Рішення від 28.07.2025 по справі 523/3718/20

Справа № 523/3718/20

Провадження №2/523/1518/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" липня 2025 р. м.Одеса

Пересипський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Мурманової І.М.

за участю секретаря судового засідання Сошенко К.Г.

представника позивача ТОВ Одеський ордена «Знак Пошани» завод продовольчого машинобудування підприємство з колективною власністю завод «Продмаш» - адвоката Попроцького Д.М.

представника позивача ТОВ «Темп плюс сервіс» - Зубова С.Г.

представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Хайнака В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в залі суду № 6 цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Заводу Продмаш» Товариства з обмеженою відповідальністю «Темп плюс сервіс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Департаменту міського господарства Одеської міської ради, Комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла», КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради про відновлення порушеного права Заводу «Продмаш» шляхом витребування майна від останнього набувача ОСОБА_1 ; визнання недійсним договору купівлі-продажу № 97-1013 від 17.12.1997 року, який укладений на Одеській універсальній біржі «Вітязь»; скасування реєстрації права власності останнього набувача ОСОБА_1 , на квартиру АДРЕСА_1 ; визнання протиправними дії КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради при реєстрації свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 05.07.1995 року, зареєстрованого Одеським МБТІ 06.07.1995 року за реєстровим номером запису № 459 стор24кн86пр. на квартиру АДРЕСА_1 , яке видано на підставі розпорядження Управління житлово-комунального господарства виконкому ОМР народних депутатів № 59702 від 05.07.1995 року, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Завод Продмаш» та ТОВ «Темп плюс сервіс» звернулись до Пересипського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Департаменту міського господарства Одеської міської ради, Комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла», КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради про відновлення порушеного права Заводу «Продмаш» шляхом витребування майна від останнього набувача ОСОБА_1 ; визнання недійсним договору купівлі-продажу № 97-1013 від 17.12.1997 року, який укладений на Одеській універсальній біржі «Вітязь»; скасування реєстрації права власності останнього набувача ОСОБА_1 , на квартиру АДРЕСА_1 ; визнання протиправними дії КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради при реєстрації свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 05.07.1995 року, зареєстрованого Одеським МБТІ 06.07.1995 року за реєстровим номером запису № 459 стор24кн86пр. на квартиру АДРЕСА_1 , яке видано на підставі розпорядження Управління житлово-комунального господарства виконкому ОМР народних депутатів № 59702 від 05.07.1995 року.

В обґрунтування позову позивачі зазначили, що відповідно до договору купівлі-продажу № 97-1013 від 17.12.1997 року, укладеного на Одеській універсальній біржі «Вітязь» ОСОБА_2 , що діяла від свого імені та від імені ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , продала, а ОСОБА_1 купила квартиру АДРЕСА_2 . Так, позивачі зазначають, що право власності ОСОБА_1 , на зазначену вище квартиру є незаконним та підлягає скасуванню. На підтвердження викладеного, позивачі зазначають, що житловий будинок АДРЕСА_3 станом на 1987 рік перебував у державній власності та знаходився в оперативному управлінні заводу «Продмаш» та 27.07.1990 року завод «Продмаш» придбав у власність зазначений будинок, що підтверджується Державним актом викупу майна та в подальшому згідно акту приймання передачі від 01.10.2014 року Одеський ордена знак «Пошщани» завод продовольчого машинобудування передало, а ТОВ «Тем плюс Сервіс» прийняло до статутного капіталу Товариства домоволодіння в цілому, з господарськими будівлями та спорудами, У зв`язку з викладеним, позивачі звернулись до суду з даним позовом.

Після надходження та реєстрації зазначеної позовної заяви, суддю визначено автоматизованою системою документообігу суду, відповідно до вимог ст.ст. 14, 33 ЦПК України.

Ухвалою Суворовського (Пересипського) районного суду м. Одеси від 17 березня 2020 року позовну заяву Одеського ордену «Знак Пошани» заводу продовольчого машинобудування підприємства з колективною відповідальністю завод «Продмаш» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Темп плюс сервіс» було залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам ст. 177 ЦПК України.

Заявою від 03 липня 2020 року вх. № 16727 позивачі усунули недоліки визначені ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 17 березня 2020 року.

Ухвалою суду від 08 липня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження, сторонам направлено копію позову, відповідачам роз`яснено про право на подання відзиву на позовну заяву (а.с.71 том №1).

В подальшому, ухвалою суду від 10.12.2020 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів, витребувано від КП «Бюро технічної інвентаризації» ОМР належним чином засвідчену копію матеріалів інвентаризаційної справи щодо квартири АДРЕСА_1 (а.с.194 том №1).

Також, ухвалою суду від 10.12.2020 року доручено компетентному суду Російської Федерації вручити відповідачам копію позовної заяви з доданими до неї документами та опитати відповідачів з питань: чи визнають відповідачі вказаний позов, якщо ні, то з яких підстав? Чи бажають відповідачі особисто приймати участь в судовому засіданні?

Зупинено провадження у даній справі до надходження відповіді від іноземного суду на судове доручення про надання правової допомоги (а.с.96 том №1).

Ухвалою суду від 07.07.2021р. поновлено провадження у справі (а.с.118 том №1).

На виконання ухвали про витребування доказів, на адресу суду 19.01.2022 року з КП «Бюро технічної інвентаризації» ОМР надійшла копія інвентаризаційної справи (а.с.214-219 том №1).

В подальшому ухвалою суду від 14 березня 2023 р. прийнято до провадження заяву представників позивача про зміну предмету позову (а.с.80-81 том №2).

Не погоджуючись з позовними вимогами 18.04.2023 р. (вх. 10333) представник відповідача КП «Бюро технічної інвентаризації» ОМР подав відзив на позовну заяву, згідно якого представник зазначив, що позовні вимоги не визнає. В обґрунтування позиції представник зазначив, що заявлені позовні вимоги щодо визнання дій КП «Бюро технічної інвентаризації» ОМР протиправними в частині реєстрації свідоцтва про право власності на житло від 05.07.1995 року № 16-2302 задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено, якими саме діями відповідач порушив право позивача. Державна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 була проведена відповідно до Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майно в редакції чинній на момент виниклих правовідносин. Крім іншого, представник відповідача зазначив, що позивачі у позові не вказують, які саме положення Інструкції були порушені ОМБТІ та РОН під час здійснення спірної реєстрації квартири (а.с.83-86 том №2). До відзиву на позовну заяву представник відповідач надав розпорядження, копію статуту та докази про направлення відзиву іншим учасникам провадження.

Не погоджуючись з відзивом на позов, 24.05.2023 року (вх. № 4242) представники позивачів подали відповідь на відзив, згідно якого зазначили, що дії відповідача щодо реєстрації права власності на квартиру проведені з порушенням норм законодавства. Представники зазначають, що за позивачем первинна реєстрація права власності була проведена з 20.05.1991 року та станом на 1995 рік не було змін у правовому стані як домоволодіння, так і житлового будинку АДРЕСА_3 , а також квартири АДРЕСА_1 . Представники зазначають, що письмова заява Заводу про відмову від права власності відсутня, а відтак відбулась подвійна реєстрація права власності (а.с.94-100 том №2). До відповіді на відзив представниками надано копії документів на підтвердження викладених обставин (а.с.106-117 том №2).

В подальшому, ухвалою суду від 15.08.2023 року задоволено клопотання представників позивача про витребування доказів, витребувано від Витребувати від КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради: - засвідчені копії правовстановлюючих документів щодо набуття/припинення (переходу) права власності на квартиру АДРЕСА_1 та в цілому будинку АДРЕСА_3 , що зареєстровані за Заводом запис № 1655 в книзі 12 м/с сторінка №58; - засвідчений копії правовстановлюючих документів та інших підтверджуючих документів (у разі наявності) щодо набуття права власності Одеською міською радою на квартиру АДРЕСА_1 та/або на будинок АДРЕСА_3 в цілому Витребувано від Одеського ордена «Знак Пошани» заводу продовольчого машинобудування підприємства з колективною відповідальністю завод «Продмаш» - перелік, акт опису майна, яке було предметом купівлі-продажу про викуп майна державного підприємства 27.07.1990 року (а.с.171 том №2).

На адресу суду 04.09.2023 року (вх. № 6859) надійшла заява представника позивача ОСОБА_7 про приєднання до матеріалів справи доказів (а.с.175-187 том №2).

В подальшому, ухвалою суду від 04.10.2023 року залишено без задоволення клопотання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Хайнака В.Д. про витребування доказів (а.с.273 том №2).

В подальшому, на адресу суду 23.10.2023 року (вх. № 30610) надійшло клопотання представника позивача адвоката Попроцького Д.П. про приєднання до матеріалів справи копій документів, а саме: відповіді КП «БТІ» ОМР № 29078 від 04.10.2023 року на ухвалу суду від 15.08.2023 р. та відповіді КП «БТІ» ОМР на адвокатський запит від 10.10.2023 року (в.с.1-15, том №3).

Також 27.11.2023 року (вх. № 35107) через систему «Електронний суд» на адресу суду надійшло клопотання представника позивача про приєднання до матеріалів справи доказів, а саме: копію постанови Верховного Суду від 21.09.2023р. копію витягу з реєстру право власності, копію відповіді КП «БТІ» ОМР на адвокатський запит від 10.10.2023 року, копію адвокатського запиту (а.с.34-55 том №3). До клопотання надані докази про направлення іншим учасникам процесу.

Ухвалою суду від 28 листопада 2023 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.94-95 том № 3).

На адресу суду через систему «Електронний суд» 08.04.2025 року (вх. № 11959) надійшло клопотання за підписом позивача ТОВ Одеський ордена «Знак Пошани» завод продовольчого машинобудування підприємство з колективною власністю завод «Продмаш» - Попроцького Д.М. про приєднання постанови та письмові пояснення у справі.

Згідно пояснень представник зазначив, що реєстрація в Одеському міжміському бюро технічної інвентаризації (ОМБТІ) домоволодіння в цілому, а саме: 27 квартир, зі спорудами та гаражами відбулася у 20.05.1991 року за Заводом «Продмаш» на підставі Рішення Виконкому Суворовської районної ради народних депутатів виданного 19.04.1991 року, за № 234, зареєстрованого в ОМБТІ за реєстраційним номером: Запису 1655 в книзі 12 м/с на сторінці 58, вважаємо необхідним звернути увагу суду, на триваючий характер правопорушення та наявність його в момент подання позову, що підтверджується належним чином посвідченими доказами отриманими від Одеського бюро технічої інвентаризації Одеської міської ради.

Копією рішення Виконавчого комітету Суворовської райради народних депутатів від 19.04.1991 року №234 «Про правову реєстрацію будинків заводу Продмаш» з копіями нотаріально засвідчених записів реєстраційних номерів договорів купівлі продажу квартир, проданих Одеським ордена «Знак пошани» заводу продовольчого машинобудування підприємства з колективною власністю заводу «Продмаш» на підставі рішення Виконавчого комітету Суворовської райради народних депутатів від 19.04.1991 року №234 «Про правову реєстрацію будинків заводу Продмаш» за період з 2001 по 2009 роки, на 7 ми аркушах; -копією супровідного листа від 27.03.2019 року №503898.72.19 КП «БТІ» ОМР адвокату Заводу «Продмаш» Цуркан Ю.В. з додатками з інвентаризаційної справи:

План схематичний земельної ділянки в АДРЕСА_3 та об`єктами розташованими на ній, складений 10.01.1978 року; План поетажний будівлі літери «А» в м. Одесі по дорозі Котовського 168 перший поверх; План поетажний будівлі літери «А» в м. Одесі по дорозі Котовського 168 другий та третій поверх; Журнал обмірів та підрахунок площ 27 (двадцяти семи) квартир, нежитлових приміщень, гаражів та споруд, в тому числі квартири АДРЕСА_4 (додаток 1 до відповіді на відзив на 14 арк.); -копією відповіді № 3066-11/533 від 18.04.2013 року В.о. директора КП «ОГБТІ та РОН» Гніздовської Н.Н. директору заводу продовольчого машинобудування підприємства з колективною власністю заводу «Продмаш» ОСОБА_8 , що станом на 31.12.2012 року в КП «ОМБІ та РОН» зареєстроване домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 на підставі рішення Виконавчого комітету Суворовської райради народних депутатів №234 від 19.04.1991 року;

копією відповіді КП «БТІ ОМР» № 506940.72.19 від 21.06.2019 р. на адвокатський запит про дату 20.05.1991 року реєстрації 27 квартирного житлового будинку АДРЕСА_3 за власником Заводом «Продмаш»; -копією дублікату реєстраційного посвідчення від 26.02.2003 року на домоволодіння АДРЕСА_3 ; - копією довідки КП «БТІ» ОМР за № 3845/03.01-12 від 17.10.2023 року на адвокатський запит представника ТОВ « Завод Продмаш» № 4-10/2023 від 08.10.2023 року; а також інформаційними довідками з ЄДРРП : - від 23.02.2017 року за № 81124868; - від 05.03.2020 року за №203177040; - від 01.12.2020 року за №234986488; - від 07.11.2023 року за № 353362977, про право власності Заводу «Продмаш» на домоволодіння № НОМЕР_2 в цілому по Миколаївській дорозі в м. Одеса.

Негаторним є позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння. Однією з умов негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Представник позивача зазначає, що у відзиві на позовну заяву відповідач КП «БТІ» ОМР послався на пункт 16 з додатку 1 вказанної Інструкції (пункт 7 розділ II), та зазначив, що підставою для реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 правовстановлюючим документом було свідоцтво про право власності на будинки (домоволодіння), яке видавалося виконкомами місцевих Рад депутатів трудящих або органами комунального господарства на підставі рішень виконкомів.

Однак, представник вказує, що подані документи не відповідали вимогам законодавства, так як заявлене право 20.05.1991 року вже було зареєстроване в ОМБТІ за Заводом « Продмаш» на праві власності домоволодіння в цілому № 168, ОМБТІ порушив підпункт б) Пункту 21 розділу IV Інструкції, так як за результатом розгляду поданих документів - свідоцтва про право власності на житло на квартиру АДРЕСА_1 , не з`ясував чи виникло у ОМР з будь яких підстав право на спірне майно та зареєстровано воно за ОМР згідно діючого законодавства, не перевірив на відповідність Інструкції порядок переходу до громадян права власності та правильність оформлення документів за відсутності зареєстрованих прав у ОМР.

