Ухвала від 29.07.2025 по справі 910/3659/24

УХВАЛА

29 липня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/3659/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Кондратова І. Д., Студенець В. І.,

за участю секретаря судового засідання - Долгополової Ю. А.,

представників учасників справи:

позивача - Іноземцев О. В.,

відповідача - Бєляков М. С., Кожушко Н. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ростдорстрой"

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Демидова А. М., Владимиренко С. В., Ходаківська І. П.

від 25.03.2025

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ростдорстрой"

до Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України

про стягнення 22 771 852,19 грн,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ростдорстрой" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України про стягнення вартості додаткових робіт за договором підряду у розмірі 22 771 852,19 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за контрактною угодою від 27.06.2019 в частині повної та своєчасної оплати виконаних додаткових робіт.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

Відповідно до умов контрактної угоди від 27.06.2019, укладеної між Державним агентством автомобільних доріг України "Укравтодор" (як замовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ростдорстрой" (як підрядником), замовником прийнято тендерну пропозицію підрядника на виконання робіт із капітального ремонту автомобільної дороги М-03 Київ-Харків-Довжанський на ділянках: км 300+550 - км 323+000; км 329+050 - км 333+250, Лот 5 - ОМТ 2.6.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.2023 № 29 "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" Державне агентство автомобільних доріг України перейменовано на Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України.

Згідно із листом про прийняття тендерної пропозиції вартість контракту складає 12 290 265,06 доларів США.

У пункті 3 контракту погоджено, що в обмін на оплату з боку замовника на користь підрядника відповідно до цієї угоди, підрядник бере на себе зобов`язання перед замовником виконати роботи, а також усунути в них будь-які дефекти відповідно до положень контракту.

Пунктом 4 контракту передбачено, що замовник бере на себе зобов`язання виплатити підряднику за виконання і завершення робіт, та усунення в них будь-яких дефектів ціну контракту або будь-які інші суми, які можуть підлягати оплаті згідно з положеннями контракту, в такі терміни і таким чином, як це передбачено контрактом.

Відповідно до пункту 1.1.2.4 контракту інженер - це особа, яка призначена замовником діяти в якості інженера за контрактом та іменується таким чином у відомостях по контракту, або інша особа, яка призначається час від часу замовником із повідомленням підрядника відповідно до параграфа 3.4 (заміна інженера).

Згідно із абзацами 3, 4 пункту 3.1 загальних умов контракту інженер користується повноваженнями, вставленими для інженера або передбаченими за контрактом. Якщо інженер повинен отримати затвердження замовника для реалізації зазначених повноважень, він дотримується вимог, зазначених у спеціальних умовах. Замовник своєчасно інформує підрядника про зміни повноважень інженера. Однак, коли інженер користується повноваженнями, які вимагають схвалення замовника (для цілей контракту), вважається, що замовник видав таке твердження.

Замовником було призначено інженером СП "Темелсу Інтернешнл Інжиніринг Сервісез Інк. і ТОВ "ФБМ Україна" (далі - інженер), що підтверджується відповідним листом інженера від 03.09.2019.

Згідно із пунктом 11.9 контракту зобов`язання підрядника не вважаються виконаними до тих пір, поки інженер не надасть підряднику сертифікат про завершення робіт, із зазначенням дати, на яку підрядник виконав свої зобов`язання відповідно до контракту.

Пунктом 14.12 контракту встановлено, що при наданні остаточного звіту, підрядник надає документ, в якому підтверджує, що загальна сума остаточного звіту є повним та остаточним розрахунком відповідно або у зв`язку із контрактом.

За положеннями пункту 14.13 контракту протягом 28 днів після отримання остаточного звіту та документа про звільнення від зобов`язань відповідно до параграфа 14.11 (замовлення на кінцевий платіжний сертифікат) та параграфа 14.12 (звільнення від зобов`язань), інженер надає замовнику та підряднику кінцевий платіжний сертифікат, в якому зазначається сума до сплати, яку він справедливо визначив як остаточну та після обліку на користь замовника всіх сум, раніше сплачених замовником, та всіх сум, на які замовник має право, остаточна сума (при наявності), яку замовник повинен сплатити підряднику або підрядник замовнику в залежності від ситуації.

Пунктом 14.7 контракту визначено, що суму, яку було засвідчено в кінцевому платіжному сертифікаті, замовник сплачує підряднику протягом 56 днів із моменту його отримання.

Поправками до контракту сторони внесли зміни та доповнення до нього, зокрема, поправкою № 1 від 30.07.2019 у параграфі 14.2 спеціальних умов контракту було змінено перше речення третього абзацу таким: "Підрядник надає замовнику проміжний платіжний сертифікат на авансовий платіж після отримання акта (відповідно до параграфа 14.3 [заявки та проміжні платіжні сертифікати]) та після отримання замовником (і) забезпечення виконання контракту відповідно до параграфа 4.2 [забезпечення виконання контракту] та (іі) гарантії в сумах і валютах авансового платежу."; поправкою № 2 від 10.09.2021 частину В "Спеціальні положення" спеціальних умов контракту доповнено пунктом 14.15 (а) (і), а саме доповнено пункт 14.15 (а) (і) новим абзацом: "Не дивлячись на вищенаведені положення, за умови окремого погодження між сторонами допускається оплата сум, завірених у платіжних сертифікатах, у місцевій валюті за офіційним курсом Національного банку України на дату такого платіжного сертифіката.".

Розпорядженням про внесення змін за № 2.6/5.1 від 15.04.2020 суму контракту змінено на 17 809 645,20 доларів США (з урахуванням ПДВ і резервних сум).

13.12.2021 підрядником було надано інженеру остаточний звіт.

31.01.2022 інженером відповідно до пункту 14.13 контракту подано замовнику кінцевий платіжний сертифікат від 30.11.2021, яким підтверджено для оплати на користь підрядника суму 805 715,85 доларів США.

Згідно із кінцевим платіжним сертифікатом та заключним звітом загальна вартість робіт за Контрактом склала 18 434 866,57 доларів США.

Листом від 31.01.2022 інженер повідомив замовника про причини перевищення загальної вартості робіт над сумою, яка була зазначена в контракті при його укладанні та внесенні до нього змін. Зокрема, на збільшення ціни контракту вплинули: влаштування шумозахисних екранів в с. Супрунівка та м. Решетилівка для забезпечення зниження впливу шуму на приватні забудови; влаштування підпірних стінок на підходах до скотопрогону на км 318+828 для можливості розміщення проїзду та водовідведення в стиснених умовах; влаштування систем закритого водовідведення в місцях, де неможливо влаштувати кювет відкритим способом між місцевими проїздами та основним проїздом, а також за неможливості перевлаштування деяких інженерних комунікацій вздовж місцевих проїздів; влаштування додаткових тротуарів у відповідь на звернення громад із метою встановлення конструктивних суспільних відносин та соціальної солідарності в межах проекту та забезпечення належної безпеки для пішоходів у межах населених пунктів.

Листом від 05.03.2024 позивач звернувся до відповідача з проханням виконати умови контракту та оплатити вартість виконаних робіт у сумі 22 771 852,19 грн. Направлення листа підтверджується накладною, описом вкладення в цінний лист № 6501500930706 та фіскальним чеком АТ "Укрпошта" від 05.03.2024.

Відповідачем кінцевий платіжний сертифікат на суму 805 715,85 доларів США оплачений не був, що і стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Ростдорстрой" із позовом у даній справі.

3. Короткий зміст судових рішень

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.10.2024 у справі № 910/3659/24 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ростдорстрой" 21 894 441,94 грн основного боргу та 328 416,63 грн судового збору. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- на виконання умов контракту позивач виконав підрядні роботи загальною вартістю 18 434 866, 57 доларів США, а відповідач, у свою чергу, прийняв вказані роботи, а також частково оплатив їх вартість у сумі 17 629 150,72 доларів США. Несплаченими залишились роботи на загальну суму 805 715, 85 доларів США (17 629 150,72 доларів США - 805 715, 85 доларів США);

- 31.01.2022 інженером відповідно до положень пункту14.13 контракту було подано замовнику кінцевий платіжний сертифікат від 30.11.2021, згідно із яким підтверджено для оплати на користь підрядника суму 805 715, 85 доларів США;

- згідно із розпорядженням про внесення змін №2.6/5.1. від 15.04.2020 сторонами погоджено вартість робіт за контрактом у розмірі 17 809 645,20 доларів США (з урахуванням ПДВ і резервних сум). Одночасно, відповідно до кінцевого платіжного сертифікату та заключного звіту загальна вартість робіт за контрактом склала 18 434 866, 57 доларів США;

