Рішення від 15.07.2025 по справі 904/1354/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.07.2025м. ДніпроСправа № 904/1354/25

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А., за участю секретаря судового засідання Цибульської К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Магальської сільської ради, с. Магала, Чернівецький р-н, Чернівецька обл.

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг", м. Дніпро

про визнання додаткових угод недійсними, стягнення збитків у сумі 16 680 грн 00 коп.

Представники:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

СУТЬ СПОРУ:

Магальська сільська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить:

- визнати недійсними додаткові угоди № 1 від 17.08.2021, № 2 від 28.10.2021, № 3 від 01.11.2021 до договору про постачання бензину А-92 та дизельного палива від 26.03.2021 № 62, укладеного між Магальською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг";

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" на користь Магальської сільської ради заборгованість у сумі 16 680 грн 00 коп.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що спірні додаткові угоди укладені з порушенням вимог пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", є недійсними, а тому кошти, які сплачені Магальською сільською радою на підставі недійсних угод, підлягають стягненню з відповідача.

Ухвалою суду від 31.03.2025 позовну заяву залишено без руху.

14.04.2025 від позивача поштовим засобом зв`язку до канцелярії суду надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою господарського суду від 21.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 13.05.2025.

28.04.2025 електронним засобом зв`язку від управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області надійшло клопотання про призначення підготовчого засідання в режимі відеоконференції за участі їх представника.

З огляду на те, що Західний офіс Держаудитслужби в Чернівецькій області не є учасником даної справи, вказане клопотання залишено судом без розгляду.

У підготовче засідання 13.05.2025 в засіданні оголошено відкладення розгляду справи до 24.06.25р. об 11:00 год.

26.05.2025 та 02.06.2025 від позивача до суду надійшли заяви про розгляд справи без участі позивача та призначити справу до розгляду по суті.

У підготовче засідання 24.06.2025 відповідач явку представника в судове засідання не забезпечив, будучи повідомлений належним чином.

Ухвалою господарського суду від 24.069.2025 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні на 15.07.2025.

01.07.2025 від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.

У судове засідання, що відбулося 15.07.2025, представники сторін не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, відповідач про причини неявки суду не повідомив.

Господарський суд наголошує на тому, що відповідач не скористався правом на надання відзиву на позов.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вважає, що в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

У матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами без участі представників сторін.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку із неявкою сторін, рішення прийнято без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у цій справі є обставини, пов`язані з правомірністю укладення сторонами додаткових угод № 1 від 17.08.2021, № 2 від 28.10.2021, № 3 від 01.11.2021 до договору про постачання бензину А-92 та дизельного палива від 26.03.2021 № 62, а також з наявністю правових підстав для повернення відповідачем на користь позивача заявлених до стягнення коштів у сумі 16 680 грн 00 коп.

Так, у березні 2021 року Магальською сільською радою з використанням вебпорталу Уповноваженого органу з питань закупівель (інформаційно-телекомунікаційна система «Рrozorro» проведено відкриті торги щодо закупівлі Нафти і дистиляторів для Магальської сільської ради з очікуваною вартістю 251 800 грн 00 коп.

За результатами проведеної процедури закупівлі 26 березня 2021 року між Магальською сільською радою і ТОВ «Лівайн торг» укладено договір про поставку Бензину та дизельного палива № 62 (далі Договір).

За цим договором постачальник зобов`язується поставити бензин-92 та дизельне паливо код ДК 021:2015(СРV):09130000-9 Нафта і дистилятори по специфікації (додаток № 1 до договору) а замовник - прийняти та оплатити товар (п. 3.1 договору)

Обсяг закупівлі Бензину А-92 та дизельного палива (євро) за цим Договором вказано у додатку № 1 «специфікація » до Договору складало 8800 літрів.

В специфікації постачальника зазначено, що має бути поставлено Бензин А-92 4900 л по ціні 26 грн 00 коп. на суму 127 400 грн 00 коп., паливо дизельне (євро) 3900 л по ціні 27 грн 00 коп. на суму 105 300 грн 00 коп. всього нафти і дистиляторів мало бути поставлено на суму 232 700 грн 00 коп.

Згідно п.3.3 договору у випадку зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, ціна може бути збільшеною, з урахуванням положень Закону України «Про публічні закупівлі», але до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку, за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в Договорі.

