Рішення від 04.08.2025 по справі 905/169/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

04.08.2025р. Справа №905/169/25 (208/769/25)

Господарський суд Донецької області у складі судді Величко Н.В.

при секретарі судового засідання Кравець А.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 )

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (код ЄДРПОУ 32281519)

про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

в межах справи № 905/169/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ",

розпорядник майна боржника - арбітражний керуючий Карауш Юлія Вікторівна (свідоцтво № 1051 від 11.07.2013), -

представники учасників справи не з?явились, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду від 12.05.2025 прийнято до свого провадження цивільну справу № 208/769/25 для розгляду в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ"; постановлено справу № 905/169/25 (208/769/25) розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 07.07.2025; визнано явку представників сторін не обов`язковою; встановлено учасникам справи строк для вчинення дій процесуального характеру та вирішено інші процедурні питання.

Розгляд справи відкладався судом за ухвалами від 07.07.2025, від 21.07.2025.

Позивач повідомлявся про хід справи шляхом публікації для нього оголошень на офіційному сайті Господарського суду Донецької області. Відповідачу ухвали доставлені в його зареєстрований електронний кабінет в підсистемі "Електронний суд".

Також, всі процесуальні акти суду у цій справі оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу Судова влада України в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними та загальнодоступними для безоплатного перегляду згідно Закону України "Про доступ до судових рішень".

З огляду на приписи статей 120, 122, 242 Господарського процесуального кодексу України, позивач та відповідач вважаються повідомленими про розгляд справи належним чином.

У рішеннях Європейського суду з прав людини, останній неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Також Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 у справі №2103/490/2012 вказав про те, що сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Інформація про стан судових справ є відкритою і кожна заінтересована особа може дізнатися про прийняті судом рішення за допомогою як контакт-центру суду так і за допомогою Єдиного державного реєстру судових рішень.

Більше того, позивач має цікавитись ходом розгляду даної справи судом, оскільки саме він ініціював вказане судове провадження.

У судовому засіданні 04.08.2025 сторони участі не приймали.

Позивач предмет чи підстави позову не змінював, додаткових доказів не подавав, вимоги не уточнював, ухвалу від 21.07.2025 не виконав, про намір вчинити відповідні дії суд не повідомив.

У позовній заяві ОСОБА_1 посилався на те, що з 03.03.2023 по 31.10.2024 він перебував в трудових відносинах з ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ", звільнився за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Після звільнення відповідач не провів з ним остаточний розрахунок по заробітній платі, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 379950,80 грн. Також відповідач не здійснив виплати позивачу, як застрахованій особі, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, яка виникла з настанням страхового випадку під час роботи останнього в квітні, жовтні 2024 року. У зв?язку з тим, що відповідач не провів розрахунок при звільненні, та враховуючи те, що з моменту звільнення до моменту звернення до суду пройшло 59 (з 31 жовтня 2024 року по 16 січня 2025 року включно) робочих днів, позивачем заявлено до стягнення також середній заробіток за час затримки розрахунку на день подання даного позову, який за підрахунком останнього складає 153838,37 грн. (2607,43 грн. середньоденний заробіток * 59 днів = 153838,37 грн.).

Відповідачем відзив на позовну заяву подано не було, але подано додаткові пояснення (документ сформований в системі "Електронний суд" 15.07.2025), в яких зазначає, що заборгованість перед позивачем із заробітної плати складає 148476,88 грн. за період з серпня 2024 по жовтень 2024 року, у тому числі з урахуванням компенсації за невикористану відпустку. Стосовно невиплаченої допомоги у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності за лікарняними № 11425326, № 13821428 ТОВ "Краснолиманське" повідомив, що сума заборгованості по листкам тимчасової непрацездатності складає 11774,78 грн. за квітень 2024 року. Додатково повідомив, що згідно даних відповідача середньоденний заробіток позивача на дату звільнення складає 1984,10 грн. Разом із цими поясненнями відповідач надав суду відповідні довідки від 15.07.2025 про заборгованість із заробітної плати, по листкам тимчасової непрацездатності та про середньоденний заробіток позивача.

Позивачем не надано суду письмові пояснення щодо звернення/не звернення до господарського суду із заявою про грошові вимоги до боржника з таким самим предметом як у цьому спорі в порядку ст. 45 КУзПБ в межах справи № 905/169/25. Судом таких обставин не встановлено, тому відсутні спеціальні підстави для повернення позовної заяви позивачу згідно частини 4 статті 7 КУзПБ.

За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Відповідно до ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд наголошує, що сторонам були забезпечені рівні можливості та права, виходячи з принципів господарського судочинства таких, як: рівність перед законом і судом, принцип диспозитивності, у відповідача було достатньо часу на формування своєї правової позиції і надання суду всіх письмових та електронних доказів, як шляхом направлення витребуваних судом документів поштою, так і шляхом направлення таких документів на електронну адресу суду через систему "Електронний суд". Відповідач своїм правом не скористався та у визначені судом строки не подав відзив на позов, не навів поважних причин пропуску встановленого строку на його подання.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 43 Конституції України, гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оплату праці", працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно з частиною першою ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до частини першої ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (стаття 117 КЗпП України).

Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Сторонами не оспорюється і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з 03.03.2023 по 31.10.2024 перебував в трудових відносинах з ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" за сумісництвом, за наказом № 363/к від 31.10.2024 звільнений за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, про що внесені відповідні записи до трудової книжки НОМЕР_2 .

У день звільнення позивач отримав трудову книжку та довідку ТОВ "Краснолиманське" б/н від 31.10.2024 про звільнення (а.с. 24-31), протилежного позивач належними доказами не довів.

Як стверджує позивач, у день звільнення відповідач не провів з ним розрахунку по заробітній платі та сумах, що належать йому при звільненні, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 379950,80 грн., яку просить стягнути з цим позовом.

На підтвердження заборгованості позивач надав суду довідку ТОВ "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" № 511 від 25.07.2024 про доходи (а.с.23).

Вказана довідка містить інформацію про нараховану ОСОБА_1 (таб.№ НОМЕР_3 ) в період січень-червень 2024 року заробітну плату та податок з доходів фізичних осіб (379950,80 грн. та 68931,15 грн. відповідно), інші нарахування та сплачені аліменти (76465,11 грн.). За змістом цієї довідки зазначається, що загальна сума доходу за період 01.01.2024-30.06.2024 без урахування аліментів становить 303485,69 грн. Тобто сама по собі довідка не доводить саме наявність заборгованості відповідача перед позивачем із заробітної плати, дана довідка доводить тільки розмір нарахованої заробітної плати в період 01.01.2024-30.06.2024.

На підтвердження аргументів про те, що відповідач не здійснив виплати позивачу, як застрахованій особі, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, яка виникла з настанням страхового випадку під час роботи останнього в квітні, жовтні 2024 року, ОСОБА_1 надав суду копії електронних листків непрацездатності № 11425326, 13821428 (а.с.32-34). Проте, зміст таких документів не дає суду змоги визначити розмір сум, що підлягають виплаті відповідачем позивачу, при цьому ані у позовній заяві ані окремим документом позивач не навів таких даних, рівно як не навів і власного обгрунтованого розрахунку таких сум.

Позивачем не надано суду будь-яких інших доказів на підтвердження порушення відповідачем вимог чинного законодавства про сплату/несвоєчасну сплату на його користь сум заробітної плати та інших сум за весь час перебування у трудових відносинах з ТОВ "Краснолиманське", у тому числі але не виключно виписку банку про рух коштів по рахунку позивача.

В свою чергу в матеріалах справи міститься надана відповідачем довідка від 15.07.2025 про суму заборгованості перед позивачем із заробітної плати (а.с.87). З даної довідки вбачається, що ОСОБА_1 (ІПН № НОМЕР_1 ), таб. № 49836, працював на підприємстві з 03.03.2023 по 31.10.2024, сума заборгованості із заробітної плати на дату складання довідки за період з серпня 2024 по жовтень 2024 становить 148476,88 грн., в т.ч. помісячно:

серпень 2024 року - 36859,70 грн.,

вересень 2024 року - 5516,29 грн.,

жовтень 2024 року - 106100,89 грн. з компенсації за невикористану відпустку в кількості 78 к.д.

Також, згідно довідки ТОВ "Краснолиманське" від 15.07.2024 (а.с.91) сума заборгованості перед ОСОБА_1 , таб. № 49836, по листкам тимчасової непрацездатності складає 11774,78 грн., в тому числі помісячно: квітень 2024 року - сума до сплати 11774,78 грн., період листка по тимчасовій непрацездатності 19.03.2024-25.03.2024.

За змістом статей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум.

Суд зазначає, що позивач не довів належними та допустимим доказами суму заборгованості із заробітної плати в сумі 379950,80 грн., але відповідач в свою чергу надав суду інформацію по актуальній заборгованості з виплати заробітної плати та по листкам тимчасової непрацездатності, яка позивачем не заперечується та не спростовується.

На дату судового засідання відповідач не надав суду доказів виконання ним вимог ч.1 ст. 47, ст. 116 КЗпП України та доказів повної чи часткової сплати позивачу заборгованості по заробітній платі, що виникла за період з серпня 2024 по жовтень 2024 у сумі 148476,88 грн. (в т.ч. помісячно: серпень 2024 року - 36859,70 грн., вересень 2024 року - 5516,29 грн., жовтень 2024 року - 106100,89 грн. з компенсації за невикористану відпустку в кількості 78 к.д.), по листкам тимчасової непрацездатності у сумі 11774,78 грн. (в т.ч. помісячно: квітень 2024 року - сума до сплати 11774,78 грн., період листка по тимчасовій непрацездатності 19.03.2024-25.03.2024), що разом становить 160251,66 грн., тому саме в цій сумі слід задовольнити вимоги позивача. Сума заборгованості зазначена після утримань всіх обов`язкових податків та зборів.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 153838,37 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку на день подання даного позову (з 31 жовтня 2024 року по 16 січня 2025 року включно), суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України, у редакції, що діяла на дату виникнення спірних правовідносин, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (Офіційне тлумачення положення частини першої статті 233 див. в Рішенні Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012).

Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012 вирішено в аспекті конституційного звернення положення частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 559/321/16-ц (провадження №14-367цс18) встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується незалежно від заяви сторін.

Вказаний строк застосовується судом незалежно від наявності заяви відповідача про застосування такого строку, оскільки відповідно до частини першої статті 9 ЦК України норми цього Кодексу у трудових спорах можуть застосовуватися лише субсидіарно, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Тоді як строки звернення до суду у КЗпП України передбачені окремо.

Як свідчать матеріали цієї справи, до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська з вимогами до ТОВ «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що розглядається господарським судом в межах справи про банкрутство, позивач звернувся в системі «Електронний суд» 16.01.2025 (через 2 місяці та 16 днів з дня звільнення, коли позивач дізнався про порушення його права), тобто з дотриманням встановленого законом тримісячного строку з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012.

Суд бере до уваги, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

За правилами пункту 2 розділу II Порядку №100, при визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, врахуванню підлягають виплати за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю звільнення.

Якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу (абз. 3 п. 4 Порядку).

За розрахунком позивача затримка розрахунку тривала 59 робочих днів (з 31.10.2024 по 16.01.2025), а на підставі розрахункових листків за липень та серпень 2024 року позивач вирахував середньоденну заробітну плату, яка складає 2607,43 грн., хоча як саме позивач отримав цю цифру ним не наведено ані за текстом позовної заяви, ані окремим документом.

Проте суд зазначає, що для розрахунку позивач повинен був розрахувати середньоденну заробітну плату виходячи із заробітної плати за останні два місяці, що передують даті звільнення, а саме за серпень та вересень 2024 року.

Також позивач невірно визначив початок періоду нарахування середнього заробітку, а саме починає його з 31.10.2024, в той час, коли 31.10.2024 є днем, коли відповідач повинен був зробити остаточний розрахунок при звільненні позивача, а початок затримки розрахунку при звільненні повинен починатись з 01.11.2024.

Згідно даних відповідача, наведених у довідці ТОВ "Краснолиманське" від 15.07.2025, середньоденний заробіток позивача на дату звільнення (31.10.2024) склав 1984,10 грн. (55554,83 (заробітна плата за серпень (46564,52 грн.) та вересень (8990,31 грн.) 2024 року) / 28 (кількість робочих днів у серпні (17) та вересні (11) 2024 року)).

Виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

Обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові.

Відтак, суд приймає вихідні дані про середньоденний заробіток, наданий саме відповідачем-роботодавцем, як такий, що відповідає нормам чинного законодавства та не спростований позивачем.

Зробивши перерахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період 01.11.2024-16.01.2025, за висновком суду, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 109125,50 грн. (1984,10 грн. х 55 р.д.). В іншій частині цих вимог слід відмовити за необгрунтованістю.

У статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тягар доказування (доведення обставин справи) покладається законом на сторону, яка висуває певні вимоги або заявляє заперечення. І в даному випадку цей обов`язок позивачем виконаний частково, оскільки ним частково доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог.

З огляду на встановлені обставини та норми чинного законодавства, за висновком суду, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме: стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість із нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з серпня 2024 року по жовтень 2024 року у сумі 148476,88 грн. (в т.ч. помісячно: серпень 2024 року - 36859,70 грн., вересень 2024 року - 5516,29 грн., жовтень 2024 року - 106100,89 грн. з компенсації за невикористану відпустку в кількості 78 к.д.), заборгованість по листкам тимчасової непрацездатності у сумі 11774,78 грн. (в т.ч. помісячно: квітень 2024 року - сума до сплати 11774,78 грн., період листка по тимчасовій непрацездатності 19.03.2024-25.03.2024), що разом становить 160251,66 грн., а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період 01.11.2024-16.01.2025 в сумі 109125,50 грн.

Вирішуючи питання судових витрат у справі, суд вважає за необхідне відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти їх на відповідача, пропорційно задоволеній сумі, так як позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, від сплати судового збору на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений.

За подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

У 2025 році судовий збір для працездатних осіб обчислюється на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який становить 3028 грн з 1 січня.

За вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач сплатив 1230,72 грн. (1% х 153838,37 грн. х 0,8), а тому, враховуючи часткове задоволення даної вимоги, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеній сумі - 873,01 грн.

За вимогою про стягнення заробітної плати з відповідача на користь держави підлягає сплаті судовий збір пропорційно задоволеній сумі, а саме 1282,01 грн. (160251,66 х 3039,61 / 379950,80).

Керуючись ст.ст. 73-86, 91, 123, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (код ЄДРПОУ 32281519) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) заборгованість із нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з серпня 2024 року по жовтень 2024 року у сумі 148476,88 грн. (в т.ч. помісячно: серпень 2024 року - 36859,70 грн., вересень 2024 року - 5516,29 грн., жовтень 2024 року - 106100,89 грн. з компенсації за невикористану відпустку в кількості 78 к.д.), заборгованість по листкам тимчасової непрацездатності у сумі 11774,78 грн. (в т.ч. помісячно: квітень 2024 року - сума до сплати 11774,78 грн., період листка по тимчасовій непрацездатності 19.03.2024-25.03.2024), що разом становить 160251,66 грн., а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період 01.11.2024-16.01.2025 в сумі 109125,50 грн., крім того відшкодування сплаченого судового збору в сумі 873,01 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАСНОЛИМАНСЬКЕ" (код ЄДРПОУ 32281519) на користь держави судовий збір в сумі 1282,01 грн.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення підписано 04.08.2025.

Суддя Н.В. Величко