Постанова від 11.08.2025 по справі 380/9692/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/9692/25 пров. № А/857/23476/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Гінди О.М., Ніколіна В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Отрох Алли Володимирівни на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року про повернення позовної заяви у справі №380/9692/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій,- (головуючий суддя першої інстанції Мартинюк В.Я., місце ухвалення м.Львів, дата складання повного тексту- 26.05.2025)

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність щодо невключення до складу грошового забезпечення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;

зобов`язати здійснити перерахунок грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 58 днів, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 26равня 2025 року позовну заяву повернуто позивачу.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, представником позивача подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що вважає, що ухвала є такою, що ухвалена з порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню.

Апелянт зазначає, що під час звільнення Позивач не отримував жодного документу, що підтверджує суми нараховані та виплачені при звільненні.

Оскільки зі змісту наказу неможливо встановити, чи при обрахуванні компенсації за невикористані відпустки враховувалась додаткова грошова винагорода, в інтересах Позивача направлявся адвокатський запит, на який представник позивача отримав відповідь від 14.01.2025 №159, відповідно до якої додаткова грошова винагорода не враховується при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

З метою захисту прав Позивача, 13.03.2025 направлено адвокатський запит до Військової частини НОМЕР_2 , так як Позивач раніше там проходив військову службу, про надання розгорнутої довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 , за період проходження служби у військовій НОМЕР_3 .

Представник позивача отримав відповідь від 04.04.2025 №690/126/206/3, до якої долучено картки особового рахунку, відповідно до яких, Позивач отримував додаткову грошову винагороду під час проходження військової служби.

Вважає, що оскільки Позивач не одержував письмове повідомлення про відмову у здійсненні перерахунку грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток у день виключення із списків особового складу військової частини, вважаю, що моментом, коли йому стало відомо про порушене право на отримання всіх належних виплат при звільненні є дата отримання належної відповіді на адвокатський запит - 04.04.2025.

А тому, в розумінні статті 233 КЗпП вважає, що трьох місячний строк звернення до суду закінчується 04.07.2025.

Також вказує що звернення до суду обумовлені бездіяльністю Відповідача в частині невключення ОСОБА_1 до складу грошового забезпечення сум додаткової винагороди у день виключення із списків особового складу військової частини.

Крім цього, судом не враховано, що позивач вчиняв заходи досудового врегулювання спірних правовідносин шляхом направлення адвокатських запитів до відповідача, одразу після заключення договору з адвокатом про надання правничої допомоги.

Водночас апелянт зазначає, що звертався до суду із аналогічним позов двічі, однак позовні зави були повернуті.

З урахуванням наведеного просить ухвалу суд першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу подано не було. Відповідно до ч. 4 цієї статті, його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що ухвалою суду від 16.05.2025 позовну заяву залишено без руху, а позивачу встановлено строк для усунення зазначених у мотивувальній частині ухвали недоліків шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням причин пропуску та доказів, що підтверджують причини пропуску такого.

20.05.2025 від представника позивача надійшла заява, в якій вона зазначає, що відповідач при звільненні позивача зі служби не надав йому інформацію про суми нарахованої грошової компенсації та про її складові (Грошовий атестат не надавався). При цьому саме відповідач допустив бездіяльність. У зв`язку з цим, позивач не міг знати чи включено додаткову грошову винагороду при розрахунку компенсації за невикористані основні та додаткові відпустки. Позивач наполягає, що про порушене раніше знати не міг та дізнався лише 04.04.2025 після отримання відповіді на адвокатський запит.

Суд першої інстанції повернув позовну заяву позивачеві з тих підстав, що позивач пропустив встановлений законом строк звернення до суду із даним позовом та доказів, які б підтверджували наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду позивачем не надано.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.

У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватись у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

Крім цього, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Строки звернення до суду визначені статтею 122 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Норми КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII (далі - КЗпП України) у редакції, яка діяла до 18.07.2022 передбачалося, що працівник може звернутися зі заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Однак, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX (надалі, також - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Таким чином, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (Постанова КАС ВС №380/15245/22 від 25.04.2023).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.05.2024 у справі №600/4133/22-а.

Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що вказаний позов подано до суду 14.05.2025.

Як уже зазначалось вище, позивач просить визнати протиправною бездіяльність щодо невключення до складу грошового забезпечення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток та зобов`язати здійснити перерахунок грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 58 днів, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Водночас, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №380 від 19.12.2023 позивача звільнено із займаної посади, виключено зі списків особового складу.

З урахуванням наведених вище обставин справи, суд першої інстанції вірно висновував, що на момент звільнення позивача з військової служби, тобто 19.12.2023, частина друга ст.233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці обмежується трьома місяцями.

Відповідно оскільки позовну заяву подано 14.05.2025, тобто після закінчення трьох місячного строку з дати звільнення із служби, тому позивачем пропущений строк звернення до суду.

Що стосується доводів апелянта про те, що оскільки Позивач не одержував письмове повідомлення про відмову у здійсненні перерахунку грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток у день виключення із списків особового складу військової частини, тому моментом, коли йому стало відомо про порушене право на отримання всіх належних виплат при звільненні є дата отримання належної відповіді на адвокатський запит - 04.04.2025, то апеляційний суд зазначає наступне.

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Колегія суддів апеляційного суду зауважує, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки позивач звернувся до суду з цим позовом лише 14.05.2025, останній пропустив тримісячний строк звернення, встановлений КЗпП України.

Також суд першої інстанції правильно вказав, що не може вважатися поважною причиною пропуску строку звернення до суду отримання позивачем листа від відповідача у відповідь на звернення, оскільки вказаний документ свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в спірному випадку.

Фактичні обставини та наявні у матеріалах справи докази свідчать про те, що позивач мав достатній час для реалізації права на звернення до суду у встановлені КАС України строки, при цьому матеріали справи не містять доказів про поважність причин пропуску строку на звернення з даним позовом та позивачем не наведено жодних обґрунтованих пояснень неможливості своєчасно подати позовну заяву.

Встановлення строків звернення до суду передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій щодо захисту своїх прав, свобод та інтересів.

Інститут строків звернення до суду в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, при цьому такі обставини повинні бути підтверджені належним чином.

Позивачем не наведено жодної обставини, яка підтверджена належними доказами, про наявність конкретних фактичних обставин, які можна визнати такими, що унеможливлювали звернення позивача до суду із вказаним позовом у встановлений Законом строк.

Відповідно до частин першої та другої статті 123КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею в заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Таким чином, позовна заява підлягає поверненню позивачеві, якому слід роз`яснити, що згідно ч.8 ст.169 вищевказаного Кодексу, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

З урахуванням наведених вище обставин справи та норм чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про повернення позовної заяви, ураховуючи пропуск встановленого законом строку звернення до суду з вищевказаними вимогами та відсутність обґрунтованих причин пропуску такого строку.

Водночас апеляційний суд зазначає, що повернення позовної заяви та надання позивачу права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до суду з такою позовною заявою, не є обмеженням доступу до суду, гарантованого пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає зазначені в апеляційній скарзі доводи позивача безпідставними, а висновки суду першої обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали відсутні.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування ухвали суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Отрох Алли Володимирівни залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року про повернення позовної заяви у справі №380/9692/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя З. М. Матковська судді О. М. Гінда В. В. Ніколін