Постанова від 05.08.2025 по справі 742/355/25

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

05 серпня 2025 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/355/25

Головуючий у першій інстанції Давидчук Д. П.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1121/25

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.

секретар: Шкарупа Ю.В.

Позивач: ОСОБА_1

Відповідачі: Сухополов`янська сільська рада Прилуцького району Чернігівської області, ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Прилуки Агроінвест»

Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1

Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на на заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 01 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Сухополовянської сільської ради, ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Прилуки Агроінвест» про скасування державної реєстрації та прав на земельну ділянку, визнання недійсним рішення та припинення речових прав (суддя Давидчук Д.П.), ухвалене в м.Прилуки, повний текст рішення складено 01 травня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 7424187900:04:000:1110, площею 2,00 га, яка знаходиться на території Ряшківського старостинського округу №17 Сухополов`янської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області, в Державному земельному кадастрі; закрити розділ в Державному реєстрі речових прав, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2590353674080, на земельну ділянку з кадастровим номером 7424187900:04:000:1110; визнати недійсним та скасувати рішення вісімнадцятої (позачергової) сесії восьмого скликання Сухополов`янської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області від 04 лютого 2022 року «Про затвердження проектів землеустрою та передачу у власність земельних ділянок гр. ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 » в частині надання у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_2 , а саме: п.2.5 рішення; припинити право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 7424187900:04:000:1110, номер запису про право власності: 46884273; припинити право оренди Товариства з обмеженою відповідальністю «Прилуки Агроінвест» на вказану земельну ділянку. Позов мотивовано тим, що позивачка є власницею земельної ділянки з кадастровим номером 7424187900:04:000:0601 площею 2,0 га, яка знаходиться на території Ряшківської сільської ради Прилуцького району. 07 вересня 2010 року ОСОБА_1 уклала договір оренди цієї земельної ділянки, а в подальшому, 02 січня 2015 року додаткову угоду до договору оренди землі із СТОВ «Дружба-Нова» строком до 05 квітня 2028 року. При виготовленні нової технічної документації їй було відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру через перетин на 100% належної їй ділянки з ділянкою з кадастровим номером 7424187900:04:000:1110, власницею якої є ОСОБА_2 . Позивачка вказує, що в зв`язку з відсутністю електронного документа в Державному реєстрі земель земельна ділянка з кадастровим номером 7424187900:04:000:0601 не була перенесена в автоматизованому режимі до Державного земельного кадастру, а при внесенні відомостей про неї з існуючим державним актом за заявою ОСОБА_1 виникла накладка на земельну ділянку з кадастровим номером 7424187900:04:000:1110. Між ОСОБА_2 та ТОВ «Прилуки Агроінвест» 23 лютого 2022 року було укладено договір оренди землі строком на 10 років. Позивачка вважає, що в межах земельної ділянки з кадастровим номером 7424187900:04:000:0601, яка набута нею на законних підставах, рішенням сесії Сухополов`янської сільської ради від 04 лютого 2022 року незаконно виділено та передано у приватну власність земельну ділянку відповідачці.

Заочним рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 01 травня 2025 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушених прав, оскільки належним способом захисту порушеного права є віндикаційний позов, а саме позов про витребування земельної ділянки, що накладається.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказане рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд застосував невірну та неактуальну практику Великої Палати Верховного Суду про неефективність такого способу захисту прав особи, як визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду. При цьому суд не врахував, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. Також ОСОБА_1 звертає увагу, що не скасування оскаржуваного рішення сільради позбавить ОСОБА_2 права на отримання нової земельної ділянки за іншим місцезнаходженням, з огляду на одноразову можливість такого отримання, передбачену ч.4 ст.116 ЗК України. Позивачка вказує, що вимога про скасування рішення сільської ради є не єдиною та не основною вимогою, яка нею заявляється. На думку ОСОБА_1 , саме сукупне, комплексне задоволення всіх позовних вимог усуне порушення прав та захистить її інтереси та не створить у подальшому нових потреб для звернення до суду ані для позивачки, ані для третіх осіб.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону відповідає судове рішення суду першої інстанції.

По справі встановлено, що ОСОБА_1 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №830149, виданого 02 лютого 2007 року, є власницею земельної ділянки площею 2,00 га, кадастровий номер 7424187900:04:000:0601, розташованої на території Ряшківської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області (а.с.12-13).

07 вересня 2010 року позивачка уклала зі СТОВ «Дружба-Нова» договір оренди землі, за умовами якого передала належну їй земельну ділянку в оренду строком на 7 років (а.с.9-11).

З метою приведення тексту вказаного договору оренди землі до вимог нормативних актів, якими врегульовані відносини, пов`язані з орендою земельних ділянок, 02 січня 2015 року між позивачкою і орендарем було укладено додаткову угоду (а.с.40-42).

29 липня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до державного кадастрового реєстратора із заявою про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру.

Рішенням державного кадастрового реєстратора Відділу №2 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області №РВ-3500126582024 від 07 серпня 2024 року відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, оскільки електронний документ не відповідає установленим вимогам, про що зазначено у протоколі проведення перевірки електронного документа; розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини; невідповідність поданих документів законодавству, а саме ст.24 пункт 6 абзац 3 Закону України «Про Державний земельний кадастр»; перетин ділянок з ділянкою 7424187900:04:000:1110, площа співпадає на 100 (повне спів падіння) (а.с.17).

Пунктом 2.5. рішення вісімнадцятої (позачергової) сесії восьмого скликання Сухополов`янської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області від 04 лютого 2022 року ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства та передано їй у власність земельну ділянку загальною площею 2,0000 га (кадастровий номер 7424187900:04:000:1110) за рахунок земель комунальної власності на території Ряшківського старостинського округу №17 Сухополов`янської сільської ради (а.с.36).

Право власності відповідачки на вказану земельну ділянку зареєстровано в Державному земельному кадастрі 22 лютого 2022 року (а.с.20).

23 лютого 2022 року між ОСОБА_2 і ТОВ «Прилуки Агроінвест» укладено договір оренди землі, за яким відповідачка передала в оренду належну їй земельну ділянку строком на 10 років (37-39).

На запит адвоката позивачки Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області 10 вересня 2024 року надало відповідь про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 7424187900:04:000:0601 станом на 01 січня 2013 року знаходилася у власності ОСОБА_1 . У зв`язку з відсутністю електронного документа в Державному реєстрі земель вказана земельна ділянка не була перенесена в автоматизованому режимі в Державний земельний кадастр. За заявою ОСОБА_2 та проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки в Державному земельному кадастрі 14 січня 2022 року було зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 7424187900:04:000:1110. При внесенні відомостей про земельну ділянку з кадастровим номером 7424187900:04:000:0601 з існуючим державним актом за заявою ОСОБА_1 виникла накладка на земельну ділянку з кадастровим номером 7424187900:04:000:1110 (а.с.21-22).

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції (далі - Перший протокол), ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до частини першої статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положеннями статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. mutatis mutandis постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48). від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).

Статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

За змістом частини першої статті 2 ЦПК України метою цивільного судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача.

Отже, спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86) та інших).

Згідно із частинами другою та третьою статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно із статтею 79-1 ЗК України земельна ділянка формується як об`єкт цивільних прав. За змістом частин першої - п`ятої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Суд першої інстанції при вирішенні спору керувався тим, що вимога про визнання недійсним рішення сільської ради не є належною у спорі про витребування земельних ділянок; позивач, який є власником майна, пред`явив позов про визнання недійсним рішення виконавчого комітету та скасування державної реєстрації, що не є способом захисту прав та інтересів, передбачених законом.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 95, 98, 121, 123), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 57), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 94)).

Власник із дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, із тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99-100), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункти 39, 42-44, 50), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункти 5.27, 5.36, 5.44, 5.46, 5.69, 6.5), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункти 9.65-9.66), від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19 (пункт 9.47) та інших).

Утих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а скасування рішення чи запису про проведену державну реєстрацію права не є належним способом захисту порушеного права. У такому випадку державний реєстратор здійснює відповідну реєстраційну дію на підставі рішення суду про витребування майна.

Саме такими висновками керувався суд першої інстанції, відмовляючи у позові.

Зокрема, оспорюване рішення міської ради вичерпало свою дію виконанням і його скасування не відновить порушеного права.

Визначальна ознака спору про витребування майна - наявність державної реєстрації права власності на одне й те ж нерухоме майно за відповідачем, коли дійсним власником цього майна є позивач.

У справі спір виник внаслідок накладання (площа співпадіння 100 %) належної позивачу земельної ділянки із земельною ділянкою, власником якої є ОСОБА_2 на підставі оспорюваного рішення Сухополов`янської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області від 04.02.2022 року №17.

Тобто предметом спору є одна й та ж земельна ділянка, яка могла б витребовуватися у порядку статей 387 і 388 ЦК України, що накладаються, внаслідок чого порушені права ОСОБА_1 , яка набула право власності на земельну ділянку раніше.

Не зазначення в рішенні суду детального обґрунтування відмови в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі з закритттям розділу в Державному реєстрі речових прав; припинення права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 7424187900:04:000:1110, номер запису про право власності: 46884273; припинення права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю «Прилуки Агроінвест» на вказану земельну ділянку не може бути підставою для скасування судового рішення, оскільки зазначені вище позовні вимоги є вимогами пов`язаними з захистом права власності позивачки на належну їй земельну ділянку, яка на 100% накладається на земельну ділянку відповідачки. Таке право повинно бути захищене речово-правовим способом захисту передбаченим ст. 387 і 388 ЦК України.

Крім того, відповідно до вимог абзацу 2 ч.3 ст. 26 Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Помилкове зазначення в рішенні суду про наявність позовної вимоги, а саме: « визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку» також не може бути підставою для скасування по суті вірного судовго рішення.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з доводами апеляційної скарги про застосування судом першої інстанції неактуальної практики Верховного суду при вирішенні аналогічних спорів. Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 02.04.2025 року у справі № 370/457/20 є помилковим, оскільки у цій справі вирішувалось питання про визнання недійсними рішення, державних актів про право власності на земельні ділянки та скасування записів про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки у зв`язку з частковим накладанням земельних ділянок належних позивачу та відповідачу. Справа Верховним Судом переглядалась після повторного перегляду її апеляційним судом у зв`язку з скасуванням попереднього судового рішення суду апеляційної інстанції через висновок суду про неефективність обраного позивачем способу захисту. Суд касаційної інстанції при вирішенні спору у зазначеній справі вказував на те що, колегія суддів ураховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23), проте зазначає, що у цій справі, з урахуванням конкретних обставин справ, висновків Верховного Суду при попередньому скасуванні судового рішення, обраний спосіб судового захисту є належним і ефективним та відновить порушене право позивачки.

Ухвалення заочного рішення судом можливе без згоди позивача, якщо відповідач був належним чином повідомлений про судовий розгляд, не з`явився без поважних причин і не подав відзив. Позивач, у свою чергу, не зобов`язаний давати згоду на заочний розгляд, якщо відповідач не з`являється у судове засідання і не подає відзив, а суд вважає за можливе розглянути справу за наявними доказами.

Перелік порушення норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення перераховано в ч.3 ст. 376 ЦПК України. Серед зазначених підстав відсутня підстава для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв`язку з ухваленням заочного рішення без згоди позивача при дотриманні судом інших умов передбачених ст.280 ЦПК України для ухвалення заочного рішення.

Враховуючи те, що висновки суду першої інстанції є достатньо аргументованими, апеляційний суд приходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Суд забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 375, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення заочне рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 01 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 6 серпня 2025 року.

Головуючий: Судді: