Ухвала від 04.08.2025 по справі 215/5684/25

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

04 серпня 2025 р. Справа № 215/5684/25 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Калугіна Н.Є., розглянувши матеріали позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1" Криворізької міської ради про встановлення наявності компетенції (повноважень) та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області з адміністративним позовом до Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1" Криворізької міської ради про:

- встановлення наявності компетенції (повноважень), коли гарантовано право на охорону здоров`я ст. 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" при отриманні 24.06.25 виклику лікаря створювати штучні перешкоди вибраному позивачем методу лікування, а саме виписки рецептів на ліки за хронічними захворюваннями, які у позивача закінчилися і визнати такі перешкоди медичні експерименти на які позивач згоди не давав і не порушувати право на доступність медичних послуг, право на відмову від медичного втручання.

Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01.07.2025 позовну заяву ОСОБА_1 передано до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2025, справу передано на розгляду головуючому судді - Калугіній Н.Є.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст. 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви N 29458/04 та N 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява N 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися "судом, встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Стаття 2 КАС України визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України регламентовано, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

За правилами частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Разом з тим, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії, дії чи бездіяльність.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Крім того, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі № 21-41а16 та від 11 квітня 2017 року у справі № 808/2298/15, від 4 вересня 2018 року у справі 823/2042/16, від 16 жовтня 2019 року у справі № 636/3748/17, від 15 травня 2019 року у справі № 0540/6280/18-а, від 01 лютого 2022 року у справі №120/7546/20-а та у інших та є усталеною у судовій практиці.

Під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосувати виключно формальний критерій - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.06.2021 у справі №640/15027/20.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Отже, за змістом вказаних статей справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома або більше визначеними суб`єктами стосовно їхніх прав та обов`язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б одним суб`єктом виступає законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єктів, водночас на цих суб`єктів покладено обов`язок виконувати вимоги та приписи. При цьому необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Водночас обов`язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом у порядку адміністративного судочинства, є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб`єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб`єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватися цим суб`єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Отже, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

При цьому єдиною та необхідною правовою підставою для віднесення спору до публічно-правового є одночасна сукупність наступних умов:

1) однією зі сторін є суб`єкт владних повноважень, тобто орган державної влади або орган місцевого самоврядування чи установа, якій державою делеговано виконання відповідних владно-розпорядчих функцій;

2) спірні правовідносини виникли у зв`язку зі здійсненням ним владно-управлінських функцій;

3) перебування сторін спору у відносинах влади-підпорядкування.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Суд зазначає, що відповідно до Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Комунальне некомерційне підприємство Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Криворізької міської ради (код ЄДРПОУ 37861828), яке зареєстровано в установленому порядку як юридична особа, за організаційно-правовою формою є комунальним підприємством, отже, є закладом охорони здоров`я і не здійснює владних управлінських функцій у сфері публічно-правових відносин.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що Комунальне некомерційне підприємство Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1 Криворізької міської ради не є суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до матеріалів адміністративного позову, спірні правовідносини між сторонами виникли, у зв`язку з викликом засобами телекомунікаційного зв`язку позивачем лікаря та порушенням відповідачем, на думку позивача, норм Цивільного кодексу України, Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" Конвенції про права інвалідів.

Так позивач наголошує, що відповідач намагався вплинути на свободу вибору, тобто, на методи лікування та порушив право на згоду на медичне втручання та право на відмову від медичного втручання.

При цьому, правовідносини між позивачем та відповідачем виникли у приватно-правовій сфері надання медичних послуг позивачу, тому даний позов слід розглядати в порядку цивільного судочинства.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що спір між сторонами цієї справи не є публічно-правовим, тому його не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Суд зазначає, що стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За правилами ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини не пов`язані зі здійсненням відповідачем владної управлінської функції, а сама суть спору зводиться до вирішення питання про недоліки медичного обслуговування, то за таких обставин спір у цій справі не є публічно-правовим і не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 2, 5 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п`яти днів з дня надходження позовної заяви.

Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Керуючись статтями 5, 170, 171, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У відкритті провадження в адміністративній справі №215/5684/25 за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №1" Криворізької міської ради про встановлення наявності компетенції (повноважень) та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Роз`яснити позивачу про його право звернутись з даним позовом до місцевого загального суду з урахуванням територіальної підсудності.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Калугіна