111 ).

Те, що не була виплачена надбавка позивачу за вислугу років у розмірі 30%, не було спростовано і з боку відповідача, навпаки підтверджено в судовому засіданні під час розгляду справи представником.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників ( ч. 1 ст. 82 ЦПК України ).

Отже, за вищевказаний позивачем період в позовній заяві, позивачу дійсно не було виплачено надбавку за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу, однак, така сума складає саме у загальному розмірі 104 612,85 грн, а не у сумі 105 122,39 грн, яку позивач просила стягнути.

Згідно наявного в справі листа Держпраці, спрямованого ОСОБА_2 за результатами розгляду звернення, повідомлено, що складено акт від 14.04.2025 № Ц/КВ/6596/360, припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 14.04.2025 № Ц/КВ/6596/360/П, відповідно до якого генерального директора КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» Ревунця Романа Георгійовича зобов`язано дотримуватись строків виплати заробітної плати та складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною першої статті 41 КУпАП ( а. с. 75-77 ).

Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

У статті 16 ЦК України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.

Європейський суд з прав людини (далі-ЄСПЛ) зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DomboBeheer B.V. v. theNetherlands, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27.10.1993).

Згідно із практикою ЄСПЛ за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно із частиною першою статті 94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

За правилом ч. 1 ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX, заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором.

Відповідно до частини першої статі 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.

Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці (частина п`ята статті 97 КЗпП України).

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про оплату праці»).

У статті 2 Закону України «Про оплату праці» визначено структуру заробітної плати, до складу якої входить основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Таким чином, судом встановлено, що надбавка за вислугу років є складовою частиною заробітної плати працівника.

Згідно зі статтею 98 КЗпП України, оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Аналогічне положення закріплене також у частині 1 статті 13 Закону України «Про оплату праці», згідно з якою оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань.

Так, постановою Кабінету Міністрів України № 1418 від 29.12.2009 затверджено «Порядок виплати надбавки за вислугу років медичним, фармацевтичним працівникам і фахівцям з реабілітації державних та комунальних закладів охорони здоров`я», яка набрала чинності з 01.01.2010.

Згідно з вказаним Порядком, надбавка за вислугу років установлюється медичним, фармацевтичним працівникам і фахівцям з реабілітації державних та комунальних закладів охорони здоров`я залежно від стажу роботи в такому розмірі: при стажі роботи понад 3 роки розмір щомісячної надбавки до посадового окладу встановлюється у розмірі 10%, при стажі роботи понад 10 років - 20%, при стажі роботи понад 20 років - 30%.

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання оплати праці працівників державних та комунальних закладів охорони здоров`я» № 28 від 13.01.2023 встановлені обмеження оплати праці медичних, фармацевтичних працівників та фахівців з реабілітації за виконану у повному обсязі місячну (годинну) норму праці установлюється в межах фонду оплати праці. При цьому, вимоги підпункту 1 цього пункту не поширюються на: державні та комунальні заклади охорони здоров`я, які мають укладені з Національною службою здоров`я договори про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, якщо витрати на оплату праці з нарахуваннями за поточний місяць, що розраховані відповідно до абзаців третього і четвертого підпункту 1 цього пункту, перевищують 85 відсотків отриманих у поточному місяці грошових коштів з урахуванням накопичених залишків; медичних працівників, які залучені виключно до надання первинної медичної допомоги (лікарів або інших медичних працівників, які працюють під керівництвом таких лікарів), у разі, коли лікаря обрали менше ніж 70 відсотків пацієнтів оптимального обсягу практики первинної медичної допомоги.

Судом в межах даного спору встановлено, що позивач ОСОБА_1 мала вислугу років понад 20 років, отже і мала право на виплату надбавки за вислугу років щомісячно у розмірі 30% від посадового окладу, однак відповідач у період з лютого по листопад 2023 року, а також з січня по серпень 2024 року включно таку надбавку не виплачував, що вбачається з наявних у справі розрахункових листків.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 № 13 роз`яснено, що при вирішенні спорів про оплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами. З мотивів відсутності коштів у проведенні вказаних виплат може бути відмовлено в тому разі, коли вони обумовлені в зазначених актах наявністю певних коштів чи фінансування.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Слід зауважити, що матеріалами справи не підтверджено факт фінансових труднощів у відповідача, або мають укладені з Національною службою здоров`я договори про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, якщо витрати на оплату праці з нарахуваннями за поточний місяць, що розраховані відповідно до абзаців третього і четвертого підпункту 1 цього пункту, перевищують 85 відсотків отриманих у поточному місяці грошових коштів з урахуванням накопичених залишків, або наявність медичних працівників, які залучені виключно до надання первинної медичної допомоги (лікарів або інших медичних працівників, які працюють під керівництвом таких лікарів), у разі, коли лікаря обрали менше ніж 70 відсотків пацієнтів оптимального обсягу практики первинної медичної допомоги.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).

За ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Матеріалами справи підтверджується невиплата відповідачем надбавки за вислугу років позивачу за період з лютого місяця 2023 року по листопад місяць 2023 року та за січень місяць 2024 року по грудень місяць 2024 року у загальному розмірі 104 612,85 гривень.

Слід зазначити, що згідно з абз. 2 п. 3 Порядку № 100 суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Аналіз вказаної норми дає підстави вважати, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки та збори із указаних сум присуджених за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню з них при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачені працівнику на підставі судового рішення суми зменшуються на суми податків і зборів.

Схожі правові висновки наведені Верховним Судом у постановах від 16.11.2020 у справі № 607/3509/17; від 25.03.2021 у справі № 185/2109/18-ц; від 03.11.2021 у справі № 645/2856/18; від 23.12.2021 у справі № 607/1429/17.

Враховуючи вищевикладене та оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову у розмірі 104 612,85 гривень.

22.07.2025 за вх. № 40980 судом отримано від представника відповідача заяву про застосування строку позовної давності ( а. с. 130-131 ), оскільки строк позивача сплив в квітні 2025 року, натомість з позовними вимогами позивач звернулась лише 30 травня 2025 року.

На застосуванні строку позовної давності звертав увагу суду і в судовому засіданні представника відповідача під час розгляду справи 23.07.2025.

Так, в судовому засіданні було встановлено та підтверджено позивачем, що остання була обізнана про накази, якими було призупинене нарахування і виплати доплат до заробітної плати працівників ( доплати за вислугу років ) та відповідно обізнана про те, що за вищевказаний період ( кожного місця ), їй не нараховувалася доплата за вислугу років.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Нормами Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки ( стаття 257 ) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності ( стаття 258 ), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.

Установлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору, строк якого для заявника сплив.

Як встановлено судом та зазначено вище, позивач отримуючи розрахункові листи по заробітній платі ( за кожен місяць ) та отримуючи заробітну плату, була обізнана та їй було достеменно відомо, що їй з боку відповідача не було виплачено кожного місяця у період, що заявлений позивачем (в межах вимог ), грошові кошти за вислугу років.

Однак, з даним позовом про стягнення з КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» надбавки за вислугу років з лютого місяця 2023 року по листопад місяць 2023 року та за січень місяць 2024 року по грудень місяць 2024 року, ОСОБА_1 звернулась до суду лише в червні 2025 року.

Як встановлено під час розгляду справи, позивач не зверталася до суду, оскільки керівництво запевняло, що з часом будуть здійснено такі виплати, але треба почекати, а після того, як відповідач запропонував їй укласти угоду та виплачувати суму боргу частками декілька років, її це не влаштувало, про що зазначала остання, оскільки вказана сума заборгованості з часом буде знецінена, тому вирішила звернутися до суду з даним позовом.

Наслідки пропуску строків звернення до суду у трудових спорах застосовуються судом навіть за відсутності заяви відповідача (ВС/КЦС у справі № 751/1198/18 від 02.12.2020).

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом "ex officio", незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19), від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20 (провадження № 61-18714св20).

Аналогічної позиції дотримується і ВС в постанові від 22 січня 2025 року у справі № 757/5467/21 (провадження № 61-15004св24).

З урахуванням встановленого, суд приходить до висновку, що звернувшись до суду в червні 2025 року з позовом про стягнення надбавки за вислугу років за період роботи з лютого місяця 2023 року по листопад місяць 2023 року та за січень місяць 2024 року по грудень місяць 2024 року, позивач у відповідності до ч. 1 ст. 233 КЗпП України пропустила строк (тримісячний) для вирішення трудового спору, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 1» про стягнення надбавки за вислугу років є такою, що не підлягає до задоволення.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Судовий збір збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Частиною 1 статті 131 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із п. 1 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

При зверненні до суду з вказаними позовними вимогами позивач ОСОБА_1 була звільнена від сплати судового збору.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки вимоги позивача, яка була звільнена від сплати судового збору при звернені до суду не підлягають задоволенню, з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 21, 94, 97, 98, 115, 233 КЗпП України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 13, 19, 76, 77, 80, 81, 89, 131, 141, 187, 263-265, 273, 274, 353-355 ЦПК України, пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 № 13, Законом України «Про оплату праці», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», Законом України «Про судовий збір», суд, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 1» про стягнення надбавки за вислугу років, - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 );

Відповідач: Комунальне некомерційне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 1» ( адреса місцезнаходження: 09107, Київська область, м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 49, ЄДРПОУ: 24880520 ).

Повне судове рішення складено 25 липня 2025 року.

Суддя О. І. Орєхов