Ціна на Товар, враховує всі податки та збори, що сплачуються або мають бути сплачені стосовно товару з урахуванням страхування, навантажувально-розвантажувальних робіт, сплати митних тарифів та усіх інших витрат. Не врахована вартість окремих супутніх послуг, необхідних для здійснення постачання Товару, що є предметом Договору, не сплачується Покупцем окремо, а витрати на їх виконання вважаються врахованими у загальній ціні Договору (п. 3.4 договору).

Згідно з п. 4.1 договору розрахунки за Договором здійснюються у національній валюті України - гривні.

Замовник протягом 7 (семи) банківських днів, з дати отримання накладних та надходження коштів, подає доручення на здійснення платежу в Управління ДКС України у Новоселицькому районі (п. 4.2 договору).

Датою оплати Товару вважається дата списання грошових коштів банківською установою з банківського рахунку Покупця (п. 4.3 договору).

Пунктом 5.1 договору сторони погодили, що строк поставки (передачі) товару - щомісячно; у період з дати підписання договору до 31 грудня 2021 року включно.

Місце поставки (передачі) товару: за адресою та місцезнаходженням АЗС Постачальника (на вибір Замовника) цілодобово, включаючи суботу, неділю та святкові дні (п. 5.2 договору).

Постачальник відпускає Товар за пред`явленими паливними/заправними картками (грошовими або літровими), відповідно до кількості зазначених у них літрів/коштів та виду товару (п. 5.3 договору).

Умови постачання Товару самовивіз (п. 5.4 договору).

Термін дії довірчого документа (паливної/заправної картки) на отримання товару - не менше 12 місяців з дня підписання договору (п. 5.5 договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими особами сторін і діє до 31 грудня 2021 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами фінансових зобов`язань за договором.

Отже, відповідач відповідно до Договору та норм законодавства, зобов`язаний був поставити Магальській сільській раді Нафту і дистилятори за тієї ціною, що передбачено Договором.

Упродовж першого півріччя 2021 року відповідач поставив відповідачу Бензин А-92 та дизельне паливо по ціні, обумовленій в Договорі.

Надалі, за ініціативою ТОВ «Лівайн торг» сторонами укладено ряд додаткових угод до договору від 26.03.2021 № 62, що стосуються зміни ціни за одиницю товару та обсягів постачання Нафти і дистиляторів.

Так, додатковою угодою від 20.08.2021 № 1 до договору у зв`язку із збільшенням ціни на ринку, ціну за 1 літр бензину А-92 та дизельного палива збільшено з 27 грн 00 коп. до 28 грн 00 коп. та зменшено загальний обсяг постачання бензину А-92 з 4900 л до 4582.80 л та дизельного палива з 3900 л до 3782.50 л.

Додатковою угодою від 28.10.2021 № 2 до договору у зв`язку із збільшенням ціни на ринку, збільшено ціну на дизельне паливо бездокументального підтвердження коливання ціни на ринку, чим порушено п.2 ч.5 ст.41 Закону №922 та п.10.7 договору № 62.

Підставою для збільшення ціни була цінова довідка Харківської Торгово-промислової палати від 19.10.21 року № 2585/21 в якій наведено дані щодо середніх цін пального, які становили на бензин А-92 станом на 07.10.2021 -30 грн 10 коп. за 1 літр, на 08.10.2021 30 грн 10 коп. за 1 літр, та на 19.10.2021 - 30 грн 97 коп. за 1 літр.

Згідно додаткової угоди від 01.10.2021 року № 3 було збільшено ціну за 1 л бензину А-92 та дизельного палива з 28 грн 00 коп. до 29 грн 00 коп. з ПДВ та зменшено загальний обсяг постачання бензину А-92 з 4900 л до 4456.55 л та дизельного палива з 3900 л до 3673.10 л.

Пунктом 3 визначено, що додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання та скріплення печатками сторін.

Додатковою угодою від 01.11.2021 року № 3 збільшено ціну без належного документального підтвердження коливання ціни на ринку, чим порушено п.2 ч.5 ст.41 Закону № 922 та п.10.7 договору № 62.

Згідно даних про оплату по договору № 62 позивачем отримано в період 26.03.2021 року по 31.12.2021 року пального в кількості 8125 л на суму 232 565 грн 00 коп.

Отже, проведеним розрахунком, з урахуванням фактичного обсягу поставленого пального встановлено, що внаслідок укладання всупереч п. 2 ч. 5 ст.41 Закону № 922 та п.10.7 договору № 62 додаткових угод 1-3 до договору № 62 на збільшення ціни позивачем недоотримано пального у період з 16.08.2021 по 31.12.2021 року у кількості 630.07 л, чим завдано відповідачем матеріальної шкоди на суму 16 680 грн 00 коп.

Звертаючись з даним позовом, позивач вказує на те, що відповідач, спонукаючи останнього до укладення додаткових угод, мав на меті збільшити ціну за одиницю товару на вигідний для себе відсоток, не аналізуючи ринок товару, в тому числі щодо зниження ціни, у зв`язку з чим мало місце порушення Закону України «Про публічні закупівлі».

Отже, додаткові угоди №№ 1-3 укладені з порушенням вимог п.п.2 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», тобто з перевищенням максимального ліміту у 10 %, а також в порушення принципу пропорційності підвищення ціни, за відсутності коливання ціни на ринку електричної енергії в сторону збільшення та без належного обґрунтування і документального підтвердження зміни ціни, не доведенням, що підвищення ціни було непрогнозованим, відтак підлягають визнанню недійсними в судовому порядку.

Вказані обставини і стали причиною виникнення даного спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на таке.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, юридичні факти.

Відповідно до частини першої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Згідно з частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 ст. 202 ЦК України).

За змістом частин першої - третьої статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Позивач і відповідач уклали договір про закупівлю товарів № 62 від 26.03.2021 за результатом процедури проведення спрощеної/допорогової закупівлі на виконання вимог Закону України № 922-VIII від 25.12.2015 (із зміню і доп.) "Про публічні закупівлі" (далі також Закон №922-VIII), який визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад.

Метою вказаного Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Положеннями статті 5 цього Закону (тут і надалі в редакції, чинній на момент укладення договору) визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія, ефективність та пропорційність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників та рівне ставлення до них; об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/ спрощено закупівлі; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Частиною першою статті 41 Закону № 922-VIII передбачено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 41 цього Закону умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

За приписом пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період після укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.

Тобто, збільшення ціни такого товару на ринку повинно відбутись після укладання договору, мусить бути достатнє обґрунтування про наявність коливання (збільшення чи зменшення ціни за одиницю товару на ринку) за період з дати укладення договору до дати укладання додаткових угод до договору, а в разі наступних змін - між черговими додатковими угодами.

Така правова позиція відображена в постановах Верховного Суду від 12.09.2019 у справі №915/1868/18, від 23.01.2020 у справі № 907/788/18, від 13.10.2020 у справі № 912/1580/18, від 02.12.2020 у справі № 913/368/19.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору (пункт 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22).

При цьому, продавцю треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Продавець повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Продавець також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції) (пункт 134 постанови Верхового Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 927/491/19).

Отже, виключно коливання вартості товару на ринку не може бути беззаперечною підставою для автоматичного перегляду (збільшення) погодженої сторонами ціни за одиницю товару.

Господарським судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів належного обґрунтування відповідачем (постачальником) самих пропозицій про підвищення визначеної у договорі ціни.

Також наявна в матеріалах справи довідка Харківської Торгово-промислової палати від 19.10.21 року № 2585/21 не містить інформації, на підтвердження саме коливання на ринку ціни товару, що є предметом закупівлі.

Надаючи оцінку вказаній довідці, суд зазначає, що вона не можуть бути належними доказами ринкового коливання ціни на товари, що є предметом закупівлі за спірним договором, оскільки цей документ лише констатують рівень середньої ринкової вартості бензину А-92, А-95 та дизельного палива по Україні (за результатами аналізу даних на сайті www.index.minfin.com.ua) на певну дату та не доводять їх коливання між датою укладення договору та кожної із оспорюваних додаткових угод, оскільки не містять інформації про динаміку коливання ціни на відповідні товари з моменту укладення договору.

Водночас у документі, який видає компетентна організація, має бути вказана чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 924/1240/18.

Відтак, сторонами договору документально не підтверджено та жодним чином не обґрунтовано наявність підстав для підвищення ціни за одиницю товару з моменту його укладення й до моменту виникнення необхідності внесення змін (укладення додаткових угод).

Крім того, відповідно до акту ревізії від 27.09.2024 № 20-33/12, проведеної Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області було встановлено, що внаслідок укладання з ТОВ «Лівайн Торг» додаткових угод №№1-3 до договору №62 про поставку пального за бюджетні кошти від 26.03.2021 на збільшення ціни на одиницю товару при відсутності документів, які відображають коливання ціни на ринку, Магальською сільською радою недоотримано бензину А-92 в кількості 331.92 л на суму 8 630 грн 00 коп., дизельного палива у кількості 298.15 л на суму 8 050 грн 00 коп.

Так, судом встановлено, що збільшення ціни за одиницю товару за результатами укладення між позивачем та відповідачем додаткових угод №№ 1 - 3 у період з 16.08.2021 по 31.12.2021, перевищує 10% визначеного пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (максимальний ліміт збільшення ціни, визначеної в договорі).

Правом на відмову від укладення договору, передбаченим частиною сьомою статті 33 Закону 922-VIII, відповідач не скористався.

Наведене свідчить про умисне заниження ціни відповідачем при процедурі закупівлі під час подання пропозицій та відсутність у нього наміру постачати товар за запропонованою ціною.

Перемога у відкритих торгах та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення так званого "каскадного" укладення додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця.

Близька за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.

За таких обставин, Магальська сільська рада, яка мала беззаперечне право на отримання товару (бензину А-92, А-95, дизельного палива) за ціною, передбаченою в укладеному договорі, укладено оспорювані додаткові угоди до договору щодо зміни ціни за відсутності визначених для цього законом підстав, внаслідок чого вартість предмета закупівлі збільшилась, а його обсяг зменшився, чим спотворено результати спрощеної закупівлі та порушено встановлені законом принципи здійснення публічних закупівель, зокрема, максимальну економію.

Наведене свідчить про те, що укладаючи оспорювані додаткові угоди № 1-3 до договору про закупівлю товарів № 62 від 26.03.2021, позивач та відповідач порушили пункт 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

За приписами статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5).

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3 , 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 Цивільного кодексу України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору.

Зазначені висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.

При цьому підставою визнання недійсним договору, укладеного за результатами проведення спрощеної закупівлі, та додаткових угод до нього є порушення передбачених законодавством правил проведення таких торгів, визначених, зокрема, Законом України "Про публічні закупівлі".

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт порушення позивачем та відповідачем пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" під час укладення додаткових угод № 1 від 17.08.2021, № 2 від 28.10.2021, № 3 від 01.11.2021 до договору про постачання бензину А-92 та дизельного палива від 26.03.2021 № 62, що є підставою для визнання їх недійсними в судовому порядку.

Частинами першою, другою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.

Аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80- 82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №925/1276/19).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 Господарського процесуального кодексу України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц, фактично уточнюючи висновок, викладений у пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, зауважила на тому, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 ЦК України).

Звертаючись з позовом до суду про визнання недійсними оспорюваних додаткових угод до договору, позивач також заявив вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача надмірно сплачених коштів у сумі 16 680 грн 00 коп. за товар, який не був поставлений, що відповідає наведеній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц.

Правовою підставою для задоволення вимог про стягнення коштів, сплачених за товар, який так і не було поставлено, позивачем визначено частину першу статті 670 Цивільного кодексу України.

За частиною першою статті 669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Відповідно до частини першої статті 670 цього Кодексу якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Отже, отримана відповідачем оплата за товар, який не був ним поставлений, підлягає стягненню в межах заявленої позивачем суми 16 680 грн 00 коп.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання позову в сумі 12 112 грн 00 кор. покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 165, 202, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати недійсними додаткові угоди № 1 від 17.08.2021, № 2 від 28.10.2021, № 3 від 01.11.2021 до договору про постачання бензину А-92 та дизельного палива від 26.03.2021 № 62, укладеного між Магальською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (49000, місто Дніпро, вулиця Мандриківська, будинок 47, офіс 503; код ЄДРПОУ 41449359) на користь Магальської сільської ради (60300, Чернівецька обл., Чернівецький р-н, вул. Г. Нандриша, 61, код ЄДРПОУ 04417636; код ЄДРПОУ 04417636) кошти в сумі 16 680 грн 00 коп. за товар, який не був поставлений та 12 112 грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 25.07.2025.

Суддя І.А. Рудь