Ухвала від 08.08.2025 по справі 914/2152/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

08.08.2025 Справа №914/2152/25

За заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Тібет», м. Львів,

про: забезпечення позову

у справі №914/2152/25

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Тібет», м. Львів,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча Компанія «Львівський Автонавантажувач», с. Коростів, Стрийський район, Львівська область;

про стягнення коштів в розмірі 31 735 796,00 грн

Суддя Н.Є. Березяк

Секретар судового засідання Р.Р. Волошин

За участю представників сторін:

від позивача (заявника): Борщ Н.Р. - представник;

від відповідача: Пелих С.З., Зубачик В.Р. - керівник.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Тібет» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча Компанія «Львівський Автонавантажувач» про стягнення вартості невід`ємних поліпшень будівлі адміністративного корпусу під літ. «Ж-4», загальною площею: 10168.7 м2, реєстраційним номером ОНМ -884033346101, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Шевченка Т., буд. 321 в загальному розмірі 31 735 796,00 грн.

Ухвалою суду від 17.07.2025 (суддя Іванчук С.В.) прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.07.2025. Ухвалою суду від 22.07.2025 підготовче засідання відкладено на 16.09.2025.

На адресу суду 01.08.2025 через систему «Електронний суд» надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Тібет» про забезпечення позову (вх.№3241/25) у якій просить суд накласти арешт на будівлю адміністративного корпусу під літ. «Ж-4», загальною площею: 10168.7 м. кв., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 321, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 884033346101, власник: Товариство з обмеженою відповідальністю «Управляюча Компанія «Львівський Автонавантажувач», код ЄДРПОУ: 31148163.

У зв`язку з перебуванням судді Іванчук С.В. у відпустці було призначено повторний автоматизований розполід заяви про забезпечення позову.

Внаслідок повторного автоматизованого розподілу справи від 01.08.2025 заяву про забезпечення позову було передано на розгляд судді Березяк Н.Є.

Ухвалою від 04.08.2025 судом заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Тібет» про забезпечення позову призначено до розгляду в судовому засіданні на 07.08.2025. В подальшому розгляд заяви було відкладено на 08.08.2025.

На адресу суду через систему «Електронний суд», 05.08.2025 надійшли заперечення на заяву про забезпечення позову.

В судових засіданнях представник позивача (заявника) подану заяву про забезпечення позову підтримав із підстав наведених в ній. Подана заява мотивована тим, що оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Управляюча Компанія «Львівський Автонавантажувач» тривалий час перебувало в процедурі банкрутства , не здійснювало господарської діяльності, на його рахунках відсутні кошти необхідні для стягнення вартості невід`ємних поліпшень, а об`єкт нерухомого майна є єдиним майном товариства - існують достатньо обґрунтовані припущення ризику відчуження об`єкта нерухомого майна, що перебуває у власності ТзОВ «УПРАВЛЯЮЧА КОМПАНІЯ «ЛЬВІВСЬКИЙ АВТОНАВАНТАЖУВАЧ», а саме будівлі адміністративного корпусу під літ. «Ж-4», загальною площею: 10168.7 м. кв., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 321, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 884033346101.

Вказане, тягне за собою, фактичне унеможливлення виконання рішення суду, оскільки, як вже зазначалося, цей об`єкт нерухомого майна є єдиним активом ТОВ «УПРАВЛЯЮЧА КОМПАНІЯ «ЛЬВІВСЬКИЙ АВТОНАВАНТАЖУВАЧ» за рахунок якого можуть бути задоволенні вимоги щодо відшкодування вартості невід`ємних поліпшень майна.

В судовому засіданні представники відповідача проти задоволення заяви про забезпечення позову заперечили із підстав наведених у запереченнях на заяву про забезпечення позову (вх.№20557/25), в якій просять суд відмовити позивачу в забезпеченні позову, в обґрунтування своїх заперечень посилається на наступне:

Недостатність доказової бази Позивача: ТОВ «ТІБЕТ» у своїй заяві про забезпечення позову для обґрунтування своїх вимог та наявності невід`ємних поліпшень посилається виключно на один висновок експерта, при цьому не надаючи жодних інших первинних документів чи доказів, які б підтверджували сам факт здійснення зазначених робіт, їх обсяги, вартість матеріалів, оплату праці чи інші витрати. Такий односторонній та необґрунтований доказовий матеріал є очевидно недостатнім для повного та всебічного розгляду питання про забезпечення позову, особливо враховуючи значний розмір заявленої суми.

