Ухвала від 14.08.2025 по справі 916/3454/24

УХВАЛА

14 серпня 2025 року

м. Київ

cправа № 916/3454/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Астро Транс ЛТД» (далі - ТОВ «Астро Транс ЛТД», скаржник)

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.06.2025

у справі за позовом Комунального підприємства «Міськзелентрест»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Астро Транс ЛТД»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

1) Державна аудиторська служба України;

2) Одеська міська рада;

3) Департамент екології та розвитку рекреаційних зон Одеської міської ради

про стягнення 1 233 043, 35 грн,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Астро Транс ЛТД» 06.08.2025 через Електронний суд звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 у справі №916/3454/24 скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Одеської області від 10.02.2025 у справі №916/3454/24. Крім того, у прохальній частині касаційної скарги та доданому клопотанні до касаційної скарги просить поновити строк на касаційне оскарження.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.08.2025 для розгляду касаційної скарги у справі №916/3454/24 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.

Дослідивши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною другою статті 6 та частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

ТОВ «Астро Транс ЛТД» 15.07.2025 вже зверталося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 у справі №916/3454/24.

Ухвалою Верховного Суду від 24.07.2025 відмовлено ТОВ «Астро Транс ЛТД» у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 у справі №916/3454/24 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню з тих підстав, що ціна позову у цій справі не перевищує та є меншою п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а подана вперше касаційній скарзі ТОВ «Астро Транс ЛТД» не містила належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

Між тим скаржник у касаційній скарзі поданій 06.08.2025 з посиланням на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України зазначає, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики. Суд апеляційної інстанції застосував презумпцію вини правопорушника, посилаючись на попередню практику Верховного Суду: справа №922/3414/19, №920/821/18, №912/823/18, тоді як Верховний Суд у пізнішій постанові від 30.01.2025 у справі №922/618/22 зазначив, що: акт перевірки не може бути єдиною підставою для стягнення шкоди; він повинен бути оцінений у сукупності з іншими належними доказами; має бути підтверджена правомірність та достовірність процедури його складання. В апеляційному рішенні це ігноровано, що на думку скаржника, створює суперечності в судовій практиці, потребує правового втручання касаційної інстанції та має фундаментальне значення для подібних категорій справ.

Також скаржник зазначає підставу передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України та вказує, що вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, потрібно виходити з презумпції вини правопорушника (згідно з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №912/823/18, від 03.11.2021 у справі №922/1705/20, від 18.12.2020 у справі №922/3414/19, від 02.06.2022 у справі № 920/821/18), тоді як на думку скаржника, вказане рішення ухвалено в результаті неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Проте, Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів або мав розуміти, що ціна позову у цій справі не перевищує та є меншою п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак застосування критерію ціна позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був передбачуваним, а скаржник у касаційній скарзі поданій 15.07.2025 доводи щодо наявності випадків для відкриття касаційного провадження у цій справі належним чином не обґрунтував, тоді як можливість реалізувати свої процесуальні права та межі їх реалізації залежить від суб`єктивної волі скаржника.

Суд враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.

Приписами пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо є постанова про залишення касаційної скарги цієї ж особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення.

Колегія суддів звертає увагу на те, що за приписами пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України визначено процесуальне обмеження щодо повторної подачі касаційної скарги після відмови у відкритті касаційного провадження на те саме судове рішення та є загальним для всіх суб`єктів, що також узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, і не може бути визнане обмеженням права доступу до суду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Разом з тим Суд вважає за необхідне зазначити про те, що правилами пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України касаційному суду приписано імперативно відмовляти у відкритті касаційного провадження, якщо є постанова про залишення касаційної скарги цієї ж особи без задоволення, або ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення.

Оскільки конструкцією вказаної норми встановлено імперативне правило щодо наслідків повторного подання касаційної скарги тією ж самою особою на теж саме судове рішення, якщо є постанова про залишення касаційної скарги цієї ж особи без задоволення, або ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення, то відмова у відкритті касаційного провадження з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 293 ГПК України, не є реалізацією дискреції, а є виконанням судом процесуального обов`язку.

Пункт 3 частини першої статті 293 ГПК України не передбачає для суду касаційної інстанції можливості альтернативно обирати варіант дій та вирішувати про застосування чи не застосування цих положень процесуального закону на власний розсуд.

Відповідно, у випадку повторного подання касаційної скарги тією ж самою особою на те ж саме судове рішення, зокрема, якщо є ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення, суд касаційної інстанції зобов`язаний відмовити у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України.

Таку правову позицію викладено в ухвалі Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.11.2022 у справі №903/682/21 відповідно до якої Суд дійшов висновку про необхідність відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.08.2022 у справі №903/357/21 щодо застосування положень пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України.

Отже, наявна підстава, що виключає можливість розгляду по суті його повторної касаційної скарги на ті ж самі судові рішення.

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Астро Транс ЛТД» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 на підставі пункту 3 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки ухвалою Верховного Суду від 24.07.2025 вже відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї ж особи на це саме судове рішення.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження, клопотання скаржника не розглядається.

Керуючись статтею 234, пунктом 3 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Астро Транс ЛТД» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 у справі №916/3454/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Ю. Власов