Рішення від 31.07.2025 по справі 927/558/25

РІШЕННЯ

Іменем України

31 липня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/558/25 Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

За позовом: Чернігівської окружної прокуратури,

вул. Шевченка, 1, м. Чернігів, 14000, в інтересах держави в особі

позивача: Городнянської міської ради,

код ЄДРПОУ 04061731, вул. Троїцька, 13, м. Городня, Чернігівський район, 15100

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Тенегія»,

код ЄДРПОУ 44604267, вул. Соборна, буд. 99, м. Павлоград, Павлоградський район, Дніпропетровська область, 51400

Предмет спору: про стягнення 64 406,27 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

не викликались,

ВСТАНОВИВ:

Чернігівська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Городнянської міської ради звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тенегія», у якому просить суд стягнути з відповідача 64 406,27 грн, з яких 53 000,00 грн попередньої оплати за непоставлений товар, 3701,57 грн інфляційних нарахувань, 731,25 грн - 3% річних та 6973,45 грн пені.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 03.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті, зокрема, відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи відзиву на позов з доданими до нього документами.

Ухвала суду від 03.06.2025 була доставлена відповідачу в його Електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 03.06.2025 о 20:16, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Отже, останнім днем для подання відповідачем відзиву є 19.06.2025.

Згідно з ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та відзиву на позов у встановлений строк до суду не надходило.

Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов укладеного між сторонами договору поставки №СК4/853 від 12.11.2024 відповідач передав позивачу талони на паливо на загальну суму 53 000,00 грн для його фактичного відпуску на АЗС. Проте, як зазначає прокурор, позивач не зміг отримати паливо за талонами на загальну суму 53 000,00 грн у зв`язку з відмовою АЗС відпускати паливо або закриттям АЗС. Оскільки позивач сплатив відповідачу кошти за товар, який фактично не отримав, прокурор просить стягнути з відповідача кошти у розмірі 53 000,00 грн.

Відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень у встановлений строк до суду не надходило.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Оскільки відповідач не подав відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

14.11.2024 Городнянською міською радою на вебпорталі публічних закупівель «Prozorro» розміщено оголошення № UA-2024-11-14-002474-а про проведення закупівлі без використання електронної системи паливно-мастильних матеріалів у кількості 1000 літрів за кошти місцевого бюджету.

За результатами проведеної закупівлі переможцем визнано ТОВ «Тенегія».

12.11.2024 Городнянська міська рада (далі Покупець) та ТОВ «Тенегія» (далі Постачальник) уклали договір поставки №СК4/853 (далі Договір).

За умовами п. 1.1, 1.2, 1.3, 1.4 Договору Постачальник приймає на себе зобов`язання передати Покупцю у власність Товари бензин А-95 у кількості згідно з товарними накладними, а Покупець зобов`язується сплатити і прийняти вказаний Товар.

Відпуск товару здійснюється за довірчими довірчими документами (скретч-картки) на отримання товару відповідно до «Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997 (п. 1.5 Договору).

Згідно з п. 2.1 Договору товар вважається переданим Постачальником і прийнятим Покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання Товару згідно з умовами Договору.

Відповідно до п. 3.1, 3.2 Договору ціна 1 л Товару згідно з накладними на товар. Загальна сума Договору: 53 000,00 грн.

Оплата Товару здійснюється Покупцем в національній валюті України в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника в день виписки рахунку-фактури та накладної на Товар. Ціна одного літру товару вказується у рахунку-фактурі та накладній і дійсна протягом дня їх виписки (п. 4.1 Договору).

У п. 5.1 Договору визначено строк поставки товару до закінчення терміну дії довірчого документу (скртеч-картки).

Згідно з п. 5.2.1, 5.2.2 Договору передача Покупцю товару за цим Договором здійснюється на АЗС Постачальника шляхом заправки автомобілів Покупця при пред`явленні довіреними особами Покупця скретч-картки.

Скретч-картка є підставою для видачі (заправки) АЗС вказаного у карті об`єму і марки товару, після чого всі обов`язки сторін за погашеними скретч-картками вважаються виконаними, при цьому Постачальник не може передати Покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій ніж зазначено в скретч-картці.

Умови постачання самовивезення. Покупець зобов`язується отримати Товар на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі (п. 5.3 Договору).

Відповідно до п. 6.2 Договору Покупець має право достроково розірвати цей договір у разі невиконання Постачальником своїх зобов`язань Постачальником, повідомивши про це Постачальника за 5 календарних днів; контролювати поставку товарів у строки, встановлені цим Договором.

Згідно з п. 6.3 Договору Постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим Договором.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов`язання за кожний день прострочення.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами та його скріплення печатками Сторін (за їх наявності) і діє до 31 грудня 2024 року, (п. 10.1, 10.2 Договору).

Відповідно до видаткової накладної №0004/0002323 від 12.11.2024 ТОВ «Торговий дім «Тенегія» передало, а Городнянська міська рада прийняла бензин А-95 у кількості 1000 л на загальну суму 53 000,00 грн.

Згідно з платіжною інструкцією №1040 від 14.11.2024 Городнянська міська рада сплатила ТОВ «Тенегія» кошти за отриманий бензин у розмірі 53 000,00 грн

У позовній заяві прокурор зазначає, що починаючи із 12.11.2024 та станом на даний час, на АЗС Постачальника позивачу відмовляють у відпуску пального, у зв`язку із чим постачальником фактично недопоставлено Городнянській міській раді 1000 літрів бензину А-95 на суму 53 000,00 грн; за результатами неодноразового виїзду уповноважених осіб міської ради за місцем розташування АЗС постачальника встановлено, що заправні станції не працюють, є закритими та палива не відпускають, про що складено відповідні службові записки.

Прокурор надав копії скретч-карток, за якими, за твердженнями прокурора, позивач не зміг отримати бензин А-95, а також копії службових записок від 31.12.2024, від 31.01.2025, від 28.02.2025, від 31.03.2025 та від 23.04.2025.

У службових записках від 31.12.2024, від 31.01.2025, від 28.02.2025, від 31.03.2025 та від 23.04.2025, які підписані завідувачем господарства господарського відділу Городнянської міської ради Сергієм Котенком, зазначено, що, починаючи з 12.11.2024 і станом на 23.04.2025, автомобілі та інший транспорт, які належать Городнянській міській раді, не можуть заправитись паливом за допомогою скретч-карток (талонів), придбаних за договорами у ТОВ «Тенегія», на АЗС «ANP (АВІАС)», які розташовані в с. Вокзал-Городня, вул. Захисників України, 113 А, та с. Хрипівка, вул. Івана-Коваля, 2а Чернігівського району Чернігівської області у зв`язку з фактичною відсутністю будь-якого палива на АЗС.

Прокурор вважає, що відповідач неналежно виконав свої зобов`язання за Договором, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

Оцінка суду.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

За змістом ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Городнянської міської ради у зв`язку із невиконанням нею своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно із частинами 1, 4 та 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 та 4 ст. 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

Отже, Городнянська міська рада є суб`єктом владних повноважень, який бере участь у формуванні бюджету та забезпечує його виконання, а також зобов`язаний забезпечити раціональне та максимально ефективне використання бюджетних коштів, приймає рішення про використання виділених коштів, контролює належне і своєчасне відшкодування шкоди, заподіяної державі.

Городнянська міська рада у відповідь на запит прокурора №55-77-3118вих-25 від 14.04.2025 щодо неналежного виконання ТОВ «Тенегія» умов Договору у своєму листі від 25.04.2025 №03-09/663 повідомила прокурора про те, що вона з позовною заявою про стягнення грошових коштів та штрафних санкцій не зверталась та просить прокурора здійснити представництво інтересів Городнянської міської територіальної громади.

Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який є компетентним органом у спірних правовідносинах, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив.

У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Городнянської міської ради до ТОВ «Тенегія» про стягнення грошових коштів.

За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Городнянської міської ради, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.

Щодо стягнення з відповідача попередньої оплати.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 1, 2 статті 712 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як встановив суд, за умовами Договору відповідач зобов`язався поставити позивачу товар Бензин марки А-95 у кількості 1000 літрів. При цьому з п. 5.2 Договору випливає, що поставці підлягають скретч-картки, за якими здійснюється відпуск бензину на АЗС Постачальника шляхом заправки автомобіля протягом терміну дії таких скретч-карток.

Відповідно до видаткової накладної №0004/0002323 від 12.11.2024 ТОВ «Торговий дім «Тенегія» передало, а Городнянська міська рада прийняла бензин А-95 у кількості 1000 л на загальну суму 53 000,00 грн.

Прокурор стверджує, що починаючи із 12.11.2024 на АЗС Постачальника позивачу відмовляють у відпуску пального, у зв`язку із чим постачальником фактично непоставлено Городнянській міській раді 1000 літрів бензину А-95 на суму 53 000,00 грн. Прокурор надав копії талонів, за якими, за його твердженнями, позивач не зміг отримати пальне.

Відповідно до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, яка затверджена Спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року №281/171/578/155, талон - це спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.

Форму, зміст та ступінь захисту бланків талонів установлює емітент талона. При цьому необхідними елементами змісту талона є його серійний та порядковий номери (п. 10.3.3.1 Інструкції).

Заправлення за талонами відображається у змінному звіті АЗС за формою № 17-НП (п. 10.3.3.2 Інструкції).

За загальним правилом для отримання товару на АЗС покупець пред`являє оператору АЗС картку (талон) на пальне. Оператор АЗС здійснює відповідну ідентифікацію талону / картки на пальне, здійснює фактичну передачу (видачу) товару відповідної марки та кількості, після чого талон / картка на пальне залишається у оператора, що є підтвердженням факту отримання покупцем товару зі зберігання відповідного асортименту та кількості.

Таким чином, покупець як власник талонів / карток на пальне, отриманих від постачальника, володіє законним правом на отримання на АЗС, визначених угодою, товару (пального) по талонах / картках у кількості, маркуванні, визначеному у талонах на пальне.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06.06.2023 у справі №903/666/22.

Пунктом 9 Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених постановою КМУ від 20.12.1997 №1442, передбачено, що розрахунки за реалізовані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із використанням електронних платіжних засобів, паливних карток, талонів, відомостей на відпуск пального тощо) в установленому законодавством порядку. Разом з продукцією споживачеві в обов`язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що підписання сторонами видаткової накладної не свідчить про поставку Постачальником Покупцю товару за Договором, оскільки фактично позивачу передані скретч-картки на бензин А-95, які надають право Покупцю на отримання відповідної кількості вже попередньо оплаченого товару (бензину) за Договором в майбутньому.

На підтвердження неможливості отримати 1000 літрів бензину А-95 прокурор надав службові записки від 31.12.2024, від 31.01.2025, від 28.02.2025, від 31.03.2025 та від 23.04.2025, у яких зазначено, що, починаючи з 12.11.2024 і станом на 23.04.2025, автомобілі та інший транспорт, які належать Городнянській міській раді, не можуть заправитись паливом за допомогою скретч-карток (талонів), придбаних за договорами у ТОВ «Тенегія», на АЗС «ANP (АВІАС)», які розташовані в с. Вокзал-Городня, вул. Захисників України, 113 А, та с. Хрипівка, вул. Івана-Коваля, 2а Чернігівського району Чернігівської області у зв`язку з фактичною відсутністю будь-якого палива на АЗС.

Тобто зміст вказаних службових записок свідчить, що позивач не зміг отримати паливо на двох конкретних АЗС у зв`язку з його відсутністю.

Разом з тим, у самому Договорі взагалі відсутній перелік АЗС Постачальника, на яких позивач може отримати бензин А-95 за скретч-картками, а жодних доказів, що згадані у службових записках АЗС є саме АЗС Постачальника та що цей перелік є вичерпним (тобто паливо можна було отримати виключно на цих двох станціях), ані прокурор, ані позивач суду не надали.

Крім того, службові записки не містять жодних конкретних відомостей щодо: способу встановлення факту відсутності пального; точних дат таких випадків; пред`явлених скретч-карток; способу фіксації чи повідомлення про відсутність пального. Більш того, ці записки підписані співробітником Городнянської міської ради, тобто заінтересованою особою позивача, повноважень якого на вчинення відповідних дій суду не надано.

Відтак суд доходить висновку, що надані прокурором службові записки не є належними доказами, які підтверджують неможливість отримати позивачем бензин А-95 на АЗС Постачальника.

При цьому суд вважає нелогічною та незрозумілою поведінку позивача, який, з одного боку, стверджує про неможливість заправити транспортні засоби на АЗС Постачальника, починаючи з моменту отримання скретч-карток, а з іншого - не вчинив жодних дій для з`ясування причин цієї ситуації у Постачальника (відповідача).

Позивач не надав доказів звернення до відповідача з вимогою пояснити обставини відсутності пального, змінити перелік АЗС або забезпечити можливість використання скретч-карток на інших заправних станціях.

У позовній заяві прокурор зазначив, що за результатами неодноразового виїзду уповноважених осіб міської ради за місцем розташування АЗС постачальника встановлено, що заправні станції не працюють, є закритими та палива не відпускають, про що складено відповідні службові записки.

Однак службові записки не містять інформації щодо закриття АЗС, оскільки у них вказано саме про відсутність палива на двох АЗС.

Таким чином, викладені прокурором у позовній заяві обставини, на які він посилається як на підстави позову, не відповідають фактичним обставинам спору.

Крім того, прокурор не надав доказів на підтвердження того, що додані до позовної заяви копії невикористаних скрет-карток є саме тими скретч-картками, які отримані позивачем за Договором.

Відповідно до приписів ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас, згідно з ч. 4 ст. 13 названого Кодексу, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Передбачивши право учасникам спору на подання своїх доводів та підтверджуючих певні обставини доказів, законодавець встановлює й процесуальні обов`язки таких учасників шляхом визначення певного процесуального порядку реалізації відповідних прав, у разі недотримання яких без поважних причин настають відповідні негативні наслідки для такого учасника у вигляді неприйняття судом його аргументів, оскільки неподання відповідних доказів найчастіше пояснюється неналежною підготовкою сторони до розгляду справи.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 14 ГПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України). Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплює ст. 75 ГПК України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18, від 28.11.2019 у справі № 918/150/19, від 26.01.2022 у справі № 921/787/20 від 14.06.2022 у справі № 904/3870/21, від 13.09.2022 у справі № 918/1222/21.

Отже, стверджувані прокурором обставини щодо неможливості позивачем отримати бензин А-95 у заявлених кількості та сумі покладають на прокурора та позивача тягар доказування (обов`язок довести) зазначеного факту.

Однак, як встановив суд, прокурор та позивач не надали суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту порушення відповідачем зобов`язань з поставки товару в установлений строк, що свідчило б про наявність права вимагати у ТОВ «Тенегія» повернення спірної суми грошових коштів у порядку статті 693 Цивільного кодексу України.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що прокурор та позивач не підтвердили належними та допустимими доказами порушення відповідачем обов`язку щодо своєчасної передачі товару, який був попередньо оплачений, відмови відповідача від здійснення своїх обов`язків, а отже не довів наявність підстав для повернення попередньої оплати, що свідчить про відсутність у позивача порушеного права на момент звернення до суду із вимогами щодо стягнення попередньої оплати та є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.

Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені.

Прокурор також просить стягнути з відповідача 3701,57 грн інфляційних втрат за листопад 2024 року-березень 2025 року, 731,25 грн - 3% відсотки річних та 6973,45 грн пені за період з 13.11.2024 по 29.04.2025.

У зв`язку з тим, що суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача основної заборгованості (попередньої оплати), не підлягають задоволенню і похідні вимоги про стягнення з відповідача 3701,57 грн інфляційних нарахувань, 731,25 грн - 3% річних та 6973,45 грн пені.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо судових витрат.

Оскільки у позові відмовлено, судові витрати, понесені Чернігівською обласною прокуратурою, стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В. В. Шморгун