Рішення від 29.07.2025 по справі 570/1822/25

справа № 570/1822/25

провадження № 2/570/1266/2025

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

29 липня 2025 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Кушнір Н.В.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

представника третьої особи Козярець Т.В.,

секретаря судового засідання Полюхович М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області /м.Рівне, вул.C.Петлюри, 10/ в порядку заочного розгляду загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: служба у справах дітей Мізоцької селищної ради Рівненського /Здолбунівського/ району Рівненської області, служба у справах дітей Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області, про позбавлення батьківських прав,

у с т а н о в и в:

покликаючись на неналежне виконання своїх батьківських обов`язків, позивач у поданій до суду 22 квітня 2025 року позовній заяві просить позбавити відповідача батьківських прав відносно доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач відзив на позов не подав.

Сторони відповідно до ст.128-130 ЦПК України належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідач до суду не з`явився, повідомлявся шляхом надсилання поштових повідомлень.

Представник третьої особи служби у справах дітей Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області Софія Примич у поданій до суду 23 липня 2025 року заяві просить розглянути справу у її відсутність, прийняти рішення за наявними матеріалами.

Враховуючи, що їх з`явлення не визнане обов`язковим, достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати їх особисті пояснення з приводу спору, суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, думку сторони, вважає, що можливо розглянути справу в порядку заочного розгляду у їх відсутність.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала, не заперечує щодо винесення заочного рішення.

По суті спору показала, що відповідач самоусунувся від виховання, піклування, утримання їх спільної дитини, не цікавиться її життям та потребами протягом останніх чотирьох років. Батько, достеменно знаючи про місце проживання дитини, не шукав способів поспілкуватися та навідатися до дитини, цікавитися її життям. Також не цікавляться дитиною родичі зі сторони бувшого чоловіка.

Показала, що після одруження у 2014 році вони проживали з її батьками, чоловік став їздити на заробітки в Польшу, приїзжав двічі на рік. З літа 2020 року їх стосунки погіршилися, з того часу чоловік не приїжав, гроші не давав, тому вона також поїхала на заробітки в Польшу, а дитина залишилася з її мамою. Чоловік забрав їх спільні кошти, мотивуючи, що це він заробив і з того часу вони не спілкуються.

Влітку 2021 року вони розлучилися та на її користь стягнуті аліменти, які чоловік жодного разу не платив, виникла заборгованість у більше ніж 120 тис. грн., з цього приводу вона нікуди не зверталася.

В 2023 році залишила аналогічний позов без розгляду, оскільки третя особа надала негативний висновок.

Вказує, що з 12 червня 2024 року перебуває в іншому шлюбі з ОСОБА_5 , де народилася її друга дитина, при тому її чоловік також має дитину від попереднього шлюбу.

Дитина сторін ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснила, що зараз проживає з мамою та маленькою сестричкою та бабусею. Тата не пам`ятає.

Представник третьої особи - служба у справах дітей Мізоцької селищної ради Рівненського /Здолбунівського/ району Рівненської області Тетяна Козярець позов підтримує, вважає, що за обставин, що склалися, позбавлення відповідача батьківських прав є доцільним та відповідатиме інтересам малолітньої ОСОБА_7 . В 2023 році позивач вже зверталася до них для надання висновку про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, але, поспілкувавшись з ним у телефонному режимі, орган опіки та піклування виніс негативний висновок, оскільки відповідач запевнив, що зобов`язується спілкуватися на утримувати дитину, не дивлячись на те, що перебуває за кордоном.

По даній справі вони не змогли з ним зв`язатися в телефонному режимі, тому і винесли висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно його дитини.

Суд встановив такі обставини.

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 15 серпня 2014 року до 19 жовтня 2021 року (справа №562/2739/21).

Сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 11.09.2015 року/.

Судовим наказом Здолбунівського районного суду Рівненської області від 24 вересня 2021 року у справі №562/2740/20 стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 15 вересня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до листа Рівненського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області №11492 від 10 березня 2025 року заборгованість зі сплати аліментів згідно за виконавчим листом №562/2740/21, виданого 24 вересня 2021 року Здолбунівським районним судом Рівненської області за період з 15.09.2021 по 01.03.2025 становить 128 749 грн. 15 коп.

