Постанова від 25.07.2025 по справі 636/10655/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

25 липня 2025 року

м. Харків

справа № 636/10655/24

провадження № 22-ц/818/3096/25;

провадження № 22-ц/818/3146/25

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П.,

розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Харківобленерго» до ОСОБА_1 про стягнення невідпрацьованих сум позачергового авансу, виданого в рахунок заробітної плати за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 27 березня 2025 року та на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 27 березня 2025 року, постановлені суддею Золотоверхою О. О.,

в с т а н о в и в :

У грудні 2024 року Акціонерне товариство «Харківобленерго» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення невідпрацьованих сум позачергового авансу, виданого в рахунок заробітної плати.

30.12.2024 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Харківобленерго», в якій він просив визнати дії первісного позивача щодо не повідомлення йому про зміну істотних умов праці, порушенням законодавства пpо працю, колективного і трудового договору; визнати дії первісного позивача щодо неповідомлення його про умови оплати праці, порушенням законодавства пpо працю, колективного і трудового договору; відмовити у задоволенні первісного позову; стягнути з первісного позивача судові витрати.

Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 27 березня 2025 року відмовлено у прийнятті до спільного розгляду з позовною заявою акціонерного товариства «Харківобленерго» до ОСОБА_1 , про стягнення невідпрацьованих сум позачергового авансу, виданого в рахунок заробітної плати зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Харківобленерго» про порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору. Зустрічний позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Харківобленерго» про порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору повернуто ОСОБА_1 . Роз`яснено відповідачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 27 березня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства Харківобленерго суму заборгованості за невідпрацьовані дні отриманого ОСОБА_1 позачергового авансу виданого в рахунок заробітної плати в розмірі 10561,58 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства Харківобленерго судові витрати у розмірі 2422,40 грн, судовий збір.

Не погоджуючись з із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подав апеляційні скарги, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; скасувати рішення суду та в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції вмотивована тим, що вона є незаконною та необґрунтованою, постановленою без повного з`ясування всіх обставин справи. Апелянт наголошує, що при прийнятті даного судового рішення, суд не взяв до уваги той факт, що із ним дія трудового договору не припинялась, простой на підприємстві не оголошувався, будь-яких повідомлень про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених Кодексом законів про працю України, не здійснювалось, у Колективний договір зміни не вносились, внутрішній трудовий розпорядок не змінювався, до нього у Акціонерного товариства «Харківобленерго» не було ні яких претензій. Порушення Відповідачем норм Кодексу законів про працю України, а саме частини 3 статті 32 та статті 103 Кодексу законів про працю України, ч. 2. ст. 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які висловилися в неповідомленні його про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці привели до плутанини у веденні табелю обліку робочого часу, не виплати в повному обсязі заробітної платні, наслідком чого сталося звільнення Позивача і всі наступні суперечки. До звернення АТ «Харківобленерго» до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення невідпрацьованих сум позачергового авансу, виданого в рахунок заробітної плати. Виходячи з вищевикладеного він вважав за необхідне звернутись із зустрічним позовом в якому він просив визнати дії первісного позивача щодо не повідомлення йому про зміну істотних умов праці, порушенням законодавства пpо працю, колективного і трудового договору; визнати дії первісного позивача щодо не повідомлення його про умови оплати праці, порушенням законодавства пpо працю, колективного і трудового договору; відмовити у задоволенні первісного позову; стягнути з первісного позивача судові витрати.

Апеляційну скаргу на рішення суду ОСОБА_1 обґрунтував тим, що воно є незаконним та необґрунтованим, постановленим з порушенням вимог матеріального та процесуального права, яке постановлено без повного з`ясування всіх обставин справи. Вказує, що до звернення позивача з позовом до відповідача про стягнення невідпрацьованих сум позачергового авансу, виданого в рахунок заробітної плати, в суді між сторонами вже розглядались справи: 636/1586/23, 636/909/23, 636/3010/24. Відповідач, у період з 12 травня 2021 року по 03 жовтня 2022 року, працював на посаді юрисконсульта у Чугуївському РРЕ АТ «Харківобленерго», місцезнаходження: м. Чугуїв вул. А. Злобіна, 2 А. Фактично трудові відносини між відповідачем та АТ «Харківобленерго» припинено 03.10.2023 року. 04.10.2022 року відповідач працевлаштувався у м. Чугуїв до КП «Чугуїввода» на посаду фахівця з публічних закупівель, де працює досі. Заробітна платня на підприємстві практично не сплачувалася. Причинами звільнення відповідача стали невиплати заробітної плати і той факт що 24.02.2022 року місто Чугуїв, де розташоване Чугуївське РРЕ АТ «Харківобленерго», опинилося у зоні активних бойових дій. За шість місяців з 01 квітня 2022 року по 01 жовтня 2022 року, борг позивача із заробітної плати склав 53025,06 грн. Згідно інформації про сплачені АТ «Харківобленерго» відповідачу суми заробітної платні у 2022 році виплати склали: січень - 12 500.00 грн, лютий - 12 013.94 грн, березень- 1 198.68 грн, квітень - 0.00 грн, травень - 567.51 грн, червень - 427.30 грн, липень - 527.61 грн, серпень - 277.48 грн, вересень - 4 952.65 грн, жовтень - 607.81 грн, листопад - 0.00 грн, грудень - 0.00 грн. Згідно витягу з електронного кабінету Пенсійного Фонду України заробітна платня за шість місяців 2022 року з квітня по жовтень, склала 7360,36 грн. Так як оклад юрисконсульта Чугуївського РРЕ АТ "ХАРКІВОБЛЕНЕРГО" складає 12205,00 грн, необхідно суму окладу помножити на шість місяців, відняти виплачену суму з урахуванням податків і тоді отримуємо суму заборгованості із заробітної плати у розмірі 53025,06 грн. Із змісту наказу АТ «Харківобленерго» №316 від 15.03.2022 року «Про організацію відрахувань із заробітної плати працівників» вбачається що табелі обліку робочого часу працівників підрозділів АТ «Харківобленерго», з технічних причин не завжди потрапляли до бухгалтерії АТ «Харківобленерго», але це не може бути підставою для відмови в виплаті працівнику заробітної платні. Дії здійснені Позивачем з порушенням порядку обліку робочого часу, ставлять під сумнів правильність нарахування заробітної плати Відповідачу та, в свою чергу, вказують на порушення гарантій трудових прав передбачених Конституцією України та Кодексом законів про працю України. У позові АТ «Харківобленерго» до відповідача про стягнення невідпрацьованих сум позачергового авансу, виданого в рахунок заробітної плати, позивач вказує на те, що відповідачу були сплачені позачергові аванси, видані в рахунок заробітної плати, які останнім не було відпрацьовано та не було повернуто. Позивач сам вказує на те, що позачерговий аванс, виданий в рахунок заробітної плати не є заробітною платою, оскільки він був виплачений не за трудовим договором та не на підставі умов визначених колективним договором (поза визначені п. 2.17 Колективного договору АТ "Харківобленерго" на 2021-2022 роки порядку та строки) та не є винагородою за виконану роботу, а також не є жодним з видів компенсаційних виплат, тому позачерговий аванс, виданий в рахунок заробітної плати підлягає стягненню з відповідача на підставі ст.1212 ЦК України. Позивач, перераховуючи кошти Відповідачу, знав, що між ними відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок), а тому поведінка Позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків). За таких обставин відсутні підстави для задоволення позовних вимог стягнення коштів. Крім того, відповідно до статті 127 КЗпП відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. При розгляді справи № 636/909/23, за позовом ОСОБА_1 до АТ «Харківобленерго» про стягнення невиплаченого середнього заробітку, про стягнення невідпрацьованих сум позачергового авансу, виданого в рахунок заробітної плати, АТ «Харківобленерго» вимог не заявляло, а також не озвучувало при розгляді інших справ. Сам борг, як вказує Позивач виник у лютому - березні 2022 року. Але відповідача жодного разу не повідомили про існування цього боргу. Вказаний аванс відповідач не просив нікого йому виплачувати. Відповідач не знає, що це за гроші, з наказом про виплату чогось, його ніхто не ознайомлював, заяви на отримання будь яких виплат він не писав, і більш того не отримував ніяких сум позачергового авансу, виданого в рахунок заробітної плати, в розмірі 10561,58 грн. Із матеріалів справи №636/10655/24 вбачається те, що в платіжному дорученні №5230 від 25.02.2022 року, яке АТ «Харківобленерго» направив в банк для виплати коштів, вказано призначення платежу «Перерах. з/пл за 02-03.22 р з-но дог. №П6082 від 30.10.17 р.» У доданому до платіжного доручення списку працівників АТ «Харківобленерго» на виплату за лютий 2022 року під номером 346 стоїть прізвище ОСОБА_1 , вказана сума для виплати - 12210.00 грн. За березень 2022 року, платіжного доручення і списків працівників АТ «Харківобленерго», на виплату коштів за березень 2022 року Позивач до суду не надав. У лютому 2022 року Відповідач відпрацював 15 робочих днів. З 22 лютого 2022 року по 03 березня 2022 року Відповідач був на лікарняному. Згідно норм робочого часу, у лютому 2022 року тривалість робочого часу склала 160 годин, двадцять робочих днів. Згідно інформації отриманої з електронного кабінету Пенсійного Фонду України, Відповідач у лютому 2022 року отримав заробітну платню у розмірі 12 013.94 грн, у березні - 1 198.68 грн- це лікарняні, у квітні 00,00 грн. Оклад Відповідача складає 12205,00 грн на місяць, 76,281 грн за годину, 610,25 грн на день. Отримуємо 9153,75 грн за 15 робочих днів у лютому 2022 року, за винятком податків (18% ПДФО 1647,68 грн. 1,5 % військовий збір 137,31 грн) заробітна платня Відповідача за 15 робочих днів у лютому 2022 року склала - 7368,76 грн. Тобто за 15 днів роботи у лютому він отримав 7368,76 грн плюс - 1997,80- лікарняні за 5 днів. Залишилась сума 2647,38 грн -це якісь інші виплати. Враховуючи викладене, Відповідач приходить до висновку що отримана сума в розмірі 12 013.94 грн, є заробітною платою, а не позачерговим авансом, виданим в рахунок заробітної плати, як стверджує Позивач.

У відзиві Акціонерне товариство «Харківобленерго» просить апеляційні скарги відхилити, а ухвалу та рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1ст.367ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи у прийнятті зустрічного позову та повертаючи його позивачу, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги за зустрічним позовом не підлягають об`єднанню в одне провадження з первісним, оскільки їх спільний розгляд не є доцільним, а задоволення зустрічного позову не може виключити повністю або частково задоволення первісного позову, а тому зустрічна позовна заява, відповідно до положень ч. 3 ст. 194 ЦПК України, підлягає поверненню заявникові.

Судова колегія погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Зокрема, відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

Частинами першої, другої статті 193 ЦПК України передбачено, що відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Зустрічний позов дозволяє розглянути в одному процесі вимоги обох сторін, що дає можливість заощадити час і сприяє більш швидкому захисту їхніх прав та інтересів, а також запобігає можливості винесення суперечливих і взаємовиключних судових рішень у цивільній справі.

У пунктах 43, 44 постанови від 20 березня 2019 року у справі № 910/2987/18 (провадження № 12-24гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право відповідача подати до позивача зустрічний позов для його спільного розгляду з первісним позовом не є абсолютним. Таке право може бути реалізовано за умови дотримання загальних правил подання позовів, а також правил пред`явлення зустрічних позовів, установлених процесуальним законодавством. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом за умови не лише їх взаємопов`язаності, а й доцільності їх спільного розгляду.

Взаємна пов`язаність зустрічного та первісного позовів може виявлятись, зокрема, у такому:

- обидва позови взаємно пов`язані, і їх спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору. Взаємна пов`язаність первісного і зустрічного позову може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах;

- вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись;

- задоволення зустрічного позову виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову. Подання такого зустрічного позову має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб`єктивне право позивача за первісним позовом. У таких випадках задоволення зустрічного позову тягне за собою відмову у первісному позові повністю або частково.

Отже, зустрічний позов є матеріально-правовою вимогою відповідача до позивача, яка заявляється для сумісного розгляду з первісним позовом, оскільки задоволення його вимог унеможливлює задоволення вимог позивача. Зустрічний позов має бути пред`явлений лише до первісного позивача (або одного зі співпозивачів). Умовою пред`явлення зустрічного позову є його взаємопов`язаність із первісним; взаємопов`язаність позовів виявляється у тому, що вони виникають з одних правовідносин.

Подібні за змістом правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-ц (провадження № 14-483 цс 19).

Прийняття зустрічного позову можливе за дотримання умов, передбачених частиною другою статті 193 ЦПК України, і залежить від того, наскільки суд вважає за доцільне розглядати цей позов у одному провадженні з первісним.

Зазначене тлумачення надано у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 522/14499/21, провадження № 61-10754 св 22.

Метою пред`явлення зустрічного позову є спільний розгляд позовів в інтересах процесуальної економії, а в ряді випадків - уникнення постановлення суперечливих судових рішень.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2022 року у справі № 143/346/22, провадження № 61-10815св22.

Як вбачається з матеріалів справи Акціонерне товариство«Харківобленерго» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення невідпрацьованих сум позачергового авансу, виданого в рахунок заробітної плати.

Предметом первісного позову є стягнення з відповідача на користь позивача грошових кошти у розмірі 10561,58 грн, як розмір невідпрацьованих сумпозачергового авансу,виданого врахунок заробітноїплати та суму судових витрат.

ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до Акціонерного товариства «Харківобленерго», в якому він просив визнати дії первісного позивача щодо не повідомлення йому про зміну істотних умов праці, порушенням законодавства пpо працю, колективного і трудового договору; визнати дії первісного позивача щодо не повідомлення його про умови оплати праці, порушенням законодавства пpо працю, колективного і трудового договору; відмовити у задоволенні первісного позову; стягнути з первісного позивача судові витрати.

Предметом зустрічного позову є вимоги про визнання дій порушенням законодавства пpо працю, колективного і трудового договору; визнати дії первісного позивача щодо не повідомлення його про умови оплати праці, порушенням законодавства пpо працю, колективного і трудового договору; відмовити у задоволенні первісного позову; стягнути з первісного позивача судові витрати.

Отже, предмети та підстави первісного та зустрічного позовів є різними. Відповідно, різними є й предмети доказування за ними. Зв`язок між вимогами зустрічного та первісного позовів є лише опосередкованим.

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що оскільки їх спільний розгляд не є доцільним, а задоволення зустрічного позову не може виключити повністю або частково задоволення первісного позову, тобто відсутні встановлені процесуальним законом підстави для спільного розгляду обох позовів, то за таких обставин прийняття зустрічного позову та об`єднання його в одне провадження з первісним є недоцільним.

Виходячи з викладеного, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що спільний розгляд первісного та зустрічного позовів у цій справі не є доцільним та матиме наслідком зволікання зі своєчасним розглядом справи.

Отже, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у прийнятті та повертаючи зустрічну позовну заяву.

При цьому, вимоги зустрічного позову відповідача можуть бути заявлені у самостійному позові з огляду на характер спірних правовідносин та предмет доказування. Право відповідача на доступ до правосуддя не порушено.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що ухвалу суду першої інстанції постановлено з додержанням норм процесуального права.

Підстав для її зміни або скасування не вбачається.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо оскарження рішення суду, судова колегія зазначає наступне.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до умов оплати праці в АТ «Харківобленерго» визначених у Колективному договорі (а.с.45), п. 2.17 якого встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно, не рідше двох разів на місяць: 22 числа за першу половину місяця, та 7 числа наступного місяця (остаточний розрахунок) за другу половину місяця; розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається відповідно до складених табелів обліку робочого часу за період з 1 по 15 число робочого місяця, але не менше оплати за фактично відпрацьований час в період з 1 по 15 число місяця з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. На підставі умов колективного договору та вимог чинного законодавства, відповідачу були сплачені позачергові аванси, видані в рахунок заробітної плати, які відповідачем не було відпрацьовано та не було повернуто. Позачерговий аванс, виданий в рахунок заробітної плати, не є заробітною платою, оскільки він був виплачений не за трудовим договором, та не на підставі умов, визначених колективним договором, та не є винагородою за виконану роботу, а також не є жодним з видів компенсаційних виплат. Оскільки відповідачем було отримано вищезазначені суми авансу, виданого в рахунок заробітної плати, які не були ним повністю погашені чи відпрацьовані, такі грошові кошти вважаються безпідставно набутими. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідача виникла заборгованість перед АТ «Харківобленерго» за невідпрацьовані дні отриманого ним позачергового авансу в рахунок заробітної плати в розмірі 10561.58 грн.

Такі висновки суду відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судовим розглядом встановлено, що згідно наказу №3/521к від 07.05.2021 року (копія а.с.12/2) з 12.05.2021 року ОСОБА_1 (таб.№78780) прийнято на посаду юрисконсульта Чугуївського району з розподілу електроенергії АТ «Харківобленерго» Харківської області. Надано до суду і копію заяви ОСОБА_1 з проханням про прийняття його на зазначену посаду б/д (а.с.13).

Згідно наказу АТ «Харківобленерго» «274к від 26.03.2024 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» (копія а.с.11/2-12) відповідно до актів про відсутність на роботі та табелів обліку робочого часу юрисконсульт Чугуївського району з розподілу електроенергії АТ «Харківобленерго» Харківської області (РРЕ) ОСОБА_1 з 27.03.2023 року по 08.03.2024 року був відсутній на роботі, про обставини та причини відсутності не повідомляв. При розгляді питання про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності враховані періоди його тимчасової непрацездатності (з 07.08.2023 року по 18.08.2023 року, з 21.08.2023 року по 30.08.2023 року, з 07.09.2023 року по 20.09.2023 року, з 06.11.2023 року по 20.11.2023 року, з 30.11.2023 року по 15.12.2023 року, з 05.02.2024 року по 16.02.2024 року). Письмові пояснення про причини відсутності на роботі не надавав, відсутність з керівником не погоджував, наказано звільнити ОСОБА_1 за прогул без поважних причин за п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України 26.03.2024 року.

Згідно копії повідомлення про нараховані суми працівнику при звільненні, згідно ст. 116 КЗпП України (а.с.11) ОСОБА_2 (зв.26.03.2024 року) нараховано компенсацію за невикористані відпустки до 12.2023 року 16925.85 грн, невидані копійки 0.05 грн, податок на дохід фіз. осіб 3046.65 грн, утримання профвнесків 169.26 грн, утримання військового збору 258.89 грн, видача на руки 13456.10 грн, борг з авансу 11721.48 грн, залишок боргу з авансу 10561.58 грн.

Надано до суду і лист щодо нарахованих ОСОБА_1 суми за період з лютого 2022 року по березень 2024 року (копія а.с.13/2-17), з якого вбачається наявність у ОСОБА_1 станом на кінець березня 2024 боргу з авансу у розмірі 10561.58 грн.

На підтвердження вказаних обставин, позивачем надано:

- копії платіжних доручень зі списками щодо перерахування заробітної плати за періоди: квітень 2022 року (а.с.17/2-19), лютий 2022 року (а.с.19/2-21), червень 2022 року (а.с.21/2-23, 23/2-25), липень 2022 року (а.с.25/2-27, 28-29), серпень 2022 року (а.с.30-31), вересень 2022 року (а.с.32-33), жовтень 2022 року (а.с.34-35, 36-37), з яких вбачається нарахування та виплата ОСОБА_1 грошових коштів. Надано і копію платіжного доручення №6031 від 26.03.2024 року з відповідним списком (а.с.38) щодо перерахування остаточного розрахунку при звільненні у розмірі 13456.10 грн відповідачу;

- копію табелю обліку робочого часу за період лютий 2022 року березень 2024 року щодо відповідача (а.с.39), з якого вбачається неявка останнього: 199 днів святкові та вихідні дні, 118 днів хвороби, 0 днів відпустки, 443 дні інші; та копію особової картки працівника (а.с.40/2-41);

- копію листа, адресованого відповідачу позивачем за №24-585 від 26.03.2024 року (а.с.39/2) щодо сповіщення про звільнення останнього на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України, та докази направлення вказаного листа від 26.03.2024 року (копія а.с.40);

- копії наказів «Про організацію виплати працівникам товариства» №312 від 25.02.2022 року (а.с.44/2), №317 від 31.03.2022 року (а.с.44), №167ос від 21.04.2022 року (а.с.43/2) вирішено здійснити позачергову виплату авансу а рахунок майбутньої заробітної плати на карткові рахунки працівників;

- копії наказів «Про організацію відрахувань із заробітної плати працівників» №316 від 15.03.2022 року (а.с42/2-43) та про внесення змін до наказу «Про організацію відрахувань із заробітної плати працівників» №336 від 06.06.2022 року (а.с.41/2), №319 від 21.01.2022 року (а.с.42), згідно яких організованого інвентаризацію розрахунків з метою погашення заборгованості працівників по заробітній платі, що виникла внаслідок позачергової виплати авансу;

- копію колективного договору АТ «Харківобленерго» на 2021-2022 роки, прийнятий конференцією трудового колективу 25.03.2021 року (а.с.45, п.2.12-2.26), в якій позивачем виділено п.2.17 «заробітна плата виплачується працівникам регулярно, не рідше двох разів на місяць…. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається відповідно до складених табелів обліку робочого часу за період з 1 по 15 число робочого місяця, але не менше оплати за фактично відпрацьований час в періоді з 1 по 15 число місяця з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника».

Звертаючись до суду із позовом АК «Харківобленерго» зазначав, що відповідно до наказу від 07.05.2021 року № 3/521к з 12.05.2021 року відповідач був прийнятий на посаду юрисконсульта Чугуївського району з розподілу електроенергії АТ «Харківобленерго» Харківської області. Зміст наказу від 07.05.2021 року № 3/521к доведений позивачем до відома відповідача під особистий підпис. Трудовий договір з Відповідачем припинено 26.03.2024 року на підставі наказу від 26.03.2024 року № 274к за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (прогул без поважної причини). Підставами для припинення трудового договору з відповідачем стали ті обставини, що в період з 27.03.2023 року по 08.03.2024 року відповідач був відсутній на роботі без повідомлення будь-яких причин відсутності, що було кваліфіковано як прогул відповідно до п. 4. ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Відповідно до табелів обліку робочого часу за період з лютого 2022 року по березень 2024 року, Відповідач у лютому 2022 року відпрацював 15 днів, у березні-липні 2022 року був відсутній на роботі, у серпні 2022 працював 4 години, у вересні 2022 року відпрацював 68 години, у жовтні 2022 року відпрацював 8.25 год., з 4 жовтня 2022 року по момент звільнення був відсутній на роботі. Згідно з інформацією, наявною в табелі обліку робочого часу, Відповідач у день звільнення на роботу не з`явився. Відповідача було повідомлено, що в нього виник борг перед Позивачем у розмірі 10 561,58 грн, оскільки на день звільнення сума нарахованої заробітної плати відповідачу не була достатньою для покриття заборгованості, яка виникла за лютий 2022 року -квітень 2023 року у зв`язку із виплатою йому після введення на території України воєнного стану сум позачергового авансу в рахунок заробітної плати. Так, у період лютий 2022 року -березень 2024 року, Відповідач отримав: у лютому 2022 року сума нарахувань складалась з оплати за тарифними ставками у розмірі 9 764 грн та індексації зарплати у розмірі 67.48 грн, разом нараховано 9831,52 грн. Сума утримання за цей місяць становила 19 7154,45 грн, що складалося з ПДФО у розмірі 1769,67 грн, суми заробітної плати у розмірі 5490 грн, профвнесків у розмірі 98,31 грн, військового збору у розмірі 147,47 грн, авансу виданого в рахунок заробітної плати у розмірі 12 210,00 грн. Відповідно, заборгованість з Авансу Відповідача за лютий 2022 року склала 9 883,93 грн, у березні 2022 з урахуванням лікарняних Відповідачу було разом нараховано 3 381,14 грн, а разом утримано 10 431,95 внаслідок чого сума боргу з Авансу склала 8 874,80 грн., у квітні 2022 суми Авансу склала 3 000,00 грн. Відповідно, заборгованість Відповідача за квітень 2022 склала 11 874,80 грн, за травень 2022 року Відповідачу було разом нараховано 567,51 грн, разом утримано 11 888,99 грн внаслідок чого сума боргу з Авансу склала 11321,48 грн, за червень Відповідачу було разом нараховано 427,30 грн, а разом утримано 94,90 грн, борг з минулого місяця склав 400 грн, а борг з позачергового авансу виданого в рахунок заробітної плати склав 11 721,48 грн, у липні 2022 року Відповідачу було разом нараховано 527,65 грн, а разом утримано 507,15 грн, а борг з позачергового авансу виданого в рахунок заробітної плати склав 11 721,48 грн, а залишок боргу склав 11 533,36 грн у серпні 2022 року Відповідачу було разом нараховано 265,33 грн, разом утримано 281,59 грн, а борг з позачергового авансу виданого в рахунок заробітної плати склав 11 721,48 грн, а залишок боргу склав 11 478,70 грн, у вересні 2022 року Відповідачу було разом нараховано 4 952,65 грн, разом утримано 1 816,85 грн, а борг з позачергового авансу виданого в рахунок заробітної плати склав 11 721,48 грн, а залишок боргу склав 10 681,32 грн, у жовтні 2022 року Відповідачу було разом нараховано 607,89 грн, разом утримано 534,99 грн., а борг з позачергового авансу виданого в рахунок заробітної плати склав 11 721,48 грн, а залишок боргу склав 10 561,58 грн, з 4 жовтня 2022 року по березень 2023 року Відповідачу нарахування не проводились у зв`язку з відсутністю його на роботі. Залишок заборгованості складав 10 561,58 грн. У березні 2023 року Відповідачу було нараховано 16 925,90 грн, як оплату за дні невикористаної відпустки. Відповідно, заборгованість Відповідача з Авансу 10 561,58 грн. Так, за Повідомленням про нараховані суми працівнику при звільненні згідно зі ст. 116 КЗпП України № 416/8-29 від 26.03.2024 року, борг Відповідача з Авансу виданого в рахунок заробітної плати складав 10 561,58 грн, який відповідачем на момент подання позовної заяви не було погашено. Відповідачу були сплачені позачергові аванси, видані в рахунок заробітної плати, які Відповідачем не було відпрацьовано та не було повернуто. Позачерговий аванс, виданий в рахунок заробітної плати не є заробітною платою, оскільки він був виплачений не за трудовим договором та не на підставі умов визначених колективним договором (поза визначені п. 2.17 Колективного договору АТ "Харківобленерго" на 2021-2022 роки порядку та строки) та не є винагородою за виконану роботу, а також не є жодним з видів компенсаційних виплат. У зв`язку із вищевикладеним позачерговий аванс, виданий в рахунок заробітної плати підлягає стягненню з Відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України.

Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ч. 1 ст. 3 та ст. 4КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП Українита інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Положеннями статті 116КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч. 2 ст.127КЗпП України відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу: для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках роботодавець вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми.

Тлумачення положень вказаної норми дає підстави дійти висновку, що відрахування із заробітної плати працівника для покриття ним заборгованості підприємству, де він працює, можуть провадитися за наказом (розпорядженням) власника підприємства або уповноваженого ним органу. Отже, видача відповідного наказу є правом власника підприємства.

Для покриття заборгованості, в тому числі відповідачем, перед підприємством АТ «Харківобленерго» було видано накази №312 від 25.02.2022 року (а.с.44/2), №317 від 31.03.2022 року (а.с.44), №167ос від 21.04.2022 року (а.с.43/2), однак через відсутність відповідача на роботі покриття заборгованості за вказаними сумами авансу, виданого в рахунок заробітної плати, не відбулось.

Щодо правової природи позачергового авансу, виданого в рахунок заробітної плати судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату прані», заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена у ст. 2 цього Закону, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додатковою заробітною платою є винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

З вищенаведеного вбачається, що заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Умови оплати праці в АТ «Харківобленерго» визначені у Колективному договорі (а.с.45), п. 2.17 якого встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно, не рідше двох разів на місяць: 22 числа за першу половину місяця, та 7 числа наступного місяця (остаточний розрахунок) за другу половину місяця; розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається відповідно до складених табелів обліку робочого часу за період з 1 по 15 число робочого місяця, але не менше оплати за фактично відпрацьований час в період з 1 по 15 число місяця з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Таким чином, відповідачу були сплачені позачергові аванси, видані в рахунок заробітної плати, яку відповідачем не було відпрацьовано, та не було повернуто. Позачерговий аванс, виданий в рахунок заробітної плати, не є заробітною платою, оскільки він був виплачений не за трудовим договором та не на підставі умов, визначених колективним договором (поза визначені п. 2.17 Колективного договору АТ «Харківобленерго» на 2021-2022 роки порядку та строки) та не є винагородою за виконану роботу, а також не є жодним з видів компенсаційних виплат.

Сам відповідач не заперечував факт відсутності на робочому місці у зазначений період, оскільки працював на іншому підприємстві.

Враховуючи зазначене, позачерговий аванс, виданий в рахунок заробітної плати, підлягає стягненню з відповідача, оскілки якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підставице такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Таким чином, оскільки відповідачем було отримано вищезазначену суму авансу, виданого в рахунок заробітної плати, які не були ним повністю погашені чи відпрацьовані, такі грошові кошти вважаються безпідставно набутими.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду (ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до положень ст.76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів та показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст.12ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Виходячи з вищевикладеного, судова колегія доходить висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку на підставі наявних в матеріалах справи доказів, що у відповідача виникла заборгованість перед АТ «Харківобленерго» за невідпрацьовані дні отриманого ним позачергового авансу в рахунок заробітної плати в розмірі 10561,58 грн.

Рішення суду ухвалено на підставі фактичних обставин справи та вимог чинного законодавства, підстав для його скасування не вбачається.

Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до положень ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо суд визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 27 березня 2025 року та рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 27 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Ю.М. Мальований

Н.П. Пилипчук