Рішення

від 08.12.2010 по справі 60/302-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

60/302-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2010 р.                                                            Справа № 60/302-10

вх. № 9927/1-60

Суддя господарського суду Чистякова І.О. 

при секретарі судового засідання Холодна Д.С.

за участю представників сторін:

позивача - Ченцової І.В., довіреність №1-40/27-47 від 07.09.2010р.

 відповідача - не з`явився

розглянувши справу за позовом Відкритого акціонерного товариства "Турбоатом", м. Харків  

до  Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс-Лаб", м.Харків  

про стягнення 2059,78 грн.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Турбоатом" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс-Лаб" сплачені грошові кошти з урахуванням індексу інфляції в сумі 1993,13 грн. та 3% річних у розмірі 66,65 грн. В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на здійснення попередньої оплати за постачання кабелю в сумі 1794,00 грн. на підставі рахунку - фактури №СФ-0000023, виставленого відповідачем, однак товар відповідачем не було поставлено позивачу. Позивачем було направлено відповідачу вимогу (претензію) про поставку кабелю 5Ф6.644.333 або повернення сплачених коштів, однак відповідач відповіді на дану претензію не надав, кабель не поставив, кошти не повернув, отже позивач просить суд стягнути з відповідача суму попередньої оплати та нараховані 3% річних, а також інфляційні втрати.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12 листопада 2010 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її  розгляд на 08 грудня 2010 року о 10:00 годині.

Представник позивача у судовому засіданні підтримує позовні вимоги, просить суд їх задовольнити на підставах, викладених у позовній заяві. Надав 07 грудня 2010 року супровідним листом (вх. №27078) копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців на позивача та відповідача, копію протоколу №12 від 14.08.2008р., копію свідоцтва про державну реєстрацію, копію довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, копію довіреності №1-40/27-47 від 07.09.2010р. та копію довідки №1-40/27-195 від 07.12.2010р.

Суд долучає надані згідно супровідного листа документи.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не представив.

До господарського суду Харківської області 06 грудня 2010 року повернулась ухвала господарського суду Харківської області від 12 листопада 2010 року про порушення провадження у справі, яку було направлено відповідачу на адресу: 61052, м. Харків, вул. Чоботарська, буд.38, кв.3. Ухвалу повернуто з відміткою поштового відділення зв`язку "за закінченням терміну зберігання".

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців місцезнаходження відповідача є таким: 61052, м. Харків, вул. Чоботарська, буд. 38, кв.3.

Відповідно до вимог  частин 1, 3  ст. 18  Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців",  якщо  відомості,  які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оскільки Господарським процесуальним кодексом України на господарський суд не покладено обов'язок з'ясування адреси фактичного місцезнаходження сторін у справі та надсилання сторонам копій процесуальних документів за цими адресами, суд вважає, що відповідач належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання.

Крім того, суд також зазначає, що Вищий господарський суд України у п. 4 Інформаційного листа від 02.06.2006р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "в зв`язку з закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Відповідач  правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача за наявними в справі матеріалами, як передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Згідно ч.1 ст. 188 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним,  домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частина 2 ст.712 Цивільного кодексу України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем сторонами було укладено договір поставки у спрощений спосіб шляхом вчинення конклюдентних дій, а саме відповідачем було виставлено позивачу рахунок - фактуру №СФ-0000023 від 06 травня 2009 року на суму 1794,00 грн. на поставку кабелю 5Ф6.644.333 в кількості 2 шт. за ціною 747,50 грн. без ПДВ за 1 шт., а позивачем було сплачено цей рахунок згідно платіжного доручення № 4371 від 06 липня 2009 року в сумі 1794 грн.

Позивачем було направлено претензію відповідачу за №1-40/27-136 від 16 вересня 2010 року, в якій позивач просив відповідача в місячний термін з дня отримання даної претензії поставити кабель або повернути сплачені кошти в сумі 1794,00 грн. Згідно списку згрупованих поштових відправлень дана претензія була направлена відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення 16 вересня 2010 року, що підтверджується штемпелем відділення поштового зв`язку, а також чеком про прийняття поштового відправлення.

Згідно п.п. 4.1.1 п. 4.1. Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України №1149 від 12.12.2007р. нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) місцевої - Д+2 та відповідно до п.п. 4.1.4 п. 4.1. між іншими населеними пунктами різних областей України складають Д+5, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання.

Відповідно до п.4.2. Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України №1149 від 12.12.2007р. при пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 4.1 нормативні строки пересилання  збільшуються на один день.

Відповідач отримав кошти в сумі 1794 грн. від позивача в якості оплати за кабель 5Ф6.644.333 в кількості 2 шт., однак поставку кабелю не здійснив, кошти позивачу не повернув.

Надаючи правову кваліфікацію обставинам викладеним позивачем у позовній заяві суд зазначає наступне.

Згідно  ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11  Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з  господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо  продавець,  який  одержав  суму  попередньої  оплати товару,  не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати  передання  оплаченого   товару   або   повернення   суми попередньої оплати.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне   набуття   або  збереження  майна  було  результатом поведінки набувача майна,  потерпілого,  інших осіб  чи  наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування   майна   власником   із  чужого  незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо  строк  (термін)  виконання  боржником  обов'язку  не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня  пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча  мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 1794,00 грн. правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 199,13 грн. та 3% річних у розмірі 66,65 грн.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст.536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий до дня фактичного передання товару або повернення попередньої оплати.

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Системний аналіз зазначених норм законодавства свідчить про те, що проценти за користування чужими грошовими коштами,  передбачені ст. 536 Цивільного кодексу України, відрізняються від процентів інфляційних та річних, які сплачує боржник, котрий прострочив виконання грошового зобов'язання відповідно до ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України. Якщо перші є платою за користування грошовими коштами то другі є одним із видів санкцій, що підлягають сплаті при порушенні грошового зобов'язання.

За даними правовідносинами, що виникли між сторонами зобов`язання відповідача не мали характеру грошового, так як відповідач повинен був передати у власність товар, що в свою чергу унеможливлює застосування наслідків передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України.

При таких обставинах, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 199,13 грн. та 3% річних в сумі 66,65 грн. не підлягають задоволенню, оскільки нараховані безпідставно.

          Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 88,84 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 205,55 гривень слід покласти на відповідача, з вини якого виник спір.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 536, 610, 625, 626, 662, 663, 693, 712, 1212 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 173, 174, 181, 193 Господарського кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-        

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково в сумі 1794,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фенікс - Лаб" (61052, м. Харків, вул.Чоботарська, буд.38, кв. 3, п/р №26005185203500 в АКІБ "Укрсиббанк", м. Харкова, МФО 351005, ідентифікаційний код 35857893) на користь Відкритого акціонерного товариства "Турбоатом" (61037, м. Харків, проспект Московський, 199, п/р №260052371 в ПАТ "Мегабанк" м. Харкова, МФО 351629, ідентифікаційний код 05762269) сплачені грошові кошти в розмірі 1794,00 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 88,84 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 205,55  грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті частині позову в сумі 265,78 грн. відмовити.

Суддя                                                                                 Чистякова І.О.

Повний текст рішення по справі №60/302-10 підписано 10 грудня 2010 року.