Постанова від 28.07.2025 по справі 910/8230/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/8230/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратової І.Д. - головуючої, суддів - Вронської Г.О., Губенко Н.М.,

розглянув в порядку письмового провадження касаційні скарги Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича та Акціонерного товариства "Банк 3/4"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2025

(головуючий -Пономаренко Є. Ю., судді: Руденко М. А., Барсук М. А.)

за поданням Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича

про звернення стягнення на нерухоме майно боржника

у справі за позовом Акціонерного товариства "Банк 3/4"

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінкред";

2) ОСОБА_1

про стягнення 50 301 777,00 грн.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У травні 2023 року Акціонерне товариство "Банк 3/4" (далі - Банк, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінкред" та ОСОБА_1 (далі - відповідачі) про солідарне стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 50 301 777,00 грн на підставі Кредитного договору № 06-8/66/2021/Ю від 08.11.2021 та договору поруки № 06-8/13/2021/П від 08.11.2021.

2. Позов обґрунтований невиконанням відповідачами договірних зобов`язань за кредитним договором та договором поруки.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. 27.07.2023 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, яким позов задовольнив повністю; стягнув солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитом у розмірі 48 991 751, 00 грн, заборгованість за процентами у розмірі 1 310 026, 00 грн та судовий збір.

4. 28.08.2023 на виконання судового рішення Господарський суд міста Києва видав судові накази.

5. 26.09.2024 до Господарського суду міста Києва від Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича (далі - Приватний виконавець) надійшло подання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстрована малолітня дитина.

Вказане подання мотивоване відсутністю у солідарних боржників грошових коштів та інших активів, на які можливо звернути стягнення, окрім частини квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 . При цьому виконавцем зазначено, що звернення стягнення на частку боржника в квартирі не порушить права малолітньої дитини, оскільки у матері дитини (співвласниця) наявне у власності інше житло, а також після продажу частки боржника дитина не втратить права на проживання в квартирі.

6. 19.11.2024 Господарський суд міста Києва постановив ухвалу, якою подання Приватного виконавця задовольнив; надав дозвіл на примусову реалізацію частки, що належить боржнику - ОСОБА_1 , у розмірі 1/2 у праві власності на об`єкт нерухомості (квартира загальною площею: 113,3 кв.м, житловою площею: 51,6 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , в якій зареєстроване місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

7. Суд першої інстанції, задовольняючи подання Приватного виконавця, виходив з того, що рішення суду боржником ( ОСОБА_1 ) не виконані, а відсутність дозволу органу опіки та піклування на реалізацію майнових прав боржника на об`єкт нерухомості унеможливлює їх виконання, встановлення відсутності порушення прав малолітньої дитини, суд дійшов висновку про задоволення подання шляхом надання дозволу на реалізацію частки у розмірі 1/2 у праві власності на об`єкт нерухомості.

8. Не погодившись з прийнятою ухвалою, ОСОБА_3 (мати малолітньої дитини - ОСОБА_2 ) звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати вказану ухвалу суду та відмовити у задоволенні подання Приватного виконавця.

28.04.2025 Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою ухвалу суду першої інстанції скасував й у задоволенні подання Приватного виконавця відмовив повністю.

9. Скасовуючи ухвалу місцевого суду та відмовляючи Приватному виконавцю у задоволенні подання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, апеляційний господарський суд з посиланням на судову практику Верховного Суду вказав про те, що передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливою. Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21), апеляційний суд вказав, що державний чи приватний виконавець повинен звернутися до органу опіки та піклування з метою отримання дозволу на реалізацію житлової нерухомості, право на користування якою мають діти. У випадку відмови органу опіки та піклування виконавець, з метою виконання судового рішення та забезпечення дотриманням прав дітей, повинен звернутися до суду (постанова Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі №2-537/11). При цьому судом встановлено, що 20.06.2024 Приватним виконавцем направлено запит №6664 до Дарницької районної державної адміністрації щодо надання дозволу на реалізацію квартири. 10.07.2024 Приватним виконавцем отримано від Дарницької районної державної адміністрації відповідь на запит №6664 від 20.06.2024, в якій зазначено, що райдержадміністрація, як орган опіки та піклування, не наділена повноваженнями надати дозволи на вчинення правочинів, право власності на яке або право користування яким мають діти, у разі відсутності згоди батьків (опікунів, піклувальників) навіть за наявності відповідного звернення приватного виконавця (у межах виконавчого провадження). З метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом в порядку, встановленому в статті 331 ГПК України. Разом з тим під час розгляду заяви (подання) суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні; чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення; чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання; чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання; яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини. Так апеляційним судом встановлено, що згідно з Витягом з реєстру територіальної громади ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 - 29.09.2021, тобто за два роки до відкриття виконавчого провадження. Відповідно до довідки ОСББ "Дніпровська набережна, буд. 19-В" ОСОБА_3 проживає в квартирі АДРЕСА_1 , спільно з сином - ОСОБА_2 . Надання згоди Приватному виконавцю на примусову реалізацію частини квартири призведе до фактичного виселення із житла малолітньої дитини, право користування на яке офіційно зареєстровано за останньою. Так, судове рішення, яке фактично буде підставою для позбавлення права на житло буде суперечити інтересам малолітньої дитини та стратегічному загальнонаціональному пріоритету, закріпленому в Законі України "Про охорону дитинства". При цьому апеляційний суд взяв до уваги відсутність згоди органу опіки та піклування на отримання дозволу на реалізацію житлової нерухомості, право на користування якою має малолітня дитина. Окрім наведеного, апеляційний суд зазначив, що наявність у матері дитини права власності на інші квартири жодним чином не свідчить про однозначну можливість використання дитиною цього житла для постійного проживання.

Короткий зміст вимог касаційних скарг. Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги, та викладені у відзиві на касаційні скарги. Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження

10. 30.05.2025 Приватний виконавець звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, залишити ухвалу суду першої інстанції в силі.

11. В обґрунтування касаційної скарги Приватний виконавець стверджує, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права (частину першу статті 2, частини першу, другу та п`яту статті 236 ГПК України), оскільки неповно та невсебічно з`ясував обставини справи, що мають істотне значення для правильного її вирішення, зокрема, не надав належної уваги обставинам, які свідчать про те, що малолітній ОСОБА_2 не позбавляється можливості реалізовувати своє право на житло, оскільки продовжує проживати з матір`ю, яка є власницею частки спірної квартири, а також є власницею ще двох квартир, які можуть використовуватись для проживання дитини. Заявник зазначає, що суд не оцінив добросовісність дій боржника - ОСОБА_1 - в контексті того, що дитина фактично проживає не з ним, а з матір`ю, і не довів, що проживання дитини саме у тій частині квартири, яка належить боржнику, є критично необхідним, тому висновки суду апеляційної інстанції про неможливість реалізації частки квартири, що належить боржнику, через ризики порушення прав дитини, є передчасними, необґрунтованими та не підтверджені належними доказами. Скаржник зазначає, що апеляційний господарський суд не врахував висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладені у постановах від 15.02.2023 та від 17.04.2024 у справі № 2-537/11.

12. 02.06.2025 Банк також подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, залишити ухвалу суду першої інстанції в силі.

13. В обґрунтування касаційної скарги Банк зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні заяви (подання) приватного виконавця про звернення стягнення на квартири, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, а саме: частини першої статті 13, пункту 10 частини третьої статті 18, пункту 1 частини п`ятої статті 19, частини восьмої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження", і не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15.02.2023 та від 17.04.2024 у справі № 2-537/11, від 25.11.2019 року у справі № 718/482/15-ц (провадження № 61-16089св19), від 10.10.2019 у справі № 751/15667/15-ц (провадження № 61-12151св19), від 04.10.2023 у справі № 925/362/20, від 15.01.2020 у справі № 367/6231/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

14. 10.07.2025 від ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційні скарги, в якому остання просить Суд залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін. Відзив мотивований тим, що касаційна скарга Приватного виконавця не містить жодного посилання на норму матеріального права, яка була неправильно застосована апеляційним судом; апеляційний суд оцінив та дослідив питання чи є спірне майно постійним місцем проживання малолітньої дитини; доводи, викладені у касаційній скарзі Приватним виконавцем зводяться до переоцінки обставин, встановлених апеляційним судом. Стосовно касаційної скарги Банка ОСОБА_3 вказала на те, що наведені Банком постанови, на неврахування яких посилається останній, не є подібними до спірних правовідносин у справі, яка переглядається. Наведені Банком у касаційній скарзі мотиви фактично зводяться до незгоди останнього з висновками суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів та встановлених на їх підставі обставин та спрямовані на необхідність здійснення переоцінки цих доказів, що згідно зі статтею 300 ГПК України виходить за межі касаційної інстанції.

15. 15.07.2025 від Приватного виконавця надійшли додаткові пояснення по справі, які останній просить Суд врахувати під час розгляду поданої ним касаційної скарги, постанову апеляційного суду скасувати, а ухвалу місцевого суду залишити в силі.

16. 18.07.2025 від Банку надійшли пояснення на відзив ОСОБА_3 , в яких Банк просить Суд касаційні скарги Приватного виконавця та Банку задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

17. 27.09.2023 Приватним виконавцем відкрито виконавче провадження №72889817 щодо виконання наказу №910/8230/23 від 28.08.2023.

18. Постановою Приватного виконавця від 27.09.2023 приєднано виконавче провадження №72889817 до зведеного виконавчого провадження №72889694.

19. 04.12.2023 Приватним виконавцем отримано від Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації відповідь на вимогу про надання інформації. В зазначеній відповіді міститься інформація щодо осіб, зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

20. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта - ОСОБА_1 має частку у розмірі 1/2 у праві спільної часткової власності на квартиру загальною площею 113,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Співвласником на зазначений об`єкт нерухомості з часткою у розмірі 1/2 є ОСОБА_3 .

21.20.06.2024 Приватним виконавцем направлено запит №6664 до Дарницької районної державної адміністрації щодо надання дозволу не реалізацію квартири.

22. 10.07.2024 Приватним виконавцем отримано від Дарницької районної державної адміністрації відповідь на запит №6664 від 20.06.2024, в якій зазначено, що райдержадміністрація, як орган опіки та піклування, не наділена повноваженнями надати дозволи на вчинення правочинів, право власності на яке або право користування яким мають діти, у разі відсутності згоди батьків (опікунів, піклувальників) навіть за наявності відповідного звернення приватного виконавця (у межах виконавчого провадження).

23. У зв`язку з відмовою Дарницької районної державної адміністрації у наданні дозволу на відчуження права власності на об`єкт нерухомості, за адресою якого зареєстроване місце проживання малолітньої особи, Приватний виконавець звернувся до суду з відповідним поданням.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство

24. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

25. Предметом касаційного перегляду у цій справі є постанова апеляційного господарського суду, якою скасовано ухвалу місцевого суду та відмовлено Приватному виконавцю у задоволенні подання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника.

26. Так, касаційна скарга Приватного виконавця зводиться до того, що, на його думку, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, не врахував висновків Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 17.04.2025 та від 15.02.2023 у справі № 2-537/11, а також те, що апеляційний суд неправильно встановив обставини справи, які призвели до помилкових висновків. Приватний виконавець стверджує, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права (частину першу статті 2, частини першу, другу та п`яту статті 236 ГПК України), оскільки неповно та невсебічно з`ясував обставини справи, що мають істотне значення для правильного її вирішення, зокрема, не надав належної уваги обставинам, які свідчать про те, що малолітній ОСОБА_2 не позбавляється можливості реалізовувати своє право на житло, оскільки продовжує проживати з матір`ю, яка є власником частки спірної квартири, а також є власницею ще двох квартир, які можуть використовуватись для проживання дитини.

Банк у доводах касаційної скарги зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні заяви (подання) приватного виконавця про звернення стягнення на квартири, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, а саме: частини першої статті 13, пункту 10 частини третьої статті 18, пункту 1 частини п`ятої статті 19, частини восьмої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження", і не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15.02.2023 та від 17.04.2024 у справі № 2-537/11, від 25.11.2019 року у справі № 718/482/15-ц (провадження № 61-16089св19), від 10.10.2019 у справі № 751/15667/15-ц (провадження № 61-12151св19), від 04.10.2023 у справі № 925/362/20, від 15.01.2020 у справі № 367/6231/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

27. Здійснивши розгляд касаційних скарг в письмовому провадженні, дослідивши наведені у них доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

28. Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

29. За змістом статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

30. Згідно із частиною першою статті 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

31. Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Конституцією України, цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

32. Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (пункт 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII).

33. Згідно із частиною другою статті 5 Закону № 1404-VIII приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону.

34. У статті 10 Закону № 1404-VIII визначено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

35. За змістом частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

36.Відповідно до положень частин першої, шостої статті 48 Закону № 1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

37.Частиною п`ятої статті 48 Закону № 1404-VIII визначено, що у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

38.Згідно з частиною першою статті 50 Закону №1404-VIII звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якій фактично проживає боржник.

39.Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону №1404-VIII).

40. Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 розділу ІІ Порядку № 2831/5 у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий формі).

41. У разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII (пункт 28 розділу VIII Інструкції № 512/5). Це кореспондує пункту 3 розділу ІІ цієї Інструкції.

42. Вимога про отримання державним або приватним виконавцем дозволу органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить неповнолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема, передбачених статтями 17, 18 Закону України "Про охорону дитинства", статтею 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", від можливого порушення.

43. Отже, враховуючи вимоги Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" та положення Інструкції № 512/5 державний або приватний виконавець у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, має обов`язок отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна.

Подібні за змістом висновки викладено в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 751/15667/15-ц, від 25.11.2019 у справі № 718/482/15-ц, від 15.02.2023 у справі № 2-537/11.

44. З наведеного вбачається, що передача на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливою.

45. Відповідно до пунктів 66- 67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866, з метою укладення правочинів щодо нерухомого майна, право власності або користування, яким має дитина, до органів опіки та піклування мають звертатися батьки або особи, які їх замінюють, тобто особи, які є власниками майна або законними представниками дитини, у разі якщо остання є власником, й заінтересовані в укладенні правочину.

46. У постанові від 15.02.2023 у справі № 2-537/11 Верховний Суд виснував, зокрема, що: "… законодавство України не визначає порядку надання органом опіки та піклування такої згоди.

З метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмови) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом у порядку, встановленому в статті 435 ЦПК України.

Під час розгляду такої заяви (подання) суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні; чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення; чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання; чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання; яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини".

47. У постанові від 26.10.2021 у справі № 755/12052/19 Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у вирішенні питання: чи є відсутність згоди органу опіки та піклування при примусовому виконанні судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу з прилюдних торгів підставою для висновку про неможливість державного або приватного виконавця вчиняти виконавчі дії щодо продажу такого майна, зазначила, зокрема, що:

"… Вимога про отримання дозволу Держвиконавцем від органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить неповнолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема передбачених статтями 17 та 18 Закону про охорону дитини, статтею 12 Закону про основи соцзахисту, від можливого порушення.

Якщо суд приймає рішення про солідарне стягнення з боржника та його поручителя коштів у рахунок погашення їх зобов`язань перед кредитором, то суд не досліджує питання прав тих чи інших осіб, які пов`язані з можливими об`єктами жилої нерухомості, які вже сам Держвиконавець відповідно до Закону про виконавче провадження визначає до реалізації, зокрема, на відкритих торгах для забезпечення виконання цього судового рішення. А відтак проведення такої реалізації майна, в тому числі спірної квартири, не контролюється судом допоки відповідні дії Держвиконавця не оскаржуються кимось з учасників виконавчого провадження чи іншими особами відповідно до закону.

Разом з тим повноваження Держвиконавця на мають того характеру та обсягів, які має суд, зокрема, в межах цивільного процесу. Обов`язки і права виконавців, закріплені у статті 18 Закону про виконавче провадження не відповідають широті повноважень та обов`язків суду, передбачених ЦПК України для вирішення судових спорів. Як приклад можна навести статтю 19 СК України, яка передбачає право суду не погодитись з висновками органу опіки та піклування. Тоді як законодавство України, зокрема Закон про виконавче провадження, такими повноваженнями Держвиконавця не наділяє. Також, наприклад, Держвиконавець позбавлений можливості встановлювати чи є у власності неповнолітніх дітей, місце проживання яких зареєстроване у квартирі, яка підлягає реалізації в рамках виконавчого провадження, інше житлове приміщення, чи мають вони право користування іншим житловим приміщенням. Для вирішення подібних питань Держвиконавець і має звертатись до органів опіки та піклування для отримання відповідного дозволу, який має враховувати найкращий захист прав неповнолітніх дітей.

Тому Держвиконавець не може самотужки забезпечити той самий рівень захисту відповідних прав неповнолітніх дітей, який може забезпечити суд реалізуючи, наприклад, статтю 39 Закону про іпотеку.

В зв`язку з цим, враховуючи вищезазначене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання Держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу Держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій Держвиконавця та/або органу опіки та піклування.

Зазначене стосується також і дій приватних виконавців.

Отже, на думку Великої Палати Верховного Суду державний чи приватний виконавець повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування яким мають діти".

48. Наведені вище норми чинного законодавства та висновки Великої Палати Верховного Суду дають підстави дійти висновку, що державний чи приватний виконавець має обов`язок звернутися за дозволом до органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування якою мають діти, а в разі відмови органу опіки та піклування, державний чи приватний виконавець з метою виконання судового рішення та забезпечення дотримання прав дітей повинен звернутися до суду.

49. Згідно з пунктом 10 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення.

50. Відповідно до частин першої, третьої статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

51. Під час розгляду такої заяви (подання) суд і вирішує питання щодо можливості державним або приватним виконавцем вчиняти виконавчі дії щодо продажу такого майна. Вирішуючи ці питання суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: добросовісність дій боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні; чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення; чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання; чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання; яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини.

52. З огляду на наведене вище Суд зазначає про те, що суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про те, що з метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звертатися до суду із заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, і така заява повинна бути розглянута судом в порядку, встановленому статтею 331 ГПК України.

Схожий висновок щодо застосування норм частин 1, 3 статті 435 ЦПК України, зміст яких є тотожним положенням частин 1, 3 статті 331 ГПК України, викладено в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 2-537/11 зі спору, що виник з подібних правовідносин.

На зазначений висновок Верховного Суду посилається також Приватний виконавець та Банк у поданих касаційних скаргах, однак при цьому належним чином не доводить і не обґрунтовує, в чому ж саме полягає неврахування такого висновку апеляційним судом. При цьому як вбачається зі змісту постанови апеляційного суду, останній враховує висновки, викладені у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 2-537/11.

Наведене також у повній мірі узгоджується та відповідає висновкам Верховного Суду, які викладені у постанові від 04.10.2023 у справі № 925/362/20.

53. Підсумовуючи наведене вище, Верховний Суд наголошує, що з матеріалів справи чітко вбачається, що при вирішенні питання про надання дозволу на примусову реалізацію нерухомого майна боржника, в якому зареєстрована малолітня дитина, судом апеляційної інстанції якраз у повній мірі було враховано правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2021 у справі № 755/12052/19 та в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 2-537/11, відповідно аргументи скаржників про неврахування висновків, викладених у зазначених постановах не знайшли свого підтвердження.

54. Частиною 2 статті 6 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

55. Згідно зі статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

56. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частини 1 статті 160 СК України).

57. Відповідно до частин 1, 4, 6 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Стаття 29 ЦК України не пов`язує місце проживання особи з місцем її реєстрації. Право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження.

58. Так апеляційним судом встановлено, що згідно з Витягом з реєстру територіальної громади ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 - 29.09.2021, тобто за два роки до відкриття виконавчого провадження. Також відповідно до довідки ОСББ "Дніпровська набережна, буд. 19-В" ОСОБА_3 проживає в квартирі АДРЕСА_1 , спільно з сином - ОСОБА_2 .

59. Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

60. Отже як вірно вказав апеляційний господарський суд право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується Основним Законом України, вказаним міжнародним договором, а тому позбавлення цього права, в тому числі шляхом реалізації нерухомого майна на прилюдних торгах, можливо лише на підставі закону, має мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання.

61. Ураховуючи все вищезазначене, Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що надання дозволу на примусову реалізацію частини квартири є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом та порушує її права та інтереси, що є недопустимим.

62. Верховний Суд звертає увагу скаржників на те, що сама по собі наявність у матері дитини права власності на квартиру (квартири) за іншою адресою жодним чином не свідчить про однозначну можливість використання дитиною вказаної квартири (квартир) для постійного проживання, про що правомірно вказав суд апеляційної інстанції.

63. Закон України "Про охорону дитинства" визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини. Отже з урахування практики Європейського суду з прав людини, слід дійти висновку, що в рішеннях стосовно дітей їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності перевищувати приватні інтереси.

64. Таким чином з огляду на вищевикладені обставини, надання згоди Приватному виконавцю на примусову реалізацію частини квартири призведе до фактичного виселення із житла малолітньої дитини, право користування на яке офіційно зареєстровано за останньою, а судове рішення, яке фактично буде підставою для позбавлення права на житло буде суперечити інтересам малолітньої дитини та стратегічному загальнонаціональному пріоритету закріпленому в Законі України "Про охорону дитинства".

65. З урахуванням зазначеного, а також враховуючи відсутність згоди органу опіки та піклування на отримання дозволу на реалізацію житлової нерухомості, право на користування яку має малолітня дитина, Суд погоджується з висновками апеляційного суду про відмову Приватному виконавцю у задоволенні його подання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, що свідчить про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

66. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

67. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК України).

68. Перевіривши застосування апеляційним судом норм процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційних скаргах доводів, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Розподіл судових витрат

69. З огляду на те, що касаційні скарги задоволенню не підлягає, згідно зі статтею 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 129, 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича та Акціонерного товариства "Банк 3/4" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 у справі № 910/8230/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча І. Кондратова

Судді Г. Вронська

Н. Губенко