- оскільки вартість робіт за контрактом перевищила ціну контракту, інженер листом від 31.01.2022 повідомив замовника (відповідача) про причини перевищення загальної вартості робіт над сумою, яка була зазначена в контракті при його укладанні та внесенні до нього змін, зокрема, на збільшення ціни контракту вплинули: влаштування шумозахисних екранів в с. Супрунівка та м. Решетилівка для забезпечення зниження впливу шуму на приватні забудови; влаштування підпірних стінок на підходах до скотопрогону на км 318+828 для можливості розміщення проїзду та водовідведення в стиснених умовах; влаштування систем закритого водовідведення в місцях, де неможливо влаштувати кювет відкритим способом між місцевими проїздами та основним проїздом, а також за неможливості перевлаштування деяких інженерних комунікацій вздовж місцевих проїздів; влаштування додаткових тротуарів у відповідь на звернення громад з метою встановлення конструктивних суспільних відносин та соціальної солідарності в межах проекту та забезпечення належної безпеки для пішоходів у межах населених пунктів. Також у вказаному листі було зазначено, що всі вище вказані роботи були попередньо узгоджені замовником, зафіксовані та відповідно погоджені інженером;

- з листів інженера, що адресовані відповідачу та надані суду відповідачем інженер повідомляв останнього про виконання робіт, їх вартість тощо, а також про будь-які зміни в контракті, в тому числі про необхідність виконання додаткових робіт і додаткових витрат; разом з тим відповідно до вихідного листування відповідача з інженером, що також надано суду відповідачем, останній не висловлював будь-яких заперечень щодо виконання таких робіт; водночас, доказів того, що інженер чи інша уповноважена особа відповідача (відповідач) відмовлялися від виконання підрядником додаткових робіт і не погоджувалися з їх вартістю, а також відмовлялися від їх прийняття, відповідачем суду не надано; одночасно, суд зазначає, що інженером та відповідачем прийнято такі роботи;

- кінцевий платіжний сертифікат інженером складено 30.11.2021, а тому саме на вказану дату має розраховуватись вартість робіт за офіційним курсом Національного банку України, а не на 31.01.2021, як визначено помилково позивачем. Отже, за розрахунком суду з відповідача на користь позивача має бути стягнуто 21 894 441, 94 грн (805 715,85 доларів США (сума кінцевого платіжного сертифікату) х 27,1739 грн (курс Національного банку України за 1 долар США станом на 30.11.2021). При цьому суд зазначає, що в рахунку на оплату кінцевого платіжного сертифікату від 30.11.2021 позивач вказував суму оплати 21 894 441, 94 грн, що також відповідає курсу Національного банку України саме станом на 30.11.2021.

Постановою від 25.03.2025 Північний апеляційний господарський суд скасував рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2024 у справі № 910/3659/24. Ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- доказів на підтвердження досягнення згоди із замовником щодо перевищення вартості контракту на суму 625 221,31 доларів США, своєчасного повідомлення про них замовника не надано, водночас роботи на цю суму не були передбачені пунктом 13.1 контракту. Зокрема, місцевим господарським судом не враховано, що відповідно до наявних у матеріалах справи листів (у тому числі листа, вказаного в додатку Е "Фінансові питання" заключного звіту інженера), адресованих замовнику, інженер повідомляв, що в разі відсутності зауважень з боку замовника вказані в них одиничні розцінки будуть використані для оплати виконаних робіт та що оплата здійснюється на підставі фактичних вимірювань за рахунок коштів, отриманих шляхом перерозподілу статей ВОР, без збільшення вартості Контракту. При цьому згідно із пунктом 14.1 загальних умов контракту ціна контракту узгоджується та визначається відповідно до пункту 12.3 (оцінка) і підлягає коригуванню відповідно до контракту. Згідно із пунктом 12.3 контракту, якщо інше не вказано в контракті, інженер діє відповідно до пункту 3.5 для досягнення згоди або визначення ціни контракту шляхом оцінювання кожної позиції робіт, застосовуючи вимірювання, погоджені або визначені відповідно до пунктів 12.1 та 12.2, а також відповідні розцінки чи ставки на такі позиції робіт. До моменту досягнення згоди або визначення відповідної ставки або розцінки інженер розглядає умовну ставку або розцінку, з метою обліку в проміжних платіжних сертифікатах, після початку вказаних робіт. У пункті 3.5 загальних умов контракту передбачено зобов`язання інженера проконсультуватись зі всіма сторонами з метою досягнення згоди;

- судом першої інстанції не надано оцінки тому факту, що контракт було укладено в межах кредитної угоди про позику між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку (далі - МБРР) в особі Міністерства фінансів України та Проектної угоди між Укравтодором та МБРР від 11.10.2012 № 8195-UA. Наведену угоду було укладено на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.07.2012 № 424-р "Про залучення від Міжнародного банку реконструкції та розвитку для реалізації проекту "Другий проект покращення автомобільних доріг та безпеки руху" та розпорядження Президента України від 17.07.2012 № 140/2012-рп. Метою кредитної угоди було приведення до європейського рівня транспортно-експлуатаційного стану автомобільної догори М-03 Київ-Харків на ділянці від м. Лубни до м. Полтава. Таким чином, з огляду на викладене, укладений між сторонами спору Контракт фінансувався за рахунок отриманих від МБРР кредитних коштів;

- матеріали даної справи не містять доказів взяття відповідачем зобов`язання з оплати вартості робіт за контрактом за рахунок відповідного бюджетного асигнування. При цьому, у зв`язку із закінченням фінансування контракту з боку МБРР, зобов`язання відповідача перед позивачем також мають бути включені як бюджетні зобов`язання.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ростдорстрой" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 у справі № 910/3659/24, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ростдорстрой" в своїй касаційній скарзі зазначило, що підставою касаційного оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 у справі № 910/3659/24 є неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права за наявністю виключного випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Так, скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції застосував статтю 850, частини 1, 4 статті 853, частину 3 статті 877 Цивільного кодексу України, статтю 48 Бюджетного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16.01.2019 у справі № 910/7116/17 (щодо необхідності оплати додаткових витрат, які не були передбачені кошторисною документацією, але були узгоджені з призначеним Замовником Інженером та були необхідні для якісного виконання договору підряду), а також висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 05.06.2018 у справі № 903/133/15, від 14.06.2018 у справі № 908/1361/17, від 14.08.2019 у справі № 917/1734/17 (що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання); від 30.03.2020 у справі № 910/3011/19, від 03.04.2018 у справі № 908/1076/17 (відсутність у боржника необхідних коштів або взяття ним зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє його від обов`язку виконати господарські зобов`язання).

Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України подало до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

5. Позиція Верховного Суду

За чинним конституційним правопорядком, що його визначено приписами пункту 14 частини першої статті 92, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, на рівні закону забезпечується право на апеляційний перегляд кожної справи, а право на касаційне оскарження судового рішення забезпечується лише в тих випадках, що їх визначив законодавець.

У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя (пункти 5.10, 5.16, 5.21 постанови).

У статті 287 Господарського процесуального кодексу України, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі, а також визначені підстави та випадки, коли касаційне оскарження допускається.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовуються правила статті 300 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1).

Касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Наведене узгоджується із частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок Верховного Суду стосується правовідносин, які є подібними.

При цьому, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Верховний Суд також неодноразово зазначав, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

Так, у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства:

- термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші (пункт 24 постанови);

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями (пункт 25 постанови);

- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. З огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність (пункт 28 постанови);

- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

Здійснена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови).

Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16.01.2019 у справі № 910/7116/17(щодо необхідності оплати додаткових витрат, які не були передбачені кошторисною документацією, але були узгоджені з призначеним Замовником Інженером та були необхідні для якісного виконання договору підряду), з огляду на таке.

Відповідно до частини 3 статті 877 Цивільного кодексу України підрядник, який виявив у ході будівництва не враховані проектною документацією роботи і необхідність у зв`язку з цим проведення додаткових робіт і збільшення кошторису, зобов`язаний повідомити про це замовника. У разі неодержання від замовника в розумний строк відповіді на своє повідомлення підрядник зобов`язаний зупинити відповідні роботи з віднесенням збитків, завданих цим зупиненням, на замовника. Замовник звільняється від відшкодування цих збитків, якщо доведе, що у проведенні додаткових робіт немає необхідності.

Згідно із частиною 4 статті 877 Цивільного кодексу України якщо підрядник не виконав обов`язку, встановленого частиною третьою цієї статті, він позбавляється права вимагати від замовника плату за виконані додаткові роботи і права на відшкодування завданих цим збитків, якщо не доведе, що його негайні дії були необхідними в інтересах замовника, зокрема у зв`язку з тим, що зупинення роботи могло призвести до знищення або пошкодження об`єкта будівництва.

Так, у справі № 910/7116/17, яка переглядалась Верховним Судом, предметом спору були вимоги про стягнення вартості додаткових робіт за договором підряду. Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що внаслідок непередбачуваних геологічних умов, збільшення обсягів виконання робіт, позивач поніс додаткові витрати при виконанні договору підряду на проектування і будівництво Бескидського тунелю №FPTP/CON/ВТ від 15.07.2011. Суди першої та апеляційної інстанцій позов задовольнили. При розгляді даного спору суди встановили, що додаткові роботи були виконані підрядником у зв`язку із суттєвим погіршенням геологічних умов, що перешкоджало досягненню мети контракту - будівництва Бескидського тунелю. При цьому, суди зазначили, що відповідні витрати підпадають під ознаки пункту 4.12 Тому II.і Загальні умови договору як такі, що підлягають компенсації замовником. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що для сплати замовником підряднику додаткових витрат, сторонам не було необхідності вносити зміни до договору підряду, оскільки вищевказані резервні кошти в достатній сумі вже були передбачені умовами договору підряду. При цьому, вказані додаткові витрати підрядника не призводили до перевищення передбаченої договором підряду загальної вартості робіт, що також свідчить про відсутність суттєвих змін в умовах укладеного сторонами договору підряду. Крім того, місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що сторонами було укладено додаткову угоду до договору, в якій вони підтвердили виявлення суттєво складних грунтів по трасі будівництва тунелю у порівнянні з даними, включеними до тендерної документації, визнали необхідність вимушеного зниження темпів проходження тунелю і додаткового посилення тунельної обробки, визнали факт виконання підрядником будівельних робіт у ситуації непередбачуваних геологічних умов, у зв`язку з чим продовжили строк виконання робіт на 309 днів. Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів про задоволення позову, виходив з того, що звертаючись з касаційною скаргою, відповідач не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень. При цьому, відхиляючи посилання скаржника на частину 3 статті 877 Цивільного кодексу України Верховний Суд зазначив, що замовником не доведено в судах попередніх інстанцій, що у проведенні додаткових робіт немає необхідності; крім того, сторони у своїх взаємовідносинах керувалися не лише відповідною нормою Цивільного кодексу України, а відповідними умовами договору, які в силу припису статті 629 названого Кодексу є обов`язковими для сторін.

На відміну від справи № 910/7116/17, у справі, що переглядається, судом апеляційної інстанції не встановлено, що виконання додаткових робіт підрядником зумовлено тим, що їх невиконання перешкоджало досягненню мети контракту, та не встановлено, що про необхідність виконання зазначених робіт замовник був завчасно повідомлений. Крім того, на відміну від справи № 910/7116/17, у справі, що переглядається, додаткові витрати підрядника призводять до перевищення передбаченої договором підряду загальної вартості робіт, що також свідчить про суттєві зміни в умовах укладеного сторонами договору підряду, який укладався в межах кредитної угоди про позику між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку і Проектної угоди між Укравтодором та Міжнародним банком реконструкції та розвитку.

Отже, правовідносини у справі, яка розглядається, і в зазначеній скаржником постанові Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 910/7116/17, є істотно відмінні (у справі, що розглядається, з одного боку, і в справі № 910/7116/17 - з іншого) за фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами, що вказує на неподібність правовідносин у наведеній до порівняння постанові Верховного Суду з правовідносинами у справі, яка розглядається, насамперед за змістовим критерієм.

Крім того, Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 05.06.2018 у справі № 903/133/15, від 14.06.2018 у справі № 908/1361/17, від 14.08.2019 у справі № 917/1734/17 (що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання); від 30.03.2020 у справі № 910/3011/19, від 03.04.2018 у справі № 908/1076/17 (відсутність у боржника необхідних коштів або взяття ним зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє його від обов`язку виконати господарські зобов`язання), з огляду на таке.

У справі № 903/133/15, яка переглядалась Верховним Судом, предметом спору були вимоги про стягнення заборгованості за договором будівельного підряду. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язань з оплати виконаних робіт на підставі актів приймання виконаних будівельних робіт за березень - липень 2012 року та довідок про вартість виконаних будівельних робіт за березень-липень 2012 року. При розгляді даної справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що: ціна робіт за договором підряду становить 3 831 582 грн; додатковою угодою до договору сторони передбачили, що у зв`язку з відсутністю фінансування і пов`язаного з цим призупинення робіт, сторони обмежили обсяг робіт і пролонгували термін закінчення робіт; роботи за договором зазначені в актах виконаних будівельних робіт та довідках про вартість виконаних будівельних на загальну суму 1 257 962,40 грн є фактично виконаними. Підрядні роботи відображені в актах виконаних робіт (типова форма КБ-2в) та довідках (типова форма КБ-3) відповідають локальному кошторису №2-1-1 до договору; матеріали справи не містять доказів добровільної оплати відповідачем вартості підрядних робіт, виконаних за договором, що стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом. З огляду на встановлені обставини справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову. Верховний Суд погодився із висновком судів попередніх інстанцій про обґрунтованість та доведеність правових підстав для задоволення позовних вимог. При цьому, Верховний Суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік не виправдовує бездіяльність боржника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

На відміну від справи № 903/133/15, у справі, що переглядається, предметом спору є вимоги про стягнення вартості додаткових робіт за договором, які не передбачені проектною документацією. При цьому, у справі № 903/133/15 підрядні роботи не виконувалися на підставі правочину, укладеного в межах кредитної угоди про позику між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку і Проектної угоди між Укравтодором та Міжнародним банком реконструкції та розвитку, відповідно Верховний Суд у справі № 903/133/15 не формував висновки з урахуванням зазначених обставин.

Тобто, справа № 903/133/15 та справа № 910/3659/24 не є подібними за змістовим критерієм.

У справі № 908/1361/17, яка переглядалась Верховним Судом, предметом спору були вимоги про стягнення коштів. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем свого обов`язку з відшкодування позивачу грошових коштів, сплачених позивачем за добудову об`єкта газифікації. При цьому, у зв`язку з порушенням відповідачем строків для повернення грошових коштів, Позивачем на суму заборгованості нараховано 3% та інфляційні втрати. Суд першої інстанції відмовив у позові у зв`язку із спливом позовної давності. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та частково задовольнив позовні вимоги. При цьому, апеляційний господарський суд зазначив, що висновок суду першої інстанції про сплив строку позовної давності для звернення до суду з відповідним позовом, що є підставою для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог, є помилковим. Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, виходив з того, що: відповідач жодних доказів вжиття ним будь-яких заходів для отримання компенсації витрат на добудову об`єкта, з метою повернення позивачу суду не надав; відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання; доводи касаційної скарги проте, що суд апеляційної інстанції помилково застосував частину 1 статті 264 Цивільного кодексу України, є необґрунтованими та такими, що спростовуються фактичними обставинами справи.

Тобто, у справі, що переглядається № 910/3659/24, на відміну від справи № 908/1361/17, зовсім інші предмет, підстави позову, зміст позовних вимог, матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та встановлені фактичні обставини.

У справі № 917/1734/17, яка переглядалась Верховним Судом, предметом спору були вимоги про стягнення пені, інфляційних втрат, 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані простроченням Університетом грошових зобов`язань за договором про постачання теплової енергії в гарячій воді. Судами першої та апеляційної інстанцій позов задоволено частково. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що Товариством доведено прострочення Університетом грошових зобов`язань за договором, однак, враховуючи те, що в Університету відсутня заборгованість з сплати основного боргу за договором, він має статус державної установи і його фінансування здійснюється через головного розпорядника коштів - Міністерство, а також те, що дії Університету щодо несвоєчасного виконання взятих на себе зобов`язань за Договором не мали негативних наслідків для Товариства у вигляді збитків, суди зменшили розмір нарахованої пені на 50%. Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що: після укладення Договору Університетом вчинялись дії, що свідчать про схвалення останнім цього договору, на що, зокрема, вказує факт оплати Університетом послуг з постачання теплової енергії в гарячій воді; наявність щорічно підписуваних договорів про закупівлю теплової енергії в гарячій воді свідчить про виділення бюджетних асигнувань за даними договорами в межах, встановлених пунктом 3.1 договорів про закупівлю теплової енергії в гарячій воді; у даному випадку наявне затримання саме бюджетного фінансування головним розпорядником коштів, а не укладення договору без відповідних бюджетних асигнувань; відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Тобто, у справі, що переглядається № 910/3659/24, на відміну від справи № 917/1734/17, зовсім інші предмет, підстави позову, зміст позовних вимог, матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та встановлені фактичні обставини.

У справі № 910/3011/19, яка переглядалась Верховним Судом, предметом спору були вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 715 076,69 грн та 3% річних у розмірі 156 552,24 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Міністерством порушено зобов`язання в частині своєчасної оплати вартості двадцяти одиниць військової техніки, переданої Підприємством та прийнятої Міністерством у кінці вересня - на початку жовтня 2014 року. Заборгованість за зобов`язанням стягнуто за рішенням суду у справі № 910/22751/15, що згідно із приписами статті 625 Цивільного кодексу України є підставами для застосування до Міністерства обумовленої законом відповідальності за несвоєчасне виконання договору у вигляді інфляційних втрат та 3% річних. Судами першої та апеляційної інстанції позов задоволено частково. Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що: доводи Міністерства щодо виникнення грошового зобов`язання з оплати військової техніки лише з 08.02.2018 визнані судами необґрунтованими та такими, що спростовуються як висновками судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, зробленими під час розгляду справи № 910/22751/15, так і обставинами, встановленими під час розгляду даної справи № 910/3011/19; суди, здійснивши перевірку щодо сум, строків і ставок нарахувань, заявлених Підприємством до стягнення у межах заявленого періоду, дійшли висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення 715 076,69 грн інфляційних втрат та 156 124,50 грн 3% річних; відсутність у боржника необхідних коштів або взяття ним зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє його від обов`язку виконати господарські зобов`язання.

Тобто, у справі, що переглядається № 910/3659/24, на відміну від справи № 910/3011/19, зовсім інші предмет, підстави позову, зміст позовних вимог, матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та встановлені фактичні обставини.

У справі № 908/1076/17, яка переглядалась Верховним Судом, предметом спору були вимоги про визнання недійсним договору. Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що: за умовами оспорюваного договору відповідачем було профінансовано будівництво об`єкта газопостачання на суму 11 493 996 грн, а позивачем надано зобов`язання повернути вказані грошові кошти відповідачу; однак, за період з 2009 року по 2017 рік окремої бюджетної програми щодо повернення відповідачу коштів за добудову об`єктів газифікації не передбачалось; на думку позивача, оспорюваний договір не відповідає вимогам чинного бюджетного законодавства, оскільки такий договір передбачає взяття позивачем, який є розпорядником коштів місцевого бюджету, бюджетних зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань. Судами першої та апеляційної інстанцій відмовлено у задоволенні позову. Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, виходив з того, що: з огляду на приписи частини 1 статті 16, частини 1 статті 18 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", умови договору, зокрема, пункти 1.1, 2.3.15, 4.5, 4.7, Суд вважає правомірними висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що між сторонами у даній справі на підставі договору виникли не бюджетні, а господарські (цивільні) відносини, які відповідно до частини 1 статті 1 Цивільного кодексу України засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, що регулюються актами цивільного законодавства України; Суд також вважає вірними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відсутність у позивача необхідних коштів або взяття ним зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, не звільняє його від обов`язку виконати господарські зобов`язання за оспорюваним договором та не свідчить про недійсність такого договору.

Тобто, у справі, що переглядається № 910/3659/24, на відміну від справи № 908/1076/17, зовсім інші предмет, підстави позову, зміст позовних вимог, матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та встановлені фактичні обставини.

Отже, Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/3659/24.

Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Інших виключних випадків касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржником у касаційній скарзі не зазначено.

З огляду на наведене, Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/3659/24 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому колегія суддів зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/3659/24 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ростдорстрой" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025.

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 910/3659/24 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ростдорстрой" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді І. Д. Кондратова

В. І. Студенець