Рішення від 28.07.2025 по справі 905/694/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

28.07.2025р. Справа №905/694/21 (905/314/22)

Розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_1 , м.Маріуполь

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СРЗ", м.Маріуполь

про стягнення заборгованості із заробітної плати в сумі 39162,00 грн. та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення

Суддя Левшина Г.В.

ВСТАНОВИВ:

без виклику учасників справи

Ухвалою суду від 28.04.2021р. відкрите провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "СРЗ", м.Маріуполь (ЄДРПОУ 32183383); введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю "СРЗ", м.Маріуполь (ЄДРПОУ 32183383) строком на сто сімдесят календарних днів; призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Кучака Юрія Федоровича.

ОСОБА_1 , м.Маріуполь, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "СРЗ", м.Маріуполь, про стягнення заборгованості із заробітної плати в сумі 39162,00 грн. та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.

Згідно витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09.02.2022р. встановлений єдиний унікальний номер судової справи №905/694/21 (905/314/22), справу передано до провадження судді Левшиної Г.В. на підставі ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства, у зв`язку з перебуванням у провадженні судді Левшиної Г.В. справи №905/694/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "СРЗ", м.Маріуполь (ЄДРПОУ 32183383).

Ухвалою від 11.02.2022р. позовну заяву ОСОБА_1 , м.Маріуполь залишено без руху; надано ОСОБА_1 , м.Маріуполь строк для усунення недоліків його позовної заяви протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали про залишення її без руху шляхом надання доказів сплати судового збору в сумі 2481,00 грн.

09.05.2022р. судом зареєстровано додану позивачем квитанцію №7995472 від 23.02.2022р. про сплату судового збору.

Ухвалою суду від 17.05.2022р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі у справі №905/694/21 (905/314/22) в межах справи про банкрутство №905/694/21; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; роз`яснено учасникам справи, що відповідно до ч.7 ст.252 Господарського процесуального кодексу України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву; попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи; встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

Станом на дату винесення цього рішення відповідач правом на подання відзиву не скористався, будь-яких заяв та/або клопотань до суду не надав.

Відповідно до ч.5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Частиною 11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За допомогою підсистеми Автоматизованої системи "Діловодства спеціалізованого суду", судом встановлено, що у Товариства з обмеженою відповідальністю "СРЗ" не зареєстрований електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС.

Адреса реєстрації відповідача на даний час: 87510, Донецька обл., м.Маріуполь, проспект Луніна, буд. 2.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022р., вбачається, що вся територія Маріупольського району Донецької області тимчасово окупована з 05.03.2022р. та станом на теперішній час окупація не завершена.

Факт тимчасової окупації м.Маріуполь визнається судом загальновідомим, тому згідно приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не потребує доведення.

Згідно даних офіційного сайту ДП «Укрпошта» поштові відділення, які знаходяться на території м.Маріуполь тимчасово не обслуговуються, як наслідок, направлення поштової кореспонденції є неможливим.

Одночасно, господарським судом Донецької області відповідно до ч.2 ст.12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» також вчинялися дії з повідомлення відповідача та третьої особи про винесену судом ухвалу про відкриття провадження у справі шляхом розміщення відповідної інформації на офіційному веб-сайті судової влади України.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд Донецької області зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою суду про відкриття провадження у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач станом на день прийняття рішення не реалізував своє право на подання відзиву, будь-яких заяв чи клопотань як по суті справи, так і з приводу процесуальних питань від відповідача не надходило.

В той же час, судом враховано, що ст.12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Тобто, навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим.

Відповідно до ст.26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

З наведених приписів закону вбачається, що запровадження військового стану у країні не може слугувати самостійною та достатньою підставою для відтермінування вирішення спору (не здійснення розгляду справи).

При цьому, від відповідача впродовж всього строку розгляду господарським судом Донецької області справи №905/694/21 (905/314/22) не надходило будь-яких повідомлень щодо обставин неможливості подати відзив на позов.

Згідно з п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (п.66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» Суд зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

При цьому, на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Щодо строку розгляду справи суд зазначає наступне.

Статтею 248 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Субот проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти Україн», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Проте, вихід за межі встановленого ст.248 Господарського процесуального кодексу України строку був обумовлений виключними загальновідомими обставинами, пов`язаними із триваючою військовою агресією Російської федерації на території України та необхідністю повідомлення відповідача, який знаходиться на території проведення активних бойових дій про розгляд справи і надання йому достатнього часу для подання відзиву на позов.

Необхідно зазначити, що господарський суд Донецької області знаходиться на території Харківської територіальної громади, яка з першого дня військової агресії перебуває під постійними ворожими обстрілами, які становлять загрозу життю та здоров`ю всіх учасників судового процесу. Такі обставини істотно уповільнили роботу суду, як щодо організаційно-технічного забезпечення судового процесу, так і щодо безпосереднього розгляду справи.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд справи був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За приписами ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, у відповідності до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані сторонами документи, за результатами оцінки матеріалів справи, суд встановив:

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За приписом ст.21 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа "Суханов та Ільченко проти України") "майно" може являти собою "існуюче майно" або засоби, включаючи "право вимоги" відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання"/"правомірне очікування" стосовно ефективного здійснення права власності.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Згідно ст.ст.115,116 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Як встановлено, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 21.07.1989р. по 21.04.2021р. перебував у трудових відносинах з ТОВ «СРЗ».

Згідно з наказом ТОВ "СРЗ" №141 від 21.04.2021р. позивача було звільнено з посади матроса 1 класу у зв`язку зі скороченням штату працівників за ч.1 ст.40 КЗпП України. Дані обставини підтверджуються наявною в матеріалах справи копією трудової книжки позивача № НОМЕР_2 .

Позивач зазначає, а відповідач не спростовує, що за період його роботи відповідачем була нарахована, але не виплачена в повному обсязі заробітна плата.

Згідно з розрахунковим листком за січень 2021р. таб.№1811 борг перед позивачем із заробітної плати станом на кінець місяця дорівнює 24162,09 грн.

Будь-яких інших доказів, як то розрахункових листів, довідок тощо, які б підтверджували наявність боргу ТОВ «СРЗ» у заявленому позивачем розмірі 39162,00 грн., суду представлено не було.

Відповідачем всупереч вимог ст.ст.13, 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказів перерахування позивачу заробітної плати не надано, заборгованість перед позивачем не спростовано.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СРЗ" заборгованості із заробітної плати в сумі 24162,09 грн. підлягають частковому задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні визначена ст.117 КЗпП України.

Так, відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України, у редакції, що діяла на дату виникнення спірних правовідносин, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (Офіційне тлумачення положення частини першої статті 233 див. в Рішенні Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012).

Рішенням Конституційного Суду України №4-рп/2012 від 22.02.2012 вирішено в аспекті конституційного звернення положення частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №559/321/16-ц (провадження №14-367цс18) встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується незалежно від заяви сторін.

Вказаний строк застосовується судом незалежно від наявності заяви відповідача про застосування такого строку, оскільки відповідно до частини першої статті 9 ЦК України норми цього Кодексу у трудових спорах можуть застосовуватися лише субсидіарно, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Тоді як строки звернення до суду у КЗпП України передбачені окремо.

Суд констатує, що позивач звернувся до суду із даною позовною заявою 04.02.2022р., в той час коли його було звільнено 21.04.2021р. Тобто 21.04.2021р. позивач фактично дізнався про виникнення у нього права звернення до суду із вимогою про стягнення середнього заробітку, оскільки відповідачем не було проведено із позивачем остаточного розрахунку при звільненні.

Іншого позивачем доведено не було, а тому суд робить висновок, що позивач дізнався про порушення свого права саме в день звільнення, коли позивач не провів з ним остаточного розрахунку, а звернувся до суду із вимогою про стягнення середнього заробітку із порушенням тримісячного строку передбаченого для такого звернення, оскільки фактично з моменту встановлення позивачем обставини порушення його права (моменту звільнення позивача) і до моменту звернення до суду із цим позовом (04.02.2022р.) пройшло більше 9 місяців.

Враховуючи викладене вище суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленої вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка заявлена із порушенням тримісячного строку, встановленого КЗпП України для такого звернення, тому задоволенню не підлягає.

Як визначає ст.73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене судом вище, оскільки матеріалами справи частково підтверджуються заявлені вимоги, а саме заборгованість із заробітної плати у загальній сумі 24162,09 грн., позовні вимоги підлягають задоволенню частково в цій сумі. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Вирішуючи питання судових витрат у справі, суд зазначає про таке.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст.117 КЗпП вбачається, що середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні працівника проводиться не у зв`язку із виконуваною працівником роботою, а навпаки, у зв`язку із звільненням працівника та непроведенням з працівником належного розрахунку після припинення трудових відносин. Тобто, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні є різновидом відповідальності власника перед працівником за порушення своїх зобов`язань з виплати заробітної плати і не входить до структури заробітної плати.

Оскільки позивач звернувся до суду у тому числі і з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (вимогою майнового характеру), то останнім було сплачено судовий збір у сумі 2481,00 грн., який зараховано до державного бюджету.

Поряд із цим, враховуючи відмову у задоволенні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, судовий збір покладається на позивача.

В частині вимог про стягнення заробітної плати позивач звільнений від сплати судового збору згідно п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Оскільки позовні вимоги в цій частині задоволені частково, з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам в дохід Державного бюджету в розмірі 1530,72 грн.

Керуючись ст.ст.2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст.13, 74, 76-79, 86, 91, 120, 129, 165, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , м.Маріуполь до Товариства з обмеженою відповідальністю «СРЗ», м.Маріуполь про стягнення заборгованості із заробітної плати в сумі 39162,00 грн. та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення, задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СРЗ» (87510, Донецька область, м.Маріуполь, пр. Луніна, буд. 2, ЄДРПОУ 32183383) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість із заробітної плати в сумі 24162,09 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СРЗ» (87510, Донецька область, м.Маріуполь, пр. Луніна, буд. 2, ЄДРПОУ 32183383) на користь державного бюджету України судовий збір в сумі 1530,72 грн.

Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 28.07.2025р.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Східного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Г.В. Левшина