За відсутності правовстановлюючих документів, які б свідчили про перехід права власності на будинок або домоволодіння від Заводу до ОМР, а в подальшому до третіх осіб, відсутні реєстраційні написи за встановленою формою Інструкції (додаток N 4) про право власності на жилий будинок (домоволодіння) в цілому або в частині за ОМР, а в подальшому і треті особи не внесені в журнал-алфавіт (картотеку) в загальному порядку, так як домоволодіння в цілому вже було зареєстровано в ОМБТІ за Заводом, ( п. 33, 34 розділу VI Інструкції). Тобто посадові особи ОМБТІ, внесли в реєстрову книгу 12 м/с на сторінці 58 за реєстровим номером Запису: 1655, єдиного власника - Завод « Продмаш» на домоволодіння в цілому по АДРЕСА_3 ; документом яким підтверджено право володіння зазначено рішення Виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів № 234 від 19.04.1991 року.

Також станом на 06.07.1995 рік реєстраційних записів у реєстровій книзі стосовно будь яких часток інших власників чи співвласників або співволодільців домоволодіння АДРЕСА_3 , - не було, можна зробити висновок, що реєстрація за третіми особами є подвійною, а не припинене право заводу свідчить про триваючисть порушення державою та третіми особами прав заводу.

Всі належні докази, які наявні в матеріалах справи, свідчать про те, що згідно з п. 31, 32, 33, 34 розділу VI Інструкції, після проведення первинної реєстрації права власності за реєстровим номером Запису 1655 в книзі 12 м/с на сторінці 58, за Заводом «Продмаш» домоволодіння в цілому АДРЕСА_3 , з 20.05.1991 року, станом на 1995 рік і до тепер не було змін в правовому стані як домоволодіння, так і житлового будинку АДРЕСА_3 , а також квартири АДРЕСА_1 , як його частини. Оскільки не має і письмової заяви Заводу про відмову від права власності на квартиру АДРЕСА_1 , та відсутність відповідного запису у реєстраційній справі, вважаємо очевидним факт протиправних дій ОМБТІ при реєстрації спірного майна за третіми особами безпосередньо від ОМР на користь третіх осіб за відсутності зареєстрованих прав власності на спірне майно за ОМР.

Щодо доводів представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Хайнака В.Д. представник позивача зазначив, що правова позиція відповідача ґрунтується на тому, що рішенням виконкому Суворовської районної ради народних депутатів ОМР від 19.04.1991 року № 234 «Про праву реєстрацію» в ОМБТІ будинків заводу «Продмаш» було скасовано рішенням Суворовської районної ради народних депутатів ОМР № 49 від 22.01.1993 року «Про скасування рішення виконкому № 234 від 19.04.1991 року «Про правову реєстрацію в ОМБТІ будинків заводу «Продмаш» і перереєстрацію будівлі за СПТУ -8», що нібито припинило право заводу на майно.

Представник зазначає, що остаточне рішення Верховного Суду (справа 523/14234/20), яким встановлений юридичний факт, що скасування рішення № 234 від 19.04.1991 року на підставі рішення № 49 від 22.01.1993 року не було, у своїх клопотаннях відповідач зазначає, що правову реєстрацію домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 , за Заводом було скасовано Рішенням виконкому № 49 від 22.01.1993 року, на підтвердження чого посилається на рішення Господарського суду Одеської області по справі № 916/1107/19 від 27.11.2019 року, відповідно до якого Заводу «Продмаш» було відмовлено у задоволенні позову про скасування Рішення виконкому № 49 від 22.01.1993 року.

Представник зазначає, що в даному випадку відмова у задоволенні позову по справі № 916/1107/19, як зазначено Верховним Судом у справі 523/14234/20, ґрунтується на незаконності п.1 рішення виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів №49 від 22.01.1993, та пропуску позовної давності, що само по собі і є встановленою обставиною про законність володіння Заводом будинку за адресою: АДРЕСА_3 .

Більш того позов заводу по справі № 916/1107/19 був обґрунтований невизнанням в 2019 році органом місцевого самоврядування права власності позивача на будівлю за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 168 , яке було висловлено в якості правової позиції у справі №522/22156/18.

Ще одним підтвердженням факту чинності рішення виконкому №234 у переглядаємій справі є завірена належним чином довідка КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради за № 3845/03.01-12 від 17.10.2023 року на адвокатський запит представника ТОВ « Завод Продмаш» № 4-10/2023 від 08.10.2023 року. Виконання п.1 рішення виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів №49 від 22.01.1993, в якому зазначено "рішення виконкому №234 від 19.04.1991 року "Про правову реєстрацію в ОМБТІ будинків заводу "Продмаш" - скасувати" - Одеським міжміським бюро технічної інветаризації не було реалізованим, про що також свідчить витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно та їх обтяжень, номер інформаційної довідки № 353362977 від 07.11.2023 року. Ці обставини, однозначно підтверджують, що право Заводу «Продмаш» на квартиру АДРЕСА_1 , - не припинялося.

Щодо відповіді фонду Державного майна України від 09.01.2024 року, про яку заявляв представник відповідача у судовому засіданні стосовно відсутності в архівному фонді документів орендного підприємства Одеського заводу «Продмаш», то слід зазначити, що тому є об`єктивні хронологічні пояснення.

Так як завод викупив орендоване майно в 1990 році, а Фонд державного майна Української РСР створено в 1991 році Постановою Кабінету Міністрів Української РСР № 158 від 19 серпня 1991 року для здійснення державної політики в сфері приватизації державного майна, це ще раз доводить, що майно заводу не є державним, що також підтверджено належним чином завіреною копією відповіді від 06.10.2017 року №11-09-0485 Начальника регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області представнику Одеського ордена «Знак пошани» заводу продовольчого машинобудування підприємства з колективною власністю заводу «Продмаш».

З урахуванням викладеного представник позивача просить: поновити строки та приєднати додаткові докази до матеріалів справи 523/3718/20; критично поставитись до заяв представника ОСОБА_1 адвоката Хайнак В. Д., висловлених у його клопотаннях; врахувати письмові пояснення ТОВ «Одеський ордена «Знак пошани» завод продовольчого машинобудування» (а.с.110-133 том № 3).

В подальшому, 13.06.2024 року через систему «Електронний суд» на адресу суду надійшло клопотання представника позивача про приєднання до матеріалів справи Постанови ВС у справі № 522/22156/18 (а.с.175-212 том №3).

В подальшому, 29.01.2025 року (вх. № 2974) на адресу суду надійшли письмові пояснення за підписом представника позивача. Згідно яких представник висловив думку щодо заявлених позовних вимог та конкретизував підстави звернення до суду (а.с.2-22 том №4).

Також, 03.02.2025 року (вх. № 3595) надійшла заява за підписом представника відповідача адвоката Хайнака В.Д. щодо письмових пояснень представника позивача.

Згідно яких (щодо спірної квартири) представник зазначив наступне: стосовно приватизації квартири. Завод «Продмаш», рішення №49 станом на 1995 рік не оскаржив та визнав його. Так як будинок за адресою АДРЕСА_3 є державною власністю, та згідно ст.17 положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992 N 56 підлягає передачі до комунальної власності відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів а саме до Одеської міської ради.

Станом на 1995 р. заводом «Продмаш» були виконані норми постанови Кабінету міністрів України за №572 від 08.10.1992 р. згідно якої «сприяти задоволенню потреб громадян в здійсненні приватизації державного житлового фонду і вживати заходів до посадових осіб які створюють перешкоди на шляху проведення приватизації вказаного житла» про що свідчить дозвіл на приватизацію державної квартири розташованої за адресою АДРЕСА_4 гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , що підтверджується, заявою до керівника органу приватизації посвідчену посадовими особами заводу «Продмаш».

Оригінал даної заяви знаходяться в комунальному підприємстві міське агентство з приватизації житла. Вище зазначену заяву надано особисто позивачем до позовної заяви. Однак заяву до заводу «Продмаш» на якому стоїть резолюція заступника директора заводу «Продмаш» ОСОБА_9 мовою оригіналу: «Приватизацию разрешаю. 27.06.1995 г.» до суду не надано. Однак, оригінал заяви знаходиться в комунальному підприємстві міське агентство з приватизації житла.

З урахуванням викладеного представник відповідача просить:

застосувати наслідки недійсності правочину стосовно набуття права власності Одеського ордену «Знак пошани» завод продовольчого машинобудування підприємство з колективною власністю завод «Продмаш» на житловий будинок, загальною площею 1940 кв.м., частка власності 1/1 що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , відповідно до рішення виконкому Суворовської райради №234, 19.04.1991 р.

застосувати наслідки нікчемності правочину стосовно набуття права власності Одеського ордену «Знак пошани» завод продовольчого машинобудування підприємство з колективною власністю завод «Продмаш» на житловий будинок, загальною площею 1940 кв.м., частка власності 1/1 що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 на підставі Державного акту про викуп майна державного підприємства Одеським ордена «Знак Пошани» заводу продовольчого машинобудування від 27 липня 1990 р. без переліку та акту опису майна, яке було предметом купівлі-продажу майна державного підприємства 27.07.1990 року.

застосувати наслідки нікчемності дублікату Реєстраційного посвідчення на домоволодіння АДРЕСА_3 стосовно набуття права власності Одеського ордену «Знак пошани» завод продовольчого машинобудування підприємство з колективною власністю завод «Продмаш» на житловий будинок, загальною площею 1940 кв.м., частка власності 1/1 що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

застосувати наслідки нікчемності правочину стосовно Протоколу №1 загальних зборів засновників ТОВ «Темп плюс Сервіс» від 20 червня 2014 року вклад Одеського Документ сформований в системі «Електронний суд» 03.02.2025 37 ордена «Знак Пошани» заводу продовольчого машинобудування - підприємства з колективною власністю, Завод «Продмаш», до Статутного капіталу був у вигляді майна - домоволодіння (багатоквартирний житловий будинок) з будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_3 , без участі співвласників домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 закрити провадження у справі.

В рішенні зазначати, що стосується заводу «Продмаш» - чи з державною, орендною та колективною, чи праватною власністю відносяться документи, що посвідчує право власності заводу «Продмаш», на які посилається позивач (а.с.29-65 том № 4).

В подальшому, 17.03.2025 року (вх. № 9279) на адресу суду надійшло клопотання за підписом представника позивача про приєднання доказів. Згідно якого просить поновити строки на подання клопотання (а.с.76-80 том № 4).

В судовому засіданні представники позивачів ТОВ Одеський ордена «Знак Пошани» завод продовольчого машинобудування підприємство з колективною власністю завод «Продмаш» - Попроцький Д.М. та ТОВ «Темп плюс сервіс» - Зубов С.Г. позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили позов задовольнити, зазначили, що підтримують всі подані пояснення.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Хайнак В.Д. зазначив, що просить відмовити в задоволенні позову, вказав, що підтримує всі раніше подані письмові пояснення щодо спростування обставин позову.

Представник відповідача КП «БТІ» ОМР Білоус Л.П. та представник Департаменту міського агентства ОМР Смирнова Н.В. надали суду заяви про слухання справи за їх відсутності.

Відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про час та місце слухання справи повідомлялись, до суду не з`явились.

Заслухавши пояснення представників позивачів, які просили позов задовольнити в повному обсязі, представника відповідача, який просив відмовити в задоволенні позовних вимог, дослідивши матеріали справи, докази надані на підтвердження позовних вимог та їх спростування в їх сукупності, встановивши факти в відповідні їм правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до заяви про зміну предмету позовних вимог позивачі просять:

відновити порушене право Заводу «Продмаш» шляхом витребування майна від останнього набувача ОСОБА_1 ;

визнати недійсним договір купівлі-продажу № 97-1013 від 17.12.1997 року, який укладений на Одеській універсальній біржі «Вітязь»;

скасувати реєстрацію права власності останнього набувача ОСОБА_1 , на квартиру АДРЕСА_1 ;

визнати протиправними дії КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради при реєстрації свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 05.07.1995 року, зареєстрованого Одеським МБТІ 06.07.1995 року за реєстровим номером запису № 459 стор24кн86пр. на квартиру АДРЕСА_1 , яке видано на підставі розпорядження Управління житлово-комунального господарства виконкому ОМР народних депутатів № 59702 від 05.07.1995 року.

В обґрунтування позову зазначили, що відсутні докази наявності у Одеської міської ради права власності на спірне нерухоме майно, як речового права, а саме доказів державної реєстрації права власності з будь яких підстав.

Тому у даній справі, однією із підстав для задоволенні позову є відсутність в матеріалах справи доказів наявності у Одеської міської ради речового права, а саме виникнення у ОМР права власності, та допустимими доказами чого є факт державної реєстрації з 1991 року за Позивачем - Заводом такого речового права, яке не є припиненим у відповідності до закону.

Будь-яких рішень Заводу про дозвіл на приватизацію, який був би оформлений відповідно до законодавства та підписаний Директором заводу не має.

Представники позивачів зазначили, приватизація квартири АДРЕСА_1 було проведена всупереч ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду».

Спірна квартира було станом на цей час належить відповідачу ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу № 97-1013 від 17.12.1997 року укладеного на Одеській універсальній біржі «Вітязь» згідно якого ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 продали, а ОСОБА_1 , купила квартиру АДРЕСА_1 .

В договорі зазначено, що квартира належить продавцям на підставі свідоцтва про право власності від 05.07.1995 року виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів.

Представники позивачів зазначають, що з 20.05.1991 р. ніяких змін в правовому стані домоволодіння в цілому за адресою: АДРЕСА_3 , не відбулося, а також не має правовстановлюючих документів про припинення права власності за Заводом «Продмаш» на квартиру АДРЕСА_4 реєстраційний номер: Запис 1655 в книзі 12 м/с на сторінці 58, крім того відсутні будь які докази з реєстраційної справи відчуження Заводом домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 , або спірної квартири АДРЕСА_1 , на користь Одеської міської Ради народних депутатів, тому втручання у мирне володіння власника - Заводу «Продмаш» своїм майном та розпорядження цим майном Одеською міською Радою народних депутатів є протиправним та триваючим правопорушенням органами місцевого самоврядування м. Одеси та третіми особами.

У зв`язку з цим, квартира вибула з володіння власника, а відтак відповідно до ст. 387 УУ України власник має право витребувати майно від особи, яка незаконним чином заволоділа ним.

Так, матеріалами справи встановлено, що згідно Свідоцтва про право власності на житло від 05.07.1995 року виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому ОМР народних депутатів квартира АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності належить:

ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 .

Свідоцтва видане на підставі розпорядження № 59702 від 05.07.1995 року (а.с.54том №1).

Розпорядження органу приватизації від 05.07.1995 року № 59702 (а.с.55 том № 1).

Також, встановлено, що з заявою до Директора заводу Продмаш Зоріна К.А. з наданням дозволу на приватизацію квартири АДРЕСА_1 звернулась ОСОБА_4 (а.с.57). Відповідно до резолюції на заяви мовою оригіналу ОСОБА_10 .

В подальшому, відповідно до договору купівлі-продажу № 97-1013 від 17.12.1997 року встановлено, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 продали, а ОСОБА_1 , купила квартиру АДРЕСА_1 (а.с.51).

У своїх доводах та запереченням сторони у справі посилаються на Рішення виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів №234 від 19.04.1991 року «Про правову реєстрацію в ОМБТІ будинків заводу «Продмаш», яким було вирішено зареєструвати в ОМБТІ будинки: АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 ; АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_14 ; АДРЕСА_15 ; АДРЕСА_16 ; АДРЕСА_17 ; АДРЕСА_18 , 12; дорога АДРЕСА_19 .

Рішенням виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів № 49 від 22 січня 1993 року після розгляду матеріалів, наданих СПТУ-8, та на підставі постанови Одеського обласного арбітражного суду № 5/363 від 15 жовтня 1992 року, постанови Ради Міністрів УРСР від 26 травня 1965 року № 396, доручення Кабінету Міністрів України від 29 травня 1992 року № 7935/33, рішення Виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів № 234 від 19 квітня 1991 року скасовано повністю, вирішено вважати гуртожиток на АДРЕСА_18 власністю СПТУ-8 та зареєструвати в Одеському міському бюро технічної інвентаризації.

Отже, сторони у справі кожен по різному трактує дане рішення виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів № 49 від 22 січня 1993 року.

Зданого приводу суд зазначає, що рішенням Господарського Одеської області від 27.11.2019 року у справі 916/1107/19 щодо визнання незаконним та частково скасувати рішення, суд встановив наступні обставини:

«Позивач просить визнати незаконним та частково скасувати пункт 1 рішення виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів №49 від 22.01.1993 року «Про скасування рішення виконкому №234 від 19.04.1991 року «Про правову реєстрацію в ОМБТІ будинків заводу «Продмаш» і перереєстрації будівлі за СПТУ-8» в частині скасування права власності на об`єкти нерухомого майна за адресами: АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 ; АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_14 ; АДРЕСА_15 ; АДРЕСА_16 ; вул. Кап. Кузнецова, 103; вул. Паустовського, 12а, 12; дорога Котовського, 168.

Предметом доказування у даній справі є наявність підстав для визнання незаконним та скасування п.1 вказаного рішення виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів №49 від 22.01.1993 року, а також, у випадку встановлення наявності правових підстав для скасування такого рішення, встановлення правових підстав для застосування строків позовної давності до позовних вимог.

19.04.1991 року виконавчим комітетом Суворовської районної ради народних депутатів було прийнято рішення №234 «Про правову реєстрацію в ОМБТІ будинків заводу «Продмаш» (далі - рішення ВК 1991 року), яким вирішено зареєструвати в ОМБТІ будинки: проспект Добровольського, 41, АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 ; вул. Курська, 64а, АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_14 ; АДРЕСА_15 ; АДРЕСА_16 ; вул. Кап. Кузнецова, 103; вул. Паустовського, 12а, 12; дорога Котовського, 168.

Рішенням Арбітражного суду від 15.10.1992 року №5/363 у справі за позовом Одеського заводу «Продмаш» до СПТУ-8 м. Одеси про звільнення будівлі по АДРЕСА_18 , було вирішено вимогу заводу «Продмаш» про звільнення гуртожитку по АДРЕСА_18 , - відхилити; зобов`язано Одеський завод «Продмаш» звільнити будівлю по АДРЕСА_18 .

Рішенням Арбітражного суду від 15.10.1992 встановлено, що будівництво комплексу профтехучилища, в т.ч. будівлі по АДРЕСА_18 , було розпочато Одеським заводом «Продмаш», будівництво комплексу здійснювалось заводом «Продмаш» за рахунок держкапіталовкладень без залучення коштів з бюджету заводу. Відповідно до п.5 Постанови РМ УРСР від 26.04.1965 року №396 гуртожитки для профтехучилищ, побудовані за рахунок держкапвкладень, підлягають переданню на баланс Головного управління профтехосвіти при РМ УРСР, ця ж вимога відображена у дорученні Кабінету Міністрів України від 25.05.1992 №7935/337. Однак, завод ухилився від передання будівель ПТУ.

24.12.1992 Арбітражним судом Одеської області у справі №5/363 було винесено Постанову про перевірку рішення (ухвали) в порядку нагляду. Цією Постановою встановлено, що на підставі постанови Ради Міністрів України №9222 від 06.06.1964 і відповідних рішень Одеського обласного та міського виконкомів Рад народних депутатів заявник, починаючи з 1972 року, розпочав проектування та будівництво комплексу профтехучилища у м. Одесі, яке складається із 3 навчальних корпусів та 9-етажного гуртожитку по вул. Паустовського, 12.

Постановою Ради Міністрів України №396 від 25.04.1965 «Про прискорення будівництва та розширення професійно-технічних училищ в Українській РСР» встановлено, що міністерства та відомства республіки після закінчення будівництва та реконструкції ПТУ зобов`язані передавати їх на баланс Головного управління профтехосвіти при Раді Міністрів УРСР. Із наданих заводом документів вбачається, що по закінченню будівництва навчальних корпусів училища вони були передані на баланс ПТУ, а введений у 1983 році в експлуатацію гуртожиток на 6565 місць на баланс училища не передавався. Постановою рішення Арбітражного суду від 15.10.1992 залишено без змін.

22.01.1993 року рішенням виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів «Про скасування рішення виконкому №234 від 19.04.1991 року «Про правову реєстрацію в ОМБТІ будинків заводу «Продмаш» та перереєстрацію будівлі за СПТУ-8» (далі - рішення ВК 1993 року) було вирішено, зокрема: рішення виконкому №234 від 19.04.1991 р. «Про правову реєстрацію в ОМБТІ будинків заводу «Продмаш» - скасувати; вважати гуртожиток по вул. Паустовського, 12 власністю СПТУ-8; СПТУ-8 зареєструвати гуртожиток по вул. Паустовського, 12 в ОМБТІ.

У рішенні ВК 1993 року зазначено, що рішення прийнято на підставі розгляду матеріалів, наданих СПТУ-8 та на підставі постанови Одеського обласного Арбітражного суду 5/363 від 15.10.1992 р., постанови Ради Міністрів УРСР від 26.05.1965 року №396, доручення Кабінету Міністрів України від 29.05.1992 року №7935/33 та арбітражного суду рішення №5/363 від 15.10.1992 року.

Як вже зазначено вище, постановою Ради Міністрів УРСР «Про прискорення будівництва і розширення професійно-технічних училищ в Українській РСР» від 26.04.1965 року №396 (п.5) зобов`язано раднаргоспи, міністерства і відомства УРСР після закінчення будівництва та реконструкції професійно-технічних училищ передавати їх на баланс Головного управління професійно-технічної освіти при Раді Міністрів УРСР.

Відповідно до ст.124Конституції (Основного Закону) УРСР від 20.04.1978 року (яка була чинна на час прийняття оскаржуваного рішення), органами державної влади в областях, районах, містах, районах у містах, селищах і селах Української РСР є обласні, районні, міські, районні в містах, селищні, сільські Ради народних депутатів.

Ст.135Конституції УРСР встановлено, що виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів приймають рішення і видають розпорядження в межах повноважень, наданих їм законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Згідно зі ст.136Конституції УРСР виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів мають право скасовувати рішення і розпорядження виконавчих комітетів нижчестоящих Рад народних депутатів.

Статтею 49Закону України«Про місцевіРади народнихдепутатів тамісцеве ірегіональне самоврядування» (чинний на час прийняття рішення виконкому №49 від 22.01.1993) визначено, що виконавчий комітет Ради народних депутатів у межах своїх повноважень приймає рішення і видає розпорядження. Рішення виконавчого комітету приймаються більшістю від загального складу виконавчого комітету.

Акти виконавчого комітету та його органів, прийняті в межах їх повноважень, набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо не встановлено іншого строку введення цих актів у дію, доводяться до виконавців і є обов`язковими для виконання.

Відповідно до ст.19Закону України«Про місцевіРади народнихдепутатів тамісцеве ірегіональне самоврядування» (чинний на час прийняття рішення виконкому №49 від 22.01.1993) ради народних депутатів правомочні розглядати питання, віднесені законодавством України до їх відання. Так, встановлено, що виключно на пленарних засіданнях Ради народних депутатів вирішується, зокрема, питання (п.12): скасування розпоряджень голови Ради, рішень та розпоряджень виконавчого комітету, за винятком рішень і розпоряджень з питань, віднесених до повноважень виконавчого комітету щодо здійснення державних функцій.

Відповідно до ч.1 ст.32Закону України«Про місцевіРади народнихдепутатів тамісцеве ірегіональне самоврядування» (чинний на час прийняття рішення виконкому №49 від 22.01.1993) виконавчий комітет Ради народних депутатів: 1) розробляє і подає на затвердження Ради схему організації самоврядування на відповідній території, структуру, загальну чисельність апарату управління та витрат на його утримання; 2) утворює, реорганізує і ліквідує відділи, управління та інші органи виконавчого комітету в межах затвердженої Радою структури, затверджує положення про них, призначає та звільняє їх керівників; 3) утворює і затверджує комісії при виконавчому комітеті Ради, змінює їх склад, керує їх роботою; 4) скасовує акти відділів, управлінь, інших підпорядкованих йому органів, а також підприємств (об`єднань), організацій і установ, які належать до комунальної власності; 5) утворює виборчі дільниці та виборчі комісії, сприяє комісіям у здійсненні ними своїх повноважень відповідно до законодавства; 6) організує виконання рішень Ради, а також затверджених нею планів та програм економічного і соціального розвитку, бюджету.

Ч.3 ст.32Закону України«Про місцевіРади народнихдепутатів тамісцеве ірегіональне самоврядування» (чинний на час прийняття рішення виконкому №49 від 22.01.1993) встановлено, що виконавчий комітет здійснює також окремі повноваження, делеговані йому державою. При цьому, згідно з положеннями ст.42цього Закону виконавчий комітет сільської, селищної, міської Ради народних депутатів відповідно до частини третьої статті 32цього Закону здійснює повноваження, делеговані йому державою з наданим надалі переліком. Ч.2 ст. 42 передбачені додаткові повноваження виконавчого комітету міської (міста обласного підпорядкування) Ради. Цією ж статтею встановлено, що виконавчий комітет сільської, селищної, міської Ради несе відповідальність відповідно перед районною, обласною державною адміністрацією за здійснення делегованих йому державою повноважень.

Отже, рішення виконавчого комітету районної ради народних депутатів можуть бути скасовані виключно шляхом прийняття рішення на пленарних засіданнях Ради народних депутатів, з урахуванням передбачених законом виключень щодо цих правил.

Відповідно до ст.50Закону України«Про місцевіРади народнихдепутатів тамісцеве ірегіональне самоврядування» (чинний на час прийняття рішення виконкому №49 від 22.01.1993) районна в місті Рада народних депутатів (крім районних Рад міст Києва і Севастополя) є складовою частиною системи міського самоврядування.

Порядок формування, структура і форми діяльності районної в місті Ради та її органів визначаються відповідно до положень статей 17, 19-32, 44-50 цього Закону.

Районна в місті Рада та її виконавчий комітет здійснюють повноваження, делеговані їм міською Радою та її виконавчим комітетом, а також обласною державною адміністрацією в обсязі, необхідному для забезпечення колективних потреб громадян району.

Районна в місті Рада та її виконавчий комітет несуть відповідальність перед міською Радою та її виконавчим комітетом за виконання делегованих їм повноважень.

Делегування міською Радою та її виконавчим комітетом окремих повноважень районній у місті Раді та її виконавчому комітету є обов`язковим.

Районна в місті Рада затверджує бюджет та звіт про його виконання, керує переданими їй об`єктами комунальної власності.

Згідно з ч.4 ст.57Закону України«Про місцевіРади народнихдепутатів тамісцеве ірегіональне самоврядування» (чинний на час прийняття рішення виконкому №49 від 22.01.1993) органи місцевого та регіонального самоврядування мають право звертатися до суду або арбітражного суду з позовом про визнання недійсними актів державних органів, інших органів самоврядування, підприємств (об`єднань), організацій і установ, які ущемлюють їх повноваження, і до прийняття рішення судом або арбітражним судом зупиняти дію оскаржуваних актів на своїй території.

Статтею 58Закону України«Про місцевіРади народнихдепутатів тамісцеве ірегіональне самоврядування» (чинний на час прийняття рішення виконкому №49 від 22.01.1993) встановлено, що правові акти органів місцевого та регіонального самоврядування, прийняті ними з порушенням Конституції та законодавства України, можуть бути зупинені місцевою державною адміністрацією до вирішення питань про їх законність в судовому порядку.

Як вбачається із системного аналізу норм зазначеного Закону, виконавчий комітет районної ради народних депутатів не має повноважень скасовувати власні рішення, питання про скасування яких відповідно до п.12 ч.2 ст. 19 Закону віднесено до виключної компетенції пленарних засідань Рад народних депутатів.

Як вбачається із рішення Арбітражного суду 15.10.1992, предметом розгляду був спір щодо будівлі за адресою: АДРЕСА_18 .

Водночас, пунктом 1 Рішення виконкому Суворовської районної ради народних 1993 року №49 зазначено «рішення виконкому №234 від 19.04.1991 року «Про правову реєстрацію в ОМБТІ будинків заводу «Продмаш» - скасувати».

Тобто, зазначеним рішенням 1993 року виконком безпідставно та без наявності на те повноважень скасовано рішення виконкому №234 від 19.04.1991 у повному обсязі, незважаючи на те, що рішенням Арбітражного суду, на яке виконком посилався як на підставу скасування, було вирішено питання лише щодо будівлі за адресою: АДРЕСА_18 .

Щодо застосування строків позовної давності суд зазначає наступне.

У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Відповідно до ст.257ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Відповідно до ч.ч.1,5 ст.261ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21.08.2019 зі справи № 911/3681/17 аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Згідно з ч.4 ст.267ЦК України сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц

ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Згідно ж із статтею 17Закону України"Провиконання рішеньта застосуванняпрактики Європейськогосуду зправ людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) у разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не встановлює, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропуску позовної давності поважними. Як правило, це відбувається за заявою (клопотанням) позивача із наведенням відповідних доводів і поданням належних і допустимих доказів.

Таким чином, клопотання позивача про поновлення строків позовної давності не може бути прийнято до уваги…».

Рішенням суду у задоволенні позову Одеського ордену "Знак Пошани" завод продовольчого машинобудування - підприємство з колективною власністю завод "ПРОДМАШ" (Миколаївська дорога, 253, м. Одеса, 65013, код ЄДРПОУ 13884220) до Одеської міської ради (65004, м. Одеса, пл. Думська, 1, код ЄДРПОУ 26597691); Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради (65025, м. Одеса, просп. Добровольського, 106, код ЄДРПОУ 26303235) про визнання незаконним та часткове скасування пункту 1 рішення виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів №49 від 22.01.1993 року «Про скасування рішення виконкому №234 від 19.04.1991 року «Про правову реєстрацію в ОМБТІ будинків заводу «Продмаш» і перереєстрації будівлі за СПТУ-8» в частині скасування права власності на об`єкти нерухомого майна за адресами: проспект Добровольського, 41, 43, 45, 47, 49; вул. Курська, 64а, 66а, 68а, 70а, 72а; вул. 4 Лінія, 50; вул. 7 Лінія, 3; вул. Кап. Кузнецова, 103; вул. Паустовського, 12а, 12; дорога Котовського, 168, - відмовлено.

Постановою Південно-західного апеляційного Господарського суду від 27.05.2020 року - апеляційні скарги - залишено без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 27.11.2019 у справі №916/1107/19 - залишено без змін.

Постановою ВерховногоСуду від04.11.2020року ускладі колегіїсуддів Касаційногогосподарського суду (справа № 916/1107/19) - касаційну скаргу Одеського ордену "Знак Пошани" заводу продовольчого машинобудування - підприємства з колективною власністю заводу "Продмаш" - залишено без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2020 у справі Господарського суду Одеської області №916/1107/19, залишено без змін.

У постанові зазначено наступне «…4.3. Предметом позову є оскарження п.1 рішення виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів №49 від 22.01.1993, в якому зазначено "рішення виконкому №234 від 19.04.1991 року "Про правову реєстрацію в ОМБТІ будинків заводу "Продмаш" - скасувати".

При цьому згідно рішення Арбітражного суду від 15.10.1992, предметом розгляду був спір лише щодо будівлі за адресою: Паустовського 12.

Суди попередніх інстанцій розглядаючи спір у справі, що переглядається у касаційному порядку, дійшли висновку, що зазначеним рішенням 1993 року виконком безпідставно скасував рішення виконкому №234 від 19.04.1991 у повному обсязі, незважаючи на те, що рішенням Арбітражного суду, на яке виконком посилався як на підставу скасування, було вирішено питання лише щодо будівлі за адресою: Паустовського 12.

4.4. Також суди, проаналізувавши чинне на момент винесення оскарженого рішення 22.01.1993 законодавство, а саме статтю 19 Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", згідно якої виключно на пленарних засіданнях Ради народних депутатів вирішується, зокрема, питання (п.12): скасування розпоряджень голови Ради, рішень та розпоряджень виконавчого комітету, за винятком рішень і розпоряджень з питань, віднесених до повноважень виконавчого комітету щодо здійснення державних функцій, вирішили, що рішення виконавчого комітету районної ради народних депутатів могли бути скасовані виключно шляхом прийняття рішення на пленарних засіданнях Ради народних депутатів, з урахуванням передбачених законом виключень щодо цих правил. Отже, у виконкому не було повноважень скасовувати своє рішення, відтак оскаржене рішення про скасування свого рішення №234 від 19.04.1991 "Про правову реєстрацію в ОМБТІ будинків заводу "Продмаш" не відповідає вимогам законодавства.

Отже суди встановили, що права позивача було порушено, і ця обставина у суді касаційної інстанції не була оспорена».

З огляду на зазначене судом встановлено, що у задоволені позову про скасування п.1 рішення виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів №49 від 22.01.1993р було відмовлено з підстав пропуску строку на звернення суду.

Таким чином, доводи відповідача щодо відмови позивачу у скасуванні п. 1 рішення виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів №49 від 22.01.1993р є такими, що спростовані матеріалами справи.

Одеським міським бюро технічної інвентаризації і реєстрації об`єктів нерухомості 26.02.2003р. було видано дублікат реєстраційного посвідчення, яким було посвідчено, що домоволодіння АДРЕСА_3 в цілому зареєстроване за заводом «Продмаш» на підставі рішення виконкому Суворовської райради №234 від 19.04.1991р. і зареєстровано в реєстраційній книзі №1655-стор. 58-кн.12 м/с.

Вказані обставини вже були встановлені судами у справах №523/15572/16-ц та №523/16978/19 і не підлягають доказуванню в силу норми ч.4 ст.82 ЦПК України.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.03.2020р. та 01.12.2020р. будинок АДРЕСА_3 , загальною площею 1940,0кв.м. в цілому зареєстрований за заводом «Продмаш» на підставі рішення №234 від 19.04.1991р. виконавчого комітету Суворовської райради народних депутатів м. Одеси.

Позивач зазначає, що спірна квартира, станом на 1995 рік не відносилась до об`єктів приватизації, так як була власністю заводу продовольчого машинобудування та не могла бути приватизованою у відповідності до ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду».

Отже, особи, які проживали в будинку та виявили бажання мати у власності квартири, які вони займали мали набути право власності на підставі на підставі договору купівлі-продаж, а не в порядку приватизації.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради при реєстрації свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 05.07.1995 року, зареєстрованого Одеським МБТІ 06.07.1995 року за реєстровим номером запису № 459 стор24кн86пр. на квартиру АДРЕСА_1 , яке видано на підставі розпорядження Управління житлово-комунального господарства виконкому ОМР народних депутатів № 59702 від 05.07.1995 року, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до відзиву на заяву про зміну предмету позову, представник відповідача директор КП «БТІ» ОМР Швець Надія зазначила, що позовні вимоги заявлені до відповідача КП «БТІ» ОМР задоволенню не підлягають.

В обґрунтуванням позиції щодо відмови у позові зазначила, що позивачем заявлені вимоги про визнання протиправними дій КП «БТІ» ОМР при реєстрації свідоцтва про право власності на житло від 05.07.1995 року № 16-2302, зареєстрованого Одеським МБТІ 06.07.1995 року за номером № 459 на сторінці 24 у книзі 86пр на квартиру АДРЕСА_1 .

Представник зазначає, що відповідачем було здійснено реєстрацію права власності на нерухоме майно відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідач зазначає, що п.4 розділу ІІ Інструкції встановлено, що реєстрації підлягають всі будинки і домоволодіння в межах міст і селищ міського типу УРСР, що належать місцевим Радам депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також ті будинки і домоволодіння, які належать громадянам на праві особистої власності.

Представник зазначає, що позивачі посилають на норми Інструкції щодо порядку реєстрації права власності на нерухоме майно, однак не вказують, які положення Інструкції порушило ОМБТІ та РОН під час здійснення спірної реєстрації та підстави для відмови у проведення реєстрації, передбачені Інструкцією.

Також, представник зазначила, що ОМБТІ та РОН діючи у відповідності до Правил (у редакції, чинній на час здійснення державної реєстрації) здійснило 19.02.1998 року реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , при цьому така реєстрація квартири була здійснена на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Таким чином, реєстрацію права власності було здійснено відповідно вимог чинного законодавства.

З огляду на зазначену позовну вимогу суд зазначає наступне.

Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Саме такі висновки викладені у постанові ВП ВС від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19, провадження № 14- 212цс21).

Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України). (пункт 38 постанови ВП ВС, 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, провадження №12-25гс21)

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав.

(пункти 10.7-10.10 постанови ВП ВС від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, провадження № 12- 158гс19).

З огляду на зазначене суд погоджується з доводами відповідача щодо безпідставності та необґрунтованості позовних вимог до відповідача КП «БТІ» ОМР, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають залишенню без задоволення з огляду на те, дані вимоги є необґрунтованими та не ефективним способом захисту.

Щодо позовних вимог про відновлення порушеного права Заводу «Продмаш» шляхом витребування майна від останнього набувача ОСОБА_1 суд зазначає наступне.

Так, звертаючись до суду зданою позовною вимогою представники позивача зазначили, що спірна квартира вибула з володіння власника без його відома.

В позовній заяві в редакції від 13.03.2023 року (а.с.34-40 том №2) позивачі зазначили, що на підставі рішення № 234 від 19.04.1991 року завод «Продмаш» 20.05.1991 року зареєстрував своє право власності та отримав реєстраційне посвідчення на домоволодіння АДРЕСА_3 .

Позивачі зазначили, що будь-яких рішень Заводу про дозвіл на приватизацію, який був би оформлений відповідно до вимог діючого на той час Статуту Заводу та підписаний Директором не має та не могло бути, так як відповідно до п.3,12,3.13 Статуту 1993 року Одеського ордена «Знак Пошани» заводу продовольчого машинобудування «Продмаш» - тільки директор цього заводу є тією посадовою особою, яка може вчиняти юридичні дії від імені заводу та відповідно його обізнаність можливо трактувати, як встановлення факту порушення прав Заводу.

Таким чином, відсутність Рішення конференції співвласників або Ради співвласників Заводу «Продмаш» про відчуження майна заводу шляхом приватизації, та/або відсутність згоди Директора Заводу «Продмаш» на відчуження будь-кому квартири АДРЕСА_1 , як одноособово уповноваженої особи, діючого згідно Статуту колективного підприємства Заводу «Продмаш» від 1993 року, є підставою вважати, що відсутність спрямованого на відчуження майна рішення відповідного уповноваженого органу Заводу «Продмаш» означає, що власник волю на відчуження не виявляв.

Разом з цим, судом встановлено, що ОСОБА_4 зверталась до Директора заводу «Продмаш» з заявою про надання дозволу на приватизацію. Відповідно до резолюції на заяві від 07.06.1995 року (мовою оригіналу) - Приватизацию разрешаю поставлено Директором ОСОБА_11 (а.с.57 том № 1).

Дана заява подана до суду безпосередньо представниками позивачів, додатки до позову порядковий номер 37.

Отже, твердження представників щодо відсутності згоди на приватизацію житла є суперечливими, оскільки спростовуються поданою заявою.

Крім іншого, суд зазначає, що надати оцінку щодо наявності/відсутності повноважень Директора відповідно до Статуту 1993 року, на який посилається безпосередньо позивач у суду можливості не має, оскільки статуту не надано.

Таким чином, самим позивачем не спростовано факту підписання заяви (резолюції) щодо надання дозволу на приватизацію спірної квартири, яка в подальшому на підставі розпорядження органу приватизації від 05.07.1995 року № 59702 та Свідоцтва про право власності на житло була зареєстрована за ОСОБА_4 та членами її сім`ї (а.с.54-57).

Та в подальшому на підставі договору купівлі-продажу була відчужена відповідачу у справі ОСОБА_1 .

З огляду на зазначене підстав вважати, що спірна квартира вибула без згоди власника не має.

Також судом встановлено, що за актом приймання-передачі від 01 жовтня 2014 року, відповідно до якого завод «Продмаш» передав, а ТОВ «ТЕМП ПЛЮС СЕРВІС» прийняло домоволодіння в цілому, яке належить заводу «Продмаш» та зареєстровано в Одеському міському бюро технічної інвентаризації, заводом «Продмаш» перереєстрація права власності не проведена.

Згідно з даним актом передані квартири за № 11, 15, АДРЕСА_20 , АДРЕСА_21 , АДРЕСА_22 , АДРЕСА_23 , АДРЕСА_24 (332/1000) 27 тощо (а.с.34 зв.-35).

Відповідне свідчить, що позивач, ще в 2014 році під час писання акту приймання-передачі був обізнаний щодо відсутності спірної квартири під АДРЕСА_4 в даному актів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18)).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року по справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22) вказано, що: «належна позивачці 1/2 частки нерухомого майна, а саме житлового будинку та земельної ділянки, є майном, яке може бути витребувано від особи, яка заволоділа ним. Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.[...] Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, а також висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц (провадження № 61-14437св18), від 05 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц (провадження № 61-22402св18) та від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11 (провадження № 61-5464св20) про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі».

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.

Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20))

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 372/1684/14-ц).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи.

Більше того, за змістом ст.8Конвенції «Прозахист правлюдини іосновоположних свобод» (далі Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Суд зазначає, та виходить з того, що у даному випадку слід керуватись принципом пропорційності, який у розумінні практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання.

З огляду на викладені обставини, проаналізувавши ситуацію, що склалась, суд забезпечуючи належну повагу до інтересів набувача, в даному випадку - відповідача ОСОБА_1 , захищених статтею 8 Конвенції, яка набула право власності на квартири, яку спочатку приватизувала ОСОБА_4 з членами сім`ї, відповідно до встановленого на той час законодавства, потім власником цієї частки квартири стала ОСОБА_1 .

А тому, суд виходить з того, що відповідач, як добросовісний набувач не має відповідати за наслідки, що стались понад 30 років та з вини інших осіб.

Судом відхиляються та не приймаються до уваги доводи викладені у поясненнях та численних клопотаннях представника відповідача щодо відсутності у позивача права власності та відповідно права на звернення, як такі що спростовані матеріалами справи та попередніми судовими рішеннями, які набрали законної сили.

Частиною першою статті 15ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За нормами ч.1 ст.20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК).

Відповідно до статей 12, 81ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Згідно п.27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Статтею ст.263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На основі всебічно з`ясованих обставин, на які посилається позивач, як учасник справи, як на підставу заявлених вимог, перевіреними в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити в зв`язку з їх не обґрунтованістю та не доведеністю належними, достатніми та допустимими доказами.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд, зважаючи на відмову у позові, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України покладає такі на позивача.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 354-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод Продмаш» Товариства з обмеженою відповідальністю «Темп плюс сервіс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Департаменту міського господарства Одеської міської ради, Комунального підприємства «Міське агентство з приватизації житла», КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради про відновлення порушеного права Заводу «Продмаш» шляхом витребування майна від останнього набувача ОСОБА_1 ; визнання недійсним договору купівлі-продажу № 97-1013 від 17.12.1997 року, який укладений на Одеській універсальній біржі «Вітязь»; скасування реєстрації права власності останнього набувача ОСОБА_1 , на квартиру АДРЕСА_1 ; визнання протиправними дії КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради при реєстрації свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 05.07.1995 року, зареєстрованого Одеським МБТІ 06.07.1995 року за реєстровим номером запису № 459 стор24кн86пр. на квартиру АДРЕСА_1 , яке видано на підставі розпорядження Управління житлово-комунального господарства виконкому ОМР народних депутатів № 59702 від 05.07.1995 року - залишити без задоволення.

Судові витрати понесені з розглядом справи віднести за рахунок позивачів.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 28.07.2025р.

Суддя: