Ухвала від 13.08.2025 по справі 761/30979/24

Справа № 761/30979/24

Провадження № 2/761/2761/2025

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2025 року Шевченківський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Романишеної І.П.

за участі секретаря Біловус Ю.В.

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київського університету імені Бориса Грінченка про визнання авторського права та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2024 року позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.08.2024 року матеріали позову передано для розгляду судді Макаренко І.О.

На підставі розпорядження № 01-08-202 від 24.02.2025 року щодо повторного автоматичного розподілу справи № 761/30979/24 за підписом керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва, протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.02.202 року матеріали справи передані для розгляду судді Романишеній І.П.

Ухвалою суду від 28.02.2025 року вказану позовну заяву залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків.

01.04.2025 року на виконання вимог ухвали суду від 28.02.2025 року позивач подала до суду заяву про усунення недоліків.

04.04.2025 року судом отримано інформацію щодо зарахування судового збору.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07.04.2025 року відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання.

24.04.2025 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позов. Згідно змісту відзиву представник відповідача просив суд закрити провадження у даній справі у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Ухвалою суду від 03.07.2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала та просила задовольнити, при цьому не заперечувала факту звернення з аналогічними позовними вимогами.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Перевіривши заяву представника відповідача про закриття провадження, заслухавши думку позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальним правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Результат аналізу пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить про те, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.

Вказана підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянутої остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.

У пунктах 26, 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) зазначено, що «за пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що «позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір».

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження№ 12-161гс19)).

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим, не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).

Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення є обов`язковими для виконання на всій території України.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.

Так, правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2004 року у справі «Світлана Науменко проти України» (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, §53).

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], No 28342/95, пункт 61).

У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ющенко та інші проти України" (заяви NoNo 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) також констатовано: "... право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], No 28342/95, п. 61)"; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець завершене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.

Європейський суд з справ людини у рішеннях від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» та від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» зазначав, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Судом встановлено, що у даній справі ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Київського університету імені Бориса Грінченка про визнання авторського права на об`єкт інтелектуальної власності та відшкодування моральної шкоди та згідно позовних вимог просила суд: визнати за ОСОБА_1 авторські права на Збірник «ІНФОРМАЦІЯ_1» (2008р.) як Голови організаційного комітету Другої Міжнародної конференції, члена редакційної колегії, упорядника та наукового редактора, внаслідок чого: зняти із Збірника «ІНФОРМАЦІЯ_1» (2008р.) прізвище ОСОБА_2 , як наукового редактора та внести зміни у всі примірники, які видані або будуть видаватись, Збірника «ІНФОРМАЦІЯ_1» (2008р.).; поновити прізвище ОСОБА_1 як Голови організаційного комітету Другої Міжнародної конференції, члена редакційної колегії, упорядника. наукового редактора у всіх примірниках, які надруковані та наступних примірниках, які будуть надруковані, Збірника «ІНФОРМАЦІЯ_2» (2008 р.); зобов?язати Київський університет імені Бориса Грінченка опублікувати в засобах масової інформації дані про допущене порушення авторського права ОСОБА_1 , як Голови організаційного комітету Другої Міжнародної конференції, члена редакційної колегії, упорядника, наукового редактора у наступних примірниках Збірника «ІНФОРМАЦІЯ_2» (2008р.), зокрема написати у газеті Урядовий кур?єр відомості такого змісту: «Київський університет імені Бориса Грінченка приносить офіційні вибачення ОСОБА_1 за порушення авторських прав ОСОБА_1 та визнає за нею авторські права на Збірник «ІНФОРМАЦІЯ_1» (2008р.) як Голови організаційного комітету Другої Міжнародної конференції, члена редакційної колегії. упорядника та наукового редактора. Стягнути з Київського університету імені Бориса Грінченка моральну шкоду у розмірі 100 000 гривень (сто тисяч гривень 00 копійок). Судові витрати покласти на відповідача.

Зі змісту позову вбачається, що підставою для звернення до суду з даним позовом стало те, що на початку 2007 року відповідач надав їй обов?язки виконання функцій упорядника та наукового редактора при підготовці до видання Збірника Другої Міжнародної науково-практичної конференції "ІНФОРМАЦІЯ_3", які позивач повністю виконала і стала автором даного Збірника, його науковим редактором. Під час підготовки даного Збірника до видання від виконання обов?язків упорядника та наукового редактора, її ніхто не відсторонював. В подальшому, нею було виявлено, що її прізвище як упорядника, так і наукового редактора у примірнику Збірника було знятим, а замість неї записаний ОСОБА_4 , який не мав до збірника жодного відношення та фактично в даній ситуації мало місце викрадення авторських прав. Підміна її прізвища як наукового редактора, зняття його з упорядника Збірника Другої Міжнародної конференції відбулася у підпорядкованому ОСОБА_5 Видавництві Київського університету імені Бориса Грінченка. Внаслідок вказаних дій відповідача їй було завдано моральної шкоди, яку вона оцінює у 100 000 грн.

Водночас, з долучених до відзиву копій документів, судом встановлено, що в провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебувала цивільна справа № 2-1984/20 за позовом ОСОБА_1 до Київського міського педагогічного університету ім. Б.Д.Грінченка, ОСОБА_5 про визнання авторства та відшкодування моральної шкоди з ідентичними за змістом позовними вимогами.

Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 18.05.2011 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Київського міського педагогічного університету ім. Б.Д.Грінченка, ОСОБА_5 про визнання авторства та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Згідно ухвали Апеляційного суду м. Києва від 07.12.2011 року апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилено, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07.12.2011 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.02.2012 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18.05.2011 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 07.12.2011 року залишено без змін.

Зі змісту судових рішень у справі № 2-1984/20 судом встановлено, що підстави та предмет позову у даній справі є тотожними.

Згідно рішення Київської міської ради від 08.10.2009 № 328/2397 Київський міський педагогічний університет імені Б.Д. Грінченка перейменовано в Київський університет імені Бориса Грінченка.

Таким чином, у справі №2-1984/20 та у справі, що розглядається (№761/30979/24), позивачем та відповідачем є та ж сама особа, предметом спору є аналогічна матеріально-правова вимога та позивач обґрунтовує свої вимоги аналогічними обставинами.

Таким чином, встановивши, що вже існує рішення, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, при цьому судове рішення у справі №2-1984/20 є таким, що набрало законної сили, суд приходить до висновку про наявність передбачених п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України підстав для закриття провадження у справі.

При цьому, суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що відповідно до ч. 2 ст. 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

На підставі викладеного, керуючись п. 3 ч.1 ст. 255 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Київського університету імені Бориса Грінченка про визнання авторського права та відшкодування моральної шкоди - закрити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Повний текст ухвали суду складено 13.08.2025р.

СУДДЯ І.П. РОМАНИШЕНА