Ухвала від 12.08.2025 по справі 240/18170/25

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

12 серпня 2025 року м. Житомир справа № 240/18170/25

категорія 106030200

Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Гуріна Д.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

10.07.2025 до Житомирського окружного адміністративного суду звернувся з адміністративним позовом ОСОБА_1 , в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частин НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період; грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено строк на усунення недоліків шляхом надання до суду окремої заяви відповідно до вимог частини 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням інших причин пропуску строку на звернення до суду із даним позовом та доказами поважності причин його пропуску за період з 19.07.2022 до 20.05.2023.

06.08.2025 на виконання вимог ухвали суду представником позивача надіслано заяву про поновлення строку. У заяві про поновлення строку звернення до суду представник позивача просив поновити пропущений строк звернення до суду. В обґрунтування заяви представник позивача вказав, що до 19.07.2022 строк звернення до суду про стягнення заробітної плати не обмежувався будь яким строком. Позивач не одержував письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення. Вважає, що строк звернення до суду слід обчислювати з дня отримання відповіді на запит про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення.

Дослідивши матеріали позовної заяви та доводи заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом, суд дійшов наступних висновків.

Частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже, для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, яка б врегульовувала строк звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.

Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції до 19 липня 2022 року) було передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", який набрав чинності 19.07.2022 (далі - Закон №2352-ІХ), назву та частини 1 і 2 статті 233 Кодексу законів про працю України викладено у новій редакції.

Так частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції Закону України №2352-ІХ) встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 названої правової норми передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 Кодексу законів про працю України).

При цьому відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України відмінено карантин.

Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 Кодексу законів про працю України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов таких висновків:

"Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"). З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року." (пункти 65.1 65.2 пункту 65 постанови).

Ураховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом у справі №460/21394/23, суд дійшов висновку, що в цій справі до вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період до 19.07.2022 застосуванню підлягає частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до змін, внесених Законом №2352-ІХ, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Однак, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 Кодексу законів про працю України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні/виключенні зі списків особового складу частини.

При цьому, початок перебігу тримісячного строку для подання позову в частині вимог за період з 19.07.2022 слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, суд зазначає, що таке ознайомлення відбувається шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, в якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні/виключенні зі списків особового складу частини).

Пунктом 11.1 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (додаток до наказу Міністерства оборони України 22.05.2017 №280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22.04.2021 №104) грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у таких випадках: - вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини; - зарахування військової частини, що не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, на фінансове забезпечення від однієї військової частини до іншої; - звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби); - відрядження військовослужбовців до органів виконавчої влади та інших цивільних установ із залишенням на військовій службі.

Згідно з абзацом першим пункту 11.3 розділу 11 названих Правил грошовий атестат виписується у двох примірниках на кожного військовослужбовця окремо (друкованим способом або ручкою), підписується командиром військової частини і начальником фінансового органу і засвідчується особистим підписом власника грошового атестата та відтиском гербової печатки з найменуванням частини, зазначеної в атестаті, та реєструється в журналі реєстрації вихідної документації.

Перший примірник грошового атестата видається під підпис у картці особового рахунку військовослужбовця, в якій зазначається дата його видачі, а другий залишається в діловодстві фінансового органу військової частини (абзац п`ятий пункту 11.3 розділу 11 Правил №280).

Відповідно до пункту 11.2 розділу 11 Правил №280 у грошовому атестаті зазначаються, зокрема та не виключно, дані про розмір посадового окладу та окладу за військовим званням станом на день видання цього атестата.

Форма грошового атестата встановлена додатком 16 Правил №280. Ця форма передбачає відображення в атестаті всіх складових грошового забезпечення військовослужбовця, які йому нараховані та виплачені у день виключення зі списків особового складу військової частини.

Окрім цього, форма грошового атестата передбачає пункт 14 такого змісту:

14. Правильність даних, зазначених в атестаті, підтверджую ….. (підпис військовослужбовця).

Відтак про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення військовослужбовець, який вибуває до нового місця служби, або який звільняється з військової служби, дізнається у день виключення його зі списків особового складу військової частини.

Водночас слід наголосити, що визначення моменту отримання грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України та не суперечить принципу юридичної визначеності.

Позовній вимоги про перерахунок та виплату грошового забезпечення стосуються періоду проходження служби з 29.01.2020 до 20.05.2023.

Водночас у поданій заяві позивач, посилається на те, що про порушення своїх прав дізнався з листа відповідача від 20.05.2025.

Разом із тим такі доводи позивача спростовуються наведеними вище релевантними висновками судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, відповідно до яких позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум шляхом вручення грошового атестата.

Посилання у заяві на той факт, що лише після отримання відповіді від 10.05.2025 позивачу стало відомо про порушення його прав та інтересів суд також оцінює критично, оскільки про виплату належних позивачу сум грошового забезпечення останньому було відомо при звільненні з військової служби та отримання відповідного документа про нараховані суми (в цьому випадку грошового атестата).

За результатами отримання грошового атестата та нарахованих і виплачених сум позивач мав можливість з`ясувати для себе відсутність інформації про розрахункову величину, яка була використана відповідачем під час визначення розміру сум, належних до виплати та звернутися до відповідача з відповідною заявою. Проте таких дій позивач не вчинив.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що отримання листа у відповідь на запит не може свідчити про момент, з якого позивачу стало відомо про порушення його прав та інтересів, а свідчить лише про час, з якого особа почала вчиняти дії щодо захисту своїх прав та інтересів.

Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19.

Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд уважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

Однак, представник позивач у заяві про поновлення строку звернення до суду, не вказав, які саме об`єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили його звернення до суду у встановлений законом строк. Не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не довів, що в цій справі можливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб`єктивного характеру, тобто не залежала від його волевиявлення. Пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав у цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.

Також позивач не зазначає, що саме перешкоджало йому звернутися до відповідача із заявою про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення за спірний період одразу після звільнення зі служби.

Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не можуть вважатися об`єктивною причиною, яка перешкоджає захищати свої права у строки, встановлені процесуальним законом. Помилкове уявлення про відсутність порушення прав протягом тривалого періоду не може виправдовувати пасивної поведінки позивача та його процесуальної бездіяльності.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.04.2025 у справі №990/20/25.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою публічних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Суд зазначає, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011).

При цьому необхідно враховувати, що практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс та інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 (справа Мельник проти України) погодився з тим, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Також вказав, що зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

Звернення до суду з позовною заявою це право сторони, а не обов`язок, а тому, якщо особа вважає за необхідне скористатися своїм правом на подання позову, реалізація зазначеного права повинна відбуватися із дотриманням порядку та строків, установлених положеннями Кодексу адміністративного судочинства України. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Зазначені правові висновки викладено в ухвалі Верховного Суду від 30.08.2023 у справі №520/6827/22.

Підсумовуючи наведене, позивач не довів, що він не мав реальної, об`єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений законодавством строк, відтак, суд визнає неповажними причини пропуску строку звернення з позовом, викладені представником позивача у заяві.

Відповідно до частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом 10 днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно з частиною 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Враховуючи викладене, суд повертає позовну заяву в частині позовних вимог за період починаючи з 19.07.2022.

Керуючись статтями 169, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

Відмовити у задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду від 06.08.2025 за вх. № 61637/25.

Повернути позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 до 20.05.2023.

Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала, не пізніше наступного дня після її постановлення.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею та може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя Д.М. Гурін