Рішення від 25.07.2025 по справі 120/3495/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

25 липня 2025 р. Справа № 120/3495/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мовмиги Олега Вадимовича до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мовмиги Олега Вадимовича до ІНФОРМАЦІЯ_1 (1), військової частини НОМЕР_1 (2) про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині призову позивача на військову службу під час мобілізації та наказу командира військової частини НОМЕР_2 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу частини.

Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник ІНФОРМАЦІЯ_1 просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки скасування, після його реалізації та вичерпання своєї дії, оспорюваного позивачем акту індивідуальної дії щодо призову на військову службу, призведе до порушення стабільності усталених публічно-правових відносин та принципу правової визначеності.

В свою чергу, представником позивача подано відповідь на відзив, у якому останній вважає доводи відповідача (1) необґрунтованими, а адміністративний позов таким, що підлягає задоволенню.

Згідно із частиною 1 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система.

Відповідно до частини 7 статті 18 КАС України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

З матеріалів справи вбачається, що копію ухвали про відкриття провадження у справі було доставлено відповідачу (2) до його електронного кабінету, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка міститься в матеріалах справи.

Втім, як у встановлений судом строк, так і станом на дату ухвалення рішення відповідач (2) не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі №640/22958/21 дійшов висновку, що довідка про доставку електронного листа є допустимим доказом, що підтверджує вручення стороні судового рішення, надісланого в електронній формі.

Відповідно до положень частини 6 статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває в трудових відносинах з ТОВ "БаДМ".

Позивача було заброньовано від мобілізації до 18.07.2025 року, що підтверджується витягом з додатку "Резерв+" сформованого 18.07.2024 року /а.с. 17/.

27.02.2025 року позивач з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.02.2025 року №171 "Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації" ОСОБА_1 призвано та направлено для проходження військової служби за мобілізацією до військової частини.

Згідно з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.03.2025 року №2036/4 /а.с. 13/ позивач призваний на військову службу за призовом по мобілізації та направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .

Позивач вважає, що його протиправно призвано на військову службу під час мобілізації, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває до теперішнього часу.

Указом Президента України №69/2022 "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Згідно пункту 8 цього Указу визначено місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку:

1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини;

2) здійснення призову військовозобов`язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України;

3) виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.

Відповідно до статті 1 цього Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Частиною 2 статті 4 Закону №3543-XII передбачено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Згідно з частиною 5 статті 4 Закону № 3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.

Правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України "Про оборону України", цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти (ст.2 Закону №3543-XII ).

Статтею 22 Закону №3543-XII встановлені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Частиною 3 вищевказаної статті передбачено, що під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ) військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно з частиною 2 статті 2 цього Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч.5 ст.1 Закону №2232-ХІІ).

За змістом частини 9 статті 1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

- допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць;

- військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

- військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

- резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу (п.4 ч.1 ст.24 Закону №2232-ХІІ).

Згідно з частиною 1 статті 39 Закону №2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.

Підстави, за якими військовозобов`язаним передбачено надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, визначені статтею 23 Закону №3543-XII.

Пунктом 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008) передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.

У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.

З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2.

За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 №1932-XII встановлено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно з вимогами пункту 1 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.

Бронювання військовозобов`язаних, які перебувають у запасі, здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період (ст.24 Закону №3543-XII).

Згідно з вимогами пункту 4 частини 1 статті 25 Закону №3543-XII бронюванню підлягають військовозобов`язані, які працюють на підприємствах, в установах і організаціях, які є критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань або функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, у тому числі кінцеві бенефіціарні власники таких підприємств, які не є їх працівниками. Критерії та порядок, за якими здійснюється визначення підприємств, установ і організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а також критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань в особливий період, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин 2, 3 статті 25 Закону №3543-XII порядок та організація бронювання, критерії, перелік посад і професій, а також обсяги бронювання військовозобов`язаних визначаються цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, прийнятими на його виконання.

Органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що здійснюють бронювання військовозобов`язаних, зобов`язані оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаних, які заброньовані у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, на території відповідальності якого вони розміщуються.

Постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання реалізації положень Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" щодо бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час" від 27 січня 2023 року № 76 (далі - Постанова №76), окрім іншого, затверджено Порядок бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час.

Пунктом 1 Порядку №76 визначено, що цей Порядок визначає механізм бронювання під час воєнного стану засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) військовозобов`язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час, які працюють або проходять службу: на підприємствах, в установах та організаціях, які в установленому порядку визначено критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період (далі - критично важливі установи);

Пунктом 3 Порядку №76 визначено, що бронювання військовозобов`язаних, зазначених у пункті 1 цього Порядку, здійснюється за списками військовозобов`язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час (далі - список), в електронній формі засобами Порталу Дія.

Заброньованим військовозобов`язаним надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації (далі - відстрочка).

Не підлягають бронюванню військовозобов`язані, які згідно із законом не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

Військовозобов`язані, зазначені у пункті 1 цього Порядку, підлягають бронюванню незалежно від військового звання, віку та військово-облікової спеціальності.

Строк дії відстрочки не може перевищувати:

- строку проведення мобілізації - для військовозобов`язаних, зазначених в абзацах другому і третьому пункту 1 цього Порядку;

- строку дії контракту (договору) на поставку товарів, виконання робіт і надання послуг, необхідних для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань, - для військовозобов`язаних, зазначених в абзаці четвертому пункту 1 цього Порядку;

- 12 місяців - для військовозобов`язаних, зазначених в абзацах п`ятому та сьомому пункту 1 цього Порядку;

- строку договору (контракту) або строку, на який їх обрано (призначено), - для військовозобов`язаних, зазначених в абзаці шостому пункту 1 цього Порядку.

Пунктом 4 Порядку передбачено, що керівники органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій відповідають за включення військовозобов`язаних працівників до списків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 заброньовано за ТОВ "БаДМ" та надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком до 18.07.2025 року, що підтверджується витягом з додатку "Резерв+" сформованого 18.07.2024 року /а.с. 17/.

Доказів протилежного відповідачами суду не надано.

Таким чином, на момент винесення начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 наказу від 27.02.2025 року №171 про призов та направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби за мобілізацією, у відповідності до вимог статті 23 Закону №3543-XII, позивач мав відстрочку від призову на військову службу, а отже не підлягав призову на військову службу під час мобілізації.

При цьому, відповідно до пункту 1 Положення "Про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (далі - Положення №154, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до абзацу 9 пункту 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних.

Пунктом 15 Положення керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки зобов`язаний організовувати проведення перевірок готовності підприємств до оповіщення та забезпечення явки громадян, що підлягають призову на військову службу під час мобілізації та у воєнний час, на пункти збору або у військові частини, перевірок стану бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час і виконання військово-транспортного обов`язку;

Отже, обов`язок щодо перевірки наявності відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу та підстав для її надання також покладено й на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Відтак, ІНФОРМАЦІЯ_2 зобов`язаний був перевірити наявність чи відсутність у ОСОБА_1 права на відстрочку від призову за мобілізацією, однак таких дій вчинено не було, що свідчить про необґрунтованість спірного наказу як такого, що прийнятий без урахування усіх обставин, непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямований цей наказ.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналіз наведеної норми вказує, що суд при розгляді справи оцінює, чи відповідав наказ на момент його видання вимогам законодавства та чи були наявні підстави для його прийняття.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.02.2025 року №171 "Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації" в частині призову на направлення для проходження військової служби ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 із списків особового складу частини та звільнити його з військової служби, суд вказує наступне.

Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справі що розглядається, судом встановлено, що на час звернення до суду з даним позовом позивач, на виконання наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.02.2025 року №171, призваний на військову службу за призовом по мобілізації та направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .

Крім того, слід зауважити, що бронювання позивача було здійснено з метою забезпечення стабільної роботи ТОВ "БаДМ", яке віднесено до категорії критично важливих підприємств, у спосіб збереження в штаті товариства кваліфікованої робочої сили.

Водночас, суд зазначає, що проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_1 є наслідком наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.02.2025 року №171 "Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації", який в частині призову позивача визнано судом протиправним та скасовано.

На переконання суду, будь-які наслідки, які настали для позивача в результаті виконання цього наказу, зокрема його призов та проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , є неправомірними.

Це означає, що перебування позивача на військовій службі було юридично безпідставним, а отже - таким, що порушує його права.

