Ухвала від 28.07.2025 по справі 465/6292/25

465/6292/25

2/465/3567/25

У Х В А Л А

про передачу справи за підсудністю

28.07.2025 м. Львів

Суддя Франківського районного суду м. Львова Баран О.І., розглянувши питання про відкриття провадження у справі:

позивач: Львівська міська рада (код ЄДРПОУ: 04055896, електронна пошта: dm_lmr@ukr.net, місцезнаходження: 79006, м.Львів, площа Ринок, 1, зареєстрований електронний кабінет у підсистемі ЄСІТС),

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ),

предмет позову: стягнення заборгованості за договором,

в с т а н о в и в:

23 липня 2025 року (вх. № 22911/25) Львівська міська рада, звернулась до Франківського районного суду м. Львова із позовом до ОСОБА_1 , у якому просить стягнути з відповідача заборгованість за договором №21650 від 01.11.2024 про відшкодування втрат від недоотримання коштів Львівської міською радою за фактичне землекористування земельною ділянкою комунальної власності в розмірі 227 233,70 грн, а також 16 130,50 грн інфляційних збільшень, 3 397,64 грн 3% річних.

Ознайомившись з матеріалами справи, суддя дійшов висновку, що справа не підсудна Франківського районному суду м. Львова, виходячи з таких мотивів.

Скеровуючи позовну заяву до Франківського районного суду м. Львова, позивач керувався приписами Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України), відповідно до яких позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом, тобто ч. 1 ст. 27 ЦПК України.

При цьому позивач вказав місце проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до ч. 8 ст. 187 ЦПК України, з метою визначення підсудності отримано дані Єдиного державного демографічного реєстру.

Із відповіді № 1605413 від 25.07.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру вбачається, що відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проте указана адреса відноситься до Галицького району м. Львова.

Крім цього, предметом спору є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором від 01.11.2024 №21650, укладеним щодо користування нерухомим майном - земельною ділянкою, кадастровий номер 4610137500:11:007:0028, площею 0,5219 га, розташованою за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини першої статті 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Нерухоме майно є особливим об`єктом права власності, оскільки наділене специфічними рисами - сталий зв`язок із землею, особлива цінність, неможливість переміщення без знецінення та зміни її призначення. Майнове право на об`єкт нерухомості є складовою частиною такого майна, як об`єкта цивільних прав.

Із пунктів 41, 42 роз`яснень, які містяться в Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» випливає, що перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2020 у справі №910/10647/18 дійшла висновку, що у частині третій статті 16 Господарського процесуального кодексу України в попередній редакції йшлося про виключну підсудність господарським судам справ у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном.

Натомість у частині третій статті 30 Господарського процесуального кодексу України в чинній редакції йдеться про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, тобто, перелік спорів цієї категорії розширено.

Правові висновки щодо застосування положень цивільного та господарського процесуального законодавства України про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20).

З аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю випливає її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.

Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

Подібні правові висновки щодо застосування правила виключної підсудності спорів з приводу нерухомого майна викладено у постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 910/6644/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18.

У постанові Верховного Суду від 25.02.2018 у справі № 201/12876/17 (провадження № 61-35697св18) зазначено, що «правила виключної підсудності поширюються також на спори щодо майнових прав на незавершені будівництвом об`єкти нерухомості, об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення».

У постанові від 20.03.2024 у справі № 523/14831/21 Верховний Суд погодився із висновками суду апеляційної інстанції про те, що спір у цій справі (про визнання додаткової угоди до пайового договору (про пайову участь у будівництві) недійсною з моменту укладення та стягнення заборгованості зі сплати пайових внесків за договором) виник з приводу нерухомого майна, оскільки позовні вимоги мають явний, очевидний правовий зв`язок із нерухомим майном.

У постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 638/1988/17 (провадження № 61-30812св18) зазначено, що «правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно».

Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 10.04.2019 (справа №638/1988/17, провадження №61-30812св18), позов про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання нерухомого майна має пред`являтися за місцем знаходження цього майна, за правилами виключної підсудності, оскільки предметом позову є зобов`язання, які випливають з надання послуг централізованого постачання холодної води та водовідведення, які надаються за місцем знаходження нерухомого майна.

У постанові від 10.04.2019 року у справі № 638/1988/17 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, предметом позову у якій були зобов`язання, які випливають з надання послуг централізованого постачання холодної води та водовідведення, виходячи із того, що такі послуги надаються за місцем знаходження нерухомого майна, зробив висновок про те, що «правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18, у справі щодо майнового права на створений об`єкт (картоплесховища), якому присвоєно поштову адресу та зареєстровано в державних органах готовність до експлуатації та право власності, переміщення цього об`єкта є неможливим без знецінення та зміни його призначення, якому притаманні усі ознаки нерухомого майна, також у п. 7.39 постанови дійшла висновку що спір щодо майнових прав на вказане майно мав би розглядатись у відповідності до вимог частини третьої статті 30 ГПК України.

У п. 7.25 - 7.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18 у спорі щодо стягнення заборгованості з орендної плати зазначено:

«7.25. Велика Палата Верховного Суду вважає, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

7.26. Тому до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми частини третьої статті 30 ГПК України.

7.27. Оскільки правила виключної підсудності поширюються на спір щодо стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за користування нерухомим майном, розташованим у місті Києві, то спір у цій справі, переданий на розгляд до Господарського суду Київської області, вирішувався з порушенням положень частини третьої статті 30 ГПК України.».

З урахуванням наведеного, беручи до уваги те, що земельна ділянка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , що територіально відноситься до Шевченківського району м. Львова. а предметом спору є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором укладеним щодо указаного нерухомого майна, то спір у цій справі виник з приводу нерухомого майна, оскільки позовні вимоги мають явний, очевидний правовий зв`язок із нерухомим майном.

Тож, підсудність цього спору повинна визначатися за правилами, встановленими статтею 30 ЦПК України, якою регулюються правила виключної підсудності.

Відповідно до ч. 1 ст. 378 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).

Стаття 32 ЦПК України передбачає, що спори між судами про підсудність не допускаються.

Приймаючи до уваги вищезазначене, суддя дійшов висновку про передачу справи за виключною до Шевченківського районного суду міста Львова.

На підставі викладеного та керуючись ст. 30, 31, 258-261, 353, 354 ЦПК України, суддя,

п о с т а н о в и в:

Позовну заяву Львівської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості передати на розгляд до Шевченківського районного суду міста Львова (79007, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 12).

Копію ухвали невідкладно направити позивачу - для відома.

Передачу справи на розгляд вказаного суду за встановленою підсудністю здійснити не пізніше п`яти днів після закінчення строку на оскарження даної ухвали, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення (ч. 3 ст. 31 ЦПК України).

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Баран О.І.