Рішення

від 09.12.2010 по справі 29/336-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

29/336-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2010 р.                                                            Справа № 29/336-10

вх. № 9694/5-29

Суддя господарського суду Тихий П.В. 

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - Моїсеєнко К.О. дов. від 24.11.10

1-го відповідача - Поддашкіна О.Ю. дов. від 20.11.10

2-го відповідача - не з"явився

розглянувши справу за позовом

ТОВ "Міжнародна молочна компанія", м. Харків  

до ТОВ "Інтертранслогістик", м. Харків

та до ВАТ "Балтський молочноконсервний комбінат дитячих продуктів", с. Білине  

про стягнення 872336,28 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач просить суд стягнути солідарно з відповідачів 872336,28 грн. заборгованості за поставлений товар згідно договору №2 від 26.05.10.

В обгрунтування свого позову, позивач вказує, що він, на виконання умов договору №2, поставив відповідачу 2 товар вартістю 872336,28 грн., а відповідач 2 товар отримав, однак оплату його вартості не здійснив. 27.05.10 між позивачем та відповідачем 1 було укладено договір поруки, згідно якого відповідач 1 поручився перед позивачем за виконання відповідачем 2 умов договору №2 в повному обсязі.

Перший відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує, вказує, що згідно договору поруки від 27.05.10 поручався перед позивачем за виконання відповідачем 2 умов договору №2 в розмірі 5000 грн.

Другий відповідач в судове засідання не з"явився, відзив на позовну заяву суду не надав.  

Розгляд справи було відкладено на 09.12.10.

У судове засідання 09.12.2010 року другий відповідач не з'явився, відзив та докази в обґрунтування своєї позиції суду не надав.

В засіданні суду 09.12.2010 року позивач позов підтримує.

Перший відповідач проти позовних вимог щодо наявності заборгованості за договором поставки молока не заперечує, при цьому вважає, що договір поруки на підставі якого обґрунтовано позов до першого відповідача не є у розумінні закону укладеним.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

          Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників позивача та першого відповідача господарським судом встановлено, що 26.05.2010 року між позивачем та другим відповідачем було укладено договір постачання молока та молокопродуктів № 2 від 26.05.2010 року. Згідно умов п.1.1., 1.2 договору позивач прийняв на себе зобов'язався систематично відвантажувати на користь 2-го відповідача знежирене пастеризоване молоко, а другий відповідач зобов'язався приймати молоко та сплачувати його вартість за ціною згідно п.п. 5.3, 5.4. договору. В силу зазначених пунктів сторони узгодили, що ціна товару визначається у додатку до договору. Матеріалами справи встановлено, що у додатку № 1 до договору № 2 від 26.05.2010 року починаючи з 26.05.2010 сторони встановили планову закупівельну ціну за 1 тону знежиреного молока у сумі 2460,00 грн.

          Згідно наявних у справі доказів на підставі вищезгаданих договору № 1 та додатку № 1 позивач здійснив відвантаження на користь другого відповідача молока знежиреного у кількості 159618,00 кг. за ціною – 2460 грн. за 1 тону на загальну суму 392660,28 гривень. Зазначене підтверджено видатковою накладною № МК-0528001 від 28.05.2010 р. на суму 165125,04 грн., довіреністю № 411 від 21.05.10 р., податковою накладною № 0528001 від 28.05.2010 р., видатковою накладною № МК-0603001 від 03.06.2010 р. на суму 76102,56 грн., довіреністю № 491 від 01.06.10 р., податковою накладною № 0603001 від 03.06.2010 р., видатковою накладною № МК-0605001 від 05.06.2010 р. на суму 76102,56 грн., довіреністю № 491 від 01.06.10 р., податковою накладною № 0605001 від 05.06.2010 р., видатковою накладною № МК-0609001 від 09.06.2010 р. на суму 75330,12 грн., довіреністю № 491 від 01.06.10 р., податковою накладною № 0609001 від 09.06.2010 р., актом звіряння взаємних розрахунків станом на 10.06.2010р.

В силу п. 5.1. договору 2-й відповідач ВАТ «Балтський молочноконсервний комбінат дитячих продуктів» зобов'язався здійснити розрахунки за відвантажену молоко продукцію за фактом її отримання. Судовим розглядом справи встановлено невиконання 2-м відповідачем зобов'язань з розрахунків за отриману продукцію, доказів зворотнього матеріали справи не містять і 2-м відповідачем не надано.

Судовим розглядом справи підтверджено, що 11.06.2010 р. позивач направив на адресу 2-го відповідача претензію – вимогу про сплату заборгованості в сумі 392660,28 грн., отриману 2-м відповідачем згідно поштового повідомлення про вручення кореспонденції адресату 15.06.2010 р. та залишену без відповіді та задоволення.

Матеріалами справи встановлено, що 04.06.2010.р. у зв'язку із підвищенням закупівельної вартості молока пастеризованого позивач направив на адресу 2-го відповідача попередньо узгоджену додаткову угоду № 2 до договору № 2 від 26.05.2010 року в силу якої вартість 1 кг пастеризованого молока визначена у сумі 4,00 грн. в т.ч. ПДВ 20 %, факт отримання якої відповідачем підтверджено поштовим повідомленням про вручення кореспонденції адресату № 42738.

          При цьому у термін з 08.07.2010 року по 13.07. 2010 року на користь 2-го відповідача було відвантажено 65284,00 кг. пастеризованого молока, за ціною – 4,00 грн. за 1 кг., на загальну вартість 479676,00 гривень, що підтверджується:

- видатковою накладною  № МК-0708001 від 08.07.2010 р. на суму 218540,00 грн., видатковою накладною  № МК-0712001 від 12.07.2010 р. на суму 203192,00 грн., видатковою накладною  № МК-0713001 від 13.07.2010 р. на суму 57944,00 грн.

Згідно ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

В силу вимог ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Підтвердженням прийняття пропозиції щодо зміни ціни у відповідності до положень розділу 5 укладеного між позивачем та 2-м відповідачем договору є факт отримання 2-м відповідачем у липні 2010 р. товару: пастеризованого молока у кількості 65284,00 кг., за ціною – 4,00 грн. за 1 кг., визначеною у додатку № 2 від 04.06.2010 року до договору № 2 від 26.05.2010 року на загальну вартість 479676,00 гривень, і таким підтвердженням є зокрема видаткова накладна № МК-0708001 від 08.07.2010 р. на суму 218540,00 грн., видаткова накладна № МК-0712001 від 12.07.2010 р. на суму 203192,00 грн., видаткова накладна № МК-0713001 від 13.07.2010 р. на суму 57944,00 грн. виписані позивачем, що містять найменування товару, його кількість і ціну, а також реквізити позивача (оферта).

          Крім цього, до зазначеного висновку суд дійшов зокрема з огляду на наступне:

Частиною 3 ст. 205 Цивільного кодексу України передбачено, що у випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням. У ч. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України унормовано, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В силу приписів статті 642 Цивільного кодексу України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила суму грошей), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2 статті 642). Відповідно до ст. 643 Цивільного кодексу України якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді , договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

В силу приписів статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, передбачених ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України. Згадані норми матеріального права регламентують, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно змісту ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Відповідно вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а в силу вимог статті 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивачем були надані суду докази повторного звернення 16.07.2010 р. до 2-го відповідача із вимогою про сплату заборгованості за отриманий товар в загальному розмірі 872336,28 грн. та направлення на адресу 2-го відповідача додаткової угодо № 2 до договору 2 від 26.05.2010 року та видаткових накладних № МК-0708001 від 08.07.2010 р., № МК-0712001 від 12.07.2010 р., № МК-0713001 від 13.07.2010 р. Матеріалами справи встановлено, що такі вимоги були отримані відповідачем про що свідчить поштове повідомлення № 3052 про вручення поштового відправлення, проте протягом строку, визначеного у претензії – вимозі 2-й відповідач свого обов'язку не виконав.

Також позивач залучив до матеріалів справи докази повторного звернення до 2-го відповідача з вимогою та направлення на його адресу вище визначених документів 05.10.2010 р. листом № 0074156 6, отриманим згідно матеріалів справи 11.10.2010 р., доказів виконання якого матеріали справи не містять.

У відповідно до вимог ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене та те, що сума заборгованості 2-м відповідачем не сплачена, не оскаржена, не спростована, і 2-й відповідач не надав на вимогу суду докази виконання своїх зобов'язань, та враховуючи доведеність факту порушення відповідачем діючого законодавства, суд знаходить позовні вимоги у частині стягнення з 2- го відповідача суми основного боргу у розмірі 872336,28 грн. законними, обґрунтованими і підлягаючими задоволенню.

Розглянувши позовні вимоги у частині стягнення суми заборгованості солідарно з 1-го відповідача суд встановив наступне:

27 травня 2010 року між позивачем та першим відповідачем – ТОВ «Інтертранслогістик» був укладений договір поруки, щодо виконання першим відповідачем зобов'язань, що випливають  з договору № 2 від 26.05.2010 року. Як вбачається з відзиву на позовну заяву 1-го відповідача, та доказів на їх обґрунтування, залучених до матеріалів справи, що не були спростовані позивачем, перед підписанням договору поруки між позивачем та 1-м відповідачем відбувались комерційні переговори, переписка, листування у яких сторони розглядали декілька варіантів умов договору поруки.

Під час судового розгляду справи, суд оглянув договір поруки, копія якого була надана позивачем до матеріалів справи. Суд встановив, що за цим варіантом договору поруки, поручитель поручився перед позивачем за виконання 2-м відповідачем зобов'язань, що випливають з договору № 2 від 26.05.2010 року т.я. за п. 1.1. цього примірнику договору поручитель є солідарним боржником. Разом з цим 1-й відповідач залучив до матеріалів справи свій варіант договору поруки від 27.05.2010 року, підписаний сторонами, скріплений печатками підприємств. Під час судового розгляду справи, суд оглянув договір поруки, копія якого була надана 1-м відповідачем до матеріалів справи. Суд встановив, що за вказаним варіантом договору поруки, поручитель поручився перед  позивачем за виконання  2-м відповідачем зобов'язань, що випливають з договору  № 2 від 26.05.2010 року у обсязі 5000,00 (п'ять тисяч) грн.  

Згідно вимог п. 2.1. договору –у разі невиконання Боржником зобов'язань перед Кредитором Кредитор має право вимагати від Поручителя сплати обсягу заборгованості за переданий Товар виключно у сумі 5000,00 грн.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Суд, дослідивши матеріали справи, не знаходить правових підстав для задоволення позову в частині вимог щодо 1-го відповідача, оскільки  сторони при підписанні договору поруки від 27.05.2010 року, не досягли згоди з істотних умов договору, а за таких обставин, договір поруки від 27.05.2010 року є неукладеним.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням обсягу задоволених позовних вимог, судові витрати у даній справі покладаються на 2-го відповідача.

На підставі викладеного, суд керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 509, 525, 526, 530, 610, 638, 640-643, Цивільного кодексу України, ст.ст.171, 181, 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 4, 12, 27, 33, 34, 43-49, 82-85 ГПК України –

ВИРІШИВ:

Позов ТОВ "Міжнародна молочна компанія" до ВАТ «Балтський молочноконсервний комбінат дитячих продуктів» задовольнити повністю.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Балтський молочноконсервний комбінат дитячих продуктів» (66161 Одеська область, Балтський район, с. Білине, Код 04689582, р/р 26009020026851 у Відділенні Одеської регіональної дирекції ВАТ «ВТБ Банк», МФО 321767) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „МІЖНАРОДНА МОЛОЧНА КОМПАНІЯ” (61176  м. Харків, вул. Корчагінців, 52, к.10, Код 35974674, р/р 26008800000183 в ХОФ АКБ «Укрсоцбанк», м. Харків,  МФО 351016) 872336,28 грн. основного боргу, 8723,36 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В позові ТОВ "Міжнародна молочна компанія" до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертранслогістик» відмовити повністю.

Видати наказ після набрання судовим рішенням

Суддя                                                                                 Тихий П.В.