Постанова від 05.08.2025 по справі 420/39806/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/39806/24П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,

суддів Коваля М.П. та Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року (суддя Танцюра К.О. В.В., м. Одеса, повний текст рішення складений 10.03.2025) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

24 грудня 2024 ОСОБА_1 звернувся до Одеського кружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби за пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на період воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I групи;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути питання про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на період воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю І групи.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов залишити без задоволення.

Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що вивчивши рапорт позивача та долучені до нього документи командування військової частини НОМЕР_1 дійшло висновку, що підстав для звільнення з військової служби відповідно до пп. "г" п. 2 ч. 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ за сімейними обставинами "у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I групи» не має.

Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що жодних документів на підтвердження обставини відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які б могли здійснювати постійний догляд за матір`ю позивача, або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я заявником не надано та не надано висновок МСЕК чи ЛКК щодо наявності потреби у постійному догляді за особою з інвалідністю 1 групи.

На переконання апелянта, під час відмови у задоволенні вимог, викладених в рапорті позивача, командування військової частини НОМЕР_1 діяло у спосіб та порядку, передбаченому законодавством, і будь-яких порушень законних прав свобод та інтересів позивача не допустило.

Позивач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, що, відповідно до статті 304 КАС України, не перешкоджає апеляційному перегляду справи.

Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.

Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №57 від 04.05.2022 ОСОБА_1 , у зв`язку з загальною мобілізацією, призначено на посаду водія-електрика відділення мікробіологічних та санітарно-гігієнічних досліджень санітарно-епідеміологічного відділу військової частини НОМЕР_1 , зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 04.05.2022.

24.10.2024 ОСОБА_1 звернувся до відповідача з рапортом про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 частини четвертої ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (а.с. 16).

Разом із рапортом позивачем надано наступні документи: копію довідки №286821, копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 , копію свідоцтва про одруження, копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 , копію свідоцтва про одруження, копію свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , копію свідоцтва про смерть ОСОБА_4 , копію паспорту та пенсійного посвідчення ОСОБА_5 , копію паспорту, довідки про РНОКПП (ідент.код) особи, витяг з військового квитку і посвідчення ОСОБА_1 .

Листом військової частини НОМЕР_1 від 02.12.2024 №1180/1806, у відповідь на адвокатський запит від 02.12.2024, надано відповідь, що рапорт ОСОБА_1 від 24.10.2024 був відхилений у зв`язку з відсутністю підстав для звільнення, а саме: не надані підтверджуючі документи щодо відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення для постійного догляду за особою 1 групи, не наданий висновок МСЕК чи ЛКК лікувального закладу щодо наявності потреби у постійному догляді за особою з інвалідністю 1 групи (а.с. 17).

Не погоджуючись з прийнятим відповідачем рішенням позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що баба позивача є особою з інвалідністю першої групи, потребує постійного догляду та що докази наявності інших осіб, які повинні її утримувати - відсутні, отже дійшов висновку про наявність підстав для задоволення похідних позовних вимог позивача про зобов`язання військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути питання про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на період воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю 1 групи, з урахуванням висновків суду, викладених в судовому рішенні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, за приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-ХІІ (далі за текстом - Закон №2232-ХІІ).

Згідно з ч. 1-3 ст. 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з ч. 5, 7 ст. 1 Закону №2232-XII від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період (ч.9 ст.1 Закону №2232-XII).

За нормами частини другої статті 2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Разом з тим, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 №2102-IX, було введено воєнний стан. Строк дії Указу та, відповідно, воєнного стану в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України. На момент розгляду даної адміністративної справи воєнний стан в Україні триває.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 Про загальну мобілізацію у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

З огляду на введення в Україні військового стану та зважаючи на вид військової служби, яку проходить позивач, підстави звільнення його з військової служби визначені у п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ.

Відповідно до пп. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ (в редакції, чинній на момент подання рапорту на звільнення) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно з абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, а саме існує необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Тобто, під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються за сімейними обставинами (якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу) у т. ч. в разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи за умови, що такі особи не мають інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 разом із рапортом про звільнення з лав Збройних Сил України у запас подав до військової частини копії наступних документів:

висновок КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 №1847 від 18.11.2024, виданий ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 «про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» (а.с. 29);

копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ;

копію свідоцтва про одруження;

копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 ;

копію свідоцтва про одруження;

копію свідоцтва про смерть ОСОБА_3 ;

копію свідоцтва про смерть ОСОБА_4 , з яких вбачається, що у ОСОБА_5 померли дочка, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 та чоловік ОСОБА_4 , 1939 року народження.

Досліджуючи зміст спірної відмови судом встановлено, що відповідач єдиним обґрунтуванням для відсутності підстав звільнення позивача з військової служби вказав, що позивачем не надано підтверджуючі документи щодо відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення для постійного догляду за особою 1 групи, не наданий висновок МСЕК чи ЛКК лікувального закладу щодо наявності потреби у постійному догляді за особою з інвалідністю 1 групи.

Як вже зазначалося вище, підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону №2232-ХІІ.

Зокрема, згідно п. 3 ч. 12 цієї статті під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

З конструкції цієї норми вбачається, що законодавством передбачено три умови, за наявності яких позивача може бути звільнено з військової служби:

- один із членів сім`ї другого ступеня споріднення, є особою з інвалідністю I або II групи;

- така особа з інвалідністю потребує постійного догляду;

- відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Відповідно до статті 1261 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім`ї особи, які належать до першого ступеня спорідненості є її батьки, чоловік або дружина, а також діти такої особи, у тому числі усиновлені. Згідно статтею 1262 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім`ї особи, які належать до другого ступеня спорідненості є її рідні брати та сестри, баба та дід, як з боку батька, так і з боку матері, а також її онуки.

Для визначення першого та другого ступеня споріднення у даному випадку можуть бути застосовними положення пп. 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 розд. 14 Податкового кодексу України, а саме:

- членами сім`ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої особи, в тому числі усиновлені;

- до членів сім`ї громадянина другого ступеня споріднення відносяться його рідні брати та сестри, баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.

Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в 51 статті Конституції України. Згідно з частиною першою статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Відповідно до статті 202 Сімейного кодексу України право на утримання виникає за умови, якщо батьки: є непрацездатними. Непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону (абзац сімнадцятий статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Як зазначалось вище, судом першої інстанції встановлено, що до рапорту в підтвердження відсутності інших осіб, що можуть здійснювати догляд за бабкою позивача, позивач до рапорту додав копії свідоцтва про смерть ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а саме матері та діда позивача (відповідно чоловіка та дочки ОСОБА_6 ).

Також приналежність баби позивача до осіб з інвалідністю першої групи та потреба у постійному догляді підтверджуються матеріалами справи, а саме: довідка №286821 Серії 73-БЛ від 19.06.1980 про призначення 1 групи інвалідності безстроково, висновок КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 №1847 від 18.11.2024, виданий ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 «про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».

Аналогічний правовий висновок висловив Верховний Суд в постанові від 31 березня 2020 року у справі №205/4245/17, від 23 квітня 2020 року у справі №686/8440/16-ц.

Таким чином, беручи до уваги, що у даній справі встановлено, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не звільнення позивача з військової служби за його рапортом від 24.10.2024 р. про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п.2 частини четвертої ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу», колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом зобов`язання відповідача розглянути питання про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII, з урахуванням висновків суду у даній справі.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п.29).В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява №22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Враховуючи наведене апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга відповідача не містить належних, переконливих доводів та аргументів, які б спростовували висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог. Рішення суду першої інстанції ґрунтується на належній юридичній оцінці встановлених обставин справи із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Суд правильно та повно з`ясував усі обставини справи та надав їм юридичну оцінку.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Відтак, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу військова частина НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 6 ст. 12, ст. 257 та ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко

Суддя М.П.Коваль

Суддя Ю.В.Осіпов