Рішення від 23.07.2025 по справі 916/2042/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" липня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2042/25

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Чолак Ю.В.,

розглянувши справу

за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, Одеська обл., м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 1; код ЄДРПОУ 26302595)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Незалежна телекомпанія НОРМА-ТВ» (65086, Одеська обл., м. Одеса, вул. Владислава Бувалкіна, буд. 71; код ЄДРПОУ 20946311)

про стягнення 1 614,17 грн;

представники сторін:

від позивача Щербатий Р. Р.,

від відповідача не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі Позивач, Департамент) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Незалежна телекомпанія НОРМА-ТВ» (далі Відповідач, Товариство) про стягнення 1 614,17 грн, з яких: 966,04 грн основного боргу; 648,13 грн пені.

В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов`язань за Договором оренди № ТГО-633/14 від 01.12.2014 (далі Договір). Вказує, що згідно умов Договору Відповідачу було надано у строкове платне користування об`єкт оренди приміщення другого поверху ЦТП № 54, загальною площею 120,8 кв.м, та приміщення третього поверху ЦТП № 54, загальною площею 21,0 кв.м, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Владислава Бувалкіна (колишня вул. Генерала Бочарова), буд 71. Зазначає, що Додатковим договором № 2 від 26.12.2018 термін дії Договору було продовжено на 2 роки 11 місяців, до 26.11.2021, а Додатковим договором від 28.02.2025 сторони домовились вважати Договір розірваним та таким, що припинив свою дію, з 28.02.2025. При цьому Позивач покликається на те, що в порушення умов Договору, визначених п.п. 2.2, 2.4. Договору, та вимог ст.ст. 525, 526, 530, 629, 762 ЦК України, Відповідач належним чином не виконував взятих на себе договірних зобов`язань, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість по орендній платі, яка станом на 28.02.2025 складає 966,04 грн. Крім того, вказує, що на підставі п. 5.2. Договору Відповідачу нараховано пеню за несвоєчасне внесення орендної плати у розмірі 648,13 грн.

Ухвалою від 02.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/2042/25, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання призначено на 02.07.2025, запропоновано сторонам скористатися правом на подання до суду заяв по суті справи.

Судове засідання декілька разів відкладалося та було призначено на 23.07.2025.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, явку представника у судове засідання не забезпечив, про розгляд справи неодноразово повідомлявся шляхом надсилання ухвал суду на юридичну адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Незалежна телекомпанія НОРМА-ТВ» - 65086, Одеська обл., м. Одеса, вул. Владислава Бувалкіна, буд. 71. Втім, судова кореспонденція поверталася до суду з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно з ч.ч. 3, 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1-5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).

За таких обставин, Відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи.

Зі змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин, або без повідомлення причин неявки.

Частиною 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відтак, враховуючи те, що Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву та водночас був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, суд виснував про можливість розгляду справи за наявними доказами.

23.07.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Позивача, суд встановив наступне.

01.12.2014 між Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси» як орендодавцем та Товариством як орендарем було укладено Договір оренди № ТГО-633/14 (далі Договір; а.с. 17-20), згідно з п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування об`єкт оренди приміщення другого поверху ЦТП № 54, загальною площею 120,8 кв.м під розміщення офісних приміщень, та приміщення третього поверху ЦТП № 54, загальною площею 21,0 кв.м під розміщення обладнання, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Владислава Бувалкіна (колишня вул. Генерала Бочарова), буд 71.

Строк дії Договору було узгоджено з 01.12.2014 по 01.11.2017 (п. 1.3. Договору).

Об`єкт оренди було передано Товариству за Актом приймання-передачі від 01.12.2014 (а.с. 23).

Додатковим договором № 1 від 05.01.2018 про внесення змін до Договору (а.с. 24-25) назву орендодавця було змінено на Департамент комунальної власності Одеської міської ради. За умовами цього додаткового договору, Комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси» є балансоутримувачем орендованого майна.

Пунктом 7.8. Договору було визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов Договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії Договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені Договором.

Вказаний пункт Договору цілком узгоджувався із положеннями Закону України «Про оренду державного та комунального майна» № 2269-XII від 10.04.1992 (втратив чинність з 01.02.2020), згідно з ч. 2 ст. 17 якого у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

У матеріалах справи відсутня заява сторін про припинення Договору протягом одного місяця після закінчення терміну його дії, визначеного п. 1.3. Договору, у зв`язку з чим суд виснує, що строк дії Договору було автоматично пролонговано з 02.11.2017.

Додатковим Договором № 1 від 05.01.2018 термін дії Договору було продовжено до 01.03.2018.

З 02.03.2018 по 26.12.2018 Договір знову було автоматично пролонговано на підставі п. 7.8. Договору та ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» № 2269-XII від 10.04.1992.

В подальшому, 26.12.2018 між Департаментом та Товариством укладено Додатковий договір № 2 про внесення змін до Договору (а.с. 26-27), згідно якого строк дії останнього було визначено з 26.12.2018 до 26.11.2021.

Цим же Додатковим договором було внесено зміни до методики та порядку розрахунків між сторонами.

Згідно з п. 2.1. Договору орендна плата визначається на підставі ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 04.10.95 з наступними змінами та доповненнями, рішень Одеської міської ради і виконкому Одеської міської ради.

Пунктом 2.2. Договору в редакції Додаткового договору № 1 від 05.01.2018 визначено, що з 01.01.2018 орендар перераховує орендну плату у встановленому даним договором розмірі, з урахуванням індексу інфляції та ПДВ, на рахунки орендодавця та балансоутримувача. Розподіл щомісячної суми орендної плати та перерахування її на рахунок балансоутримувача та орендодавця проводиться орендарем у порядку, визначеному рішенням Одеської міської ради про бюджет міста Одеси на відповідний бюджетний рік.

Позивач надав до матеріалів справи відповідні рішення Одеської міської ради про бюджет міста Одеси на 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 та 2025 роки, якими визначено порядок розподілу орендної плати між орендодавцем та балансоутримувачем (а.с. 31-62). Вказаними рішеннями передбачено, що 95% орендної плати орендар має перераховувати балансоутримувачу, а решту 5% - орендодавцю.

Згідно умов п. 2.2. Договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. ПДВ розраховується відповідно до вимог чинного законодавства.

Як визначено п. 1.3. Додаткового договору № 1 від 05.01.2018, орендар зобов`язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності, що кореспондує п. 2.4. першочергової редакції Договору.

Відповідно до п. 2.2. Договору в редакції Додаткового договору № 2 від 26.12.2018 за орендоване нерухоме майно орендар зобов`язується сплачувати орендну плату з 26.12.2018, що становить 17 629,23 грн (без урахування ПДВ та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць.

Згідно п.5.2. Договору за несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочки. Нарахування пені за прострочку виконання обов`язку припиняється через один рік з дня коли обов`язок повинен був бути виконаний.

28.02.2025 Департамент та Товариство підписали Додатковий договір про розірвання Договору оренди від 01.12.2014 № ТГО-633/14 (а.с. 28-29), згідно якого Договір вважається сторонами розірваним та таким, що припинив свою дію, з 28.02.2025.

Додатком до вказаного договору є Акт приймання-передачі нежитлового приміщення від 28.02.2025 (а.с. 30), згідно якого Товариство повернуло Департаменту об`єкт оренди. Акт підписано орендодавцем, орендарем та балансоутримувачем без зауважень.

Предметом позову є вимога про стягнення з Відповідача 966,04 грн боргу по орендній платі та 648,13 грн пені.

Здійснюючи аналіз обґрунтованості позовних вимог, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

В силу ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Суд встановив, що між орендарем та орендодавцем на підставі Договору № ТГО-633/14 від 01.12.2014 виникли правовідносини оренди комунального майна.

Як свідчать матеріали справи, дію Договору неодноразово було автоматично пролонговано на підставі ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 № 2269-XII, який був чинний на час укладення Договору.

При цьому сторонами також укладалися додаткові договори, якими термін дії Договору було продовжено.

Так, суд встановив, що Додатковим договором № 2 від 26.12.2018 термін дії Договору було продовжено до 26.11.2021.

Закон України «Про оренду державного та комунального майна» № 2269-XII, яким орендодавець та орендар керувалися при укладенні та продовженні Договору, втратив чинність 01.02.2020.

03.10.2019 прийнято Закон України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-IX. У розділі "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону передбачено, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 лютого 2020 року (за винятком окремих зазначених норм).

При цьому пунктом 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 157-IX визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 30, ст. 416 із наступними змінами) з дня введення в дію цього Закону.

Закон № 157-IX опублікований в офіційному друкованому виданні "Голос України" 26.12.2019, набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, отже, з цієї дати підлягають застосуванню його норми (за винятком норм, наведених у розділі "Прикінцеві та перехідні положення").

При цьому за загальним правилом, якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті (частина 1 статті 5 ЦК України).

Відповідно до пункту 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 157-IX договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини 2 статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Суд зазначає, що порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом № 2269-XII (втратив чинність з 01.02.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) у силу вимог абзацу 3 пункту 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 157-IX має застосовуватися порядок продовження, визначений Законом № 157-IX.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20.

Отже, на момент закінчення терміну дії Договору (26.11.2021) вже діяв Закон № 157-IX, який набрав чинності з 01.02.2020, тому правовідносини щодо продовження строку дії Договору оренди регулював Закон України від 03.10.2019 № 157-IX "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до частин 1-3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною 2 цієї статті.

Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною 1 статті 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною 2 статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами 11 та 12 частини 2 статті 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.

Договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Слід зазначити, що відповідач у визначений Законом строк не звертався до позивача із заявою про продовження Договору, доказів протилежного матеріали справи не містять, з огляду на що Договір є припиненим 26.11.2021 у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (ч. 4 ст. 291 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його укладено.

