Рішення від 25.07.2025 по справі 140/2706/25

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2025 року ЛуцькСправа № 140/2706/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Шепелюка В.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи Маневицька виправна колонія (№42) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної установи Маневицька виправна колонія (№42) (далі ДП Маневицька виправна колонія (№42), відповідач) про визнання протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 31 травня 2021 року по день фактичного розрахунку 27 грудня 2024 року, з одночасною виплатою компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати; зобов`язання нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 31 травня 2021 року по день фактичного розрахунку 27 грудня 2024 року, з одночасною виплатою компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що проходив службу у ДП Маневицька виправна колонія (№42) та на день звільнення зі служби, виключення зі списків частини та всіх видів забезпечення 31 травня 2021 року повного розрахунку він не отримав, у зв`язку з чим був змушений звернутися за захистом своїх прав до суду. Так, на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 28 липня 2022 року у справі №140/3964/22 відповідачем було здійснено виплату належного при звільненні грошового забезпечення 27 грудня 2024 року у сумі 5367,13 грн.

На думку позивача, відповідач не дотримався обов`язку виплатити йому всі належні суми при звільненні, а фактичний розрахунок зі всіх належних при звільненні коштів здійснив лише 27 грудня 2024 року. Крім того, враховуючи факт несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення, позивач вважає, що має право на виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати.

З наведених підстав просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Відповідач у відзиві на позов заперечив позовні вимоги та у їх задоволенні просив відмовити (а.с18-21). В обґрунтування цієї позиції вказав, що ДП Маневицька виправна колонія (№42) фінансується за рахунок бюджетних коштів згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, у межах річної суми видатків та є неприбутковою організацією. Після надходження коштів відповідач 25 грудня 2024 року здійснив ОСОБА_1 виплату належного на виконання рішення суду грошового забезпечення. Кошторисами на 2025 рік кошти за кодом економічної класифікації видатків (КЕКВ) 2088 Інші поточні видатки, що призначений для виплат на виконання судових рішень, не передбачено, відтак відповідач немає можливості нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Інші заяви по суті пору від сторін не надходили.

Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Не є спірною та обставина, що позивач ОСОБА_1 проходив службу у ДП Маневицька виправна колонія (№42) та 31 травня 2021 року був звільнений та виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення зі служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 28 липня 2022 року у справі №140/3964/22, яке набрало законної сили 31 жовтня 2022 року, зобов`язано ДП Маневицька виправна колонія (№42) здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням базового місяця січень 2008 року, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, а також здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 31 травня 2021 року, із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

27 грудня 2024 року відповідачем було виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 червня 2024 року у справі №140/3964/22.

Відповідач листом від 03 лютого 2025 року №4/637-25/0-6, у відповідь на звернення позивача, повідомив, що у зв`язку з відсутністю коштів за відповідним кодом економічної класифікації видатків, можливості нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки виплати за рішенням суду та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати немає (а.с. 3,7-8).

Спірні правовідносини у цій справі виникли щодо права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати за весь час затримки по день фактичної виплати.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За правилами статті 116 КЗпП України (в редакції Закону України від 20 грудня 2005 року №3248-IV Про внесення змін до Кодексу законів про працю України, яка була чинною до 18 липня 2022 року, далі Закон №3248-IV) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України (у редакції Закону №3248-IV) передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин (далі Закон №2352-ІХ, набрав чинності 19 липня 2022 року) частини першу, другу статті 117 викладено в новій редакції:

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

За правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Так, судом встановлено, що позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 31 травня 2021 року, тоді як остаточний розрахунок з ним було проведено лише 27 грудня 2024 року.

При вирішенні спору суд відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі №120/2617/20-а, які полягають у такому.

Положення частини першої і частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.

Дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.

Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник за змістом частини другої статті 117 КЗпП України має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.

Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Таким чином, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Суд дійшов висновку про те, що оскільки при звільненні зі служби позивачу не виплачено грошове забезпечення у повному обсязі (у належному розмірі), а остаточний розрахунок проведений лише 27 грудня 2024 року, то це є порушенням статті 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 цього Кодексу підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки.

Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 виснував, що при вирішенні спору належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Період затримки визначається наступним днем після виключення зі списків особового складу частини у зв`язку із звільненням та закінчується днем, що передує дню остаточного розрахунку.

Варто зазначити, що спірний період стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) у даній справі охоплюється періодом з 01 червня 2021 року по 26 грудня 2024 року.

Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19 липня 2022 року.

Саме тому, ураховуючи постанови Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 29 серпня 2024 року у справі №200/3662/23, від 24 січня 2025 року у справі №380/1607/24 спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини:з 01 червня 2021 року до 18 липня 2022 рокутаз 19 липня 2022 року по 26 грудня 2024 року(у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України).

Обчислення середнього заробітку проводиться згідно з вимогами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995року №100 (далі Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Підпунктом б пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки ДП Маневицька виправна колонія (№42) (а.с.41) за два останні місяці перед звільненням (березень-квітень 2021 року) ОСОБА_1 нараховано заробітну плату у березні 2021 року у сумі 9409,50 грн, у квітні 2021 року у сумі 9409,50 грн, а всього 18819,00грн. Виходячи з цього, середньоденне грошове забезпечення становить 308,50 грн (18819,00 грн/61, де 61 кількість календарних днів у березні-квітні 2021 року).

Таким чином, середнє грошове забезпечення за відповідний час затримки розрахунку при звільненні до 18 липня 2022 року становить 127410,50 грн (308,50 грн х 413 календарних дні), а з 19 липня 2022 року по 18 січня 2023 року включно (період обмежений шістьма місяцями) 56764,00 грн (308,50 грн х 184 календарних дні), всього 184174,50 грн, що перевищує донарахований розмір (5367,13 грн) належних позивачу сум за результатами вирішення спору у судовому порядку.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 червня 2016 року у справі №6-113цс16).

Відповідно до вже згаданої вище постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При цьому варто зауважити, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 01 червня 2021 року по 26 грудня 2024 року. У період з 01 червня 2021 року до 18 липня 2022 року слід застосовувати редакцію статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду суд, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Водночас у період з 19 липня 2022 року по 26 грудня 2024 року застосуванню підлягає вже нині чинна редакція статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15, недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок висловлений у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, від 10 квітня 2024 року у справі №360/380/23, від 19 вересня 2024 року у справі №420/573/23, від 24 квітня 2025 року у справі №400/14213/23 і суд вважає його застосовним до спірних правовідносин.

Враховуючи вищенаведені обставини та враховуючи принцип справедливості та співмірності суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника, яка становить 0,04 (5367,13 грн (сума за результатами вирішення спорів у судовому порядку)/127410,50 грн (середній заробіток за час затримки розрахунку, що підлягав би виплаті з 01 червня 2021 року по 18 липня 2022 року).

Відтак розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 червня 2021 року по 18 липня 2022 року становить 5096,42 грн (308,50 грн гривень (середньоденний розмір заробітної плати позивача) х 0,04 (істотність частки) х 413 (кількість календарних днів за період з 01 червня 2021 року по 18 липня 2022 року).

Отже, з урахуванням принципу справедливості та співмірності позивачеві слід виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 червня 2021 року по 18 липня 2022 року в розмірі 5096,42 грн , а за період з 19 липня 2022 року по 18 січня 2023 року включно в сумі 56764,00 грн.

Тобто загальна сума середнього заробітку, що підлягає виплаті позивачеві з урахуванням правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 19 вересня 2024 року у справі №420/573/23, від 24 квітня 2025 року №400/14213/23 становить 61860,42 грн (5096,42 грн + 56764,00 грн).

Одночасно суд наголошує, що суми, які визначені до стягнення як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів. Така правова позиція викладену у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі №2340/3023/18.

Перевіряючи доводи сторін в іншій частині позовних вимог (щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає, що питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України Про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі Порядок №159).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статей 3 та 4 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Норми Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.

За змістом статті 6 Закону №2050-ІІІ, пункту 7 Порядку №159 компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Із наведеного слідує, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Основною умовою для виплати громадянину компенсації, що передбачена статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 14 квітня 2021 року у справі №465/322/17, від 05 липня 2022 року у справі №420/7633/20 та ряду інших (постанови від 20 лютого 2018 року у справі № 522/5664/17, від 21 червня 2018 року у справі №523/1124/17, від 12 лютого 2019 року у справі №814/1428/18, від 08 серпня 2019 року у справі №638/19990/16-а).

Як встановлено судом, донараховані ОСОБА_1 суми грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та з 01 березня 2018 року по 31 травня 2021 року (на виконання рішення суду у справі №140/3964/22) той отримав 27 грудня 2024 року. Тобто, виплата проведена відповідачем несвоєчасно (не тоді, коли вона мала би бути здійснена, якби відповідач діяв правомірно).

З урахуванням того, що несвоєчасне нарахування належних сум грошового забезпечення (індексації грошового забезпечення) з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та з 01 березня 2018 року по 31 травня 2021 року відбулось з вини відповідача, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Відповідач в порушення приписів Закону №2050-ІІІ, Порядку №159 у зв`язку із несвоєчасною виплатою грошового забезпечення у належному розмірі виплату компенсації втрати частини доходів не здійснив.

Суд при постановленні рішення враховує висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24 січня 2025 року у справі №380/1607/24.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи, та враховуючи наведені норми права, якими урегульовано спірні правовідносини, з метою ефективного способу захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача, суд дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати на суму індексації грошового забезпечення (на виконання рішення суду у справі №140/3964/22), а також зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати на суму індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати відповідно до Порядку №159.

Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Державної установи Маневицька виправна колонія (№42) (44601, Волинська область, Камінь-Каширський район, селище Маневичі, вулиця Андрія Снітка, 25, ідентифікаційний код юридичної особи 08562660) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи Маневицька виправна колонія (№42) щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні.

Стягнути з Державної установи Маневицька виправна колонія (№42) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 61860,42 грн (шістдесят одну тисячу вісімсот шістдесят грн 42 коп.)

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи Маневицька виправна колонія (№42) щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати на суму індексації грошового забезпечення (на виконання рішення суду у справі №140/3504/24).

Зобов`язати Державну установу Маневицька виправна колонія (№42) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати на суму індексації грошового забезпечення (на виконання рішення суду у справі №140/3964/22) за весь час затримки виплати відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В. Л. Шепелюк