Ухвала від 08.08.2025 по справі 922/5290/23

УХВАЛА

08 серпня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/5290/23

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Картере В.І.

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області

на ухвалу Господарського суду Харківської області від 09.04.2025

та на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.07.2025

у справі № 922/5290/23

за заявою, ФОП Сичова А. Ю.,

до ТОВ "Сервіс Клієнт",

про визнання банкрутом

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.04.2025 повернуто Головному управлінню ДПС у Харківській області заяву про витребування оригіналів первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів (вх. № 8381) без розгляду.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.07.2025 апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області , (вх.№947 х/1) на ухвалу господарського суду Харківської області від 09.04.2025 у справі №922/5290/23 залишено без задоволення. Ухвалу господарського суду Харківської області від 09.04.2025 у справі №922/5290/23 залишено без змін.

22.07.2025 через систему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Харківській області на ухвалу Господарського суду Харківської області від 09.04.2025 та на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.07.2025 у справі № 922/5290/23, в якій просить суд скасувати оскаржувані судові рішення; передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

З аналізу статей 55, 129 Конституції України вбачається, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція ЄСПЛ) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Суд зазначає, що право на доступ до суду є одним із аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції ЄСПЛ та повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (Рішення ЄСПЛ від 04.12.1995 у справі "Беллє проти Франції"). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції ЄСПЛ, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд. Водночас, право на доступ до суду, закріплене у статті 6, не є абсолютним, воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак, Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 Конвенції ЄСПЛ, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").

Розглянувши касаційну скаргу, Суд дійшов до висновку про повернення касаційної скарги, з наступних підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 304 Господарського процесуального кодексу України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини 1 статті 287 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 13, 14, 21, 25, 26, 28, 30 частини першої статті 255 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Відповідно до частини другої статті 254 ГПК України ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Згідно із частиною першою статті 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції: 1) про відмову у видачі судового наказу; 2) про забезпечення доказів, відмову в забезпеченні доказів, скасування ухвали про забезпечення доказів; 3) про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову; 4) про скасування забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову, відмову у скасуванні чи заміні заходів забезпечення позову; 5) про зустрічне забезпечення, зміну чи скасування зустрічного забезпечення; 6) про повернення заяви позивачеві (заявникові); 7) про відмову у відкритті провадження у справі; 8) про передачу справи на розгляд іншого суду; 9) про відмову поновити або продовжити пропущений процесуальний строк; 10) про затвердження мирової угоди; 11) про призначення експертизи; 12) про зупинення провадження у справі; 13) про закриття провадження у справі; 14) про залишення позову (заяви) без розгляду; 15) окрема ухвала; 16) про стягнення штрафу в порядку процесуального примусу; 17) у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; 18) про внесення, відмову у внесенні виправлень у рішення; 19) про відмову ухвалити додаткове рішення; 20) про роз`яснення чи відмову у роз`ясненні судового рішення; 21) про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами; 22) про поновлення, відмову у поновленні пропущеного строку для пред`явлення наказу до виконання; 23) про внесення чи відмову у внесенні виправлень до виконавчого документа, визнання чи відмову у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 24) щодо відстрочки або розстрочки виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання; 25) про розгляд скарг на рішення, дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби, державного виконавця, приватного виконавця; 26) про заміну чи відмову у заміні сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження; 27) про поворот виконання чи відмову у повороті виконання; 28) про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, чи нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку; 29) щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України; 30) про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами; 31) про відмову у відкритті провадження у справі про скасування рішення третейського суду; 32) про повернення заяви про скасування рішення третейського суду; 33) про повернення заяви про видачу наказу за рішенням третейського суду без розгляду; 34) про залишення без розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження; 35) про відновлення чи відмову у відновленні повністю або частково втраченого судового провадження.

Перелік ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, наведений у статті 255 ГПК України, є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню.

Предметом касаційного оскарження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області є постанова Східного апеляційного господарського суду від 07.07.2025 і ухвала Господарського суду Харківської області від 09.04.2025 у справі № 922/5290/23 про повернення без розгляду заяви про витребування оригіналів первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.11.2024 у справі № 757/47946/19-ц дійшла висновку про те, що ухвали про залишення без розгляду заяв (клопотань) з процесуальних питань можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, якщо: 1) це прямо передбачено у частині 1 статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (статті 255 Господарського процесуального кодексу України), наприклад, залишення без розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження; 2) ухвала суду відсутня в переліку ухвал, викладеному в частині 1 статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (статті 255 Господарського процесуального кодексу України), якщо цього вимагає забезпечення права особи на судовий захист, тобто в силу специфіки певної ухвали заперечення щодо неї не може бути включено до апеляційної скарги на рішення суду по суті спору.

У зазначеному висновку Велика Палата Верховного Суду базується на тому, що, за загальним правилом, поняття, розташоване у дужках поряд з іншим поняттям, має бути однакового з ним порядку з погляду змістовного навантаження (в дужках має бути змістовний еквівалент того, що поза дужками). Оскільки законодавець використав категорію "заява" послідовно в дужках (а не через кому чи із застосуванням розділових сполучників) після слова "позов", то вжите у цій нормі права поняття "заява" потрібно розуміти як заяву (вид звернення до суду), яка за своїм змістом тотожна поняттю "позов".

Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 15.02.2000 у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (правова позиція, викладена в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Господарського суду Харківської області від 09.04.2025 про повернення без розгляду заяви про витребування оригіналів первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів, яка була залишена без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.07.2025 відсутня у переліку визначеному частиною першою статті 255 ГПК України, а тому й не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції (стаття 255 ГПК України).

Згідно з частиною другою статті 304 ГПК України встановлено, що скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову. У разі подання касаційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення чи постанови суду, суд повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 17.10.2018 у справі № 750/14127/17 вказала про легітимність встановлення у процесуальному законі переліку деяких ухвал, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду стосовно суті спору. Велика Палата також наголосила, що це є розумним обмеженням, яке має на меті запобігти зловживанням процесуальними правами, які призводять до невиправданих зволікань під час розгляду справи, та забезпечити такий розгляд впродовж розумного строку. Таке обмеження є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись зі скаргою на ухвалу суду, що за законом не може бути окремо оскаржена, учасник справи може спрогнозувати безперспективність такого оскарження.

Таким чином, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що у цій справі скаржник не позбавляється права доступу до суду, оскільки матиме можливість оскаржити ухвалене у справі судове рішення по суті спору, виклавши у відповідній скарзі на нього свої аргументи, у тому числі стосовно доводів, які зазначені у касаційній скарзі, що розглядатиметься. Відтак вказане жодним чином не нівелює для учасника судового процесу можливості доступу до суду та не ускладнює йому цей доступ настільки, щоби завдати шкоди самій суті цього права.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що, оскільки касаційна скарга подана на ухвалу Господарського суду Харківської області від 09.04.2025 про повернення без розгляду заяви про витребування оригіналів первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів яка була залишена без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.07.2025 яка не підлягає касаційному оскарженню окремо від основного рішення суду першої інстанції то, враховуючи положення частини другої статті 304 ГПК України, вона підлягає поверненню заявнику.

Керуючись статтями 234, 235, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на ухвалу Господарського суду Харківської області від 09.04.2025 та на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.07.2025 у справі №922/5290/23, повернути.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий, суддя Огороднік К.М.

Судді Жуков С.В.

Картере В.І.