Постанова від 28.07.2025 по справі 202/2883/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 202/2883/22 Номер провадження 22-ц/814/255/25Головуючий у 1-й інстанції Кузіна Ж. В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2025 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Лобова О.А.,

суддів: Пилипчук Л.І., Триголов В.М.

за участю секретаря судового засідання Грицак А.Я.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Незвіського Дмитра Ярославовича, представника ОСОБА_1 , на рішення Київського районного суду м. Полтави від 23 травня 2024 року у справі за

позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Соборного району Дніпропетровської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини та стягнення аліментів на її утримання

та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради, Служба у справах дітей виконавчого комітету Соборної районної у м. Дніпрі ради про визначення місця проживання дитини.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,

у с т а н о в и л а:

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Індустріального районного суду м.Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_4 про визначення місця проживання малолітньої дитини, просив ухвалити рішення, яким визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 ; стягнути із ОСОБА_4 на його корить алміенти на утримання сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі частини заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

В обгрунтування заявлених вимог посилався на те, що перебував із відповідачкою у зареєстрованому шлюбі, у якому мають сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу відповідачка перешкоджала йому вільно спілкуватися з сином, брати участь у вихованні дитини. У 2018 році фахівці надали висновок, що у дитини затримка мовного розвитку, а тому дитина потребує занять з логопедом, психологом та дефектологом. Протягом 2018 року відповідач самоусунулась від вирішення цієї проблеми, від участі у належному лікуванні та відповідному вихованні сина, який проживав з нею. За домовленістю сторін, з червня 2021 року син став постійно проживати з позивачем, спочатку агресивно відносився до позивача. За 8 місяців дитина змінилась, став вільно висловлюватися, пішла тверда тенденція зростання розвитку дитини. За домовленістю сторін з весни 2020 року по лютий 2021 року дитина проживала у батьків позивача, проте відповідачка лише один раз приїхала до сина, спілкувалась тільки по відеозв`язку. У подальшому син чотири рази спілкувався з матір`ю, перебував у неї тиждень у м.Полтаві та відповідачка завжди повертала позивачу сина. Дитина після цих побачень ставала агресивною, намагався образити позивача, що за висновком фахівців свідчить, що ОСОБА_4 налаштовувала дитину проти батька.

28.05.2022 року ОСОБА_4 , не попередивши позивача, забрала дитину до м. Полтави. Відповідачка такими діями зламала узгоджену систему навчання сина, почала знову негативно впливати на психіку дитини, налаштовувати сина проти батька. Така поведінка відповідачки та її ставлення до дитини має аморальний характер, не відповідає найкращим інтересам дитини, може зашкодити його нормальному вихованню та розвитку. Позивачем створені всі належні умови для проживання сина, його оздоровлення та розвитку. Дитина бажає проживати з батьком.

У липні 2022 року ОСОБА_4 звернулася до Індустріального районного суду м.Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини, просила ухвалити рішення, яким визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір?ю ОСОБА_4 .

В обгрунтування заявлених вимог посилалася на те, що у шлюбі з відповідачем мають сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 27.07.2017 року із ОСОБА_1 на її користь на утримання дитини стягнуто аліменти у розмірі певної частини його заробітку. Фактично після реєстрації шлюбу сторони проживали окремо. Після народження дитини відповідач ОСОБА_1 категорично відмовився забирати її з дитиною у м.Краматорськ Донецької області за місцем його роботи. Відповідач надав згоду на реєстрацію дитини за її місцем проживання у квартирі, що належить їй на праві власності.

