Рішення від 18.08.2025 по справі 916/184/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" серпня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/184/25

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/184/25

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Віжн Медіа» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 23, код ЄДРПОУ 36692060)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Незалежна телекомпанія Норма-ТВ» (65123, м. Одеса, вул. Генерала Бочарова, буд. 71, код ЄДРПОУ 20946311)

про стягнення 130 480,26 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Віжн Медіа» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Незалежна телекомпанія Норма-ТВ» про стягнення 130480,26 грн, у тому числі: основний борг у сумі 122720,00 грн, пеня в сумі 4317,43 грн, 3% річних у сумі 488,63 грн, інфляційні втрати в сумі 2954,20 грн, а також судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

В обґрунтування позовної заяви позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладених між сторонами ліцензійних договорів про надання невиключного суміжного права № СС2024/57 від 01.12.2023 та № 2024/92 від 01.12.2023 в частині здійснення повної та своєчасної оплати за надане право користування невиключною ліцензією у період за вересень-грудень 2024 року.

Як вказує позивач, між ним, як ліцензіаром, та відповідачем, як ліцензіатом, були укладені вищеозначені договори про надання невиключного суміжного права, відносини за якими між сторонами тривали з 01.01.2024 по 31.12.2024. Також позивач додає, що підписання актів та обмін документами, зокрема, актами та рахунками, здійснювався сторонами за допомогою системи електронного документообігу «Вчасно», що закріплено умовами договорів.

За ствердженням позивача, відповідач в порушення п. 2.1., 3.10.8 та розділу 4 договору № СС2024/57 не оплатив роялті - суму основного боргу за період вересень-грудень 2024 року в загальному розмірі 6720,00 грн на підставі відповідних рахунків на оплату. Окрім того, позивач стверджує, що відповідач в порушення п. 2.1., 3.10.8 та розділу 4 договору № 2024/92 не оплатив роялті - суму основного боргу за період вересень-грудень 2024 року в загальному розмірі 116000,00 грн на підставі відповідних рахунків на оплату. В свою чергу, користування відповідачем невиключною ліцензією в даний період також підтверджено підписаними сторонами за договорами актами.

Також, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань, окрім суми основного боргу позивач нарахував та звертається до суду з вимогами про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Відзив на позов відповідач суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.01.2025 позовна заява вх.№194/25 була передана на розгляд судді Погребної К.Ф.

27.01.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області суддею Погребною К.Ф. заявлено самовідвід від розгляду позовної заяви від 21.01.2025 за вх. № 194/25 Товариства з обмеженою відповідальністю «Віжн Медіа» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Незалежна телекомпанія Норма-ТВ» про стягнення 130 480,26 грн у справі №916/184/25.

На підставі розпорядження керівника апарату суду №11 від 27.01.2025 проведено повторний автоматизований розподіл позовної заяви та згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.01.2025 для розгляду позовної заяви у справі № 916/184/25 визначено суддю Цісельського О.В.

30.01.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області позовну заяву (вх.№ 194/25 від 21.01.2025) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу № 916/184/25 постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін. Відповідачу запропоновано у відповідності до вимог ст. 165 ГПК України надати суду відзив на позов.

Крім того, роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Так, частиною 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Ухвала Господарського суду Одеської області про відкриття провадження у справі від 30.01.2025 була надіслана позивачу до його електронного кабінету та доставлена 30.01.2025, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документу.

Так, враховуючи відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Незалежна телекомпанія Норма-ТВ» електронного кабінету, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України копія ухвали від 30.01.2025 про відкриття провадження у справі № 916/184/25 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 65123, м. Одеса, вул. Генерала Бочарова, буд. 71.

Як вбачається з матеріалів справи, надіслана відповідачу рекомендованим листом з позначкою «Судова повістка» ухвала про відкриття провадження у справі була повернута поштовою установою на адресу суду з відбитком календарного штемпелю на конверті та відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення.

Згідно п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 року у справі № 908/1724/19, від 14.08.2020 року у справі № 904/2584/19, від 13.01.2020 року у справі № 910/22873/17, від 19.12.2024 року у справі № 910/9262/23 тощо.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанови Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20, тощо).

