Рішення від 25.07.2025 по справі 904/2708/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.07.2025м. ДніпроСправа № 904/2708/25

Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

без повідомлення (виклику) учасників справи,

дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи №904/2708/25,

за позовом Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону

в інтересах держави в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Рівне

до Фізичної особи-підприємця Лінкевича В`ячеслава Йосиповича

про стягнення штрафних санкцій,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Рівненська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону (далі - прокуратура) в інтересах держави в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне (далі - позивач) звернулася до господарського суду з позовною заявою від 26.05.2025 за вих. №б/н до Фізичної особи-підприємця Лінкевича В`ячеслава Йосиповича (далі - відповідач) про стягнення 272.357,17 грн штрафних санкцій.

Судові витрати прокуратура просить стягнути з відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/2708/25 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2025.

Ухвалою від 30.05.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2025 надсилалася відповідачу на адресу: Україна, 49125, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Березинська, будинок 28, квартира 5, за трек-номером 0610257669214.

Зазначена кореспонденція повернулась на адресу господарського суду 09.06.2025 з відміткою про отримання 06.06.2025.

Правильність адреси місця проживання відповідача підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Господарський суд також бере до уваги і те, що ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 30.05.2025 була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень невідкладно.

Суд вважає за необхідне зазначити, що статтями 42, 43 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; а також повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Сторони мають цікавитися станом відомих їм судових проваджень.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 13 ГПК України).

Згідно частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 січня 2023 року у справі № 9901/278/21, ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов`язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.

Так, суд встановив, що ухвала від 30.05.2025 вважається врученою відвідачу коли зазначена кореспонденція повернулась на адресу господарського суду 09.06.2025 з відміткою про отримання 06.06.2025.

Відповідачу(ам) в ухвалі від 30.05.2025 встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач(і) має(ють) право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 165 ГПК України, власні заяви чи клопотання, подання яких передбачене положеннями ГПК України, (у разі наявності), а також всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 165 ГПК України одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду копія відзиву та доданих до нього документів, в т.ч. заяв чи клопотань, відповідач(і) зобов`язаний(і) надіслати іншим учасникам справи, докази чого надати суду разом з відзивом (розрахунковий чек, опис вкладення до цінного листа).

Крім цього, відповідачу(ам) роз`яснено, що у разі ненадання відповідачем(ами) відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Отже, строк для подачі відзиву відповідачем тривав до 21.06.2025.

Станом на час винесення рішення відзив відповідачем не надано.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. А тому, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції прокуратури

Рівненською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону встановлено, що між КЕВ м. Рівне та ФОП Лінкевичем В.Й. 10.03.2025 укладено договір № 73 на поставку 700 мі деревини дров`яної (група 1а, граб) на суму 1.434.300,00 грн без ПДВ, зі строком поставки до 01.05.2025.

За умовами договору постачальник зобов`язувався передати товар належної якості відповідно до технічних умов та стандартів. Натомість, за видатковою накладною від 07.04.2025 № 73/1, фактично поставлено лише 51,6 мі деревини на суму 105.728,40 грн.

22.04.2025 позивач листом (вих. № 539/921) нагадав про необхідність виконання договору, який відповідач проігнорував. 06.05.2025 замовник направив претензію про розірвання договору та нарахування штрафу (лист № 539/1057), яка також залишилась без відповіді.

Станом на 06.05.2025 залишок непоставленого товару становить 648,4 мі вартістю 1.328.571,60 грн. Внаслідок порушення умов договору, державі в особі КЕВ м. Рівне завдано збитків у вигляді штрафу та пені на суму 272.357,17 грн.

Разом з тим прокурор зазначив, що відповідно до п. 4.2.4 договору, він був розірваний позивачем в односторонньому порядку (додаткова угода № 1 від 06.05.2025).

