Господарський суд чернігівської області
Новинка
Отримуйте стислий та зрозумілий зміст судового рішення. Це заощадить ваш час та зусилля.
РеєстраціяРІШЕННЯ
Іменем України
28 липня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/1342/23
Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, за участю секретаря судового засідання Соколенко Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження матеріали позовної заяви за позовом Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» 14000, м. Чернігів, вул. Преображенська, 1, код 02498151 Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Міністерство культури та стратегічних комунікацій України 01601, м. Київ, вул. І. Франка, 19, код 43220275до Управління Чернігівської єпархії Української Православної Церкви 14014, м. Чернігів, вул. Толстого, 92-Є, код 21390643 Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Свято-Успенський жіночий монастир Чернігівської єпархії Української Православної Церкви 14000, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 1, код 22826918 про зобов`язання повернути майно, усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення
за участі представників учасників справи:
від позивача: Реброва Н.Б. генеральний директор; Прокоф`єв Б.І. адвокат (ордер серії СВ № 1111981 від 31.01.2025)
від Міністерства культури та стратегічних комунікацій України: Олексієнко В.М. (в порядку самопредставництва)
від відповідача: Шамко О.Б. адвокат (ордер серії СВ № 1019376 від 22.09.2021)
від Свято-Успенського жіночого монастиря Чернігівської єпархії Української Православної Церкви: Костіна Н.М. адвокат (ордер серії СВ № 1108028 від 31.01.2025)
В судовому засіданні 28.07.2025, на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено скорочене рішення.
ВСТАНОВИВ:
25 вересня 2023 року до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява від 19.09.2023 Національного архітектурно історичного заповідника «Чернігів стародавній» (надалі Позивач, Заповідник) до Управління Чернігівської єпархії Української Православної Церкви (надалі Відповідач, Управління) про зобов`язання повернути майно, усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення в якій позивач просить:
зобов`язати Управління Чернігівської єпархії Української Православної Церкви повернути на користь Національного архітектурно історичного заповідника «Чернігів стародавній» передане згідно Договору № 1 від 14 вересня 2016 року про строкове спільне безоплатне користування Чернігівською єпархією Української Православної Церкви комплексом споруд пам`яток архітектури національного значення Єлецького монастиря XII XVII ст. (охор. № 250043-Н) Національного архітектурно історичного заповідника «Чернігів стародавній», що є державною власністю комплекс споруд пам`яток архітектури національного значення Єлецького монастиря, що знаходиться за адресою: 14016, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 1, до складу якого входять та використовуються:
- Успенський собор XII-XVII ст. (охорон. № 250043/1-Н), площею 541,4 м2 - для проведення богослужінь та релігійних обрядів Українською православною церквою, а також екскурсійного обслуговування Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній»;
- Дзвіниця XVII ст. (охорон. № 250043/2-Н), площею 231,6 м2 єпархіальним управлінням УПЦ за призначенням;
- Північні келії XVI-XVII ст. (охорон. № 250043/3-Н), площею 239,0 м2 настоятельський корпус та житло монахинь монастиря;
- Східні келії XVI-XVII ст. (охорон. № 250043/4-Н), площею 391,4 м2 в якості житла монахинь монастиря;
- Південно західні келії XVI-XVII ст. (охорон. № 250043/5-Н), площею 103,3 м2 в якості житла монахинь монастиря, в східній частині - для господарчих потреб;
- Мури з брамами та баштами XVII ст. (охорон. № 250043/6-Н), довжиною 570,8 пог. М єпархіальним управлінням УПЦ за призначенням та як огорожа монастиря.
Крім того, позивач просить усунути перешкоди у користуванні вищевказаним майном шляхом виселення Управління Чернігівської єпархії Української Православної Церкви.
В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначає, що між сторонами був укладений Договір про строкове спільне безоплатне користування Чернігівською єпархією Української Православної Церкви комплексом споруд пам`яток архітектури національного значення Єлецького монастиря ХІІ XVII ст. (охор. № 250043-Н) Національного архітектурно історичного заповідника «Чернігів стародавній», що є державною власністю, від 14.09.2016 № 1.
За змістом статей 827, 831, 835, 836, 883 Цивільного кодексу України вбачається, що предметом Договору № 1 від 14 вересня 2016 року була передача майна у строкове спільне безоплатне користування, що за своєю правовою природою притаманне ознакам договору позички, який регулюється Главою 60 Цивільного кодексу України. У свою чергу такий договір має визначений строк дії, після закінчення якого користувач зобов`язаний повернути передане йому майно за відповідним договором. Згідно п. 7.4 даного договору, цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 14.09.2021.
Однак, всупереч умовам зазначеного вище договору, Відповідач не повернув у визначений термін пам`ятки архітектури. У зв`язку з цим, Заповідник змушений звернутись до суду з метою захисту своїх прав та інтересів, та задля повернення пам`яток архітектури, що є власністю держави.
Позивач звертає увагу суду, що 01.02.2020 набув чинності Закон України від 03.10.2019 № 157-ІХ «Про оренду державного та комунального майна». Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», забороняється передача державного або комунального майна в безоплатне користування або позичку. Майно, що передавалось за Договором № 1 від 14 вересня 2016 року, належить до державної власності, а тому на відносини що виникли на підставі цього договору, поширюється дія Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
На момент укладення Договору № 1 від 14 вересня 2016 року діяв Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 № 2269-ХІІ, який не встановлював прямої заборони щодо передання майна державної чи комунальної власності у безоплатне користування, у тому числі у позичку. Проте, з прийняттям Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-ІХ, законодавець кардинально змінив погляд щодо передання майна, яке належить до державної чи комунальної власності, а саме заборонив передачу державного або комунального майна в безоплатне користування або позичку.
Щодо позовних вимог про усунення перешкод у користуванні вищевказаним майном шляхом виселення Управління Чернігівської єпархії Української Православної Церкви, Позивач посилається на норми ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, які визначають способи захисту цивільних прав та інтересів. До таких способів, зокрема, відноситься примусове виконання обов`язку в натурі, присудження до виконання обов`язку в натурі.
Отже, якщо орендар не звільнив орендоване приміщення після припинення дії договору, позовна вимога орендодавця про його виселення як примусове виконання обов`язку в натурі відповідає приписам ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України.
Позивач вважає, що ефективним способом захисту в такому випадку буде саме примусове виселення Відповідача із займаних приміщень (тобто усунення перешкод у користуванні майном), а також повернення переданого за Договором № 1 від 14 вересня 2016 року відповідно до акту приймання-передачі № 1 від 14 вересня 2016 року майна.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 02.10.2023, зокрема, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд позовної заяви за правилами загального позовного провадження; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Міністерство культури та інформаційної політики України (надалі Міністерство).
20 жовтня 2023 року Міністерством культури та інформаційної політики України надані письмові пояснення щодо заявленого позову в яких третя особа просить задовольнити позовні вимоги Заповідника.
Міністерство вказує, що комплекс споруд Єлецького монастиря по вул. Князя Чорного, 1 у м. Чернігові є державною власністю, постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2012 року № 929 занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятка архітектури національного значення та перебуває на балансі Заповідника, який належить до сфери управління Міністерства культури та інформаційної політики України.
14 вересня 2016 року між сторонами у справі був укладений договір № 1 про строкове спільне безоплатне користування Чернігівською єпархією Української Православної церкви комплексом споруд пам`яток архітектури національного значення Єлецького монастиря ХІІ-ХVІІ ст. (охоронний № 250043-Н) Національного архітектурно історичного заповідника «Чернігів стародавній», що є державною власністю».
Відповідно до пункту 7.4 договору, він є строковим, укладеним на 5 років, який набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 14 вересня 2021 року. Дія договору може бути продовжена за згодою сторін. Згідно із пунктом 7.6 договору, усі зміни та доповнення до цього договору оформлюються в письмовій формі додатком і вступають в силу після його підписання уповноваженими представниками обох сторін. Отже, дія договору завершилась і може бути продовжена виключно за згодою сторін та повинна бути оформлена у письмовій формі належним чином (укладенням договору оренди на новий строк, внесенням змін та доповнень до даного договору, тощо).
Таким чином, з 15 вересня 2021 року і по даний час Управління незаконно, без будь якої правової підстави продовжує користуватися державним майном приміщенням пам`ятки архітектури національного значення Комплексом споруд Єлецького монастиря, що знаходиться за адресою: вул. Князя Чорного, 1, м. Чернігів.
В той же час, Міністерство вказує, що за своєю правовою природою, підписаний сторонами договір від 14 вересня 2016 року № 1 є договором позички, який врегульовано спеціальними нормами глави 60 ЦК України.
Згідно ч. 3 ст. 828 ЦК України, договір позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у формі, яка визначена відповідно до статті 793 цього Кодексу. Відповідно до вимог частини другої статті 793 ЦК України (в редакції, чинній станом на дату укладення договору), договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Враховуючи те, що строк підписаного сторонами договору від 14 вересня 2016 року становив 5 років, даний договір, підлягав обов`язковому нотаріальному посвідченню згідно з вищенаведеними імперативними приписами закону.
У відповідності з ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір е нікчемним.
З урахуванням наведеного, Міністерство констатує, що підписаний сторонами у простій письмовій формі строком на 5 років вищевказаний договір без додержання імперативних приписів закону про його нотаріальне посвідчення є нікчемним.
В свою чергу, нікчемний правочин не може бути правовою підставою для підтвердження законного права Відповідача на користування комплексом споруд Єлецького монастиря. Таким чином, фактичне користування Відповідачем комплексом споруд Єлецького монастиря у даній ситуації слід кваліфікувати як безпідставне з точки зору права.
23 жовтня 2023 року, через систему «Електронний суд», Управлінням був поданий відзив на позовну заяву в якому Відповідач не визнає заявлені позовні вимоги та просить відмовити в їх задоволенні.
В обґрунтування своїх заперечень Відповідач вказує, що Відповідач являється релігійною організацією, зареєстрованою за законодавством України.
Усі правовідносини, пов`язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій в Україні, регулюються законодавством України. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього.
Питання користування майном, яке є власністю держави, громадських організацій або громадян врегульовано положеннями статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», згідно якої релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами.
Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим. Культова будівля та інше майно, які становлять історичну, художню або іншу культурну цінність, передаються релігійним організаціям і використовуються ними з додержанням установлених правил охорони і використання пам`яток історії та культури. Релігійні організації мають переважне право на передачу їм культових будівель із земельною ділянкою, необхідною для обслуговування цих будівель.
Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» має пріоритет над іншими актами законодавства, які регулюють питання передачі культових будівель та майна, які становлять державну власність, організаціями, на балансі яких вони знаходяться у безоплатне користування релігійним організаціям, перед Законом України «Про оренду державного та комунального майна», оскільки є спеціальним нормативно-правовим актом.
Одним із основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який, серед іншого, передбачає, що закони мають бути чіткими і зрозумілими, закони не повинні бути суперечливими, а у випадку недостатньої чіткості чи суперечливості норм права вони мають тлумачитися на користь невладного суб`єкта.
На думку Відповідача, укладений між сторонами договір про порядок спільного безоплатного користування нерухомим майном з позицій речово -правових відносин не має правовстановлюючого чи правоприпиняючого характеру, оскільки внаслідок його укладення у користувачів не виникають нові речові права, як і не припиняється право власності на нерухоме майно у його власника.
Особливості конструкції договору про порядок спільного безоплатного користування нерухомим майном дозволяють використовувати його в якості ефективного інструмента правового регулювання не лише відносин між його власником і сторонами договору, а й відносин зі спільного користування нерухомістю декількома суб`єктами одночасно на підставі похідних речових прав.
Спірним питанням у дійсній справі залишається можливість подальшого використання майна Відповідачем, відповідно до статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Відповідач наголошує, що органом управління Позивача Міністерством культури та інформаційної політики України підтримується позиція, що відповідно до статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим. Така позиція була викладена Міністром культури та інформаційної політики України Олександром Ткаченком в листі № 02/12/7-22 від 08 червня 2022 року. Натомість, Позивач, як балансоутримувач вказаного майна, всупереч позиції свого органу управління та положенням чинного законодавства України, вважає, що культові будівлі і майно, які становлять державну власність, не можуть передаватися в безоплатне користування чи позичку. Такі дії Позивача, на думку Відповідача, суперечать доктрині заборони суперечливої поведінки (Venire contra factum proprium), яка полягає в тому, що ніхто не повинен діяти всупереч своїй попередній поведінці.