В пункті 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі № 910/719/19 та в пункті 97 постанови від 17.05.2024 року об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/17772/20 сформульовано висновки про те, що негативні наслідки через неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на підприємця. Не може вважатися неотриманим чи отриманим несвоєчасно звернення відправника до одержувача, якщо одержувач власними діями чи бездіяльністю (наприклад, несвоєчасним зверненням до відділення поштового зв`язку, незабезпечення особи для отримання кореспонденції за своєю адресою тощо) призвів до затримки в одержанні кореспонденції. Протилежний підхід суперечив би принципам справедливості, добросовісності і розумності (стаття 3 ЦК України).

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції або повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відсутній», «закінчення терміну зберігання» тощо з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Відсутність сторони за адресою чи незабезпечення одержання за такою адресою кореспонденції створює саме для учасника справи негативні наслідки, які він зобов`язаний передбачити та самостійно вжити заходи щодо їх ненастання.

Сам лише факт не отримання учасником провадження кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1-5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).

З огляду на викладене, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв`язку та її повернення до суду із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», суд дійшов висновку, що відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України ухвала суду вважається врученою відповідачу в день проставлення у поштовому відділенні штампу із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, судом протягом розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом за всіма відомими суду засобами зв`язку з відповідачем, а саме після підписання електронним цифровим підписом судді ухвали суду від 30.01.2025, судом направлялось процесуальне рішення у справі через програму «Діловодство спеціалізованого суду» на адресу електронної пошти відповідача norma_buhgalter@normaplus.com (вказана електронна пошта визначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань).

При цьому, відомості у програмі «Діловодство спеціалізованого суду» містять інформацію що відповідачу документ не доставлено з повідомленням про помилку, що підтверджується відповідними довідками про доставку електронного листа. Окрім того, секретарем судового засідання здійснено спробу передати телефонограму за номером телефону, що зазначений в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте зв`язатись з абонентом не надалось можливим, оскільки абонент не відповідає та згодом відбулось відхилення дзвінка.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про розгляд справи і забезпечення реалізації ним своїх прав, матеріали справи не містять відомостей про будь-які інші засоби зв`язку з відповідачем.

У цьому випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 916/184/25 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.

Суд зауважує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує . На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.

Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.

Надсилання рішення рекомендованим листом з повідомлення про вручення є способом забезпечення права учасника справи знати про ухвалене судом рішення. Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника.

Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін в порядку ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України від учасників справи до суду не надходило.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).

У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).

При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об`єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв`язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв`язку потребує додаткового часу.

Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров`ю.

На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв`язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів всієї країни, відсутність електроенергії у зв`язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов`язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов`язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.

Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

18.08.2025 судом було ухвалено та підписано рішення у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

01.12.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Віжн Медіа» (ліцензіар, позивач, ТОВ «Віжн Медіа») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Незалежна телекомпанія Норма-ТВ» (ліцензіат, відповідач, ТОВ «Норма-ТВ») укладений ліцензійний договір про надання невиключного суміжного права № СС2024\57 (далі - договір-1), відповідно до спеціальних умов якого ліцензіар на умовах визначених у цьому договорі надає ліцензіату невиключне суміжне право на розповсюдження телеканалів (далі - невиключна ліцензія) за допомогою телекомунікаційних систем в узгоджених пакетах під ТМ, що визначені у спеціальних умовах цього договору, використовуючи ресурс телемережі.

Пунктами 1-3 спеціальних умов договору-1 погоджено, що: територія розповсюдження телеканалів: м. Одеса; ТМ: «Норма-ТВ»; умови розповсюдження телеканалів: телеканал/логотип (суб`єкт у сфері медіа) «Comedy Central» (ТОВ «Віжн Медіа»); строк надання невиключної ліцензії: 01.01.2024-31.12.2024. Для уникнення будь-яких сумнівів, ліцензіат не має права змінювати умови розповсюдження в односторонньому порядку, а також не має права без дозволу ліцензіара на власний розсуд припиняти розповсюдження одного та/або більше телеканалів.

Умовами п. 7 спеціальних умов договору-1 також встановлена винагорода за надання невиключної ліцензії (роялті): телеканал/логотип «Comedy Central»; мінімальна гарантія користувачів - 700; мінімальна гарантія - 1680,00 грн; ставка за користувача (СPS) - 2,40 грн; ставка за користувача в доларах США - 0,06; фіксований курс долара США - 40,00. Ліцензіату буде виставлятися рахунок та акт на суму винагороди за надання невиключної ліцензії (роялті) за звітний місяць, яка розраховується (визначається) виходячи з щомісячного гарантованого мінімуму абонентів (мінімальна гарантія (абонентів)), зазначено вище, помноженого на відповідну ставку за абонента (СPS), зазначену в спеціальних умовах, що дорівнює суму мінімальної гарантії (щомісячна сума винагороди).

Під терміном «Розповсюдження» в цьому договорі сторони розуміють прийом та одночасне передавання сигналу (ретрансляція), який несе в собі програми телеканалу, на території, у повному обсязі без будь-яких змін та доповнень, зокрема: без скорочень, пропусків, перемонтажу, змін (включаючи титри), модифікацій, доповнень при передаванні сигналу, без перекривання логотипів, без видалення та/або перекривання рекламних матеріалів тощо (п.1.1.8. загальних умов договору №СС2024\57).

Відповідно до п.2.1 загальних умов договору-1 ліцензіар на умовах, визначених у цьому договорі, надає ліцензіату невиключне суміжне право на розповсюдження телеканалів (далі - невиключна ліцензія) за допомогою телекомунікаційних систем в узгоджених пакетах під ТМ, що визначені у спеціальних умовах цього договору, використовуючи ресурс телемережі, а ліцензіат зобов`язується оплатити та використовувати надане йому право відповідно до умов договору.

Відповідно до п.п. 2.2., 2.3. загальних умов договору-1 використання невиключної ліцензії підтверджується двосторонніми актами між сторонами, що датуються останнім числом звітного місяця та підписуються сторонами за кожен звітний місяць у двох примірниках. Невиключна ліцензія, що надається ліцензіаром ліцензіату за цим договором, буде чинна протягом всього строку дії цього договору.

При цьому, згідно з п/п 3.10.1. п. 3.10. загальних умов договору-1, ліцензіат зобов`язаний протягом 2 (двох) робочих днів з дня отримання підписати акти і повернути один примірник ліцензіару. Не повернення ліцензіатом підписаного акту протягом 20 (двадцяти) календарних днів з дня отримання актів від ліцензіара, свідчить про визнання ліцензіатом повного виконання ліцензіаром договірних зобов`язань з надання невиключної ліцензії та відсутність претензій.

Окрім того, згідно з п/п 3.10.8. договору-1 ліцензіат зобов`язується вчасно та в повному обсязі проводити розрахунки з ліцензіаром згідно з умовами цього договору.

Умовами п. 4.1. договору передбачено, що щомісячна сума винагороди за надання невиключної ліцензії (роялті), передбаченої п.2.1 цього договору, визначається у спеціальних умовах цього договору. Винагорода за надання невиключної ліцензії (роялті) не є об`єктом оподаткування ПДВ, згідно абз.2 п.п.196.1.6 п. 196.1 ст.196 Податкового кодексу України та відповідно до п.п.14.1.225 п. 14.1 ст.14 ПК України.

Щомісячну суму винагороди за надання невиключної ліцензії(роялті) ліцензіат сплачує на підставі виставлених ліцензіаром рахунків не пізніше 20 (двадцятого) числа місяця, наступного за звітним. Загальна сума договору складається з щомісячних сум винагород за надання невиключної ліцензії (роялті), які розраховані рівними частинами згідно п. 7 спеціальні положення цього договору та зазначені в актах, що підписані протягом дії цього договору (п.п. 4.2., 4.3. загальних умов договору-1).

Пунктами 5.1., 5.5. загальних умов договору передбачено, що за невиконання (неналежне виконання) зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим договором. У випадку несвоєчасної виплати ліцензіару винагороди, або її частини, відповідно до умов розділу 4 цього договору, ліцензіар має право нарахувати, а ліцензіат зобов`язується на вимогу ліцензіара сплатити ліцензіару, зокрема, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від розміру несвоєчасно виплаченої ліцензіару винагороди за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 6.1. загальних умов договору-1, він набуває чинності з 01 січня 2024 року та діє до 31 грудня 2024 року включно, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Умовами п. 10.4. договору-1 сторони також дійшли взаємної згоди за ініціативою однієї із сторін договору здійснювати документообіг у електронному вигляді та здійснювати обмін правовими документами та первинними бухгалтерськими документами у вигляді електронних документів, як електронних документів у розумінні Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», із застосуванням до них КЕП засобами телекомунікаційного зв`язку, виключно за допомогою системи електронного документообігу Е-Docs або Вчасно.

Пунктами 10.7., 10.8. загальних умов договору-1 передбачено, що електронні документи являють собою електронний документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних. Електронні документи містять всі реквізити аналогічних паперових документів, а також можуть містити інші реквізити. Електронні документи з обов`язковими реквізитами, підписані шляхом накладання КЕП, визнаються оригіналами електронних документів, мають повну юридичну силу та не можуть бути заперечені жодною стороною, або визнані недійсними лише через те, що ці документи мають електронну форму. У разі складання таких документів у електронному вигляді та підписання їх з використанням КЕП, використання печатки сторонами не є обов`язковим.

Окрім того, згідно з п. 10.9. договору-1 сторони домовилися, що електронні документи, відправлені по системі електронного документообігу, підписані сторонами шляхом накладання КЕП, мають повну юридичну силу, породжують права та обов`язки для сторін, можуть бути представлені до суду в якості належних доказів та визнаються рівнозначними документами, що складаються на паперовому носієві. Підтвердження передачі документів через систему електронного документообігу (відправлення, отримання тощо) вважається легітимним підтвердженням фактичного прийому-передачі таких документів уповноваженими особами сторін і не вимагає додаткового доказування.

Також до матеріалів справи позивачем долучено підписані сторонами шляхом накладання КЕП за допомогою системи електронного документообігу «Вчасно» акти до ліцензійного договору № СС2024\57 від 01.12.2023 на загальну суму 6720,00 грн, зокрема: акт № 00003901 від 30.09.2024 за період надання невиключної ліцензії з 01.09.2024 по 30.09.2024 на суму 1680,00 грн; акт № 00004418 від 31.10.2024 за період надання невиключної ліцензії з 01.10.2024 по 31.10.2024 на суму 1680,00 грн; акт № 00004859 від 30.11.2024 за період надання невиключної ліцензії з 01.11.2024 по 30.11.2024 на суму 1680,00 грн; акт № 00005548 від 31.12.2024 за період надання невиключної ліцензії з 01.12.2024 по 31.12.2024 на суму 1680,00 грн.

Матеріали справи містять наступні рахунки: рахунок на оплату №3897 від 30.09.2024 за надане невиключне суміжне право у період з 01.09.2024 по 30.09.2024 на суму 1680,00 грн; рахунок на оплату №4411 від 31.10.2024 за надане невиключне суміжне право у період з 01.10.2024 по 31.10.2024 на суму 1680,00 грн; рахунок на оплату №4850 від 30.11.2024 за надане невиключне суміжне право у період з 01.11.2024 по 30.11.2024 на суму 1680,00 грн; рахунок на оплату №5548 від 31.12.2024 за надане невиключне суміжне право у період з 01.12.2024 по 31.12.2024 на суму 1680,00 грн. Загальна сума за виставленими рахунками складає 6720,00 грн.

В свою чергу, 01.12.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Віжн Медіа» (ліцензіар, позивач, ТОВ «Віжн Медіа») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Незалежна телекомпанія Норма-ТВ» (ліцензіат, відповідач, ТОВ «Норма-ТВ») також укладений ліцензійний договір про надання невиключного суміжного права № 2024\92 (далі - договір-2), відповідно до спеціальних умов якого ліцензіар на умовах визначених у цьому договорі надає ліцензіату невиключне суміжне право на розповсюдження телеканалів (далі - невиключна ліцензія) за допомогою телекомунікаційних систем в узгоджених пакетах під ТМ, що визначені у спеціальних умовах цього договору, використовуючи ресурс телемережі.

Пунктами 1-3 спеціальних умов договору-2 погоджено, що: територія розповсюдження телеканалів: м. Одеса; ТМ: «Норма-ТВ»; умови розповсюдження телеканалів: телеканал/логотип (суб`єкт у сфері медіа): « 1+1» (ТОВ «ТРК «Студія 1+1»); « 1+1 Україна» (ТОВ «ТРК «Студія 1+1»); « 2+2» (ТОВ «Рєал Істейт-ТВ»); «ТЕТ» (ПАТ «ТК «ТЕТ»); «ПлюсПлюс» (ТОВ «Уніан ТБ»); «Бігуді» (ТОВ «Рєал Істейт-ТВ»); «Уніан» (ТОВ «Дідживан»); «Kvartal TV» (ТОВ «Квартал ТВ»); « 36,6 TV» (ТОВ «Здорове ТБ»); «Bolt» (ТОВ «Дорослі Канали»); «Star Cinema» (ТОВ «Стар ТБ»); «Star Family» (Star TV group SIA); «Filmuadrama» (ТОВ «Справжні канали»); «U Travel» (ТОВ «Ютревел ТБ»); «Дача» (ТОВ «ТРК «Корисне ТБ»); строк надання невиключної ліцензії: 01.01.2024-31.12.2024. Для уникнення будь-яких сумнівів, ліцензіат не має права змінювати умови розповсюдження в односторонньому порядку, а також не має права без дозволу ліцензіара на власний розсуд припиняти розповсюдження одного та/або більше телеканалів.

Умовами п. 7 спеціальних умов договору-2 також встановлена винагорода за надання невиключної ліцензії (роялті), а саме: « 1+1», « 1+1 Україна», « 2+2», «ТЕТ», «ПлюсПлюс», «Бігуді», «Уніан» - загальна сума винагороди складає 216000,00 грн; «Bolt», «Filmuadrama», «Kvartal TV», «Star Cinema», «Star Family», «Дача» - загальна сума винагороди складає по 18000,00 грн за кожний відповідно; « 36,6 TV» та «Світло» - по 12000,00 грн щодо кожного з них. Загальна сума винагороди за надання невиключної ліцензії (роялті) щодо телеканалів - 348000,00 грн.

Під терміном «Розповсюдження» в цьому договорі сторони розуміють прийом та одночасне передавання сигналу (ретрансляція), який несе в собі програми телеканалу, на території, у повному обсязі без будь-яких змін та доповнень, зокрема: без скорочень, пропусків, перемонтажу, змін (включаючи титри), модифікацій, доповнень при передаванні сигналу, без перекривання логотипів, без видалення та/або перекривання рекламних матеріалів тощо (п.1.1.8. загальних умов договору №2024\92).

Відповідно до п.2.1 загальних умов договору-2 ліцензіар на умовах, визначених у цьому договорі, надає ліцензіату невиключне суміжне право на розповсюдження телеканалів (далі - невиключна ліцензія) за допомогою телекомунікаційних систем в узгоджених пакетах та погодженому порядку розміщення телеканалів під ТМ, що визначені у спеціальних умовах цього договору, використовуючи ресурс телемережі, а ліцензіат зобов`язується оплатити та використовувати надане йому право відповідно до умов цього договору.

Відповідно до п.п. 2.2., 2.3. загальних умов договору-2 використання невиключної ліцензії підтверджується двосторонніми актами між сторонами, що датуються останнім числом звітного місяця та підписуються сторонами за кожен звітний місяць у двох примірниках. Невиключна ліцензія, що надається ліцензіаром ліцензіату за цим договором, буде чинна протягом всього строку дії цього договору.

При цьому, згідно з п/п 3.10.1. п. 3.10. загальних умов договору-2, ліцензіат зобов`язаний протягом 2 (двох) робочих днів з дня отримання підписати акти і повернути один примірник акту ліцензіару. Не повернення ліцензіатом підписаного акту протягом 20 (двадцяти) календарних днів з дня отримання актів від ліцензіара, свідчить про визнання ліцензіатом повного виконання ліцензіаром договірних зобов`язань з надання невиключної ліцензії та відсутність претензій.

Окрім того, згідно з п/п 3.10.8. договору-1 ліцензіат зобов`язується вчасно та в повному обсязі проводити розрахунки з ліцензіаром згідно з умовами цього договору.

Умовами п. 4.1. договору передбачено, що загальна сума винагороди за надання невиключної ліцензії (роялті), передбаченої п.2.1 цього договору, визначається у спеціальних умовах цього договору. Винагорода за надання невиключної ліцензії (роялті) не є об`єктом оподаткування ПДВ, згідно абз.2 п.п.196.1.6 п. 196.1 ст.196 Податкового кодексу України та відповідно до п.п.14.1.225 п. 14.1 ст.14 ПК України.

Загальну суму винагороди за надання невиключної ліцензії (роялті), ліцензіат сплачує рівними частинами протягом 12 календарних місяців на підставі виставлених ліцензіаром рахунків не пізніше 10 (двадцятого) числа місяця, наступного за звітним. Загальна сума договору складається з щомісячних сум винагород за надання невиключної ліцензії (роялті), які розраховані рівними частинами згідно п. 7 спеціальні положення цього договору та зазначені в актах, що підписані протягом дії цього договору (п.п. 4.2., 4.3. загальних умов договору-2).

Пунктами 5.1., 5.6. загальних умов договору-2 передбачено, що за невиконання (неналежне виконання) зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим договором. У випадку несвоєчасної виплати ліцензіару винагороди, або її частини, відповідно до умов розділу 4 цього договору, ліцензіар має право нарахувати, а ліцензіат зобов`язується на вимогу ліцензіара сплатити ліцензіару, зокрема, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від розміру несвоєчасно виплаченої ліцензіару винагороди за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 6.1. загальних умов договору-2, він набуває чинності з 01 січня 2024 року та діє до 31 грудня 2024 року включно, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

За умовами п. 10.4. договору-2 сторони також дійшли взаємної згоди за ініціативою однієї із сторін договору здійснювати документообіг у електронному вигляді та здійснювати обмін правовими документами та первинними бухгалтерськими документами у вигляді електронних документів, як електронних документів у розумінні Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», із застосуванням до них КЕП засобами телекомунікаційного зв`язку, виключно за допомогою системи електронного документообігу Е-Docs або Вчасно.

Пунктами 10.7., 10.8. загальних умов договору-2 передбачено, що електронні документи являють собою електронний документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних. Електронні документи містять всі реквізити аналогічних паперових документів, а також можуть містити інші реквізити. Електронні документи з обов`язковими реквізитами, підписані шляхом накладання КЕП, визнаються оригіналами електронних документів, мають повну юридичну силу та не можуть бути заперечені жодною стороною, або визнані недійсними лише через те, що ці документи мають електронну форму. У разі складання таких документів у електронному вигляді та підписання їх з використанням КЕП, використання печатки сторонами не є обов`язковим.

В свою чергу, згідно з п. 10.9. договору-2 сторони домовилися, що електронні документи, відправлені по системі електронного документообігу, підписані сторонами шляхом накладання КЕП, мають повну юридичну силу, породжують права та обов`язки для сторін, можуть бути представлені до суду в якості належних доказів та визнаються рівнозначними документами, що складаються на паперовому носієві. Підтвердження передачі документів через систему електронного документообігу (відправлення, отримання тощо) вважається легітимним підтвердженням фактичного прийому-передачі таких документів уповноваженими особами сторін і не вимагає додаткового доказування.

01.12.2023 між ТОВ «Віжн Медіа» та ТОВ Норма ТВ» складений акт приймання-передачі, яким, у зв`язку з отриманням права на розповсюдження телеканалів, ліцензіат прийняв від ліцензіара пристрій декодування сигналу - модуль умовного доступу (САМ) для системи кодування Vcrimatrix в форматі РСМСІА, що є власністю ліцензіара.

Матеріали справи містять підписані сторонами шляхом накладання КЕП за допомогою системи електронного документообігу «Вчасно» акти до ліцензійного договору № 2024\92 від 01.12.2023 на загальну суму 116000,00 грн, зокрема: акт № 00003900 від 30.09.2024 за період надання невиключної ліцензії з 01.09.2024 по 30.09.2024 на суму 29000,00 грн; акт № 00004417 від 31.10.2024 за період надання невиключної ліцензії з 01.10.2024 по 31.10.2024 на суму 29000,00 грн; акт № 00004858 від 30.11.2024 за період надання невиключної ліцензії з 01.11.2024 по 30.11.2024 на суму 29000,00 грн; акт № 00005547 від 31.12.2024 за період надання невиключної ліцензії з 01.12.2024 по 31.12.2024 на суму 29000,00 грн.

Також, матеріали справи містять наступні рахунки: рахунок на оплату №3896 від 30.09.2024 за надане невиключне суміжне право у період з 01.09.2024 по 30.09.2024 на суму 29000,00 грн; рахунок на оплату №4410 від 31.10.2024 за надане невиключне суміжне право у період з 01.10.2024 по 31.10.2024 на суму 29000,00 грн; рахунок на оплату №4849 від 30.11.2024 за надане невиключне суміжне право у період з 01.11.2024 по 30.11.2024 на суму 29000,00 грн; рахунок на оплату №5547 від 31.12.2024 за надане невиключне суміжне право у період з 01.12.2024 по 31.12.2024 на суму 29000,00 грн. Загальна сума за виставленими рахунками складає 116000,00 грн.

У зв`язку з тим, що відповідачем не було здійснено оплату роялті за надане за спірними договорами невиключне суміжна право на розповсюдження програм, позивач звернувся з даним позовом до суду і просить суд стягнути з відповідача відповідну заборгованість, а також пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору (частина 7 статті 180 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 2 ст. 343 Господарського кодексу України встановлено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Згідно із приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Приписами статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В свою чергу, частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до ч. 1, 3-6 ст. 1109 ЦК України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об`єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об`єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об`єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об`єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Згідно з ч.1 ст. 1110 ЦК України, ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об`єкт права інтелектуальної власності.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Віжн Медіа» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Незалежна телекомпанія Норма-ТВ» виникли господарські зобов`язання, підставою яких є письмові ліцензійні договори №СС2024\57 та №2024\92 від 01.12.2023 про надання невиключного суміжного права, відповідно до умов яких позивач взяв на себе зобов`язання надати невиключне суміжне право на розповсюдження погоджених сторонами телеканалів, а відповідач зобов`язувався здійснити оплату винагороди за надання невиключної ліцензії (роялті).

Укладені між сторонами договори №СС2024\57 та №2024\92 від 01.12.2023, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, і за своїм змістом та правовою природою є ліцензійними договорами, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 75 Цивільного кодексу України.

Відтак, спірні договори є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509, 629 Цивільного кодексу України є обов`язковими для виконання сторонами.

Як підтверджено матеріалами справи, на виконання умов вищеозначених договорів через систему електронного документообігу «Вчасно», використання якого узгоджено сторонами, позивач надіслав відповідачу відповідні акти про надання невиключного суміжного права на розповсюдження програм за вересень - грудень 2024 року. Відповідач підписав вказані акти КЕП з накладенням відповідної електронної печатки, що підтверджується роздруківкою з системи електронного документообігу «Вчасно». При цьому доказів вмотивованої відмови від підписання актів матеріали справи не містять.

Позивачем доведено суду факт порушення з боку відповідача своїх зобов`язань щодо не здійснення оплати послуг за ліцензійним договором, тоді як строк виконання відповідачем зобов`язання з оплати настав.

Матеріали справі свідчать, що відповідачем в порушення умов п. 2.1., п/п 3.10.8. п. 3.10., п. 4.2. спірних договорів та ч.1 ст. 530 ЦК України не було здійснено оплату щомісячної суми винагороди за надання невиключної ліцензії (роялті), зокрема, за договором № СС2024\57 від 01.12.2023 на суму 6720,00 грн, а за договором № 2024\92 від 01.12.2023 на суму 116000,00 грн. Судом встановлено, що будь-яких заперечень щодо наявності заборгованості по сплаті відповідної винагороди (роялті), доказів, що спростовують її розмір або доказів оплати, відповідачем до суду не надано.

Відтак, беручи до уваги зазначені законодавчі положення та дослідивши встановлені обставини справи, судом було встановлено факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе договірних зобов`язань за умовами спірних договорів, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами за час розгляду справи, у зв`язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в загальному розмірі 122720,00 грн є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами і підлягають задоволенню судом в повному обсязі.

Щодо вимог про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пунктів 5.5. та 5.6. спірних договорів відповідно у випадку несвоєчасної виплати ліцензіару винагороди або її частини, відповідно до умов розділу 4 цього договору, ліцензіар має право нарахувати, а ліцензіат зобов`язується на вимогу ліцензіара сплатити ліцензіару пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від розміру несвоєчасно виплаченої ліцензіару винагороди за кожен день прострочення.

Суд перевірив надані позивачем розрахунки пені за кожним договором окремо і встановив, що вказані розрахунки виконані позивачем відповідно до умов договорів та з урахуванням положень чинного законодавства України. Позивачем також вірно були визначені періоди нарахування пені.

Суд, перевіривши розрахунки пені, вважає їх вірними та такими, що не спростовані відповідачем ні методологічно, ні арифметично. За таких обставин, вимоги в частині стягнення з відповідача пені у загальній сумі 4317,43 грн є обґрунтованими.

З огляду на зазначене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 4317,43 грн пені за вказані позивачем періоди підлягають задоволенню в повному обсязі.

Окрім того, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.

Здійснивши перевірку наведених позивачем розрахунків збитків від інфляції та 3% річних за кожним договором окремо, в межах заявлених позивачем періодів, суд встановив, що вони виконані арифметично вірно, відтак, суми збитків від інфляції та 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, не виходячи за межі визначених позивачем періодів, за розрахунком позивача, становлять: 2954,20 грн - збитків від інфляції та 488,63 грн - 3% річних. Зазначені розрахунки також не спростовані відповідачем ні методологічно, ні арифметично, а відтак, суд вважає вимоги в цій частині цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому господарський суд вважає за необхідне зауважити наступне.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до ч.ч.1 та 3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи з наведеного, потрібно зазначити, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. При цьому кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо.

Аналогічні висновки щодо застосування норм процесуального права, які враховуються за правилами ч.4 ст.236 ГПК України, зроблено в постанові Великої Палати Верховного суду від 21.06.2023 по справі № 916/3027/21.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «Незалежна телекомпанія Норма-ТВ» ніяким чином не спростувало твердження позивача щодо безпідставної неоплати винагороди за надане право користування невиключною ліцензією, тому, виходячи з матеріалів справи, господарський суд вважає більш вірогідним те, що позивач надав обумовлені послуги, а відповідач умови спірних договорів протиправно не виконує.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v.Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України»).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

На підставі повного, всебічного та безпосереднього дослідження наявних в матеріалах справи доказів в сукупності з урахуванням всіх обставин справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи, що відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно вимогам закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, оскільки судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а відповідач не надав суду доказів, які б підтверджували сплату спірної заборгованості, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заявленої заборгованості правомірними, законними та обґрунтованими, такими, що не спростовані відповідачем, і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги задоволення в повному обсязі позовних вимог позивача, сплачений останнім при поданні позову судовий збір в розмірі 3028,00 грн підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Незалежна телекомпанія Норма-ТВ» (65123, м. Одеса, вул. Генерала Бочарова, буд. 71, код ЄДРПОУ 20946311) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віжн Медіа» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 23, код ЄДРПОУ 36692060) суму основної заборгованості в розмірі 122 720 (сто двадцять дві тисячі сімсот двадцять) грн 00 коп, пеню в розмірі 4 317 (чотири тисячі триста сімнадцять) грн 43 коп, інфляційні втрати в розмірі 2 954 (дві тисячі дев`ятсот п`ятдесят чотири) грн 20 коп, 3% річних в розмірі 488 (чотириста вісімдесят вісім) грн 63 коп та витрати на оплату судового збору в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повне рішення складено 18 серпня 2025 р.

Суддя О.В. Цісельський