Рішення від 06.08.2025 по справі 388/315/25

справа № 388/315/25

провадження № 2/388/252/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.08.2025м. Долинська

Долинський районний суд Кіровоградської області

у складі: головуючого судді Баранського Д.М.,

за участю секретаря Лященка Я.О.,

розглянув у приміщенні суду в м. Долинській цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія Управління Активами»</a>, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович, Долинський відділ державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія Управління Активами»</a> (далі ТОВ «ФКУА») та просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М., зареєстрований у реєстрі за № 8784.

Позов мотивує тим, що спірний виконавчий напис вчинений з порушенням вимог чинного законодавства України, нотаріус при його вчиненні не мав документів, що свідчили про безспірність заборгованості, а тому виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.

ТОВ «ФКУА» у встановлений строк не надіслало відзив на позовну заяву разом із документами, що підтверджують надіслання (надання) його і доданих до нього доказів іншим учасникам справи (чч. 5, 7 ст. 178 ЦПК України), однак надіслало до початку розгляду справи по суті заяву про визнання позову.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов О.М. пояснення щодо позову до суду не надіслав.

Представник Долинського відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) пояснення щодо позову до суду не надіслав.

У судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з`явилась, однак її представник Цокало Т.М. надіслала до суду заяву про розгляд справи за відсутності позивачки, позов підтримує та просить задовольнити.

Представник ТОВ «ФКУА» у судове засідання не з`явився, повідомлявся про місце та час розгляду справи, однак попередньо надіслав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов О.М. у судове засідання не з`явився, повідомлявся про місце та час розгляду справи, про причину неявки не повідомив.

Представник Долинського відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у судове засідання не з`явився, повідомлявся про місце та час розгляду справи, однак надіслав до суду листа про розгляд справи за його відсутності.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку про задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом установлено, що 29 січня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим О.М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі за № 8784 про стягнення з ОСОБА_1 невиплачені у строк грошові кошти на користь ТОВ «ФКУА», якому Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» відступлено право вимоги на підставі договору факторингу № 20182407-1/2 від 24 липня 2018 року, якому в свою чергу Публічним акціонерним товариством «Платинум Банк» відступлено право вимоги щодо кредитного договору № 5523/163ES5ZA11Р від 25 листопада 2015 року.

Запропоновано задовольнити вимоги ТОВ «ФКУА» та стягнути з ОСОБА_1 за період з 14 листопада 2015 року по 20 грудня 2019 року включно суму в розмірі: 2973,16 грн заборгованість за тілом кредитом; 315 грн заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками та комісією; 19927,90 грн заборгованість за нарахованою та несплаченою пенею; 150 грн плата за вчинення виконавчого напису, що становить загальну суму 23366,06 грн (а. с. 26).

Одразу слід зазначити, що відповідачем у цій справі не надано суду доказів, що свідчать про те, що кредитний договір № 5523/163ES5ZA11Р між Публічним акціонерним товариством «Платинум Банк» та ОСОБА_1 , був нотаріально посвідчений, а також, що первісний кредитор відступив своє право вимоги за цим кредитним договором на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів», а зазначене товариство відступило своє право вимоги за цим кредитним договором на користь ТОВ «ФКУА».

За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно дост. 18 ЦК Українинотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про нотаріат»нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюєтьсяЗаконом України «Про нотаріат»та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом законодавства станом на час вчинення оскаржуваного виконавчого напису був, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року N 296/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за N 282/20595(далі Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат»). Правове регулювання процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів передбачено в Главі 14 Закону України «Про нотаріат»та Главі 16 Порядку.

Відповідно до ст. 87 Закону України «Про нотаріат»для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 2.1, 2.2 Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача.

При цьому ст. 50 Закону України «Про нотаріат»передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для таких висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів.

Нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з Переліком документів є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на викладене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Пунктом 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року N 1172 (Перелік документів) передбачено, що для одержання виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості за нотаріально посвідченою угодою, що передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, подаються, зокрема, документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Згідно з пунктами3.1, 3.2 Порядку нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року N 1172.

Отже, в основі вчинення вказаної нотаріальної дії лежить факт безспірності наявної заборгованості.

Відповідно до п. 2 Переліку документів для одержання виконавчого напису додаються: оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Таким чином, безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що, відповідно, виключає можливість спору щодо її розміру, строку, за який вона нарахована тощо, а відтак, і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не тільки кредитора, а й самого боржника, або ж стовідсотково підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі (висновок Верховного Суду у постанові від 5 березня 2018 року, справа № 756/11960/15-ц).

За змістом ст. 88 Закону України «Про нотаріат»нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Загальна позовнадавність встановлюєтьсятривалістю утри роки(ст.257ЦК України).Позовна давністьв одинрік застосовується,зокрема,до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Відповідно дост. 18 ЦК Українинотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст. 87 Закону України «Про нотаріат»для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою № 662 Перелік документів доповненопісля розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту:

«Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин.

Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями.

Для одержання виконавчого напису додаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 постанову № 662 визнано незаконною та нечинною в частині, зокрема, доповнення Переліку документів розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».

Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 6 березня та 4 квітня 2017 року виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року зупинено до закінчення касаційного розгляду.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 залишено без змін.

Таким чином, оскільки у судовому порядку постанову № 662 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Відповідно до чч. 8, 11 ст. 171 КАС Українив редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року, суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині. Резолютивна частинапостановисуду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набранняпостановою законної сили.

У ч. 5 ст. 254 КАС Українизазначено, щопостановаабо ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду,постанова Верховного Суду Українинабирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні,- через п`ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Постановаабо ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України (ст. 255 КАС України).

Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, постанова № 662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність (у частині) 22 лютого 2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14.

Суд звертає увагу на те, що виконання судового рішення про присудження полягає у вчиненні певних дій або в утриманні від певних дій, передбачених судовим рішенням. Наприклад, за судовим рішенням про стягнення коштів відповідач повинен сплатити позивачу відповідну суму; за рішенням про припинення дії, яка порушує право, відповідач повинен утриматись від відповідних дій тощо. Водночас інші судові рішення, зокрема рішення про визнання права, про зміну правовідношення, виконанню не підлягають, оскільки такі судові рішення безпосередньо створюють відповідний правовий ефект: призводять до усунення правової невизначеності, змінюють правовідношення.

Безпосередній правовий ефект створює і судове рішення про визнання незаконним та нечинним нормативно-правового акта: такий акт втрачає чинність з моменту набрання законної сили судовим рішенням. Указане судове рішення не потребує його виконання.

Резолютивна частина постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 в частині відображення результату вирішення позовних вимог містить висновки: 1) про визнання незаконною та нечинноюпостанови №662 у наведеній частині; 2) про зобов`язання Кабінету Міністрів України опублікувати резолютивну частину цієї постанови провизнання незаконною та нечинною постанови №662 у наведеній частині. Отже, ухвали Вищого адміністративного суду України від 6 березня та 4 квітня 2017 року, якими було передбачено зупинення виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22лютого 2017року у справі №826/20084/14 до закінчення касаційного розгляду, стосувались лише зупинення виконання обов`язку Кабінету Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови Київського апеляційного адміністративного суду.

Таким чином, вчиняючи 29 січня 2020 року виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 8784, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов О.В. неправомірно керувався п. 2 Переліку документів у редакції постанови № 662, яка на той час уже була нечинною згідно з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, резолютивна частина якої була опублікована в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 21 березня 2017 року № 23.

Подібна позиція наведена у постанові Касаційного цивільного судуу складі Верховного Судувід 15 квітня 2020 року у справі № 158/2157/17, в якій, зокрема, суд зазначив: «Оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 27 березня 2017 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14. Укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника».

До вищезазначеного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 вересня 2021 року (справа № 910/10374/17).

З огляду на вищезазначене, суд доходить до висновку про обґрунтованість цього позову та його задоволення.

Згідно з п. 9 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За змістом ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

За змістом ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Позивачка у цій справі понесла судові витрати, що складаються із судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн, що підлягають стягненню з відповідача на її користь у розмірі 484,48 грн, а інша частина підлягає поверненню у зв`язку із визнанням відповідачем позову.

Окрім цього, позивачкою подано до суду докази понесення судових витрат за надання правничої допомоги в розмірі 8000 грн, а саме: ордер серії ВІ № 1280749 від 13 лютого 2025 року, акт приймання-передачі наданої правової допомоги № 1 від 13 лютого 2025 року; договір про надання правничої допомоги № 1138 від 18 грудня 2024 року; квитанцію № 1138 від 7 лютого 2025 року; детальний опис робіт (наданих послуг).

Відповідач у свою чергу надіслав до суду клопотання про зменшення судових витрат за надання правничої допомоги, оскільки розмір правової допомоги не відповідає критеріям співмірності, згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України. Зазначає, що ним у цій справі визнано позов.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Витрати фізичних осіб, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги при розгляді судом справ про оголошення померлою фізичної особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку, або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, несуть юридичні особи, на території яких мав місце нещасний випадок внаслідок таких надзвичайних ситуацій.

В рішенні Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) від 19 жовтня 2000 року було зазначено, що відшкодування судових витрат передбачає встановлення їх реальності, необхідності, більше того, умова розумності їх розміру.

Тобто ЄСПЛ керується, перш за все, принципом розумності судових витрат, що знайшло відображення у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey), § 7072, скарга №35839/97.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

З огляду на вищезазначене, враховуючи зміст поданих документів на підтвердження понесених позивачкою судових витрат за надання правничої допомоги, вищезазначених критеріїв, а також беручи до уваги висновки ЄСПЛ про реальний, необхідний та розумний розмір судових витрат, суд уважає стягнути з відповідача на користь позивачки судові витрати на правничу допомогу в розмірі 4500 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 18, 257 ЦК України, ст. ст. 1, 34, 39, 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», ст. ст. 4, 12, 13, 19, 42, 48, 76, 81, 82, 83, 95, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 280-284, 354 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія Управління Активами»</a>, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколайович, Долинський відділ державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 29 січня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим Олегом Миколайовичем, зареєстрований у реєстрі за № 8784 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія Управління Активами»</a> заборгованості за кредитним договором від 25 листопада 2015 року № 5523/163ES5ZA11Р.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія Управління Активами»</a> (місцезнаходження за адресою: вул. Соборна, 98-а, каб. 70, м. Ірпінь, Бучанський район, Київська область, 08200, ідентифікаційний код: 35017877) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (проживає за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) 484,48 грн (чотириста вісімдесят чотири гривні сорок вісім копійок) судових витрат зі сплати судового збору та 4500 грн (чотири тисячі п`ятсот гривень) судових витрат за надання правничої допомоги, а всього 4984,48 грн (чотири тисячі дев`ятсот вісімдесят чотири гривні сорок вісім копійок).

Повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (проживає за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) 484,48 грн (чотириста вісімдесят чотири гривні сорок вісім копійок) сплаченого судового збору на рахунок: UA178999980313131206000011525, банк отримувача: ГУК у Кіровоградській області, код класифікації: 22030101.

Апеляційна скарга подається до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Баранський