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 29 червня 2023 року залишений без розгляду позов ОСОБА_8 до ОСОБА_3 , третя особа: служба у справах дітей Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області, служба у справах дітей Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області про позбавлення батьківських прав.

Згідно з характеристикою директора Спасівського ліцею Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області ОСОБА_4 навчається у 3 класі вищевказаного навчального закладу. Мама приділяє увагу навчанню та вихованню доньки, систематично відвідує батьківські збори, з розумінням ставиться до рекомендацій вчителя. Батько не бере участі у вихованні та навчанні доньки. За період навчання ОСОБА_9 у ліцеї батько жодного разу не звертався до вчителя та не цікавився досягненнями чи поведінкою дитини.

Згідно з відповіддю Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Мізоцької селищної ради вих.№01-10/53 від 31.03.2025 дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована у сімейного лікаря ОСОБА_10 та з`являється до неї на прийом лише у супроводі мами ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Акт обстеження умов проживання від 01 травня 2025 року служби у справах дітей Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області встановлює, що ОСОБА_3 за місцем реєстрації по АДРЕСА_1 не проживає вже понад десять років. Станом на 01.05.2025 року батьки повідомили, що вже понад 8 років ОСОБА_3 проживає у Республіці Польща та більше року вони з ним не спілкуються.

10 квітня 2025 року затверджений висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Суд застосував такі норми права.

Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці /ч.1 ст.12 Закону України "Про охорону дитинства"/.

Відповідно до ч.2, 3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини /ст.15 Закону України "Про охорону дитинства"/.

Згідно з ч.1, 2 ст.141 СК України батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Ст.150 цього Кодексу зобов"язує батьків піклуватися про виховання дитини, про її здоров`я, фізичний, духовний розвиток, готувати до самостійного життя. Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття /ст.180 СК України/.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності /ч.1 ст.155 СК України/.

Відповідно до ст.164 СК України підставою для позбавлення батьківських прав є ухилення батьків від виконання ними своїх обов`язків по вихованню дитини.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини /ст.166 СК України/.

Відповідно до ч.6 ст.19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд дійшов таких висновків.

Вимоги ст.264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог.

Розглядаючи справу, суд визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідив подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.3 ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією ООН про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ч.7 ст.7 СК України).

П.50 Керівних принципів Комітету міністрів Ради Європи щодо судочинства, дружнього до дитини стверджує, що до всіх процесуальних дій, у яких беруть участь діти, має застосовуватися принцип невідкладності задля отримання швидкої відповіді і якнайкращого захисту інтересів дитини з дотриманням принципу верховенства права. Затягування розгляду справи негативно впливає на дітей та їхній розвиток. Неефективне та, зокрема, запізніле провадження у справах щодо дітей може призвести до порушення позитивних зобов`язань за ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 3 вересня 2015 року у справі «М. та М. проти Хорватії», заява № 10161/13 § 179, 182).

У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною, по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Відповідно до ч.11 ст.18 Конвенції ООН батьки несуть відповідальність за виховання і розвиток дитини. Ст.9 Конвенції встановлює, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Ч.1, 2 ст.3 Конвенції передбачають, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Відповідно до ч.1, 2 ст.27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з Принципом 2 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які б дозволяли їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному розумінні здоровим та нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності. Дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під піклуванням і під відповідальністю своїх батьків та в будь-якому випадку в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості (Принцип 6 Декларації прав дитини).

Згідно з п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" №3 від 30.03.2007 таке ухилення має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Позбавлення батьківських прав - це водночас і санкція за протиправну винну поведінку батьків, яку можна вважати юридичною відповідальністю. Ухилення від виконання юридичного обов`язку - завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій. Таким чином, позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Враховуючи положення п.8 ст.7 СК України, у відповідності до якого регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим з урахуванням інтересів дитини, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, і питання про його застосування може бути вирішене судом після повного й всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи й характеру ставлення батьків до дитини, оскільки позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, яке надасть їй полегшення, тому необхідно оцінити позитивний результату доля дитини, який має настати. Якщо такий результат не передбачається, позбавлення батьківських прав, не дасть дитині полегшення. Оскільки згідно чинного законодавства України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, поважати її, батьки зобов`язані надавати дитині належне батьківське виховання, оскільки право на виховання - є одним із основних прав дитини, якщо ж батьки не виконують свої функції, ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, це є підставами для позбавлення їх батьківських прав.

Таким чином, суд комплексно оцінює обставини справи на основі зібраних доказів, враховують, серед іншого, чи позивач у процесі судового розгляду доводить, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення батька батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дитини, чи має місце вина особи у разі невиконання нею своїх батьківських обов`язків, чи існує зв`язок між дитиною та батьком, чи змінює відповідач свою поведінку у процесі розгляду справи, чи використовує всі існуючі способи та можливості для спілкування з дитиною.

Суд визнає, що дії відповідача свідчать про його неповне виконання своїх обов`язків з виховання доньки ОСОБА_9 , бо відповідач не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення.

За таких умов суд вважає, що наявне порушене право дитини, але, аналізуючи вимоги та положення згаданого законодавства, суд визнає, що при вирішенні вказаного спору, насамперед мають враховуватися інтереси дитини. Суд не вважає, що позбавлення батьківських прав відповідача щодо своєї неповнолітньої дитини необхідне в якнайкращих її інтересах. Позивач не довів суду, що спілкування відповідача з дитиною в подальшому може призвести до порушень прав та інтересів останньої. Суд з`ясував, що заява позивача про заходи реагування до відповідача, виходячи з інтересів дитини, чи доказів про відсутність можливості попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання, до суду не подана, як і доказів вжиття до відповідача відповідних заходів.

Забезпечення дитині належних умов для проживання, медичного забезпечення, навчання та виховання, які долучені позивачем до позовної заяви, не підтверджує факт ухилення батька від виконання батьківських обов`язків, а лише свідчить про належне виконання таких обов`язків матір`ю дитини, за умови проживання батька окремо.

Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання одного з батьків до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).

Відповідно до ст.12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.76,77 ЦПК України). Згідно вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається на учасників справи. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що відповідатиме встановленому ст.6 Конвенції принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно до ч.4, 5 ст.19 СК України при розгляді судом спорів щодо, зокрема позбавлення батьківських прав, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, який подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Тобто висновок органу опіки і піклування в будь-якому разі не повинен носити формальний і однобічний характер, оскільки вирішуються питання про права та обов`язки батька і дитини.

За таких умов суд не бере до уваги висновок органу опіки і піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, так як у ньому немає обґрунтування яким чином позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав (навіть за встановлених у висновку обставин) покращить становище дитини, чому це буде в її інтересах.

Посилання позивача на те, що донька ОСОБА_9 проживає разом із матір`ю та вітчимом і не бачиться із відповідачем не є підставою для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачка не довела. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивач належними та достовірними доказами не довів свої позовні вимоги, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. На думку суду, невиконання батьківського обов`язку, зокрема щодо спілкування з дитиною, не свідчить про ухилення від його виконання. За таких обставин, суд не вбачає підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо своєї дитини, вважаючи, що позбавлення батьківських прав не відповідає інтересам дитини.

Суд вважає, що задоволення позову не забезпечує справедливу рівновагу між інтересами батьків на спілкування з дитиною. Визначений позивачем спосіб по суті спір не вирішує та буде призводити до нових конфліктів сторін, а також порушення інтересів, зокрема, неповнолітньої дитини.

Разом з тим, в п.18 вищенаведеної Постанови Пленуму Верховного суду України роз`яснена можливість суду при відмові в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням батьківських обов`язків.

Рішення суду щодо попередження відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання та утримання дитини є обґрунтованим і не позбавляє позивача повторно звернутися до суду з аналогічним позовом у разі небажання відповідача змінити своє ставлення до виконання батьківських обов`язків.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить із положень ч.1 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відмовою в позові понесені судові витрати залишаються на стороні, яка їх понесла.

З огляду на викладене, керуючись ст.263-265, 282 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

відмовити у цивільному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: служба у справах дітей Мізоцької селищної ради Рівненського /Здолбунівського/ району Рівненської області, служба у справах дітей Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області про позбавлення батьківських прав.

Попередити ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому випадку строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошена лише вступна та резолютивна частина судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя: Кушнір Н.В.