Відповідач безоплатно та безстроково користується комплексом споруд пам`яток архітектури національного значення Єлецького монастиря більше 30 років. Укладений 14 вересня 2016 року між сторонами договір № 1, на який посилається Позивач, визначає лише порядок спільного використання комплексу споруд пам`яток архітектури національного значення Єлецького монастиря Відповідачем (як користувачем) і Позивачем (як балансоутримувачем).
Оскільки Позивач визнав та не заперечував факт передачі Відповідачу вказаного Комплексу споруд у користування та факт відкритого і законного його використання впродовж останніх 30 років, на підставі рішення Виконавчого комітету Чернігівської обласної ради № 321 від 31 грудня 1991 року, а також розпорядження Представника Президента України № 398 від 30 жовтня 1992 року, а тому дані рішення є ненормативними актами одноразового застосування, які є виконаними з моменту передачі Комплексу споруд за Актом приймання-передачі від 20 серпня 1992 року. Таким чином, вказані рішення вичерпали свою дію фактом їх виконання і Позивач не може відмовитись від їх виконання через 30 років після їх прийняття.
08 листопада 2023 року Заповідником були подані додаткові пояснення від 07.11.2023.
Відповідно до ст. 161 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Оскільки письмові пояснення Заповідника стосуються предмета спору, суд вважає їх відповіддю на відзив Відповідача.
У відповіді на відзив Позивач, серед іншого, звертає увагу на те, що абз. 2 ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійних організацій» передбачає, що культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.
Таким чином, виходячи зі змісту даної норми, для передачі майна в користування повинно бути рішення компетентного органу або організації, в іншому випадку це є безпідставне користування державним майном.
В п. 9.8 роз`яснення ВАС № 02-5/109 від 29.02.1996р. «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» визначено, що до введення в дію Закону все майно церковних і релігійних громад в Україні було визнано державною власністю згідно зі статтею 366 Адміністративного кодексу Української РСР 1927 року. Зазначене законодавство не було визнано нечинним з дня його прийняття, тобто таким, що не породило правових наслідків.?
Тому держава в особі органів, передбачених в статті 17 Закону, є належним власником культових будівель і майна. Відповідно до статті 4 Закону України «Про власність» зазначені державні органи мають право володіти, користуватися і розпоряджатися цими будівлями і майном, а також вчиняти щодо цих майнових об`єктів будь-які дії, що не суперечать закону.
Стаття 398 ЦК України встановлює, що право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також, на інших підставах, встановлених законом. В іншому випадку такий володілець є недобросовісним і, відповідно до статті 400 ЦК України, зобов`язаний негайно його повернути.
Враховуючи наведене вище, зрозумілим є те, що станом на сьогодні Відповідач користується і утримує передане йому за договором майно у своєму володінні без відповідної правової підстави, а тому таке майно має бути повернуто Позивачу.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 08.11.2023, зокрема, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Свято Успенський жіночий монастир Чернігівської єпархії Української Православної Церкви (надалі Монастир).
20 листопада 2023 року Свято Успенським жіночим монастирем Чернігівської єпархії Української Православної Церкви надані письмові пояснення щодо заявленого позову в яких третя особа просить відмовити у задоволенні позовних вимог Заповідника.
Свої заперечення Монастир мотивує тим, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами. Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим Уряду Республіки Крим.
На виконання зазначених норм, виконавчий комітет Чернігівської обласної ради своїм рішенням від № 321 від 31 грудня 1991 року, а також Представник Президента України своїм розпорядженням № 398 від 30 жовтня 1992 року, передали у безстрокове та безоплатне користування Відповідачу комплекс споруд пам`яток архітектури національного значення Єлецького монастиря ХІІ-ХVІІ ст. Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній». При цьому, ще одним підтвердженням зазначеного, слугує додаток до рішення Чернігівської обласної ради від 14 серпня 2003 року «Про передачу у державну власність цілісного майнового комплексу Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній»», відповідно до якого переданий комплекс споруд знаходиться у користуванні Відповідача по справі.
З зазначеного вбачається, що Відповідач користується комплексом споруд пам`яток архітектури національного значення Єлецького монастиря на підставі відповідних рішень, які не скасовані та є правомочними станом на сьогодні.
14 вересня 2016 року між сторонами був укладений договір № 1 згідно умов якого сторони домовились про спільне безоплатне користування комплексом споруд пам`яток архітектури національного значення Єлецького монастиря, що за своєю правовою суттю є договором позички, оскільки має ознаки такого.
Разом з тим, після підписання даного договору, Позивач та Монастир домовилися про спільну організацію служінь та церемоній на території Єлецького монастиря. За Монастирем також закріпилось питання забезпечення охорони, адміністративних та господарських питань, житла.
Отже, кінцевим терміном дії Договору було 14.09.2021. При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 827 ЦК України, до договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу «Найм (оренда))». Відповідно до ст. 764 ЦК України, якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Оскільки, в матеріалах судової справи відсутні докази розірвання чи припинення договору, зазначений документ, відповідно до приписів ст. 764 ЦК України, вважається поновленим.
Позивач, Відповідач та Монастир в період з вересня 2021 року по жовтень 2023 року продовжили користування комплексом споруд Єлецького монастиря, що підтверджується звичною організацією богослужінь, обрядів та церемоній відповідно до православного церковного календаря, організовували та сприяли у проведенні екскурсій. Також, Монастир здійснював ремонт, реставрацію благоустрою прилеглої території Єлецького монастиря. Третьою особою щорічно здійснювалися ремонтні та реставраційні роботи з метою недопущення погіршення стану приміщень, про що, відповідними повідомленнями, інформувався Позивач. Монастир здійснює і по сьогодні своєчасну та повну оплату отриманих комунальних послуг.
Додатковим аргументом виступає укладений у 2019 році Охоронний договір згідно якого Відповідач взяв на себе охорону комплексу споруд Єлецького монастиря. Іншою стороною договору виступає Позивач. При цьому, термін дії охоронного договору закінчується лише 20 грудня 2024 року.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 15.01.2024 у справі № 927/1342/23 відмовлено в задоволенні позову Національного архітектурно історичного заповідника «Чернігів стародавній» (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Міністерство культури та стратегічних комунікацій України) до Управління Чернігівської єпархії Української Православної Церкви (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Свято Успенський жіночий монастир Чернігівської єпархії Української Православної Церкви) про зобов`язання повернути майно, усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2024 рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.01.2024 у справі № 927/1342/23 скасовано; прийняте нове рішення, яким позов задоволений в повному обсязі:
зобов?язано Управління Чернігівської єпархії Української Православної Церкви повернути на користь Національного архітектурно історичного заповідника «Чернігів стародавній» передане згідно Договору № 1 від 14 вересня 2016 року про строкове спільне безоплатне користування Чернігівською єпархією Української Православної Церкви комплексом споруд пам?яток архітектури національного значення Єлецького монастиря XII XVII ст. (охор. № 250043-Н) Національного архітектурно історичного заповідника «Чернігів стародавній», що є державною власністю комплекс споруд пам?яток архітектури національного значення Єлецького монастиря, що знаходиться за адресою: 14016, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 1, до складу якого входять та використовуються:
- Успенський собор XII-XVII ст. (охорон. № 250043/1-Н), площею 541,4 м2 - для проведення богослужінь та релігійних обрядів Українською православною церквою, а також екскурсійного обслуговування Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній»;
- Дзвіниця XVII ст. (охорон. № 250043/2-Н), площею 231,6 м2 єпархіальним управлінням УПЦ за призначенням;
- Північні келії XVI-XVII ст. (охорон. № 250043/3-Н), площею 239,0 м2 настоятельський корпус та житло монахинь монастиря;
- Східні келії XVI-XVII ст. (охорон. № 250043/4-Н), площею 391,4 м2 в якості житла монахинь монастиря;
- Південно-західні келії XVI-XVII ст. (охорон. № 250043/5-Н), площею 103,3 м2 в якості житла монахинь монастиря, в східній частині - для господарчих потреб;
- Мури з брамами та баштами XVII ст. (охорон. № 250043/6-Н), довжиною 570,8 пог. М єпархіальним управлінням УПЦ за призначенням та як огорожа монастиря.
Крім того, ухвалено рішення про усунення перешкод у користуванні вищевказаним майном шляхом виселення Управління Чернігівської єпархії Української Православної Церкви.
Постановою Верховного Суду від 23.10.2024 скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2024 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.01.2024 у справі № 927/1342/23 за позовом Національного архітектурно історичного заповідника «Чернігів стародавній» (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Міністерство культури та стратегічних комунікацій України) до Управління Чернігівської єпархії Української Православної Церкви (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Свято Успенський жіночий монастир Чернігівської єпархії Української Православної Церкви) про зобов`язання повернути майно, усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, справу № 927/1342/23 направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, вказав, що суди не дослідили факту наявності/відсутності рішення уповноваженого органу щодо вирішення питання про укладення чи неукладення договорів про строкове спільне безоплатне користування Чернігівською єпархією УПЦ комплексом споруд пам`яток архітектури Єлецького монастиря Національного архітектурно історичного заповідника «Чернігів стародавній», що є державною власністю.
Суди також не досліджували та не оцінювали правові наслідки укладання позивачем договорів про строкове спільне безоплатне користування в контексті того, що підписання договору за відсутності волевиявлення (рішення) відповідного органу державної влади про передання майна у безоплатне користування може свідчити про відсутність повноважень на його укладення, а відтак про неукладеність такого договору.
Висновок суду першої інстанції про те, що Управління набуло права безстрокового користування спірним майном на підставі рішення виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 31.12.1991 № 321 «Про передачу пам`ятника архітектури Республіканського значення комплексу споруд Єлецького Успенського монастиря в м. Чернігові єпархіальному управлінню УПЦ» та розпорядження представника Президента України від 30.10.1992 № 398 «Про передачу пам`ятника архітектури республіканського значення комплексу споруд Єлецького монастиря в м. Чернігові єпархіальному управлінню УПЦ», є передчасним, оскільки судом не було досліджено норми законодавства на час складання акту про передачу в безоплатне користування Чернігівському єпархіальному УПЦ культових будівель і споруд Єлецького монастиря від 20.08.1992, що складений на підставі рішення від 31.12.1991 № 321.
Суд не встановив тієї обставини, чи був станом на дату прийняття виконавчим комітетом Чернігівської обласної ради народних депутатів рішення від 31.12.1991 № 321 «Про передачу пам`ятника архітектури Республіканського значення комплексу споруд Єлецького Успенського монастиря в м. Чернігові єпархіальному управлінню УПЦ» Ансамбль споруд Єлецького монастиря, XII-XVII століття (охоронний № 817) включений в перелік тих пам`яток архітектури, які не підлягають передачі у постійне користування релігійним організаціям.
Суд першої інстанції не надав оцінку обставинам чинності вказаного рішення від 31.12.1991 № 321, а також тим правовим наслідкам, які виникають у разі передання майна на підставі такого рішення.
Внаслідок автоматизованого розподілу даної справи було визначено суддю А.С. Сидоренка для її розгляду.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 02.01.2025 справу № 927/1342/23 було прийнято до розгляду судом у складі судді А.С. Сидоренка; постановлено здійснювати розгляд позовної заяви за правилами загального позовного провадження; призначено розгляд позовної заяви в підготовчому засіданні на 03 лютого 2025 року.
Ухвала суду від 02.01.2025 направлена Міністерству культури та стратегічних комунікацій України до його електронного кабінету в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» та згідно довідки про доставку електронного листа, роздрукованої з комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», доставлена до електронного кабінету 02.01.2025 18:40.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Враховуючи вищенаведені положення ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 02.01.2025 є такою, що отримана третьою особою 03.01.2025.
Процесуальним правом на участь в призначеному на 03.02.2025 підготовчому засіданні Міністерство культури та стратегічних комунікацій України не скористалось.