Визнання наказу протиправним ретроспективно анулює його юридичну силу від моменту видання, а не лише з дати рішення суду. Тому правові наслідки, що настали на основі цього акта, мають бути також визнані такими, що не породжують правомірних обов`язків чи обмежень для позивача.

Наведеним спростовуються також посилання відповідача (1) на те, що спірний наказ є актом одноразового застосування, який вичерпав свою дію після його реалізації, в даному випадку - після мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби.

Відповідно до статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Так, суд вважає, що з урахуванням наведеного вище, наказ відповідача (1) не ґрунтуються на Законі, суперечать принципу верховенства права та не узгоджуються із судовою практикою Європейського суду з прав людини.

Зокрема, наказ відповідача не відповідає принципу «належного урядування», який, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73).

Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, ECHR 2002-VIII).

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67, від 11 червня 2009 року, також рішення у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, пункт 71).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року).

Держава-відповідач нестиме відповідальність за Конвенцією за порушення прав людини, спричинені діями її представників при виконанні ними своїх службових обов`язків (рішення у справі Крастанов проти Болгарії (Krastanov v. Bulgaria), заява № 50222/99, пункт 53, від 30 вересня 2004 року). Проте держава також нестиме відповідальність, якщо її представники перевищують межі своїх повноважень або діють всупереч інструкціям (рішення у справах Молдован та інші проти Румунії (№ 2) (Moldovan and Others v. Romania (no. 2), заяви №№ 41138/98 і 64320/01, пункт 94, ECHR 2005-VII (витяги), та Ірландія проти Сполученого Королівства (Ireland v. the United Kingdom), від 18 січня 1978 року, пункт 159, Series А № 25).

Отже суд зазначає, що будь-які обмеження прав і свобод: мають бути законними; повинні мати легітимну мету; повинні бути необхідними в демократичному суспільстві для досягнення легітимної мети.

Якщо суд встановлює, що певний захід відповідає критерію законності, то він з`ясовує наявність легітимної мети, а вже тоді визначає можливість вважати цей захід необхідним у демократичному суспільстві для досягнення однієї із законних цілей.

Зважаючи на необхідність належного захисту та відновлення порушеного права позивача, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання військової частини НОМЕР_1 прийняти наказ про звільнення позивача з військової служби та виключити його зі списків особового складу військової частини.

Аналогічних висновків дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові №120/7924/24 від 27 січня 2025 року.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_2 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу частини, то суд зазначає наступне.

Разом із позовною заявою представником позивача подано клопотання про витребування у військової частини НОМЕР_1 наказу про зарахування ОСОБА_1 до особового складу.

Ухвалою суду витребувано у військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчену копію наказу про зарахування ОСОБА_1 до особового складу.

Однак, станом на час ухвалення судового рішення військовою частиною НОМЕР_1 не виконано вимоги ухвали суду та не надано наказ про зарахування позивача до особового складу частини.

Правом на подання відзиву на позовну заяву військова частина НОМЕР_1 також не скористалась.

Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (частина четверта статті 9 КАС України).

Втім, відповідач (2) ухилився від виконання вимог ухвали суду про витребування доказів та не надав наказу про зарахування позивача до особового складу частини.

Наведене позбавляє суд можливості надати оцінку наказу військової частини НОМЕР_1 про зарахування ОСОБА_1 до особового складу частини.

Разом з тим, на переконання суду задоволення позовних вимог у спосіб визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.02.2025 року №171 "Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації" в частині призову на направлення для проходження військової служби ОСОБА_1 та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 прийняти наказ про звільнення ОСОБА_1 з військової служби та виключити його зі списків особового складу військової частини буде достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача.

На переконання суду, такий спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об`єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, з урахуванням вказаної норми КАС України на користь позивача належить стягнути 968,96 грн. судових витрат, пов`язаних із сплатою судового збору.

Враховуючи те, що спірний наказ 27.02.2025 року №171 "Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації" прийнятий ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь позивача слід стягнути понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 968,96 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд-

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.02.2025 року №171 "Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації" в частині призову на направлення для проходження військової служби ОСОБА_1 .

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти наказ про звільнення ОСОБА_1 з військової служби та виключити його зі списків особового складу військової частини.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 968,96 грн. (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач (1): ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 );

Відповідач (2): військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).

Суддя Свентух Віталій Михайлович