05.11.2016 року відповідач повідомив, що у нього є інша жінка та більше до неї з сином не приїздив, ініціатором зустрічей з дитиною були батьки ОСОБА_1 . Вона ніколи не перешкоджала відповідачу чи його родичам бачитись з дитиною, приймати участь у вихованні. За ініціативою своїх батьків у 2017 році відповідач звернувся до органу опіки та піклування, і рішенням Київської районної у м. Полтаві ради йому встановлено час для спілкування з сином - один раз на тиждень з 12.00 до 18.00 у присутності матері. У подальшому, рішенням виконкому змінено час для спілкування з дитиною, а саме один раз на тиждень з 12.00 до 17.00 за попередньою домовленістю без присутності матері. Відповідач ОСОБА_1 не виконував і це рішення, до сина приїзджали його батьки, які гарно ставились до дитини, за її згодою забирали сина на вихідні, свята. Також вона надавала згоду на відпочинок сина з батьком за кордоном. До 2021 року жодних конфліктів між сторонами щодо виховання дитини не було, проте з 2021 року відповідач ОСОБА_1 повідомив, що син буде проживати саме з ним, з чим вона категорично не погодилась. У червні 2021 року відповідач попросив дозволу провести відпустку з дитиною, виїхати на відпочинок за кордон, а потім ще залишити сина на місяць, щоб він провів цей час з дідом та бабою. Після численних перемовин, обіцянок про повернення дитини, відповідач ОСОБА_1 21.11.2021 року привіз сина до Полтави, а 27.11.2021 року приїхав за сином акцентуючи увагу, що якщо вона не надасть дитину, то ніколи вже його не побачить. 18.12.2021 року віповідач повернув сина, а 20.12.2021 року забрав на Новорічні свята до 06 січня 2022 року. Потім нею надавався дозвіл на відпочинок дитини з батьком за кордоном до 10.02.2022 року. За повідомленням ОСОБА_1 , вона може забрати дитину з ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки у нього не було наміру приїздити до Полтави. 24.02.2022 року відповідача з сином у м.Краматорську не було, дитину він відвіз до своїх батьків, де він перебував до початку квітня 2022 року. Позивачка прикладала багато зусиль для повернення сина, проте відповідач дитину не віддавав, інколи дозволяв говорити по телефону. З дозволу відповідача 22.05.2022 року вона побачилась з дитиною, який просив його забрати, говорив, що хоче проживати з нею. Вона з сином виїхали до м.Полтави, про що повідомили відповідача. 13.06.2022 року ОСОБА_1 викрав сина з дитячого садку Центр розвитку «Перлина», спричинивши вихователю тілесні ушкодження. По даному факту відкрито кримінальне провадження. Позивачкою забезпечено для дитини всі належні умови для проживання та виховання, матеріального утримання, духовного, культурного, соціального розвитку.

Ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 27 вересня 2022 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року, обидва позови об?єднані в одне провадження; об?єднана цивільна справа направлена для розгляду за підсудністю до Київського районного суду м.Полтави.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 23 травня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 задоволено частково.

Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , почергово з кожним з батьків, у такому порядку:

з 01 січня по 01 липня кожного року з батьком ОСОБА_1 за адресою його місця проживання ( АДРЕСА_1 );

з 01 липня по 01 січня кожного року з матір`ю ОСОБА_4 за адресою її місця проживання ( АДРЕСА_2 ).

По завершенню періоду, протягом якого дитина ОСОБА_2 , 2016 року народження, проживав з батьком чи матір`ю, той з батьків, з ким він проживав, зобов`язаний супроводити (привезти) дитину до місця проживання іншого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про визначення місця проживання дитини відмовлено.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів відмовлено.

Додатковим рішенням Київського районного суду м.Полтави від 24 червня 2024 року задоволена частково заява ОСОБА_4 проведений взаємозалік понесених сторонами судових витрат.

Адвокат Незвіський Д.Я., представник ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення у справі, яким задовольнити позов ОСОБА_1 визначити місце проживання дитини з ним і стягнути із ОСОБА_4 аліменти на утримання дитини.

В обґрунтування вимог апедляційної скарги стверджується, що висновки ВС у постанові від 16.02.2024 (справа №465/6496/19) не є релевантними, так як у вказаній справі ВС врахував згоду батьків на таку модель участі у вихованні і згоду на це органу опіки.

Висновки районного суду щодо можливості застосування моделі спільної опіки батьків суперечать правам та інтересам дитини, адже суд не врахував конкретну життєву ситуацію, обставини життя обох сторін, їхні відносини, факт проживання батьків у різних містах.

Суд, по суті, керувався не законом, а суб`єктивними думками, окремого судді ВС.

У чинному сімейному законодавстві не існує правової основи для запровадження інституту спільної опіки батьків.

Суд мав керуватися приписами ст.161 СК України та ч.2 ст.171 СК України.

Мотиви суду про зміну місця проживання батька і можливі подальші зміни місця його проживання, про зміну дитиною навчального закладу, про онлайн навчання не мають вирішального значення.

