Постанова від 13.08.2025 по справі 466/2086/14-ц

Справа № 466/2086/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Білінська Г.Б.

Провадження № 22-ц/811/2030/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Підлужного В.І.

з участю: прокурора Германович Ю.А.,

представника АТ «Українська залізниця» Бучковського С.В.,

представника ОСОБА_1 Білевич Х.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами заступника прокурора Львівської області в інтересах держави, в особі Міністерства інфраструктури України, назву якого змінено на Міністерство розвитку громад та територій України, та Державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Українська залізниця» на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12 вересня 2014 року,-

ВСТАНОВИВ:

у квітні 2014 року заступник прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, назву якого змінено на Міністерство розвитку громад та територій України, Державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернувся до суду з позовом до Брюховицької селищної ради, правонаступником якої є Львівська міська рада, ОСОБА_1 , третя особа Відділ Держземагентства у м. Львові, правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру у Львівські йобласті, про визнання незаконним та скасування рішення, скасування визнання державного акта на право власності на землю, скасування державної реєстрації.

В обгрунтуванняпозовних вимогпокликається нате,що припроведенні прокуратуроюЛьвівської областіперевірки вимогземельного законодавствапри відчуженніземель залізничноготранспорту встановлено,що 24листопада 2005року рішеннямБрюховицької селищноїради №565«Про наданнядозволу напроведення інвентаризаціїземельних ділянокгромадянам всмт Брюховичі» ОСОБА_1 надано дозвілна виготовленнятехнічної документаціїдля видачідержавного актана правовласності наземельну ділянкуна АДРЕСА_1 дляведення особистогоселянського господарства.Пунктом 1.7рішення Брюховицькоїселищної радивід 20липня 2006року №94«Про передачуу приватнувласність земельнихділянок всмт Брюховичі»затверджено технічнудокументацію длявидачі державногоакта направо власностіна земельнуділянку площею0,1366га на АДРЕСА_1 для веденняособистого селянськогогосподарства ОСОБА_1 . Напідставі вказаногорішення виданодержавний актна правовласності серіїЯГ №516531на земельнуділянку площею0,1366га умежах згідноз планомна АДРЕСА_1 ,цільове призначення дляведення особистогоселянського господарства.Під часпроведення ДТГО«Львівська залізниця»інвентаризації земельта виготовленнядержавних актівна правопостійного користуванняземлями залізничноготранспорту у2013році встановлено,що натериторії смт.Брюховичі усмузі відведеннязалізничної коліїзнаходиться земельнаділянка ОСОБА_1 ,яка переданаїй увласність напідставі вищевказаногорішення,площа накладеннявідведеної ОСОБА_1 земельної ділянкизі смугоювідведення залізниціскладає 0,0212га.Згідно зпланом смугивідведення лініїРудно-ПідбірціЛьвівської залізниці,розробленим у1962році,ширина смугистановить 40м,а ділянка ОСОБА_1 починається навідстані 19.5м відосі колії.Вважає,що пункт1.7рішення Брюховицькоїселищної радивід 20липня 2006року №94суперечить чинномузаконодавству тапорушує праваДТГО «Львівськазалізниця» накористування земельноюділянкою дляобслуговування залізничногополотна ізабезпечення безпекируху,оскільки земельнаділянка ОСОБА_1 знаходиться всмузі відведеннязалізниці.ДТГО «Львівськазалізниця» яксуміжний землекористувачне погоджувалоні проектвідведення земельноїділянки,ні актвстановлення таузгодження зовнішніхмеж землекористуванняв натуріта ненадавало погодженняна вилученняцієї земельноїділянки.Стверджує,що ДТГО«Львівська залізниця»не втрачалоправо землекористуванняна земельніділянки,які виділеніпри будівництвіта облаштуваннізалізничного полотна,що невраховано приприйнятті рішення Брюховицькою селищною радою і видачі на його підставі державного акта про право власності на землю, чим порушено права ДТГО «Львівська залізниця» як постійного користувача земельною ділянкою залізничного транспорту.

З наведених підстав просить:

визнати незаконним та скасувати пункт 1.7 рішення Брюховицької селищної ради від 20 липня 2006 року № 94 «Про передачу у приватну власність земельних ділянок в смт Брюховичі»;

скасувати державний акт про право власності на землю від 14 грудня 2006 року серії ЯГ № 516531, виданий ОСОБА_1 , та державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 12 вересня 2014 року в задоволенні позову заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, ДТГО «Львівська залізниця» відмовлено.

Рішення судуоскаржили заступникпрокурора Львівськоїобласті вінтересах держави,в особіМіністерства інфраструктуриУкраїни таДержавне територіально-галузевеоб`єднання «Львівськазалізниця», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Українська залізниця», в апеляційній скарзі покликаються на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

В апеляційнійскарзі заступникпрокурора Львівськоїобласті покликаєтьсяна те,що судомне взятодо увагипогоджений представникомвиконкому Львівськоїміської радидепутатів трудящихПлан смугивідведення,а такожте,що одинпримірник цьогоПлану згіднокутової відміткибув переданийВиконкому назберігання,що вказуєна те,що органумісцевого самоврядуваннябуло відомопро йогонаявність.Судом невзято доуваги те,що витягомз технічноїдокументації пронормативну грошовуоцінку земельноїділянки від30.01.2013року за№40/01-15/225визначено площу18,75га земельноїділянки,що перебуваєв користуваннізалізниці,не застосованоположення ст.193ЗК України,відповідно доякої Державнийземельний кадастр цеєдина державнасистема земельно-кадастровихробіт,яка встановлюєпроцедуру визнанняфакту виникненняабо припиненняправа власностіі правакористування земельнимиділянками тамістить сукупністьвідомостей ідокументів промісце розташуваннята правовийрежим цихділянок,їх оцінку,класифікацію земель,кількісну таякісну характеристику,розподіл середвласників земліта землекористувачів. Судомнеправомірно застосованопри вирішенняспору «Інструкціюпро встановлення(відновлення)меж земельнихділянок внатурі (намісцевості)та їхзакріплення межовимизнаками»,оскільки такане булачинною намомент прийняттяселищною радоюрішення,а межіземельної ділянкизгідно зцією Інструкцієювстановлювались напідставі технічноїдокументації ізземлеустрою щодоскладання документів,що посвідчуютьправо наземельну ділянку(п.2.1). Судом не встановлено правового статусу спірної земельної ділянки, як такої, що належить до земель комунальної власності, за рахунок яких Брюховицька селищна рада безоплатно передала у власність ОСОБА_1 спірну земельну ділянку. Вважає безпідставним висновок суду про те, що спірна земельна ділянка не межує із земельною ділянкою залізниці, а також судом не враховано схеми розташування смуги відведення ДТГО «Львівська залізниця» на 11 км. дільниці Рудно-Підбірці, що виготовлена ПП «Центр ринкових досліджень» на підставі топографо-геодезичних робіт, яка підтверджує наявність перетину земельної ділянки залізниці із земельною ділянкою ОСОБА_1 . На думку апелянта, судом безпідставно застосовано положення ст. 1 Першого протоколу конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки на момент прийняття органом місцевого самоврядування рішення №94 від 20.07.2006 року ОСОБА_1 не була користувачем спірної земельної ділянки, а тому вона не могла володіти цією земельною ділянкою і розпоряджатись нею, як своїм майном. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В апеляційній скарзі Державне територіально-галузеве об`єднання «Львівська залізниця», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Українська залізниця», покликається на те, що судом не надано належної оцінки рішенню Брюховицької селищної ради №94 від 20 липня 2006 року, яке прийняте на підставі ст. 119 ЗК України, яка встановлює підстави набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, оскільки відповідно до п.1 Прикінцевих положень Земельного кодексу України, який набрав чинності 01 січня 2002 року, норма статті 119 цього кодексу щодо набуття права власності за набувальною давністю може застосовуватись лише з 01 січня 2017 року. Стверджує, що судом безпідставно застосовано положення ст. 61 ЦПК України, вважаючи обставини, встановлені у справі №2-2431/11 аналогічними даному спору, адже при розгляді зазначеної справи не досліджувались обставини правомірності користування залізницею спірною ділянкою без державного акта на право постійного користування на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 30 січня 2013 року №40/01-15/225, довідки про сплату земельного податку від 20 січня 2014 року №ПЧ-3-2/10, а також копії рішень Виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих від 17 січня 1948 року № 52. Вважає безпідставним висновок суду, що залізниця згідно зі статтею 126 ЗК України, повинна була відразу ж після набанняи чинності ЗК України належно оформити своє право на постійне користування землею, оскільки вказана норма такої вимоги не містить. Поза увагою суду залишилась і та обставина, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою і наведене в постанові Верховної Ради Української РСР від 08 грудня 1990 року «Про земельну реформу» положення щодо обмеження строку оформлення права користування до 01 січня 2008 року та втрату раніше наданого їм права після закінчення вказаного строку є неконституційним. Вважає, що рішення суду ухвалено з порушенням статей 118 та 186 ЗК України, статей 20,50 Закону України «Про землеустрій», Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою КМУ від 26 травня 2004 року №677, оскільки при безоплатній передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 було затверджено рішенням Ради №64 від 20 липня 2006 року технічну документацію для видачі державного акта на право власності на землю, а не проект відведення, як встановлено ч.ч.7,10 ст. 118 ЗК України. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора Германович Ю.А., представника АТ «Українська залізниця» Бучковського С.В. на підтримання доводів апеляційних скарг заступника прокурора Львівської обласної та ДТГО «Львівська залізниця», правонаступником якого є АТ «Укрзалізниця», заперечення представника ОСОБА_1 Білевич Х.О. щодо задоволення апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч. 1 ст. 89 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ДТГО «Львівська залізниця» не довело і не підтвердило наявності права на постійне користування спірною земельною ділянкою, оскільки у нього відсутній державний акт та технічна документація на земельну ділянку в межах смуги відведення, не надало інформації про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою та не надало доказів виносу меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Також суд дійшов висновку про те, що наданий позивачем план смуги відведення лінії РудноПідбірці Львівської залізниці від 1962 року не може бути доказом, що підтверджує право користування ДТГО «Львівська залізниця» спірною земельною ділянкою, оскільки він не затверджений органом місцевого самоврядування і не передавався до селищної ради.

При з`ясуванні обставин справи встановлено, що пунктом 1.12 рішення №565 Брюховицької селищної ради 18-ої сесії 24 скликання від 24 листопада 2005 року ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації для видачі державного акта на право приватної власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства.

Пунктом 1.7 рішення Брюховицької селищної ради №94 від 20 липня 2006 року «Про передачу у приватну власність земельних ділянок в смт. Брюховичі» затверджено технічну документацію для видачі державного акта на право власності на землю площею 0.1366 га по АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 , котра проживає в АДРЕСА_2 .

Державним комунальнимпідприємством «Архітектурно планувальнебюро» було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (для видачі державного акта на право власності на землю) для ведення особистого селянського господарства грю ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 , зареєстровано у Львівській регіональній філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомітеті України по земельних ресурсах» 28.11.2006 року.

Згадана технічна документація із землеустрою містить акт Брюховицької селищної ради, яким підтверджується користування ОСОБА_1 земельною ділянкою, акт встановлення і узгодження меж земельної ділянки гр. ОСОБА_1 АДРЕСА_1 від 20.10.2004 року, акт №17 про встановлення та узгодження меж земельної ділянки ОСОБА_1 , акт про показ і передачу меж земельної ділянки гр.. ОСОБА_1 від 20.12.2005 р., містить опис меж земельної ділянки, висновки спеціалістів щодо наявності чи відсутності обмежень.

На підставі вищезгаданих рішень Брюховицької селищної ради, ОСОБА_1 , 14 грудня 2006 року, виконавчим комітетом Брюховицької селищної ради було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ 516531 площею 0.1366 га в АДРЕСА_1 , цільове призначення для ведення особистого селянського господарства.

Витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 30.01.2013 року підтверджується, що ДТГО «Львівська залізниця» є користувачем земельної ділянки площею 187500 кв.м, за яку сплачує земельний податок, що підтверджується довідкою від 20.01.2014 року №ПЧ-3-2/10.

В матеріалах справи містяться постанови виконкому Львівської обласної ради депутатів трудящих щодо додаткового розширення смуги захисних лісонасаджень Львівської залізниці, передачі земель Львівській залізниці для поширення смуги відчуження.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, заступник прокурора Львівської області посилався на незаконність рішення Брюховицької селищної ради, вважає, що таке суперечить чинному законодавству та порушує права ДТГО «Львівська залізниця» на користування земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху, оскільки земельна ділянка ОСОБА_1 знаходится в смузі відведення залізниці на проміжку від КМ9 до КМ10 в напрямку від станції Рудно до станції Підбірці. Згідно Плану смуги відведення земель лінії Рудно Підбірці Львівської залізниці, розробленого Дорпроектом у 1962 році ширина смуги відведення становить 40 м, в той час земельна ділянка ОСОБА_1 починається на відстані 19.5 м від осі колії.

Відповідно до частини першої статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під державними залізницями (пункт «б» частини четвертої статті 84 ЗК України).

Відповідно до статті 68 ЗК України до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Згідно із частиною першою статті 11 Закону України «Про транспорт» землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту відповідно до ЗК України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.

До земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні і укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту (частина перша статті 23 Закону України «Про транспорт»).

Згідно ізчастинами першою,другою статті6Закону України«Про залізничнийтранспорт» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до ЗК України та Закону України «Про транспорт». До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

На підтвердження права постійного користування спірною земельною ділянкою позивач надав Викопіювання з плану геодезичної зйомки смуги відведення земель ДТГО «Львівська залізниця» на проміжку від КМ9 до КМ10 в напрямку від станції Рудно до станції Підбірці, Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 30.01.2013 року, з якого вбачається, що ДТГО «Львівська залізниця» є користувачем земельної ділянки площею 187500 кв.м, за яку сплачує земельний податок, що підтверджується довідкою від 20.01.2014 року №ПЧ-3-2/10, а також постанови виконкому Львівської обласної ради депутатів трудящих щодо додаткового розширення смуги захисних лісонасаджень Львівської залізниці, про передачу земель Львівській залізниці для поширення смуги відчуження.

Частина перша статті 92 ЗК України передбачає, що право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно допункту г)частини другоїстатті 92ЗК Укрїни права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування».

Отже, законом визначено, що АТ «Укрзалізниця» належать на праві постійного користування земельні ділянки, що відносяться до земель залізничного транспорту.

Оскільки надана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка частково накладається на земельну ділянку, що знаходиться у постійному користуванні АТ «Укрзалізниця», заступник прокурора Львівської області в інтересах ДТГО «Львівська залізниця, правонаступником якої є АТ «Укрзалізниця», пред`явив позовпро визнання незаконним та скасування пункту 1.7 рішення Брюховицької селищної ради від 20 липня 2006 року № 94 «Про передачу у приватну власність земельних ділянок в смт Брюховичі», скасування державного акту про право власності на землю від 14 грудня 2006 року серії ЯГ № 516531, виданого ОСОБА_1 та державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).

Спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та спірних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що спосіб захисту прав особи, як визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі№910/8413/21,пункт 180; від 11.06.2024 у справі№925/1133/18, пункт 143).

Колегія суддів враховує те, що оскаржуване рішенняБрюховицької селищноїради №94від від20липня 2006рокувичерпало своюдію виконанням,оскільки напідставі цьогорішення ради14грудня 2006року ОСОБА_1 видано державнийакт направо власностіна земельнуділянкусерії ЯГ № 516531.

Слід врахувати, що визнання незаконним рішення Брюховицької селищної ради №94 від від 20 липня 2006 року та його скасування не поновить порушене право або законний інтерес ДТГО «Львівська залізниця», правонаступником якої є АТ «Львівська залізниця», в інтерсах якого заступником прокурора подано цей позов.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі№ 359/3373/16-ц (пункт 109), від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 (пункт 181) зазначається, що під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia «суд знає закони». Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

Щодо вимоги про скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, то у своїх висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволенняне відновитьволодіння позивачемйого майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив.

До 01.01.2013 державна реєстрація земельних ділянок, які передавались у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснювалась з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки, а з01.01.2013 у зв`язку з набранням чинності Законом Українивід 07.07.2011 № 3613-VI«Про Державний земельний кадастр» державні акти на право власності не видаються, а право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Визнання недійсним (скасування) державного акта на право власності на земельну ділянку не вирішить спір про право, так само не вирішить і питання про захист прав та інтересів позивача. Натомість внаслідок задоволення віндикаційного позову вирішується спір про право, і таке рішення суду є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, задоволення позовних вимог заступника прокурора про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування та державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування реєстрації права власності не призведе до відновлення порушених прав та інтересів АТ «Львівська залізниця».

Судом першої інстанції у цій справі встановлено, що на земельну ділянку, яка належить АТ «Укрзалізниця», і є смугою відведення залізниці, частково накладається земельна ділянка, власником якої є ОСОБА_1 .

Згідно зі статтею 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Як слідує з аналізу частини першої статті 92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою передбачене лише для такої земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності. Оскільки право постійного користування земельною ділянкою приватної власності законом не передбачено, то наявність у ОСОБА_1 права приватної власності на земельну ділянку є перешкодою для державної реєстрації права постійного користування АТ «Укрзалізниця».

Отже, АТ «Укрзалізниця» має право на захист від порушень, пов`язаних із володінням земельною ділянкою.

Віндикаційний позов є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому відповідно до статті 396 ЦК України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (пункт 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19).

Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем.

Матеріалами спарви підтверджується, що ОСОБА_1 14 грудня 2006 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку ЯГ №516531 площею. 0.1366 га. По АДРЕСА_1 .

Безспірним є те, що між АТ «Укрзалізниця» та ОСОБА_1 не існує договірних відносин стосовно спірної земельної ділянки, що зумовлює речово-правовий характер спірних правовідносин та використання відповідних способів захисту.

Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим,що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже,належним способом захисту є віндикаційний позов,оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права [постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14- ц(провадження № 14-256цс18), від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)].

Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем [див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.112018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13(пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц(пункт 146)].

Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов.

Колегія суддіввважає,що за обставинами цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту має бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користуванняАТ«Укрзалізниця»та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності ОСОБА_1 .

Віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна.

З огляду на встановлені судом першої інстанції обставини, належним способом захисту порушеного права є віндикаційний позов, а саме позов про витребування частини земельної ділянки, що накладається, а не всієї земельної ділянки.

Неналежність та неефективність заявленого позивачем способу захисту є самостійною підставою для відмови у позові [див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 127), від 04.07.2023 у справі № 373/626/17 (пункт 67), від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18 (пункт 8.17), від 05.06.2024 у справі№ 914/2848/22(пункт 116)].

А відтак, у позовізаступника прокурора Львівської області поданого в інтересах ДТГО «Львівська залізниця», правонаступником якого є АТ «Укрзалізниця» про визнання незаконним та скасування рішення Брюховицької селищної ради та державного акта на право власності на земельну ділянку, реєстрації потрібно відмовити з огляду на неналежність обраного способу захисту.

Передаючи дану справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Велика Палата Верховного Суду зазначила, щодля ухвалення рішення у цій справі з урахуваннямвисновків ЄСПЛ, сформульованих у рішеннівід 24 жовтня 2024 року у справі«Дроздик та Мікула проти України», визначальними є обставини законності та пропорційності втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння майном і співвідношення такого втручання із суспільними інтересами.

Заступник прокурора Львівської області, звернувшись з позовом в інтересах ДТГО «Львівська залізниця», правонаступником якої є АТ «Укрзалізниця», просить визнати недійсним пункт рішення органу місцевого самоврядування, яким передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,1366 га.

Пунктом 1.7 рішення Брюховицької селищної ради від 20 липня 2006 року №94 «Про передачу у привтану власність земельних ділянок в смт. Брюховичі» затверджено технічну документацію для видачі державного атку на право власності на землю площею 0.1366 га по АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 , частина з якої, площею 0.0212 га, накладається на смугу відведення залізниці.

Тобто площа земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці, менша загальної площі земельної ділянки, наданої у власність ОСОБА_1 згідно з рішенням Брюховицької селищної ради №94 від 20 липня 2006 року.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, прокурор заявляє вимогу про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0.1366 га, тобто, просить визнати недійсним відповідне рішення щодо всієї земельної ділянки, а не тільки тієї її частини, що накладається на смугу відведення залізниці.

Колегія суддів вважає, що витребування як належний спосіб захисту у цій справі, не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 0.1366 га, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на смугу відведення залізниці.

АТ«Укрзалізниця»має довести належними та допустимими доказми, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на смугу відведення залізниці. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо (див. близькі за змістом висновки у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.03.2018 у справі № 441/123/16).

Земельна ділянка(підставидля витребуванняякої наявні тобтотака земельнаділянка накладаєтьсяна смугувідведення залізниці)має бутиідентифікована,зокрема,шляхом визначеннякоординат поворотнихточок межі данихпро прив`язкуповоротних точокмеж допунктів державноїгеодезичної мережі(стаття15Закону України«Про Державнийземельний кадастр»).

Частина земельної ділянки, належної на праві власності ОСОБА_1 площею 0.0212 га, що накладається на смугу відведення залізниці і з приводу якої виник спір, не ідентифікована, висновок експерта з цього приводу матеріали справи не містять.

Не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору.

Як встановлено судом першої інстанції, що лише частина земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_1 , а саме, площею 0.0212 га накладається на смугу відведення залізниці, чим ОСОБА_1 порушує володіння АТ «Укрзалізниця» спірною земельною ділянкою.

Колегія суддів вважає, що визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що ОСОБА_1 буде позбавлена права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку АТ «Укрзалізниця», а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання якої у власність ОСОБА_1 не ставиться під сумнів.

Таке втручання не може визнаватися законним.

З обставин даної справи вбачається, що набуваючи у власність спірну земельну ділянку, ОСОБА_1 не могла знати чи обґрунтовано припускати, що земельна ділянка, яку вона набуває, накладається на смугу відведення залізниці.

ОСОБА_1 вважала дії органу місцевого самврядування щодо надання їй земельної ділянки у власність законними, вважала, що Брюховицька селищна рада, надаючи їй земельну ділянку у власність, діє в межах наданих їй повноважень, не сумнівалася в законності прийнятого селищною радою рішення.

А відтак, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 , не будучи обізнаною про накладення частини земельної ділянки на смугу відведення залізниці, діючи добросовісно набула від органу місцевого самоврядування майнове право на земельну ділянку, що свідчить про добросовісність набуття нею права власності на земельну ділянку, в тому числі і на спріну земельну ділянку.

На думку колегії суддів, повернення добросовісним набувачем ОСОБА_1 АТ «Українська залізниця» частини земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці, становитиме для неї індивідуальний і надмірний тягар.

Предметом даного спору є визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування пропередачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0.1366 га, а також скасування в цілому державного акта про право власності на земельну ділянку, виданого на підставі цього рішення, хоча лише частина цієї земельної ділянки площею 0.0212 га накладається на смугу відведення залізниці,

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, посилаючись на недоведеність у ДТГО «Львівська залізниця» права постійного користування земельною ділянкою смуги відведення залізниці,.

Крім того, посилаючись на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, місцевий суд зауважив, що визнання недійсним правового акту органу місцевого самоврядування згідно із яким особа набула право власності на майно та подальше позбавлення її цього майна на підставі того, що орган влади порушив закон, є неприпустимим, а тому позов є безпідставним та в його задоволенні слід відмовити.

Суд першої інстанції, крім інших висновків по суті спору, вважав неприпустимим позбавлення відповідача права власності на майно, отримане на підставі рішення органу місцевого самоврядування, оскільки позбавлення його права власності лише з тих підстав, що цей орган порушив вимоги закону, буде суперечити статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети інтересів суспільства.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі правила: 1) втілене в першому реченні першого абзацу правило закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладене у другому реченні того ж абзацу правило охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплене у другому абзаці правило визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, потрібно тлумачити у контексті загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East / West Alliance Limited проти України» (East/West Alliance Limited v. Ukraine), заява № 19336/04).

Загальні принципи, що стосуються захисту права на мирне володіння майном, встановлені в практиці ЄСПЛ і були узагальнені, серед інших рішень, у справі «Кривенький проти України» (№ 43768/07, пункти 41,42 і 45, рішення 16 лютого 2017 року).

Так, критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального («суспільного, «публічного») інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської дяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

За усталеною практикою ЄСПЛ, ретроспективне скасування дійсного права власності становить позбавлення майна у розумінні цього положення Конвенції (див., зокрема, рішення у справах «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, пункт 41, від 16 лютого 2017 року, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), № 3257/05, пункти 2740, від 13 грудня 2007 року, «Пирантієне проти Литви» (Pyrantiene v. Lithuania), № 45092/07, пункт 42, від 12 листопада 2013 року, та «Вукушіч проти Хорватії», № 69735/11, пункт 50, від 31 травня 2016 року).

За практикою ЄСПЛ, визнання права власності недійсним як таке не суперечить положенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції, водночас воно повинне бути не лише передбачене законом і мати законну мету, але й відповідати вимозі пропорційності. Потрібно встановити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав людини; пошук цього балансу притаманний Конвенції загалом. Цей обов`язковий баланс неможливо встановити, якщо зацікавлена особа несе надмірний індивідуальний тягар (рішення у справі«Бейнарович та інші проти Литви»(Beinaroviи and Others v. Lithuania), №70520/10, 21920/10, 41876/11, пункт 138, від 12 червня 2018 року).

Позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника (див. рішення у справах «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, пункт 45, «Святі монастирі проти Греції» (The Holy Monasteries v. Greece), від 09 грудня 1994 року, пункт 71, Серія А № 301-А, та«Колишній король Греції та інші проти Греції»[ВП] (Former King of Greece and Others v. Greece) [GC], заява № 25701/94, пункт 89, ЄСПЛ 2000-XII).

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального («суспільного», «публічного») інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (рішення від 02.11.2004 у справі «Tregubenko v. Ukraine», заява № 61333/00, пункт 54).

Одночасно з додержанням принципу «пропорційності» оцінюється й дотримання принципу «належного урядування».

У рішенні ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України»(Rysovskyy v. Ukraine,заява № 29979/04, пункт 70) Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Необхідність виправлення старої «помилки» не повинна непропорційно втручатися у нове право, яке було набуте особою, що добросовісно покладалася на законність дій органу державної влади. Ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має нести сама держава, і ці помилки не повинні виправлятися за рахунок інших третіх осіб. У контексті позбавлення права власності на майно, передане помилково, принцип належного урядування може не лише накладати на органи влади обов`язок оперативно виправити свою помилку, але й вимагати виплати адекватної компенсації або іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власнику (див., наприклад, рішення у справі «Фортеця проти України»(Fortetsya,МРРv.Ukraine,заява № 68946/10, пункт 42, від 11 червня 2020 року, з подальшими посиланнями).

Помилки з боку державних органів мають слугувати на користь потерпілих осіб, особливо за відсутності конфлікту інших приватних інтересів (рішення ЄСПЛ від 13 грудня 2007 року у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), № 3257/05, пункт40).

Отже, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення майна в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

На думку колегії суддів непропорційним є втручання у набуте ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, оскільки це право набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій органу місцевого самоврядування.

Принцип «належного урядування», як правило, не має заважати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, що є наслідком їхньої власної недбалості. З іншого боку, потреба у виправленні минулої несправедливості не має становити непропорційне втручання у право, щойно набуте особою, яка добросовісно покладалася на законність дій державного органу(«Вукушич проти Хорватії» (Vukuљiж v. Croatia), № 69735/11, § 64, від 31 травня 2016 року; «Бейнарович та інші проти Литви» (Beinaroviи and Others v. Lithuania), № 70520/10, 21920/10, 41876/11, пункт 140, від 12 червня 2018 року).

Майнове право особи може бути припинено в разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства і таке втручання у мирне володіння майном є пропорційним цілям, які це втручання переслідувало.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 24 жовтня 2024 року у справі «Drozdyk and Mikula v.Ukraine», яке набуло статусу остаточного характеру 24 січня 2025 року, дійшов висновку про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

ЄСПЛ установив, що у цій справі мало місце втручання у право власності заявників, у зв`язку із чим розглянув, чи було це втручання законним, чи переслідувало воно загальний інтерес і чи було воно пропорційним.

Стосовно законної мети ЄСПЛ визнав, що, в принципі, існує загальний інтерес у збереженні охоронних зон вздовж залізничних колій, оскільки вони є заходом безпеки, спрямованим на забезпечення безпечної та ефективної роботи залізничного транспорту та захисту населення. Попри це, спірні земельні ділянки розташовані у безпосередній близькості до залізничних колій протягом десятиліть. ЄСПЛ зазначив, що має сумніви щодо законності втручання, про яке йдеться, з точки зору передбачуваності застосовного законодавства та існування реального суспільного інтересу, здатного виправдати втручання. Тим не менш, він вважав, що немає необхідності виносити рішення із цих питань, оскільки втручання в будь-якому випадку є непропорційним.

Втручання у мирне володіння майном має забезпечувати справедливий баланс між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. В контексті скасування права власності, наданого помилково, принцип «належного врядування», розроблений судом, може не тільки покласти на органи влади обов`язок діяти оперативно для виправлення своєї помилки, але й вимагати виплати адекватної компенсації або іншого виду відповідного відшкодування колишньому добросовісному власнику.

У цій справі заступник прокурора в інтересах ДТГО «Львівська залізниця», правонаступником якої є АТ «Українська залізниця» звернувся з позовом про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування та скасування державного акту на право власності на землю, вважаючи, що надання земельної ділянки ОСОБА_1 було незаконним з самого початку, оскільки земля належала до охоронної зони залізниць.

Земельна ділянка протягом тривалого часу перебуває у власності ОСОБА_1 , з часу надання їй земельної ділянки у власність, з 2006 року, до часу пред`явлення заступником прокурора Львівської області даного позову, не виникало жодних питань з приводу законності надання цієї земельної ділянки у власність.

Слід зазначити і те, що незважаючи на те, що земельна ділянка розташована у безпосередній близькості до залізничної колії, і ОСОБА_1 протягом тривалого часу добросовісно користується цією земельною ділянкою, потреби використання цієї земельної ділянки в суспільних інтересах в АТ «Укрзалізниця» за цей період часу не виникало.

За відсутності компенсації втручання у право власності ОСОБА_1 покладає на неї непропорційний тягар, а з оглядуна обранийпозивачем спосібзахисту відсутні підстави для ухвалення судом рішення про надання ОСОБА_1 грошової компенсації або відповідного майна.

Слід зазначити, що у разі задоволення позовних вимог на відновлення прав ОСОБА_1 не може вплинути закон України «Про внесення змін до ЦК України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача від 12 березня 2025 року №4292-ІХ, який передбачає можливість вирішення судом «питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві» (ст.390 ЦК України), але лише при ухваленні судом «рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади», а не в разі визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок у приватну власність чи скасування державного акту про право власності на землю, про що прокурор просить у пред`явленому ним позові.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Згідно з п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно дост.376ЦПК Українипідставами дляскасування судовогорішення повністюабо частковота ухваленнянового рішенняу відповіднійчастині абозміни рішенняє:1)неповне з`ясуванняобставин,що маютьзначення длясправи;2)недоведеність обставин,що маютьзначення длясправи,які судпершої інстанціївизнав встановленими;3)невідповідність висновків,викладених урішенні судупершої інстанції,обставинам справи;4)порушення нормпроцесуального праваабо неправильнезастосування нормматеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

апеляційні скарги заступника прокурора Львівської області в інтересах держави, в особі Міністерства інфраструктури України, назву якого змінено на Міністерство розвитку громад та територій України та Державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Українська залізниця» та апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Українська залізниця» задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 12 вересня 2014 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

В задоволенні позовних вимог заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, назву якого змінено на Міністерство розвитку громад та територій України, Державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Українська залізниця» до Брюховицької селищної ради, правонаступником якої є Львівська міська рада, ОСОБА_1 , третя особа Відділ Держземагентства у м. Львові, правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акта на землю та реєстрації відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 13.08.2025 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк