Рішення від 15.07.2025 по справі 927/784/23

РІШЕННЯ

Іменем України

15 липня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/784/23 Господарський суд Чернігівської області у складі судді Демидової М.О., за участю секретаря судового засідання Хіловської І.Д., розглянувши матеріали справи

за позовом: заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури

вул. Шевченка, 1, м. Чернігів, 14000, код 02910114

в інтересах держави в особі: Чернігівської міської ради

вул. Магістратська, 7, м. Чернігів, 14000, код 04062015

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд

просп. Перемоги, 100, м. Чернігів, 14000, код 35385551

до відповідача-2: Комунального підприємства Паркування та ринок Чернігівської міської ради

вул. Шевченка, 33а, м. Чернігів, 14000, код 22828596

про визнання договору недійсним, скасування реєстрації права приватної власності та зобов`язання знести самочинне будівництво

за участю представників сторін:

від прокуратури: не прибув

від позивача: не прибув

від відповідача-1: не прибув

від відповідача-2: Малай А.В., адвокат, договір про надання правової допомоги №23/01/2025 від 23.01.2025

В С Т А Н О В И В:

07.06.2023 заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури звернувся з позовом до суду в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд та Комунального підприємства Паркування та ринок Чернігівської міської ради про:

- визнання недійсним інвестиційного договору №2018/0118 від 01.03.2018, укладеного між Комунальним підприємством Паркування та ринок Чернігівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд;

- скасування державної реєстрації права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд (код ЄДРПОУ 35385551) на автомобільну газозаправну станцію за адресою: вул. Незалежності, 39, м. Чернігів, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 64285166, з одночасним припиненням права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд (код ЄДРПОУ 35385551) на зазначений об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 64285166;

- зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд (код ЄДРПОУ 35385551) знести самочинну будову автомобільного газозаправного пункту, що за адресою: вул. Незалежності, 39, м. Чернігів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Комунальним підприємством Паркування та ринок Чернігівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд укладений інвестиційний договір №2018/0118 від 01.03.2018, предметом якого є здійснення практичних інвестицій в об`єкт інвестування, а також виконання подальшої експлуатації створеного в результаті інвестицій об`єкту. Об`єкт інвестування розташований по вул. Незалежності в м. Чернігові на земельній ділянці (кадастровий номер 7410100000:01:010:0118) площею 0,2400 га, яка була надана в постійне користування Комунальному підприємству Паркування та ринок Чернігівської міської ради.

За доводами прокурора інвестиційний договір №2018/0118 від 01.03.2018 є удаваним правочином, до якого слід застосовувати положення законодавства про договір суперфіцію. Комунальне підприємство Паркування та ринок Чернігівської міської ради, яке є постійним користувачем земельної ділянки, за відсутності в нього права розпоряджатися цією ділянкою, за доводами прокурора, фактично передав її Товариству з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд для забудови в комерційних цілях товариства, діючи виключно в інтересах останнього. Отже відповідачі, в обхід положень чинного земельного та цивільного законодавства, за відсутності волевиявлення власника земельної ділянки, без проведення процедури земельних торгів, використали непередбачений законом спосіб набуття товариством права забудови спірної земельної ділянки, шляхом укладення удаваного правочину, тому інвестиційний договір №2018/0118 від 01.03.2018 підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.

Будівля АГЗП по вул. Незалежності, 39 у м. Чернігові побудована на підставі дозволу Державної архітектурно-будівельної інспекції на виконання будівельних робіт від 04.06.2020 №ІУ113201561654 на земельній ділянці, яка відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови, при тому, що єдиним видом цільового призначення ділянки для будівництва АГЗП має бути землі автомобільного транспорту. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07.09.2022 у справі №620/6024/20 визнано протиправним рішення Державної архітектурно-будівельної інспекції про видачу дозволу на виконання будівельних робіт від 04.06.2020 №ІУ113201561654. 09.12.2022. Вищевказаний дозвіл Державною інспекцією архітектури та містобудування України анульовано. Прокурор зазначає, що вказана АГЗП є самочинним будівництвом, перебудова АГЗП неможлива, а знесення її є винятковим випадком усунення триваючого порушення.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 21.07.2022 зареєстровано право приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд на об`єкт нерухомого майна автомобільний газозаправний пункт (операторська, загальна площа 12 м2). Рішення про державну реєстрацію права власності ТОВ Преторій-Буд на спірне нерухоме майно підлягає скасуванню на підставі судового рішення, припинення такого права власності здійснюється в порядку статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень з одночасним припиненням права власності.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 17.10.2023 у справі № 927/784/23 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2023 рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.10.2023 у справі № 927/784/23 залишено без змін.

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.11.2024 постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2024 року та рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.10.2023 у справі № 927/784/23 скасовано.

Справу № 927/784/23 передано на новий розгляд до Господарського суду Чернігівської області.

Верховний Суд у постанові від 12.11.2024 зазначив про те, що суди попередніх інстанцій, виокремивши лише деякі частини та процитувавши вибірково пункти спірного договору, безпідставно не надали належної комплексної правової оцінки його умовам у сукупності (у тому числі предмету, характеру прав та обов?язків сторін, результатам виконання, меті (прибуток, дохід) спірного договору для сторін цього договору), у зв?язку з чим дійшли передчасного висновку про правову природу зазначеного договору як інвестиційного. При цьому суди попередніх інстанцій безпідставно залишили поза увагою доводи прокурора про те, що КП "Паркування та ринок" фактично передало земельну ділянку ТОВ "Преторій-Буд" для забудови в комерційних цілях, діючи виключно в його інтересах, а також про удаваність інвестиційного договору від 01.03.2018 № 2018/0118.

Як зазначив суд касаційної інстанції у своїй постанові, під час нового розгляду справи суди мають з`ясувати дійсну волю сторін з урахуванням мети укладення спірного договору, у тому числі беручи до уваги текст договору, усталену практику у відносинах сторін, звичаї, подальшу поведінку сторін, визначення спрямованості їхніх дій і певних правових наслідків, і залежно від встановленого та відповідно до чинного законодавства вирішити спір із належним обґрунтуванням мотивів і підстав такого вирішення у судовому рішенні.

Відповідно до положень ст. 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

09.12.2024 за результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа № 927/784/23 передана на розгляд судді Демидовій М.О., про що сформований протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Ухвалою суду від 13.12.2024 справу № 927/784/23 прийнято суддею Демидовою М.О. до свого провадження за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.01.2025, 13:00, учасникам справи встановлено строки для подання заяв по суті справи (ухвала суду доставлена учасникам справи до їх електронних кабінетів в ЄСІТС 13.12.2024 о 16:41, що підтверджується довідками про доставку електронного листа).

07.01.2025 відповідачем-1 подано клопотання про відкладення засідання у справі від 07.01.2025, у якому відповідач-1 просив відкласти судове засідання, призначене на 08.01.2025, на іншу дату внаслідок неможливості участі у засідання повноважного представника відповідача -1.

У підготовче засідання 08.01.2025 учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про час, дату та місце судового розгляду справи.

У підготовчому засіданні 08.01.2025 суд відклав підготовче засідання на 28.01.2025, 12:30, про що учасників справи повідомлено ухвалою суду від 08.01.2025 (ухвала суду доставлена учасникам справи до їх електронних кабінетів в ЄСІТС 09.01.2025 о 18:26, що підтверджується довідками про доставку електронного листа).

27.01.2025 представником відповідача-1 подане клопотання про відкладення підготовчого засідання, у якому відповідач-1 просить суд відкласти підготовче засідання, призначене на 28.01.2025, оскільки представник відповідача-1 у цей день має знаходитись у м. Києві та братиме участь при розгляді справи у Верховному Суді. Представник відповідача-1 повідомив про те, що іншого представника адвоката, уповноваженого представляти інтереси відповідача-1, у товариства немає.

У підготовче засідання 28.01.2025 прибув прокурор, позивач та відповідач-2, відповідач-1 не прибув, належним чином повідомлений про час, дату та місце судового розгляду справи.

Суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача-1 про відкладення розгляду справи з огляду на положення частин 1, 3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України, якими установлено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Отже, наведені положення законодавства передбачають можливість здійснення процесуального представництва юридичної особи: як в порядку самопредставництва, так і іншими особами як представниками юридичної особи.

Таким чином, представництво інтересів відповідача-1 у цій справі у суді може здійснювати: адвокат як представник юридичної особи, керівник або інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) в порядку самопредставництва, і що має підтверджуватись статутом, положенням, трудовим договором (контрактом).

Клопотання відповідача-1 про відкладення судового засідання було обґрунтоване лише представництвом адвокатом Підгорним К.Є. іншої особи у суді касаційної інстанції, проте будь-яких обґрунтувань неможливості участі відповідача-1 у судовому засіданні у порядку самопредставництва подане клопотання не містило.

У підготовчому засіданні 28.01.2025 суд протокольно закрив підготовче провадження у справі № 927/784/23 та призначив справу до судового розгляду по суті на 25.02.2025, 13:15 (ухвала суду доставлена учасникам справи до їх електронних кабінетів в ЄСІТС 05.02.2025).

