Ухвала від 07.08.2025 по справі 200/1126/25

УХВАЛА

07 серпня 2025 року

м. Київ

справа №200/1126/25

адміністративне провадження № К/990/31958/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білак М.В.,

суддів: Кашпур О.В., Мацедонської В.Е.,

перевіривши касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2025 року у справі №200/1126/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, а також всіх інших додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань тощо) виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 за період з 29 січня 2020 року по 15 лютого 2023 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, а також всіх інших додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань тощо) виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 за період з 29 січня 2020 року по 15 лютого 2023 року.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2025 року, позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29 січня 2020 року по 15 лютого 2023 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 29 січня 2020 року по 15 лютого 2023 року ОСОБА_1 , виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

Справа судом першої інстанції розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.

28 липня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2025 року у справі №200/1126/25. Заявник просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю, прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України від 30 вересня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Водночас пунктом 2 частини п`ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року №1700-VII займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Відомостей про те, що позивач є військовою посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України у системному зв`язку з положеннями Закону України «Про запобігання корупції» (на час відкриття провадження у справі судом першої інстанції) суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня.

Як вбачається з рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року, зазначену справу судом розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Суд звертає увагу заявника, що пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.

Відповідач, оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, справа становить значний суспільний інтерес, що за змістом відповідач підпунктам «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Верховний Суд зазначає, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.

Проте, заявником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Також Верховний Суд звертає увагу скаржника, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Касаційна скарга не містить доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет спору у цій справі стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.

Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Крім того, заявником не наведено підстав касаційного оскарження судових рішень, визначених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України, з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. Відповідачем лише процитовано частину четвертої статті 328 КАС України.

Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позову в оскаржуваній частині, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.

Слід також зазначити, що Верховний Суд у постановах від 15 березня 2023 року у справі №420/6572/22, від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21 та у багатьох інших висловив позицію в аналогічних правовідносинах та вказав, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), та яким відповідають висновки судів попередніх інстанцій у цій справі.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є найвищим судом у системі судоустрою України, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначений процесуальним законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

За таких обставин, Суд не вирішує клопотання про відстрочення сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2025 року у справі №200/1126/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Судді М.В. Білак

О.В. Кашпур

В.Е. Мацедонська