Постанова від 11.03.2025 по справі 509/2095/24

Номер провадження: 22-ц/813/1996/25

Справа № 509/2095/24

Головуючий у першій інстанції Козирський Є.С.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Коновалової В.А., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання - Пересипка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 червня 2024 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до голови Громадської організації Садове товариство «Лебідь» Волошиної Наталії Миколаївни про визнання протиправним та скасування рішення,

встановив:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення голови правління ГО СТ «Лебідь» Волошиної Н.М., яке прийнято у формі попередження про відключення від енергопостачання за місцем мешкання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачу ОСОБА_1 на підставі державного акту про право власності на землю серії ІІІ-ОД №016368 від 20.10.200 року на праві власності належить земельна ділянка площею 0,071 га, кадастровий номер 5123783200:003:2355, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Також ОСОБА_1 є членом Громадської організації «Садове товариство «Лебідь» (далі - ГО «СТ «Лебідь»).

17.03.2024 року невідомі особи на хвіртці воріт позивача розмістили Попередження, підписане головою ГО «СТ «Лебідь» ОСОБА_2 , про порушення ним вимог користування земельною ділянкою, а саме, у порушення Статуту ГО «СТ «Лебідь» - розміщення Станції технічного обслуговування автомобілів на земельній ділянці, відведеній для ведення садівництва (далі - Попередження).

В Попередженні зазначено, що за спожиту електроенергію позивач сплачує за тарифом побутового споживача, попри здійснення за земельній ділянці підприємницької діяльності.

У зв`язку із викладеним, в Попередженні вимагалося протягом 30-ти днів впорядкувати та розділити обсяг електричної енергії для побутових і комерційних потреб, уклавши відповідні Договори на поставку та розподіл електроенергії у відповідності до діючого законодавства України.

Вважаючи це Попередження противоправним, позивач ОСОБА_1 вказує на те, що земельну ділянку він використовує для садівництва, підприємницьку ж діяльність, як ФОП він здійснює за адресою: АДРЕСА_2 , або за місцем розташування клієнта.

Позивач зазначає, що Попередження, підписано відповідачкою головою правління ГО СТ «Лебідь» ОСОБА_2 за відсутності у останньої для цього повноважень; суперечить Правилам роздрібного ринку електроенергії та не містить жодних доказів вказаного у ньому порушення.

Спроба відповідачки здійснити відключення його оселі від електропостачання є намаганням тиснути на членів його родини за активну громадську позицію.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 червня 2024 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд виходив з того, що вказане вище Попередження, з яким не згоден позивач, направлене задля дотримання певних дій у відповідності до Статута та не містить ніяких установчих положень, притаманних рішенню, отже позивачем не доведено факт порушеного права в розумінні п.6 ч.1 ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів» №1023-XII.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 червня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, і зауважує про те, що зазначене вище Попередження, у випадку його невиконання, може порушити його права.

У поданій до суду заяві скаржник просив розглянути справу без його участі.

Подана відповідачем заява про відкладення розгляду справи за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , колегія суддів вважає не підлягає задоволенню, оскільки посилання на невиконання апеляційним судом вимог ЦПК України щодо належного повідомлення сторони відповідача у встановленому законом порядку про дату, час і місце розгляду справи та направлення копії апеляційної скарги, спростовуються матеріалами справи (а.с. 139,146,164). Крім того, апеляційний суд зауважує, що відповідач має кабінет у підсистемі «Електронний суд», і явка останнього апеляційним судом обов`язковою не визнавалася.

Учасники справи, будучі належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи в судове засідання не з`явились, що відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду відповідає вказаним нормам, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Проте позивачем не зазначено, за захистом якого порушеного права він звернувся до суду.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,071га., кадастровий номер 5123783200:003:2355, розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер в книзі записів державних актів на землю №515-17). Відповідна інформація внесена до Державного реєстру речових прав 22.01.2024р за № 53443037.

Відповідно до членської книжки № 120 від 15 червня 1991р. позивач є членом Громадської організації «Садове товариство «Лебідь».

17.03.2024 року позивачем ОСОБА_1 отримано Попередження підписане головою правління ГО «СТ «Лебідь» ОСОБА_2 за вих. №8 від 15.03.2024 року з вимогою використання земельної ділянки за цільовим призначенням та необхідністю впорядкувати і розділити облік електричної енергії для побутових і непобутових потреб, шляхом укладення Договорів на поставку та розподіл електроенергії у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Звертаючись до суду із цим позовом ОСОБА_1 зазначив, що вказане вище Попередження не відповідає закону та може призвести до грубого порушення його прав, як споживача електричної енергії.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

У частині другій статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів судом: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в справі N 6-951цс16 від 24 травня 2017 року, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування зазначеного вище Попередження, оскільки таке не містить ніяких установчих положень, притаманних рішенню та саме по собі не порушує прав позивача, а заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги направлені на захист його прав, які можливо будуть порушені в майбутньому.

Крім того, колегія суддів звертає увагу скаржника ОСОБА_1 на таке.

У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року у справі № 635/7642/16-ц (провадження № 61-42670св18) вказано, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові.

Суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню.

Відповідно до частин 1,3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Натомість, позивач стверджує про порушення його прав саме головою правління ГО СТ «Лебідь» ОСОБА_2 .

Колегія суддів зауважує, що за встановленими судом обставинами цієї справи ОСОБА_2 не може виступати відповідачем у цій справі, оскільки позовні вимоги спрямовані до неї як до посадової особи ГО СТ «Лебідь» та стосуються її професійної діяльності, проте жодних позовних вимог до неї, як до фізичної особи позовна заява не містить, тож саме ГО СТ «Лебідь», яка є юридичною особою - самостійним суб`єктом у цивільних правовідносинах, має відповідати за вимогами, пред`явленими до її посадових осіб, з огляду на те, що в цивільних відносинах посадові особи юридичних осіб не діють як самостійні суб`єкти.

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" N 2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10.02.2010 року, заява №4909/04).

Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими висновки суду про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , з вказаних вище підстав.

Доказів які б спростували правильні висновки суду скаржником не надано.

Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.

Доводи апеляційної скарги позивача за своєю суттю зводяться до обґрунтування позовних вимог та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, також фактично зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржником норм права, без посилення на обставини, які не були враховані під час вирішення цієї справи.

Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, з мотивів наведених у скарзі.

У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст постанови складено 14 березня 2025 року.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: В.А. Коновалова

М.В. Назарова