Рішення від 05.08.2025 по справі 914/1658/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.08.2025 м. Івано-ФранківськСправа № 914/1658/25

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндера П. А. , секретар судового засідання Попович Л. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Бударена"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПБС"

про стягнення заборгованості в сумі 938767 грн 19 коп.

представники сторін не з`явилися

встановив, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ТК Бударена" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПБС" про стягнення заборгованості за договором поставки №2023/09/16 від 16.09.2023 в сумі 999970,89 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.05.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Бударена" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПБС" про стягнення заборгованості в сумі 999970,89 грн. за договором поставки №2023/09/16 від 16.09.2023 та додані до неї документи передано за підсудністю Господарському суду Івано-Франківської області.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Івано-Франківської області вищевказану позовну заяву (справу №914/1658/25) розподілено судді Шкіндеру П.А.

Ухвалою суду від 25.06.25 постановлено позовну заяву залишити без руху; позивачу у десятиденний строк з дня отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви, а саме надати Господарському суду Івано-Франківської області належні докази сплати судового збору в розмірі 2895,57грн.

Позивачем, у межах встановленого судом строку, подано заяву вх.№10883/25 від 27.06.25 про усунення недоліків, до якої долучено докази сплати судового збору у розмірі 2895,57грн., відтак ухвалою від 02.07.25 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено розгляд справи по суті на 22.07.2025 та встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

21.07.25 за вх.№6343/25 позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, мотивовану частковою оплатою відповідачем боргу у розмірі 61203,70грн, з доказами такої оплати (клопотання про долучення доказів вх.№12061/25 від 22.07.25).

З огляду на приписи ст.46 ГПК України, враховуючи, що заяву про зменшення розміру позовних вимог подано позивачем до початку першого судового засідання, зазначену заяву судом прийнято до розгляду. Таким чином, спір вирішується відповідно до зменшених позовних вимог, відтак предметом спору є стягнення з відповідача 938767,19грн, з яких 745729,07 грн основного боргу, 120662,82 грн пені та 72375,30 грн інфляційних втрат.

В судовому засіданні 22.07.25 представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, з врахуванням заяви вх.№6343/25.

Ухвалою від 22.07.25 відкладено розгляд справи по суті на 05.08.25.

В судове засідання 05.08.25 представники сторін не з`явилися. Разом з тим, від позивача 04.08.25 надійшло клопотання вх.№12768/25 про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю забезпечити явку представника в судове засідання у зв`язку з його перебуванням у відпустці.

Оцінивши подане клопотання та перевіривши його на відповідність загальним вимогам щодо форми та змісту письмової заяви, клопотання, викладеним у статті 170 Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає таке.

Згідно з ч.2 ст.42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи.

Як передбачено в ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

У клопотанні про відкладення розгляду справи представник позивача посилається на неможливість взяти участь в судовому засіданні у зв`язку з його перебуванням у відпустці, однак не вказав причин, з яких його участь в судовому засіданні є обов`язковою, оскільки така судом не визнавалася.

Суд констатує, що виходячи із вимог ст. 74 ГПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, клопотання позивача про відкладення розгляду справи є необґрунтованим та не підтверджене належними доказами.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що в судовому засіданні 22.07.25 на зауваження суду щодо відсутності в матеріалах справи рахунків, що є підставою для розрахунків між сторонами згідно умов укладеного між сторонами у справі Договору, та невідповідності у розрахунку заборгованості та платіжних інструкціях, долучених до позовної заяви, представник позивача зазначив, що надасть суду відповідні докази та/або пояснення, однак, станом на 05.08.25 їх не подав.

Щодо неявки відповідача в судове засідання суд констатує таке.

Ухвали від 02.07.25 та 22.07.25 направлено відповідачу в його електронний кабінет, що відповідає приписам ч.11 ст.242 ГПК України.

Відповідно до п.2 ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Зокрема, документи в електронному вигляді "Ухвала про відкриття провадження" та "Ухвала виклик-повідомлення" від 22.07.25 у справі №914/1658/25 (суддя Шкіндер П. А.) надіслані одержувачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "ПБС" в його електронний кабінет та доставлені останньому відповідно 02.07.25 та 22.07.25, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.

Таким чином, суд вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про розгляд судової справи.

Стаття 42 ГПК України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до частини четвертої статті 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Статтею 178 ГПК України передбачене право відповідача подати суду відзив на позовну заяву. Разом з тим, як визначено в ч. 3 цієї статті, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Поряд з цим, одним із принципів господарського судочинства відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, є розумність строків розгляду справи судом.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку; розумним вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Беручи до уваги принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, враховуючи, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача про відкладення розгляду справи по суті та, керуючись ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України, вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними в ній матеріалами.

Позиція позивача.

Позовні вимоги мотивує тим, що на підставі укладеного між сторонами у справі договору поставки №2023/09/16 позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 2881407,09 гривень. Проте, всупереч прийнятих на себе договірних зобов`язань оплату отриманого товару замовник здійснив частково, на загальну суму 2135678,02грн, з яких 2074 474,32 грн - до звернення позивача до суду з даним позовом, 61203,70 грн - 13.06.25 (після звернення позивача до суду). Зазначає, що у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань позивачем нараховано 120662,82 грн пені та 72375,30 грн інфляційних втрат. Акцентує, що під час передачі товару покупцеві, останньому вручено рахунки на оплату на кожну партію товару. Зауважує, що позивачем неодноразово вживались заходи досудового врегулювання спору шляхом телефонних перемовин, направлення відповідачу претензії та під час зустрічей представників позивача та відповідача, однак на момент подання позовної заяви до суду, таке врегулювання не призвело до вирішення спору.

Позиція відповідача.

В судові засідання жодного разу не з`явився, відзиву, заяв, клопотань суду не подавав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

16 вересня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТК Бударена"

(Позивач/Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПБС" (Відповідач/Замовник) укладено договір поставки № 2023/09/16 (далі- Договір).

Зазначений договір підписано сторонами та скріплено їх печатками. Термін дії договору - до 31.12.23, але у будь якому разі до повного виконання сторонами його умов.(п. 9.1 Договору).

У випадку, якщо за 30 календарних днів до закінчення терміну дії Договору жодна із сторін не виявить бажання розірвати даний договір, про що письмово не попередить іншу сторону, даний договір вважається подовженим на кожен наступний календарний рік.

Відповідно до умов Договору Постачальник зобов`язався поставити та передати у власність Замовника будівельні матеріали (товар), а Замовник зобов`язувався прийняти та оплатити товар відповідно до умов договору.

Згідно пунктів 2.1, 3.1, 3.3, 3.4 Договору, предметом поставки є товар, зазначений у видаткових накладних та рахунках на оплату. Сторони домовились, що кожна поставка Товару відбувається самостійно замовником (шляхом самовивозу зі складу постачальника). Перехід права власності відбувається в момент поставки відповідного товару, що оформляється видатковою накладною. Підписання належним представником замовника видаткової накладної засвідчує факт передачі постачальником товару належної кількості та якості.

Позивачем передано відповідачу товар згідно наступних видаткових накладних:

- Видаткова накладна № 2069 від 25 вересня 2023 року на суму 97 000 грн;

- Видаткова накладна № 2338 від 11 жовтня 2023 року на суму 36 029,22 грн;

- Видаткова накладна № 2341 від 11 жовтня 2023 року на суму 252 700,00 грн;

- Видаткова накладна № 2465 від 20 жовтня 2023 року на суму 370 636,00 грн;

- Видаткова накладна № 2487 від 23 жовтня 2023 року на суму 45 184,89 грн;

- Видаткова накладна № 2617 від 01 листопада 2023 року на суму 53 808,39 грн;

- Видаткова накладна № 2621 від 01 листопада 2023 року на суму 47 595,00 грн;

- Видаткова накладна № 2622 від 01 листопада 2023 року на суму 48 603,40 грн;

- Видаткова накладна № 2634 від 01 листопада 2023 року на суму 134 249,99 грн

- Видаткова накладна № 2728 від 09 листопада 2023 року на суму 44 478,00 грн;

- Видаткова накладна № 2729 від 09 листопада 2023 року на суму 20 319,20 грн;

- Видаткова накладна № 2730 від 09 листопада 2023 року на суму 26 647,20 грн;

- Видаткова накладна № 2731 від 09 листопада 2023 року на суму 22 704, 15 грн;

- Видаткова накладна № 2783 від 20 листопада 2023 року на суму 61 203,70 грн;

- Видаткова накладна № 2784 від 15 листопада 2023 року на суму 27 746,08 грн;

- Видаткова накладна № 2818 від 16 листопада 2023 року на суму 48 786,86 грн;

- Видаткова накладна № 2839 від 20 листопада 2023 року на суму 28 885,70 грн;

- Видаткова накладна № 2975 від 27 листопада 2023 року на суму 24 622,55 грн;

- Видаткова накладна № 3058 від 01 грудня 2023 року на суму 30 482,40 грн;

- Видаткова накладна № 3061 від 01 грудня 2023 року на суму 55 407,29 грн;

- Видаткова накладна № 3073 від 05 грудня 2023 року на суму 83 910,56 грн;

- Видаткова накладна № 3151 від 08 грудня 2023 року на суму 81 295,09 грн;

- Видаткова накладна № 3176 від 11 грудня 2023 року на суму 4 066,50 грн;

- Видаткова накладна № 91 від 10 січня 2024 року на суму 110 924,22 грн;

- Видаткова накладна № 95 від 10 січня 2024 року на суму 25 406,77 грн;

- Видаткова накладна № 96 від 10 січня 2024 року на суму 528 099,04 грн;

- Видаткова накладна № 152 від 16 січня 2024 року на суму 31 128,04 грн;

- Видаткова накладна № 300 від 26 січня 2024 року на суму 31 671,79 грн;

- Видаткова накладна № 1673 від 16 травня 2024 року на суму 61 638,40 грн;

- Видаткова накладна № 2034 від 16 травня 2024 року на суму 950,62 грн;

- Видаткова накладна № 2035 від 16 травня 2024 року на суму 48 379,60 грн;

- Видаткова накладна № 1684 від 17 травня 2024 року на суму 396 846,44 грн;

Отже, в межах договору поставки № 2023/09/16 від 16.09.2023 року Позивачем передано товару у власність Відповідача на загальну суму 2 881 407,09 гривень.

Відповідно до розділу 5 Договору поставки загальна вартість цього договору складається з вартості всіх партій отриманого товару покупцем протягом всього строку дії договору. Вартість кожної окремої партії товару визначається згідно виставлених рахунків та видаткових накладних, оформлених відповідно до цього договору. Розрахунки за кожну партію товару здійснюються замовником у безготівковому порядку в українській національній валюті, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на підставі рахунку, виставленого постачальником. Оплата здійснюється впродовж трьох банківських днів з моменту виставлення рахунку. За попередньою домовленістю сторін у письмовій формі оплата товару може відбуватися в іншому порядку.

Рахунків на оплату та доказів домовленості сторін щодо іншого порядку оплати товару матеріали справи не містять.

За даними позивача, оплату отриманого товару замовник здійснив частково, на загальну суму 2135678,02грн, з яких 2 074 474,32 грн - до звернення позивача до суду з даним позовом, 61203,70 грн - 13.06.25 (після звернення позивача до суду).

Разом з тим, судом на підставі наявних в матеріалах справи копій видаткових накладних та платіжних інструкцій здійснено перерахунок та встановлено, що згідно розрахунку суду з врахуванням оплати 13.06.25 відповідачем сплачено 2227044,02 грн.

Таким чином, на момент прийняття рішення заборгованість відповідача за розрахунком суду становить 654363,07грн.

У зв`язку з порушенням відповідачем прийнятих на себе договірних зобов`язань щодо оплати вартості товару позивачем нараховано відповідачу 120662,82 грн пені та 72375,30 грн інфляційних втрат.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Зі змісту ст. 11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов`язки виникають зокрема, з договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

На підставі господарського договору між суб`єктами господарювання виникають господарські зобов`язання, в силу яких один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (ст.173, 174 ГК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Укладаючи Договір, сторони погодили всі його істотні умови.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, відтак до нього застосовуються відповідні положення Цивільного та Господарського кодексів України.

