Рішення від 15.08.2025 по справі 910/8880/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.08.2025Справа № 910/8880/24

За позовом Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі" , м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК Майорова", м. Київ

про стягнення 908 988,41 грн та зобов`язання вчинити дії

суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: не з`явились;

від відповідача: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

17.07.2024 року Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Київські електромережі" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК Майорова" (відповідач) суми пені в розмірі 606 268,73 грн та суми штрафу в розмірі 302 719,68 грн, у зв`язку з невиконанням відповідачем умов Інвестиційного договору №827/18-17 від 13.06.2017 року та зобов`язання відповідача передати у власність позивача введений в експлуатацію об`єкт: обладнання РУ 10/0,4 кВ ТП-10/0,4 кВ, силовий трансформатор №1 в ТП-10/0,4 кВ, силовий трансформатор №2 в ТП-10/0,4 кВ, кабельні лінії 10 кВ та 0,4 кВ, що розташований за адресою: вул. Петра Калнишевського, 6 в Оболонському районі м. Києва.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, матеріали №910/8880/24 передані на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справ за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.10.2024.

В підготовчому засіданні 01.10.2024 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 26.11.2024.

04.11.2024 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів з повідомлення відповідача про розгляд вказаної справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.02.2025.

В судовому засіданні 18.02.2025 судом було оголошено перерву до 15.04.2025.

10.03.2025 до суду від позивача надійшла заява про долучення доказів - банківської виписки по рахунку позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2025 постановлено повернутись до розгляду справи №910/8880/24 у підготовчому провадженні

В підготовчому засіданні 15.04.2025 судом було прийнято подані позивачем докази та оголошено перерву в підготовчому засіданні до 27.05.2025.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2025 судом було повідомлено сторін про те, що підготовче засідання, призначене на 27.05.2025 не відбудеться у зв`язку з перебуванням судді Морозова С.М. у відпустці. Наступне засідання призначено на 08.07.2025.

07.07.2025 до суду від позивача надійшла заява проведення засідання за відсутності представника та закриття підготовчого провадження.

Ухвалою від 08.07.2025 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 05.08.2025 року.

В судове засідання 05.08.2025 року сторони не з`явились.

У зв`язку з неявкою в судове засідання 05.08.2025 року представників учасників справи, розгляд справи було завершено в порядку письмового провадження, а тому, згідно ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, датою ухвалення рішення у даній справі є дата складення його повного тексту.

У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.06.2017 року між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (надалі також - позивач, інвестор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЖК Майорова» (надалі також - відповідач, замовник) укладено Інвестиційний договір №827/18-17 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого замовник зобов`язується на власний ризик за рахунок внесків Інвестора здійснити будівництво та реконструкцію об`єкта на земельній ділянці розташованій за адресою: вул. Калнишевського Петра, 6 у Оболонському районі м. Києва ввести об`єкт в експлуатацію та передати у власність інвестору.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що інвестор у якості інвестиційного внеску в будівництво та реконструкцію об`єкта перераховує замовнику грошові кошти у розмірі 3 027 196,80 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 504 532,80 грн в наступному порядку:

- 2 724 477,12 грн в т.ч. ПДВ 20% - 454 079,52 грн, що складає 90% інвестиційного внеску протягом 20 робочих днів з дати укладення цього Договору, але не раніше отримання від замовника коштів за Договором про приєднання;

- 302 719,68 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 50 453,28 грн, що складає 10% інвестиційного внеску протягом 10 робочих днів з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання об`єкта та реєстрації у відповідному державному органі договору сервітуту на право доступу до об`єкта.

Пунктом 3.4. Договору передбачено, що замовник зобов`язаний у термін до 31.10.2017 року здійснити будівництво та реконструкцію об`єкта, прийняти в експлуатацію збудованого та реконструйованого об`єкта в установленому законодавством про регулювання містобудівної діяльності порядку, передати у власність інвестора збудований та/або реконструйований об`єкт шляхом підписання сторонами акта приймання-передавання.

Цей договір набуває чинності з дати підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. (п. 9.1. Договору).

Додатком №1 до Договору оформлено характеристику об`єкта будівництва: обладнання РУ 10/0,4 кВ ТП 10/0,4 кВ, трансформатор №1 в ТП 10/0,4 кВ, трансформатор №2 в ТП 10/0,4 кВ, кабельні лінії 10 та 0,4 кВ.

Додатковою угодою №1 від 30.03.2018 року до Договору сторони п. 5.1.2. виклали в наступній редакції: «Ввести об`єкт в експлуатацію до 30.05.2018 року та передати об`єкт у власність інвестору протягом 90 календарних днів з дати введення об`єкта в експлуатацію.».

Додатковою угодою №2 від 31.08.2018 року до Договору сторони п. 5.1.2. виклали в наступній редакції: «Ввести об`єкт в експлуатацію до 30.11.2018 року та передати об`єкт у власність інвестору протягом 90 календарних днів з дати введення об`єкта в експлуатацію.».

Додатковою угодою №3 від 30.11.2018 року до Договору сторони п. 5.1.2. виклали в наступній редакції: «Ввести об`єкт в експлуатацію до 30.11.2018 року та передати об`єкт у власність інвестору до 31.12.2018.».

Додатковою угодою №4 від 28.12.2018 року до Договору сторони п. 5.1.2. виклали в наступній редакції: «Ввести об`єкт в експлуатацію до 30.11.2018 року та передати об`єкт у власність інвестору до 28.02.2019.».

Додатковою угодою №5 від 28.02.2019 року до Договору сторони п. 5.1.2. виклали в наступній редакції: «Ввести об`єкт в експлуатацію до 30.11.2018 року та передати об`єкт у власність інвестору до 31.05.2019.».

Додатковою угодою №6 від 31.05.2019 року до Договору сторони п. 5.1.2. виклали в наступній редакції: «Ввести об`єкт в експлуатацію до 30.11.2018 року та передати об`єкт у власність інвестору до 31.12.2019.».

Додатковою угодою №7 від 31.12.2019 року до Договору сторони п. 5.1.2. виклали в наступній редакції: «Ввести об`єкт в експлуатацію до 31.12.2019 року та передати об`єкт у власність інвестору до 31.12.2020.».

Додатковою угодою №8 від 11.03.2021 року до Договору сторони п. 5.1.2. виклали в наступній редакції: «Ввести об`єкт в експлуатацію до 31.12.2021 року та передати об`єкт у власність інвестору до 31.03.2022.».

На виконання умов Договору позивачем було перераховано на користь відповідача суму 90% авансових коштів в розмірі 2 724 477,12 грн згідно платіжного документа №12017 від 31.08.2017 року.

Проте, як зазначає позивач, своїх зобов`язання за Договором, станом на 26.06.2024 року, із передавання закінченого будівництвом об`єкта та введення об`єкта в експлуатацію відповідач не виконав, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК Майорова" за невиконання умов Договору суми пені в розмірі 606 268,73 грн та суми штрафу в розмірі 302 719,68 грн та зобов`язання відповідача передати у власність позивача введений в експлуатацію об`єкт будівництва згідно Інвестиційного договору №827/18-17 від 31.06.2017 року.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Частиною 1 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Відповідно до ч. 2 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з рахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 Цивільного кодексу України та ст. 173 Господарського кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено свободу договору, тобто сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Так, вищевказаний Інвестиційний договір став підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань який відповідно до ст. 173, 174 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509, 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що позивачем на виконання умов Інвестиційного договору №827/18-17 від 13.06.2017 року перераховано відповідачу 90% інвестиційного внеску в розмірі 2 724 477,12 грн згідно платіжного документа №12017 від 31.08.2017 року.

Пунктами 1.2.2., 3.4.1., 3.4.14., 5.1.2. Договору передбачено обов`язок замовника виконати будівництво у термін до 31.12.2021 року, ввести в експлуатацію об`єкт та передати його у власність інвестору у строк до 31.03.2022.

Додатком №1 до Договору оформлено характеристику об`єкта будівництва: обладнання РУ 10/0,4 кВ ТП 10/0,4 кВ, трансформатор №1 в ТП 10/0,4 кВ, трансформатор №2 в ТП 10/0,4 кВ, кабельні лінії 10 та 0,4 кВ.

Проте, як встановлено судом, Товариством з обмеженою відповідальністю 'ЖК Майорова" не виконано свого зобов`язання, що передбачене Інвестиційним договором, та не передано у власність позивача введений в експлуатацію об`єкт будівництва: обладнання РУ 10/0,4 кВ ТП 10/0,4 кВ, трансформатор №1 в ТП 10/0,4 кВ, трансформатор №2 в ТП 10/0,4 кВ, кабельні лінії 10 та 0,4 кВ.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановленим договором або законом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Отже, саме по собі формулювання позовної вимоги, без з`ясування судом зазначених обставин, не є підставою для закриття провадження у справі або для беззаперечної відмови у задоволенні позову.

При цьому, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить саме із положень ст. 13 Конвенції, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 Цивільного кодексу України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 21 травня 2012 року у справі № 6-20цс11 та від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Зазначена позиція висвітлена у рішенні Верховного Суду України від 04 жовтня 2017 року у справі №914/1128/16.

Звертаючись із даним позовом, позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що умови Інвестиційного договору не виконані, об`єкт інвестування позивачу не переданий, з огляду на що, право позивача підлягає захисту в судовому порядку із способом захисту, що був ним обраний, який суд вважає ефективним для поновлення порушеного права.

Враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача передати у власність позивача введений в експлуатацію об`єкт: обладнання РУ 10/0,4 кВ ТП 10/0,4 кВ, трансформатор №1 в ТП 10/0,4 кВ, трансформатор №2 в ТП 10/0,4 кВ, кабельні лінії 10 та 0,4 кВ, підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 606 268,73 грн за період з 01.04.2022 року по 01.10.2022 року та суми штрафу в розмірі 302 719,68 грн за невиконання умов Договору, суд зазначає наступне.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

За приписами ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, позивачем правомірно заявлено вимоги про стягнення з відповідача суми штрафу та пені.

Відповідно до п. 6.4. Договору у разі порушення замовником строків передавання закінченого будівництва та введення в експлуатацію об`єкта інвестору замовник зобов`язаний сплатити інвестору неустойку у розмірі подвійної ставки НБУ від розміру інвестиційного внеску за кожний день прострочення. У разі прострочення зобов`язання понад 4 місяці - додатково штраф у розмірі 10% від суми, зазначеної у п. 2.1. Договору.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Позиція викладена в постанові Верховного суду від 8 грудня 2018 №908/639/18.

Здійснивши перевірку наданого до позовної заяви розрахунку пені та штрафу, Судом встановлено, що здійснені вони арифметично вірно та у відповідності до норм закону і укладених договорів, а тому, оскільки факт невчасного виконання відповідачем умов Договору встановлений судом та відповідачем не спростований аргументованими доказами, останній є таким, що порушив своє договірне зобов`язання, тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми штрафу в розмірі 302 719,68 грн та суми пені в розмірі 606 268,73 грн є правомірними та підлягають стягненню.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин, або на підтвердження виконання умов Договору у передбачені ним строки.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судовий збір позивача у розмірі 16 662,83 грн, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «ЖК Майорова» (код ЄДРПОУ 39220426, адреса: 02096, м. Київ, вул. Бориспільська, будинок 9) передати у власність Приватному акціонерному товариству «ДТЕК Київські електромережі» (код ЄДРПОУ 41946011, адреса: 04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 20) введений в експлуатацію об`єкт: обладнання РУ 10/0,4 кВ ТП-10/0,4 кВ, силовий трансформатор №1 в ТП-10/0,4 кВ, силовий трансформатор №2 в ТП-10/0,4 кВ, кабельні лінії 10 кВ та 0,4 кВ, що розташований за адресою: вул. Петра Калнишевського, 6 в Оболонському районі м. Києва.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖК Майорова» (код ЄДРПОУ 39220426, адреса: 02096, м. Київ, вул. Бориспільська, будинок 9) на користь Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» (код ЄДРПОУ 41946011, адреса: 04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 20) суму неустойки в розмірі 606 268,73 грн (шістсот шість тисяч двісті шістдесят вісім гривень 73 копійки), суму штрафу в розмірі 302 719,68 грн (триста дві тисячі сімсот дев`ятнадцять гривень 68 копійок), суму судового збору в розмірі 16 662,83 грн (шістнадцять тисяч шістсот шістдесят дві гривни 83 копійки).

4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С. МОРОЗОВ