Сумнівність позовних вимог: існує значна правова невизначеність щодо належного відповідача у справі про стягнення вартості невід`ємних поліпшень. Відсутність прямого договірного зв`язку між Відповідачем та Позивачем, а також наявність правової позиції у справі про витребування майна з чужого незаконного володіння щодо можливості стягнення збитків з проміжного набувача (продавця), ставить під сумнів обґрунтованість позову в частині суб`єктного складу.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд дійшов висновку про наявність підстав для її часткового задоволення, виходячи з такого.

При цьому суд керувався наступним.

Згідно з ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Позов забезпечується заходами, передбаченими ст. 137 ГПК України чи іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів.

Згідно пункту 1 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Згідно ст. 140 ГПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з`ясування питань, пов`язаних із зустрічним забезпеченням. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

У постанові Верховного Суду України від 18.01.2017 № 6-2552цс16 зазначено, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Суд зазначає, що адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони/зобов`язання відповідача вчиняти певні дії.

Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд керується тим, що у випадку задоволення позову, судове рішення має бути реалізованим, позаяк це рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).

Із урахуванням цього, будь-яке можливе забезпечення позову, у випадку найменшої загрози його невиконання, є виправданим, якщо занижує поріг легітимного сподівання особи на захист свого порушеного права, і є законним, необхідним та збалансованим із правами усіх сторін спору.

При цьому, зважаючи на практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову, під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

За частиною 11 статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника по забезпеченню позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо

При вжитті таких заходів суд повинен з`ясувати наявність зв`язку між конкретним видом забезпечувальних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Таким чином, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Що стосується заперечень відповідача, то суд зазначає, шо під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Предметом позову у даній справі є відшкодування вартості невід`ємних поліпшень майна в розмірі 31 735 796,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, щодо ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УПРАВЛЯЮЧА КОМПАНІЯ «ЛЬВІВСЬКИЙ АВТОНАВАНТАЖУВАЧ» тривалий час було відкрите провадження в справі про банкрутство (справа №5015/118/11), підприємство було визнане банкрутом, тривала його ліквідаційна процедура близько 14 років (Постановою від 15 липня 2011 року в справі №5015/118/11 Господарський суд Львівської області визнав ТОВ «УПРАВЛЯЮЧА КОМПАНІЯ «ЛЬВІВСЬКИЙ АВТОНАВАНТАЖУВАЧ» банкрутом, ввів ліквідаційну процедуру).

Вказане провадження в справі про банкрутство №5015/118/11 було закрите, ліквідаційна процедура припинена, мораторій на задоволення вимог кредиторів припинений 10.12.2024 року ухвалою Господарського суду Львівської області. Підставою прийняття такого рішення стало відновлення платоспроможності боржника, погашення кредиторських вимог конкурсних кредиторів. Однак, ця ухвала була оскаржена до Західного апеляційного господарського суду, який своєю постановою від 13.03.2025 року в справі №5015/118/11 скасував її повністю. Та лише 18.06.2025 року КГС вирішив скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду та залишив в силі ухвалу Господарського суду Львівської області від 10.12.2024 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо; строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута вважається таким, що настав.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Кодексу України з питань банкрутства, з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу, крім укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу у процедурі ліквідації тощо; строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута вважається таким, що настав.

Відтак, ТОВ «УПРАВЛЯЮЧА КОМПАНІЯ «ЛЬВІВСЬКИЙ АВТОНАВАНТАЖУВАЧ» до 18.06.2025 року не могло здійснювати жодної господарської діяльності, яка могла би приносити йому доходи у зв`язку з чим у власності товариства перебуває тільки один об`єкт нерухомості: будівля адміністративного корпусу під літ. «Ж-4», загальною площею: 10168.7 м. кв., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 321, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 884033346101.

Також у розпорядженні Товариства не можуть перебувати грошові кошти, які могли би задоволити в повній мірі грошові вимоги ТзОВ «ТІБЕТ». Як зазначає заявник, звернення до суду із позовною заявою про відшкодування вартості невід`ємних поліпшень майна на користь ТзОВ «ТІБЕТ» з великою долею вірогідності спричинить ризик відчуження єдиного об`єкта нерухомого майна, який перебуває у власності ТОВ «УПРАВЛЯЮЧА КОМПАНІЯ «ЛЬВІВСЬКИЙ АВТОНАВАНТАЖУВАЧ» з метою невиконання в подальшому своїх грошових зобов`язань та уникнення ризиків реалізації вищевказаного об`єкта нерухомості в межах процедури, що передбачена Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 137 ГПК України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Забезпечення позову не допускається, якщо воно може призвести до зупинення господарської діяльності відповідача або суттєво ускладнити її. Верховний Суд у своїх численних постановах підкреслює принцип пропорційності та справедливого балансу інтересів сторін при вирішенні питання про забезпечення позову. Заходи забезпечення позову не повинні бути надмірними і не повинні порушувати права та законні інтереси відповідача.

Однак суд погоджується із твердженнями відповідача про те, що сума заявлених позовних вимог у справі (31 735 796,00 грн) є значно меншою від вартості будівлі на яку позивач просить накласти забезпечення позову: 181 497 436 грн, що у понад 6 разів перевищує суму заявлених поліпшень, є надмірним заходом, який не відповідає принципу співмірності.

Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

Суд зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується під час розгляду заяви про забезпечення позову.

З огляду на вище зазначене, заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Тібет» про забезпечення позову підлягає задоволенню частково шляхом накладення арешту на майно в межах суми заявлених позовних вимог.. В решті заяви необхідно відмовити.

Що стосується зустрічного забезпечення, то суд зазначає наступне:

Процесуальний закон передбачає право господарського суду застосувати зустрічне забезпечення до особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, що передбачено статтею 141 ГПК України.

Метою зустрічного забезпечення є співмірне вжиття судом заходів, спрямованих на забезпечення відшкодування можливих збитків відповідача відповідно до статті 146 ГПК України, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. Інститут зустрічного забезпечення спрямований на реалізацію таких основних засад господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та пропорційність, адже забезпечення позову певною мірою обтяжує відповідача і у випадку незадоволення вимог позивача зустрічне забезпечення гарантує можливість відшкодувати збитки.

Відповідно до частини першої статті 141 ГПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).

За положенням частини другої статті 141 ГПК України зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів в розмірі, визначеному судом. Якщо позивач з поважних причин не має можливості внести відповідну суму, зустрічне забезпечення також може бути здійснене шляхом:

1) надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення на визначену судом суму та від погодженої судом особи, щодо фінансової спроможності якої суд не має сумнівів;

2) вчинення інших визначених судом дій для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов`язаних із забезпеченням позову.

На відміну від забезпечення позову, яке застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача та виконання судового рішення та вживається судом виключно за заявою учасника справи, зустрічне забезпечення має на меті зберегти певний баланс сторін та мінімізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути в результаті застосування судом забезпечувальних заходів, і може застосовуватися судом за власною ініціативою. Окрім того, зустрічне забезпечення позову застосовується тільки у випадку забезпечення позову.

У принципі 7 доповіді Асоціації міжнародного права "Про забезпечувальні та запобіжні засоби в міжнародному цивільному процесі" (ILA, 1996) зазначається, що суд повинен мати повноваження вимагати від позивача гарантії відшкодування збитків відповідачу чи третій стороні, які можуть виникнути в результаті застосування забезпечувальних заходів. Сказане застосовне і до господарського процесу, який в цій частині містить аналогічне регулювання.

Суд наголошує, що метою вжиття заходів забезпечення позову та зустрічного забезпечення позову є забезпечення можливості реального виконання рішення суду, убезпечення учасників справи від неможливості ефективно захистити свої законні права та інтереси в межах даного судового процесу, недопущення погіршення стану учасників спірних відносин до вирішення спору по суті. При цьому, при вжитті заходів забезпечення позову та зустрічного забезпечення позову суд має враховувати баланс інтересів обох сторін щодо забезпечення відшкодування можливих збитків, які можуть бути спричинені забезпеченням позову.

Метою зустрічного забезпечення є забезпечення відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. На відміну від забезпечення позову, метою якого є захист інтересів позивача, зустрічне забезпечення направлено, перш за все, на захист інтересів відповідача. Крім того, фактично цей інститут права зберігає існуючий status quo між сторонами до ухвалення рішення суду по суті спору.

