Рішення від 31.07.2025 по справі 910/3782/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.07.2025Справа № 910/3782/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Кирилюк Т.Ю. за участю секретаря судового засідання Шадури М.Ю., розглянув в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

до

1) ОСОБА_1 ;

2) ОСОБА_2 ;

3) ОСОБА_3 ;

4) ОСОБА_4 ;

5) ОСОБА_5

про стягнення 9 980 000,00 грн.

за участю представників:

- позивача - Щербина О.Ю.;

- відповідача1 - не зявились;

- відповідача2 - ОСОБА_6 ;

- відповідача3 - не зявились;

- відповідача4 - ОСОБА_4 ;

- відповідача5 - ОСОБА_7

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про солідарне стягнення 9 980 000,00 грн. шкоди, заподіяної Акціонерному товариству «Артем-банк» та його кредиторам.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2021 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2021 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 20.10.2022 рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.05.2024 у задоволенні позову відмовлено повністю

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2024 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 10.04.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 20.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2025 справу прийнято до розгляду суддею Кирилюк Т.Ю., призначено підготовче засідання та встановлено строки надання учасниками заяв по суті з урахуванням висновків Верховного Суду.

Відповідачем4 надано суду 28.04.2025 клопотання про винесення виправдувального вироку з огляду на відсутність у нього правового статусу посадової особи банку. У судовому засіданні 20.05.2025 розгляд клопотання відкладено до моменту ухвалення рішення у справі.

Представником відповідача2 надано суду 07.05.2025 відзив, яким заперечено вимоги позову повністю з огляду на відсутність порушень законодавства при прийнятті спірного рішення.

Відповідачем5 надано суду 08.05.2025 відзив, яким заперечено позовні вимоги повністю з огляду на відсутність складу правопорушення при прийнятті рішення про придбання банком цінних паперів.

Позивачем 16.05.2025 надано суду відповідь на відзиви відповідача2 та відповідача5, яким підтримано вимоги позову.

Відповідачем5 надано суду 20.05.2025 клопотання про витребування у позивача додаткових доказів у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 клопотання відповідача5 задоволено, витребувано у позивача та Національного банку України належним чином завірені копії внутрішньобанківського положення про здійснення комерційних операцій з цінними паперами Акціонерного товариства «Артем-Банк» у редакції, чинній станом на 15.03.2012, та внутрішньобанківського положення про розрахунок справедливої вартості цінних паперів Акціонерного товариства «Артем-Банк» у редакції, чинній станом на 15.03.2012.

Національним банком України 11.06.2025 повідомлено суд, що витребувані документи йому не передавались ліквідатором Акціонерного товариства «Артем-Банк».

Позивачем 12.06.2025 надано суду письмову заяву, за змістом якої стверджується, що всі документи Акціонерного товариства «Артем-Банк» передано на зберігання до Національного банку України.

Відповідачем4 надано суду 16.06.2025 заяву про перегляд ухвали суду щодо відхилення клопотання про винесення виправдувального вироку.

Відповідачем5 та відповідачем2 заявлено 23.06.2025 клопотання про витребування у позивача додаткових доказів.

Протокольною ухвалою від 24.06.2025 Господарським судом міста Києва відмовлено у задоволенні клопотання відповідача2 про витребування додаткових доказів, задоволено клопотання відповідача5 про надання оригіналів доказів у справі, закрито підготовче провадження та призначено дату розгляду по суті.

Відповідачем5 сформовано 29.07.2025 в системі «Електронний суд» додаткові пояснення, якими наголошено на невиконанні позивачем вимог суду в частині надання доказів у справі.

У судовому засіданні 31.07.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши наявні у матеріалах справи докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Постановою Правління Національного банку України №416-рш/БТ від 15.11.2016 віднесено Публічне акціонерне товариство «АРТЕМ-БАНК» до категорії неплатоспроможних».

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 16.11.2016 прийнято рішення №2447 про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «АРТЕМ-БАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку.

Постановою Правління Національного банку України №492-рш від 15.12.2016 відкликано банківську ліцензію та прийнято рішення про ліквідацію Публічного акціонерного товариства «АРТЕМ-БАНК».

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 15.12.2016 прийнято рішення №2857 про початок процедури ліквідації АТ «АРТЕМ-БАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку.

Відповідно до інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на час ухвалення рішення у справі Публічне акціонерне товариство «АРТЕМ-БАНК» перебуває у стані припинення. Інформація про припинення юридичної особи в державному реєстрі відсутня.

За твердженням позивача під час здійснення ліквідаційної процедури АТ "АРТЕМ-БАНК" його посадовими особами було виявлено факти прийняття рішень пов`язаними особами цього банку, на підставі яких в подальшому було здійснено ряд завідомо збиткових операцій, однією з яких було інвестування в цінні папери Закритого диверсифікованого пайового інвестиційного фонду "Інвестиційний стандарт" низької фінансової якості.

Звертаючись до суду з даним позовом Фонд гарантування вкладів фізичних осіб стверджує про нанесення відповідачами, як членами кредитного комітету, збитків кредиторам банку, що перебуває на стадії ліквідації, при прийнятті ними рішення (протокол кредитного комітету АТ "АРТЕМ-БАНК" №14/12 від 15.03.2012) про придбання 12 500 штук іменних інвестиційних сертифікатів Закритого диверсифікованого пайового інвестиційного фонду "Інвестиційний стандарт" за ціною 1 000,00 грн. за 1 штуку.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджено факт прийняття 15.03.2012 рішення кредитним комітетом Публічного акціонерного товариства «АРТЕМ-БАНК» (у складі голови правління ОСОБА_1 , першого заступника голови правління Ковтуна Ю. М., заступника голови правління Петрухнової М. В., начальника відділу статистичної звітності та бюджетування ОСОБА_4 та начальника юридичного відділу Щербини (Деребери) С.П.) про придбання іменних інвестиційних сертифікатів Закритого диверсифікованого пайового інвестиційного фонду "Інвестиційний стандарт" в кількості 12 500 штук вартістю 12 500 000,00 грн. (ціна одного сертифікату - 1 000,00 грн.).

Рішення про придбання інвестиційних сертифікатів прийнято відповідачами у справі.

У той же час, матеріалами справи також підтверджуються факти прийняття рішень 24.01.2014 та 21.07.2016 про відчуження загалом 12 500 штук іменних інвестиційних сертифікатів Закритого диверсифікованого пайового інвестиційного фонду "Інвестиційний стандарт" (у 2014 році - за ціною 1 000,00 грн. за штуку, у 2016 році - за ціною 2 грн.).

Рішення про відчуження інвестиційних сертифікатів приймалось 24.01.2014 кредитним комітетом у складі першого заступника голови правління Петрухнової М.В., голови правління Ганзі Д. О., заступника голови правління Леонова С. О., головного бухгалтера Луцького В. М., начальника департаменту управління ризиками Савлука В. П., начальника юридичного департаменту Федоренко М.В., начальника департаменту банківської безпеки Диндо О. Л. (протокол №5-2/14).

Рішення про відчуження інвестиційних сертифікатів приймалось 21.07.2016 кредитним комітетом у складі першого заступника голови правління Петрухнової М. В., голови правління Ганзі Д. О., заступника голови правління Леонова С. О., головного бухгалтера Луцького В. М., заступника начальника департаменту управління ризиками Михєєва Т. В. та начальника юридичного департаменту Гутник А. Ж.

Таким чином, рішення про придбання інвестиційних сертифікатів приймалось відповідачами у справі, а рішення про їх відчуження - іншими особами.

Доводи позовної заяви ґрунтуються виключно на звинуваченні учасників прийняття рішення про придбання цінних паперів і взагалі залишають поза будь-якою увагою можливість нанесення збитків установі прийняттям рішень про відчуження цінних паперів за заниженою вартістю.

За твердженнями позивача, його посадовими особами під час здійснення ліквідаційної процедури АТ "АРТЕМ-БАНК", було виявлено факти прийняття рішень пов`язаними особами, на підставі яких в подальшому було здійснено ряд завідомо збиткових операцій, однією з яких було інвестування в цінні папери (інвестиційні сертифікати) емітента Закритого диверсифікованого пайового інвестиційного фонду "Інвестиційний стандарт" (ТОВ "КУА НЬЮ ЕССЕТ"), низької фінансової якості, без проведення належної оцінки ризиків від такого інвестування, на значні суми грошових коштів, що прямо протирічило інтересам АТ "АРТЕМ-БАНК" та його кредиторам, в результаті якої банку було завдано збитків на суму 9 980 000,00 грн.

Поклавши в основу позову твердження про прийняття рішення відповідачами про здійснення завідомо збиткових операцій відповідно до частини третьої статті 13 Господарського процесуального кодексу України позивач має прямий процесуальний обов`язок довести суду поза розумним сумнівом та належними доказами факт прийняття цього рішення з прямим наміром нанесення збитків банку.

Натомість, позивач фактично обмежився лише власними висновками без фактичного доведення обізнаності та намірів відповідачів при прийнятті ними рішення про придбання цінних паперів.

У той же час, у даному випадку має місце фінансова операція з придбання цінних паперів для їх подальшого продажу та подальше їх відчуження до 01.02.2015 (частина друга рішення відповідачів від 15.03.2012).

Наголошення на збитковості операції з придбання цінних паперів у 2012 році та залишення взагалі поза будь-якою увагою факти продажу цих же цінних паперів у 2014 та 2016 роках викликає розумний сумнів в об`єктивності наведених у позовній заяві висновків.

За практикою Європейського суду з прав людини стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду.

Відповідно до частини другої статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення

Окремо суд має зазначити, що за твердженнями позивача згідно Звіту про оцінку (складеного на замовлення позивача Товариством з обмеженою відповідальністю "Північно-східна консалтингова група" та який, у тому числі, досліджено судом під час розгляду справи) станом на 15.03.2012, ринкова вартість пакету цінних паперів - іменних інвестиційних сертифікатів емітента ЗДПІФ "Інвестиційний стандарт" в кількості 12 500 штук становила 7 750,00 грн., що відповідно складало 0,62 грн. за 1 (один) сертифікат.

Об`єктивність звіту, на який посилається позивач, у даному випадку знаходиться у межах розумного сумніву, оскільки його висновки прямо спростовуються матеріалами справи.

Матеріалами справи підтверджено, що 30.01.2014 іменні інвестиційні сертифікати ЗДПІФ "Інвестиційний стандарт" було відчужено банком в кількості 2 500 штук за ціною 1 000,00 грн. за 1 штуку.

Наведений факт повністю спростовує висновки Звіту про оцінку, виконаного на замовлення позивача у 2021 році, що ціна інвестиційних сертифікатів ЗДПІФ "Інвестиційний стандарт" у 2012 році складала 0,62 грн. за 1 штуку (0,062% від реальної ціни продажу у 2014 році).

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються, у тому числі, висновками експертів.

Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За приписами статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Виходячи з наведених правових приписів процесуального Закону судом відхилені висновки позивача, які ґрунтуються в свою чергу на висновках Звіту про оцінку, складеного на замовлення позивача Товариством з обмеженою відповідальністю "Північно-східна консалтингова група", які прямо спростовуються матеріалами справи.

За висновками пунктів 51 та 52 постанови Верховного Суду у справі 910/3782/21 від 10.04.2025 предметом позову в цій справі є відшкодування (стягнення) шкоди, заподіяної Банку та його кредиторам протиправними діями / бездіяльністю пов`язаних з банком осіб. При поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди на позивача покладається обов`язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Таким чином, у межах даного судового розгляду позивач має прямий процесуальний обов`язок довести суду поза розумним сумнівом наявність наступних підстав для стягнення з відповідачів шкоди:

- наявність шкоди та її розмір;

- неправомірність поведінки відповідачів;

- причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

За відсутності або недоведеності хоча б однієї з цих підстав цивільно-правова відповідальність не настає.

Виходячи з презумпції вини відповідача у справі про нанесення шкоди доведення її наявності не є процесуальним обов`язком відповідача.

Господарським судом міста Києва встановлено, що позивачем не доведено суду, у перш за все, належними доказами факт неправомірності поведінки відповідачів.

Правомірна поведінка - це вид юридично значущої поведінки, яка відповідає нормам і принципам права. Неправомірність поведінки, відповідно, полягає у порушенні норм та принципів права.

Склад правомірної чи неправомірної поведінки утворюють:

- об`єкт - блага, з приводу яких суб`єкти права здійснюють свої права та обов`язки відповідно до норм і принципів права або з їх порушенням;

- об`єктивна сторона - її зовнішній вияв, який виступає у вигляді можливого чи необхідного правомірного або неправомірного діяння (дії або бездіяльності);

- суб`єкт - будь-який суб`єкт права, який діє або утримується від дій відповідно до норм і принципів права або з їх порушенням;

- суб`єктивна сторона - ставлення суб`єкта до норм і принципів права та власного правомірного діяння.

Таким чином, при визначенні правомірності або неправомірності поведінки підлягає доведенню поза розумним сумнівом у перш за все факт порушення певної або певних правових норм, при цьому така або такі правові норми за суб`єктним складом мають регламентувати поведінку саме особи, яка звинувачується у неправомірності поведінки.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно, у даному випадку стверджуючи про неправомірність поведінки відповідачів у справі позивач мав обґрунтовано довести суду факт або факти порушення відповідачами імперативних приписів законодавства з посиланням на позитивно-правові норми, які були порушені діями чи бездіяльністю відповідачів.

Натомість, позивачем лише неодноразово наголошувались власні суб`єктивні висновки про прийняття відповідачами управлінського рішення без проведення належної оцінки ризиків від такого інвестування та з посиланням до позитивно-правових норм, які за суб`єктним складом не можуть створювати юридичних обов`язків для відповідачів у даній справі.

Даний позов заявлено до відповідачів як до членів кредитного комітету банку.

За визначенням частини першої статті 42 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (чинна на 15.03.2012 редакція) керівниками банку є голова, його заступники та члени правління, головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених підрозділів банку.

Відповідно, члени кредитного комітету банку на час виникнення спірних відносин (15.03.2012) не мали правового статусу керівників банку, що відповідно унеможливлює застосування до них вимог статті 43 чинної на час виникнення спірних правовідносин редакції Закону України «Про банки і банківську діяльність» та норм Цивільного кодексу України, які встановлюють саме обов`язки керівників.

Доводи позивача в цій частині, у тому числі посилання до методичних рекомендацій НБУ щодо керівників банків, судом відхилено, оскільки вони фактично побудовані на помилковому ототожнені понять керівник, посадова особа, пов`язана особа та споріднена особа банку.

Члени кредитного комітету будь-якого банку станом на 15.03.2012 були без сумніву посадовими особами відповідного банку, проте не мали правового статусу керівника цього банку.

Суд приймає до уваги, що частина з відповідачів на час прийняття рішення про придбання інвестиційних сертифікатів ЗДПІФ "Інвестиційний стандарт" відповідно до своїх посад мала правовий статус керівника банку, проте у даному випадку в основу позову покладене твердження про прийняття (у тому числі) ними рішення як членами кредитного комітету.

Відповідно, позивач мав довести суду поза розумним сумнівом факт вчинення правопорушення (факт неправомірної поведінки) саме членами кредитного комітету.

Оскільки члени кредитного комітету станом на 15.03.2012 за визначенням частини першої статті 42 Закону України «Про банки і банківську діяльність» не мали правового статусу керівників банку доводи позивача про правову можливість застосування до них правових вимог саме як до керівників банку є помилковими, оскільки юридична відповідальність ні за яких обставин не може бути застосована за аналогією закону або права.

Судом відхилено посилання позивача до висновків судів у справах №910/4149/21 та №910/9833/21, оскільки в цих випадках судами досліджувались рішення кредитного комітету, прийнятих відповідно 02.04.2015 та 08.05.2015.

Станом на квітень 2015 року та на травень 2015 року по відношенню до 15.03.2012 було суттєво змінено законодавство в частині посилення відповідальності посадових осіб банків, у тому числі - внесено Законом №218-VIII від 02.03.2015 зміни до статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Застосування до правовідносин сторін, які виникли 15.03.2012 правового регулювання яке було введено в дію через три роки у 2015 році є юридично неможливим.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Виходячи з наведеної конституційної правової норми прямої дії до даних правовідносин, які мали місце 15.03.2012, ні за яких обставин не може також застосовуватись і правовий механізм частини п`ятої статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції Закону від 15.11.2016 №1736-VIII.

Відповідно до частини другої статті 44 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (чинної на 15.03.2012 редакції) для забезпечення додаткових заходів з метою управління ризиками банки створюють, у тому числі, кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів банку та готує пропозиції щодо формування резервів та покриття можливих збитків від їх знецінення.

Інших позитивно-правових обов`язків чинне на 15.03.2012 законодавство не визначає для членів кредитного комітету банку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 витребувано у позивача та Національного банку України належним чином завірені копії внутрішньобанківського положення про здійснення комерційних операцій з цінними паперами Акціонерного товариства «Артем-Банк» у редакції, чинній станом на 15.03.2012, та внутрішньобанківського положення про розрахунок справедливої вартості цінних паперів Акціонерного товариства «Артем-Банк» у редакції, чинній станом на 15.03.2012.

Національним банком України 11.06.2025 повідомлено суд, що витребувані документи йому не передавались ліквідатором Акціонерного товариства «Артем-Банк».

Наданою суду 12.06.2025 письмовою заявою позивач стверджує, що всі документи Акціонерного товариства «Артем-Банк» передано на зберігання до Національного банку України.

Таким чином, позивачем рішення суду про надання додаткових документів не виконано, що унеможливило встановлення факту наявності або відсутності у відповідачів посадових обов`язків, на яких наголошує позовна заява.

Відповідно до частини першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, доказів порушення відповідачами у правовому статусі членів кредитного комітету при прийнятті ними рішення про придбання інвестиційних сертифікатів вимог частини другої статті 44 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (чинної на 15.03.2012 редакції), будь-яких інших позитивно-правових норм або вимог внутрішньобанківських положень матеріали справи не містять.

Окремо суд має зазначити, що доводи позивача в частини наявності у відповідачів фідуціарних обов`язків (fiduciary duties) мають бути відхиленими, оскільки ці вимоги відносяться виключно до керівників юридичної особи при прийнятті ними управлінських рішень.

Як зазначалось судом раніше, спірне рішення про придбання інвестиційних сертифікатів було прийнято членами кредитного комітету, які станом на березень 2012 року не мали правового статусу керівника банку.

Крім того, сам по собі факт прийняття рішення про здійснення ризикової фінансової операції не є правопорушенням, оскільки за визначенням статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Іншими словами, саме поняття ризику закладено у визначення підприємницької діяльності.

Законом України «Про банки і банківську діяльність» станом на 12.03.2012 не заборонялось здійснення ризикових фінансових операцій банківським установам.

Зокрема, за правовим регулюванням статті 49 Закону «Про банки і банківську діяльність» (станом на 12.03.2012) банк зобов`язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків. У той же час, частиною сьомою цієї ж статті визнається право банку видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів.

Таким чином, банківські установи (як суб`єкти підприємницької діяльності) мають право здійснювати ризикові операції у межах дозволеної банківської діяльності за умови дотримання вимог з формування резервів за такими операціями.

Як зазначалось судом раніше, позивачем не доведено суду поза розумним сумнівом, що прийняття спірного рішення відповідачами у березні 2012 року завідомо було направлено для нанесення матеріальної шкоди банківській установі та у подальшому - позивачу.

Суд не може погодитись з доводами позивача в частині правової можливості застосування до даних правовідносин правового регулювання статті 92 Цивільного кодексу України.

Частиною першою статті 92 (цивільна дієздатність юридичної особи) Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Відповідно до частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, а також яка є членом колегіального виконавчого органу юридичної особи, з моменту її вступу на посаду набуває обов`язків щодо такої юридичної особи, зокрема зобов`язана діяти виключно в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, у межах повноважень, наданих статутом юридичної особи і законодавством, і у спосіб, який, на її добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності юридичної особи, у тому числі уникаючи конфлікту інтересів. Члени наглядової ради або ради директорів юридичної особи мають такі самі обов`язки щодо відповідної юридичної особи та повинні діяти в інтересах цієї юридичної особи та всіх її власників (акціонерів, учасників).

Кредитний комітет банківської установи не є органом управління, представницьким або виконавчим органом, який наділений повноваженнями виступати від імені юридичної особи у цивільно-правових відносинах.

Відповідно до статті 37 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (чинної на 12.03.2012 редакції) органами управління та контролю банку є загальні збори учасників, спостережна рада, правління (рада директорів) банку. Органом контролю є ревізійна комісія та внутрішній аудит банку.

Статтею 40 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що від імені банку діє правління (рада директорів) чи голова правління особисто.

Статтею 97 Цивільного кодексу України встановлено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Жодною позитивно-правовою нормою кредитний комітет не наділений повноваженнями виступати від імені банку у цивільно-правових відносинах та реалізовувати цивільно-правову дієздатність юридичної особи.

Відповідно, правове регулювання діяльності осіб (у перш за все в частині їх позитивно-правових обов`язків), які реалізують цивільно-правову дієздатність юридичної особи, не може бути застосовано до органів та посадових осіб, які не наділені повноваженнями виступати від імені юридичної особи у цивільно-правових відносинах.

За поясненнями позивача (у тому числі наведеними на сторінці 11 відповіді на відзиви відповідача2 та відповідача5) на дату проведеної на його замовлення оцінки інвестиційні сертифікати ЗДПІФ "Інвестиційний стандарт" не продавались на біржовому ринку. Перші котирування датовані 29.03.2013 та становили 1 000 - 1 010 грн. за одну штуку. Склад активів фонду на початок 2012 року, як і на дату оцінки невідомий, але про якість активів (за висновками позивача) можна стверджувати, виходячи зі звітності за перше півріччя 2012 року.

В подальшому позивач стверджує, що ринкова ціна одного сертифіката станом на 15.03.2012 складала 0,62 грн., що доводить на його переконання недбалу поведінку відповідачів при прийнятті ними рішення про придбання цих сертифікатів за ціною 1 000,00 грн. за одиницю.

Позивачем наведено одночасно ринкову (біржову) ціну сертифіката у березні 2013 року у межах 1000 грн. - 1 010 грн. та ціну за власною аналітичною оцінкою у розмірі 0,062% від біржової ціни.

З урахуванням доведеності належними доказами факту продажу цих сертифікатів банком за ціною 1 000 грн. за одиницю у 2014 році суд має визнати доводи позивача в частині прийняття рішення відповідачами про придбання інвестиційних сертифікатів як завідомо збиткову операцію за завищеними цінами такими, що прямо спростовуються фактичними обставинами.

Матеріалами справи поза розумним сумнівом підтверджуються наступні фактичні обставини:

- інвестиційні сертифікати придбано банком у березні 2012 року за ціною 1 000,00 грн. за один сертифікат;

- ці ж інвестиційні сертифікати котирувались на біржовому ринку у березні 2013 року (через рік з їх придбання банком) з діапазоном цін з 1 000,00 грн. до 1 100 грн.;

- частину пакету інвестиційних сертифікатів було продано банком у 2014 році за ціною 1 000,00 грн.;

- залишок пакету інвестиційних сертифікатів продано банком у липні 2016 року за приблизною ціною 2,00 грн. за сертифікат.

Другою частиною рішення відповідачів від 15.03.2012 визначено строк утримання придбаних цінних паперів - до 01.02.2015.

Очевидно, що продовження строку утримання цінних паперів на балансі банку до осені 2016 року відбулось поза волею відповідачів, оскільки вже станом на 24.01.2014 членами кредитного комітету були інші особи, про що свідчить (зокрема) копія наявного у матеріалах справи протоколу засідання кредитного комітету №5-2/14 від 24.01.2014.

У випадку виконання рішення відповідачів в частині утримання цінних паперів до 01.02.2015 банк досить вірогідно не отримав би збитків від цієї операції.

Таким чином, твердження позивача про нанесення збитків банку членами кредитного комітету внаслідок прийняття ними 15.03.2012 рішення про придбання інвестиційних сертифікатів ЗДПІФ "Інвестиційний стандарт" спростовується фактичними обставинами справи.

У підсумку Господарський суд міста Києва має констатувати, що позивачем не доведено суду поза розумним сумнівом як факт вчинення відповідачами правопорушення так і наявність причинно-наслідкового зв`язку між рішенням відповідачів (яке позивач вважає протиправним) та фінансовими збитками банку.

Недоведеність будь-якого з двох наведених елементів (відсутність правопорушення або відсутність причинно-наслідкового зв`язку) унеможливлює задоволення даного позову.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України"), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд не зобов`язаний обґрунтовуючи свої рішення детально відповідати на кожен довід учасників (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Встановивши відсутність факту протиправної поведінки відповідачів та причинно-наслідкового зв`язку між ухваленням ними рішення та фінансовими збитками банку суд відмовляє у задоволенні позову повністю.

Господарським судом міста Києва відмовлено у задоволенні клопотання відповідача4 від 28.04.2025 з огляду на неможливість винесення вироку у господарсько-процесуальному провадженні.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237-238, статтею 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст складено 08.08.2025

Суддя Т.Ю.Кирилюк