Вирішальним є створення батьком чи матір`ю належних умов проживання для дитини.

Суд не врахував, що ОСОБА_4 не надала жодного доказу про створення нею умов для здобуття дитиною освіти.

Суд необґрунтовано відмовився заслухати думку дитини, чим порушив вимоги ч.2 ст.171 СК України і право дитини бути почутою.

Суд порушив принцип диспозитивності, адже жодна сторона не прохала про застосування спільної фізичної опіки батьків шляхом проживання дитини по півроку у кожного.

Оцінюючи довідку КЗ «Дніпровського центру Соціально-психологічної допомоги» від 31.07.2023, суд вдався до припущень, зокрема про те, що бажання дитини проживати з батьком сформовано під впливом останнього.

Зміст рішення суду свідчить про демонстрування гендерних стереотипів і жіночої солідарності.

Всупереч змісту ч.1 ст.161 СК України суд у резолютивній частині рішення позначив адреси проживання батьків у дужках, що робить незрозумілим рішення дитина має проживати з батьками (по черзі) лише за адресами, що вказані у рішенні суду, чи за іншими адресами, але з батьками (одним із батьків), при цьому жодна із сторін не прохала визначити місце проживання дитини за конкретною адресою.

Рішення суду у частині вимог про стягнення аліментів на користь батька не узгоджується з рішенням щодо застосування моделі почергового проживання дитини у обох батьків.

Оцінюючи висновки ВК Київської районної в м. Полтави ради № 360 від 28.11.2023, суд не врахував, що він ґрунтується на інформації, наданої матір`ю, жодних контактів з дитиною не відбувалося.

Суд не звернув уваги на доводи ОСОБА_1 з посиланням на судову практику про те, що визначення місця проживання дитини з батьком не є розлученням матері з дитиною чи відбиранням дитини.

Оцінюючи письмовий висновок Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради від 29.08.2023 року № 5/6-162, суд лише обмежився вказівкою про його необґрунтованість.

В апеляційній скарзі наявні заперечення на ухвалу районного суду від 15.02.2024 про відмову заслухати дитину.

Наголошується, що у підготовчому судовому засіданні 07.06.2023 суд задовольнив клопотання про заслуховування думки дитини, що цілком відповідає принципам ст.183 ЦПК України, але у судовому засіданні 07.02.2024 (під час розгляду справи по суті) суд задовольнив клопотання іншої сторони і ухвалив процесуальне рішення про відмову заслухати дитину без з`ясування причин незадоволення такого клопотання у підготовчому судовому засіданні.

До апеляційного суду 05.07.2024 також надійшли доповнення до апеляційної скарги (а.с.49 т.9) щодо забезпечення права дитини на освіту із долученням нових доказів, а саме листа від 20.06.2024 (а.с.55 т.9).

12.08.2024 року до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від адвокатки Васильєвої Л.М., представниці ОСОБА_3 , у якому викладені обставини, наведені у позові ОСОБА_6 , і наголошується, що після ухвалення рішення у справі ОСОБА_1 робить все можливе аби налаштувати сина проти матері.

Стверджується, що висновки суду є обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги надумані та суперечать матеріалам справи.

Стосовно доводів апеляційної скарги про право дитини бути почутою, тобто про заслуховування дитини, зазначається, що синові лише 7 років, він проживає з батьком більше двох років, весь цей час контакти з матір?ю практично відсутні з огляду на перешкоди, що чинить батько.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Полтавського апеляційного суду від 31 березня 2025 року проведено заміну головуючого судді Кузнєцової О.Ю. у зв`язку із тим, що суддя Кузнєцова О.Ю. звільнена з посади судді Полтавського апеляційного суду та справу передано колегії суддів під головуванням судді Лобова О.А., суддів учасників колегії Карпушин Г.Л., Одринська Т.В.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 04 квітня 2025 року справу прийнято до свого провадження.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Полтавського апеляційного суду від 19 червня 2025 року проведено заміну суддів Карпушина Г.Л., Одринської Т.В. у зв`язку із тим, що судді Карпушин Г.Л., Одринська Т.В. перебувають у відпустці та справу передано колегії суддів під головуванням судді Лобова О.А., суддів учасників колегії Пилипчук Л.І., Триголов В.М.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права.

З матеріалів справи убачається, що сторони з 19 вересня 2014 року перебували у зареєстрованому шлюбі, рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 17 жовтня 2017 року шлюб розірвано.

Сторони мають сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за місцем реєстрації матері, а саме у АДРЕСА_2 .

Рішенням виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради № 168 від 27 червня 2017 року «Про визначення участі батька ОСОБА_1 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 » встановлено ОСОБА_1 час для спілкування з малолітнім сином ОСОБА_7 один раз на тиждень (субота або неділя) з 12.00 до 18.00 у присутності матері в м. Полтаві.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 24 липня 2017 року стягнуто аліменти із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 на її утримання у розмірі 1/8 частини заробітку (доходів) щомісячно, починаючи стягнення з 24 липня 2017 року до досягнення дитиною ОСОБА_7 , трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також аліменти на утримання дитини у розмірі частини доходів (заробітку).

Рішенням виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради № 138 від 12 червня 2018 року «Про визначення участі батька у вихованні малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 » встановлено ОСОБА_1 час для спілкування з малолітнім сином ОСОБА_7 один раз на тиждень з 12.00 до 17.00 (за попередньою домовленістю між батьками) в м.Полтаві без присутності матері.

Ухвалою Київського районного суду м.Полтави від 06 лютого 2024 року забезпечний позов ОСОБА_4 шляхом визначення часу її спілкування із дитиною (т.5 а.с.170-172)

Державним виконавцем 19 лютого 2024 року повернуто виконавчий лист на виконання ухвали суду від 06 лютого 2024 року стягувачу без прийняття до виконання у зв?язку із неподанням стягувачем заяви про примусове викнання рішення (т.6 а.с.144)

Відповідно до довідки КЗ «Дніпропетровського центру соціально-психологічної допомоги», наданої Управлінню - службі у справах дітей Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради № 34 від 31.07.2023 року, ОСОБА_2 проявляє свідоме та несвідоме бажання проживати разом з батьком ОСОБА_1 , з яким відчуває себе комфортно та спокійно, батько є домінуючою особою для дитини, символізує безпеку та захист. З матір`ю ОСОБА_4 . ОСОБА_8 хоче зустрічатися та спілкуватися. ОСОБА_9 вважає, що проживає в повноцінній родині, де є матір і батько (мається на увазі батько ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_10 ). ОСОБА_8 проявляє емоційну прив`язаність до обох батьків: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та до дружини батька ОСОБА_10 . Всі вказані особи є для нього значущими особами у його житті, але з батьком ОСОБА_1 . ОСОБА_8 на момент діагностування відчуває більшу емоційну близькість, оскільки хлопчик на даний час проживає з ним (а.с.18 т.4)

Розпорядженням голови Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради №161-р від 25 серпня 2023 року (т.6 а.с.83) ОСОБА_4 визначені способи участі у вихованні та спілкуванні із сином ОСОБА_8 .

У рекомендації Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради №56 від 20 лютого 2024 року (т.6 а.с.204 зворот) ОСОБА_1 роз?яснено про обов?язковість виконання розпорядженням голови Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради №161-р від 25 серпня 2023 року.

Згідно з Довідкою № 45 від 26.03.2024 року КЗ «Дніпропетровський центр соціально-психологічної допомоги» Дніпропетровської обласної ради, яка надана ОСОБА_1 про надання соціально-психологічної допомоги в умовах денного стаціонару для пред`явлення за місцем вимоги, ОСОБА_11 проговорює своє бажання та свій вибір: з батьком ОСОБА_1 проживати, а з матір`ю ОСОБА_4 зустрічатися.

У висновку Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради від 29.08.2023 року № 5/6-162 визнано за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , з батьком, ОСОБА_1 (т.3 а.с.240). У висновку відсутні дані про те, що орган опіки та піклування контактував із батьками та з дитиною, є лише посилання на результати психологічного діагностування КП «Дніпропетровський центр соціально-спихологічної допомоги».

Рішенням виконавчого комітету Київської районної в м. Полтави ради № 360 від 28.11.2023 року затверджено висновок щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Відповідно до висновку виконавчого комітету Київської районної в м. Полтави ради, як органу опіки та піклування, щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , вважає за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 разом із матір`ю ОСОБА_4 , за її місцем проживання. Категорично заперечують проти залучення в судове засідання малолітнього ОСОБА_2 та заслуховування думки семирічної дитини, оскільки це може зашкодити його психоемоційному стану, психологічному та психічному здоров`ю (т.4 а.с.94 - 98). На засіданні заслухана мати, батько не з?явився, повідомивши, що зайнятий на роботі.

Задовольняючи частково обидва позови, суд першої інстанції керувався тим, що сторони не намагаються улагодити між собою відносини, а навпаки діють всупереч один одному, що негативно впливає, перш за все, на малолітню дитину, який в силу свого віку знаходиться в стані потенційного стресу.

Заскалкін ОСОБА_8 тривалий час проживає з батьком, внаслідок чого не має належного контакту з матір`ю, тому саме під впливом цих обставин він висловив своє бажання проживати з батьком. Проте, дитина потребує і материнської турботи та безумовної любові, яка має позитивно впливати на його розвиток.

Між дитиною та його батьками існує тісний емоційний зв`язок, який не можна стверджувати, що він є більший на користь одного них.

Враховуючи встановлені обставини справи,суд дійшов до висновку щодо необхідності застосування моделі спільної фізичної опіки батьків щодо їх сина, яка сприятиме співпраці батьків та забезпечить належне виховання та задоволення потреб дитини та в його в інтересах буде саме почергове проживання з кожним із батьків.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується такими міркуваннями.

Доводи апеляційної скарги адвоката Незвіського Д.Я. щодо незаконості застосування судом першої інстанції моделі спільної фізичної опіки обох батьків слід визнати слушними.

Апеляційний суд відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України враховує висновки щодо застосування норми права у спірних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року (справа № 953/9454/23), у якій зазначено таке.

«…при вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини суд з урахуванням обставин справи має право розглянути питання щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків чи застосування спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дитини у помешканні кожногоз батьків за відповідним графіком. У постановах від 26 жовтня 2022 року у справі№ 750/9620/20, від 04 жовтня 2023 року у справі № 208/4667/20, від 14 грудня2022 року у справі № 742/2571/21, від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20 Верховний Суд звертав увагу на можливість застосування судами моделі спільної фізичної опіки батьків над дитиною й зазначав необхідні умови для цього, якими,по суті, є згода батьків дитини.

У справі, що переглядається, сторони не зверталися з позовними вимогами про застосування моделі спільної фізичної опіки над дитиною (почергового проживання з кожним із батьків за відповідним графіком).

Верховний Суд вважає висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про застосування моделі спільної фізичної опіки над дитиною (почергового проживання з кожним із батьків за відповідним графіком) у цій справі передчасним, оскільки під час вирішення питання щодо можливості встановлення спільної фізичної опіки, суди, окрім загальних обставин, мають також враховувати: бажання кожного з батьків, щоб дитина проживала разом із ним, згоду на участь у її вихованні та піклуванні; наявність у обох батьків сталих відносин з дитиною та бажання останньої спілкуватися з обома батьками; відсутність обставин, зазначених у частині другійстатті 161 СК України, а також інших обставин, що можуть становити загрозу інтересам дитини; наявність у кожного з батьків часу та можливості, що дозволяє належним чином опікуватися дитиною; місце проживання кожного з батьків, що знаходиться не далеко від звичайного місця проживання дитини (сформованих місць життєвих інтересів дитини) тощо (див.: постанову Верховного Суду від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19).

Суди попередніх інстанцій не з`ясували, зокрема бажання кожного з батьків, щоб дитина проживала почергово разом із кожним з батьків, наявність у кожногоз батьків часу та можливостей, у тому числі фінансової, що дозволяє належним чином опікуватися дитиною.

Зробивши висновок про те, що застосування спільної фізичної опіки над дитиною відповідатиме її найкращим інтересам, суд не звернув уваги на те, що ані позивач, ані відповідачка не надали належних доказів на підтвердження чи спростування можливості та доцільності почергового проживання дитини з обома батьками, зокрема висновків відповідних фахівців, а отже не перевірив, чи не матиме почергова зміна місця проживання негативного впливу на стан дитини.

Орган опіки та піклування також не висвітлив у своєму висновку вказані особливості, не розглядав можливість і доцільність застосування спільної фізичної опіки щодо дитини.»

У справі, що переглядається сторони не зверталися з позовними вимогами про застосування моделі спільної фізичної опіки над дитиною (почергового проживання з кожним із батьків за відповідним графіком), ОСОБА_1 (батько дитни) категорично заперечує проти такої моделі участі батьків у житті дитини. У межах розгляду цієї справи встановлено, що батьки дитини проживають у різних (достатньо віддалених населених пунктах): м.Дніпро і м. Полтава.

Отже, з наведених підстав рішення суду першої інстанції слід скасувати.

Зі змісту апеляційної сарги і позову ОСОБА_1 слідує, що він заперечує право ОСОБА_4 на проживання дитини з нею, згідно ж позову ОСОБА_12 , остання наполягає на проживанні дитини з нею, тому апеляційний суд має вирішити спір по суті, тобто вирішити вимоги обох позовів.

Щодо суті спору.

Відповідно до положень СК України, ЗУ «Про охорону дитинства», міжнародних правових актів з питань охорони дитинства, практики Європейського суду з прав людини основоположними правовими принципами у вирішенні питань, пов`язаних з дитиною, є:

По-перше, рівність прав батьків щодо дитини, які є похідними від прав та інтересів дитини, зокрема права на гармонійний розвиток, належне виховання і утримання. При вирішенні спору щодо дитини, у тому числі і про її місце проживання, у першу чергу мають бути забезпечені інтереси самої дитини, а вже тільки потім інтереси батьків (ст.7, ст.141, ст.161 СК України, ст.8 ЗУ «Про охорону дитинства», ч.1 ст.3, ч.1 ст.18, ч.1 ст.27 Конвенції про права дитини, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», заява №2091/13, параграф 76; рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, параграф 54).

По-друге, істотним у забезпеченні пріоритету інтересів дитини при вирішенні питань опіки над нею є подолання (викорінення) гендерних стереотипів щодо ролей, які приписуються жінкам і чоловікам у сім`ї. Презумпція чи принцип переваги матері у питаннях опіки заперечується. Отже, встановлення місця проживання малолітніх (неповнолітніх) дітей з батьком не є розлученням із матір`ю (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2009 року у справі «Цаунеггер проти Німеччини», заява № 22028/04, параграф 46; Постанова Парламентської асамблеї Ради Європи №2079 (2015) щодо «Рівності і спільної батьківської відповідальності: роль батька»).

Такі ж критерії для вирішення спорів, що стосуються визначення місця проживання дітей, утверджує Верховний Суд (див. постанову ВП ВС від 17 жовтня 2018 року, справа № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18).

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суд, насамперед, має виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

У межах розгляду цієї справи встановлено, що обидва батьки мають приблизно рівні можливості щодо забезпечення належного утримання та виховання дитини, у справі не встановлено обставин, які б категорично унеможливлювали проживання дитини з батьком чи з матір`ю, батьки з огляду на гостроту неприязнених відносин між ними не здатні та не мають бажання вирішити спір щодо дитини самостійно у позасудовому порядку.

Матеріалами справи підтверджується, що після розірвання шлюбу сторони, як батьки, самостійно визначили певний порядок опіки над дитиною та спілкування з нею, який задовольняв обидві сторони, проте влітку 2022 року ОСОБА_1 одноособово без згоди ОСОБА_12 за відсутності об`єктивних обставин, які б загрожували нормальному життю і розвитку дитини, змінив його місце проживання, позбавивши матір можливості спілкуватися з дитиною тривалий час, що, вочевидь, суперечить інтересам дитини.

Відверте перешкоджання батька спілкуванню дитини з матір?ю підтверджується належними, допустимими і достатніми доказами: ухвала Київського районного суду м. Полтави від 06.02.2024 (т.5 а.с.170-172); ухвала Київського районного суду м.Полтави від 15.02.2024 (т.6 а.с.20-22); протоколи прийняття усної заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 11.02.2024, від 10.03.2024, від 09.06.2025 (т.5 а.с.229-238, т.9 а.с.232); розпорядження Голови адміністрації соборного району Дніпровської міської ради від 25.08.2023 №161-р (т.6 а.с.83); акт фіксації події від 13.04.2024 (т.8 а.с.194); рекомендації Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради №56 від 20 лютого 2024 року (т.6 а.с.204 зворот).

Апеляційний суд задовольнив клопотання ОСОБА_1 опитав малолітнього ОСОБА_8 .

ОСОБА_13 з дитиною, навіть за відсутності спеціальних знань у дитячій психології, свідчить про те, що малолітній ОСОБА_8 перебуває у стресовому стані, питання спілкування і проживання з матір?ю є для нього гострим, його бачення ситуації, що склалася, сформоване під впливом батька: під час бесіди дитина за своєю ініціативо просила запитати її, з ким він хоче жити, і відразу сама запрограмовано відповідала, що хоче жити тільки з батьком.

У підсумку слід визнати, що дії ОСОБА_1 , який позбавив дитину спілкування з матір?ю за вісутності для цього об?єктивних обставин (причин), шкодять самій дитині, інтереси якої є пріоритетними.

У постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року справа № 607/7767/22 з подібними фактичними обставинами викладений, зокрема, такий висновок.

«Наявність підстав для визначення місця проживання дитини з матір`ю пов`язується також із тим, що батько, хоча і належним чином займається вихованням та утриманням дитини, проте, змінивши у березні 2022 року місце проживання дитини без згоди матері та не повернувши дитину матері, з якою вона на той час проживала, позбавив її належної опіки і виховання з боку матері та порушив їхнє право на прямі контакти, що суперечить найкращим інтересам дитини.»

Вирішуючи спір, апеляційний суд приймає до уваги, що ОСОБА_12 не перешкоджала сину спілкуватися з батьком, принаймі наявні у справі докази не містять підтверджень того, що вона як мати будь-яким чином заперечувала (перешкоджала) словом чи вчинками проти спілкування сина з батьком.

Окрім того, апеляційний суду визнає істотною обставиною для інтересів дитини місце проживання її батьків з урахуванням актуальної ситуації у державі війна, близкість м.Дніпро до лінії фронту, характер роботи батька.

З наведених підстав апеляційний суд визнає, що найкращим інтересам дитини буде проживання з матір?ю.

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 1 та п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.

Згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 звертаючись до суду з позовом сплатила 992,40 грн судового збору (т.1 а.с.51), подаючи: заяву про забезпечення позову сплатила 605,60 грн (т.4 а.с.230); заяви про доступ до технічного запису судових засідань салатила 90,84 грн (т.5 а.с.141) та 90,84 грн (т.7 а.с.239).

Позовну заяву ОСОБА_3 задоволено в повному обсязі.

Таким чином ОСОБА_3 має право на стягнення з ОСОБА_1 1779, 68 грн витрат понесених при оплаті судового збору.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою ОСОБА_1 сплатив 1487,60 грн судового збору. (т.9 а.с.30)

Апеляційна скарга задоволена часково, однак відсоток її задоволення встановити не є можливим.

Згідно п.36 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17 жовтня 2014 року, якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позовних вимог точно визначити неможливо, то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

Отже, ОСОБА_1 має право на стягнення з ОСОБА_3 1487,60 грн / 2 = 743,80 грн

Відповідно до ч.10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Оскільки з ОСОБА_1 накористь ОСОБА_3 підлягає стягненнюсудовий збіру розмірі 1779,68грн,а з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягаєстягненню судовийзбір урозмірі 743,8грн,то ,враховуючи ч.10ст.141ЦПК України,з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 необхідно стягнутирізницю судовихвитрат,покладених наобидві сторони,в розмірі1779,68-743,8= 1035,88грн,а такожзвільнити ОСОБА_3 від обов`язку сплачувати ОСОБА_1 частину судового збору.

Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу адвоката Незвіського Дмитра Ярославовича, представника ОСОБА_1 , задвольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 23 травня 2024 року скасувати, ухвалити нове рішення по суті заявлених вимог.

Позов ОСОБА_3 задовольнити - визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір?ю ОСОБА_4 .

У задовленні позову ОСОБА_1 відмовити за недоведеністю.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1035 грн 88 коп. витрат із пслати судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 29 липня 2025 року

Головуючий суддя О.А. Лобов

Судді Л.І. Пилипчук

В.М. Триголов