Рішення від 29.07.2025 по справі 910/6930/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.07.2025Справа № 910/6930/25Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Горизонт"

до Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд"

про стягнення 4 653 668,84 грн

При секретарю судового засідання: Габорак О.М.

Представники сторін:

від позивача: Федорко Олександр Олександрович - представник за ордером серії АЕ №1390966 від 28.05.2025;

від відповідача: Вілінський Сергій Іванович - представник за довіреністю №33-2024/Legal від 23.12.2024;

ВСТАНОВИВ:

У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Горизонт" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд" (далі - Дочірнє підприємство) 4 653 668,84 грн, з яких: 4 575 364,51 грн - інфляційні втрати, 78 304,33 грн - 3% річних, які були нараховані на відповідні суми, присуджені судовими рішеннями у справах №910/15170/23, №910/13078/23, до їх фактичного виконання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/6930/25 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 08.07.2025. Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.

20.06.2025 через систему "Електронний суд" Товариство подало заяву про забезпечення участі його представника у засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

27.06.2025 через загальний відділ діловодства суду Дочірнє підприємство подало відзив, в якому визнало позов в частині стягнення 2 241 193,65 грн інфляційних витрат. В іншій частині позову Відповідач просить суд відмовити у зв`язку з неправомірністю нарахування 3% річних та інфляційних втрат як на похідні від виконання основного зобов`язання (збитки, пеня, 3% річних, інфляційні втрати), так і на процесуальні зобов`язання (судовий збір, витрати на правову допомогу). Правомірним є нарахування, передбачених статтею 625 ЦК України, компенсаційних виплат виключно на суму основного боргу, яка підтверджена судовими рішеннями у справах №910/15170/23, №910/13078/23.

01.07.2025 через систему "Електронний суд" (зареєстровано судом 01.07.2025) Товариство подало відповідь на відзив, в якій наголосило, що Дочірнє підприємство зобов`язане сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, однак останнє такий обов`язок не виконало.

Також Товариство просило суд залишити відзив Дочірнього підприємства без розгляду у зв`язку з пропущенням строку на його подання.

07.07.2025 через загальний відділ діловодства суду Дочірнє підприємство подало заперечення на відповідь на відзив, в яких не погодилося з доводами Товариства з підстав, викладених у відзиві.

Також, Відповідач наголосив, що ухвала про відкриття провадження у цій справі була ним отримана 16.06.2025, а тому відзив було подано межах процесуального строку.

Розглянувши клопотання Товариства про залишення відзиву без розгляду, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 8 статті 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Згідно з частиною 3 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

За умовами пункту 3 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2025 встановлено відповідачу строк для подання відзиву: протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

Вказана ухвала була вручена Дочірньому підприємству 16.06.2025, що рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0610260252553.

Оскільки останнім днем для подання відзиву було 01.07.2025, а відзив подано 27.06.2025, тобто в межах процесуального строку, встановлено ухвалою суду від 09.06.2025, тому клопотання Товариства про залишення відзиву без є необґрунтованими та не підлягає задоволенню.

Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.07.2025.

У судовому засіданні 29.07.2025 представник Товариства підтримав позовні вимоги, просив суд задовольнити позов.

Представник Дочірнього підприємства визнав позов в частині стягнення 2 241 193,65 грн інфляційних витрат, а в іншій частині позову просив суд відмовити.

У судовому засіданні 29.07.2025 на підставі статті 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позові вимоги Товариства частково обґрунтованими.

1. У межах господарської справи №910/13078/23 були встановлені такі обставини:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Горизонт" (далі також - ТОВ "ТЕП "Горизонт") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд" (далі також - ДП "Сантрейд"), в якому просило (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) стягнути з відповідача на свою користь 4 651 807,01 грн, з яких: 4 107 415,04 грн складає сума компенсації додаткових витрат, понесених експедитором у зв`язку з понаднормовим виконанням навантажувально-розвантажувальних операцій з 216 вагонами, 410 741,50 грн - пеня, 64 481,60 грн - три проценти річних та 69 168,87 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору на транспортно-експедиційне обслуговування від 04.10.2021 №04102021 в частині своєчасного виконання навантажувально-розвантажувальних операцій, а саме в частині дотримання термінів (початок та кінець) навантажувально-розвантажувальних операцій, що становить не більше 96 (дев`яносто шести) годин, в результаті чого позивач поніс додаткові витрати, пов`язані з даним порушенням.

Господарський суд міста Києва рішенням від 17.01.2024 відмовив у задоволенні позову.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 05.11.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив повністю, а саме: стягнув з Дочірнього підприємства на користь Товариства суму компенсації додаткових витрат, понесених експедитором у зв`язку з понаднормовим виконанням навантажувально-розвантажувальних операцій з 216 вагонами у розмірі 4 107 415,04 грн, пеню у розмірі 410 741,50 грн, 3% річних у розмірі 64 481,60 грн, інфляційні втрати у розмірі 69 168,87 грн, 69 777,11 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви, 104 665,67 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги; доручив органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення здійснювати нарахування 3% річних на суму простроченого боргу в 4 107 415,04 грн з 17.08.2023 до моменту виконання цього рішення у повному обсязі за наступною формулою: С*3% / 100% * д/365, де: С - сума простроченого боргу; Д - кількість днів прострочення починаючи з наступного дня після подання позовної заяви - 17.08.2023; видачу наказу доручив Господарському суду міста Києва.

Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 Заяву Товариства задовольнив частково. Стягнуто з Дочірнього підприємства на користь Товариства 191 250,00 грн витрат на правничу допомогу, понесених останнім у Господарському суді міста Києва, а також 97 000,00 грн витрат на правничу допомогу, понесених останнім у суді апеляційної інстанції.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постановою від 12.02.2025 касаційну скаргу Дочірнього підприємства залишено без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2024 залишено без змін.

Додатковою постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.02.2025 клопотання Товариства про ухвалення додаткового рішення задоволено. Стягнуто з Дочірнього підприємства на користь Товариства 211 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

20.02.2025 Дочірнім підприємством сплачено на користь Товариства 5 301 190 ,24 грн що підтверджується випискою Акціонерного банку "Південний" за період з 01.01.2025 по 26.05.2025.

2. У межах господарської справи №910/15170/23 були встановлені такі обставини:

Товариство звернулося до суду з позовом до Дочірнього підприємства, у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимоги від 13.11.2023, просив суд стягнути з відповідача 29 865 162,59 грн, у тому числі 1 534 970,86 грн витрат, пов`язаних з понаднормовим навантаження 82-х вагонів, 6 881 101,04 грн витрат, пов`язаних з понаднормовим вивантаженням 82-х вагонів, 11 054 301,34 грн збитків, пов`язаних з простоєм вагонів на території України (на станції Ягодин та суміжних станціях), 7 796 501,00 грн упущеної вигоди, 1 705 815,16 грн пені, 366 146,90 грн - 3% річних, 526 326,29 грн інфляційних втрат.

Також позивач просив зобов`язати орган, який здійснюватиме примусове виконання рішення, здійснювати нарахування 3 % річних на суму простроченого боргу в сумі 27266874,24 грн з 26.09.2023 до моменту виконання рішення у повному обсязі за наступною формулою: С*3 %/100%*Д/365, де С - сума простроченого боргу; Д - кількість днів прострочення, починаючи з наступного дня після подання позовної заяви, - 26.09.2023.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору на транспортно-експедиційне обслуговування від 04.10.2021 №04102021 у частині порушення термінів навантажувально-розвантажувальних операцій, що відповідно до додаткової угоди становить не більше 96 годин, у зв`язку з чим позивач поніс додаткові витрати та збитки, у тому числі у виді упущеної вигоди, які відповідач відмовився оплатити, чим порушив права позивача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.03.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з Дочірнього підприємства на користь Товариства 8 416 071,90 грн додаткових витрат, пов`язаних з понаднормовим навантаженням/розвантаженням вагонів, 11 054 301,34 грн збитків, пов`язаних з простоєм вагонів, 7 796 501,00 грн упущеної вигоди, 841 607,18 грн пені, 223 604,53 грн інфляційних втрат, 172 755,15 грн - 3% річних, 427 572,62 грн витрат зі сплати судового збору. Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення, постановлено нарахувати 3 % річних за формулою: сума 3 % річних = С х 3 х Д : 365 : 100 (С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення): - на суму боргу 8 416 071,90 грн (додаткових витрат) за період з 26.09.2023 до моменту виконання рішення суду відповідачем. Роз`яснено органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у випадку часткової сплати Дочірнім підприємством суми боргу (додаткових витрат), нарахування 3 % річних повинно здійснюватися на залишок заборгованості. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2024 скасовано в частині стягнення упущеної вигоди в розмірі 7 796 501,00 грн, викладено резолютивну частину рішення в редакції, відповідно до якої стягнуто з Дочірнього підприємства на користь Товариства 8 416 071,90 грн додаткових витрат, пов`язаних з понаднормовим навантаженням/розвантаженням вагонів, 11054301,34 грн збитків, пов`язаних з простоєм вагонів, 841 607,18 грн пені, 223 604,53 грн інфляційних втрат, 172 755,15 грн - 3% річних, 310 625,10 грн витрат зі сплати судового збору за подання позову. Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення, постановлено нарахувати 3 % річних за формулою: сума 3 % річних = С х 3 х Д : 365 : 100 (С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення): - на суму боргу 8416071,90 грн (додаткових витрат) за період з 26.09.2023 до моменту виконання рішення суду відповідачем. Роз`яснено органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у випадку часткової сплати Дочірнім підприємством суми боргу (додаткових витрат), нарахування 3% річних повинно здійснюватися на залишок заборгованості. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Дочірнього підприємства на користь Товариства витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 188 302,71 грн.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2025 касаційні скарги Дочірнього підприємства та Товариства залишено без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2024 в оскаржуваних частинах залишено без змін.

Додатковою постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2025 заяви Товариства та Дочірнього підприємства про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з Дочірнього підприємства на користь Товариства 50 000,00 грн відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції. Стягнуто з Товариства на користь Дочірнього підприємства 50 000,00 грн відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

02.04.2025 приватним виконавцем Мельниченко К.П. було стягнуто з Дочірнього підприємства на користь Товариства 21 402 184,69 грн, що підтверджується випискою Акціонерного банку "Південний" за період з 01.01.2025 по 26.05.2025.

3. 3.1.Таким чином, Товариством нараховано до стягнення з Дочірнього підприємства 764 210,79 грн інфляційних втрат та 13 289,68 грн 3% річних на суми, присуджених судовими рішеннями по справі №910/13078/23, з яких:

1) 702 894,30 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з вересня 2023 року по лютий 2025 року на суму у розмірі 4 107 415,04 грн;

2) 38 839,01 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з листопада 2024 року по лютий 2025 року на суму у розмірі 718 834,75 грн;

3) 6 371,69 грн 3% річних, нарахованих за період з 05.11.2024 по 20.02.2025 на суму у розмірі 718 834,75 грн;

4) 5 792,67 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з січня 2025 року по лютий 2025 року на суму у розмірі 288 250,00 грн;

5) 900,29 грн 3% річних, нарахованих за період з 14.01.2025 по 20.02.2025 на суму у розмірі 288 250,00 грн;

6) 16 684,81 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з березня 2025 року по квітень 2025 року на суму у розмірі 754 797,96 грн;

7) 6 017,70 грн 3% річних, нарахованих за період з 21.02.2025 по 28.05.2025 на суму у розмірі 754 797,96 грн.

3.2. Товариством нараховано до стягнення з Дочірнього підприємства 3 811 153,72 грн інфляційних втрат та 65 014,65 грн 3% річних на суми, присуджених судовими рішеннями по справі №910/15170/23, з яких:

1) 3 558 794,82 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з жовтня 2023 року по березень 2025 року на суму у розмірі 19 470 373,24 грн;

2) 225 536,93 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з квітня 2024 року по березень 2025 року на суму у розмірі 1 548 591,96 грн;

3) 47 378,29 грн 3%, нарахованих за період з 26.03.2024 по 02.04.2025 на суму у розмірі 1 548 591,96 грн;

4) 26 821,97 грн інфляційних втрат, нарахованих за квітень 2025 року на суму у розмірі 3 831 710,04 грн;

5) 17 636,36 грн 3%, нарахованих за період з 03.04.2025 по 28.05.2025 на суму у розмірі 3 831 710,04 грн.

Отже, предметом спору у цій справі є вимога Товариства про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на суми, присуджені судовими рішеннями у справах №910/13078/23 та №910/15170/23, до моменту їх фактичного виконання.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 ЦК України.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передумовою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат є несвоєчасне виконання боржником грошового зобов`язання (частина друга статті 625 ЦК України), внаслідок чого у боржника виникає обов`язок сплатити кредитору, зокрема, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

Таким чином, зобов`язання зі сплати як 3% річних, як і інфляційних втрат, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.0.2020 у справі №910/4590/19; пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).

З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18.

У той же час, статтею 327 ГПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ющенко та інші проти України" (заяви №№ 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) констатовано: "… право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61)"; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець завершене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.

Згідно з частиною 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Такі висновки сформульовані в пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17.

Таким чином, присудженні судовими рішеннями до стягнення суми у судових справах №910/13078/23 та №910/15170/23, які набрали законної сили, є обґрунтованими, правомірність їх стягнення не може бути поставлено під сумнів сторонами у даній справі, а рішення підлягають обов`язковому виконанню.

Отже, Товариство має право на пред`явлення позову щодо стягнення 3% річних та інфляційних витрат з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його повного виконання.

Дослідивши наданий Товариством розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд вважає його частково необґрунтованим, виходячи з такого.

Як було раніше встановлено судом, за результатами розгляду господарської справи №910/13078/23 з Дочірнього підприємства на користь Товариства було стягнуто, зокрема:

4 107 415,04 грн - сума компенсації додаткових витрат, понесених експедитором у зв`язку з понаднормовим виконанням навантажувально-розвантажувальних операцій з 216 вагонами;

410 741,50 грн - пеня;

64 481,60 грн - три проценти річних;

69 168,87 грн - інфляційні втрати;

69 777,11 грн - витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви;

104 665,67 грн - витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги;

191 250,00 грн - витрати на правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції;

97 000,00 грн витрати на правничу допомогу, понесених у суді другої інстанції.

У зв`язку з цим, Товариством нараховано (за періодами):

1) 702 894,30 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з вересня 2023 року по лютий 2025 року на суму боргу у розмірі 4 107 415,04 грн;

2) 38 839,01 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з листопада 2024 року по лютий 2025 року на 718 834,75 грн;

3) 6 371,69 грн 3% річних, нарахованих за період з 05.11.2024 по 20.02.2025 на 718834,75 грн;

4) 5 792,67 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з січня 2025 року по лютий 2025 року на 288 250,00 грн;

5) 900,29 грн 3% річних, нарахованих за період з 14.01.2025 по 20.02.2025 на суму боргу у розмірі 288 250,00 грн;

6) 16 684,81 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з березня 2025 року по квітень 2025 року на суму боргу у розмірі 754 797,96 грн;

7) 6 017,70 грн 3% річних, нарахованих за період з 21.02.2025 по 28.05.2025 на суму боргу у розмірі 754 797,96 грн.

718 834,75 грн - це сума 410 741,50 грн пені, 64 481,60 грн 3%річних, 69 168,87 грн інфляційних втрат, 69 777,11 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви, 104 665,67 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

288 250,00 грн - це сума 191 250,00 грн витрат на правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, та 97 000,00 грн витрат на правничу допомогу, понесених у суді другої інстанції.

754 797,96 грн - це сума заявлених до стягнення у даній справі 3% річних та інфляційних втрат за періодами 1-5 (702 894,30 грн + 38 839,01 грн + 6 371,69 грн + 5 792,67 грн + 900,29).

Також, за результатами розгляду господарської справи №910/15170/23 з Дочірнього підприємства на користь Товариства було стягнуто, зокрема:

8 416 071,90 грн - додаткові витрати, пов`язані з понаднормовим навантаженням/розвантаженням вагонів;

11 054 301,34 грн - збитки, пов`язаних з простоєм вагонів;

841 607,18 грн - пеня;

223 604,53 грн - інфляційні втрати;

172 755,15 грн - 3% річних;

310 625,10 грн - витрати зі сплати судового збору за подання позову.

У зв`язку з цим, Товариством нараховано (за періодами):

1) 3 558 794,82 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з жовтня 2023 року по березень 2025 року на суму у розмірі 19 470 373,24 грн;

2) 225 536,93 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з квітня 2024 року по березень 2025 року на суму у розмірі 1 548 591,96 грн;

3) 47 378,29 грн 3%, нарахованих за період з 26.03.2024 по 02.04.2025 на суму у розмірі 1 548 591,96 грн;

4) 26 821,97 грн інфляційних втрат, нарахованих за квітень 2025 року на суму у розмірі 3 831 710,04 грн;

5) 17 636,36 грн 3%, нарахованих за період з 03.04.2025 по 28.05.2025 на суму у розмірі 3 831 710,04 грн.

19 470 373,24 грн - це сума додаткових витрат, пов`язаних з понаднормовим навантаженням/розвантаженням вагонів у розмірі 8 416 071,90 грн та збитків, пов`язаних з простоєм вагонів, у розмірі 11 054 301,34 грн.

1 548 591,96 грн - це сума 841 607,18 грн пені, 223 604,53 грн інфляційних втрат, 172755,15 грн 3% річних та 310 625,10 грн витрат зі сплати судового збору за подання позову.

3 831 710,04 грн - це сума заявлених до стягнення у даній справі 3% річних та інфляційних втрат за періодами 1-3 (3 558 794,82 грн + 225 536,93 грн + 47 378,29 грн).

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами статті 604 ЦК України унормовано, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

Як було раніше зазначено, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18.

Отже, за висновком суду, судові рішення у справах №910/13078/23 та №910/15170/23 не є підставою виникнення нового грошового зобов`язання у спірних правовідносинах, а лише підтверджує факт порушення Дочірнім підприємством грошових зобов`язань, які виникли перед Товариством до ухвалення судових рішень на підставі договору на транспортно-експедиційне обслуговування від 04.10.2021 №04102021.

Зазначені рішення у справах №910/13078/23 та №910/15170/23 не трансформують та не припиняють грошових зобов`язань Дочірнього підприємства перед Товариством, що виникли за договором на транспортно-експедиційне обслуговування від 04.10.2021 №04102021.

При цьому за встановлених у цій справі обставин нарахування 3% річних та інфляційних втрат на встановлені судовими рішеннями у справах №910/13078/23 та №910/15170/23 суми до складу якої, окрім основного боргу, входять суми неустойки, 3% та інфляційних втрат, не відповідає принципу заборони подвійної цивільно-правової відповідальності та суперечить положенням статті 550 ЦК про заборону нарахування процентів на неустойку.

Як зазначалося вище, визначаючи правову природу грошового зобов`язання, необхідно, перш за все виходити з правил частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У той же час правова природа неустойки зовсім інша, оскільки неустойка - це один із видів забезпечення виконання зобов`язання (статті 546, 549 ЦК України).

За приписами частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Тобто, неустойка носить допоміжний (акцесорний) до основного зобов`язання характер.

Таким чином, системний аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що обов`язок сплатити неустойку за невиконання зобов`язання не є зобов`язанням в розумінні положень частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, тому що неустойка є одним із видів забезпечення виконання основного зобов`язання, в тому числі й грошового та не змінює. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.02.2014 у справі №905/909/13-г відступати від якої суд не вбачає підстав.

З огляду на зазначене суд відхиляє доводи Позивача щодо виникнення самостійного грошового зобов`язання із судових рішень у справах №910/13078/23 та №910/15170/23 як необґрунтовані та такі, що суперечать природі спірних правовідносин, що виникли з підстав невиконання відповідачем грошового зобов`язання за договором на транспортно-експедиційне обслуговування від 04.10.2021 №04102021.

Таким чином. нарахування 3% річних та інфляційних втрат, згідно зі статтею 625 ЦК України, належить здійснювати на суму основного боргу, стягнуту цим судовим рішенням до її повної сплати боржником, без урахування стягнутих цим рішенням сум пені, 3% річних, інфляційних, та судових витрат.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2019 у справі №905/1753/18.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на встановлені судовими рішення у справах №910/13078/23 та №910/15170/23 суми пені, 3% річних, інфляційних втрат, судового збору та витрат на професійну правничу допомогу (періоди 2-7 у справі №910/13078/23 та періоди 2-5 у справі №910/15170/23).

У зв`язку з неправомірністю нарахування 3% річних, клопотання Товариства про зазначення в рішенні щодо нарахування 3% річних до моменту його виконання у порядку, визначеному частиною 10 статті 238 ГПК України, не підлягає задоволенню.

У той же час, суд відхиляє доводи Дочірнього підприємства щодо неправомірності нарахування інфляційних втрат на суму збитків, присуджених у рішенням справі №910/15170/23, оскільки у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (правова позиція сформульована у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15).

Разом із цим, суд вважає також зауважити, що нарахування інфляційних втрат на суму збитків, пов`язаних з простоєм вагонів, у розмірі 11 054 301,34 грн, присуджених судовим рішенням у справі №910/15170/23, необхідно розпочинати з моменту набрання таким судовим рішенням законної сили.

Отже, за розрахунком суду, обґрунтований розмір інфляційних втрат становить 2 632 487,62 грн. з яких:

1) 702 894,30 грн, нарахованих за період з вересня 2023 року по лютий 2025 року на суму боргу у розмірі 4 107 415,04 грн, присуджених у межах справи №910/13078/23;

2) 1 538 299,35 грн, нарахованих за період з жовтня 2023 року по березень 2025 року на суму додаткових витрат, пов`язаних з понаднормовим навантаженням/розвантаженням вагонів у розмірі 8 416 071,90 грн, присуджених у межах справи №910/15170/23;

3) 391 293,97 грн, нарахованих за період з 21.12.2024 по 01.04.2025 на суму збитків, пов`язаних з простоєм вагонів, у розмірі 11 054 301,34 грн, присуджених у межах справи №910/15170/23.

Судом враховано, що Дочірнє підприємство у своїх заявах по суті спору та у судовому засіданні частково визнало позовні вимоги Товариства у розмірі 2 241 193,65? грн (702894,30 грн + 1538299,35 грн).

Так, згідно з приписами пункту 1 частини 2 статті 46 ГПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

За положеннями статті 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Таким чином, суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №572/2515/15-ц, від 25.05.2022 у справі №675/2136/19.

З огляду на зазначене, суд приймає заяву Дочірнього підприємства про часткове визнання позову щодо стягнення 2 241 193,65 грн інфляційних втрат.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 ГПК України).

Отже, позов Товариства підлягає частковому задоволенню.

При цьому, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи учасників справи не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Судовий збір згідно статті 129 ГПК України та з урахуванням вимог частини 1 статті 130 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Прийняти заяву Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд" про часткове визнання позову щодо стягнення 2 241 193,65 грн інфляційних втрат.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "Сантрейд" (01054, місто Київ, вулиця Хмельницького Богдана, будинок 19-21А; ідентифікаційний код 25394566) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Горизонт" (49083, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Собінова, будинок 1; ідентифікаційний код 43198533) 2 632 487 (два мільйони шістсот тридцять дві тисячі чотириста вісімдесят сім) грн 62 коп. інфляційних втрат та 22 678 (двадцять дві тисячі шістсот сімдесят вісім) грн 36 коп. судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

6. Відмовити у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиційне підприємство "Горизонт" про зазначення в рішенні щодо нарахування відсотків до моменту його виконання у порядку, визначеному частиною 10 статті 238 ГПК України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 05.08.2025.

СуддяСергій МУДРИЙ