Рішення від 14.07.2025 по справі 304/3182/24

Справа № 304/3182/24 Провадження № 2/304/348/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2025 рокум. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Ганька І. І.,

за участі секретаря судового засідання Галас Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 304/3182/24 за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської районної державної адміністрації Ужгородської районної військової адміністрації та Перечинської міської ради Закарпатської області про визнання права власності на земельну частку (пай),

У С Т А Н О В И В:

позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просить визнати за нею право власності на земельну частку (пай) відповідно до сертифікату на земельну частку (пай) серії ЗК № 0123643, виданого на підставі розпорядження Перечинської районної державної адміністрації № 298 від 08 листопада 2000 року та зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) по КГСП ім. І.Франка за № 115. Свої позовні вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її бабуся ОСОБА_2 . Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 лютого 2002 року, спадкоємцями майна ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є онука ОСОБА_1 . Спадкове майно, на яке видавалося свідоцтво, складається із права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом НОМЕР_1 , виданого Перечинською райдержадміністрацією 14 листопада 2000 року на підставі розпорядження цієї ж адміністрації за № 298 від 08 листопада 2000 року на землі, що перебувають у колективній власності КСГП ім. І.Франка, розміром 2,1 ум. Кадастрових га, зареєстрованого у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 115 від 14 листопада 2000 року. В подальшому у зв`язку з передачею права на земельну частку (пай) на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом серії АЕ1 № 641628 справа № 84/1997, зареєстрованого в реєстрі № 244, було внесено зміни до сертифікату серії ЗК № 0123643 від 14 листопада 2000 року, де у графі право на земельну частку (пай) значиться « ОСОБА_1 ». Розпорядженням голови Перечинської районної державної адміністрації № 277 від 02 жовтня 2003 року «Про передачу в приватну власність та виділення земельних часток (паїв) в натурі взамін сертифікатів на території Перечинської селищної ради», їй як власнику земельного сертифікату було виділено земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства в натурі відповідно до Схеми поділу земель колективної власності та видано державний акт на право приватної власності на землю. 01 грудня 2010 року нею отримано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 231029 розміром 1,4500 га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область Перечинський район урочище «Полігон» за межами населеного пункту, кадастровий номер 2123255100:02:001:0002, цільове призначення земельної ділянки: для ведення особистого селянського господарства. Однак, у 2020 році заступник керівника Закарпатської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експуатаційного відділу м. Мукачево звернувся з позовом до Перечинської міської ради, Приватного підприємства мале колективне підприємство «Земледар» Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області та до неї, ОСОБА_1 , про визнання недійсним рішення ради, розпорядження та скасування державної реєстрації земельної ділянки. Свої позовні вимоги мотивував тим, що на обліку в квартирно-експлуатаційному відділі м. Мукачеве знаходиться земельна ділянка загальною площею 99,4 га у АДРЕСА_1 , яка була раніше відведена рішенням виконавчого комітету Перечинської районної ради від 07 вересня 1965 року № 7 під розміщення навчального поля для військової частини НОМЕР_2 . Вказана обставина підтверджується рішенням виконавчого комітету Перечинської районної ради від 07 вересня 1965 року № 7 та відомістю наявності розбіжностей між обліковими даними КЕВ м. Мукачево та відомостями відділу Держгеокадастру у Перечинському районі. На частину земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_3 орієнтовною площею 40 га видано державний акт на право колективної власності на землю серії ЗК-0080008 колективному господарському підприємству імені Івана Франка для сільськогосподарського виробництва на підставі рішення Перечинської селищної ради від 12 січня 1995 року № 2 (акт зареєстровано 17 січня 1995 року № 008-А № 0001). У подальшому розпорядженням голови Перечинської районної державної адміністрації від 02 жовтня 2003 року № 277 на частину земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_3 виготовлено документи, що посвідчують право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 2123255100:02:001:0002, площею 1,45 га для ведення особистого селянського господарства. 04 березня 2020 року заступник військового прокурора Ужгородського гарнізону звернувся до Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області з проханням провести перевірку законності передачі частини земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_3 _2 у АДРЕСА_1 , площею 40 га, колективному господарському підприємству імені Івана Франка. 27 травня 2020 року за результатами проведеної перевірки складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства, згідно якого вилучення Перечинською міською радою частини земельної ділянки, площею 40 га, військового містечка № НОМЕР_3 у АДРЕСА_1 відбулося з порушенням вимог Земельного кодексу України, а тому є незаконним та таким, що підлягає скасуванню у судовому порядку. Міністерство оборони України, як орган управління майном, а також квартирно-експлуатаційний відділ м. Мукачеве, в користуванні якого знаходиться спірна земельна ділянка згоди на її вилучення не надавали. Судом було встановлено, що на частину земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_3 орієнтовною площею 40 га видано державний акт на право колективної власності на землю серії ЗК-0080008 колективному господарському підприємству імені Івана Франка для сільськогосподарського виробництва на підставі рішення Перечинської селищної ради від 12 січня 1995 року № 2 (акт зареєстровано 17 січня 1995 року № 008-А № 0001). У подальшому, розпорядженням голови Перечинської районної державної адміністрації від 02 жовтня 2003 року № 277 на частину земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_3 виготовлено документи, що посвідчують право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 2123255100:02:001:0002 площею 1,45 га для ведення особистого селянського господарства. Відтак, рішенням Перечинського районного суду Закарпатської області від 25 січня 2022 року визнано недійсним та скасовано розпорядження голови Перечинської районної державної адміністрації від 02 жовтня 2003 року № 277 «Про передачу у приватну власність та виділення земельних часток (паїв) у натурі взамін сертифікатів на території Перечинської селищної ради» у частині передачі земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства (номер та серія сертифікату ЗК 0123643); скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 2123255100:02:001:0002, площею 1,45 га, для ведення особистого селянського господарства та скасовано державну реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі за кадастровим номером 2123255100:02:001:0002, площею 1,45 га, для ведення особистого селянського господарства, шляхом перенесення відомостей до архівного шару Національної кадастрової системи України. Тому, станом на сьогоднішній день вона вважається такою, що не використала належне їй право на земельну ділянку згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом від 05 лютого 2002 року серії АЕІ № 641628 та сертифікату серії ЗК №0123643 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Збираючи необхідний пакет документів для виділення в натурі нової земельної ділянки вона виявила втрату сертифікату на право на земельну частку (пай) ЗК № 0123643. З метою отримання дублікату вказаного сертифіката вона звернулася до Ужгородської районної військової адміністрації Закарпатської області, яка своєю відповіддю № 04-12/Д-313 від 26 листопада 2024 року повідомила, що в районній державній адміністрації районній військовій адміністрації відсутні бланки сертифікатів на право на земельну частку (пай), оскільки на виконання Указу Президента України «Про порядок паювання земель переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» 08 серпня 1995 року № 720/95 Кабінетом Міністрів України було організовано виготовлення сертифікатів на право на земельну частку (пай) в необхідній кількості. На сьогоднішній день земельне законодавство не передбачає виготовлення сертифікатів на право на земельну частку (пай). Одночасно її було проінформовано, що згідно ст. 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» 05 червня 2003 року № 899-ІV право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено у судовому порядку. Відтак, оскільки станом на сьогодні отримати дублікат втраченого сертифікату є неможливо, тому просить позов задовольнити.

