Рішення від 13.08.2025 по справі 120/2737/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

13 серпня 2025 р. Справа № 120/2737/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом: ОСОБА_1 до: ІНФОРМАЦІЯ_1 про: визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що 27.08.2024 звернувся до відповідача із заявою та підтверджуючими документами про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (оскільки мати є особою з інвалідністю ІІ групи).

За результатами розгляду вказаної заяви отримав від відповідача повідомлення №362/4401 від 30.08.2024 про те, що протоколом від 16.05.2024 № 23 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період. Причинами для відмови зазначено наступні обставини: відсутні документи, що підтверджують неможливість інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати особу з інвалідністю І чи ІІ групи.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач не скористався правом подати відзив.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про ведення воєнного стану в Україні", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.202022 строком на 30 діб у зв`язку із збройною агресією РФ по відношенню до України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Воєнний стан та загальну мобілізацію продовжено на момент прийняття рішення у цій справі.

27.08.2024 позивач через Центр надання адміністративних послуг "Прозорий офіс" подав до ІНФОРМАЦІЯ_2 заяву про надання йому відстрочки від призову на військову службу на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оскільки його мати ОСОБА_2 має інвалідність другої групи.

За результатом розгляду поданої позивачем заяви про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та пакету документів, відповідач рішенням комісії, оформленим протоколом № 23 від 30.08.2024, відмовив позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Повідомленням територіальний центр довів до відома позивача, що комісією ухвалено рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період. Причини відмови: відсутні документи, що підтверджують неможливість інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати особу з інвалідністю І чи ІІ групи, відповідно до Додатку 5 до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку обставинам справи, суд зазначає про таке.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-ХІІ).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон № 3543-XII).

Підстави звільнення від призову на військову службу під час мобілізації передбачені ст. 23 ЗУ № 3543-XII.

Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 23 ЗУ № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

Тобто, саме під час мобілізації військовозобов`язані, які, зокрема, мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи, не підлягають призову на військову службу, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати.

Так, позивач 27.08.2024 звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати йому відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією у зв`язку з тим, що він має матір із числа осіб з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується Довідкою до акта огляду МСЕК №807270. Отже, вказаним вище документом, який міститься в переліку документів визначених Додатком 5 до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, підтверджується, що мати позивача є інвалідом ІІ групи.

Відповідно до переліку поданих документів до заяви про надання відстрочки, позивачем було надано відповідачу, зокрема, Свідоцтво про смерть його батька ОСОБА_3 .

Під час розгляду цієї справи суд установив, що дочкою ОСОБА_2 (мати позивача) та ОСОБА_3 (батько позивача) та рідною сестрою позивача є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка згідно з тимчасовим посвідченням військовозобовязаного № НОМЕР_1 , виданого 19.06.2019, є військовозобов`язаною.

Суд зазначає, що з 18.05.2024 змінено порядок отримання відстрочки від військової служби, адже були внесені зміни до ст. 23 Закону №3543-XII. Також із вказаної дати набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі - Порядок № 560), який визначає алгоритм отримання військовозобов`язаними особами відстрочки.

Відповідно до п.п. 56, 57 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Згідно з п. 58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (п. 59 Порядку № 560).

Відповідно до п. 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації перевірка підстав у військовозобов`язаного на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, крім підстав, зазначених у пункті 2 частини першої, пунктах 3, 4, 5 частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", здійснюється за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Для продовження строку дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язаний з виданням Указу Президента України про продовження строку проведення мобілізації подає (надсилає) на розгляд комісії заяву у паперовій або електронній формі, зокрема, у разі технічної реалізації засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста.

Як зазначалось судом вище, відповідач за результатом розгляду заяви позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та доданих документів відмовив у наданні відстрочки від призову.

Причиною відмови у наданні відстрочки від призову у повідомленні відповідачем зазначено: відсутні документи, що підтверджують неможливість інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати особу з інвалідністю І чи ІІ групи, відповідно до Додатку 5 до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560.

З приводу підстави для відмови, означеної відповідачем, суд зауважує, що з матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до відповідача зі заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з тим, що його матио є особою з інвалідністю ІІ групи.

Суд наголошує, що згідно п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-ХІІ, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

Отже, заявник не зобов`язаний подавати додаткові документи для отримання відстрочки, оскільки положення статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" передбачають обов`язок утримання особи з інвалідністю, а не здійснення постійного догляду. Зокрема, пункт 13 статті 23 Закону закріплює право військовозобов`язаного на відстрочку від призову у разі наявності одного з батьків або одного з батьків подружжя з інвалідністю I чи II групи, якщо немає інших осіб, які не є військовозобов`язаними та згідно із законом зобов`язані їх утримувати. Процедура підтвердження факту догляду, визначена пунктом 61 Порядку, у цьому контексті стосується лише доказування відсутності інших осіб, які за законом повинні утримувати особу з інвалідністю, а не самого факту догляду.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що мати позивача, ОСОБА_2 , є особою з інвалідністю ІІ групи довічно, а відтак відноситься до кола непрацездатних осіб (особа, що досягла пенсійного віку). Інших осіб, які відповідно до закону зобов`язані утримувати батька позивача, документально не підтверджено. Додаткових документів для підтвердження цих обставин надавати відповідачу не потрібно.

В контексті сформованої відповідачем в повідомленні від 30.08.2024 відмови у наданні позивачу відстрочки, суд відмічає, що комісія, відповідно до вимог абзацу 1 пункту 60 Порядку № 560, здійснює вивчення отриманих заяви та підтвердних документів, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує дані з публічних електронних реєстрів.

Суд наголошує, що у разі виникнення сумнівів у достовірності наданих заявником документів, які підтверджують право на відстрочку від призову, відповідач має право самостійно звертатися із запитами до відповідних органів державної влади. Мета таких запитів - перевірка або спростування права позивача на відстрочку.

Водночас матеріали справи не містять інформації про те, що відповідач здійснив будь-які запити з цього приводу.

Отже, із зазначеного слідує, що відповідачем, не надано до суду доказів подання позивачем недостовірної інформації та існування інших осіб зобов`язаних утримувати за законом мати позивача.

Враховуючи зазначене, суд наголошує, що відмова у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації повинна бути пропорційною та не створювати необґрунтованих перешкод для реалізації права особи на відстрочку.

Враховуючи встановлені фактичні обставини справи суд вважає, що позивач виконав всі необхідні дії, передбачені законодавством, для отримання ним відстрочки, а саме: подав відповідачу заяву про надання відстрочки, пакет встановлених Порядком №560 документів, що підтверджують його право на відстрочку згідно з п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Натомість, відповідач не вказав, яким чином, окрім вже поданих документів, позивач може підтвердити факт відсутності у його матері інших працездатних членів сім`ї, які б могли її утримувати.

З огляду на вище викладене, суд приходить до переконання, що оскаржуване рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги зобов`язального характеру, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача необхідно керуватись принципом верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини (зокрема, постанови по справі Олссон проти Швеції від 24.03.1988 (скарга № 10465/83) за наявністю правової можливості, якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дій, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень (у т. ч. колегіальний орган) прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги те, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для надання позивачу відстрочки від призову під час мобілізації, адже такі документи підтверджують як наявність одного з батьків із числа осіб з інвалідністю ІІ групи, так і те, що батько позивача не має інших осіб з числа невійськовозобов`язаних, які відповідно до закону зобов`язані його утримувати, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, оформлене протоколом № 23 від 30.08.2024, про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" ОСОБА_1 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )

СуддяКомар Павло Анатолійович