Суд самостійно оцінює необхідність зустрічного забезпечення. За загальним правилом, вирішення цього питання має диспозитивний характер. Тобто реалізація заходів зустрічного забезпечення є правом суду, а не його обов`язком.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 10.02.2022 в справі № 910/9907/21 (п. 57), який в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України враховано апеляційним господарським судом.

Разом з тим, Верховний Суд, передаючи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу №17/1610/23, в ухвалі від 29.01.2024 зазначив, що інститут зустрічного забезпечення позову не може слугувати профілактикою попередження та санкцією за необґрунтоване застосування заходів забезпечення позову за заявою позивача/заявника, адже кожне судове рішення має відповідати вимогам статей 236-238 ГПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ГПК України розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову.

Спір у справі виник внаслідок витребування у позивача майна, реалізованого у 2016 році на аукціоні в ході процедури банкрутства відповідача після визнання недійсними результатів аукціону та визнанні недійсним договору купівлі-продажу зазначеного майна у 2022 році.

Господарський суд зазначає, що умовою застосування заходів зустрічного забезпечення є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів з урахуванням обставин справи може утруднити чи зробити неможливим відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову.

При цьому, у вирішенні питання про зустрічне забезпечення господарський суд має здійснити оцінку доказів щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності заходів зустрічного забезпечення, а також наявності зв`язку між конкретним заходом зустрічного забезпечення і заходами забезпечення позову. Отже, з вищенаведених норм вбачається обов`язкова необхідність доказування відповідними доказами можливості виникнення у відповідача збитків, у якому грошовому еквіваленті такі збитки можуть виникнути, чим зумовлена така можливість виникнення у відповідача відповідних збитків тощо.

На переконання суду , вжиття судом заходів забезпечення позову не несуть для відповідача загрози завдання збитків. Вказане полягає у тому, що хоча арешт нерухомого майна і обмежує право відповідача на розпорядження таким майном, однак суть вжитих заходів забезпечення якраз і полягає в тому, щоб уникнути під час розгляду спору по суті подальших дій щодо відчуження нерухомого майна та, фактично, зафіксувати правове становище учасників справи станом на час звернення з позовом. Метою цього є уникнення в подальшому звернення позивача з новими позовами для захисту свої прав, а також забезпечення можливості виконання рішення у справі.

Суд зазначає, що заходи забезпечення є тимчасовим обмеженням, не несуть загрози завдання збитків ні відповідачу, ні іншим особам, жодним чином не блокують можливість здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплати податків тощо, а лише тимчасово обмежують право власника нерухомого майна.

З аналізу приписів процесуального закону слідує, що суд має право вжити заходи зустрічного забезпечення саме з метою забезпечення відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені заходами забезпеченням позову. Проте, зустрічне забезпечення не може бути жодним чином пов`язане з виконанням/невиконанням позивачем можливого в майбутньому рішення суду про задоволення позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 141 ГПК України питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання. Копія ухвали про зустрічне забезпечення направляється учасникам справи не пізніше наступного дня після її постановлення.

Тобто, процесуальний закон надає можливість учаснику справи заявити клопотання про зустрічне забезпечення з наведенням відповідних мотивів та поданням доказів на підтвердження своєї вимоги.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 144 ГПК України ухвала господарського суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Примірник ухвали про забезпечення позову негайно надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також, залежно від виду вжитих заходів, направляється судом для негайного виконання державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.

Керуючись ст. ст. 136, 137, 140, 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Тібет» про забезпечення позову у справі №914/2152/25 - задоволити частково.

2. Застосувати захід забезпечення позову у виді накладення арешту на будівлю адміністративного корпусу під літ. «Ж-4», загальною площею: 10168.7 м. кв., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 321, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 884033346101, власник: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УПРАВЛЯЮЧА КОМПАНІЯ «ЛЬВІВСЬКИЙ АВТОНАВАНТАЖУВАЧ», код ЄДРПОУ: 31148163 в межах суми заявлених позовних вимог у розмірі 31 735 796,00 грн

3. В задоволенні решти заяви - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, підлягає негайному виконанню з дня її постановлення та може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до розділу 4 Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Суддя Березяк Н.Є.