Враховуючи викладене та порушення вимог чинного законодавства України, ФОП Лінкевич В.Й. зобов`язаний сплатити на користь КЕВ м. Рівне штрафні санкції у розмірі 272.357,17 грн за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Оскільки відповідач добровільно зобов`язання не виконав, прокурор звертається до суду з позовом про стягнення зазначеної суми як ефективного способу захисту порушеного права.

Стислий виклад позиції позивача

Позивач пояснень по справі не надав.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять обставини, зокрема що наявності підстав для стягнення штрафних санкцій з відповідача.

Суд встановив, що 10.03.2025 між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Рівне (далі - позивач) та Фізичною особою-підприємцем Лінкевичем Вячеславом Йосиповичем (далі відповідач) укладено договір № 73 (далі - договір).

Відповідно до п.1.1. договору постачальник зобов`язується поставити замовнику товар зазначений в цьому договорі код ДК 021:2015:03413000-8 паливна деревина (Fuel wood) деревина дров`яна непромислового використання 1а група (Граб) (далі - товар), за результатами електронної закупівлі, а замовник прийняти і оплатити такий товар в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 1.3 договору загальна вартість товару складає 1 434 300,00 грн без ПДВ (один мільйон чотириста тридцять чотири тисячі триста гривень 00 копійок).

Строк поставки товару до 01 травня 2025 року (п. 1.6 договору).

Відповідно до п.п 2.1, 2.2 договору постачальник повинен передати (поставити) замовнику товар відповідної якості. Постачальник гарантує, що якість товару повинна відповідати діючим технічним умовам України та Державним стандартам, а також умовам договору

Згідно з п. 4.3.1 постачальник зобов`язаний забезпечити постачання товару у строки, встановлені договором.

Відповідно до п. 5.3.1 договору за порушення умов договору щодо якості та кількості товару постачальник сплачує замовнику штраф у розмірі 20 відсотків вартості недоброякісного та непоставленого товару.

Пунктом 5.3.2 договору визначено, що за порушення строків виконання зобов`язання постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості недопоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 3, днів з постачальника додатково сплачується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості договору.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 01.06.2025, а в частині оплати за поставлений товар до повного виконання сторонами узятих на себе зобов`язань (п. 9.1. договору).

Відповідно до видаткової накладної від 07.04.2025 № 73/1 постачальником поставлено для замовника деревину дров`яну непромислового використання 1а група (Граб) у кількості 51,6 м3 вартістю 105.728,40 грн.

22.04.2025 позивач направив на адресу відповідача лист щодо необхідності виконання умов договору від 10.03.2025 № 73 (вих. № 539/921 від 22.04.2025), зокрема поставки товару. Згідно з рекомендованим повідомленням Укрпошти вказаний лист №3300100164544 отримано відповідачем 26.04.2025. Вказаний лист КЕВ м. Рівне фактично проігноровано постачальником ФОП Лінкевичем В.Й., так як відповідь на нього не надано.

06.05.2025 на виконання п. 4.2.4 договір від 10.03.2025 № 73 було розірвано замовником в односторонньому порядку додатковою угодою № 1.

Відповідно до п.п. 1,2,3 якої на підставі недотримання постачальником термінів, що зазначені в пункті 1.6 «Строк поставки товару до 01 травня 2025 року» Договору, керуючись пунктом 4.2.4 «У разі порушення Постачальником порядку постачаних товару, його кількості та якості, термінів та строків, які визначені у цьому договорі, та його додатках, а також при зміні Постачальником в односторонньому порядку умов Договору чи відмови від виконання Договору Замовник, в односторонньому порядку, має право: відмовитися від подальшого виконания зобов`язань Постачальником за Договором; достроково розірвати Договір, повідомивши про це Постачальника у строк 5 робочих днів з дня настання таких підстав.». Замовник має право, керуючись розділом 5 Договору, а саме пунктом 5.5 «При порушенні строків виконання договірних зобов`язань на поставку товару Постачальником без погодження Замовником, Замовник має право розірвати договір у односторонньому порядку шляхом направления повідомлення Постачальнику». Враховуючи вищезазначене Договір № 73 від 10 березня 2025 року між Квартирно-експлуатаційний відділ міста Рівне та Фізичною особою-підприємець Лінкевич Вячеслав Йосипович розривається.

З 06 травня 2025 року зобов`язання Сторін, що виникли за Договором, припиняються, і Сторони не вважають себе пов`язаними будь-якими правами та обов`язками, що виникли за Договором, крім умов що зазначено в розділі 5. Відповідальність сторін залишаються незмінними і Сторони підтверджують по них свої зобов`язання.

Також, 06.05.2025 позивач направив відповідачу претензію за №539/1057 щодо розірвання договору та нарахування штрафу. Згідно з трекінгом відстеження Укрпошти вказаний лист №3300100164153 отримано відповідачем 12.05.2025. Відповіді на претензію відповідач не надав.

Як у позові зазначає прокурор, станом на 06.05.2025 відповідачем в порушення договірних зобов`язань не здійснено поставки товару деревини дров`яної непромислового використання 1а група (Граб) в кількості 648,4 м3 вартістю 1.328.571,60 грн.

Тому, на думку прокурора, відповідач повинен сплатити державі в особі КЕВ М. Рівне, штрафні санкцій у загальному розмірі 272.357,17 грн за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Наведені вище обставини і зумовили звернення прокурора до суду з даним позовом.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокурора підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з частиною першою статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною другою статті 180 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Верховний Суд у постанові від 27.02.2024 у справі № 927/863/23 зазначив, що оскільки факт укладення договору за загальним правилом пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх істотних умов, важливим є визначення, які умови належать до числа істотних.

Істотними слід вважати умови, які є необхідними і достатніми для укладення договору. Перелік істотних умов безпосередньо залежить від виду конкретного договору.

Істотною умовою договору у всіх без винятку випадках є умова про предмет договору.

Істотними умовами також є умови, що прямо визначені в якості істотних нормами чинного законодавства, або хоча й не визначені прямо, однак є необхідними для договорів певного виду.

Крім того, істотними умовами є будь-які інші умови, відносно яких має бути досягнута згода на вимогу будь-якої сторони, тобто такі умови, за відсутності яких сторона, яка на них наполягає, не бажає укладати відповідний договір.

Частиною третьою статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Вказана норма визначає, що предмет, ціна та строк дії договору є істотними умовами, які сторони повинні погодити при укладенні договору. Тобто це правило є загальним у всіх без винятків випадках.

У даному випадку для визначення, які викладені у спірному договорі умови належать до числа істотних, потрібно послуговуватись не лише загальним правилом про істотні умови договору (частина третя статті 180 Господарського кодексу України), а й враховувати, чи є необхідною та чи інша умова для договорів певного виду, чи є умова, відносно якої має бути досягнута згода на вимогу будь-якої сторони тощо.

10.03.2025 між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Рівне (далі - позивач) та Фізичною особою-підприємцем Лінкевичем Вячеславом Йосиповичем (далі відповідач) укладено договір № 73 (далі - договір).

Як вбачається з матеріалів справи, у спірному договорі сторони погодили строк поставки товару до 01 травня 2025 року (п. 1.6 договору).

В подальшому 06.05.2025 на виконання п. 4.2.4 договір від 10.03.2025 № 73 було розірвано замовником в односторонньому порядку додатковою угодою № 1.

Згідно зі статтями 509, 526 Цивільного кодексу України, статтями 173, 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.

Таким чином, відповідач як фізична особа-підприємець, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи з позивачем договір поставки, усвідомлювала, що кінцевою датою надання послуг є дата, визначена сторонами у спірному договорі, з огляду на що повинна була розумно оцінити цю обставину, з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов`язання у погоджені сторонами строки. Тобто відповідач, підписавши договір, погодив усі його істотні умови, зокрема, щодо кінцевої дати надання послуг (поставки товару).

Відповідно до видаткової накладної від 07.04.2025 № 73/1 постачальником поставлено для замовника деревину дров`яну непромислового використання 1а група (Граб) у кількості 51,6 м3 вартістю 105.728,40 грн.

22.04.2025 позивач направив на адресу відповідача лист щодо необхідності виконання умов договору від 10.03.2025 № 73 (вих. № 539/921 від 22.04.2025), зокрема поставки товару. Згідно з рекомендованим повідомленням Укрпошти вказаний лист №3300100164544 отримано відповідачем 26.04.2025. Вказаний лист КЕВ м. Рівне фактично проігноровано постачальником ФОП Лінкевичем В.Й., так як відповідь на нього не надано.

Згідно з частиною першою статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

06.05.2025 на виконання п. 4.2.4 у зв`язку з порушенням відповідачем терміну та строку поставки договір від 10.03.2025 №73 було розірвано замовником в односторонньому порядку додатковою угодою № 1.

Також, 06.05.2025 позивач направив відповідачу претензію за №539/1057 щодо розірвання договору та нарахування штрафу. Згідно з трекінгом відстеження Укрпошти вказаний лист №3300100164153 отримано відповідачем 12.05.2025. Відповіді на претензію відповідач не надав.

Станом на 06.05.2025 відповідачем в порушення договірних зобов`язань не здійснено поставки товару деревини дров`яної непромислового використання 1а група (Граб) в кількості 648,4 м3 вартістю 1.328.571,60 грн.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За вимогами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк ( термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію ( передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має гуртуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання ( неналежне виконання).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 статті 549 ЦК України, визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 218 ГК України регламентовано, що підставою господарськоправової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно ч. 1 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Т

Також слід зазначити, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

У межах одного виду відповідальності може бути використаний різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 917/194/18, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18, від 27.09.2019 № 923/760/16).

Разом з цим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 вказано, що право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань надано сторонам частинами другою та четвертою статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, а також приписами статті 546 ЦК України та статті 231 ГК України.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 визначено, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Крім того, у постанові від 17.10.2019 у справі № 912/3237/18 Верховний Суд зазначив, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 ГК України, можливо, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки невиконання грошового зобов`язання.

Таким чином, до правовідносин щодо забезпечення належного виконання господарського договору штрафними санкціями (неустойка, штраф, пеня) слід застосовувати положення глави 26 ГК України.

Пунктом 5.3.2 договору визначено, що за порушення строків виконання зобов`язання постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості недопоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково сплачується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості договору.

Суд встановив, що сторони погодили строк поставки товару - до 01 травня 2025 року (п. 1.6 договору).

В подальшому 06.05.2025 на виконання п. 4.2.4 договір від 10.03.2025 № 73 було розірвано замовником в односторонньому порядку додатковою угодою № 1.

Станом на 06.05.2025 відповідачем в порушення договірних зобов`язань не здійснено поставки товару деревини дров`яної непромислового використання 1а група (Граб) в кількості 648,4 м3 вартістю 1.328.571,60 грн.

З урахуванням вищевикладеного, суд здійснив власний перерахунок пені за загальний період з 02.05.2025 по 05.05.2025 та встановив, що розмір пені за ним складає 5.314,29 грн.

Відтак, в частині вимог про стягнення 1.328,57 грн пені слід відмовити.

Крім того, до п. 5.3.1 договору за порушення умов договору щодо якості та кількості товару постачальник сплачує замовнику штраф у розмірі 20 відсотків вартості недоброякісного та непоставленого товару.

Сума штрафу за розрахунком позивача та суду складає 265.714,32 грн, в вимога про її стягнення є такою що підлягає задоволенню.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави у суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Формою представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави або громадянина, про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб.

Згідно з указом Президента України від 15.12.1999 № 1572/99 «Про систему центральних органів виконавчої влади» до системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності. Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні органи, що утворюються, реорганізуються і ліквідовуються в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України», Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 03.07.2013 № 448, Квартирноексплуатаційний відділ м. Рівне являється органом влади на місцях в системі Збройних Сил України на який покладені функції з використання, утримання і експлуатації за призначенням фондів (навчально-матеріальної бази, казармено-житлового фонду, комунальних будівель, споруд, земельних ділянок Збройних Сил України) і територій військових містечок, у тому числі здійснення відомчого контролю за цільовим та правильним використанням земель оборони, об`єктів нерухомого майна, їх облік та охорону.

У відповідності до Положення про квартирно-експлуатаційний відділ м. Рівне, затвердженого наказом начальника Західного територіального квартирноексплуатаційного управління від 19.01.2018 року № 4, КЕВ м. Рівне є державною установою, яка створена Міністерством оборони України, призначена для забезпечення життєдіяльності і функціонування військових частин та установ у межах його відповідальності та у своїй діяльності керується законами України та нормативними актами Міністерства оборони України.

Приписами ст. 6 Положення про квартирно-експлуатаційний відділ м. Рівне визначено, що начальник КЕВ м. Рівне здійснює керівництво діяльністю ввіреного йому квартирно-експлуатаційного відділу; видає накази та доручення в межах повноважень, визначених цим Положенням та Статутами Збройних Сил України; забезпечує взаємодію з органами місцевого самоврядування з питань квартирноексплуатаційного забезпечення; представляє інтереси Міністерства оборони України відповідно до покладених на нього обов`язків без доручень з питань, що належать до компетенції КЕВ м. Рівне.

Начальник КЕВ м. Рівне являється військовослужбовцем Збройних Сил України, а тому в силу ст. ст. 58, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України він несе повну відповідальність за діяльність ввіреної йому військової установи, за стан і ефективне використання закріпленого за експлуатаційним відділом державного майна, за використанням грошових коштів, а тому повинен вживати вичерпних заходів щодо збереження та раціонального використання бюджетних коштів, від неправомірно їх отримання та використання сторонніми особами.

Враховуючи те, що на КЕВ м. Рівне являється територіальним органом військового управління у системі Збройних Сил України здійснює безпосереднє управління та керівництво об`єктами державної власності, серед іншого виконує функції щодо раціонального використання бюджетних коштів, а тому являється органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Частина 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Зміст поняття «державні інтереси» розглянуто в рішенні Конституційного суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення кодексу України (справа про представництво прокуратурою інтересів держави в суді) від 08.04.1999.

Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних політичних, економічних, соціальних та інших дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 810/2763/17 дійшла висновку відповідно до якого, за загальним визначенням «публічним інтересом» є важливі для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби, які відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб`єктами публічної адміністрації.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: - якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; - у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 тощо.

Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Відтак, представництво прокурором інтересів держави у суді: по-перше, може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; по-друге, прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах; по-третє, прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі не вчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», навівши відповідне обґрунтування цього.

До інтересів держави безпосередньо належить дотримання вимог законодавства, що регулює питання управління та використання бюджетних коштів, а протиправне витрачання з бюджету коштів підриває матеріальну основу органів влади, а також держави вцілому.

Крім того, повномасштабне вторгнення російської федерації та введення в Україні правового режиму воєнного стану об`єктивно зумовило виникнення складної економічної ситуації, необхідності додаткового фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, що виконують завдання з безпосередньої відсічі ворогу.

У зв`язку з цим, захист інтересів держави у бюджетних правовідносинах, у тому числі при невиконанні постачальниками взятих на себе зобов`язань за поставку товарів для потреб Збройних Сил України, є основним пріоритетом роботи усіх органів, у тому числі прокуратури, а порушення у цій сфері є неприпустимим в умовах сьогодення.

Забезпечення національної безпеки українського суспільства є однією з найважливіших функцій держави, основні завдання із захисту суверенітету і територіальної цілісності якої покладаються на Збройні Сили України та інші військові формування. Водночас, успішні дії останніх безпосередньо залежать від рівня їх матеріального-технічного забезпечення. За таких обставин, протиправне недотримання відповідачем договірних зобов`язань вказує на наявність порушень державних інтересів, що зобов`язує прокурора вчинити дії для їх захисту у судовому порядку.

Рівненською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону, у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», 20.05.2025 за № 30.55/02-2929вих-25 скеровано до КЕВ м. Рівне запит щодо надання інформації про неналежне виконання договірних зобов`язань суб`єктами господарювання при закупівлі твердого палива.

У відповідь на зазначений лист 21.05.2025 КЕВ м. Рівне повідомило про наявні випадки порушень з боку ФОП Лінкевича В.Й., а також висловило прохання про необхідність вжиття заходів представницького характеру Рівненською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону.

Рівненською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону, у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», 21/05/2025 за № 30.55/02-2971вих-25 скеровано до КЕВ м. Рівне, повідомлення про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів до захисту інтересів держави шляхом повернення зайво сплачених коштів. При цьому, прокурором надано розумний строк для вжиття таких заходів та інформування його про результати розгляду повідомлення.

КЕВ м. Рівне повідомили, що ними не вживались претензійно-позовних заходів з даного приводу.

Надалі, Рівненською спеціалізованою прокуратурою здійснено моніторинг загальнодоступних інформаційних джерел («Судова влада. Стан розгляду справ» https://court.gov.ua/fair), яким встановлено, що в судовому порядку відповідний спір не вирішується, провадження у такій справі судами не відкривалось.

Прокурором розцінена така поведінка позивачів як нездійснення уповноваженими органами, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, захисту інтересів держави, причиною чого є воєнний стан та покладені у зв`язку з цим завдання щодо відсічі ворогу. А тому, така усвідомлена пасивна поведінка позивачів є достатніми підставами для звернення прокурора до суду для захисту інтересів держави.

Як визначено у правовій позиції Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

У зв`язку з тим, що на даний момент Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні з 24.02.2022 введено воєнний стан, який триває по даний час, тобто Україна фактично перебуває в стані війни проти російської федерації, що призводить до зменшення економічних можливостей України, виїзд людських ресурсів за кордон та активні бойові дії знижують економічний потенціал держави, блокування окремих територій та логістичні проблеми створюють для національної економіки обмеження у задоволені військових потреб Збройних Сил України, а тому в даному випадку економічні інтереси держави потребують невідкладного захисту.

Спори, які виникають внаслідок порушення бюджетних інтересів військових частин, установ Збройних Сил України з порушенням встановленого законом порядку призводять до порушення інтересів держави у сфері оборони та зачіпають інтереси всього Українського народу, що у відповідності до вимог ст. 1311 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» покладає на прокуратуру України здійснення представницьких повноважень в суді.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 зазначив, що прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Норма ст. 23 Закону України Про прокуратуру вимагає від прокурора доведення лише факту нездійснення або неналежного здійснення уповноваженим органом своїх повноважень, а не встановлення причин нездійснення уповноваженими органами своїх функцій щодо захисту інтересів держави.

Таким чином прокурор підставно звернувся з даним позов.

Судові витрати

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог у розмірі 3.252,28 грн, оскільки 99,51% позовних вимог задоволено.

Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Лінкевича В`ячеслава Йосиповича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Рівне (Україна, 33001, Рівненська обл., Рівненський р-н, місто Рівне, вул.Дудєя Олега, будинок 8, ідентифікаційний код 08005801) 5.314,29 грн (п`ять тисяч триста чотирнадцять грн 29 к.) пені, 265.714,32 грн (двісті шістдесят п`ять тисяч сімсот чотирнадцять грн 32 к.) штрафу.

В задоволенні решти позовних вимог (про стягнення 1.328,57 грн пені) відмовити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Лінкевича В`ячеслава Йосиповича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (Україна, 79007, Львівська обл., місто Львів, ВУЛИЦЯ КЛЕПАРІВСЬКА, будинок 20, код ЄДРПОУ: 38326057, р/р IBAN UA238201720343120001000082783, Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172) 3.252,28 грн (три тисячі двісті п`ятдесят дві грн 28 к.) судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.А. Дупляк