Постанова від 18.08.2025 по справі 910/2299/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" серпня 2025 р. Справа№ 910/2299/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Мальченко А.О.

Михальської Ю.Б.

розглянувши у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного підприємства «ВЕЛЕНА»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 21.05.2025

у справі № 910/2299/25 (суддя Чинчин О.В.)

за позовом Приватного підприємства «ВЕЛЕНА»

до Головного управління ДПС у місті Києві

про відшкодування шкоди у розмірі 193 073, 52 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2025 року Приватне підприємство «ВЕЛЕНА» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у місті Києві про відшкодування шкоди у розмірі 193 073, 52 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для відшкодування шкоди у розмірі 193 073, 52 грн, заподіяної відмовою в наданні довідки про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 у справі №910/2299/25 у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «ВЕЛЕНА» до Головного управління ДПС у місті Києві про відшкодування шкоди у розмірі 193 073, 52 грн - відмовлено у повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено наявності причинно - наслідкового зв`язку між діями відповідача щодо неподання довідки та понесеними позивачем збитками, оскільки вказана довідка не була надана відповідачем саме внаслідок несплати позивачем заборгованості з податку на додану вартість, податку на прибуток підприємства та штрафних (фінансових) санкцій визначених податковими повідомленнями-рішеннями №0271100701, №0271110701, №0271120701, №0271130701 від 05.04.2024.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, мотивуючи свої вимоги тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено норми процесуального та неправильно застосовано норми матеріального права, та неповно досліджено обставини справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що відмова Головного управління ДПС у м. Києві в наданні довідки про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, ще до винесення адміністративним судом рішення та набрання таким рішенням законної сили є протиправною і такою, що не відповідає приписам абзацу четвертого пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України, оскільки ця відмова була видана після звернення Приватного підприємства «ВЕЛЕНА» до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою про визнання протиправними і скасування спірних податкових повідомлень-рішень, а також після повідомлення платником податків контролюючого органу про звернення до суду з вказаною позовною заявою.

Так, апелянт стверджує, що 06.09.2024 Головне управління ДПС України у м. Києві визнало протиправність своєї відмови від 07.08.2024 у видачі зазначеної вище довідки і надало через кабінет платника податків на офіційному сайті Державної податкової служби України довідку №19596/АП/26-15-56-06 про відсутність у Приватного підприємства «ВЕЛЕНА» заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач подав відзив, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін, наголошуючи на законності та обґрунтованості останнього.

Позивачем подано додаткові пояснення у справі, в яких останній зазначає, що внаслідок протиправної відмови Головного управління ДПС у м. Києві в наданні довідки про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, а відтак і неможливості подання цієї довідки Приватним підприємством «ВЕЛЕНА» на вимогу уповноваженого банку останній, керуючись нормами Порядку надання фінансової державної підтримки суб`єктам підприємництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 №28, був вимушене призупинити участь кредитора (Приватного підприємства «ВЕЛЕНА») в програмі «Доступні кредити 5-7-9%» і сформувати нові графіки повернення кредитів і видачі процентів з підвищеними порівняно з попередніми розмірами сум виплати процентів.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/2299/25. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Приватного підприємства «ВЕЛЕНА» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 у справі №910/2299/25 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

16.06.2025 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/2299/25.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «ВЕЛЕНА» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 у справі №910/2299/25; ухвалено здійснювати розгляд апеляційної скарги за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

Частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Клопотання, подані учасниками справи до суду апеляційної інстанції

До апеляційної скарги додано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, а саме: копію податкової вимоги №0008699-1303-2615 від 24.04.2025 та копію детального розрахунку податкового боргу до зазначеної податкової вимоги Головного управління ДПС у м. Києві, мотивуючи своє клопотання тим, що цей документальний доказ має суттєве значення для вирішення питання про протиправність дій відповідача.

Розглянувши клопотання Приватного підприємства «ВЕЛЕНА» про долучення доказів, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частин 1-3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до частин 2, 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Частиною 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Нормою статті 2 Господарського процесуального кодексу України до основних принципів (засад) господарського судочинства віднесено принцип диспозивтивності, згідно з яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів наголошує, що заявлення клопотання, в тому числі, про залучення доказів, не кореспондується з автоматичним обов`язком суду задовольнити таке клопотання.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що звертаючись із вище вказаним клопотанням про долучення доказів, позивач пропустив строк для їх подання, оскільки податкова вимога №0008699-1303-2615 від 24.04.2025 та детальний розрахунок податкового боргу до зазначеної податкової вимоги, яку позивач просить залучити до матеріалів справи, існувала на момент розгляду справи судом першої інстанції.

При цьому, позивачем не подано заяву про поновлення пропущеного процесуального строку на подання доказів, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що клопотання слід залишити без розгляду.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між Приватним підприємством «ВЕЛЕНА» (позичальник) та Акціонерним товариством «ПроКредит Банк» (банк) були укладені рамкові кредитні угоди №FW115.1892 від 01.10.2020, №FW115.2397 від 23.04.2023, в межах яких були укладені кредитні договори №115.50575/FW115.1892 від 01.10.2020, №115.53265/FW115.2397 від 23.04.2023 з урахуванням договорів про внесення змін.

Листом Акціонерне товариство «ПроКредит Банк» від 15.07.2024 просило Приватне підприємство «ВЕЛЕНА» подати в межах проведення моніторингу у строк по 31.07.2024 документи:

1. Форма 1 ДФ за 2 квартал 2024 року + квитанція по групі компаній у разі отримання кредиту на інвестиційні цілі;

2. Довідка для заповнення у вкладенні;

3. Довідки по компенсації за 2 кв. 2024;

4. Довідка з ДПС (витяг з електронного кабінету не підходить);

5. Заповнена та підписана на дату подання звіту довідка про відсутність ліцензії на реалізацію зброї, алкогольних напоїв, тютюнових виробів.

06.08.2024 Приватне підприємство «ВЕЛЕНА» через електронний кабінет платника податків за допомогою програмного забезпечення M.E.DOK звернулося до Головного управління ДПС у м. Києві, ДПІ у Подільському районі міста Києві з заявою про надання довідки про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органі.

Рішенням №17020/АП-26-15-36-06-06-Е від 07.08.2024 Головне управління ДПС у м. Києві відмовило в наданні довідки про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, у зв`язку з наявністю заборгованості з податку на додану вартість, податку на прибуток підприємства та штрафних (фінансових) санкцій визначених податковими повідомленнями-рішеннями Nє0271100701, №0271110701, №0271120701, №0271130701, які 05.04.2024 Головного управління ДПС у місті Києві за результатами документальної планової виїзної перевірки Приватного підприємства «ВЕЛЕНА».

26.08.2024 Акціонерне товариство «ПроКредит Банк» повідомило позивача про частковий вихід цього підприємства з програми «Доступні кредити 5-7-9%» за кредитними договорами №115.50575/FW115.1892 від 01.10.2020, №115.53265/FW115.2397 від 28.04.2023 та надіслало нові редакції від 28.08.2024 графіків повернення кредитів та сплати процентів за вказаними кредитними договорами.

На виконання умов кредитних договорів №115.50575/FW115.1892 від 01.10.2020, №115.53265/FW115.2397 від 23.04.2023 Приватне підприємство «ВЕЛЕНА» у період з 12.08.2024 по 10.10.2024 перерахувало на користь Акціонерного товариства «ПроКредит Банк» грошові кошти у загальному розмірі 427 699, 87 грн, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями.

06.09.2024 Головне управління ДПС у м. Києві надало довідку №19596/АП/26-15-56-06 про відсутність у Приватного підприємства «ВЕЛЕНА» заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи.

06.09.2024 Приватне підприємство «ВЕЛЕНА» надіслало на електронну пошту Акціонерного товариства «ПроКредит Банк» довідку про відсутність у Приватного підприємства «ВЕЛЕНА» заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи.

11.09.2024 Акціонерне товариство «ПроКредит Банк» надіслало на адресу позивача повідомлення про відновлення у Програмі "Доступні кредити 5-7-9" з 01.10.2024 у зв`язку з усуненням причин, що були підставою для зупинення участі ПП «ВЕЛЕНА» в цій Програмі та надіслало нові графіки повернення кредиту та сплати процентів за кредитним договором №115.50575/FW115.1892 від 01.10.2020 та за кредитним договором №115.53265/FW115.2397 від 28.04.2023.

На виконання умов кредитних договорів №115.50575/FW115.1892 від 01.10.2020 №115.53265/FW115.2397 від 23.04.2023 Приватне підприємство «ВЕЛЕНА» 11.11.2024 перерахувало на користь Акціонерного товариства «ПроКредит Банк» грошові кошти у загальному розмірі 74 464, 77 грн, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що у зв?язку з помилковою відмовою Головного управління ДПС у м. Києві в наданні Приватному підприємству «ВЕЛЕНА» довідки про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, і наступною видачею цієї довідки з запізненням, Приватне підприємство «ВЕЛЕНА» понесла збитки у вигляді перевищення сплати процентів за кредитним договором №115.50575/FW115.1892 від 01.10.2020 на 33 355, 86 грн - 7 014, 65 грн = 26 341, 21 грн у вересні 2024 року, і на 30 105, 03 грн - 6 742, 45 грн = 23 362, 58 грн у жовтні 2024 року, а за кредитним договором №115.53265/FW115.2397 від 28.04.2023 - на 141 665, 24 грн - 66 920, 04 грн = 74 745, 20 грн у вересні 2024 року, на 134 620, 98 грн - 66 279, 98 грн = 68 341, 00 грн у жовтні 2024 року, на 67 825, 55 грн - 67 542, 02 грн = 283, 53 грн у листопаді 2024 року. За таких підстав, позивач звернувся до суду з вказаним позовом та просить суд стягнути з Головного управління ДПС у місті Києві шкоду у сумі 193 073, 52 грн, заподіяну відмовою в наданні довідки про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 56 Конституції України надає право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно з ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Отже, відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил статті 22 ЦК, оскільки частиною 1 цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто, порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, визначені статтею 1173 Цивільного кодексу України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим або органи місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, та особливим способом заподіяння шкоди. Наявність відповідного суб`єктного складу і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Отже, статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Водночас цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди (збитків) та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 Цивільного кодексу України.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладено у постановах Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/22630/17, від 04.12.2020 у справі №910/8124/19, від 22.02.2022 у справі №915/1372/20, від 22.0.02.2022 у справі №915/1372/20, від 05.07.2022 у справі №924/911/20 та інших.

Відповідно до пункту 114.1 статті 114 Податкового кодексу України особа, чиї права та/або законні інтереси порушено, має право на відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб.

Згідно із пунктом 21.3. статті 21 Податкового кодексу України шкода, завдана платнику податків неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи контролюючого органу, відшкодовується за рахунок коштів державного бюджету, передбачених для фінансування цього органу, незалежно від вини цієї особи.

Наведені статті є спеціальними, оскільки передбачають певні особливості, відмінні від загальних правил деліктної відповідальності за статтею 1166 ЦК України, а саме: а) наявність владно-адміністративного, тобто обов`язкового, одностороннього характеру дій органів державної влади, місцевого самоврядування; б) завдання шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю зазначених суб`єктів; в) настання відповідальності незалежно від вини цих органів.

Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Тобто, збитки, як категорія цивільно-правової відповідальності являють собою ті негативні наслідки, що виникають у кредитора як невідворотний результат порушення боржником свого зобов`язання.

Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою - є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Відповідно до частини другої статті 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків завданих порушенням зобов`язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.

При цьому, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.

Враховуючи положення статті 74 Господарського процесуального кодексу України, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.

Слід зазначити, що господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (подібні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17, а також у постановах Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №927/219/20, від 14.09.2021 у справі №923/719/17, від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, від 22.04.2021 у справі №915/1624/16, від 10.03.2020 у справі №902/318/16, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17 та від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11).

Судом встановлено, що рішенням №17020/АП-26-15-36-06-06-Е від 07.08.2024 Головне управління ДПС у м. Києві відмовило в наданні довідки про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, у зв`язку з наявністю заборгованості з податку на додану вартість, податку на прибуток підприємства та штрафних (фінансових) санкцій визначених податковими повідомленнями-рішеннями №0271100701, №0271110701, №0271120701, №0271130701, які 05.04.2024 року Головного управління ДПС у місті Києві за результатами документальної планової виїзної перевірки Приватного підприємства «ВЕЛЕНА».

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2025 по справі №320/38975/24 рішення Київського окружного адміністративного суду від 11.12.2024, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Велена» до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.04.2024 №0271100701 у частині застосування адміністративного штрафу в розмірі 26 909, 89 грн та від 05.04.2024 №0271110701, №0271120701 залишено без змін.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні обставини - це обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: ці обставини оцінені судом саме як обставина (юридичний факт) преюдиційного характеру та не є правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту); судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини (наприклад, особа може посилатися на преюдиційні факти, що містяться в судовому рішенні.

Отже, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Відтак, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 у справі №320/38975/24, залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2025, не може бути поставлене під сумнів, інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а встановлені ним обставини мають преюдиційне значення та в силу частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не підлягають повторному доведенню.

Зокрема, у вказаній постанові суду апеляційної інстанції встановлено, що на підставі направлень від 14.02.2024 та наказу від 30.01.2024 №565-п, 16.02.2022 розпочато проведення документальної планової виїзної перевірки Приватного підприємства «Велена» за період з 01.04.2017 по 30.09.2023 (щодо дотримання вимог податкового і валютного законодавства), з 01.01.2011 по 30.09.2023 (з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування).

У відповідності до вказаного наказу від 30.01.2024 №565-п перевірка призначається на підстав статей 20, 77, 82 Податкового кодексу, статей 13, 25 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», у зв`язку зі змінами підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу, внесеними Законом України від 09.11.2023 №3453-9 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо скасування мораторію на проведення податкових перевірок».

За результатами вказаної перевірки складено акт №21086/Ж5/26-15-07-01-02-20/32251552 від 13.03.2024, відповідно до якого встановлено наступні порушення:

- пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пунктів 1, 2, 3 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 2 019 363, 00 грн (за 2017 рік на 371 973, 00 грн, за 2019 рік на 1 214 460, 00 грн, за 2020 рік на 432 930, 00 грн);

- пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 2 183 137, 00 грн (за травень 2017 року на 18 722, 00 грн, за червень 2017 року на 336 952, 00 грн, за серпень 2018 року на 218 551, 00 грн, за вересень 2019 року на 658 024, 00 грн, за жовтень 2019 року на 469 855, 00 грн, за листопад 2019 року на 481 033, 00 грн);

- пункту 63.3 статті 63 Податкового кодексу і пункту 8.4 «Порядку обліку платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588, щодо неподання повідомлень за формою №20-ОПП;

- пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу через порушення термінів реєстрації 36-ти податкових накладних на суму ПДВ 35 357, 84 грн, порушення терміну реєстрації розрахунку коригування на суму ПДВ 40 896, 00 грн;

- підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266, підпункту 266.3.3 пункту 266.3 статті 266, підпункту 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу, у результаті чого занижено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2023 рік у сумі 37 956, 33 грн.

На підставі названого вище акта перевірки прийняті, зокрема наступні рішення:

- податкове повідомлення - рішення від 05.04.2024 №0271100701, яким нараховано 30 518, 11 грн штрафних санкцій за порушення граничних строків реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, підприємство оскаржує його лише в частині нарахування штрафу в розмірі 26 909, 89 грн;

- податкове повідомлення - рішення від 05.04.2024 №0271110701, яким нараховано податкових зобов`язань з податку на додану вартість за основним платежем на 2 183 137, 00 грн і 545 784, 00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;

- податкове повідомлення - рішення від 05.04.2024 №0271120701, у відповідності до якого нараховано податкові зобов`язання із податку на прибуток за основним платежем на 2 019 363, 00 грн та 396 608, 00 грн за штрафними санкціями.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія зазначає, що Головне управління ДПС у м. Києві відмовило позивачу в наданні довідки про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, на підставі рішення №17020/АП-26-15-36-06-06-Е від 07.08.2024, у зв`язку з наявністю заборгованості з податку на додану вартість, податку на прибуток підприємства та штрафних (фінансових) санкцій визначених податковими повідомленнями-рішеннями №0271100701, №0271110701, №0271120701, №0271130701, які 05.04.2024 Головного управління ДПС у місті Києві за результатами документальної планової виїзної перевірки Приватного підприємства «ВЕЛЕНА».

Разом з цим, доводи позивача щодо сплати штрафу у повному обсязі за вказаними податковими повідомленнями-рішеннями №0271100701, №0271110701, №0271120701, №0271130701, які 05.04.2024 Головного управління ДПС у місті Києві за результатами документальної планової виїзної перевірки Приватного підприємства «ВЕЛЕНА» судом першої інстанції відхилено, оскільки в матеріалах справа наявна платіжна інструкція №824 від 15.04.2024 на суму в розмірі 4 080, 00 грн. (а.с.82)

При цьому, в матеріалах справи відсутні жодні належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні статтей 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати заборгованості з податку на додану вартість, податку на прибуток підприємства та штрафних (фінансових) санкцій визначених податковими повідомленнями-рішеннями №0271100701, №0271110701, №0271120701 від 05.04.2024.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що Головне управління ДПС у м. Києві правомірно відмовило Приватному підприємству «ВЕЛЕНА» у наданні довідки про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи на підставі рішення Головного управління ДПС у м. Києві №17020/АП-26-15-36-06-06-Е від 07.08.2024, у зв`язку з наявністю заборгованості з податку на додану вартість, податку на прибуток підприємства та штрафних (фінансових) санкцій визначених податковими повідомленнями-рішеннями №0271100701, №0271110701, №0271120701, №0271130701, які 05.04.2024 Головного управління ДПС у місті Києві за результатами документальної планової виїзної перевірки Приватного підприємства «ВЕЛЕНА».

Отже, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неправомірності дій Головного управління ДПС у м. Києві щодо відмови у наданні довідки про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи на підставі рішення Головного управління ДПС у м. Києві №17020/АП-26-15-36-06-06-Е від 07.08.2024.

Таким чином, позивачем не доведено наявності причинно - наслідкового зв`язку між діями відповідача щодо неподання довідки та понесеними позивачем збитками, оскільки вказана довідка не була надана відповідачем саме внаслідок несплати позивачем заборгованості з податку на додану вартість, податку на прибуток підприємства та штрафних (фінансових) санкцій визначених податковими повідомленнями-рішеннями №0271100701, №0271110701, №0271120701, №0271130701 від 05.04.2024.

Відтак, позовні вимоги Приватного підприємства «ВЕЛЕНА» до Головного управління ДПС у місті Києві про відшкодування шкоди у розмірі 193 073, 52 грн є недоведеними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Колегія суддів вважає даний висновок суд першої інстанції законним та обґрунтованим.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відмови у задоволенні позову.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 у справі №910/2299/25 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «ВЕЛЕНА» на рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 у справі №910/2299/25 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2025 у справі №910/2299/25 залишити без змін.

Матеріали справи №910/2299/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, передбачених ст. 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді А.О. Мальченко

Ю.Б. Михальська