Рішення від 31.07.2025 по справі 922/1936/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" липня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/1936/25

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Рильової В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фуд Фекторі Київ» (місцезнаходження: 02091, місто Київ, вулиця Горлівська, будиноК 137; код ЄДРПОУ:45270548) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостард" (місцезнаходження: 61003, місто Харків, вулиця Квітки-Основ`яненка, будинок 7; код ЄДРПОУ: 38158834) про стягнення 353 269,30 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фуд Фекторі Київ» (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостард" (відповідач) про стягнення заборгованості за Договором поставки №1511/24-4 від 15.11.2024 у сумі 353 269,30 грн.( 271 764,94 грн. - основна заборгованість, 20 661,09 грн. - пеня, 54 012,64 грн. - штраф, 1 910,42 грн. - 3% річних, 4 920,21 грн. - інфляційні втрати).

Також позивач просить суд покласти на відповідача відшкодування витрати зі сплати судового збору.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.06.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фуд Фекторі Київ» прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/1936/25. Визнано справу № 922/1936/25 малозначною та постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку частини п`ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України. Відповідачу, згідно з частиною першою статті 251 Господарського процесуального кодексу України, встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву.

З матеріалів справи вбачається, що копію ухвали Господарського суду Харківської області від 09.06.2024 про відкриття провадження у справі № 922/1936/25 було направлено в паперовій формі - рекомендованим листом з повідомленням про вручення, за юридичною адресою Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостард" згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак, зазначене відправлення не вручено адресатові та повернуто до суду із позначкою "за закінченням терміну зберігання", згідно Довідки про причини повернення/досилання відділення поштового зв`язку Укрпошти від 15.06.25.

Місцезнаходження юридичної особи при здійсненні державної реєстрації, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» вноситься до відомостей про цю юридичну особу. За змістом частини 4 татті 17 вказаного Закону, державній реєстрації підлягають зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі, тобто і зміна місцезнаходження, про що юридична особа має звернутись із відповідною заявою. Не вживши заходів для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про зміну свого місцезнаходження (в разі такої зміни), юридична особа повинна передбачати або свідомо допускати можливість настання певних негативних ризиків (зокрема щодо неотримання поштової кореспонденції).

Суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.04.2018 у справі №916/3188/16, відповідно до якої сам лише факт не отримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії судових рішень за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною неявки в судові засідання, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Отже, суд належним чином виконав вимоги Господарського процесуального кодексу України щодо направлення процесуальних документів учасникам справи та здійснив всі необхідні дії з метою належного їх повідомлення про розгляд даного позову, а відповідач, у відповідності до пункту 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України визнається таким, що був належним чином повідомленим про розгляд даної справи.

Разом з цим, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мостард" наданими відповідачу процесуальними правами не скористалося; у встановлений статтею 251 ГПК України п`ятнадцятиденний строк відзив на позовну заяву до суду не подало.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини другої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши справу № 922/1936/25 в межах строку, встановленого статтею 248 Господарського процесуального кодексу України; всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, суд встановив таке.

15 листопада 2024 року між ТОВ «ФУД ФЕКТОРІ КИЇВ» (надалі позивач / постачальник) та ТОВ «МОСТАРД» (надалі відповідач / покупець) укладений Договір Поставки №1511/24-4 (надалі - Договір) у відповідності до п. 1.1 якого сторони дійшли згоди, що постачальник відповідно до умов цього Договору зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити Товар у кількості, найменуваннях і цінах, зазначених у видаткових накладних (товарно-транспортних накладних), що виписується на кожнупартію Товару.

Згідно п. 2.1 Договору, ціна по кожному найменуванню і на кожну партію Товару визначається на підставі прайс-листів постачальника та вказується у видаткових накладних (товарно-транспортних накладних) на кожну партію Товару.

Приписами пункту 2.2 Договору, сторони погодили, що розрахунки за кожну поставлену партію Товару Покупець зобов`язаний здійснити в повному обсязі протягом 7 (сім) календарних днів з дати поставки.

Відповідно до п. 3.2 Договору, датою поставки, вважається дата підписання видаткової накладної, товарно-транспортної накладної та/або акту приймання-передачі Товару обома Сторонами, що засвідчує прийняття товару Покупцем від Постачальника. Сторони погодилися, що особи, які підписали видаткову накладу, товарно-транспортну накладну та/або акт прийому-передачі товару з прикладанням печатки (або штампу), за наявності останнього у Покупця, являються уповноваженими особами для підписання даних документів та їхні підписи свідчать про приймання-передачу Товару.

Окрім того, згідно п. 5.1.1. Договору, позивач набув право вимагати у Покупця в строк та в повному обсязі здійснювати оплату за поставлений Постачальником товар у порядку, передбаченому у цьому Договорі.

Пунктом 5.4.6 Договору передбачено, що Відповідач взяв на себе зобов`язання оплатити Товар у строки та в порядку, що визначений умовами даного Договору.

Згідно п.6.1 Договору за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та даним Договором. Будь-яка із Сторін Договору звільняється від відповідальності (в тому числі сплати штрафних санкцій (неустойки, штрафу. пені). компенсування заподіяних збитків, тощо) і є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов?язань. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до п. 6.2 Договору у разі прострочення оплати товару Покупець зобов`язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку Украйни, діючої на момент прострочення, що розраховується від загальної суми заборгованості, за кожен день прострочення. У разі, якщо Покупець прострочив оплату товару понад 7 (сім) календарних днів, то він додатково зобов`язаний сплатити на користь Постачальника штраф у розмірі 10 (десяти) відсотків від загальної суми заборгованості.

В силу п. 7.1 Договору, сторони домовились, що цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання представниками Сторін і діє до 31 грудня 2025 року включно, а в частині невиконаних зобов`язань Сторін, що виникли на момент дії цього Договору, до їх повного виконання.

Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками.

Як зазначає позивач, ним у період грудень 2024 року квітень 2025 року було поставлено, а відповідачем прийнято Товар на загальну суму 590 236,94 грн. з ПДВ, що підтверджується підписаними без зауважень видатковими та товарно-транспортними накладними, а саме:

1. № Ф-5180 від 05.12.2024р. на суму 7 696,95 грн. з ПДВ

2.№ Ф-5280 від 10.12.2024р. на суму 3 779,27 грн. з ПДВ

3. № Ф-5394 від 12.12.2024р. на суму 5 748,38 грн. з ПДВ

4. № Ф-5569 від 17.12.2024р. на суму 8 470,33 грн. з ПДВ

5. № Ф-508 від 17.01.2025р. на суму 3 683,58 грн. з ПДВ

6. № Ф-1125 від 04.02.2025р. на суму 4 442,78 грн. з ПДВ

7. № Ф-1798 від 20.02.2025р. на суму 5 414,94 грн. з ПДВ

8. № Ф-1822 від 20.02.2025р. на суму 54,00 грн. з ПДВ

9. № Ф-1844 від 21.02.2025р. на суму 6 044,74 грн. з ПДВ

10. № Ф-1967 від 25.02.2025р. на суму 16 139,66 грн. з ПДВ

11. № Ф-1997 від 26.02.2025р. на суму 14 327,82 грн. з ПДВ

12. № Ф-2117 від 27.02.2025р. на суму 37 760,43 грн. з ПДВ

13. № Ф-2189 від 01.03.2025р. на суму 23 008,00 грн. з ПДВ

14. № Ф-2256 від 04.03.2025р. на суму 27 008,00 грн. з ПДВ

15. № Ф-2391 від 06.03.2025р. на суму 8 363,60 грн. з ПДВ

16. № Ф-2394 від 06.03.2025р. на суму 40 257,00 грн. з ПДВ

17. № Ф-2443 від 07.03.2025р. на суму 28 501,20 грн. з ПДВ

18. № Ф-2479 від 10.03.2025р. на суму 30 577,32 грн. з ПДВ

19. № Ф-2545 від 11.03.2025р. на суму 8 016,00 грн. з ПДВ

20. № Ф-2673 від 13.03.2025р. на суму 1 470,30 грн. з ПДВ

21. № Ф-2677 від 13.03.2025р. на суму 46 905,40 грн. з ПДВ

22. № Ф-2876 від 18.03.2025р. на суму 41 216,29 грн. з ПДВ

23. № Ф-2966 від 20.03.2025р. на суму 53 397,62 грн. з ПДВ

24. № Ф-3188 від 25.03.2025р. на суму 44 088,48 грн. з ПДВ

25. № Ф-3281 від 26.03.2025р. на суму 61 547,85 грн. з ПДВ

26. № Ф-3474 від 01.04.2025р. на суму 52 546,00 грн. з ПДВ

27. № Ф-3822 від 08.04.2025р. на суму 9 768,00 грн. з ПДВ

Разом з цим, позивач вказує, що відповідач свої господарські зобов`язання за фактично отриманий Товар в повному обсязі не виконав, відповідачем було сплачено тільки частину суми заборгованості (з урахуванням накладної на повернення № 9 від 01.05.2025р.) на користь позивача грошові кошти у сумі 318 469,00 грн., що підтверджується відповідними платіжними інструкціями а саме:

1. № 43003 від 24.12.2024р. на суму 7 696,95 грн.

2. № 43100 від 30.12.2024р. на суму 3 779,27 грн.

3. № 43145 від 03.01.2025р. на суму 5 748,38 грн.

4. № 43263 від 08.01.2025р. на суму 8 470,33 грн.

5. № 43521 від 24.01.2025р. на суму 3 683,58 грн.

6. № 43654 від 10.02.2025р. на суму 4 442,78 грн.

7. № 43794 від 03.03.2025р. на суму 5 468,94 грн.

8. № 43833 від 07.03.2025р. на суму 6 044,74 грн.

9. № 43842 від 10.03.2025р. на суму 30 467,48 грн.

10. № 43920 від 24.03.2025р. на суму 37 760,43 грн.

11. № 43951 від 31.03.2025р. на суму 23 008,00 грн.

12. № 43984 від 03.04.2025р. на суму 27 008,00 грн.

13. № 44036 від 07.04.2025р. на суму 20 000,00 грн.

14. № 44097 від 14.04.2025р. на суму 28 620,60 грн.

15. № 44170 від 18.04.2025р. на суму 28 501,20 грн.

16. № 44196 від 21.04.2025р. на суму 20 000,00 грн.

17. № 44272 від 01.05.2025р. на суму 10 577,32 грн.

18. № 44338 від 05.05.2025р. на суму 8 016,00 грн.

19. № 44373 від 08.05.2025р. на суму 5 000,00 грн.

20. № 44417 від 12.05.2025р. на суму 20 000,00 грн.

21. № 44534 від 23.05.2025р. на суму 5 000,00 грн.

22. № 44555 від 28.05.2025р.на суму 7 000,00 грн.

Окрім того, накладною про повернення постачальнику № 9 від 01.05.2025р. відповідачем повернуто товар на суму 2 175,00 грн.

Відтак, сума основної заборгованості ТОВ «МОСТАРД» перед ТОВ «ФУД ФЕКТОРІ КИЇВ» за Договором поставки №1511/24-4 від 15.11.2024р. становить 271 764,94 грн., що і стало підставою для звернення позивача до суду з вказаною позовною заявою.

Також, у зв`язку із простроченням відповідачем виконання зобов`язання за Договором поставки №1511/24-4 від 15.11.2024р, в порядку п.6.2 Договору, позивачем нараховано пеню в розмірі 20 661,09 грн. та штраф у розмірі 54 012,64 грн. а у відповідності до ст.625 ЦК України - 3% річних у розмірі 1 910,42 грн., інфляційні витрати у розмірі 4 920,21 грн.

Обставини щодо стягнення суми попередньої оплати та вказаних нарахувань в примусовому порядку стали підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Фуд Фекторі Київ» до суду із даним позовом.

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.

За загальними положеннями цивільного законодавства цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України). Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зі змістом якої кореспондуються і приписи статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України).

Частиною третьою статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно статті 193 ГК України та статті 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, за змістом статті 193 ГК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом. Аналогічні застереження містить стаття 525 ЦК України.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина перша статті 193 ГК України).

Укладений сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Так, згідно статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, що передбачено частиною першою статті 612 ЦК України.

Виходячи із позовних вимог, суд зазначає, що предметом доказування в межах даної справи є здійснення господарської операції між сторонами, а також наявність чи відсутність у відповідача заборгованості та своєчасність виконання відповідачем зобов`язань за Договором поставки №27/02/24-1 від 27.02.2024.

Крім того, відповідно до приписів статей 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому, суд зазначає, що обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини першої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У даному випадку суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року N 996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Усі господарські операції відображаються в бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування (документація). Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (частина 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

При цьому, первинні документи повинні містити відомості, які підтверджують вчинення господарської операції, на виконання якої вони складаються, у зв`язку з чим вчинення певної господарської операції фіксуватиметься документально, що в сукупності свідчить про підтвердження між учасниками такої операції певних прав та обов`язків, зокрема, і щодо обов`язку сплатити певну суму коштів, яка складатиме еквівалент певної вартості поставленого товару / наданих послуг.

Як вже було зазначено вище, на підтвердження доказів поставки Товару відповідачу, позивачем було надано до суду видаткові накладні (підписані обома сторонами та з відбитками печаток), які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а також товарно - траснпортні накладні, які містять підписи вантажовідправника, вантажоодержувача, а також відбитки печаток підприємств.

Матеріалами справи (видатковими накладними, підписаними позивачем та відповідачем та скіплені печатками), підтверджується факт поставки товару позивачем відповідачу на суму 590233,94 грн. , а також факт часткової оплати відповідачем поставленого товару на загальну суму 316297,00 грн. ( копії платіжних інструкцій наявні в матеріалах справи а.с.43-53) та повернення товару на суму 2175,00 грн. відповідно до накладної № 9 від 01.05.25 (а.спр.54). Отже, неплачеим залишився отриманий відповідачем товар на загальну суму 271764,94 грн. Відповідач доказів на спростування вказаних обставин не надав, доказів сплати всієі суми богу за поставку товару відповідачем до матеріалів справи також не надано.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Матеріали справи не містять та учасниками справи не надано доказів про оплату відповідачем вартості отриманих товарів на суму 271 764,94 грн., тому з огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з ТОВ "Мостард" заборгованості на вказану суму.

Щодо стягнення із відповідача заявлених позивачем суми пені у розмірі 20 661,09 грн. та штрафу у розмірі 54 012,964 грн. у відповідності до п. 6.2 договору, суд зазначає наступне.

Положеннями п.6.1. Договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та даним Договором. Будь-яка із Сторін Договору звільняється від відповідальності (в тому числі сплати штрафних санкцій (неустойки, штрафу. пені). компенсування заподіяних збитків, тощо) і є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобо`язань. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

У відповідноті до п 6.2. Договору, у разі прострочення оплати товару Покупець зобов`язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку Украйни, діючої на момент прострочення, що розраховується від загальної суми заборгованості, за кожен день прострочення. У разі, якщо Покупець прострочив оплату товару понад 7 (сім) календарних днів, то він додатково зобов`язаний сплатити на користь Постачальника штраф у розмірі 10 (десяти) відсотків від загальної суми заборгованості.

Відповідно до п. 2.2 Договору сторони погодили , що розрахунки за кожну поставлену партію Товару Покупець зобов`язаний здійснити в повному обсязі протягом 7 (сім) календарних днів з дати поставки.

Судом встановлено, що відповідач оплату товару здійснив лише частково в сумі 316297,00 грн з простроченням строку оплати, а в сумі 271764,94 грн у визначений п. 2.2 Договору строк та по час розгляду даної справи не сплатив, чим порушив погоджені сторонами строки оплати товару.

Приписами ч.1 ст.612 ЦК України унормовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки.

За умовами ст. 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Статтею 549 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим, відповідно до ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір ( п.6.13 постанови ВПВС від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18).

Таким чином, пеня може бути встановлена для забезпечення будь-якого договірного зобов`язання (як грошового, так і негрошового), оскільки вона належить до штрафних санкцій.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені та штрафу, зробленого позивачем та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначена сума пені та період прострочення, а також сума штрафу, на підставі вказаного позовна вимога про стягення пені в сумі 20 661,09 грн. та штрафу урозмірі 54 012,64 грн. є обгрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо інфляційних втрат та 3% річних.

Згідно з ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування та 3% річних на суму боргу не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Перевіривши періоди нарахування та відповідні розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов висновку про їх вірність та відповідність вимогам чинного законодавства України. На підставі вказаного позовна вимога про стягення з відповідача 4 920,21 грн інфляційних втрат та 1910,42 грн. 3% річних є обгрунтованою та підлягає задоволенню.

Суд звертає увагу на необхідність застосування категорій стандартів доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зміст цієї статті свідчить, що нею на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. У даному питанні слід звернути увагу на судову практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних та господарських справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Суд зазнача, що відповідачем не було надано належних та допустимих доказів на спростування позиції позивача у вказаній справі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, враховуючи неналежне виконання ТОВ "Мостард" зобов`язань з оплати поставленої позивачем продукції за Договором №1511/24-4 від 15.11.2024, господарський суд доходить висновку про правомірність позовних вимог та задоволення позову в повному обсязі.

Також позивачем заявлено вимогу щодо розподілу судових витрат у справі: відшкодування судового збору і витрат на оплату професійної правничої допомоги.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по оплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судовівитратискладаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема:витрати на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Позовні вимоги у даній справі задоволено повністю, а відтак витрати по сплаті судового збору в сумі 5 299,04 грн. покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю "Мостард" і підлягають стягненню на користь позивача.

Частинами 1, 2 ст. 124 ГПК України унормовано, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

У позовній заяві позивачем було зазначено суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 32 000,00 грн.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правничої допомоги №26/05/25-2 від 26.05.2025, укладений між ТОВ "Фуд Фекторі Київ" та адвокатом - ФОП Тітовим Ігорем Сергійовичем.

Відповідно до п.1.1 Договору клієнт доручає, а адвокат відповідно до чинного законодавства України бере на себе зобов`язання надавати правничу допомогу Клієнту в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором з метою захисту порушених прав та законних інтересів ТОВ "Фуд Фекторі Київ" ТОВ "Мостард" за фактом неналежного виконання Договору поставки №1511/24-4 від 15.11.2024 на стадії судового врегулювання спору, а також в місцевому та апеляційному господарському суді, а клієнт зобов`язується прийняти надані послуги та оплатити їх на умовах,передбачених Договором.

Відповідно до п.4.1. Договору за надання правничої допомоги за Догвоором клієнт зобов`язується виплатити Адвокату гонорар у розмірі та в строк, що передбачається Додатком №1 до Договору.

Згідно п.4.9 Договору факт наданої правової допомоги підтверджується актом наданих послуг.

Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками.

Відповідно до Додатку №1 до Договору одна година роботи адвоката становить 4 000,00 грн. Кількість витраченого адвокатом часу підтврджується підписаним з обох сторін детальним описом наданих послуг.

Додаток підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками.

Відповідно до акту наданих послуг №1 від 29.05.2025, а саме п.2 загальна вартість наданих послуг за актом склала 32 000,00 грн.

Акт підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками.

Крім того, до матеріалів справи надано звіт про надані послуги та детальний опис робіт, відповідно до яких кількість затрачених годин складає 8, вартість однієї години складає 4 000,00 грн., а сума всього 32 000,00 грн.

Правова допомога у справі надавалась адвокатом Тітовим Ігорем Сергійовичем відповідно до довіреності №1 від 27.05.2025 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЛГ №000156 від 12.07.2018.

Дослідивши зазначені докази, суд вважає їх достатніми для підтвердження факту надання адвокатом професійної правничої допомоги.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Разом з цим, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України). Така правова позиція викладена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 05.11.2019 у справі № 908/2348/18.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Отже, для встановлення розумного розміру наданих послуг адвоката слід надати належну правову оцінку договору у сукупності з іншими доказами, складністю справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), витраченим часом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконання робіт, ціною позову та (або) значення справи. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене у частині 4 статті 129 ГПК України, згідно приписів якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, з метою дотримання критерію розумності, співмірності між обсягом роботи, проведеної адвокатом та заявленими витратами, здійсненими на оплату адвокатських послуг, суд дійшов висновку про підтвердження позивачем належними та допустимими доказами витрати на професійну правничу допомогу у сумі 32 000,00 грн. та з урахуванням вимог ст. 129 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення 32 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного, керуючись статями 11, 526, 611, 612, 623-629, 631, 662, 712 Цивільного кодексу України; 173, ст. 193, 216, 230 Господарського кодексу України; та керуючись ст.ст. 4, 20, 73, 74, 77, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фуд Фекторі Київ» задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостард" (місцезнаходження: 61003, місто Харків, вулиця Квітки-Основ`яненка, будинок 7; код ЄДРПОУ: 38158834) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фуд Фекторі Київ» (місцезнаходження: 02091, місто Київ, вулиця Горлівська, будиноК 137; код ЄДРПОУ:45270548) суму заборгованості за договором поставки №1511/24-4 від 15.11.2024 у розмірі 353 269,30 грн., з яких: 271 764,94 грн. - сума основної заборгованості, 20 661,09 грн. - пеня, 54 012,64 грн. - штраф, 1 910,42 грн. - 3% річних, 4 920,21 грн. - інфляційне збільшення, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 5 299,04 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 32 000,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "31" липня 2025 р.

СуддяВ.В. Рильова

Справа №922/1936/25