Постанова від 05.08.2025 по справі 513/1066/24

Номер провадження: 22-ц/813/2568/25

Справа № 513/1066/24

Головуючий у першій інстанції Рязанова К.Ю.

Доповідач Назарова М. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Назарової М.В.,

суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.,

за участю секретаря Соболєвої Р.М.,

учасники справи:позивач ОСОБА_1 , відповідач Саратська районна спілка споживчих товариств,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Саратського районного суду Одеської області від 16 вересня 2024 року, постановлену Саратським районним судом Одеської області у складі: судді Рязанової К.Ю. в приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Саратської районної спілки споживчих товариств про визнання права власності на квартиру,

в с т а н о в и в:

У серпні 2024 року позивачка ОСОБА_1 звернулась з позовом до Саратської районної спілки споживчих товариств про визнання права власності на квартиру, в якому із посиланням на вимоги ст. 41, 42, 12, 49 Закону УРСР «Про власність», ч. 1 ст. 47, ст. 128, 153, 224 ЦК УРСР (1963 року станом на час виникнення спірних правовідносин сторін) просила: визнати за позивачкою право власності на квартиру під номером три у будинку під номером АДРЕСА_1 .

Свої вимоги обґрунтувала тим, що 08 квітня 1994 року вона придбала у Саратській районній спілці споживчих товариств квартиру АДРЕСА_1 .

Придбання квартири було здійснено за Договором купівлі продажу від 08 квітня 1994 року, вартість житла складала 148000 карбованців, які в тож же день вона сплатила в касу підприємства, що підтверджується прибутковим касовим ордером № 74 від 08 квітня 1994 року. Після внесення грошей продавець передав їй ключі від квартири і влітку 1994 року вона із сім`єю заселилася до квартири. З моменту укладення договору купівлі продажу і до часу звернення до суду позивачка користується квартирою на правах власника.

З приводу реєстрації квартири вона звернулася до державного реєстратора надавши договір купівлі продажу та інші документи, але їй відмовлено у проведенні реєстраційних дій.

Також, зазначила, що вона як покупець повністю виконала умови договору купівлі-продажу квартири, сплатила за придбане майно його вартість, договір не визнавався недійсним, і тому вона правомірно володіє придбаною квартирою.

Іншої можливості оформити право власності на вказану квартиру, окрім як звернутися до суду з позовом вона не має.

Ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 16 вересня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Саратської районної спілки споживчих товариств про визнання права власності на квартиру.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає оскаржувану ухвалу незаконною та необґрунтованою, просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, посилався на рішення суду у справі № 513/1001/22 від 15.02.2023, яке набрало законної сили 23 березня 2023 року за наслідками розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Саратської районної спілки споживчих товариств про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним та визнання права власності, який на думку суду, за предметом спору, підставами та складом учасників справи є тотожним позову, з яким звернулась позивачка до суду 04.09.2024.

Вказує, що у справі № 513/1001/22 підставою позову було визнання договору дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України (2004 року), у зв`язку з ухиленням відповідача від нотаріального посвідчення договору; у справі № 513/1066/24 - тотожними є сторони та предмет позову, підстави позову є зовсім іншими, зокрема визнання права власності на квартиру на підставі ст. 224 ЦК УРСР, тобто у справі № 513/1001/22 підстави позову були зовсім іншими.

Оскільки матеріально-правові вимоги та обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги у справах № 513/1001/22 та № 513/1066/24, є різними, суд не мав правових підстав для відмови у відкритті провадження.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина четверта вказаної норми).

Учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, зокрема, позивач ОСОБА_1 , що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 73); Саратська районна спілка споживчих товариств в установленому законом порядку, повістку отримала 14.06.2025 0:45:50 в особистому кабінеті підсистеми (модуля) ЄСІТС Електронний суд, що підтверджується довідкою (а.с.72), до судового засідання не з`явилися, що відповідно до частини другоїстатті 372 ЦПК Українине перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглядаючи вказану ухвалу суду за доводами апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з пунктом 3 частини першоїстатті 186 ЦПКУкраїни суддя відмовляєу відкритті провадження усправі, якщоупровадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відмовляючи у відкритті провадженняв справі, суд першої інстанції із посиланням на вимоги п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України виходив із того, що рішенням Саратського районного суду Одеської області від 15 лютого 2023 року у справі № 513/1001/22, яке не оскаржувалося та набрало законної сили, в задоволенні позову ОСОБА_1 до Саратської районної спілки споживчих товариств про визнання договору купівлі продажу нерухомого майна дійсним та визнання права власності на квартиру було відмовлено. Предметом спору у зазначеній справі була квартира під номером три у будинку під номером АДРЕСА_1 , щодо якої позивачка просила визнати право власності.

Довід апеляційної скарги про те, що у вказаних справах різні підстави позову, заслуговує на увагу, оскільки хоча предметом вищезазначених позовів є спірна квартира АДРЕСА_2 , але підставою позову у справі № 513/1001/22 було визнання договору дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України (2004 року) у зв`язку з ухиленням відповідача від нотаріального посвідчення договору, у той час, коли підставою позову у справі № 513/1066/24 є вимоги ст. 224 ЦК УРСР (1963 року) та ст. 49 Закону УРСР «Про власність» (1991 року) через те, що укладений між сторонами 08.04.1994 договір купівлі-продажу не визначало обов`язкову нотаріальну форму договору купівлі-продажу нерухомого майна, крім житлового будинку (у випадку укладення договору, стороною якого є фізична особа), тобто для такого договору не була передбачена обов`язкова нотаріальна форма, а державний реєстратор відмовив позивачці в проведенні реєстраційних дій. Тобто, у вказаних справах є тотожними сторони та предмет позову, натомість різні підстави та матеріально-правові вимоги.

Упостанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 рокуусправі № 761/7978/15-ц (провадження№ 14-58цс18) зазначено, що: «позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.Урозумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.Уматеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір».

Упостанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 рокуусправі № 917/1739/17 (провадження№ 12-161гс19) вказано, що «предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу».

Підставу позову становлять обставини, якими позивачобґрунтовуєсвої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.Тобто, зміна предмета позовуозначаєзміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.(див. постановуВеликої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, провадження № 12-15гс19).

Тобто, длявідмови у відкритті провадженняна підставі пункту 3 частини першоїстатті 186 ЦПКУкраїни суд мав установити тотожність предмета й підстав позову, а також суб`єктного складу сторінусправі № 513/1001/22 та у справі № 513/1066/24, яка переглядається.

Відповідно до частин першої, третьоїстатті 13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Аналіз змісту позовних вимог по вищенаведених справах свідчить про те, що обидві вони із однаковим суб`єктним складом: позивачем є ОСОБА_1 , відповідачем - Саратська районна спілка споживчих товариств; матеріально-правової вимогою та предметом спору по обох справах є вимога про визнання за позивачкою права власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Натомість, підставою позову у справі № 513/1001/22 зазначалося те, що 08 квітня 1994 року між позивачкою нею та Саратською райспоживспілкою (відповідачем) було укладено договір купівлі-продажу спірної квартири, що складається з житлової кімнати -12,1 м.кв, житлової кімнати-16,1 м.кв, кухні-8,7 м.кв, кухні-10,4 м.кв, комори- 2,1 м.кв, ванни-4,5 м.кв, котельної-3,1 м.кв, санвузла-1,5 м.кв, коридору-6,1 м.кв, вітальні-5,9 м.кв, загальною житловою площею 28,2 м.кв. При укладені договору сторонами були узгоджені умови купівлі-продажу вказаної квартири, а саме ціна, оплата, передача у власність. Позивачка вважає, що вона виконала всі умови договору, так як сплатила відповідачу умовлену суму коштів в розмірі 148000 карбованців та прийняла квартиру у власність, але відповідач ухиляється від нотаріального оформлення договору, так як йому невідомі умови виконання договору, а у договорі вони не прописані. В договорі вказана вартість квартири, її оплата та те, що договір потребує нотаріального посвідчення, але не вказано до якої дати необхідно його нотаріально посвідчити, та не вказаний спосіб передання у власність, тому позивачка просить визнати вказаний договір купівлі-продажу дійсним. Пунктом 4 договору було визначено, що покупець сплатив у касу продавця грошові кошти за купівлю квартири у розмірі 148000 карбованців, а також своїм підписом підтвердив факт позовних розрахунків за продане майно і відсутність щодо покупця будь-яких претензій фінансового характеру, із того часу позивачка користується квартирою. Оскільки позивач та відповідач дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору та відбулося виконання договору з обох сторін, але відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення вищезазначеного договору, вказане змушує позивачку звернутися до суду.

Підставою позову у справі № 513/1066/24 зазначено, що 08 квітня 1994 року позивачка придбала у Саратської райспоживспілки спірну квартиру, що складається з: житлової кімнати -12,1 м.кв, житлової кімнати-16,1 м.кв, кухні-8,7 м.кв, кухні-10,4 м.кв, комори- 2,1 м.кв, ванни-4,5 м.кв, котельної-3,1 м.кв, санвузла-1,5 м.кв, коридору-6,1 м.кв, вітальні-5,9 м.кв, загальною житловою площею 28,2 м.кв. Придбання квартири здійснено за договором купівлі-продажу від 08 квітня 1994 року, вартість житла склала 148000 карбованців, які були внесені позивачкою до каси підприємства, після чого продавець передав їй ключі, і вона із сім`єю вселилася до вказаної квартири і до цього часу користується нею. Державним реєстратором відмовлено позивачці у реєстрації свого права в реєстрі речових прав за наданим договором купівлі-продажу, який не підлягав станом на час його укладення нотаріальному посвідченню. Відповідачем квартиру знято з балансу, а документів, які б підтверджували факт того, що відповідач є власником майна, на підприємстві немає, що свідчить про втрату можливості проведення реєстрації.

Отже, підставою позову в першій справі було ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, а в другій відмова державного реєстратора у проведенні реєстраційних дій відповідного права позивачки, що виникло на підставі укладеного 08.04.1994 між сторонами договору купівлі-продажу, який, на думку позивачки, відповідає діючому на той момент законодавству, оскільки обов`язкової нотаріальної форми купівлі-продажу саме квартири діюче на той час законодавство не передбачало (ст. 227 ЦК УРСР).

Відповідної вимоги про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 08.04.1994, обґрунтуванням чого зазначено вимоги ст. 224 ЦК УРСР, позовна заява у справі № 513/1066/24 не містить, а вказане є обґрунтуванням, тобто підставою позову, в частині визнання за позивачкою права власності на спірну квартиру.

В цій частині у справі № 513/1001/22 зазначено, що «законодавство, чинне на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, не передбачало обов`язку нотаріально посвідчувати договір купівлі-продажу квартири, у тому числі у випадку укладення договору, стороною якого є фізична особа, крім жилих будинків (стаття 227 ЦК УРСР). Аналогічну правову позицію наведено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 904/4573/16 та від 04 вересня 2019 року у справі справа № 903/729/16. Вимогу щодонотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири, сторони зазначили у договорі».

При цьому помилкове тлумачення позивачкою різних підстав позову, як-то посилань на різні норми права: в першій справі на вимоги ст. 220 ЦК України, а в другій на вимоги ст. 224 ЦК УРСР само по собі не свідчить про нетотожність позовів, оскільки правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами (фактами) при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права або інше наведення іншого праворозуміння таких норм.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 916/1764/17, від 22 січня 2020 року у справі №210/2289/17, від 30 січня 2020 року у справі №817/831/18. Аналогічного підходу дотримувалася і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15.

За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Підставою позову позивачки для визнання за нею права власності на спірну квартиру залишається укладення між сторонами договору купівлі-продажу, виконання його умов сторонами та неможливість нею зареєструвати за собою право власності на таке нерухоме майно, проте, в першому випадку через ухилення відповідача від такого, а у другому через відмову державного реєстратора провести реєстраційній дії за умови дійсного договору купівлі-продажу.

Суд першої інстанції належним чином не дав оцінки наведеному, обмежився лише посиланням на суб`єктний склад учасників справи (сторін), предмет позову, не звернув уваги на різні підстави позову по справі № 513/1001/22, судове рішення по якій набрало законної сили, та позовну заяву по справі № 513/1066/24, дійшов помилкового висновку про тотожність правовідносин у вищенаведених цивільних справах.

Доводи апеляційної скарги підтверджують вищезазначені обставини, а тому є слушними.

Таким чином, погоджуючись з доводами апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції допустився неповноти судового розгляду, належно не з`ясував наведеного, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті провадження.

Враховуючи те, що судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали та порушення прав заявника на вільний доступ до правосуддя, то відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379ЦПК України ухвала суду підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 367, 374, 379 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Саратського районного суду Одеської області від 16 вересня 2024 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови 05 серпня 2025 року

Головуючий М.В. Назарова

Судді: В.А. Коновалова

В.В. Кострицький