Рішення від 29.07.2025 по справі 916/1120/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"29" липня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1120/25Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Ю.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу №916/1120/25

за позовом: Державного підприємства Адміністрація морських портів України (01135, м. Київ, пр-т Берестейський, буд. 14, код ЄДРПОУ 38727770) в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України (Адміністрація Білгород-Дністровського морського порту) (67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, буд. 81, код ЄДРПОУ 38728376)

до відповідача: Державного підприємства Білгород-Дністровський морський торговельний порт (67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, буд. 81, код ЄДРПОУ 01125689)

про стягнення 1136417,08 грн., -

Суть спору: Державне підприємство Адміністрація морських портів України в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України (Адміністрація Білгород-Дністровського морського порту) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства Білгород-Дністровський морський торговельний порт про стягнення 1136417,08 грн., з яких: 178723,76 грн. 3% річних та 957693,32 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем у повному обсязі зобов`язань за укладеним між сторонами договором про забезпечення доступу портового оператора до причалу (ів) від 11.05.2016 №8-П-БДФ-16 в частині погашення заборгованості, наявність якої було встановлено та стягнуто з відповідача на користь позивача судовим рішенням Господарського суду Одеської області від 10.01.2019 у справі №916/1604/18, яке набрало законної сили; окрім того, позивач зауважує, що у зв`язку з невиконанням відповідачем рішення Господарського суду Одеської області від 10.12.2018 по справі №916/1604/18, за невиконання зобов`язання по сплаті заборгованості, позивачем відповідачу були нараховані 3% річних та інфляційні втрати, які були стягнуті рішенням Господарського суду Одеської області від 06.12.2021 у справі №916/2975/21 у загальному розмірі 512508,29 грн. за період з 29.09.2018 по 28.09.2021; за невиконання зобов`язання по сплаті заборгованості, позивачем у даній справі нараховані відповідачу 3% річних та інфляційні втрати за період з 29.09.2021 по 12.03.2025.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 31.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/1120/25; визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами; роз`яснено сторонам про можливість подання відповідно до ч.7 ст. 252 ГПК України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи; запропоновано відповідачу надати до суду відзив на позовну заяву з доказами направлення позивачу - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та заперечення на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; запропоновано позивачу у строк протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов надати суду відповідь на відзив на позов, а також докази направлення відповіді на відзив відповідачу.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 31.03.2025 було доставлено позивачу та відповідачу їх електронних кабінетів, що підтверджується відповідними довідками про доставку. Відповідно до п.2 ч.6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Відтак, господарський суд констатує, що сторони належним чином повідомлені про розгляд даної справи господарським судом.

16.04.2025 за вх.№12356/25 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який прийнято судом до розгляду та додаткові документи, які залучено судом до матеріалів справи. У поданому відзиві відповідач просить суд:

- відмовити у задоволенні позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за невиконання зобов`язань за договором №8-П-БДФ-16 від 11.05.2016 за період з 29.09.2021 по 24.03.2022;

- відмовити у задоволенні позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за невиконання зобов`язань за договором №8-П-БДФ-16 від 11.05.2016 за період з 25.03.2022 по 12.03.2025 або зменшити їх розмір до меншого, за оцінкою та на розсуд суду. У поданому відзиві відповідач вказує, зокрема, наступне:

- невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову; виходячи з вищевикладеного, так як позовна заява по справі №916/1120/25 позивачем була подана до Господарського суду Одеської області 24.03.2025 о 13:44 год, то період стягнення становить з 25.03.2022 по 24.03.2025, що відповідає періоду трьох років та може бути стягнутий позивачем; таким чином відповідач вважає за необхідне клопотати перед Господарським судом Одеської області щодо застосування до періоду позовних вимог позивача з 29.09.2021 по 24.03.2022 застосування наслідків пропуску позовної давності;

- враховуючи те, що Господарським судом Одеської області рішеннями від 10.12.2018 по справі №916/1604/18 та від 06.12.2021 по справі №916/2975/21 задоволені позовні вимоги позивача частково та стягнуто на користь позивача по справі №916/1604/18 2026912,56 грн. заборгованості, з урахуванням сплаченого відповідачем боргу у розмірі 10000 грн., а по справі №916/2975/21 - 520195,92 грн. заборгованості, що в загальному складає 2547108,48 грн. Тобто, за посиланнями відповідача, заявлені у даній справі вимоги позивача у розмірі 1136417,08 грн. в порівнянні з попередніми позовними вимогами позивача складають 45%, тобто такий тягар додаткових виплат є надмірним для відповідача;

- зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів;

- відповідач, у зв`язку з відсутністю належних глибин Дністровсько-Лиманського прохідного каналу з 2021 року не здійснює господарську діяльність за основними напрямками діяльності; судозахід до порту було закрито саме з вини позивача, адже останній не виконує покладені на нього статутні обов`язки з підтримки належних глибин, а також завдання, покладені на нього згідно Закону України Про морські порти, що не дозволяє відповідачу використовувати власні потужності за цільовим призначенням та отримувати прибуток; згідно крайнього наказу БДФ ДП АМПУ від 01.08.2024 №27/12 офіційно оголошена осадка суден підхідного Дністровсько-Лиманського каналу та причалів морського порту Білгород-Дністровський становить 1,8 м, що ніяким чином не дозволяє здійснювати захід до порту будь-яким суднам;

- у зв`язку з введенням на території України воєнного стану, в першу чергу, з огляду на відсутність належних глибин, судохід до морського порту Білгород-Дністровський не підтримується (не дозволяється), в тому числі Військово-Морськими Силами ЗСУ; при цьому належне правове обґрунтування такої заборони відсутнє (будь-які нормативні документи, накази, розпорядження, інше); це, на думку відповідача, невиправдана в дії ситуація, оскільки поряд з цим, порти Одеси, Чорноморська, Южного, які географічно розміщуються поряд з Білгород-Дністровським морським портом, в тій же частині Чорного моря, працюють без обмежень; відповідач в таких умовах повністю позбавлений можливості здійснювати виробничу діяльність в якості портового оператора, тому вона з 2022 року взагалі призупинена наказом ДП БДМТП від 22 березня 2022 року №14; відповідачем системно здійснюються заходи (направляються звернення до відповідальних органів центральної виконавчої влади, ДП АМПУ, Міноборони) з клопотаннями та обґрунтуваннями необхідності здійснення днопоглиблювальних робіт, відкриття судозаходу, проте вони не дають результатів; ці об`єктивні (незалежні від відповідача) обставини унеможливлюють погашення наявної кредиторської заборгованості відповідача, яка накопичувалась тривалий час;

- таким чином, саме держава, в особі її державних органів створила ситуацію, коли ДП БДМТП поставлено у вкрай невигідне становище по відношенню до інших портових операторів, і саме це стало причиною хронічної критичної неплатоспроможності відповідача; водночас держава, в особі її державного підприємства - ДП АМПУ, яке по суті саме створило таку ситуацію, продовжує вчиняти дії з нарощування кредиторської заборгованості відповідача, щорічно звертаючись до судових органів про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, що не відповідає принципам справедливості та розумності, та перетворює належне позивачу право на спосіб отримання доходів.

18.04.2025 за вх.№12564/25 до суду від відповідача надійшла заява про орієнтовний розмір судових витрат на правову допомогу адвоката.

Відповідь на відзив від позивача до суду у встановлений судом строк не надійшла.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався, зокрема, Указом Президента України від 15 квітня 2025 року №235/2025 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 09 травня 2025 року строком на 90 діб.

Справа №916/1120/25 розглядається судом в період оголошеного на всій території України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.

Жодних заяв та/або клопотань, пов`язаних з неможливістю вчинення якихось процесуальних дій у зв`язку з воєнним станом, про намір вчинити такі дії до суду від сторін не надійшло.

У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Враховуючи подання сторонами заяв по суті справи (позовної заяви та відзиву на позовну заяву), господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:

11.05.2016 між ДП Адміністрація морських портів України (в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України (Адміністрація Білгород-Дністровського морського порту) (адміністрація, позивач) та ДП Білгород-Дністровський морський торговельний порт (портовий оператор, відповідач) був укладений договір про забезпечення доступу портового оператора до причалу (ів) №8-П-БДФ-16, згідно з п.1.1 якого адміністрація зобов`язалась забезпечити доступ портового оператора до причалу №1 п/п Бугаз та причалів 2-6, 8, 9, що перебувають у господарському віддані адміністрації, а портовий оператор зобов`язався оплачувати адміністрації надані послуги щодо доступу до причалу (ів).

За змістом п.п. 3.1, 3.4 договору нарахування плати за послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу (ів) здійснюється за тарифами відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України від 18.12.2015 №541. Оплата рахунків здійснюється шляхом банківського переказу грошових коштів портовим оператором на поточний рахунок адміністрації протягом 15 (п`ятнадцяти) банківських днів з дати виставлення адміністрацією рахунку на оплату послуг.

Відповідно до п.п. 7.1, 7.2 договору цей договір набирає чинності з дати його підписання та скріплення печатками обох сторін і діє до 31.12.2016 включно. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

30.12.2016 між сторонами було укладено додаткову угоду до договору №8-П-БДФ-16, якою строк дії договору продовжено до 31.12.2017.

Відповідно до ч.4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором №8-П-БДФ-16 від 11.05.2016 позивач звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості за надані позивачем послуги у період лютий 2017 року - грудень 2017 року, загальний розмір якої становив 1736771,77 грн. Окрім основного боргу, позивачем також було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 202285,52 грн пені, 56941,75 грн 3% річних та 191164,79 грн інфляційних втрат.

За результатами вирішення спору між сторонами Господарським судом Одеської області було ухвалено рішення від 10.12.2018 у справі №916/1604/18, яким суд, встановивши обставину наявності у відповідача заборгованості перед позивачем, частково задовольнив вимоги позивача, стягнув з відповідача 1735771,77 грн основного боргу, 20228,55 грн пені, 191163,03 грн інфляційних втрат, 56941,75 грн 3% річних, а також закрив провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу в розмірі 1000 грн, у зв`язку з відсутністю предмету спору.

10.01.2019 на примусове виконання рішення суду у справі №916/1604/18 господарським судом було видано відповідний наказ.

28.09.2021 позивач звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з відповідача 561356,19 грн, з яких: 164617,73 грн 3% річних (з 27.07.2018 по 28.09.2021) та 396738,46 грн інфляційних втрат (з серпня 2018 року по серпень 2021 року). В обґрунтування підстав позову позивач послався на обставину невиконання відповідачем у повному обсязі зобов`язань за укладеним між сторонами договором про забезпечення доступу портового оператора до причалу (ів) від 11.05.2016 №8-П-БДФ-16 в частині погашення заборгованості, наявність якої було встановлено та стягнуто з відповідача на користь позивача судовим рішенням Господарського суду Одеської області від 10.01.2019 у справі №916/1604/18, яке набрало законної сили.

За результатами вирішення спору між сторонами Господарським судом Одеської області було ухвалено рішення від 06.12.2021 у справі №916/2975/21, яким суд задовольнив позов частково та стягнув з відповідача на користь позивача 155480,48 грн 3% річних та 357027,81 грн інфляційних нарахувань. У вказаному рішенні судом встановлено, зокрема, що в рахунок погашення заборгованості, стягнутої судом за результатом вирішення спору у справі №916/1604/18, відповідач 12.04.2019 сплатив на користь позивача кошти в розмірі 10000 грн, що підтверджується платіжним дорученням №140.

05.01.2022 на примусове виконання рішення суду у справі №916/2975/21 господарським судом було видано відповідний наказ.

19.07.2023 державним виконавцем було відкрито виконавче провадження ВП №72298286 щодо примусового виконання наказу №916/1604/18 від 10.01.2019.

19.07.2023 державним виконавцем було прийнято постанову про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП №72298286.

15.08.2023 державним виконавцем було відкрито виконавче провадження ВП №72542385 щодо примусового виконання наказу №916/2975/21 від 05.01.2022.

20.08.2023 державним виконавцем було прийнято постанову про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП №72542385.

В матеріалах справи наявні таблиця №1 та таблиця №2, в яких позивачем наведено перелік рахунків, суми, дата та суми часткової сплати, а також розрахунки 3% річних - 178723,76 грн. та інфляційних втрат - 957693,32 грн. (з 29.09.2021 по 12.03.2025).

На підтвердження власних доводів щодо унеможливлення роботи відповідача, відсутності можливості сплачувати нараховані позивачем суми та вжиття відповідачем всіх можливих заходів щодо відновлення роботи порту відповідачем надано та матеріали справи містять, зокрема: витяг з Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження переліку внутрішніх морських вод і внутрішніх водних шляхів, віднесених до категорії судноплавних від 09.02.2022 №136; накази БДФ ДП АМПУ Про затвердження оголошених осадок суден від 13.01.2021 №6/12, від 27.09.2021 №102/12, від 19.01.2022 №3/12, від 23.06.2023 №36/12, від 01.08.2024 №27/12; лист ДП БДМТП від 07.07.2021 №628; лист ДП БДМТП від 21.09.2021 №781; лист ДП БДМТП від 05.07.2021 №620; лист ДП БДМТП від 29.07.2022 №289/118/08-30; лист ДП БДМТП від 05.07.2021 №620; лист ДП БДМТП від 02.08.2022 №294/121/08-30; лист ДП БДМТП від 17.10.2022 №443/173/08-30; лист ДП БДМТП від 16.05.2023 №414/160/08-30; лист ДП БДМТП від 30.05.2023 №441/176/08-30; лист ДП БДМТП від 14.10.2023 №833/295/08-10; лист ДП БДМТП від 22.11.2023 №958/321/08-10; лист ДП БДМТП від 05.12.2023 №995/25/02-1/15; лист ДП БДМТП від 10.06.2024 №313/71/08-12 та відповідь Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 17.06.2024 №154/132/13729; лист ДП БДМТП від 28.03.2024 №193/59/08-12 та відповідь ОДА від 17.04.2024 №4414/6/01-27/4989/2-24; наказ від 22.03.2022 №14 Про призупинення діяльності портового оператора (державного стивідора) морського порту Білгород-Дністровський.

Несплата відповідачем решти заборгованості за договором №8-П-БДФ-16, яка встановлена та стягнута судовим рішенням у справі №916/1604/18, стала підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Положеннями п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

За вимогами ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події; якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність; боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За вимогами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

За ч.4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: баланс імовірностей (balance of probabilities) або перевага доказів (preponderance of the evidence); наявність чітких та переконливих доказів (clear and convincing evidence); поза розумним сумнівом (beyond reasonable doubt). Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2022 у справі №917/996/20).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі Салов проти України від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Надточий проти України від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обгрунтованого і справедливого рішення у справі.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Господарський суд зазначає, що на підставі укладеного між сторонами договору від 11.05.2016 №8-П-БДФ-16 позивачем у період лютий 2017 року - грудень 2017 року були надані відповідачу послуги на загальну суму 1736771,77 грн., що встановлено рішенням господарського суду від 10.12.2018 у справі №916/1604/18. Так, за результатом вирішення спору у справі №916/1604/18 судом було ухвалено рішення, яким з відповідача на користь позивача було стягнуто 1735771,77 грн. основного боргу, 56941,75 грн. 3% річних та 191163,03 грн. інфляційних втрат, розрахунок яких позивачем було здійснено станом на 26.07.2018. Окрім цього, судом було закрито провадження у справі №916/1604/18 в частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 1000 грн основного боргу, у зв`язку з відсутністю предмету спору.

В подальшому, 28.09.2021 позивач звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою у справі №916/2975/21 про стягнення з відповідача 3% річних за період з 27.07.2018 по 28.09.2021 та інфляційних втрат з серпня 2018 року по серпень 2021 року. Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.12.2021 у справі №916/2975/21 стягнуто з відповідача 3% річних в сумі 155480,48 грн та інфляційні нарахування в сумі 357027,81 грн. за період з 29.09.2018 по 28.09.2021. У вказаному рішенні судом встановлено, зокрема, що в рахунок погашення заборгованості, стягнутої судом за результатом вирішення спору у справі №916/1604/18, відповідач 12.04.2019 сплатив на користь позивача кошти в розмірі 10000 грн, що підтверджується платіжним дорученням №140.

Звертаючись до господарського суду з позовом до відповідача (позов сформовано в системі Електроний суд 23.03.2025 та зареєстровано судом 24.03.2025), що розглядається в межах цієї справи, позивач, враховуючи, що відповідачем лише частково 12.04.2019 сплачено 10000 грн. в рахунок погашення основного боргу, стягнутого за рішенням суду у справі №916/1604/18, донарахував та заявив до стягнення з відповідача 3% річних - 178723,76 грн. та інфляційні втрати - 957693,32 грн. (з 29.09.2021 по 12.03.2025).

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Такий висновок наведено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі №905/600/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19 (провадження №12-189гс19) звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі №657/1024/16-ц (провадження №14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18 (провадження №12-302гс18) вказала, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Проаналізувавши наявні матеріали справи, враховуючи встановлені судом обставини у рішеннях суду по справі №916/1604/18 та по справі №916/2975/21, приймаючи до уваги відсутність в матеріалах справи доказів повної сплати суми основного боргу, перевіривши здійснені позивачем розрахунки спірних сум 3% річних та інфляційних втрат, а також приймаючи до уваги відсутність контррозрахунків нарахованих сум з боку відповідача, господарський суд встановив їх обґрунтованість, вірність та відповідність нормам законодавства.

У поданому відзиві відповідач просить суд:

- відмовити у задоволенні позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за невиконання зобов`язань за договором №8-П-БДФ-16 від 11.05.2016 за період з 29.09.2021 по 24.03.2022, з урахуванням клопотання відповідача щодо застосування до періоду позовних вимог позивача з 29.09.2021 по 24.03.2022 наслідків пропуску позовної давності;

- відмовити у задоволенні позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за невиконання зобов`язань за договором №8-П-БДФ-16 від 11.05.2016 за період з 25.03.2022 по 12.03.2025 або зменшити їх розмір до меншого, за оцінкою та на розсуд суду.

Щодо строку позовної давності господарський суд вказує наступне.

Статтею 256 ЦК України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24 зазначено, що:

- аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки;

- право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову;

- установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності; позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними;

- за загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду;

- законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення; до таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України;

- під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності; так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин; Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) (далі - Закон №540-IX) розділ Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину; цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року; відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом №540-IX; строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2; отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року;

- поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу; Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану (далі - Закон №2120-ІХ) розділ Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон №2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року; надалі Законом України від 08 листопада 2023 року №3450-ІХ Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини (далі - Закон №3450-ІХ) пункт 19 розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану; закон №3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року;

- в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану; звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 02 квітня 2017 року по 01 квітня 2024 року, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим.

Враховуючи те, що позивач звернувся з даним позовом 23.03.2025 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих з 29.09.2021 по 12.03.2025, тобто після 02.04.2020, з урахуванням правового висновку, наведеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих з 29.09.2021 по 24.03.2022, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованими, у зв`язку з чим судом відмовляється у задоволенні клопотання відповідача про застосування наслідків пропуску позовної давності.

Щодо зменшення 3% річних та інфляційних втрат господарський суд вказує наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24 зазначено, що:

- саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов`язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних; відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом;

- інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов`язання і є способом захисту майнового права та інтересу, тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.

Враховуючи те, що у даній справі заявлено позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України, з урахуванням правового висновку, наведеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24 щодо неможливості зменшення 3% річних та інфляційних втрат, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення їх розміру.

Проаналізувавши наявні матеріали справи, беручи до уваги в тому числі право позивача на відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Державного підприємства Адміністрація морських портів України в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України (Адміністрація Білгород-Дністровського морського порту) про стягнення з відповідача 178723,76 грн. 3% річних та 957693,32 грн. інфляційних втрат за період з 29.09.2021 по 12.03.2025 є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Доводи відповідача про необхідність відмови у позові з огляду на обставини унеможливлення роботи підприємства відповідача, відсутність можливості сплачувати нараховані позивачем суми та вжиття відповідачем всіх можливих заходів щодо відновлення роботи порту не можуть взятись судом до уваги в якості підстав для неправомірності та недоведеності позовних вимог з огляду на правову природу відповідальності за ст. 625 ЦК України та з огляду на рішення судів, які набрали законної сили. Також судом приймаються до уваги правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24.

За таких обставин позовні вимоги визнані судом такими, що підлягають задоволенню.

Іншого відповідачем не доведено.

Інші наявні в матеріалах справи докази вищевикладених висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги Державного підприємства Адміністрація морських портів України в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України (Адміністрація Білгород-Дністровського морського порту) - задовольнити повністю.

2.Стягнути з Державного підприємства Білгород-Дністровський морський торговельний порт (67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, буд. 81, код ЄДРПОУ 01125689) на користь Державного підприємства Адміністрація морських портів України (01135, м. Київ, пр-т Берестейський, буд. 14, код ЄДРПОУ 38727770) в особі Білгород-Дністровської філії Державного підприємства Адміністрація морських портів України (Адміністрація Білгород-Дністровського морського порту) (67700, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, буд. 81, код ЄДРПОУ 38728376) 178723 /сто сімдесят вісім тисяч сімсот двадцять три/ грн. 76 коп. 3% річних, 957693 /дев`ятсот п`ятдесят сім тисяч шістсот дев`яносто три/ грн. 32 коп. інфляційних втрат та 13637 /тринадцять тисяч шістсот тридцять сім/ грн. 01 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повне рішення складено 29 липня 2025 р.

Суддя Ю.С. Бездоля