Положеннями частини 1 статті 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне визначення містить стаття 712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу, згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

За приписами частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Наявні в матеріалах справи видаткові накладні підтверджують передання товару у власність відповідача. Видаткові накладні підписані та скріплені печатками сторін, застережень чи зауважень щодо отриманого товару матеріали справи не містять, відтак відповідно до умов укладеного між сторонами договору товар вважається прийнятим відповідачем.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 ЦК України (ст. 663 ЦК України).

Відповідно до частин 1 - 3 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Відповідно до умов договору поставки, відповідач зобов`язувався сплатити вартість поставленого товару протягом 3 банківських днів, що відраховуються з моменту виставлення відповідного рахунку на оплату (пункт 5.4. Договору).

Рахунки на оплату в матеріалах справи відсутні.

Разом з тим, відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 915/641/19, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов`язку здійснити оплату, оскільки такий обов`язок виникає на підставі договору, а не на підставі рахунку (правова позиція є сталою, сформована у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18).

За умови прийняття товару чи послуги у визначеній кількості і якості та наявності договірного врегулювання розміру, строку і порядку платежу, навіть відсутність рахунку на оплату товару/послуги не може бути обставиною, за якої існує неможливість виконання боржником свого обов`язку, та не звільняє боржника від оплати вартості товару/послуги, що було фактично поставлено та прийнято ним без зауважень по кількості, якості та строках, адже рахунок на оплату товару не є первинним документом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно із ч. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, не допускається (частина перша статті 525 ЦК України).

За поставлений позивачем товар відповідач розрахувався частково. Заборгованість відповідача перед позивачем за Договором згідно розрахунку суду на момент прийняття рішення становить 654363,07грн.

В ході судового розгляду відповідач не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин, аніж ті, що встановлені судом.

За наведених обставин справи та зазначених норм чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар за Договором в сумі 654363,07грн. є обґрунтованими.

Щодо стягнення пені та інфляційних втрат суд констатує таке.

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом ст. 1 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що максимальний розмір пені, визначений Законом та погоджений сторонами у договорі, пов`язаний із розміром облікової ставки Національного банку України.

Приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У Договорі сторони визначили, що у випадку несвоєчасної оплати отриманого товару, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочення або неоплаченої суми. Строк нарахування пені та строк давності щодо її стягнення встановлюється відповідно до чинного законодавства (п. 6.2 Договору).

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За прострочення виконання грошового зобов`язання позивачем, на підставі п.6.2 договору та ст.625 Цивільного кодексу України нараховано 120662,82 грн пені та 72 375,30 грн інфляційних втрат за період з 23.05.24 по 23.11.24.

Судом здійснено перевірку поданого розрахунку пені та інфляційних втрат позивачем та встановлено, що в розрахунку суду розмір пені та інфляційних втрат є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення, однак, не виходячи за межі позовних вимог, судом задоволено ці вимоги за розрахунком позивача.

Висновок суду.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 74 ГК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому, відповідно до ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі ст. 77 ГПК допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(п. ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

В контексті наведеного, позов слід задоволити частково.

Судові витрати.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, визначає Закон України "Про судовий збір".

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0, 8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

При поданні позову позивачем сплачено 12103,99грн судового збору згідно платіжної інструкції №4606 від 14.05.25 та 2895,57грн згідно платіжної інструкції №4886 від 25.06.25.

Відповідно до п.1 ст.129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позову, витрати по сплаті судового збору слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 13, 73, 75, 77-79, 86, 123, 129, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

частково задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Бударена" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПБС" про стягнення заборгованості за договором поставки №2023/09/16 від 16.09.2023 в сумі 938767 грн 19 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПБС" (код ЄДРПОУ 32872788) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК Бударена" (код ЄДРПОУ 44363746) 654363,07грн (шістсот п`ятдесят чотири тисячі триста шістдесят три гривні сім копійок) основного боргу, 120662,82грн (сто двадцять тисяч шістсот шістдесят дві гривні вісімдесят дві копійки) пені, 72375,30грн. (сімдесят дві тисячі триста сімдесят п`ять гривень тридцять копійок) інфляційних втрат та 10168,81грн(десять тисяч сто шістдесят вісім гривень вісімдесят одну копійку) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.08.2025

Суддя П. А. Шкіндер