Пунктом 7.11. Договору передбачено припинення його дії внаслідок, зокрема закінчення строку, на який його було укладено.

Отже, у зв`язку з тим, що дію Договору було припинено 26.11.2021, оскільки строк дії Договору закінчився та не був продовжений згідно положень Закону № 157-IX, суд розцінює Додатковий договір, який сторони підписали 28.02.2025, таким, що не має юридичної сили, оскільки він був підписаний сторонами поза межами строку дії Договору.

Разом з тим, суд зазначає, що пунктом 4.6. Договору сторони узгодили, що у випадку припинення дії цього Договору у зв`язку із закінченням строку чи дострокового розірвання Договору, орендар сплачує орендну плату по день підписання акта приймання-передачі приміщень.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено принцип свободи договору, зміст якого полягає у тому, що сторони відповідно до статті 6 цього Кодексу є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, сторони Договору узгодили, що Відповідач сплачуватиме орендну плату по день підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцю.

Суд встановив, що відповідний акт наявний у матеріалах справи та був підписаний сторонами 28.02.2025 (а.с. 30).

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Відповідно до ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ч.1 ст. 19 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно до ст. 193 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з п. 2.1. Договору орендна плата визначається на підставі ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 04.10.95 з наступними змінами та доповненнями, рішень Одеської міської ради і виконкому Одеської міської ради.

Пунктом 2.2. Договору в редакції Додаткового договору № 1 від 05.01.2018 визначено, що з 01.01.2018 орендар перераховує орендну плату у встановленому даним договором розмірі, з урахуванням індексу інфляції та ПДВ, на рахунки орендодавця та балансоутримувача. Розподіл щомісячної суми орендної плати та перерахування її на рахунок балансоутримувача та орендодавця проводиться орендарем у порядку, визначеному рішенням Одеської міської ради про бюджет міста Одеси на відповідний бюджетний рік.

Позивач надав до матеріалів справи відповідні рішення Одеської міської ради про бюджет міста Одеси на 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 та 2025 роки, якими визначено порядок розподілу орендної плати між орендодавцем та балансоутримувачем (а.с. 31-62). Вказаними рішеннями визначено, що 95% орендної плати орендар має перераховувати балансоутримувачу, а решту 5% - орендодавцю.

Згідно умов п. 2.2. Договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. ПДВ розраховується відповідно до вимог чинного законодавства.

Як визначено п. 1.3. Додаткового договору № 1 від 05.01.2018, орендар зобов`язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності, що кореспондує п. 2.4. першочергової редакції Договору.

Відповідно до п. 2.2. Договору в редакції Додаткового договору № 2 від 26.12.2018 за орендоване нерухоме майно орендар зобов`язується сплачувати орендну плату з 26.12.2018, що становить 17 629,23 грн (без урахування ПДВ та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць.

За таких обставин, у зв`язку з тим, що сторонами було погоджено сплату орендарем орендної плати по день підписання акта приймання передачі, навіть у випадку закінчення строку дії Договору, суд вважає цілком обґрунтованими та такими, що відповідають умовам Договору, позовні вимоги про стягнення з Відповідача заборгованості по орендній платі у загальному розмірі 966,04 грн (0,01 грн за листопад 2024 р.; 0,01 грн за грудень 2024 р.; 966,02 грн за лютий 2025 р.). Відтак, позов в цій частині підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За приписами ст. 230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання штрафні (господарські) санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно п.5.2. Договору за несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочки. Нарахування пені за прострочку виконання обов`язку припиняється через один рік з дня коли обов`язок повинен був бути виконаний.

За таких обставин, враховуючи несвоєчасне внесення Відповідачем орендної плати, позивач цілком правомірно нарахував та заявив до стягнення пеню.

Перевіривши запропонований позивачем розрахунок 648,13 грн пені, суд вважає його правильним, обґрунтованим та таким, що відповідає приписам законодавства та умовам Договору, у зв`язку з чим позовні вимоги у відповідній частині підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідним, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 у справі №915/646/18.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Стаття 129 ГПК України передбачає покладання судових витрат на Відповідача у разі задоволення позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, Одеська обл., м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 1; код ЄДРПОУ 26302595) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Незалежна телекомпанія НОРМА-ТВ» (65086, Одеська обл., м. Одеса, вул. Владислава Бувалкіна, буд. 71; код ЄДРПОУ 20946311) про стягнення 1 614,17 грн задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Незалежна телекомпанія НОРМА-ТВ» (65086, Одеська обл., м. Одеса, вул. Владислава Бувалкіна, буд. 71; код ЄДРПОУ 20946311) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, Одеська обл., м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 1; код ЄДРПОУ 26302595) 966,04 грн основного боргу, 648,13 грн пені, 3 028,00 грн витрат зі сплати судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 23 липня 2025 р. Повне рішення складено та підписано 28 липня 2025 р.

Суддя Р.В. Волков