При цьому, ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 27.01.2025 постановлено відмовити в задоволенні заяви представника Міністерства культури та стратегічних комунікацій України Олексієнко В.М. про участь у судовому засіданні 03.02.2025 в режимі відеоконференції в справі № 927/1342/23.
До початку підготовчого засідання 03.02.2025 через систему «Електронний суд» до Господарського суду Чернігівської області надійшло клопотання від 31.01.2025 Міністерства культури та стратегічних комунікацій України про відкладення розгляду справи та проведення наступного судового засідання у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Присутні в підготовчому засіданні 03.02.2025 повноважні представники учасників справи проти даного клопотання третьої особи не заперечили, його вирішення віднесли на розсуд суду.
До початку підготовчого засідання 03.02.2025 через систему «Електронний суд», а також в паперовій формі до Господарського суду Чернігівської області надійшли клопотання від 31.01.2025 та від 03.02.2025 позивача про залучення до матеріалів справи доказів.
Також до початку підготовчого засідання 03.02.2025 через систему «Електронний суд» до Господарського суду Чернігівської області надійшло клопотання від 02.02.2025 відповідача про залучення до матеріалів справи доказів (копії рішення Господарського суду Чернігівської області від 26.10.2023 у справі № 927/395/23, постанови Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2024 у справі № 927/395/23, постанови Верховного Суду від 16.01.2025 у справі № 927/395/23).
Дане клопотання містить клопотання відповідача про поновлення встановленого законом процесуального строку на вчинення відповідної процесуальної дії, яке обґрунтоване тим, що подані докази є необхідними для повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи і як наслідок ухвалення законного та обґрунтованого рішення за результатами вирішення даного спору. Так, зокрема, обставини, встановлені при вирішенні спору в межах справи № 927/395/23 спростовують доводи позивача, викладені у позовній заяві, та підтверджують позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву.
Натомість вказані вище судові рішення були ухвалені та набрали законної сили вже після подання відповідачем відзиву на позовну заяву, а, отже, з об`єктивних, незалежних від волі відповідача обставин не могли бути подані останнім в межах встановленого законом процесуального строку.
Крім того, до початку підготовчого засідання 03.02.2025 до Господарського суду Чернігівської області надійшли клопотання від 31.01.2025 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про залучення їх до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
В підготовчому засіданні 03.02.2025 суд постановив здійснити розгляд вказаних вище клопотань сторін, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в наступному підготовчому засіданні.
03 лютого 2025 року господарський суд постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 13 лютого 2025 року та проведення його в режимі відеоконференції за клопотанням Міністерства культури та стратегічних комунікацій України.
10.02.2025 через систему «Електронний суд» до Господарського суду Чернігівської області надійшла заява від 10.02.2025 Свято-Успенського жіночого монастиря Чернігівської єпархії Української Православної Церкви про залучення Київської Митрополії Української Православної Церкви до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
В обґрунтування даної заяви заявник вказує, що управління Свято-Успенським жіночим монастирем Чернігівської єпархії Української Православної церкви (Монастир) як релігійною організацію здійснюється відповідно до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», а також відповідно до традицій та внутрішніх настанов релігійних організацій, їх статутних документів, які визначають ієрархічну та інституційну структуру.
Так, згідно п. п. 1.1, 1.5, 1.8 Статуту Монастиря, він є релігійною організацією, котра, як структурний підрозділ Української Православної Церкви входить до складу Чернігівської єпархії, засновником якого є Київська Митрополія Української Православної Церкви, Ставропігіальним Монастир проголошується рішенням Священного Синоду УПЦ. Монастир здійснює свою діяльність, дотримуючись Конституції та діючого законодавства України, Статуту Української Православної Церкви, а також цього Статуту. Монастир володіє правами юридичної особи у рамках, визнаних Конституцією та законодавством України, цим Статутом, та Статутом УПЦ.
Згідно п. 1.9 Статуту Монастиря у своїй діяльності Монастир керується законодавством України, Статутом УПЦ, постановами Соборів, Священного Синоду УПЦ, указами правлячого Архієрея, а також своїм внутрішнім церковним статутом.
Пунктом 2.2 Статуту Монастиря визначено, що Настоятелькою Монастиря призначається Священним Синодом УПЦ.
Відповідно до п. 2.6 Статуту Монастиря, Духовний Собор (Рада) згідно зі Статутом Української Православної Церкви, в тому числі:
g) визначає утримання сестер Монастиря;
h) у рамках, які окреслює цей Статут та Статут Української Православної Церкви, визначає порядок володіння, користування та розпорядженням майном Монастиря, що належить йому на правах власності або оренди.
Згідно п. 4.5 Статуту Монастиря, у разі припинення діяльності Монастиря як структурного підрозділу Української Православної Церкви його правонаступником є Київська Митрополія Української Православної Церкви.
Таким чином, Свято-Успенський жіночий монастир Чернігівської єпархії Української Православної Церкви не є незалежною відокремленою релігійною структурою, а входить до складу Української Православної Церкви саме як його структурний підрозділ.
Відповідно до п. 1, 2 Статуту Київської Митрополії Української Православної Церкви, Київська Митрополія Української Православної Церкви (Київська Митрополія) є центральний виконавчо-розпорядчий церковний орган (релігійний адміністративний центр) незалежної і самостійної в своєму устрої і управлінні Української Православної Церкви, що здійснює керівництво єпархіальними управліннями, парафіями, монастирями, духовними школами, братствами та іншими релігійними організаціями Української Православної Церкви (УПЦ).
Київська Митрополія керується в своїй діяльності Святим Письмом, православними догматами і канонами, Статутом про управління УПЦ, ухвалами та рішеннями Помісних соборів, Соборів Єпископів УПЦ, Священного Синоду УПЦ, указами Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля УПЦ, чинним законодавством України та цим Статутом. Київська Митрополія діє під загальним керівництвом Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля УПЦ і представляє за його дорученням і від його імені Українську Православну Церкву у стосунках з іншими Помісними Церквами, державними органами, громадськими об`єднаннями та іншими організаціями.
Враховуючи вищенаведене, на думку заявника, у випадку задоволення даного позову відповідне рішення зачипатиме інтереси Київської Митрополії Української Православної Церкви та вплине її на права та обов`язки відносно відповідача.
11.02.2025 до Господарського суду Чернігівської області надійшли заяви від 11.02.2025 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про залучення їх до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
В підготовчому засіданні 13.02.2025 оголошено перерву до 26.02.2025 та проведення його в режимі відеоконференції за клопотанням Міністерства культури та стратегічних комунікацій України.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 13.02.2025 постановлено:
витребувати у Свято-Успенського жіночого монастиря Чернігівської єпархії Української Православної Церкви належним чином засвідчену копію статуту релігійної організації та довідку Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради про склад зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб за адресою: м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 1;
витребувані даною ухвалою докази подати суду протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали;
у випадку відсутності можливості подати докази, які витребовує суд, або відсутності можливості подати такі докази у встановлені строки, зобов`язати Свято-Успенський жіночий монастир Чернігівської єпархії Української Православної Церкви протягом двох днів з дня вручення ухвали повідомити про це суд із зазначенням відповідних причин.
19.02.2025 через систему «Електронний суд» третьою особою до Господарського суду Чернігівської області подані запитувані докази.
24.02.2025 та 25.02.2025 до Господарського суду Чернігівської області надійшли заяви від 24.02.2025 ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 та ОСОБА_23 про залучення їх до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
Дані заяви (як і вищезгадані заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ) обумовлені тим, що для заявниць Північні, Східні та Південно-західні келії Єлецького монастиря є фактичним місцем проживання, а для окремих з них ( ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_16 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 ) келії є зареєстрованим місцем проживання; як наслідок рішення суду, що буде ухвалене за результатами вирішення даного спору, вплине на передбачене Конституцією України їх право на житло. При цьому, за правилами ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
В підготовчому засіданні 26.02.2025 суд постановив протокольні ухвали про залишення без задоволення заяви Свято-Успенського жіночого монастиря Чернігівської єпархії Української Православної Церкви про залучення Київської Митрополії Української Православної Церкви, а також заяв ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 та ОСОБА_23 про залучення їх до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
Відмовляючи у залученні до участі у справі вищевказаних осіб, суд виходив з наступного:
згідно ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.
Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі 910/17792/17 серед іншого вказано, що згідно зі статтею 27 ГПК України (у вищевказаній редакції) треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов`язки щодо однієї з сторін.
Зі змісту наведених норм убачається, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права чи обов`язки щодо однієї зі сторін. Отже, особа, яка бажає взяти участь у справі як третя особа без самостійних вимог, має перебувати з однією зі сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін.
Підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.
Отже, не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, будь-які матеріально-правові обов`язки, а також установлювати чи захищати їх права, тобто винести рішення або ухвалу суду про права чи обов`язки цих третіх осіб.
Нова редакція ГПК України (стаття 50) також передбачає відповідний процесуальний статус третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, за яким є неможливим винесення рішення або ухвали суду про права чи обов`язки цих третіх осіб.
В межах даної справи судом розглядаються позовні вимоги Національного архітектурно історичного заповідника «Чернігів стародавній» до Управління Чернігівської єпархії Української Православної Церкви про зобов?язання відповідача повернути на користь позивача комплекс споруд пам?яток архітектури національного значення Єлецького монастиря, а також про усунення перешкод у користуванні позивачем вищевказаним майном шляхом виселення відповідача (Управління Чернігівської єпархії Української Православної Церкви).
Згідно ст. 7, 10, 13 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).
Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).
Релігійні управління і центри мають право відповідно до своїх зареєстрованих статутів (положень) засновувати монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), які діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
Релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації.
Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).
У «Словнику української мови» наведене наступне тлумачення слова «Монастир»:
1.Релігійна громада ченців або черниць, що з належними їй землями та капіталами становить церковно господарську організацію;
2.Церква, будівлі й територія, належні цій громаді.
В Статуті Української Православної Церкви, ухваленого Собором Української Православної Церкви 27.05.2022, вказано, що Українська Православна Церква об`єднує єпархії, синодальні установи, благочиння, парафії, монастирі, духовні навчальні заклади, братства, сестринства та місії (п. 4 розділу І).
Установи Української Православної Церкви: Київська Митрополія Української Православної Церкви, синодальні установи, управління єпархій, парафії, монастирі, духовні навчальні заклади, місії, братства і сестринства мають цивільну правоздатність і є юридичними особами з моменту реєстрації їхніх статутів в органах державної влади (п. 5 розділу І).
Українська Православна Церква поділяється на єпархії - місцеві церкви, які очолюються єпархіальними архієреями й об`єднують єпархіальні установи, благочиння, парафії, монастирі, подвір`я, духовні навчальні заклади, братства, сестринства, місії (п. 1 розділу VІІ).
Монастир це церковна установа, в якій мешкає і здійснює свою діяльність чоловіча або жіноча громада, що складається з православних християн, які добровільно обрали чернечий спосіб життя заради духовного та морального вдосконалення. Монастирі проголошуються ставропігійними за рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви на чолі з Митрополитом Київським і всієї України при дотриманні канонічної процедури. Ставропігійні монастирі перебувають під наглядом та канонічним управлінням Митрополита Київського і всієї України. Монастирі Української Православної Церкви є спільножитніми. Монастирі поповнюються згідно з розпорядженням єпархіального архієрея особами православного віросповідання, які бажають вести чернечий спосіб життя (п. 1, 3, 4, 6, 7 розділу ІХ).
В Статуті Свято Успенського жіночого монастиря Чернігівської єпархії Української Православної Церкви, затвердженого у новій редакції Митрополитом Київським і всієї України 12.12.2006, зареєстрованого Постановою Ради у справах релігій при Кабінеті Міністрів України (протокол № 11 від 29.12.1992 вказано, що Свято Успенський жіночий монастир є релігійною організацією, котра, як структурний підрозділ Української Православної Церкви, входить до складу Чернігівської єпархії. Засновником Монастиря є Київська Митрополія Української Православної Церкви.
Монастир церковний заклад, у якому живе та здійснює свою діяльність жіноча громада, що складається з осіб чернечого звання, об`єднаних обітницями цнотливості, безкорисливості та послуху, що присвятили себе молитві, праці та благочестивому життю.
Ставропігіальним Монастир проголошується рішенням Священного Синоду УПЦ. Монастир перебуває під наглядом та канонічним управлінням правлячого Архієрея.
