Рішення від 29.07.2025 по справі 120/10327/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

29 липня 2025 р. Справа № 120/10327/24

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ УКРСЕРВІС" до Вінницької митниці про визнання протиправним та скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КОПМАНІЯ УКРСЕРВІС" звернулося до суду з адміністративним позовом до Вінницької митниці про визнання дій протиправним та скасування рішень.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю прийнятого відповідачем рішення щодо відмови у митному оформленні шляхом надання картки відмови картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення та рішення про коригування митної вартості. Зокрема, зауважує, що рішення прийняте відповідачем базується на припущеннях. Водночас, митним органом не надано належної оцінки поданим позивачем документам.

Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому заперечив проти задоволення позову. Серед іншого зауважує на виникнення у контролюючого органу обґрунтованого сумніву щодо зазначеної вартості товару, що і стало підставою для застосування резервного методу для визначення вартості імпортованого товару.

Окрім того відповідачем до відзиву додано клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін.

Розглянувши вказане клопотання, суд зазначає таке.

За приписами ч. ч. 6, 7 ст. 262 КАС України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін:

1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу;

2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з приписами п. 5 ч. 1 ст. 167 КАС України будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити, зокрема, підстави заяви (клопотання, заперечення).

Суд зауважує, що вказане клопотання відповідача не обґрунтовано. Крім того, відповідач жодним чином не аргументував у який спосіб характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності зумовлюють проведення судового засідання з повідомленням сторін.

Одне лиш покликання представника відповідача на важливість справи для митних органів не свідчить про необхідність проведення судового засідання з повідомленням та викликом у судове засідання сторін та не може бути підставою для задоволення відповідного клопотання.

Дослідивши клопотання відповідача, матеріали справи, предмет та підстави позову, суд не встановив обґрунтованих підстав для розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та дійшов висновку про відмову у задоволенні такого клопотання.

Позивачем до суду подано відповідь на відзив, у якій він вказує на безпідставності доводів відповідача. Окремо зауважує, що наявність в базах даних митного органу інформації про формально вищий рівень цін на аналогічні товари не може бути самостійною підставою для проведення коригування митної вартості.

Ознайомившись з матеріалами справи, судом встановлено такі обставини.

У межах здійснення зовнішньоекономічної діяльності між позивачем (як покупцем) та ТОВ "СП ФОГО" було укладено договір № 20256/0 від 01.06.2022 року, згідно якого продавець продав , а покупець купив наступний товар, кількість, країна походження, ціна, місце навантаження якого, визначаються, зокрема згідно рахунку: електрогенераторні установи з поршневим двигуном з іскровим запалюванням, електрогенераторні установки з поршневим двигуном внутрішнього згорання із запалюванням від стиснення (дизелем або напівдизелем), двигуни та генератори електричні, обладнання та запасні частини до електрогенераторних установок, двигунів та генераторів.

Розділом 6 цього договору визначено, що оплата здійснюється банківським переказом покупцем суми платежу в євро, доларах США.

Додатковою угодою № 1 від 27.02.2024 року до цього договору додано п. 5.5, згідно якого вартість товару погоджується та підтверджується окремими додатковими угодами.

Пунктом 2 цієї додаткової угоди визначено, що Пунктом 2 цієї додаткової угоди визначено, що сторони погодили продажну вартість генераторних установок на 2024 рік, згідно додатку прайс-лист від 27.02.2024 року. сторони погодили продажну вартість генераторних установок на 2024 рік, згідно додатку прайс-лист від 27.02.2024 року.

На виконання умов договору сторонами складено рахунок проформу № 271506 від 08.04.2024 року, відповідно до якого узгоджено поставку такого товару: 36204 (генераторна установка) FD365 S-C Power generating set, (FO), 999L, серійним номером D27470 вартістю 29000 євро та 37521 (генераторна установка) FD150 B-Q Power generating set, 340 L, серійним номером D28008 вартістю 11919 євро.

З метою митного оформлення товару 36204 (генераторна установка) FD365 S-C Power generating set, (FO), 999L, серійним номером D27470 вартістю 29000 євро позивачем було подано до митного органу ЕМД 24UA401020021807U та, зокрема, такі документи для підтвердження митної вартості товару: рахунок-фактура (інвойс) від 10.04.2024 року № 473500, платіжне доручення від 19.04.2023 року № 080015177.190423, прайс-лист З метою митного оформлення товару 36204 (генераторна установка) FD365 S-C Power generating set, (FO), 999L, серійним номером D27470 вартістю 29000 євро позивачем було подано до митного органу ЕМД 24UA401020021807U та, зокрема, такі документи для підтвердження митної вартості товару: рахунок-фактура (інвойс) від 10.04.2024 року № 473500, платіжне доручення від 19.04.2023 року № 080015177.190423, прайс-лист виробника від 27.02.2024 року № 2024, зовнішньоекономічний контракт від 01.06.2022 року № 20256/0, митну декларацію країни відправлення від 10.04.2024 року № 24 PL394010E0347523. виробника від 27.02.2024 року № 2024, зовнішньоекономічний контракт від 01.06.2022 року № 20256/0, митну декларацію країни відправлення від 10.04.2024 року № 24 PL394010E0347523.

18.04.2024 року відповідачем надіслано позивачу повідомлення щодо необхідності надання документів , що підтверджують числові значення вартості у митній декларації.

Листом від № 180424-1 від 18.04.2024 року позивач повідомив митний орган, що для підтвердження заявленої митної вартості ним подано увесь необхідний пакет документів, інші - подаватися не будуть.

Так, Вінницькою митницею винесено рішення про № UA401000/2024/000108/2 від 19.04.2025 року про коригування митної вартості товарів, де вказано, що митну вартість товару не може бути визначено за ціною договору, щодо товарів, які імпортуються, згідно ст. 58 МКУ.

Так, у рішенні зауважено, що згідно наданого рахунку-фактури (інвойс) від 10.04.2024 № 173500, товар поставлявся на умовах 100% передплати, проте декларантом надано платіжне доручення від 19.04.2024 року № 080015177.190423 на суму 85502 євро. Зауважено, що платіжне доручення немає посилання на конкретний інвойс чи специфікацію, а просто вказано, що оплата згідно контракту від 01.06.2022 року № 20256/0. У той час коли згідно баз даних Держмитслужби в період з 19.04.2023 року, позивачем в рамках вищезгаданого контракту було імпортовано товарів на суму близько 1300000 євро, тобто немає підстав вважати, що платіж має відношення до задекларованого товару.

Також вказано, що декларантом надано прайс-лист виробника від 27.02.2024 року № 2024, у якому зазначено, що вартість дизельної електрогенераторної установки FD 365DS -C POWER GENERATING SET в 2023 році становила 39069 євро, а в 2021 році - 29000 євро, проте в базі даних Держмитслужби наявна інформація, щодо імпорту ідентичної генераторної установки придбаної в 2024 році за ціною 39069,28 євро, що ставить під сумнів задекларовану вартість на рівні 29000 євро.

Відтак, вартість імпортованого товару визначено за резервним методом.

На підставі вказаного рішення відповідачем сформовано картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA401020/2024/000515.

Разом з тим, позивачем було встановлено, що митним брокером було помилково надано інший SWIFT чек.

Так, позивачем було надано до митного органу заяву із долученням до неї рахунки проформи № 271506 від 08.04.2024 року та платіжне доручення № 080019796.090424.

Разом з тим, 19.07.2024 року позивачем отримано аркуш коригування митної декларації.

Не погоджуючись з рішення про коригування митної вартості товарів та карткою відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Надаючи правову оцінку обставина справи, суд керується таким.

Частиною другою статті 2 Митного кодексу України (далі - МК України) встановлено, що відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Приписами статті 49 МК України визначено, що митна вартість товарів які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Положеннями частин 4 та 5 статті 58 МК України регламентовано, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно з частиною 3 статті 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Частиною 5 статті 54 МК України визначено, що митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право:

1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості;

2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості;

3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів;

4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску;

5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості;

6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції в подібних правовідносинах, викладеній в постанові Верховного Суду від 17.06.2022 року у справі № 826/11710/17.

Частиною 3 ст. 53 МК України, визначено перелік додаткових документів, які надаються у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з частини 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Наявність підстав для витребування митним органом додаткових документів для підтвердження митної вартості товару не може обумовлюватись лише формальними обставинами, які цей орган підводить під сумнівність митної вартості та лише за наявності підстав, визначених чинним законодавством, митний орган повинен витребовувати, а позивач - надавати лише ті докази, які можуть підтвердити або спростувати сумніви митниці.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові по справі № 540/1918/20 від 22 липня 2021 року, постанові по справі №809/1884/16 від 20.02.2018 року.

Вимога про надання додаткових документів, перелік яких визначено у статті 53 МК України, може мати місце лише тоді, коли подані згідно з частиною другою цієї статті документи містять такі розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або відсутні відомості про усі числові значення складових митної вартості товарів.

Як на підставу для наявності обґрунтованого сумніву щодо задекларованої вартості товару, відповідачем вказано на те, що надане відповідачем платіжне доручення від 19.04.2024 року № 080015177.190423 має відношення до задекларованого товару.

Дійсно, суд погоджується з доводами відповідача, що відповідно до наданого позивачем рахунку-фактури (інвойсу) від 10.04.2024 року № 473500 товар поставлявся на умовах 100% передплати, вартість товару визначена у розмірі - 29000 євро.

Разом з тим, до митного контролю позивачем надано SWIFT-чек на суму 85502 євро.

Водночас, суд звертає увагу, що вказаний SWIFT-чек датований 19.04.2023 року, а не як помилково зазначає відповідач 19.04.2024 року.

Відтак, вказаний SWIT-чек, з огляду на темпоральні рамки здійснення господарської операції в рамках зовнішньоекономічного договору не відносить до задекларованого товару та, відповідно, не може свідчить про заниження вартості цього товару.

Судом враховано, що позивачем у відповідності до ч. 8 ст. 55 МК України було надіслано до Вінницької митниці лист, у якому вказано про помилковість поданого SWIFT-чеку та додано SWIFT-чек № 080019796.090424 від 09.04.2024 року та рахунок проформу № 271506 від 08.04.2024 року.

Разом з тим, такі документи не були взяті Вінницькою митницею до уваги та 19.07.2024 року позивачем отримано аркуш коригування митної декларації. Вказане відповідачем не заперечується.

Судом встановлено, що відповідно до умов договору ціна, кількість, розрахунок визначаються у Рахунках.

Так, контрагентом за зовнішньоекономічним договором було виставлено рахунок- проформу загальною вартістю 40919 євро з урахуванням вартості ціни задекларованого товару.

Суд, зауважує, що у ЗЕД рахунок-проформа виставляється покупцю як документальне оголошення ціни, обсягів поставки товару чи послуг.

Судом враховано, що матеріалами справи, зокрема, листом та додатками щодо стану розрахунків (а.с. 49-50), підтверджується наявність дебіторської заборгованості за зовнішньо-економічним договором.

Так, відповідно до аналізованого рахунку-проформи у позивача наявна передплата у розмірі 9914,45 євро за цим договором, відтак встановлено, що сплаті підлягає сума у розмірі 31004,55 євро.

Окрім того наданим контрагентом станом розрахунків підтверджується операція оплати здійснена через SWIFT за інвойсом № 473500.

Суд вважає за доречне зауважити, що умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються та не можуть у зв`язку із цим бути підставою для відмови у визнанні митної вартості.

У свою чергу, навіть відсутність документа про фактичну оплату товару, не викликає розбіжностей чи суперечностей, які є підставою для витребування контролюючим органом додаткових документів, якщо інші документи в сукупності не викликають сумнів в достовірності задекларованої митної вартості.

Так, суд зауважує, що надані позивачем першочергово документи, зокрема інвойс № 47350 від 10.04.2024 року, додаткова угода № 1 від 27.02.2024 року, митна декларація країни відправлення 24 PL394010E0347523 від 10.04.2024 року, прайс-лист виробника на 2024 рік підтверджували задекларовану вартість товару.

Водночас, суд погоджується, що наявність у митного органу інформації про ціну подібних чи аналогічних товарів може призвести до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості товарів та ініціювання повної її перевірки, але така інформація аж ніяк не є підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товару, як не є підставою для коригування митної вартості також і відсутність у митних органів інформації щодо вартості операцій щодо ідентичних, подібних (аналогічних) товарів.

суд зазначає, що наявність у митного органу інформації щодо іншого рівня товарів, заявлених до митного оформлення, є лише підставою для поглибленого вивчення документів, поданих декларантом до митного оформлення. Але не є самостійною правовою підставою для витребування у декларанта додаткових документів.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у постанові від 21.10.2021 у справі № 420/4820/19, наявність у митного органу інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг не відповідає вартості заявленій позивачем, не може утворити підстав для відмови у визнанні заявленої митної вартості за основним методом.

Так, суд зауважує, що різниця вартості експортованих товарів у різні роки залежить від низки чинників та не може бути достовірно поза межами детального визначення відповідного ринку.

Додатково суд зазначає, що відповідачем також порушені норми МК України щодо порядку обрання методів визначення митної вартості товарів, що ввозились позивачем на митну територію України.

МК України визначені певні методи визначення митної вартості товару, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту. Основним методом визначення митної вартості товару, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товару не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до встановлених вимог.

Верховний Суд у постанові від 13.07.2021 у справі № 200/6521/20-а зазначив, що основним методом визначення митної вартості товарів є метод - за ціною договору.

Суд також дослідив правомірність застосування відповідачем другорядного (резервного) методу визначення митної вартості товарів при прийнятті оскаржуваних рішень про коригування митної вартості товарів та зазначає таке.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

У разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України № 598 від 24.05.2012).

Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номерів та дат митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Як вже зазначалось, декларантом подані усі документи, що виключали обґрунтовані сумніви відповідача в правильності зазначеної митної вартості товарів, висновки про що зроблено вище. Документи які подані під час митного оформлення містили конкретні числові значення щодо ціни, що підлягає сплаті за товар, який ввозився на територію України в режимі імпорту, відповідно митним органом неправомірно, без достатніх на це підстав, прийнято рішення про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості товару.

При цьому, не наведення належного (об`єктивного) обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом за відсутності певних документів, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування відповідачем іншого, зокрема, резервного методу визначення митної вартості товару.

Надаючи правову оцінку рішенням про коригування митної вартості товару в частині, що стосується визначення митної вартості товару за резервним методом, слід врахувати, що письмове рішення митниці про коригування заявленої митної вартості товарів відповідно до закону має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування. Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Однак, в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товару, відповідачем не наведено порівняння повних характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом, що є порушенням частини 2 статті 55 МК України. Тим більше судом встановлено, що товари в обох випадках не є аналогічними.

На переконання суду, різниця між вартістю товару, задекларованого позивачем та вартістю схожих товарів, що розмитнювались у попередніх періодах, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.

Відтак, з урахуванням вищезазначеного суд прийшов до висновку про протиправність прийнятого відповідачем рішення про коригування митної вартості від 19.04.2024 року № UA401000/2024/000108/2.

Щодо вимог позивача про скасування картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA401020/2024/000515, суд зазначає таке.

Згідно з частини 6 статті 54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Тобто, однією з підстав для відмови у прийнятті митної декларації є неправильність визначення декларантом митної вартості товарів.

Оскільки, як на час прийняття оспорюваної картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, так і на час аналізу поданої позивачем заяви в порядку ч. 8 ст. 55 МК України, були відсутні підстави, передбачені частиною шостою статті 54 МК України, відповідне рішення суб`єкта владних повноважень також є протиправним та підлягає скасуванню.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат зі сплати судового збору здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України.

Щодо судових витрат на професійну правову допомогу, суд зауважує таке.

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд при вирішенні вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.11.2019 року у справі № 810/1502/18.

Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 рок №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Верховний Суд у постанові від 28.09.2023 року у справі №686/31892/19 зазначив, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Отже, для підтвердження понесених стороною витрат на правову допомогу, така особа повинна надати до суду, зокрема, документи, що свідчать про оплату та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги.

Водночас, матеріали справи не містять жодних документів, що підтверджують судові витрати на професійну правову допомогу.

На підставі викладеного, враховуючи, що представник позивача всупереч положенням статті 134 КАС України не надав, зокрема, детальний розрахунок витрат на правову допомогу в межах даної адміністративної справи та документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку, які б свідчили про фактично понесені витрати на правничу допомогу, суд вважає дані витрати документально непідтвердженими та недоведеними.

Відсутність належного документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 15.11.2023 року по справі № 519/24/20, від 08.11.2023 року по справі № 539/2673/21 , від 01.11.2023 року по справі № 202/3681/16.

Відтак, наразі підстави для відшкодування витрат на правничу допомогу відсутні.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ УКРСЕРВІС" ( вул. Київська, 19, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 23104972) до Вінницької митниці (вул. Лебединського, 17, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 43997544) про визнання протиправними та скасування рішень, задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Вінницької митниці про коригування митної вартості товарів № UA401000/2024/000108/2 від 19.04.2024 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA401020/2024/000515.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ УКРСЕРВІС" понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 4844,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької митниці.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СуддяАльчук Максим Петрович