Ухвалою судді Перечинського районного суду Закарпатської області від 19 грудня 2024 року прийнято подану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської районної державної адміністрації Ужгородської районної військової адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Перечинська міська рада Закарпатської області про визнання права власності на земельну частку (пай) у порядку спадкування за законом, залучено Перечинську міську раду Закарпатської області до участі у даній справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, відтак призначено підготовче судове засідання та визначено відповідачу строк для подачі відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 01 травня 2025 року залучено до участі у цивільній справі №304/3182/24 за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської районної державної адміністрації Ужгородської районної військової адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Перечинська міська рада Закарпатської області про визнання права власності на земельну частку (пай) у порядку спадкування за законом як співвідповідача Перечинську міську раду Закарпатської області (89200 Закарпатська область Ужгородський район м. Перечин, пл. Народна, 16; код ЄДРПОУ 04351274).

Ухвалою суду від 20 травня 2025 року підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської районної державної адміністрації Ужгородської районної військової адміністрації та Перечинської міської ради Закарпатської області про визнання права власності на земельну частку (пай) у порядку спадкування за законом закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Зизич Н.Ю. не з`явилися, однак остання подала клопотання про проведення розгляду справи без їх участі, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила задовольнити, а також одночасно не вирішувати питання судових витрат.

У судове засідання представник Перечинської міської ради Закарпатської області як відповідача ОСОБА_3 не з`явилася, подала заяву про розгляд справи без її участі, не заперечує проти задоволення позовної заяви ОСОБА_1 .

Представник Ужгородської районної державної адміністрації Ужгородської районної військової адміністрації як третьої особи у судове засідання не з`явився, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причину неявки не повідомив, пояснення щодо позову не подав.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам загалом, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який є у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Суд встановив, що 05 лютого 2002 року державним нотаріусом Перечинської державної нотаріальної контори Ганчак Е.О. видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за № 244, у спадковій справі № 84/1997, з якого вбачається, що спадкоємцем майна ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 онука, дочка дочки померлої ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що проживає в АДРЕСА_2 . Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається із права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом серії НОМЕР_4 , виданого Перечинською райдержадміністрацією 14 листопада 2000 року на підставі розпорядження цієї ж адміністрації № 298 від 08 листопада 2000 року на землі, що перебувають у колективній власності СГСП ім. І.Франка, розміром дві цілих одна десята ум.кад.га, зареєстрованого у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку пай за № 115 14 листопада 2000 року. Це свідоцтво є підставою для перереєстрації у Перечинській райдержадміністрації (а. с. 16).

Як вбачається з копії сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЗК №0123643, такий видано ОСОБА_2 члену КГСП ім. Івана Франка (смт Перечин Перечинського району Закарпатської області), яка проживає у АДРЕСА_2 , на підставі розпорядження Перечинської райдержадміністрації від 08 листопада 2000 року № 298, в тому, що їй належить право на земельну частку (пай) у землі, які перебуває у колективній власності КСГП ім. Івана Франка розміром 2,1 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості). Вказаний сертифікат зареєстровано 14 листопада 2000 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 115. У подальшому право на земельну частку (пай) передано ОСОБА_1 , мешканці АДРЕСА_2 , на підставі свідоцтва про право на спадщину АЕІ № 641628 справа № 84/1997, реєстр № 244, про що головою Перечинської районної державної адміністрації зроблено відповідний запис у вищевказаному сертифікаті (а. с. 17).

Розпорядженням голови Перечинської районної державної адміністрації від 02 жовтня 2003 року № 277 «Про передачу в приватну власність та виділення земельних часток (паїв) в натурі взамін сертифікатів на території Перечинської селищної ради», зокрема, затверджено проекти поділу земель колективної власності товариства з обмеженою відповідальністю «Земледар» на території Перечинської селищної ради; виділено власникам земельних сертифікатів земельні ділянки в натурі відповідно до Схеми поділу земель колективної власності, та вирішено видати державні акти на право приватної власності на землю згідно додатку. У Списку громадян Перечинської селищної ради, яким передаються земельні ділянки в приватну власність для ведення особистого селянського господарства, значиться, серед інших, ОСОБА_1 , мешканка АДРЕСА_2 ; НОМЕР_5 (а. с. 20).

На підставі вищевказаного розпорядження позивачу ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку (а. с. 21).

Разом з цим, рішенням Перечинського районного суду Закарпатської області від 25 січня 2022 року у цивільній справі № 304/786/20, визнано недійсним та скасовано розпорядження голови Перечинської районної державної адміністрації від 02 жовтня 2003 року № 277 «Про передачу у приватну власність та виділення земельних часток (паїв) у натурі взамін сертифікатів на території Перечинської селищної ради» у частині передачі земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства (номер та серія сертифікату ЗК 0123643); скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 2123255100:02:001:0002, площею 1,45 га, для ведення особистого селянського господарства; скасовано державну реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі за кадастровим номером 2123255100:02:001:0002, площею 1,45 га, для ведення особистого селянського господарства, шляхом перенесення відомостей до архівного шару Національної кадастрової системи України. Вказане рішення набрало законної сили 09 березня 2022 року (а. с. 22-34).

Відповідно до ч. 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Тобто позивач ОСОБА_1 вважається такою, що не використала належне їй право на земельну ділянку згідно вищевказаного сертифікату.

Поряд з цим, звертаючись до суду з даним позовом позивач ОСОБА_1 стверджує, що вона втратила оригінал сертифікату на земельну частку (пай) серії ЗК №0123643, у зв`язку з чим у неї існують перешкоди у виділенні в натурі належної їй земельної частки (паю).

Згідно повідомлення Ужгородської районної військової адміністрації Закарпатської області Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області від 26 листопада 2024 року № 04-12/Д-313, в районній державній адміністрації районній військовій адміністрації відсутні бланки сертифікатів на право на земельну частку (пай), оскільки на виконання Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» 08 серпня 1995 року № 720/95 Кабінетом Міністрів України було організовано виготовлення сертифікатів на право на земельну частку (пай) в необхідній кількості. На сьогоднішній день, земельне законодавство не передбачає виготовлення сертифікатів на право на земельну частку (пай). Додатково проінформовано, що згідно статті 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» 05 червня 2003 року № 899-IV право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку (а. с. 19).

Згідно зі статтями 22, 23 Земельного кодексу України (далі ЗК України) 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 899-ІV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку, громадяни та юридичні особи, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай).

З 01 січня 2019 року набув чинності Закон України від 10 липня 2018 року №2498-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил користування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в України», згідно з яким землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені, вважаються власністю територіальних громад.

Згідно з пунктом 21 Перехідних положень ЗК України (який є чинним з 01 січня 2019 року), з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні», землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Тобто, вказаним законом оновлено та конкретизовано порядок використання земель зазначеної категорії та, відповідно, єдиною підставою для виділення таких земельних ділянок в натурі (на місцевості) після 01 січня 2019 року є рішення територіальної громади (в особі відповідної сільської, селищної, міської ради).

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 530/467/19, від 06 червня 2023 року у справі № 371/153/22.

Відповідно до частин першої та другої статті 78 ЗК України право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною першою статті 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року N 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до пункту 2 зазначеного Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Згідно з частинами першою та другою статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

За змістом статей 22, 23 ЗК України (в редакції 1990 року) особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в числі членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акта.

Вказаний висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 13 вересня 2023 року у справі № 192/1822/21 (провадження № 61-5386св23), від 02 березня 2020 року у справі № 573/813/19-ц (провадження № 61-1543св20), від 13 травня 2020 року у справі № 627/66/17 (провадження № 61-42431св18), від 20 травня 2020 року у справі № 384/642/17 (провадження № 61-37931св18), від 02 вересня 2020 року у справі № 530/311/19 (провадження № 61-18113св19), від 22 жовтня 2020 року у справі №149/2978/18 (провадження № 61-4932св19), від 16 грудня 2020 року у справі №637/672/19-ц (провадження № 61-553св20), від 23 грудня 2020 року у справі №609/1117/18 (провадження № 61-5685св19), від 16 червня 2021 року у справі № 137/1642/19 (провадження № 61-13243св20).

За таких обставин паюванням земель є визначення розміру земельної частки (паю) виключно у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Разом із тим, питання приватизації земель урегульовано, зокрема, статтями 25, 116, 118, 119, 121, 122 ЗК України, які регулюють правовідносини передачі у приватну власність земельних ділянок з державної або комунальної власності.

Відповідно до пункту 17 Перехідних положень Земельного кодексу України, сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Суд звертає увагу на те, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай) або сертифікат було втрачено.

У відповідності до ч. 2 ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається у порядку, визначеному законом.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Зазначена норма національного законодавства кореспондується із нормами міжнародного права. Відповідно до ст. 1 Протоколу першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20 березня 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно із статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки сертифікат на право земельну частку (пай) позивачем ОСОБА_1 було втрачено, то вона не має можливості документально засвідчити своє право на земельну частку (пай) та одержати належну їй земельну частку(пай) в натурі (на місцевості), так як закон не передбачає видачу дубліката сертифіката втраченого документа, та беручи до уваги положення частини 2 статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», згідно з якими рішення суду про визнання права на земельну частку (пай) є документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), а також з огляду на норми ст. 328, 392 ЦК України, суд прийшов до переконання про обрання позивачем вірного способу захисту, оскільки саме у такий спосіб буде реалізовано відновлення в повному обсязі порушених прав позивача, як власника земельної частки (паю), задля ефективного вирішення питання виділення йому земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Враховуючи наведене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім цього, суд встановив, що згідно платіжної інструкції № 0.0.4077110886.1 від 18 грудня 2024 року позивачем ОСОБА_1 сплачено 1 211,20 грн судового збору (а. с. 8).

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Як встановлено у судовому засіданні, адвокат Зизич Н.Ю., з урахуванням принципу диспозитивності, просить не вирішувати питання розподілу понесених позивачем судових витрат, у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що оскільки таке її волевиявлення не суперечить вимогам закону та не порушує права відповідача, тому може бути задоволене судом.

На підставі наведеного та керуючись ст. 14, 41, 55, 124 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 22, 23 ЗК України в редакції 1990 року, ст. 78, 81 та п. 21 Перехідних положень ЗК України, ст. 321, 328, 392 ЦК України, ст. 12, 13, 76-83, 141, 142, 206 ч. 4, 258-259, 265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

позов ОСОБА_1 до Ужгородської районної державної адміністрації Ужгородської районної військової адміністрації та Перечинської міської ради Закарпатської області про визнання права власності на земельну частку (пай) задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на земельну частку (пай) відповідно до сертифікату на земельну частку (пай) серії ЗК № 0123643, виданого на підставі розпорядження Перечинської районної державної адміністрації № 298 від 08 листопада 2000 року та зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) по КГСП ім. І.Франка за № 115.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 ; місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_3 .

Представник позивача: адвокат Зизич Наталія Юріївна, РНОКПП: НОМЕР_7 ; місцезнаходження: АДРЕСА_4 .

Відповідач: Перечинська міська рада Закарпатської області, ЄДРПОУ: 04351274; місцезнаходження: 89200, Закарпатська область, Ужгородський район, м. Перечин, пл. Народна, 16.

Відповідач: Ужгородська районна державна адміністрація Ужгородська районна військова адміністрація, ЄДРПОУ: 04053849; місцезнаходження: 88008, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4.

Головуючий: Ганько І. І.