Монастир є спільножитним. Він поповнюється за благословенням правлячого архієрея особами православного віросповідання, які бажають вести чернечий спосіб життя.
Монастир здійснює свою діяльність, дотримуючись діючого законодавства України, Статуту Української Православної Церкви, Статуту єпархії а також цього Статуту.
Монастир володіє правами юридичної особи у рамках, визнаних законодавством України, цим Статутом, Статутом УПЦ та Статутом Чернігівської єпархії.
Враховуючи вищевикладені положення чинного законодавства та Статутів Української Православної Церкви і Свято Успенського жіночого монастиря Чернігівської єпархії Української Православної Церкви, слід зробити висновок, що Управління Чернігівської єпархії Української Православної Церкви та Свято Успенський жіночий монастир являються окремими релігійними організаціями та окремими юридичними особами.
Фізичні особи, які подали заяви про вступ у справу в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, вказують, що частина комплексу споруд пам?яток архітектури національного значення Єлецького монастиря (Північні, Східні та Південно-західні келії монастиря) є місцем їх проживання в розумінні ст. 29 Цивільного кодексу України
При цьому, монастир став їх місцем проживання у зв`язку з добровільним обранням чернечого способу життя заради духовного та морального вдосконалення після того як вони поступили до Свято Успенського жіночого монастиря.
За таких обставин суд дійшов висновку, що вищевказані фізичні особи, які подали заяви про вступ у справу в якості третіх осіб, не перебувають з жодною зі сторін справи (Національним архітектурно історичним заповідником «Чернігів стародавній» або Управлінням Чернігівської єпархії Української Православної Церкви) у матеріальних правовідносинах щодо користування нерухомим майном з метою проживання у ньому.
На переконання суду такі правовідносини існують саме між фізичними особами та Свято Успенським жіночим монастирем.
Та обставина, що для частини фізичних осіб відповідне нерухоме майно являється зареєстрованим місцем проживання, не впливає на висновок суду, оскільки згідно ч. 4 ст. 1 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», декларування місця проживання, реєстрація місця проживання (перебування) особи не є підставою для набуття такою особою права володіння, користування чи розпорядження житлом (у тому числі не є підставою для вселення чи визнання за особою права на проживання та/або права користування житлом), про проживання в якому особа повідомила.
З огляду на те, що у даній справі Національним архітектурно історичним заповідником «Чернігів стародавній» не було пред`явлено жодних позовних вимог до Свято Успенського жіночого монастиря Чернігівської єпархії Української Православної Церкви, суд дійшов висновку, що в результаті прийняття судом рішення у справі матеріальні правовідносини між фізичними особами та монастирем щодо користування нерухомим майном з метою проживання у ньому не зазнають змін.
Також суд враховує, що інтереси всіх фізичних осіб, які подали заяви про вступ у справу, в даній справі представляє Свято Успенський жіночий монастир Чернігівської єпархії Української Православної Церкви, який являється релігійною організацією (релігійною громадою черниць).
Щодо Київської Митрополії Української Православної Церкви, то вона також є окремою релігійною організацією та окремою юридичною особою. Згідно Статуту Київської Митрополії, вона є центральним виконавчо розпорядчим церковним органом (релігійним адміністративним центром) незалежної і самостійної в своєму устрої і управлінні Української Православної Церкви, що здійснює керівництво єпархіальними управліннями, парафіями, монастирями, духовними школами, братствами та іншими релігійними організаціями Української Православної Церкви (УПЦ).
І хоча Київська Митрополія є засновником Свято Успенського жіночого монастиря, вона також не перебуває з жодною зі сторін справи у матеріальних правовідносинах щодо користування нерухомим майном. Тому, з огляду на суб`єктний склад та предмет спору, рішення у даній справі не вплине на права або обов`язки Київської Митрополії Української Православної Церкви щодо однієї із сторін.
В підготовчому засіданні 26.02.2025 повноважний представник позивача заявив усне клопотання про поновлення встановленого законом процесуального строку на подання доказів (додаток до клопотання від 31.01.2025, що надійшло до Господарського суду Чернігівської області 03.02.2025 через систему «Електронний суд», а саме: копії адвокатського запиту від 31.01.2025 № 05/25 до Чернігівської обласної державної адміністрації та відповіді від 31.01.2025 № 01-01-32/1183 на вказаний адвокатський запит).
В обґрунтування даного клопотання позивач вказує, що вищезгаданою постановою від 23.10.2024 Верховного Суду, якою скасовано постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2024 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 15.01.2024 у справі № 927/1342/23, суд касаційної інстанції виснував, що місцевий господарський суд та суд апеляційної інстанції не дослідили факту наявності/відсутності рішення уповноваженого органу щодо вирішення питання про укладення чи неукладення договорів про строкове спільне безоплатне користування Чернігівською єпархією УПЦ комплексом споруд пам`яток архітектури Єлицького монастиря Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній», що є державною власністю.
З метою виконання відповідних вказівок Верховного Суду та отримання відповідної інформації позивач звернувся з адвокатським запитом до Чернігівської обласної державної адміністрації, відповідь на який був отриманий 31.01.2025.
Враховуючи вищенаведене, подані позивачем докази не могли бути подані у встановлений законом процесуальний строк з об`єктивних причин.
Також в підготовчому засіданні 26.02.2025 повноважний представник позивача заявив усне клопотання про поновлення встановленого законом процесуального строку на подання доказів копії постанови Верховного Суду від 16.01.2025 у справі № 927/395/23, поданих до місцевого господарського суду 03.02.2025.
Дане клопотання позивач обґрунтовує тим, що вищезгадана постанова суду касаційної інстанції була прийнята лише 16.01.2025, а тому не могла бути подана до суду у встановлений законом процесуальний строк.
При цьому, подаючи відповідний доказ позивач зауважує, що на сьогоднішній день існує рішення суду, що набрало законної сили, яким, зокрема, встановлено нікчемність Договору від 14.09.2016 № 1 про строкове спільне безоплатне користування комплексом споруд пам`яток архітектури національного значення Єлецького монастиря XII-XVII ст. (охор. № 250043-Н) Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній», що є державною власністю, укладеного між заповідником та Управлінням Чернігівської єпархії Української Православної Церкви.
На думку позивача, існування вказаного вище судового рішення має значення для всебічного з`ясування всіх обставин даної справи та об`єктивного вирішення даного спору.
Розглянувши дане клопотання позивача, суд постановив протокольну ухвалу про його задоволення.
В підготовчому засіданні 26.02.2025 суд постановив протокольну ухвалу про задоволення клопотання відповідача про поновлення встановленого законом процесуального строку на подання доказів (надіслані до Господарського суду Чернігівської області до через систему «Електронний суд» до початку підготовчого засідання 03.02.2025).
В підготовчому засіданні 26.02.2025 суд постановив протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на тридцять днів; крім того, оголошено перерву до 12.03.2025; постановлено провести наступне підготовче засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи відеоконференцзв`язку «EаsyCon».
06.03.2025 через систему «Електронний суд» до Господарського суду Чернігівської області надійшло клопотання від 06.03.2025 Свято-Успенського жіночого монастиря Чернігівської єпархії Української Православної Церкви про долучення доказів (документів, що стосуються передачі комплексу споруд Єлецького монастиря Чернігівському Єпархіальному управлінню Української Православної Церкви), яке містить клопотання третьої особи про поновлення встановленого законом процесуального строку на вчинення відповідної процесуальної дії.
Дане клопотання третьої особи обумовлено тим, що подані докази не могли бути подані у встановлений законом процесуальний строк, оскільки були нею отримані від Державного архіву Чернігівської області у березні 2025 року (супровідний лист від 03.03.2025 № Уст-300) у відповідь на адвокатський запит, який був вчинений на виконання вказівок Верховного Суду, викладених в постанові від 23.10.2024 щодо обов`язковості встановлення судом під час вирішення даного спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, для повного і всебічного розгляду справи.
Подані докази третя особа вважає такими, що спростовують доводи позивача та підтверджують позицію відповідача у даній справі, а тому вони є необхідними для всебічного та об`єктивного вирішення даного спору і ухвалення законного та справедливого рішення.
Розглянувши дане клопотання третьої особи, суд постановив в підготовчому засіданні 12.03.2025 протокольну ухвалу про його задоволення та поновлення встановленого законом процесуального строку на подання доказів.
До початку підготовчого засідання 12.03.2025 через систему «Електронний суд» до Господарського суду Чернігівської області надійшло клопотання від 12.03.2025 позивача про долучення до матеріалів справи доказів, яке містить клопотання про продовження процесуального строку на вчинення відповідної процесуальної дії.
В підготовчому засіданні 12.03.2025 повноважний представник позивача зауважив, що фактично він просить поновити встановлений законом процесуальний строк на подання доказів.
Подання відповідних доказів позивач визначає як відповідь на подання 06.03.2025 клопотання від 06.03.2025 Свято-Успенським жіночим монастирем Чернігівської єпархії Української Православної Церкви про долучення доказів; як наслідок відповідна процесуальна дія не могла бути вчинена позивачем у встановлений законом процесуальний строк.
Розглянувши дане клопотання позивача, суд постановив протокольну ухвалу про його задоволення.
Щодо доводів представників учасників справи про те, що подані іншими учасниками докази повністю або частково не стосуються предмету спору по даній справі, то такі доводи суд не може взяти до уваги, оскільки дослідження доказів та надання їм оцінки відбувається під час розгляду справи по суті (ст. 209, 210 Господарського процесуального кодексу України), а не в підготовчому засіданні суду.
Також в підготовчому засіданні 12.03.2025 повноважний представник відповідача заявив усне клопотання про оголошення перерви для направлення Свято-Успенським жіночим монастирем Чернігівської єпархії Української Православної Церкви всім учасникам справи доказів, що були подані до суду 06.03.2025 через систему «Електронний суд».
Повноважна представниця третьої особи пояснила, що оскільки докази подаються нею в електронній формі, то за правилами Господарського процесуального кодексу України (ч. 9 ст. 80) вона не має обов`язку направлення їх іншим учасникам справи.
Розглянувши клопотання позивача, суд постановив протокольну ухвалу про залишення його без задоволення, оскільки обставини, наведені в його обґрунтування не є підставою для оголошення перерви в підготовчому засіданні.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 12.03.2025 постановлено:
закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 02 квітня 2025 року;
клопотання Міністерства культури та стратегічних комунікацій України про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задовольнити;
проведення судового засідання здійснити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи відеоконференцзв`язку «EаsyCon» (https://easycon.com.ua/) відповідно до Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21.
До початку судового засідання 02.04.2025 через систему «Електронний суд» до Господарського суду Чернігівської області надійшло клопотання від 01.04.2025 третьої особи Свято-Успенського жіночого монастиря Чернігівської єпархії Української Православної Церкви про повернення до стадії підготовчого провадження та поновлення процесуального строку на подання доказів (листи Національного архітектурно історичного заповідника «Чернігів стародавній» від 10.07.2023 № 01-22/7 та № 01-22/11, листи Чернігівської єпархії Української Православної Церкви від 15.06.2023 № 75 та № 76, накази Міністерство культури та інформаційної політики від 05.05.2023 № 236 та від 07.06.2023 № 320).
Звертаючись з даним клопотанням третя особа вказує, що необхідність у поданні відповідних доказів виникла після ознайомлення її повноважного представника з матеріалами справи 27.03.2025 та з`ясування, що позивачем для залучення до матеріалів справи були надані Акти технічного стану пам`ятки №№ 1-6 від 11.07.2023 щодо визначення незадовільним технічного стану пам`яток культурної спадщини; однак вказані докази третя особа вважає такими, що викликають сумнів з приводу їх достовірності з огляду на наявні в матеріалах справи інші докази.
Оскільки встановлення достовірності доказів встановлюється лише до закінчення підготовчого засідання, на думку третьої особи, існує необхідність у поверненні до стадії підготовчого провадження.
Розглянувши дане клопотання, суд дійшов висновку про можливість його задоволення в частині поновлення встановленого законом процесуального строку на подання доказів; клопотання в частині повернення до стадії підготовчого провадження залишається судом без задоволення.
В судовому засіданні 02.04.2025 оголошено перерву до 16.04.2025 до 14:30; одночасно постановлено:
клопотання Міністерства культури та стратегічних комунікацій України про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задовольнити;
проведення судового засідання здійснити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи відеоконференцзв`язку «EаsyCon» (https://easycon.com.ua/) відповідно до Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21.
До початку судового засідання 16.04.2025 через систему «Електронний суд» до Господарського суду Чернігівської області надійшло клопотання від 16.04.2025 Свято-Успенського жіночого монастиря Чернігівської єпархії Української Православної Церкви про відкладення розгляду справи, оскільки монахині монастиря, які приймають участь у кожному судовому засіданні не мають змоги прибути до суду 16.04.2025 о 14:30, оскільки у цей день відбуваються богослужіння та релігійні обряди.
Розглянувши дане клопотання третьої особи, суд постановив протокольну ухвалу про залишення його без задоволення, оскільки особи, які не можуть прибути в дане судове засідання, не є учасниками справи.
Також до початку судового засідання 16.04.2025 через систему «Електронний суд» до Господарського суду Чернігівської області надійшли додаткові пояснення від 16.04.2025, які містять клопотання Міністерства культури та стратегічних комунікацій України про надання дозволу подати додаткові пояснення щодо питань, які виникли при розгляді даної справи, зокрема в судовому засіданні 02.04.2025, та надалі врахувати їх під час вирішення даного спору.
В судовому засіданні 16.04.2025 суд постановив розгляд даного клопотання Міністерства культури та стратегічних комунікацій України здійснити після ознайомлення з клопотанням іншими учасниками справи.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 16.04.2025 постановлено:
призначити судове засідання на 01 травня 2025 року;
клопотання Міністерства культури та стратегічних комунікацій України про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задовольнити;
проведення судового засідання здійснити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи відеоконференцзв`язку «EаsyCon» (https://easycon.com.ua/) відповідно до Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21.
Постановляючи ухвалу від 16.04.2025 суд виходив з того, що під час судового засідання 16.04.2025 о 15:57 в мережі Інтернет (Telegram-канал "Суспільне Чернігів") з`явилось повідомлення про оголошення повітряної тривоги в Чернігівській області.
Згідно наказу голови Господарського суду Чернігівської області від 12.07.2022 № 24-од, з метою забезпечення вимог цивільного захисту населення під час повітряної тривоги, зобов`язано суддів та працівників суду під час оголошення повітряної тривоги здійснювати евакуацію із залишенням приміщення суду до безпечного місця розташування; встановлено, що в разі оголошення повітряної тривоги під час проведення судового засідання, таке засідання має негайно припинятися; крім того, організовано службу судових розпорядників щодо додаткового оповіщення голосом всіх працівників суду та відвідувачів стосовно повітряної тривоги та місця можливої евакуації.
Враховуючи даний факт та вищезгаданий наказ голови суду, призначене на 16.04.2025 судове засідання по даній справі було негайно припинено.
В судовому засіданні 01.05.2025, на підставі ч. 5 ст. 161 ГПК України, суд надав дозвіл Міністерству культури та стратегічних комунікацій України подати додаткові пояснення щодо питань, які виникли при розгляді даної справи, зокрема в судовому засіданні 02.04.2025.
В судовому засіданні 01.05.2025 оголошено перерву до 27.05.2025 до 14:30; одночасно постановлено:
клопотання Міністерства культури та стратегічних комунікацій України про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задовольнити;
проведення судового засідання здійснити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи відеоконференцзв`язку «EаsyCon» (https://easycon.com.ua/) відповідно до Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 27.05.2025 постановлено:
призначити судове засідання на 16 червня 2025 року на 14 год. 30 хв. у приміщенні Господарського суду Чернігівської області за адресою: 14000, м. Чернігів, проспект Миру, 20, зал судових засідань № 201;
клопотання Міністерства культури та стратегічних комунікацій України про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задовольнити;
проведення судового засідання здійснити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи відеоконференцзв`язку «EаsyCon» (https://easycon.com.ua/) відповідно до Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21.
Постановляючи ухвалу від 27.05.2025 суд виходив з того, що під час судового засідання 27.05.2025 о 15:34 в мережі Інтернет (Telegram-канал "Суспільне Чернігів") з`явилось повідомлення про оголошення повітряної тривоги в Чернігівській області.
Враховуючи даний факт та вищезгаданий наказ голови Господарського суду Чернігівської області від 12.07.2022 № 24-од, призначене на 27.05.2025 судове засідання по даній справі було негайно припинено.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 16.06.2025 постановлено:
призначити судове засідання на 03 липня 2025 року на 14 год. 30 хв.;
повідомити третіх осіб, зокрема Свято-Успенський жіночий монастир Чернігівської єпархії Української Православної Церкви, про призначення судового засідання, а також про те, що їх неявка не перешкоджає проведенню судового засідання та розгляду позовної заяви;
проведення судового засідання здійснити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи відеоконференцзв`язку «EаsyCon» (https://easycon.com.ua/) відповідно до Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21.
Постановляючи ухвалу від 16.06.2025 суд врахував розміщену на сайті Господарського суду Чернігівської області інформацію стосовно того, що «В зв`язку з проведенням ремонтних робіт в приміщенні Господарського суду Чернігівської області призупинено роботу залу проведення судових засідань в режимі відеоконференцій (зал № 201) 10.06.2025 з 10:00 год до завершення ремонтних робіт» (https://cn.arbitr.gov.ua/sud5028/pres-centr/news/1826354/).
Враховуючи наведену вище інформацію призначене на 16.06.2025 судове засіданні в режимі відеоконференції в залі № 201 не проводилось.
Ухвала суду від 16.06.2025 направлена третій особі - Свято-Успенському жіночому монастирю Чернігівської єпархії Української Православної Церкви до електронного кабінету його повноважного представника адвоката Костіної Н.М. в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» та згідно довідки про доставку електронного листа, роздрукованої з комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», доставлена до електронного кабінету 17.06.2025 20:44.
Враховуючи вищенаведені положення ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 16.06.2025 є такою, що отримана адресатом 16.06.2025.
Процесуальним правом на участь в призначеному на 03.07.2025 судовому засіданні третя особа - Свято-Успенський жіночий монастир Чернігівської єпархії Української Православної Церкви не скористалася.
19.06.2025 до Господарського суду Чернігівської області надійшло клопотання від 19.06.2025 Свято-Успенського жіночого монастиря Чернігівської єпархії Української Православної Церкви про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням його повноважного представника адвоката Костіної Н.М. у щорічній відпустці у період з 23.06.2025 по 25.07.2025.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 03.07.2025 постановлено:
призначити судове засідання на 14 липня 2025 року;
клопотання Міністерства культури та стратегічних комунікацій України про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задовольнити;
проведення судового засідання здійснити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи відеоконференцзв`язку «EаsyCon» (https://easycon.com.ua/) відповідно до Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21.
Постановляючи ухвалу від 03.07.2025 суд врахував те, що під час судового засідання 03.07.2025 о 15:10 в мережі Інтернет (Telegram-канал "Суспільне Чернігів") з`явилось повідомлення про оголошення повітряної тривоги в Чернігівській області, яка тривала до 15:48.
Враховуючи даний факт та вищезгаданий наказ голови Господарського суду Чернігівської області від 12.07.2022 № 24-од, призначене на 03.07.2025 судове засідання по даній справі було негайно припинено та продовжено після оголошення відбою повітряної тривоги.
Однак надалі під час судового засідання 03.07.2025 о 16:13 в мережі Інтернет (Telegram-канал "Суспільне Чернігів") з`явилось повідомлення про чергове оголошення повітряної тривоги в Чернігівській області, а тому судове засідання по даній справі було знову негайно припинено.
В судовому засіданні 14.07.2025 оголошено перерву до 28.07.2025; одночасно постановлено:
клопотання Міністерства культури та стратегічних комунікацій України про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задовольнити;
проведення судового засідання здійснити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою системи відеоконференцзв`язку «EаsyCon» (https://easycon.com.ua/) відповідно до Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21.
Окремо суд вважає за необхідне надати оцінку діям представника Свято-Успенського жіночого монастиря Чернігівської єпархії Української Православної Церкви щодо подання ним 06.03.2025 через систему «Електронний суд» до Господарського суду Чернігівської області клопотання від 06.03.2025 про долучення доказів.
Так, за правилами ч. 9, 10 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.
Представники Позивача та третьої особи на стороні позивача вказали, що представником Свято-Успенського жіночого монастиря Чернігівської єпархії Української Православної Церкви не було направлено їм копій доказів доданих до клопотання від 06.03.2025 про долучення доказів. Тому вони просили суд не брати їх до уваги під час розгляду даного спору.
Повноважна представниця третьої особи на стороні відповідача пояснила, що оскільки докази подаються нею в електронній формі, то за правилами ч. 9 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України вона не має обов`язку направлення їх іншим учасникам справи.
Положеннями ст. 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
З 18 жовтня 2023 року був введений в дію Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29 червня 2023 року № 3200-IX яким були внесені зміни, зокрема, до Господарського процесуального кодексу України.
Згідно ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система.
Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.
Адвокати реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.
Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням кваліфікованого електронного підпису або із застосуванням засобів електронної ідентифікації, що мають високий рівень довіри, відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Положення про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положення, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), розробляються Державною судовою адміністрацією України та затверджуються Вищою радою правосуддя після консультацій з Радою суддів України.
Відповідно до ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право, зокрема, подавати докази. Учасники справи зобов`язані, подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Якщо цим Кодексом передбачено обов`язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.
Таким чином, комплексний аналіз положень чинного процесуального законодавства дозволяє зробити висновок, що після внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, які набрали чинності з 18.10.2023, учасник справи, який подає до суду докази в електронній формі з використанням підсистеми «Електронний суд», зобов`язаний надіслати копії цих доказів (крім речових доказів) іншим учасникам справи також через підсистему «Електронний суд». А в другому реченні ч. 9 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України йде мова про звільнення учасника справи, який подає до суду докази в електронній формі, від надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи саме в паперовій формі.
У представника Свято Успенського жіночого монастиря Чернігівської єпархії Української Православної Церкви не було жодних перешкод для направлення іншим учасникам справи через підсистему «Електронний суд» копій доказів доданих до клопотання від 06.03.2025 про долучення доказів, однак цього зроблено не було ані на момент подання клопотання, ані після висловлення представниками Позивача та третьої особи на стороні позивача зауважень на невиконання представником Монастиря своїх процесуальних обов`язків.
Тому додані до клопотання від 06.03.2025 докази (за винятком документів, які були раніше подані Відповідачем: том 11, а.с. 199 205) суд не бере до уваги при вирішенні даного спору.
Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників учасників справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:
Комплекс споруд Єлецького монастиря (м. Чернігів) на підставі постанови Ради Міністрів Української РСР від 24.08.1963 № 970 «Про впорядкування справи обліку та охорони пам`ятників архітектури на території Української РСР» включений до списку пам`ятників архітектури УРСР (охоронний номер 817, 1- 6).
Постановою Ради Міністрів Української РСР від 05.04.1991 № 83 «Про перелік пам`яток архітектури, які не підлягають передачі в постійне користування релігійним організаціям» затверджений перелік культових споруд - визначних пам`яток архітектури, що не підлягають передачі в постійне користування релігійним організаціям, до якого в тому числі був включений ансамбль споруд Єлецького монастиря ХІІ-ХVII століття (охоронний номер 817) (м. Чернігів).
17 серпня 1991 року Управління Чернігівської єпархії Української Православної Церкви зареєстроване як юридична особа (номер запису про включення відомостей про юридичну особу до ЄДР 10641200000001331), про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи № 102036 серія А00. Місцезнаходження Управління: м. Чернігів, вул. Толстого, 92-Є.
31 грудня 1991 року виконавчим комітетом Чернігівської обласної ради народних депутатів прийняте рішення № 321 «Про передачу пам`ятника архітектури Республіканського значення комплексу споруд Єлецького Успенського монастиря в м. Чернігові Єпархіальному управлінню Української Православної церкви», яким вирішено Чернігівському державному архітектурно-історичному заповіднику (балансоутримувачу) передати Чернігівському Єпархіальному управлінню Української Православної церкви на умовах, передбачених чинним законодавством України, комплекс споруд Єлецького Успенського монастиря, який використовується Чернігівським державним архітектурно історичним заповідником, проектно кошторисну документацію, майно і предмети культу, що йому належали. Також вирішено Чернігівському міськвиконкому закріпити за Єпархіальним управлінням земельну ділянку в межах огорожі комплексу колишнього монастиря.
Указом Президента України від 04.03.1992 № 125 «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна» постановлено, серед іншого, Раді Міністрів Кримської АРСР, виконавчим комітетам обласних, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів протягом 1992-1993 років здійснити передачу релігійним громадам у власність чи безоплатне користування культових будівель, що використовуються не за призначенням.
08 червня 1992 року Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 311 «Про виключення окремих об`єктів із переліку культових споруд - визначних пам`яток архітектури, які не підлягають передачі в постійне користування релігійним організаціям», якою затверджений перелік об`єктів, що виключаються із переліку культових споруд - визначних пам`яток архітектури, що не підлягають передачі в постійне користування релігійним організаціям, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 05.04.1991 № 83, яким із переліку таких об`єктів, зокрема, виключений ансамбль споруд Єлецького монастиря ХІІ-ХVII століття (охоронний номер 817). Як наслідок, до постанови Ради Міністрів УРСР від 05.04.1991 № 83 внесені відповідні зміни.
На виконання рішення виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 31.12.1991 № 321, 20.08.1992 між Чернігівським державним архітектурно історичним заповідником та Чернігівським Єпархіальним управлінням УПЦ підписаний акт про передачу в безоплатне користування Чернігівському Єпархіальному управлінню УПЦ культових будівель та споруд Єлецького монастиря ХІІ-ХVII століття, проектно кошторисної документації та майна.
Надалі, на підставі ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», рішення виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 31.12.1991 № 321 та постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.1992 № 311, Представником Президента України у Чернігівській області видане розпорядження від 30.10.1992 № 398 «Про передачу пам`ятника архітектури республіканського значення комплексу споруд Єлецького монастиря в м. Чернігові Єпархіальному управлінню Української Православної церкви», яким вирішено: Чернігівському державному архітектурно історичному заповіднику передати Чернігівському Єпархіальному управлінню Української Православної церкви в безоплатне користування на умовах, передбачених чинним законодавством України, комплекс споруд Єлецького монастиря, які використовуються Чернігівським державним архітектурно історичним заповідником, проектно кошторисну документацію, майно і предмети культу, що йому належали. Також вирішено Чернігівському міськвиконкому закріпити за Єпархіальним управлінням земельну ділянку в межах огорожі комплексу колишнього монастиря.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.04.2003 № 233-р прийнято пропозицію Держбуду та Чернігівської обласної ради про передачу цілісного майнового комплексу Національного архітектурно історичного заповідника «Чернігів стародавній» із спільної власності територіальних громад Чернігівської області у державну власність з віднесенням його до сфери управління Державного комітету України з будівництва та архітектури (в подальшому Міністерства регіонального розвитку та будівництва України).
14 серпня 2003 року (на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.04.2003 № 233-р) Чернігівською обласною радою (сьома сесія двадцять четвертого скликання) прийняте рішення «Про передачу в державну власність цілісного майнового комплексу Національного архітектурно історичного заповідника «Чернігів стародавній» яким передано безоплатно із спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області в державну власність цілісний майновий комплекс Національного архітектурно історичного заповідника «Чернігів стародавній», до складу якого, в тому числі, увійшов комплекс споруд Єлецького монастиря (охоронний номер 817), користувачем якого є УПЦ згідно з рішенням виконкому облради народних депутатів від 31.12.1991 № 321 та розпорядженням представника Президента України від 30.10.1992 № 398 (про що зазначено в додатку до рішення Чернігівської обласної ради від 14.08.2003).
На об`єкти культурної спадщини, що увійшли до складу споруд Єлецького монастиря, в 2007 році видані паспорти. До цих паспортів внесені відомості щодо користувача: Управління Чернігівської єпархії Української Православної церкви відповідно до вказаних актів індивідуальної дії.
13 вересня 2011 року між Національним архітектурно історичним заповідником «Чернігів стародавній» (Заповідник) та Чернігівською єпархією Української Православної церкви (Користувач) укладений договір № 3 про строкове спільне безоплатне користування Чернігівською єпархією УПЦ комплексом споруд пам`яток архітектури Єлецького монастиря Національного архітектурно історичного заповідника «Чернігів стародавній», що є державною власністю, за умовами якого:
- Заповідник надав, а Користувач прийняв відповідно до чинного законодавства в строкове спільне безоплатне користування комплекс споруд пам`яток архітектури Єлецького монастиря Національного архітектурно історичного заповідника «Чернігів стародавній», що знаходиться за адресою: 14014, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 1, до складу якого входять: Успенський собор ХІІ-XVII століття (охоронний № 817/1), площею 541,4 м2 для проведення релігійних обрядів УПЦ та проведення екскурсій НАІЗ «Чернігів стародавній»; дзвіниця XVII століття (охоронний № 817/2), площею 70 м2 за призначенням; північні келії XVI-XVII століття (охоронний № 817/3), площею 370,3 м2 як житло настоятеля монастиря; східні келії XVI-XVII століття (охоронний № 817/4), площею 391,4 м2 як житло монахинь монастиря; південно-західні келії XVI-XVII століття (охоронний № 817/5), площею 112,4 м2 як житло монахинь монастиря, в східній частині для господарчих потреб; мури з брамами та баштами XVII століття (охоронний № 817/6), довжиною 570,8 погонних метрів єпархіальним управлінням УПЦ за призначенням та як огорожа монастиря, що є державною власністю і знаходяться на балансі Позивача (пункт 1.1 договору № 3);
- користувач вступає в строкове спільне безоплатне користування комплексом споруд архітектури Єлецького монастиря та майном у термін, указаний в цьому договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та додатку № 1 (акта приймання передачі від 13.09.2011) (пункт 3.1 договору № 3);
- договір вступає в силу з моменту його підписання та діє по 13.09.2016. Чинність цього договору припиняється внаслідок: руйнування пам`яток архітектури комплексу споруд Єлецького монастиря; достроково за взаємною згодою сторін; в інших випадках прямо передбачених чинним законодавством України. Всі зміни та доповнення до цього договору оформлюються в письмовій формі додатком та вступають у силу після його підписання уповноваженими представниками обох сторін (пункти 5.1, 5.4 та 5.6 договору № 3).
26 грудня 2011 року цілісний майновий комплекс Національного архітектурно історичного заповідника «Чернігів стародавній» був переданий зі сфери управління Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово комунального господарства України до сфери управління Міністерства культури України, що підтверджується наказом останнього від 26.12.2011 № 1244/0/16-11.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2012 № 929 «Про внесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України», комплекс споруд Єлецького монастиря ХІІ-ХVII століття, внесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, як пам`ятка історії, архітектури (охоронний номер 250043-Н).
Із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 17.03.2016 внесений запис про реєстрацію права власності держави в особі Міністерства культури України на комплекс споруд Єлецького монастиря: Успенський собор ХІІ століття, дзвіниця ХVII століття, північні келії ХVI-ХVII століття, східні келії ХVI-ХVII століття, південно-західні келії ХVI-ХVII століття, мури та брами ХVII століття (об`єкт нерухомого майна: 882154174101) (довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) № 55705795, сформована 22.03.2016); 24.04.2019 внесений запис про реєстрацію права оперативного управління на цей же об`єкт нерухомого майна; управитель Національний архітектурно історичний заповідник «Чернігів Стародавній» (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 165220938, сформований 02.05.2019).
Додатково між управителем/балансоутримувачем (Позивачем) та користувачем (Відповідачем) укладені зобов`язання щодо охорони пам`ятників архітектури комплексу споруд Єлецького монастиря ХІІ-ХVII століття, що використовуються Відповідачем з метою виконання релігійних обрядів, а саме відповідні охоронні договори.
14 вересня 2016 року між Національним архітектурно історичним заповідником «Чернігів стародавній» (Заповідник) та Чернігівською єпархією Української Православної церкви (Користувач) укладений договір № 1 про строкове спільне безоплатне користування Чернігівською єпархією УПЦ комплексом споруд пам`яток архітектури Єлецького монастиря ХІІ-XVII століття (охоронний № 250043-Н) Національного архітектурно історичного заповідника «Чернігів стародавній», що є державною власністю (аналогічний за своїм змістом до попереднього договору № 3 від 13.09.2011).
Умовами договору № 1 від 14.09.2016 передбачено, що:
- Заповідник передає, а Користувач приймає відповідно до чинного законодавства України у строкове спільне безоплатне користування комплекс споруд пам`яток архітектури національного значення Єлецького монастиря, що знаходиться за адресою: 14014, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 1, до складу комплексу якого входять та використовуються виключно:
- Успенський собор XII-XVII століття (охорон. № 250043/1-Н), площею 541,4 м2 для проведення богослужінь та релігійних обрядів Українською православною церквою, а також екскурсійного обслуговування Національного архітектурно історичного заповідника «Чернігів стародавній»;
- Дзвіниця XVII століття (охорон. № 250043/2-Н), площею 231,6 м2 -єпархіальним управлінням УПЦ за призначенням;
- Північні келії XVI-XVII століття (охорон. № 250043/3-Н), площею 239,0 м2 настоятельський корпус та житло монахинь монастиря;
- Східні келії XVI-XVII століття (охорон. № 250043/4-Н), площею 391,4 м2 як житло монахинь монастиря;
- Південно західні келії XVI-XVII століття (охорон. № 250043/5-Н), площею 103,3 м2 як житло монахинь монастиря, в східній частині для господарчих потреб;
- Мури з брамами та баштами XVII століття (охорон. № 250043/6-Н), довжиною 570,8 пог м єпархіальним управлінням УПЦ за призначенням та як огорожа монастиря.
Зазначені пам`ятки є державною власністю і знаходяться на балансі Заповідника (пункт 1.1 договору № 1).
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 14.09.2021. Дія цього договору може бути продовжена за згодою сторін (пункт 7.4 договору № 1).
Набуття права користування майном виникає з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі майна, який є невід`ємною частиною цього договору (пункт 2.2 договору № 1).
В цей же день, 14.09.2021 між Позивачем та Відповідачем підписано акт приймання передачі до договору № 1 від 14.09.2016, згідно з яким Заповідник передає, а Користувач приймає у строкове спільне безоплатне користування майно: Успенський собор XII-XVII століття; Дзвіницю XVII століття; Північні келії XVI-XVII століття; Східні келії XVI-XVII століття; Південно-західні келії XVI-XVII століття; Мури з брамами XVII століття.
Сторонами 22.11.2018 також було укладено додаткову угоду № 2 до договору № 1 від 14.09.2016, якою у зв`язку з проведенням незалежної оцінки майна, визначено його вартість в розмірі 88 683 263 грн.
Щодо вимог про зобов`язання Управління Чернігівської єпархії Української Православної Церкви повернути на користь Національного архітектурно історичного заповідника «Чернігів стародавній» передане згідно Договору № 1 від 14 вересня 2016 року про строкове спільне безоплатне користування Чернігівською єпархією Української Православної Церкви комплексом споруд пам`яток архітектури національного значення Єлецького монастиря XII XVII ст. (охор. № 250043-Н) Національного архітектурно історичного заповідника «Чернігів стародавній», що є державною власністю комплекс споруд пам`яток архітектури національного значення Єлецького монастиря, суд зазначає наступне:
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частин першої, третьої статті 827 ЦК України (тут і далі у редакції, чинній на момент укладення договору від 14.09.2016 № 1) за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.
Частиною третьою статті 828 ЦК України встановлено, що договір позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у формі, яка визначена відповідно до статті 793 цього Кодексу.
Приписами статті 793 ЦК України визначено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Водночас положення статті 794 ЦК України встановлювали обов`язок державної реєстрації договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки.
Відповідно до частини першої статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Проаналізувавши правову природу договору від 14.09.2016 № 1, суд дійшов висновку, що умови цього договору опосередковують правовідносини з безоплатного користування державним майном, що за своєю суттю відповідає умовам договору позички, укладеного між позивачем та відповідачем більше ніж на 3 роки.