У зв`язку із перебуванням судді Демидової М.О. на навчанні у період з 24.02.2025 по 28.02.2025 судове засідання з розгляду справи №927/784/23 по суті, призначене на 25.02.2025, 13:15, не відбулося.

Ухвалою суду від 19.02.2025 судове засідання з розгляду справи №927/784/23 по суті призначено на 11.03.2025, 14:45 (ухвала суду доставлена учасникам справи до їх електронних кабінетів в ЄСІТС 20.02.2025 о 14:11).

20.02.2025 від відповідача-2 через систему «Електронний суд» надійшло вступне слово учасника справи, у якому відповідач-2 звертає увагу на те, що ним виконано зобов?язання за Інвестиційним договором щодо організації будівництва та отримання дозвільних документів, а відповідачем-1 виконано в повному обсязі інвестиційні (фінансові) зобов?язання; сторони не мають претензій одна до одної. Правовідносини між відповідачами припинено. Соціальна та комерційна мета договору досягнута. Факти визнання недійсними інвестиційних договорів, укладених відповідачем-2 з 2016 року відсутні. Відповідачем-2 забезпечено будівництво об?єкта інфраструктури, право власності на новозбудований об?єкт зареєстровано за інвестором. Між Чернігівською міською радою та відповідачем-1 укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:01:010:0118. На думку відповідача-2, з посиланням на практику Верховного Суду, правові підстави для задоволення позову відсутні.

24.02.2025 від відповідача-1 через систему «Електронний суд» надійшло вступне слово у письмовій формі, у якому відповідач-1 вважає позов безпідставним та зазначає, що укладений між відповідачами Договір №2018/0118 від 01.03.2018 є інвестиційним договором. Користування земельною ділянкою і будівництво на ній АГЗП здійснювалося безпосередньо відповідачем-2, що вказує на відсутність між відповідачами відносин суперфіцію. Відповідач-1 прав землекористувача не набув та будівництва АГЗП на земельній ділянці не здійснював, а лише фінансував вказане будівництво. До оспорюваного інвестиційного договору законодавство, яке врегульовує відносини суперфіцію, застосовуватися не може. Укладання інвестиційного договору №2018/0118 від 01.03.2018 повністю відповідає меті та предмету діяльності відповідачів. Виконання усіх будівельних робіт з будівництва АГЗП відбулося за рахунок коштів відповідача-1, що підтверджує внесення ним інвестицій у повному обсязі, а тому саме відповідачу-1 в силу приписів ч.1 ст. 317 Цивільного кодексу України та ч.5 ст.7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» має належати право володіти, користуватися та розпоряджатися об?єктами та результатами інвестицій. Оскільки державному реєстратору прав на нерухоме майно були подані усі документи, необхідні для державної реєстрації за відповідачем-1 права власності на автомобільний газозаправний пункт за адресою: м. Чернігів, вул. Незалежності,39, реєстрація права власності відбулася законно, а тому підстав для її скасування немає. Жоден критерій віднесення АГЗП до самочинного будівництва відсутній. Рішення Чернігівської міської ради стосовно затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій, надання, передачу земельних ділянок юридичним особам та договір оренди земельної ділянки №4794 від 07.11.2022 не скасовувалися та не оспорювалися, тому об?єкт є таким, що побудований на земельній ділянці, яка відведена для цієї мети. За доводами відповідача-1 анулювання дозволу на виконання будівельних робіт відбулося вже після прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об?єкта АГЗП та після реєстрації відповідачем-1 права власності на цей об?єкт нерухомості, що не повинно тягнути за собою настання будь-яких правових наслідків, оскільки на момент такого анулювання дозвіл на виконання будівельних робіт вичерпав свою дію фактом його виконання та вже не діяв. Прокурором не надано жодних належних та допустимих доказів того, що у разі виявлення факту самочинного будівництва перебудова об?єкту з метою усунення виявлених порушень є неможливою. Крім того прокурор не вимагає проведення будь-якої реституції, яка має бути обов?язковим наслідком визнання недійсним оспорюваного правочину, що є ще однією підставою для відмови у задоволенні позову.

11.03.2025 від інформаційно-новинного порталу «ЧЕЛАЙН» надійшов лист №05/25 від 11.03.2025, у якому повідомляється про те, що знімальна група буде присутня в судовому засіданні 11.03.2025 та здійснюватиме аудіо і відеофіксацію портативними технічними засобами у справі №927/784/23.

11.03.2025 від філії Акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» «Чернігівська регіональна дирекція» надійшло клопотання про надання дозволу здійснення відеозйомки судових засідань під час розгляду справи №927/784/23.

Суд наголосив, що судове засідання у даній справі є відкритим і дозвіл суду щодо присутності представників засобів масової інформації не вимагається.

У судове засідання 11.03.2025 прибули прокурор, позивач та відповідачі-1,2.

Заяви відповідачів-1,2 про долучення до матеріалів справи вступних слів залучено до матеріалів справи.

Представник відповідача-1 заявив усне клопотання про відкладення судового засідання.

У судовому засіданні 11.03.2025 суд поставив протокольну ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 01.04.2025, 13:00, про що учасники справи повідомлені розписками.

У судове засідання 01.04.2025 прибули прокурор, позивач та відповідачі-1,2.

Заяв та клопотань від сторін до суду не надходило.

У судовому засіданні 01.04.2025 суд розпочав розгляд справи по суті.

Прокурор та позивач виклали позовні вимоги.

У судовому засіданні 01.04.2025 суд постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 22.04.2025, 13:30.

22.04.2025 від філії Акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України» «Чернігівська регіональна дирекція» надійшло клопотання про надання дозволу здійснення відеозйомки судових засідань під час розгляду справи №927/784/23.

У судове засідання 22.04.2025 прибули прокурор, позивач та відповідачі-1,2.

Суд продовжив розгляд справи по суті.

У судовому засіданні 22.04.2025 оголошено перерву до 13.05.2025, 14:00.

У судове засідання 13.05.2025 прибули прокурор, позивач та відповідачі-1,2.

У судовому засіданні 13.05.2025 оголошено перерву до 27.05.2025, 14:00.

23.05.2025 від відповідача-2 Комунального підприємства Паркування та ринок Чернігівської міської ради, через систему «Електронний суд» надійшла заява від 22.05.2025 про залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору відповідача-2, Виконавчого комітету Чернігівської міської ради. В обґрунтування поданої заяви відповідач-2 посилається на те, що під час дослідження доказів у справі №927/784/23 (том 1 справи) для всіх сторін стало зрозуміло те, що Чернігівська міська рада та виконавчий комітет Чернігівської міської ради своїми діями повністю легітимізували правовідносини між Товариством з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд та Комунальним підприємством Паркування та ринок Чернігівської міської ради та будівництво АГЗП. Чернігівська міська рада не оскаржувала: - рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 04.04.2018 року № 154 (п. 1.25) про надання містобудівних умов та обмежень; - рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 07.07.2022 № 229 в частині присвоєння поштової адреси АГЗП. Послідовні дії/рішення Чернігівської міської ради та Виконавчого комітету Чернігівської міської ради, які були вчинені з 2018 по 2022 рік повністю підтверджують правомірність дій Товариства з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд та Комунального підприємства Паркування та ринок Чернігівської міської ради при будівництві та реєстрації АГЗП. Склад відповідачів є неналежним, а обраний прокурором спосіб захисту є неефективним. Учасниками даної справи мають бути всі суб`єкти, пов`язані із наданням дозвільних документів на будівництво АГЗП, її подальшу реєстрацію та укладення договору оренди. Відповідач-2 просить суд:

1) повернутися на стадію підготовчого засідання;

2) залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору відповідача-2 Виконавчий комітет Чернігівської міської ради (14000, м. Чернігів, вул. Магістратська, 7);

3) Зобов`язати Виконавчий комітет Чернігівської міської ради надати письмові пояснення щодо правомірності прийняття рішень №154 від 04.04.2018 та рішення № 229 від 07.07.2022 стосовно АГЗП по вул. Незалежності, будинок 39.

У судове засідання 27.05.2025 прибули прокурор, повноважні представники позивача та відповідачів-1,2.

Відповідач-1 підтримав подану відповідачем-2 заяву від 22.05.2025. Прокурор та позивач щодо поданої відповідачем-2 заяви від 22.05.2025 заперечували.

Щодо поданої відповідачем-2 заяви від 22.05.2025 суд зазначає таке.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 14.03.2023 у справі №921/174/21, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження, але такі обставини мають бути вагомими.

Відповідно до ч.1, 3, 4, 5, 6 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права та обов`язки, встановлені статтею 42 цього Кодексу. Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку.

Предметом спору у даній справі є вимоги про визнання недійсним інвестиційного договору №2018/0118 від 01.03.2018, укладеного між Комунальним підприємством Паркування та ринок Чернігівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд; - скасування державної реєстрації права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд на автомобільну газозаправну станцію за адресою: вул. Незалежності, 39, м. Чернігів, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 64285166, з одночасним припиненням права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд на зазначений об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 64285166; зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд знести самочинну будову автомобільного газозаправного пункту, що за адресою: вул. Незалежності, 39, м. Чернігів.

У підготовчому засіданні 28.01.2025 суд закрив підготовче провадження у справі № 927/784/23 та призначив справу до судового розгляду по суті на 25.02.2025, 13:15.

Відповідач-2 у поданій заяві не наводить вагомих обставин, наявність яких були б підставою для прийняття судом рішення про повернення до стадії підготовчого провадження. У клопотанні про залучення третьої особи не зазначено, яким саме чином рішення у даній справі може вплинути на права чи обов`язки третьої особи щодо однієї сторін у справі, а тому суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача-2 про залучення третьої особи та зобов?язання її надати письмові пояснення щодо правомірності прийняття рішень №154 від 04.04.2018 та рішення № 229 від 07.07.2022 стосовно АГЗП по вул. Незалежності, будинок 39.

За таких обставин суд відмовив у задоволенні заяви відповідача про повернення на стадію підготовчого засідання; залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору відповідача-2 Виконавчого комітету Чернігівської міської ради.

У судовому засіданні 27.05.2025 суд оголосив перерву до 17.06.2026, 13:00.

Господарський суд Чернігівської області листом від 17.06.2025 повідомив сторін про те, що у зв`язку з відпусткою судді Демидової М.О. розгляд справи 17.06.2025, 13:00 не відбудеться.

Ухвалою суду від 18.06.2025 судове засідання у справі №927/784/23 призначено на 14.07.2025, 13:00 (ухвала суду доставлена учасникам справи до їх електронних кабінетів в ЄСІТС 18.06.2025, що підтверджується довідками про доставку електронного листа).

У судове засідання 14.07.2025 прибули прокурор, повноважні представники позивача та відповідачів-1,2.

За результатами судового засідання 14.07.2025 суд перейшов до стадії ухвалення рішення та повідомив, що проголошення судового рішення у справі №927/784/23 відбудеться 15.07.2025, 11:00.

У судове засідання 15.07.2025 прибув повноважний представник відповідача-2. Прокурор, позивач та відповідач-1 не прибули, про дату, час та місце судового засідання 15.07.2025 повідомлені належним чином.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позиції у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень учасникам судового процесу створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши учасників судового процесу, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

Комунальне підприємство Паркування та ринок Чернігівської міської ради (далі Підприємство) створене відповідно до рішення виконавчого комітету міської ради від 18.03.1996 №60 на базі відокремленої частини майна територіальної громади міста Чернігова. Власником Підприємства є територіальна громада міста Чернігова в особі Чернігівської міської ради (пункти 1.1. та 1.2. Статуту Комунального підприємства Паркування та ринок Чернігівської міської ради, затвердженого рішенням виконкому Чернігівської міської ради 23.04.2020 №160).

Підприємство створене з метою здійснення господарської діяльності для створення, будівництва та експлуатації ринків, торгових місць, об`єктів транспортної інфраструктури, автомобільних стоянок, місць для паркування транспортних засобів, індивідуальних майданчиків для паркування, будівництва та обслуговування житлових та нежитлових приміщень, розміщення та будівництва тимчасових споруд, надання комунальних, ремонтно-побутових, виробничих, розважальних та будь-яких інших послуг, задоволення потреб населення у високоякісних товарах і різних побутових послугах, забезпечення благоустрою місць відпочинку, пляжів, видачі дозвільної документації та технічних умов в межах компетенції, отримання на цій основі прибутків в інтересах Власника і трудового колективу (п.2.1. Статуту Підприємства).

Згідно з пп.2.2.6. п.2.6. Статуту предметом діяльності Підприємства є інвестиційна діяльність.

Підприємство користується землею і іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності та чинного законодавства (п.4.7. Статуту Підприємства).

Пунктом 27 рішення Чернігівської міської ради від 26.10.2017 №24/VII-23 Комунальному підприємству Паркування та ринок Чернігівської міської ради затверджено технічну документацію та надано земельну ділянку площею 0,2400 га (кадастровий номер 7410100000:01:010:0118) по вул. Незалежності в постійне користування для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (для розміщення автостоянки з об`єктами інфраструктури та сервісу). Речове право право постійного користування на земельну ділянку площею 0,2400 га, кадастровий номер 7410100000:01:010:0118, по вул. Незалежності в м. Чернігові, підстава реєстраційної дії: рішення Чернігівської міської ради від 26.10.2017 №24/VII-23, зареєстровано Комунальним підприємством Паркування та ринок Чернігівської міської ради в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.03.2018.

Жодне рішення Чернігівської міської ради щодо надання відповідачам дозволу будівництва саме АГЗП вказаним органом місцевого самоврядування не приймалося.

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 07.03.2018 Комунальне підприємство Паркування та ринок Чернігівської міської ради зареєструвало речове право право постійного користування на земельну ділянку площею 0,2400 га, кадастровий номер 7410100000:01:010:0118, по вул. Незалежності в м. Чернігові. Підстава реєстраційної дії: рішення Чернігівської міської ради від 26.10.2017 №24/VII-23.

Містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкту будівництва від 04.04.2018 №02-01/65 затверджено наказом управління архітектури та містобудування Чернігівської міської ради від 04.04.2018 №78-М.

Підпунктом 1.25 пункту 1 рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 04.08.2018 №154 Про затвердження та надання містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок вирішено затвердити та надати містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки Комунальному підприємству Паркування та ринок Чернігівської міської ради для будівництва АГЗП по вул. Незалежності, 39 у м. Чернігові.

Цільове призначення земельної ділянки, кадастровий номер 7410100000:01:010:0118, 0,2400 га: 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі; категорія земель - землі житлової та громадської забудови; вид використання - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (для розміщення автостоянки з об`єктами інфраструктури та сервісу), що відповідає Генеральному плану м. Чернігова, затвердженому рішенням Чернігівської міської ради від 25.12.2003, Тимчасовому Порядку використання м. Чернігова, затвердженому рішенням Чернігівської міської ради від 28.12.2011.

01.03.2018 між Комунальним підприємством Паркування та ринок Чернігівської міської ради (Підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд (Інвестор) укладено інвестиційний договір №2018/0118 (надалі Інвестиційний договір), згідно з п.1.1 якого Інвестор зобов`язується здійснити практичні дії щодо внесення інвестицій в Об?єкт інвестування, а також виконувати подальшу експлуатацію створеного в результаті інвестицій об`єкту, а Підприємство зобов`язується надати можливість для внесення інвестицій, створення Об`єкту інвестування та подальшу експлуатацію такого об`єкту інвестування у комерційних цілях.

Отже, виходячи з умов п. 1.1. Інвестиційного договору, його предметом є здійснення практичних дій щодо внесення інвестицій в об`єкт інвестування, а також виконання подальшої експлуатації створеного в результаті інвестицій об`єкта. При цьому, Підприємство (Комунальне підприємство Паркування та ринок Чернігівської міської ради, відповідач-2) за результатами виконання цього договору не отримує доходу (частини) від об`єкта будівництва, не отримує інвестиційного результату.

Згідно п.2.1. Інвестиційного договору Об`єктом інвестування є будівництво та обслуговування будівель торгівлі (для розміщення автостоянки з об`єктами інфраструктури та сервісу).

Відповідно до п.2.3. Інвестиційного договору Об`єкт інвестування розміщується в межах земельної ділянки площею 0,2400 грн, яка належить Підприємству на праві постійного користування: кадастровий номер 7410100000:01:010:0118.

Надалі КП Паркування та ринок Чернігівської міської ради подано заяву щодо надання дозволу на виконання будівельних робіт Будівництво АГЗП по вул. Незалежності, 39 у м. Чернігові, за наслідками розгляду якої Державною архітектурно-будівельною інспекцією видано дозвіл на виконання будівельних робіт від 04.02.2020 №ІУ113201561654, клас наслідків (відповідальності): значні наслідки (ССЗ) для будівництва АГЗП по вул. Незалежності, 39 у м. Чернігові на земельній ділянці з кадастровим номером 7410100000:01:010:0118.

За наслідками розгляду зазначеної заяви Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано дозвіл на виконання будівельних робіт від 04.06.2020 № ІУ113201561654, клас наслідків (відповідальності): значні наслідки (ССЗ) для будівництва АГЗП по вулиці Незалежності в місті Чернігові на земельній ділянці з кадастровим номером 7410100000:01:010:0118.

16.02.2022 Державна інспекція архітектури та містобудування видала КП Паркування та ринок Чернігівської міської ради сертифікат від 16.02.2022 № ІУ 123220203648, яким засвідчила відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтвердила його готовність до експлуатації на Будівництво АГЗП по вул. Незалежності в м. Чернігові.

07.07.2022 Виконавчий комітет Чернігівської міської ради прийняв рішення № 229 Про присвоєння адрес об`єктам будівництва та об`єктам нерухомого майна, відповідно до п. 1.1 якого присвоїв адреси об`єктам нерухомого майна: будівлі автомобільного газозаправного пункту, загальною площею 12,6 кв. м, Комунального підприємства Паркування та ринок Чернігівської міської ради, розташованій на земельній ділянці (кадастровий № 7410100000:01:010:0118), загальною площею 0,2400 га по вулиці Незалежності Україна, Чернігівська область, місто Чернігів, вулиця Незалежності, будинок 39.

25.07.2022 державний реєстратор прав на нерухоме майно прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 64285166, яким вирішив провести державну реєстрацію права власності, форма власності - приватна, на автомобільний газозаправний пункт, що розташований Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Незалежності, будинок 39, кадастровий номер земельної ділянки 7410100000:01:010:0118 за суб`єктом Товариство і обмеженою відповідальністю Преторій - Буд.

Згідно з рішенням Чернігівської міської ради №23/VІІІ-11 від 27.10.2022 Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документів із землеустрою, надання, вилучення і передачу земельних ділянок юридичним і фізичним особам Комунальному підприємству Паркування та ринок Чернігівської міської ради припинено право постійного користування земельною ділянкою (кадастровий номер 7410100000:01:010:0118), площею 0,2400 га, по вул. Незалежності за згодою підприємства.

Відповідно до пункту 19 даного рішення, ураховуючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25.07.2022 №64285166 та рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 07.07.2022 №229 Про присвоєння адрес об`єктам будівництва та об`єктам нерухомого майна ТОВ Преторій-Буд передано земельну ділянку з кадастровим номером 7410100000:01:010:0118, в оренду ТОВ Преторій-Буд строком до 27.10.2024, площею 0,2400 га, по вул. Незалежності, 39 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Встановлено розмір орендної плати на рівні 12% нормативної грошової оцінки.

07.11.2022 між Чернігівською міською радою як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд як орендарем укладено Договір оренди земельної ділянки № 4794, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 7410100000:01:010:0118, яка розташована в місті Чернігові по вул. Незалежності, 39, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

У пунктах 2, 3 Договору оренди земельної ділянки № 4794 зазначено, що в оренду передається земельна ділянка площею 0,2400 га. На земельній ділянці знаходиться автомобільний газозаправний пункт.

Постановою Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №620/6024/20 визнано протиправним та скасовано рішення Державної архітектурно-будівельної інспекції України про видачу Комунальному підприємству «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради дозволу на виконання будівельних робіт від 04.06.2020 №ІУ113201561654, клас наслідків (відповідальності): значні наслідки (ССЗ) для будівництва АГЗП вул. Незалежності, 39 у місті Чернігові на земельній ділянці з кадастровим номером 7410100000:01:010:0118.

09.12.2022 дозвіл на виконання будівельних робіт від 04.06.2020 №ІУ113201561654 анульовано Державною інспекцією архітектури та містобудування України.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, всебічно та повно дослідивши обставини справи, надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову у повному обсязі з наведених нижче підстав.

За приписами частин 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи зі змісту статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона на підставі належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів повинна довести правомірність заявлених нею вимог або заперечень.

Спір у цій справі виник у зв`язку із наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання недійсним укладеного відповідачами договору, який відповідачі характеризують як інвестиційний і проти чого заперечує прокурор та позивач.

Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради про визнання недійсним інвестиційного договору від 01.03.2018 №2018/0118, скасування державної реєстрації права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд на АГЗП, зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд знести самочинну будову АГЗП.

Позовні вимоги з посиланням на положення статей 203, 215, 235 Цивільного кодексу України мотивовані удаваністю спірного правочину, порушенням норм чинного законодавства, зокрема, статей 92, 96, 102-1 Земельного кодексу України, статей 413-415 Цивільного кодексу України під час набуття Товариства з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд права на забудову земельної ділянки, а також визнанням протиправним рішення Державної архітектурно-будівельної інспекції про видачу дозволу на виконання будівельних робіт від 04.06.2020 № ІУ113201561654 та його анулюванням.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором у даній справі суд доходить такого висновку.

Стаття 1 Закону України Про прокуратуру визначає, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку передбаченому цим Законом здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України в визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою в справу, провадження в якій відкрите за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

З урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження зміст п.3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п.3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Положення п.3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави, що охоплює широке і водночас чітко невизначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо в сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлений вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначений характер її діяльності і в такий спосіб передбачене її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Частинами 4 та 7 статті 23 Закону України Про прокуратуру унормовано, що прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це, зокрема, відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту, а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

У даній справі прокурор подав позов в особі Чернігівської міської ради у зв`язку з невиконанням останньою обов`язків щодо захисту інтересів громади міста в суді.

За частиною 1 статті 10 Закону України Про місцеве самоврядування сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з частинами 3 та 5 статті 16 Закону України Про місцеве самоврядування матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є в комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частина 1 статті 122 Земельного кодексу України визначає, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки в власність або в користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Власником земельної ділянки площею 0,2400 га, кадастровий номер 7410100000:01:010:0118, по вул. Незалежності у м. Чернігові є територіальна громада в особі Чернігівської міської ради.

Оскільки позов поданий з метою захисту речових прав на нерухоме майно (зазначену вище земельну ділянку), прокурор правильно визначив позивача в особі Чернігівської міської ради.

Правовідносини, пов`язані з використанням державного та комунального майна, становлять суспільний, публічний інтерес.

Враховуючи те, що предметом позову є оскарження правочину щодо забудови земельної ділянки комунальної форми власності, яка, за доводами прокурора, передана в користування юридичній особі приватного права поза волею власника, на позаконкурсній основі, втручання прокурора в правовідносини цих суб`єктів господарювання, шляхом скерування відповідного позову, за висновком суду, є обґрунтованим.

Чернігівською окружною прокуратурою 19.01.2023 до Чернігівської міської ради направлено листа із запитом, які міською радою вживалися або будуть вживатися заходи, у тому числі позовного характеру, передбачені ст. 376 Цивільного кодексу України, з метою припинення порушення інтересів територіальної громади м. Чернігова внаслідок самочинного будівництва на земельній ділянці по вул. Незалежності, 39 у м. Чернігові.

Листом Чернігівської міської ради від 30.01.2023 окружну прокуратуру проінформовано, що будівництво АГЗП по вул. Незалежності, 39 у м. Чернігові є завершеним, за ТОВ Преторій-Буд зареєстровано право приватної власності на вказаний об`єкт. Інформація про будь-які вжиті Чернігівською міською радою заходи, передбачені ст. 376 Цивільного кодексу України, у листі відсутня.

22.05.2023 Чернігівська обласна прокуратура надіслала Чернігівській міській раді лист № 55-75-5030ВИХ-23 з повідомленням про звернення до Господарського суду Чернігівської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Чернігівської міської ради до ТОВ Преторій-Буд та КП Паркування та ринок Чернігівської міської ради про визнання недійсним інвестиційного договору №2018/0118 від 01.03.2018, скасування державної реєстрації права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд на автомобільну газозаправну станцію за адресою: вул. Незалежності, 39, м. Чернігів та зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд знести самочинну будову автомобільного газозаправного пункту за вищевказаною адресою.

Отже, надіслання прокурором позивачу вказаного повідомлення з приводу захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, є належним повідомленням позивача про звернення прокурора до суду з цим позовом.

Виходячи з викладеного, господарський суд дійшов висновку про виключність даного випадку і дотримання прокурором встановленого чинним законодавством порядку здійснення представництва інтересів держави в суді.

Щодо визнання недійсним інвестиційного договору суд дійшов наведених нижче висновків.

Предметом позову у справі, зокрема, є заявлена вимога про визнання недійсним інвестиційного договору №2018/0118 від 01.03.2018.

Прокурор стверджує, що вказаний договір є удаваним правочином і за метою сторін є договором суперфіцію.

Верховний Суду постанові від 12.11.2024 у даній справі №927/784/23 зазначив, що, звертаючись із позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства суд не має підстав для задоволення відповідного позову. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21.

Таким чином, під час нового розгляду справи суду слід з`ясувати дійсну волю сторін з урахуванням мети укладення спірного договору, у тому числі беручи до уваги текст договору, усталену практику у відносинах сторін, звичаї, подальшу поведінку сторін, визначення спрямованості їхніх дій і певних правових наслідків (п. 5.6., 5.42., 5.52. постанови Верховного Суду від 12.11.2024 у даній справі №927/784/23).

У відповідності із ч.5 ст.310 Господарського процесуального кодексу України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов?язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов?язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України визначаються Законом України "Про інвестиційну діяльність".

Відповідно до статті 1 зазначеного Закону (тут і далі в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект.

Згідно із частиною 1 статті 2 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

За змістом частини 1 статті 4 цього Закону об`єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об`єкти власності, а також майнові права.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про інвестиційну діяльність" суб`єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

Інвестори суб`єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об`єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності (частина 2 статті 5 Закону України "Про інвестиційну діяльність").

Отже, будь-яка особа, якій законом не заборонена така діяльність, має право прийняти рішення про інвестування та реалізувати це рішення як шляхом вкладення інвестицій у будь-який не заборонений проєкт, так і шляхом реалізації цього проєкту. При цьому Закон не забороняє збіг інвестора та учасника в одній особі (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21).

Згідно із частиною 5 статті 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

Інвестиційні правовідносини є різновидом господарських правовідносин, які виникають між суб`єктами інвестиційної діяльності (інвесторами та іншими учасниками) щодо підготовки, реалізації інвестицій, відшкодування витрачених коштів та отримання прибутку від такої діяльності.

При цьому основним способом реалізації інвестицій є інвестиційна діяльність, яка полягає у практичних організаційних діях відповідних суб`єктів з метою знаходження інвестиційних ресурсів (майнових та інтелектуальних цінностей), виборі об`єктів підприємницької та інших видів діяльності і вкладення в ці об`єкти зазначених ресурсів для отримання прибутку (доходу) або досягнення певного соціального ефекту.

Отже, за своїм змістом інвестиційна діяльність полягає у трансформації цінностей (інвестицій) в об`єкти такої діяльності та наступне одержання доходу за рахунок приросту капітальної вартості зазначених інвестицій або від їх використання.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17 та від 27.07.2022 у справі № 910/7966/21.

У постанові Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21 Верховний Суд сформулював висновок щодо терміну "соціальний ефект", зміст якого у частині 1 статті 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" не розкрито. Зокрема, Верховний Суд зазначив, що у загальному сенсі поняття "соціальний ефект" може означати результат, пов`язаний із життям та стосунками людей у суспільстві. У контексті інвестиційної діяльності про досягнення соціального ефекту йдеться у разі здійснення інвестицій в об`єкти соціальної сфери або в інші об`єкти, інвестування в які сприяє досягненню встановлених законодавством пріоритетів соціальної політики держави.

В інвестиційній діяльності у галузі будівництва безпосередній соціальний ефект як результат інвестиційної діяльності може мати прояв, наприклад, у передачі частини збудованих житлових приміщень органам місцевого самоврядування для забезпечення житлом громадян, які потребують поліпшення житлових умов, передачі нежитлових приміщень органам освіти, культури, медицини тощо, в будівництві об`єктів соціальної інфраструктури як складової комплексної забудови територій.

При цьому не можна віднести до безпосереднього соціального ефекту передачу частини житлових та нежитлових приміщень учаснику спільної інвестиційної діяльності внаслідок розподілу спільно досягнутого результату інвестування. Водночас для кваліфікації вкладу суб`єкта як інвестиції достатньо одного із результатів, передбачених частиною 1 статті 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність", а саме створення прибутку (доходу) та/або досягнення соціального ефекту.

У статті 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" визначено, що основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода) або проспект цінних паперів (рішення про емісію цінних паперів).

Інвестиційний договір це господарсько-правова угода, яка укладається між суб`єктами інвестиційної діяльності (замовником та інвестором), у якій фіксується факт вкладання коштів або інших матеріальних чи інтелектуальних цінностей в об`єкт інвестування та у якій визначається мета (отримання прибутку та/або соціального ефекту), регламентуються права та обов`язки сторін.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21.

01.03.2018 між Комунальним підприємством Паркування та ринок Чернігівської міської ради (Підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд (Інвестор) укладено Інвестиційний договір №2018/0118 (надалі Інвестиційний договір), згідно з п.1.1. якого Інвестор зобов`язується здійснити практичні дії щодо внесення інвестицій в об?єкт інвестування, а також виконувати подальшу експлуатацію створеного в результаті інвестицій об`єкту, а Підприємство зобов`язується надати можливість для внесення інвестицій, створення об`єкту інвестування та подальшу експлуатацію такого об`єкту інвестування у комерційних цілях.

Згідно із п.2.1. Інвестиційного договору об`єктом інвестування за цим Договором є: будівництво та обслуговування будівель торгівлі (для розміщення автостоянки з об`єктами інфраструктури та сервісу).

Відповідно до п.2.3. Інвестиційного договору об`єкт інвестування розміщується в межах земельної ділянки площею 0,2400 га, кадастровий номер 7410100000:01:010:0118, яка належить Підприємству на праві постійного користування.

Інвестор здійснює інвестування в грошовій та/або матеріальній формі. Розмір інвестицій, необхідний для виконання Інвестиційного договору, визначає Інвестор. Інвестор самостійно здійснює облік розміру (обсягу) інвестицій, які здійснюються ним на виконання умов Договору та у період його дії (п.3.1.-3.3. Інвестиційного договору).

Згідно з п.3.4. Інвестиційного договору він не передбачає передачу земельної ділянки у спільне використання.

Інвестор має право набути право власності на об`єкт інвестування на умовах, встановлених Договором, та в порядку, визначеному законодавством України (пп.5.1.2. п. 5.1. Інвестиційного договору).

Згідно із п.2.1. Інвестиційного договору Об`єктом інвестування є будівництво та обслуговування будівель торгівлі (для розміщення автостоянки з об`єктами інфраструктури та сервісу).

Інвестиційний договір не містить згадки про автозаправну газову станцію як про об`єкт інвестування.

Під час судового розгляду справи відповідачами ані нормативно, ані документально не підтверджено факт включення до інфраструктури автостоянки автозаправної газової станції.

Відповідно до п.5.2. Інвестиційного договору Інвестор зобов`язаний, зокрема, забезпечити своєчасне та у повному обсязі інвестування за цим Договором; сплачувати зобов`язання перед Підприємством відповідно до розділу 4 Договору.

Відповідно до п.6.2. Інвестиційного договору Підприємство зобов`язано, зокрема, сприяти Інвестору у його діяльності, пов`язаній з реалізацією інвестиційної пропозиції; забезпечити безперешкодний доступ Інвестора до земельної ділянки для реалізації Інвестором своїх прав та обов`язків за цим Договором; не вчиняти дій, які б перешкоджали Інвестору здійснювати будівництво, розміщення та експлуатацію об`єкта інвестування.

Відповідно до п.12.1. Інвестиційного договору цей Договір починає діяти з моменту його підписання.

Згідно з пп.12.1.1. п.12.1. Інвестиційного договору в редакції Додаткової угоди №2 від 29.12.2020 заходи з будівництва (розміщення) та введення в експлуатацію об`єкта і мають бути здійснені до 31.12.2021.

Як встановлено судом під час розгляду справи та не спростовано відповідачами, автостоянку станом на 31.12.2021, а також навіть станом на дату розгляду судом справи не збудовано, як і не конкретизовано і не збудовано об`єкти торгівлі, сервісу, які є частиною інфраструктури автостоянки як об`єкту інвестицій. Відповідні будівельні роботи навіть не розпочаті.

Твердження відповідачів про те що саме автозаправна газова станція і є об`єктом інфраструктури і торгівлі, призначеним для обслуговування автостоянки, судом сприймаються критично, оскільки вказані доводи відповідачів прямо суперечать умовам укладеного ними Інвестиційного договору, а також враховуючи специфічні вимоги нормативних актів щодо будівництва АЗГП.

Договір діє до 01.03.2028 (пп.12.1.2. п.12.1. Інвестиційного договору).

Відповідно до ч.1 ст. 1021 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

За приписами ч.5 ст. 1021 Цивільного кодексу України право користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) або для забудови (суперфіцій) не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного капіталу, передано у заставу, крім випадків переходу права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок, інші будівлі та споруди) або у разі, коли право емфітевзису, суперфіцію було набуто землекористувачем на земельних торгах.

Главою 34 Цивільного кодексу України визначено особливості врегулювання правовідносин, пов?язаних з правом користування чужою земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 413 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.

Право користування земельною ділянкою, наданою для забудови, може відчужуватися або передаватися землекористувачем у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

Згідно з ч. 4, 5 ст. 413 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для забудови може бути встановлено на визначений або на невизначений строк.

Строк користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для забудови не може перевищувати 50 років.

Виходячи з приписів ч. 1, 2 ст. 414 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки, наданої для забудови, має право на одержання плати за користування нею. Власник земельної ділянки має право володіти, користуватися нею в обсязі, встановленому договором із землекористувачем.

Згідно з положеннями ч. 1-4 ст. 415 Цивільного кодексу України землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в обсязі, встановленому договором. Землекористувач має право власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови. Особа, до якої перейшло право власності на будівлі (споруди), набуває право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й попередній власник будівлі (споруди). Землекористувач зобов`язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, наданою йому для забудови, а також інші платежі, встановлені законом.

За умовами ст. 1021 Цивільного кодексу України договір суперфіцію може укладати лише власник земельної ділянки; суперфіцій не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, інакше як у випадках переходу права власності на об?єкт нерухомого майна або набуття такого права на земельних торгах.

Згідно з ч.1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Частина 1 ст. 96 Земельного кодексу України визначає обов?язок землекористувачів забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Будучи специфічним речовим правом, право постійного користування характеризується обмеженим суб?єктно-об?єктним складом: об?єктом права власності можуть бути лише земельні ділянки державної чи комунальної власності, суб?єктами лише юридичні особи, визначені законом.

З огляду на приписи ст. 92, 96 Земельного кодексу України у постійного користувача відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою; земельна ділянка, яка надана на праві постійного користування, залишається у державній (комунальній) власності.

Згідно зі статтею 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частини 1 статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Правовий статус постійних землекористувачів визначається статтями 92, 95, 96 Земельного кодексу України. При цьому чинним земельним законодавством не передбачено права постійного землекористувача передавати земельну ділянку у вторинне користування.

Подібна правова позиція сформована у постанові Верховного Суду від 21.06.2019 у справі № 910/22880/17.

Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі №1-17/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені.

У постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, Верховний Суд дійшов висновку про те, що земельним законодавством не передбачено право постійного користувача розпоряджатися земельною ділянкою шляхом передачі її іншим особам у платне користування.

Таким чином, саме власнику або користувачу земельної ділянки належить право її забудови, тобто відповідне право особа набуває з моменту набуття у власність або користування ділянки у встановленому законом порядку. Подібний висновок викладено у постанові Великої палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20).

Для того, щоб особа мала право здійснювати забудову земельної ділянки та в результаті набула право власності на збудований об`єкт, їй має бути передано у власність чи в користування земельну ділянку під забудову.

Право на забудову земельної ділянки та функції замовника будівництва нерозривно пов`язані з правом власності особи на земельну ділянку або правом користування земельною ділянкою, наданою для будівництва; функції замовника будівництва можуть перейти до іншої особи у разі набуття такою особою статусу замовника будівництва, а для цього необхідно набути належним чином оформлене право користування земельною ділянкою або право на забудову чужої земельної ділянки (суперфіцій).

Як свідчать обставини справи, умови укладеного відповідачами Інвестиційного договору, пункт 27 рішення Чернігівської міської ради від 26.10.2017 №24/VII-23, земельну ділянку площею 0,2400 га (кадастровий номер 7410100000:01:010:0118) по вул. Незалежності надано Комунальному підприємству Паркування та ринок Чернігівської міської ради в постійне користування для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (для розміщення автостоянки з об`єктами інфраструктури та сервісу).

Таким чином, право на забудову земельної ділянки за законом належало КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради. Юридично замовником будівництва АГЗП також був другий відповідач КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради, і ним і підписувалася уся проектно-кошторисна документація, документи у підтвердження факту виконання будівельних робіт (довідки КВ-2в, КБ-3 і таке інше).

Вказані доводи наводяться відповідачами та підтверджені матеріалами справи.

Таким чином, фактично відповідачами дотримано установленим законом умов реалізації правової конструкції саме суперфіцію.

При цьому суд одночасно досліджує сутність правовідносин сторін у розрізі кінцевої мети здійснення будівництва, виходячи із умов укладеного сторонами Інвестиційного договору.

Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17 сформулював висновок про те, що за результатами виконання інвестиційного договору сторона має отримати дохід (частину) від об`єкта будівництва, у створення якого ним здійснено "інвестиційний внесок". Тобто інвестиційний результат повинен мати місце для обох сторін договору, що згідно з нормами чинного законодавства відповідає змісту інвестиційної діяльності.

Судом досліджено фактично вчинені на виконання Інвестиційного договору дії.

У судових засіданнях під час судового розгляду справи представник КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради неодноразово надавав суду пояснення щодо того, що кінцевим результатом інвестиційної діяльності ТОВ «Преторій Буд» для останнього є отримання права власності на автомобільний газозаправний комплекс (АГЗП) та отримання прибутку від діяльності АГЗП; для КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради результатом реалізації умов Інвестиційного договору стало отримання «консультацій» невідомого характеру та соціальний ефект для жителів мікрорайону «Масани» міста Чернігова, а також інших власників транспортних засобів у вигляді можливості здійснювати заправку автомобілів газом.

Відповіді щодо ймовірних підстав документально підтверджених тривалих протестів жителів мікрорайону «Масани» міста Чернігова проти будівництва АГЗП відповідачами надано не було.

Крім того, як установлено судом та підтверджено у засіданнях суду представниками відповідачів, після завершення будівництва АГЗП ця автозаправна станція так і не розпочала роботу, як і не було збудовано автостоянку та інфраструктуру до неї.

22.04.2025 на запитання суду представник другого відповідача пояснив, що наразі у будь-який момент можливо збудувати передбачену у мовами Інвестиційного договору автостоянку, проте це твердження судом сприймається критично, оскільки дію Інвестиційного договору припинено за взаємною згодою його сторін і будівництво автостоянки можливе лише за укладення нового договору.

Таким чином, умовами Інвестиційного договору, фактичним його виконанням підтверджено, що матеріальний результат від реалізації будівництва АГЗП повинно було виключно ТОВ «Преторій Буд», у той час як КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради юридично було замовником будівництва АГЗП, користувачем відповідної земельної ділянки і жодним чином у подальшому не повинно було приймати участі у діяльності АГЗП та розподілі будь-якого прибутку. Це стосується і передбаченої Інвестиційним договором автостоянки з інфраструктурою, які так і не були збудовані взагалі і будівництво яких відповідачами, за поясненнями їх представників, наразі не планується.

Верховний Суд у справі №910/21935/17 виснував, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст договору, тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їхніх дій, так і певних правових наслідків.

Як вбачається з матеріалів справи, власником земельної ділянки в особі Чернігівської міської ради рішення про передачу земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:01:010:0118, площею 0,2400, га по вул. Незалежності, 39 на праві суперфіцію відповідачу-1 Товариству з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд, не приймалося; зазначена земельна ділянка на праві суперфіцію Товариству з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд не передавалася.

Виходячи з пункту 27 рішення Чернігівської міської ради від 26.10.2017 №24/VII-23, земельну ділянку площею 0,2400 га (кадастровий номер 7410100000:01:010:0118) по вул. Незалежності надано Комунальному підприємству Паркування та ринок Чернігівської міської ради в постійне користування для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (для розміщення автостоянки з об`єктами інфраструктури та сервісу). Речове право право постійного користування на земельну ділянку площею 0,2400 га, кадастровий номер 7410100000:01:010:0118, по вул. Незалежності в м. Чернігові, підстава реєстраційної дії: рішення Чернігівської міської ради від 26.10.2017 №24/VII-23, зареєстровано Комунальним підприємством Паркування та ринок Чернігівської міської ради в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.03.2018.

Судом під час судового розгляду справи досліджено формальні умови Інвестиційного договору, викладені у тексті даного договору.

Виходячи з п. 1.1. Інвестиційного договору, Інвестор (Товариство з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд, відповідач-1) зобов`язується здійснити практичні дії щодо внесення інвестицій в об?єкт інвестування, а також виконувати подальшу експлуатацію створеного в результаті інвестицій об`єкту, а Підприємство (Комунальне підприємство Паркування та ринок Чернігівської міської ради, відповідач-2) зобов`язується надати можливість для внесення інвестицій, створення об`єкту інвестування та подальшу експлуатацію такого об`єкту інвестування у комерційних цілях.

Отже, виходячи з навіть формальних умов п. 1.1. Інвестиційного договору, його предметом є здійснення практичних дій щодо внесення інвестицій в об`єкт інвестування, а також виконання подальшої експлуатації створеного в результаті інвестицій об`єкта. При цьому Підприємство (Комунальне підприємство Паркування та ринок Чернігівської міської ради, відповідач-2) за результатами виконання цього договору не отримує доходу (частини) від об`єкта будівництва, не отримує інвестиційного результату.

Об`єктом інвестування за цим Договором є: будівництво та обслуговування будівель торгівлі (для розміщення автостоянки з об`єктами інфраструктури та сервісу). Об`єкт інвестування розміщується в межах земельної ділянки площею 0,2400 грн, яка належить Підприємству на праві постійного користування: кадастровий номер 7410100000:01:010:0118 (п. 2.1., 2.3. Інвестиційного договору №2018/0118 від 01.03.2018).

Власником земельної ділянки в особі Чернігівської міської ради прийнято рішення про передачу земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:01:010:0118, площею 0,2400, га по вул. Незалежності, 39 для цілей будівництва та обслуговування будівель торгівлі (для розміщення автостоянки з об`єктами інфраструктури та сервісу) у постійне користування Комунального підприємства Паркування та ринок Чернігівської міської ради (відповідача-2).

Таким чином, враховуючи предмет, характер прав та обов?язків сторін, результати виконання, мету (прибуток, дохід) Інвестиційного договору №2018/0118 від 01.03.2018 для його сторін, суд доходить висновку про те, що за своєю правовою природою і характером подальшої його реалізації (реалізації дійсної волі сторін договору) Інвестиційний договір №2018/0118 від 01.03.2018 є договором суперфіцію.

Оскільки суд дійшов висновку про те, що спірний Інвестиційний договір №2018/0118 від 01.03.2018 є договором суперфіцію, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми цивільного та земельного законодавства, що регулюють відносини щодо користування чужою земельною ділянкою під забудову.

Відповідно до ч.1 ст. 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди; д) користуватися іншими правами, передбаченими законом або договором.

Відповідач-2 Комунальне підприємство Паркування та ринок Чернігівської міської ради, як землекористувач з правом постійного користування наділений правами щодо земельної ділянки, належної йому на праві постійного користування.

З урахуванням приписів ст. 95 Земельного кодексу України "право самостійно господарювати" підкреслює диспозитивність реалізації права самостійного господарювання безпосереднім землекористувачем, але не свідчить про можливість передачі права господарювання іншій особі; таке господарювання має здійснюватися самостійно. Реєстрація права постійного користування не є тією підставою, яка надає користувачу земельної ділянки право надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, у тому числі шляхом забудови, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення таких функцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №915/166/17, від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18.

За доводами прокурора, відповідачі в обхід положень чинного земельного та цивільного законодавства, за відсутності волевиявлення власника земельної ділянки, без обов`язкового проведення земельних торгів використали у не передбачений законом спосіб набуття Товариством з обмеженою відповідальністю "Преторій-Буд" права на забудову земельної ділянки шляхом укладення удаваного правочину.

Відповідач-2 Комунальне підприємство Паркування та ринок Чернігівської міської ради, не маючи права розпоряджатися земельною ділянкою із кадастровим номером 7410100000:01:010:0118, площею 0,2400 грн, та діючи виключно в інтересах іншої юридичної особи приватного права, фактично передало цю земельну ділянку відповідачу-1 Товариству з обмеженою відповідальністю "Преторій-Буд" за Інвестиційним договором №2018/0118 від 01.03.2018, для забудови у комерційних цілях Товариства, діючи виключно в його інтересах, що свідчить про удаваність Інвестиційного договору №2018/0118 від 01.03.2018.

Укладений між Комунальним підприємством Паркування та ринок Чернігівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Преторій-Буд" Інвестиційний договір №2018/0118 від 01.03.2018 за правовою природою є договором суперфіцію, оскільки за його умовами право, передбачене ч.1 ст. 95 Земельного кодексу України, використовується не землекористувачем, тому цей правочин вчинений з метою приховання іншого правочину (удаваний правочин), відтак, Інвестиційний договір №2018/0118 від 01.03.2018 не відповідає вимогам статей 92, 95 Земельного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2) тощо.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Наведеними правовими положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав для визнання недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22, від 31.10.2023 у справі № 908/722/20, від 29.08.2023 у справі № 909/635/22, від 27.06.2023 у справі № 916/97/21.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 906/743/21, від 03.08.2023 у справі № 909/654/19, від 19.10.2022 у справі № 912/278/21.

Для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.02.2024 у справі № 903/1037/22, від 19.03.2024 у справі № 910/4293/22.

Згідно із частиною 1 ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він, існуючи в парі з іншим правочином, який ним прикривається, є завжди таким, що не відповідає положенням Цивільного кодексу України, тобто є удаваним. Другий же правочин (прихований) може бути як дійсним, так і недійсним, залежно від того, наскільки він відповідає вимогам чинності правочинів, що містяться у статті 203 Цивільного кодексу України (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 925/1199/18).

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За правилами частин 1, 5 статті 203, частини 1 статті 215, статті 235 Цивільного кодексу України удаваний правочин, який укладений без додержання загальних вимог чинного законодавства, може бути визнано недійсним. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц).

Враховуючи вищевикладене, Інвестиційний договір №2018/0118 від 01.03.2018, укладений між Комунальним підприємством Паркування та ринок Чернігівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд, підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У п. 12 розділ Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України в редакції Закону № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину.

Згідно із Законом України від 30.03.2020 № 540-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) розділ Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено п. 12 такого змісту: "12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Враховуючи норми права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, п. 12 Перехідних і прикінцевих положень Цивільного кодексу України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених, зокрема, статтями 257, 258 цього Кодексу, підлягає застосуванню з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22).

Крім того, відповідно до п. 19 Перехідних і прикінцевих положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

За таких обставин суд погоджується з доводами прокурора про те, що строк позовної давності щодо визнання недійсним Інвестиційного договору №2018/0118 від 01.03.2018 не є пропущеним, а продовжується.

Постановою Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №620/6024/20 визнано протиправним та скасовано рішення Державної архітектурно-будівельної інспекції України про видачу Комунальному підприємству «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради дозволу на виконання будівельних робіт від 04.06.2020 №ІУ113201561654, клас наслідків (відповідальності): значні наслідки (ССЗ) для будівництва АГЗП вул. Незалежності, 39 у місті Чернігові на земельній ділянці з кадастровим номером 7410100000:01:010:0118.

09.12.2022 дозвіл на виконання будівельних робіт від 04.06.2020 №ІУ113201561654 анульовано Державною інспекцією архітектури та містобудування України.

Під час розгляду справи №620/6024/20 (і розглядаючи подібну справу №915/47/17 у постанові від 04.02.2020) Верховний Суд наголосив на такому:

«Правовий режим земель громадської та житлової забудови визначено у статті 38 Земельного кодексу України, згідно з якою до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктах, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель та споруд, інших об`єктів загального користування.

Колегія суддів враховує, що вид її використання був іншим, а саме для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07), однак це не є суттєвою відмінністю порівняно з обставинами у справі №915/47/17, оскільки питанням, яке мало ключове значення для правильного вирішення спору як у вищевказаній справі, так і у справі, що розглядається, є питання того, чи дозволяється законодавством будівництво автомобільного газозаправного пункту на землях, які за цільовим призначенням належать до земель житлової та громадської забудови.

Поняття «використання земельної ділянки не за цільовим призначенням» стосується тих випадків, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням проводиться діяльність, яка виходить за межі цільового призначення та передбачає фактичне використання такої ділянки.

Нецільовим використанням земельної ділянки з категорії земель житлової та громадської забудови є її використання за іншим призначенням, всупереч генеральному плану населеного пункту, іншій містобудівній документації, плану земельно-господарського устрою тощо, тобто всупереч земельному законодавству України.

Особливості побудованих забудовником об`єктів та специфіка послуг, які надаються за їх допомогою на орендованій земельній ділянці (зокрема, як і справі, що розглядається, АГЗП, призначений для заправки газобалонних автомобілів), потребують застосування положень земельного законодавства, відмінного від того, що регулює сферу використання земель житлової та громадської забудови.

З частиною статті 67 Земельного кодексу України до земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об`єктів транспорту.

До земель автомобільного транспорту належать землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, АЗС, автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно-побутовими будівлями й іншими об`єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту (частина перша статті 71 Земельного кодексу України).

Провівши системний аналіз наведених вище правових норм, Верховний Суд у постанові від 04.02.2020 у справі №915/47/17 дійшов висновку, що розміщення АЗС та автомобільних газозаправних пунктів може здійснюватися лише на земельних ділянках із цільовим призначенням «землі автомобільного транспорту».

Земельна ділянка, на якій згідно з виданим Комунальному підприємству «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради дозволом на виконання будівельних робіт передбачається будівництво АГЗП, за цільовим призначенням належить до земель громадської забудови, однак зведення такого об`єкту на цій категорії земель законодавством не передбачено.

Цільове призначення земельної ділянки, на якій планувалось виконувати будівельні роботи, не відповідало об`єкту будівництва, який замовник мав намір розмістити на цій земельній ділянці, і це можливо було встановити з поданих заявником документів, які за таких обставин не відповідали вимогам законодавства» (п. 167, 168, 170-176, 181 постанови Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №620/6024/20).

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Під метою надання земельної ділянки слід розуміти вид використання земельної ділянки (ст. 19 Земельного кодексу України, Класифікація видів цільового призначення земель, затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548), зазначений у рішенні відповідного компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у користування або передачу у власність з урахуванням цільового призначення земельної ділянки.

Приймаючи до уваги те, що будівля АГЗП по вул. Незалежності, 39 у м. Чернігові побудована на земельній ділянці, яка відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови, та враховуючи, що єдиним видом цільового призначення ділянки для будівництва АГЗП має бути «землі автомобільного транспорту», суд доходить висновку про те, що будівля АГЗП по вул. Незалежності, 39 у м. Чернігові є самочинним будівництвом.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд Преторій-Буд знести самочинну будову автомобільного газозаправного пункту суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Виходячи з приписів ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

За ч.2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 71 Земельного кодексу України до земель автомобільного транспорту належать землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно-побутовими будівлями й іншими об`єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.

До земель дорожнього господарства належать землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв`язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме: а) паралельні об`їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та протисельові споруди, вловлюючі з`їзди; б) майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об`єкти служби дорожнього сервісу; в) будинки (в тому числі жилі) та споруди дорожньої служби з виробничими базами; г) захисні насадження.

Частиною 2 ст. 20 Земельного кодексу України визначено, що віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо земельних ділянок, якими розпоряджаються, зокрема, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, за рішенням відповідного органу.

Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом №548 від 23.07.2010 Державного комітету України із земельних ресурсів, коду 03.07 (код земельної ділянки з кадастровим номером № 1810136300:05:025:0017) відповідає цільове призначення земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови, зокрема, до земель громадської забудови (землі, які використовуються для розміщення громадських будівель і споруд (готелів, офісних будівель, торговельних будівель, для публічних виступів, для музеїв та бібліотек, для навчальних та дослідних закладів, для лікарень та оздоровчих закладів), інших об' єктів загального користування).

Наразі земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:010:0118 перебуває в оренді відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд, яким прийнято в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 7410100000:01:010:0118, яка розташована в місті Чернігові по вул. Незалежності, 39 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на підставі Договору оренди земельної ділянки № 4794 від 07.11.2022. Цільове призначення зазначеної земельної ділянки не змінено.

Позивач Чернігівська міська рада, листом від 30.01.2023 проінформував окружну прокуратуру про те, що будівництво АГЗП по вул. Незалежності, 39 у м. Чернігові є завершеним, Товариством з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд зареєстровано право приватної власності на вказаний об`єкт.

Згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.07.2022 № 305764141, 21.07.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд зареєстровано право приватної власності на об?єкт нерухомого майна автомобільний газозаправний пункт (операторна «А», загальна площа 12,6 м2), що розташований за адресою: Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Незалежності, будинок 39, кадастровий номер земельної ділянки 7410100000:01:010:0118.

Таким чином, оформлення права приватної власності Товариством з обмеженою відповідальністю «Преторій-Буд» на побудовану АЗГП по вул. Незалежності, 39 у м. Чернігові, та, як наслідок, передача в оренду земельної ділянки виключає право її користування Чернігівською міською радою.

Приймаючи до уваги те, що АЗГП за адресою: м. Чернігів, вул. Незалежності, будинок 39 збудовано на земельній ділянці, яка не відведена для цієї мети та на якій не передбачає будівництво такого об`єкту; право приватної власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Преторій-Буд» зареєстровано на підставі удаваного правочину; здійснення перебудови такого будівництва не є можливим, суд доходить висновку про те, що знесення самочинного будівництва АГЗП по вул. Незалежності, 39 у м. Чернігові є належним та ефективним способом захисту інтересів територіальної громади м. Чернігова.

Щодо скасування державної реєстрації права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд на автомобільну газозаправну станцію.

Згідно з п. 1 частини 1 статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи в випадку, передбаченому п. 1 частини 7 статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також в разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені в зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені в зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, в розумінні положень наведеної норми судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав є належним способом судового захисту порушених прав та інтересів особи.

Враховуючи вищевикладене, рішення про державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд на спірне нерухоме майно автомобільну газозаправну станцію за адресою: вул. Незалежності, 39, м. Чернігів (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 64285166) підлягає скасуванню на підставі судового рішення, припинення такого права власності здійснюється в порядку частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» з одночасним припиненням права власності.

Виходячи зі змісту статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона на підставі належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів повинна довести правомірність заявлених нею вимог або заперечень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

За приписами частин 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, постанови Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 914/1574/23, від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23, від 14.05.2024 у справі № 910/4437/23).

Під час судового розгляду справи відповідачами на підтвердження своїх правових позицій викладено доводи, які повно та всебічно досліджені та оцінені судом. Крім тих доводів, які вже досліджені у цьому рішенні вище, суд звертає увагу додатково на таке.

Першим відповідачем ТОВ «Преторій Буд», зокрема, у письмовому вступному слові та інших поясненнях по суті спору зазначено, що пунктом 3.4 Інвестиційного договору не передбачено передавання земельної ділянки, на якій зведено АГЗП, у спільне користування відповідачів у справі.

Із цим доводом першого відповідача суд погоджується, оскільки дійсною волею сторін і усіма їх подальшими діями підтверджено намір використання земельної ділянки, на якій розташовано АГЗП, виключно першим відповідачем ТОВ «Преторій «Буд». Вказані обставини додатково слугують підставою для висновку про спрямування волі сторін Інвестиційного договору на досягнення результату у вигляді використання земельної ділянки у порушення вимог статей 92, 95 Земельного кодексу України та з порушенням цільового призначення використання спірної земельної ділянки.

Перший відповідач також окремо акцентує увагу на тому, що до складу об`єкту інвестування як об`єкт інфраструктури входить саме АГЗП, який повинен був здійснювати продаж скрапленого газу споживачам.

Як вже виснував суд, похідним від основного (автостоянки) не може бути об`єкт, будівництво якого є складнішим за містобудівними умовами, вимогами нормативно правових актів у сфері охорони довкілля і який будується на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети.

Як доказ того, що містобудівна документація передбачала будівництво АГЗП саме на спірній земельній ділянці, 14.03.2024 ТОВ «Преторій Буд» суду надано рішення Чернігівської міської ради від 08.02.2024 № 37/VIII-32 «Про затвердження проєкту містобудівної документації «Детальний план території другого мікрорайону житлового району «Масани» із додатком «Схема проектних планувальних обмежень» (том справи 3, а.с. 70-73).

За результатами дослідження вказаних доказів судом встановлено, що рішення Чернігівської міської ради від 08.02.2024 № 37/VIII-32 «Про затвердження проєкту містобудівної документації «Детальний план території другого мікрорайону житлового району «Масани» прийняте значно пізніше дати укладення відповідачами Інвестиційного договору і відображає план території житлового району «Масани» саме станом саме на дату прийняття рішення органом місцевого самоврядування. Станом на дату укладення відповідачами спірного Інвестиційного договору вказаного рішення Чернігівської міської ради не існувало. Жодного стосунку до дозволу на будівництво або включення у проєкт містобудівної документації вже збудованої АГЗП вказані документи не мають. Ці висновки також підтверджені наданою ТОВ «Преторій Буд» схемою проектних планувальних обмежень (том справи 3, а.с. 73), у якій чітко окреслено (охоплено товстою червоною лінією, розшифровку якої наведено тут же «територія мікрорайону, яка охоплена детальним планом») територію житлового району «Масани», що охоплений детальним планом. На цій же схемі чітко визначено межі мікрорайону (позначення «червона лінія мікрорайону» - переривчаста червона лінія), у які вже включено збудовану АГЗП, однак це будівництво не охоплене детальним планом, оскільки не містить відповідної позначки (товстої червоної лінії, яка це будівництво на Схемі оминає).

Таким чином, надані ТОВ «Преторій Буд» наведені вище докази підтверджують відсутність узгодження із Чернігівською міською радою будівництва АГЗП як станом на дату укладенні Інвестиційного договору, так і станом на дату прийняття рішення Чернігівської міської ради від 08.02.2024 № 37/VIII-32 «Про затвердження проєкту містобудівної документації «Детальний план території другого мікрорайону житлового району «Масани».

У своєму вступному слові, поданому до суду КП «Паркування та ринок» Чернігівської міської ради, та інших поясненнях по суті спору другий відповідач зазначає, що на даний час правовідносини за Інвестиційним договором між ним та першим відповідачем припинені. Саме ці доводи підтверджують висновки суду про те, що сторони не мають намірів здійснювати будівництво автостоянки, як це передбачено умовами Інвестиційного договору, до кінця строку його дії. При цьому факт будівництва автостоянки був би соціально значимим, чим досягалася би мета інвестування.

Наведене також свідчить про те, що, укладаючи Інвестиційний договір, його сторони не виклали у його умовах дійсну мету укладення договору будівництво АГЗП на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети.

Щодо посилання другого відповідача на практику Європейського суду з прав людини суд вважає за необхідне зазначити проте, що згадані другим відповідачем у письмовому вступному слові та інших поясненнях по суті спору рішення ЄСПЛ «Споррронг і Льоннрот проти Швеції» від 25.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України`від 14.10.2014, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009 та інші, що стосуються сумісності втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, не є релевантними щодо обставин розглядуваної справи № 927/784/23, оскільки майнове право на АГЗП першим відповідачем у даному випадку набуте не внаслідок помилки органу державної влади України, а внаслідок умисних неправомірних дій самих відповідачів у справі.

Суд наголошує на тому, що втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акту, що має бути доступним для усіх заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Жодне рішення Чернігівської міської ради щодо надання відповідачам дозволу будівництва саме АГЗП вказаним органом місцевого самоврядування не приймалося.

Наведені судом у мотивувальній частині рішення норми Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, містобудівних норм та правил не тільки були відомі відповідачам у справі, а і, як вбачається із фактичних дій відповідачів, останні умисно ухилялися від виконання вимог названих нормативних актів задля досягнення визначеної ними мети шляхом укладення Інвестиційного договору.

Таким чином, посилання на практику ЄСПЛ у даному випадку є нерелевантним, не можу бути враховано судом, а норми Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і Протоколів до неї в аспекті порушення права на мирне володіння майном не порушуються даним рішенням суду.

Беручи до уваги викладене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

Інші додаткові докази та пояснення учасників справи не спростовують вищевикладені висновки суду.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до п.5 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.

З огляду на те, що позов підлягає задоволенню, сплачений прокуратурою судовий збір у розмірі 8052,00 грн відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідачів у рівних частинах та підлягає стягненню по 4026,00 грн з кожного.

Керуючись ст. 73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним Інвестиційний договір №2018/0118 від 01.03.2018, укладений між Комунальним підприємством Паркування та ринок Чернігівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд.

3. Скасувати державну реєстрацію права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд (код 35385551) на автомобільну газозаправну станцію за адресою: вул. Незалежності, 39, м. Чернігів, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 64285166, з одночасним припиненням права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд (код 35385551) на зазначений об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 64285166.

4. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд (код 35385551) знести самочинну будову автомобільного газозаправного пункту, що за адресою: вул. Незалежності, 39, м. Чернігів.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Преторій-Буд (просп. Перемоги, 100, м. Чернігів, 14000, код 35385551) на користь Чернігівської обласної прокуратури (вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000, код 02910114) 4026,00 грн витрат зі сплати судового збору.

6. Стягнути з Комунального підприємства Паркування та ринок Чернігівської міської ради (вул. Шевченка, 33а, м. Чернігів, 14000, код 22828596) на користь Чернігівської обласної прокуратури (вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000, код 02910114) 4026,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 15.07.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, та в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 30.07.2025.

Суддя М.О. Демидова