Рішення від 06.08.2025 по справі 320/9186/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2025 року Київ № 320/9186/20

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної та ветеранської політики Вишгородської районної державної адміністрації Київської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі позивач) 29.09.2020 звернулася засобами поштового зв`язку до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Іванківської районної державної адміністрації, правонаступником якого є Управління соціальної та ветеранської політики Вишгородської районної державної адміністрації Київської області.

Просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Іванківської районної державної адміністрації, яка призвела до ненарахування та невиплати позивачу з 17.07.2018 щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбаченої статтею 37 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Іванківської районної державної адміністрації поновити позивачу з 17.07.2018 нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбаченої статтею 37 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі 40% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року.

Ухвалою суду від 12.10.2020 (суддя Харченко С.В.) відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

За результатом повторного автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Балаклицькому А.І.

Ухвалою суду від 15.03.2024 (суддя Балаклицький А.І.) справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Згідно із частиною першою статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України, справа, розгляд якої розпочато одним суддею, повинна бути розглянута цим самим суддею, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи.

У силу вимог частини дев`ятої статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України, невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим визначено суддю Скрипку І.М.

Відповідно до ухвали суду від 25.10.2024, справу прийнято до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Замінено відповідача Управління соціального захисту населення Іванківської районної державної адміністрації на процесуального правонаступника - Управління соціальної та ветеранської політики Вишгородської районної державної адміністрації Київської області.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач з 17.07.2018 має право на щомісячну грошову допомогу у розмірі 40 процентів від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, у зв`язку з обмеження споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», проте відповідач безпідставно обмежив її в реалізації вказаного права.

Відповідач Управління соціальної та ветеранської політики Вишгородської районної державної адміністрації Київської області правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. Натомість у матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву, поданий Управлінням соціального захисту населення Іванківської районної державної адміністрації 01.02.2021, відповідно до якого просили суд відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у ньому.

Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач є громадянкою, яка постраждала від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 01.03.1993 (категорія 1) та надає їй право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Згідно з паспортом серії НОМЕР_2 , позивач зареєстрована в АДРЕСА_1 , яке згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 106 від 23.07.1991 відноситься до 3 категорії гарантованого добровільного відселення, у зв`язку з аварією на ЧАЕС.

Позивач звернулася до Управління соціального захисту населення Іванківської районної державної адміністрації із запитом, у якому просила повідомити, чи відновлено з 17.07.2018 нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 40 % від мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет на відповідний рік.

За результатом розгляду запиту, Управління соціального захисту населення Іванківської районної державної адміністрації листом від 25.08.2020 № 01-3-1718 повідомило позивача про те, що Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» внесені зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», де станом на 01.01.2015 стаття 37 була виключена. У зв`язку з указаними змінами Управління з 01.01.2015 не проводить нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення. Крім того, Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» не було передбачено видатки за відновленими Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 статті 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Уважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернулася з позовом до суду.

Відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За приписами статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я визначає Закон України від 28.02.1991 № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон №796-ХІІ), який створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

За правилами статті 37 Закону № 796-ХІІ (у редакції, чинній з 09.07.2007) громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах, зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 процентів від мінімальної заробітної плати.

Підпунктом 8 пункту 28 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 107-VI) текст статті 37 Закону № 796-XII було викладено в такій редакції: «Громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Перелік населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Ця допомога виплачується щомісячно органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації. Виплата за два і більше місяців забороняється».

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону № 107-VI визнані неконституційними.

У 2012-2014 роках на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 37 Закону № 796-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі Закон № 76-VIII), який набрав чинності з 01.01.2015, виключено, зокрема статтю 37 Закону № 796-XII (підпункт 7 пункту 4 розділу І).

Натомість рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018, окрім іншого, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII.

За приписами статей 151-2 та 152 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, положення Закону № 76-VIII, яким було виключено статтю 37 із Закону № 796-ХІІ, визнано неконституційним, тобто втратило чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення та не підлягає застосуванню. Натомість з 17.07.2018 відновлено дію статті 37 Закону № 796-ХІІ, яка є чинною у вищенаведеній редакції до 01.01.2015 (тобто в редакції від 09.07.2007), яка за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає право громадян, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення, на отримання щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у розмірі 40 процентів від мінімальної заробітної плати.

Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» смт Іванків Іванківського району Київської області належить до зони гарантованого добровільного відселення.

Судом установлено, що позивач проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а тому з дня прийняття рішення Конституційним Судом України від 17.07.2018 № 6-р/2018, вона має право на отримання відповідної допомоги, передбаченої статтею 37 Закону № 796-XII.

Таким чином, бездіяльність відповідача, яка потягла ненарахування та невиплату позивачу спірної грошової допомоги, є протиправною.

Однак визнати таку бездіяльність протиправною саме з 17.07.2018, ураховуючи, що позивач звернулася до відповідача лише у 2020 році, а останній мав вчиняти дії по нарахуванню та виплаті грошової допомоги ще з 17.07.2018, суд не вважає за можливе, оскільки з позовом позивач звернулася до суду лише 29.09.2020.

За змістом частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а бездіяльність відповідача визнається судом протиправною.

Із урахуванням тієї обставини, що бездіяльність відповідача у цій справі не ґрунтується на його дискреційних повноваженнях як суб`єкта владних повноважень, оскільки алгоритм його дій чітко регламентований законодавчо, у цьому випадку задоволення позову шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Окрім наведеного суд зазначає, що ця справа є типовою, а відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Згідно з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладених у рішенні від 21.01.2019 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 240/4946/18, яка є зразковою, позивач, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 та статті 37 Закону № 796-XII, має право на нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції від 09.07.2007), при цьому, у зв`язку з набранням чинності Законом № 1774-VІІІ, яким на цей час установлено розрахункову величину в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення статті 37 Закону № 796-XII щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають, тож застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 01 січня календарного року.

Щодо позовної вимоги зобов`язального характеру, суд зазначає таке.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Із урахуванням тієї обставини, що бездіяльність відповідача у цій справі не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача як суб`єкта владних повноважень, оскільки алгоритм його дій чітко регламентований законодавчо, у цьому випадку задоволення позову шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Крім того, відповідно до частин першої, другої та третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Із поданої позивачем заяви про поновлення строку звернення до суду (а.с. 7) не вбачається підстав для визнання причин його пропуску поважними, починаючи з 17.07.2018.

У взаємозв`язку з наведеним у сукупності, суд уважає, що порушене право позивача має бути відновлено з 28.03.2020, у межах шестимісячного строку, що передував дню звернення до суду.

У зв`язку із цим, належним та ефективним способом захисту порушеного права буде зобов`язання Управління соціальної та ветеранської політики Вишгородської районної державної адміністрації Київської області провести ОСОБА_1 з 28.03.2020 нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеження споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та встановленої постановою Кабінету Міністрів України № 106 від 23.07.1991 у розмірі, що дорівнює 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року.

Із урахуванням викладеного, суд доходить висновку про часткове задоволення позову.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 122, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Іванківської районної державної адміністрації, яка призвела до ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеження споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язати Управління соціальної та ветеранської політики Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (код ЄДРПОУ: 03193815; місцезнаходження: 07300, Київська обл., Вишгородський район, м. Вишгород, вул. Набережна, буд. 8-А) провести ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) з 28.03.2020 нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеження споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та встановленої постановою Кабінету Міністрів України № 106 від 23.07.1991 у розмірі, що дорівнює 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Скрипка І.М.