Оскільки договір від 14.09.2016 № 1 було укладено на строк більше ніж на три роки, він підлягав як нотаріальному посвідченню, так і державній реєстрації. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 911/638/23, від 10.04.2024 у справі № 924/318/23 та від 26.11.2024 у справі № 927/394/23.
Проте, договір від 14.09.2016 № 1 всупереч приписам статей 793, 794 ЦК України як не був нотаріально посвідчений, так і не було здійснено його державної реєстрації.
Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, установлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
За змістом частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Оскільки договір від 14.09.2016 № 1 не був нотаріально посвідчений, то такий договір, з урахуванням приписів статті 220 ЦК України, є нікчемним.
При цьому, вимогу про визнання договору від 14.09.2016 № 1 дійсним у порядку, передбаченому частиною другою статті 220 ЦК України, заявлено не було.
Нікчемний правочин є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу /набуття / зміни / встановлення / припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою відповідно до свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 18.04.2024 у справі № 915/1567/21, від 18.09.2024 у справі № 904/1710/23, від 11.07.2024 у справі № 905/1081/23.
До таких же висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16.01.2025 по справі № 927/395/23 за позовом Управління Чернігівської Єпархії Української православної церкви до Національного архітектурно історичного заповіднику «Чернігів стародавній» про визнання договору від 14.09.2016 № 1 поновленим.
Звертаючись з позовними вимогами Позивач вказує, що договір від 14.09.2016 № 1 має визначений строк дії, після закінчення якого користувач зобов`язаний повернути передане йому майно за відповідним договором (п. 3.2 договору). Однак, всупереч умовам зазначеного вище договору, Відповідач не повернув у визначений термін пам`ятки архітектури.
Таким чином, вважаючи договір припиненим, Позивач, який був позичкодавцем, звернувся до суду із зобов`язально правовим способом захисту порушеного права, передбаченим ст. 836 ЦК України, а саме: примусове повернення нерухомого майна, переданого у позичку, у зв`язку з неповерненням його користувачем після закінчення строку користування майном.
Велика Палата Верховного Суду послідовно та неодноразово виснувала про те, що, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанови від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55)).
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
Зважаючи на те, що під час розгляду справи було встановлено, що договір від 14.09.2016 № 1 є нікчемним правочином, Позивач не має права вимагати від Відповідача виконання зобов`язань за ним, адже цивільні права та обов`язки на підставі цього правочину між сторонами не виникли.
Оскільки обраний Позивачем спосіб захисту не відповідає характеру правопорушення, він є неналежним способом захисту його прав, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про усунення перешкод у користуванні комплексом споруд пам`яток архітектури національного значення Єлецького монастиря шляхом виселення Управління Чернігівської єпархії Української Православної Церкви суд зазначає наступне:
Згідно ст. 137 Господарського кодексу України, правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб`єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб`єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.
Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.
Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
З урахуванням наведених положень законодавства суд зазначає, що власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04.03.2025 у справі № 922/1341/22, від 29.01.2025 у справі № 922/2487/23, від 15.01.2025 у справі № 915/317/21.
Негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Такий спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника (титульного володільця), які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.05.2023 у справі № 916/743/20, від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21.
Відповідно до положень статті 391 Цивільного кодексу України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з негаторним позовом, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21, від 25.05.2021 у справі № 910/91/20.
Суд також зазначає, що підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 914/1770/21, від 07.06.2023 у справі № 904/1270/22 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18.
Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення громадян з неправомірно займаних жилих приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника).
Крім того, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 викладено висновок про те, що одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову це відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально правових способів. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21.
Таким чином, наведені правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду свідчать про те, що позивачем за негаторним позовом може бути власник, у якого знаходиться майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися таким майном. Водночас умовою застосування негаторного позову є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими способами.
Як було вказано вище, із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 17.03.2016 внесений запис про реєстрацію права власності держави в особі Міністерства культури України на комплекс споруд Єлецького монастиря: Успенський собор ХІІ століття, дзвіниця ХVII століття, північні келії ХVI-ХVII століття, східні келії ХVI-ХVII століття, південно-західні келії ХVI-ХVII століття, мури та брами ХVII століття (об`єкт нерухомого майна: 882154174101) (довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) № 55705795, сформована 22.03.2016); 24.04.2019 внесений запис про реєстрацію права оперативного управління на цей же об`єкт нерухомого майна; управитель Національний архітектурно історичний заповідник «Чернігів Стародавній» (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 165220938, сформований 02.05.2019).
Отже Позивач, як особа, яка володіє спірним майном на праві оперативного управління (книжкове володіння), має право звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні ним шляхом виселення Відповідача з неправомірно займаних об`єктів нерухомості за відсутності між сторонами договірних відносин.
Відповідаючи на питання чи дійсно Відповідач протиправно вчиняє перешкоди Позивачеві у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном, суд виходить з наступного:
23 квітня 1991 року був прийнятий Закон Української РСР «Про свободу совісті та релігійні організації» № 987-XII завданням якого являється, зокрема, визначення обов`язків держави щодо релігійних організацій; визначення обов`язків релігійних організацій перед державою і суспільством.
Згідно ст. 2 цього Закону, в Українській РСР усі правовідносини, пов`язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством Української РСР. Законодавство Української РСР про свободу совісті та релігійні організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів Української РСР, виданих відповідно до нього.
Статтею 17 Закону Української РСР «Про свободу совісті та релігійні організації» № 987-XII було визначено, що релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами.
Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями виконавчих комітетів обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів, а в Кримській АРСР Уряду Кримської АРСР.
Культова будівля та інше майно, які становлять історичну, художню або іншу культурну цінність, передаються релігійним організаціям і використовуються ними з додержанням установлених правил охорони і використання пам`яток історії та культури.
Релігійні організації мають переважне право на передачу їм культових будівель із земельною ділянкою, необхідною для обслуговування цих будівель.
Володіння і користування землею релігійні організації здійснюють у порядку, встановленому Земельним кодексом Української РСР та іншими законодавчими актами Української РСР.
Договори про надання в користування релігійним організаціям культових та інших будівель і майна можуть бути розірвані або припинені в порядку і на підставах, передбачених цивільним законодавством Української РСР.
Самовільне захоплення культових будівель чи привласнення культового майна не допускається.
У відповідності з Постановою Верховної Ради Української РСР «Про порядок введення в дію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991 № 988-XII, цей Закон був введений в дію з дня його опублікування, тобто з 06.06.1991.
При цьому, п. 2 Постанови Верховної Ради Української РСР від 23.04.1991 № 988-XII було визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» застосовуються чинні акти законодавства України, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Пунктом 6 цієї ж Постанови було зобов`язано Кабінет Міністрів Української РСР разом з Урядом Кримської АРСР, виконавчими комітетами обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів забезпечити відповідно до Закону Української РСР «Про свободу совісті та релігійні організації» повернення у власність чи передачу в безоплатне користування релігійним громадам культових будівель і майна з обов`язковим урахуванням прав як тих релігійних громад, що були власниками цих будівель і майна на момент їх переходу у власність держави, так і тих, які користуються ними в даний час.
Таким чином, станом на 31.12.1991 повноваження по прийняттю рішень щодо передачі культових будівель і майна, які становлять державну власність, у безоплатне користування релігійним організаціям належали до компетенції виконавчих комітетів обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів, а в Кримській АРСР Уряду Кримської АРСР.
Отже, рішення виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 31.12.1991 № 321 «Про передачу пам`ятника архітектури Республіканського значення комплексу споруд Єлецького Успенського монастиря в м. Чернігові Єпархіальному управлінню Української Православної церкви», було прийнято в межах повноважень наданих даному органу ст. 17 Закону Української РСР «Про свободу совісті та релігійні організації».
Станом на 30.10.1992 (дата видання Представником Президента України у Чернігівській області розпорядження № 398 «Про передачу пам`ятника архітектури республіканського значення комплексу споруд Єлецького монастиря в м. Чернігові Єпархіальному управлінню Української Православної церкви») редакція ст. 17 Закону Української РСР «Про свободу совісті та релігійні організації», в частині повноважень по прийняттю рішень щодо передачі культових будівель і майна, які становлять державну власність, у безоплатне користування релігійним організаціям, не зазнала змін.
В той же час, 05 березня 1992 року був прийнятий Закон України «Про Представника Президента України» № 2167-XII згідно ст. 1, 2 якого (в редакції станом на 30.10.1992) Представник Президента України є найвищою посадовою особою державної виконавчої влади главою місцевої державної адміністрації відповідно в області, містах Києві, Севастополі, районі, районі міст Києва і Севастополя. Представники Президента України в областях, містах Києві і Севастополі призначаються та звільняються з посади Президентом України і лише йому підпорядковуються.
Згідно ст. 6, 10, 14 цього Закону, Представник Президента України на відповідній території, зокрема, забезпечує реалізацію законів України, указів Президента України, постанов Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, інших актів законодавчої і виконавчої влади.
Представник Президента України здійснює свої повноваження в межах законодавства одноособово, несе відповідальність за свої протиправні акти та дії. Акти Представників Президента України, що суперечать законодавству, скасовуються Президентом України.
Представник Президента України в межах своїх повноважень видає розпорядження. Розпорядження Представника Президента України, прийняті в межах його повноважень, є обов`язковими для виконання органами місцевого і регіонального самоврядування, всіма розташованими на відповідній території підприємствами, організаціями і установами, громадськими об`єднаннями, а також посадовими особами і громадянами. У разі невиконання розпоряджень Представника Президента України, прийнятих у межах його повноважень, винні особи притягаються до відповідальності згідно з законодавством.
У відповідності з Постановою Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про Представника Президента України» від 05.03.1992 № 2168-XII, цей Закон був введений в дію з 20 березня 1992 року.
При цьому, п. 2 цієї Постанови визнано такими, що втратили чинність, відповідні положення Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування», інших законодавчих актів України, які суперечать Закону України «Про Представника Президента України», з моменту введення в дію цього Закону.
Пунктом 4 цієї ж Постанови встановлено, що місцева державна адміністрація в областях, містах Києві і Севастополі, районах, районах міст Києва і Севастополя формується на базі виконавчих комітетів відповідних Рад народних депутатів, їх відділів і управлінь. Після створення місцевої державної адміністрації діяльність виконавчих комітетів цих Рад припиняється. Їх майно, а також майно, що належить до комунальної власності області, міст Києва і Севастополя, району, району міст Києва і Севастополя, за рішенням Ради народних депутатів передається в управління відповідної місцевої державної адміністрації.
Указом Президента України від 23.03.1992 № 183 Представником Президента України у Чернігівській області був призначений Мельничук В.В.
24 березня 1992 року Представником Президента України у Чернігівській області було видане розпорядження № 1 згідно якого, на виконання Постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про Представника Президента України» від 05.03.1992 № 2168-XII та Указу Президента України від 23.03.1992 № 183 «Про призначення Представника Президента України у Чернігівській області», зобов`язано Голову виконкому обласної Ради народних депутатів, керівникам його відділів і управлінь попередити письмово працівників апарату про вивільнення у зв`язку з ліквідацією виконкому обласної Ради народних депутатів, його відділів та управлінь після створення державної адміністрації Представника Президента України.
29 квітня 1992 року Чернігівською обласною Радою народних депутатів, на виконання Постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про Представника Президента України» від 05.03.1992 № 2168-XII, прийнято рішення про передачу в розпорядження державної адміністрації області майна, що належало виконавчому комітету обласної Ради народних депутатів, та комунальну власність області (за винятком майна, вказаного в п. 2, 3 цього рішення).
04 травня 1992 року Представником Президента України у Чернігівській області було видане розпорядження № 23 згідно якого, у зв`язку з утворенням Чернігівської обласної державної адміністрації, припинено діяльність виконавчого комітету обласної Ради народних депутатів.
Встановлено, що Чернігівська обласна державна адміністрація є правонаступником виконавчого комітету Чернігівської обласної Ради народних депутатів щодо прийнятих ним рішень, взятих зобов`язань та покладених на нього законодавством обов`язків в тій їх частині, які не суперечать Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування».
Також, прийнято рішення, відповідно до п. 4 Постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про Представника Президента України» від 05.03.1992 № 2168-XII, прийняти майно виконавчого комітету Чернігівської обласної Ради народних депутатів, а також майно, що належить до комунальної власності області, в розпорядження Чернігівської обласної державної адміністрації.
Отже, розпорядження Представника Президента України у Чернігівській області від 30.10.1992 № 398 «Про передачу пам`ятника архітектури республіканського значення комплексу споруд Єлецького монастиря в м. Чернігові Єпархіальному управлінню Української Православної церкви» також було прийнято в межах повноважень наданих цій посадовій особі чинним законодавством (з урахуванням обставин припинення діяльності виконавчого комітету Чернігівської обласної Ради народних депутатів та передачі його майна, а також майна, що належало до комунальної власності області, в управління Чернігівської обласної державної адміністрації).
Рішення виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 31.12.1991 № 321 та розпорядження Представника Президента України у Чернігівській області від 30.10.1992 № 398, як акти індивідуальної дії, є втіленням волевиявлення відповідних уповноважених органів на передачу майна у безоплатне користування Відповідачеві.
На момент прийняття виконавчим комітетом Чернігівської обласної ради народних депутатів рішення від 31.12.1991 № 321 «Про передачу пам`ятника архітектури Республіканського значення комплексу споруд Єлецького Успенського монастиря в м. Чернігові Єпархіальному управлінню Української Православної церкви», ансамбль споруд Єлецького монастиря ХІІ-ХVII століття (м. Чернігів, охоронний номер 817) був включений у перелік культових споруд - визначних пам`яток архітектури, що не підлягають передачі в постійне користування релігійним організаціям, затверджений Постановою Ради Міністрів Української РСР від 05.04.1991 № 83.
Однак, фактичне виконання рішення виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 31.12.1991 № 321 відбулось 20.08.1992, що підтверджується актом про передачу в безоплатне користування Чернігівському Єпархіальному управлінню УПЦ культових будівель та споруд Єлецького монастиря ХІІ-ХVII століття, проектно кошторисної документації та майна, підписаним між Чернігівським державним архітектурно історичним заповідником та Чернігівським Єпархіальним управлінням УПЦ.
На момент фактичного виконання цього рішення, ансамбль споруд Єлецького монастиря ХІІ-ХVII століття (м. Чернігів, охоронний номер 817), був вже виключений із переліку культових споруд визначних пам`яток архітектури, що не підлягають передачі в постійне користування релігійним організаціям, затвердженого Постановою Ради Міністрів Української РСР від 05.04.1991 № 83, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.1992 № 311.
Щодо прийняття Представником Президента України у Чернігівській області розпорядження від 30.10.1992 № 398 вже після фактичної передачі комплекса споруд Єлецького монастиря у користування Відповідачеві слід зазначити, що фактично воно було прийняте на виконання Указу Президента України від 04.03.1992 № 125 «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна», і свідчить про цілеспрямовані дії держави на передачу релігійним громадам у безоплатне користування культових будівель.
Крім того, і рішення виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 31.12.1991 № 321, і розпорядження Представника Президента України у Чернігівській області від 30.10.1992 № 398 являються чинними. Доказів визнання їх недійсними в судовому порядку або скасування розпорядження Президентом України в матеріалах справи відсутні.
При цьому суд зауважує, що допущені органами державної влади неточності або помилки повинні служити на користь постраждалих осіб, особливо якщо не йдеться про інші конфліктуючі індивідуальні інтереси. Іншими словами, ризик будь якої помилки органу державної влади має покладатися на саму державу, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи (див., наприклад, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Максименко та Герасименко проти України» (Maksymenko and Gerasymenko v. Ukraine), заява № 49317/07, пункт 64, від 16 травня 2013 року, з подальшими посиланнями).
В той же час, виходячи зі змісту ст. 17 Закону Української РСР «Про свободу совісті та релігійні організації» № 987-XII, культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування релігійним організаціям на договірних засадах. При цьому, договори про надання в користування релігійним організаціям культових та інших будівель і майна можуть бути розірвані або припинені в порядку і на підставах, передбачених цивільним законодавством Української РСР.
Згідно ст. 324 Цивільного кодексу УРСР (чинного на час складання акту про передачу в безоплатне користування Чернігівському єпархіальному УПЦ культових будівель і споруд Єлецького монастиря від 20.08.1992), за договором безоплатного користування майном одна сторона зобов`язується передати або передає майно у безоплатне тимчасове користування другій стороні, а остання зобов`язується повернути те ж майно.
До договору безоплатного користування майном відповідно застосовуються правила статті 257, частини першої статті 259, статей 260 і 262, пунктів другого - п`ятого статті 265 і статей 271 і 272 цього Кодексу.
Так, ч. 2 ст. 257 Цивільного кодексу УРСР було визначено, що договір найму майна державних, кооперативних та інших громадських організацій повинен бути укладений у письмовій формі, за винятком випадків, передбачених окремими правилами.
Коли договір майнового найму укладено без зазначення строку, він вважається укладеним на невизначений строк і кожна із сторін вправі відмовитися від договору в будь який час, попередивши про це в письмовій формі другу сторону за три місяці (ст. 259 Цивільного кодексу УРСР).
Під час розгляду справи не було встановлено, що між Чернігівським державним архітектурно історичним заповідником та Чернігівським Єпархіальним управлінням УПЦ був укладений договір безоплатного користування майном у письмовій формі.
Втім, у відповідності з ст. 45, 46 Цивільного кодексу УРСР, недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.
Недодержання простої письмової форми, що вимагається законом (стаття 44 цього Кодексу), позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків, а у випадках, прямо зазначених у законі, тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.
Водночас укладеність договору пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх істотних його умов (див. частину першу статті 153 Цивільного кодексу УРСР).
Цивільне законодавство передбачає можливість вважати дійсним договір, укладений з дефектами його письмової форми за таких умов: 1) узгодження сторонами його істотних умов, що також включає в себе волевиявлення сторін на укладення відповідного договору; 2) виконання чи часткове виконання сторонами умов договору. Розглядаючи подібні спори, суди повинні з`ясовувати, чи існує підтвердження укладення і виконання такого договору. Якщо існує, то є підстави вважати такий договір дійсним і обов`язковим для сторін, якщо ні - то договір є неукладеним.
Наведене узгоджується з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від установлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами.
Неукладеність договору у зв`язку з недотриманням установленої для нього законом обов`язкової письмової форми, зокрема й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину волевиявлення на його укладення, про що може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису).
Наведений вище висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17.
Оскільки на час складання акту про передачу в безоплатне користування Чернігівському єпархіальному УПЦ культових будівель і споруд Єлецького монастиря від 20.08.1992 закон не визначав, що недодержання простої письмової форми договору безоплатного користування майном тягне за собою недійсність такої угоди, зважаючи на наявність волевиявлення відповідних уповноважених органів на передачу майна у безоплатне користування Відповідачеві, узгодження сторонами його істотних умов (акт від 20.08.1992 підписаний Позивачем) та фактичну передачу майна у користування Відповідачеві, суд дійшов висновку, що між сторонами було укладено договір безоплатного користування майном на невизначений строк.
Надалі органами уповноваженими управляти спірним майном не заперечувалось правомірність користування Відповідачем комплексом споруд Єлецького монастиря. Зокрема, в додатку до рішення Чернігівської обласної ради від 14.08.2003 «Про передачу в державну власність цілісного майнового комплексу Національного архітектурно історичного заповідника «Чернігів стародавній» вказано, що користувачем комплексу споруд Єлецького монастиря (охоронний номер 817) є УПЦ згідно з рішенням виконкому облради народних депутатів від 31.12.1991 № 321 та розпорядженням представника Президента України від 30.10.1992 № 398.
На об`єкти культурної спадщини, що увійшли до складу споруд Єлецького монастиря, в 2007 році видані паспорти. До цих паспортів внесені відомості щодо користувача: Управління Чернігівської єпархії Української Православної церкви відповідно до вказаних актів індивідуальної дії.
З 01 січня 2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України і в п. 4, 9 його Прикінцевих та перехідних положень прямо вказано, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
До договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
Як було вказано вище, 20.08.1992 між сторонами було укладено договір безоплатного користування майном комплексом споруд Єлецького монастиря на невизначений строк.
Доказів того, що Позивач відмовився від цього договору, попередивши про це в письмовій формі Відповідача за три місяці, як це було передбачено ст. 259 Цивільного кодексу УРСР, матеріали справи не містять. Отже, даний договір продовжував діяти і після 1 січня 2004 року.
В Цивільному кодексі України правовідносини щодо безоплатного користування майном регулюється Главою 60 цього кодексу «Позичка».
Статтями 834, 835 Цивільного кодексу України визначено, що позичкодавець має право вимагати розірвання договору і повернення речі у разі, якщо:
1) у зв`язку з непередбаченими обставинами річ стала потрібною йому самому;
2) користування річчю не відповідає її призначенню та умовам договору;
3) річ самочинно передана у користування іншій особі;
4) в результаті недбалого поводження з річчю вона може бути знищена або пошкоджена.
Договір позички припиняється у разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи, якій річ було передано в користування, якщо інше не встановлено договором.
Доказів того, що укладений між сторонами 20.08.1992 договір безоплатного користування майном комплексом споруд Єлецького монастиря, був у встановленому законом порядку розірваний, матеріали справи також не містять.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що на момент вирішення даного спору між сторонами продовжують існувати договірні відносини з приводу безоплатного користування комплексом споруд Єлецького монастиря, які виникли на підставі договору безоплатного користування майном від 20.08.1992, а тому підстави для задоволення негаторного позову також відсутні.
Щодо договору від 14.09.2016 № 1 про строкове спільне безоплатне користування Чернігівською єпархією УПЦ комплексом споруд пам`яток архітектури Єлецького монастиря ХІІ-XVII століття (охоронний № 250043-Н) Національного архітектурно історичного заповідника «Чернігів стародавній», що є державною власністю, то під час розгляду справи було встановлено, що він є нікчемним правочином (обґрунтування даної обставини наведено вище в цьому рішенні).
Це ж саме стосується і аналогічного за своїм змістом договору № 3 від 13.09.2011.
Також під час розгляду справу не було встановлено, що Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово комунального господарства України та Міністерством культури України було прийнято рішення про укладення Позивачем договорів про строкове спільне безоплатне користування Чернігівською єпархією УПЦ комплексом споруд пам`яток архітектури Єлецького монастиря Національного архітектурно історичного заповідника «Чернігів стародавній», що є державною власністю.
Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Заповідник звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення Управління Чернігівської єпархії Української Православної Церкви, посилаючись на те, що 01.02.2020 набув чинності Закон України від 03.10.2019 № 157-ІХ «Про оренду державного та комунального майна» і відповідно до ч. 2 ст. 9 цього Закону забороняється передача державного або комунального майна в безоплатне користування або позичку. Однак, жодного обґрунтування, що виселення Управління є єдиним можливим варіантом для держави відновити свої права на спірне майно позовна заява не містить.
Крім того, Позивач не наводить в позовній заяві і обґрунтування того, як держава після відновлення права користування спірним майном мала намір використовувати його, зважаючи на специфіку такого майна: культові будівлі і майно; об`єкти культурної спадщини національного значення нерухомі пам`ятки України.
Частиною 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Усталена практика Європейського суду з прав людини відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 статті 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
З огляду на встановлені судом фактичні обставини справи, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишаються поза увагою як такі, що не спростовують висновків суду стосовно відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
За правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подання до суду даної позовної заяви Позивачем було сплачено 5 368,00 грн судового збору, який з огляду на результати вирішення даного спору в повному обсязі покладається на нього.
Керуючись ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
Позов Національного архітектурно історичного заповідника «Чернігів стародавній» до Управління Чернігівської єпархії Української Православної Церкви про зобов`язання повернути майно, усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення залишити без задоволення.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено 07.08.2025.
Суддя А.С. Сидоренко
Суд | Господарський суд Чернігівської області |
Дата ухвалення рішення | 28.07.2025 |
Оприлюднено | 08.08.2025 |
Номер документу | 129375562 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них |
Господарське
Господарський суд Чернігівської області
Сидоренко А.С.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні